Рефераты

Ризики аграрного товаровиробника та управління ними

Слід брати до уваги й те, що добровільне страхування, на основі договорів між страхувальником і страховиком більш еластичне, ніж обов'язкове, оскільки воно легко може бути пристосоване до потреб і бажань страхувальників. Ця перевага забезпечує високу якість страхових послуг і гармонічні відносини між сторонами - страхувальником і страховиком.

У багатьох країнах світу існують види обов'язкового страхування, що відповідають зазначеним вимогам. Це насамперед страхування одноосібних, кооперативних і фермерських господарств, а в деяких країнах -- і державних від різних стихійних лих і нещасних випадків. Воно забезпечує страховий захист майже всього нерухомого і рухомого майна господарств і в обмеженому обсязі -- врожаю і сільськогосподарських тварин. У різних постсоціалістичних країнах є певні несуттєві розходження в сфері застосування й умов цього страхування.

Наприклад, в постсоціалістичних країнах обов'язковому страхуванню в колективних господарствах підлягли:

Ш будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, знаряддя рибного лову, інвентар, сировина і матеріали; врожай, у тому числі збори з плодово-ягідних плантацій;

Ш сільськогосподарські тварини, домашня птиця, кролі, хутрові звірі і родини бджіл у вуликах;

Ш будинки і рухоме майно страхувалося від знищення або ушкоджень внаслідок повені, бурі, урагану, удару блискавки, землетрусу, дії ґрунтових вод, пожежі, вибуху й аварій;

Ш по страхуванню відшкодовуються також витрати на розбирання і перенесення майна на нове місце для запобігання його руйнуванню.

Врожай страхувався на випадок знищення або ушкодження від посухи, нестачі тепла, зайвого зволоження, ураганів, повені і т.д., а також збитку, що може бути нанесений шкідниками рослин і пожежею. Тварини страхувалися від падежу і збитку, пов'язаного з інфекційними хворобами, пожежею і стихійними лихами.

Такою ж широкою була сфера застосування обов'язкового страхування селянських господарств у Болгарії, Чехословаччині, Німеччині, Польщі і Румунії. У Болгарії і Чехословаччині цим страхуванням охоплювалося і частина майна державних сільськогосподарських підприємств. Обов'язкового страхування селянських господарств не було тільки в Угорщині і Югославії. Однак у цих країнах дуже високий ступінь добровільного страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств має загальнодержавне значення. Подібно тому, ільки раціонально використовується земля, чи ефективний в неї власник, так і держава має турбуватись, застраховані чи ні сільськогосподарські підприємства, У випадку стихійного лиха чи нещасного випадку відсутність страхового захисту може призвести до припинення або ослаблення виробничої діяльності господарства, як і при неефективному керуванні ним. А це вже питання не приватного, а суспільного значення.

Іншим видом обов'язкового страхування (широко застосовуваним у багатьох країнах) є страхування цивільної відповідальності власника або водія автомобіля чи інших засобів транспорту. Таке страхування з відомими розходженнями, що стосуються суб'єкта й умов страхування, є в США, Англії, Франції, Болгарії, Чехії, Югославії, Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Україні тощо. Загальне страхування цивільної відповідальності власника або водія автомобіля введено в суспільних інтересах. Водій транспорту може заподіяти третім особам (власникам інших автомобілів, пішоходам тощо) значний майновий збиток і шкоду здоров'ю, яку він буде не в змозі відшкодувати за рахунок власних коштів.

Обов'язкове страхування власників транспортних засобів можна об'єднати зі страхуванням від нещасних випадків водія, його близьких родичів і пішоходів, а також в обмеженому розмірі зі страхуванням авто-каско й утворити так зване комбіноване обов'язкове комунікаційне страхування, як, наприклад, у Польщі.

Проведення страхування авто-каско в обов'язковій формі має низку зауважень теоретичного і практичного порядку. Цей вид страхування істотно захищає індивідуальний інтерес, а саме власника транспортного засобу. Витрати на ремонт автомобіля можуть бути відшкодовані як за рахунок страхування, так і за рахунок самого власника, якщо він може і хоче спрямувати на цю мету свої заощадження. Навіть повне знищення автомобіля не загрожує суспільним інтересам. Умови обов'язкового страхування взагалі мало еластичні, тим часом саме страхування авто-каско повинне мати кілька варіантів для вибору страхувальниками. Дослідження показали, що система такого обов'язкового страхування могла б застосовуватись і в Україні в поєднанні з добровільним страхуванням, але з позиції практичного втілення це не зовсім зручно. У Польщі, наприклад, з 1975 р. проводилось обов'язкове страхування селян одноосіб-ників від нещасних випадків, а також цивільної відповідальності, пов'язаної з веденням сільського господарства. Починаючи з 1978 p., страхування від нещасних випадків включено в систему соціального страхування. Таке обов'язкове особисте страхування є як би доповненням до соціального страхування і з цього погляду має загально соціальний характер.

Таким чином, теоретичні і практичні передумови свідчать про те, що страхування підприємств АПК має здійснюватися головним чином у добровільній формі, на відміну від соціального страхування.

Перевага у страхуванні добровільної форми страхових відносин не перешкоджає поширенню страхового захисту в АПК. Ця форма страхування потребує більше зусиль для його популяризації й укладання договорів, що сприятиме покращенню страхових відносин між всіма суб'єктам страхової системи АПК.

Ретроспективний аналіз свідчить й про те, що передумовою, яка прискорює розвиток добровільного страхування, є збільшення частки укладання договорів на основі так званого страхового зобов'язання, а також у колективній формі. Зобов'язання по страхуванню починає діяти тоді, коли господарська чи громадська організація (наприклад, об'єднання підприємств АПК, профспілка тощо) приймає рішення про те, що всі підрозділи даної організації або особи, що працюють в ній, повинні укласти індивідуальні або колективні договори особистого чи майнового страхування. У таких розпорядженнях мають наводитися типові умови страхування (обсяг страхового захисту, сума страхування тощо). Умови ці, як правило, мають бути уніфіковані страховою системою АПК.

Зобов'язання по страхуванню виникають і тоді, коли умови торгівельної чи фінансової угоди зобов'язують продавця або кредитора укласти договір на певних умовах. Саме на такий вид страхового забезпечення мають орієнтуватися підприємства АПК. Страхові зобов'язання мають виникати також при укладанні контракту. На основі таких контрактів фермер чи сільськогосподарське підприємство зобов'язується поставити підприємству, що закуповує продукцію (рослинництва і тваринництва), у встановленій кількості. У контракті має бути умова, за якою продукція або тварини будуть застраховані від обумовлених ризиків, а витрати по страхуванню відшкодовуватимуться покупцем . У такий спосіб витрати по страхуванню практично буде включено в ціну реалізованої продукції,

Страхування, що провадиться на основі страхового зобов'язання, наприклад, у страховій літературі Польщі називається договірним облігаційним страхуванням [2.4].

Колективна форма страхового захисту найчастіше застосовується в особистому страхуванні. Вона зручна і для страхових установ, оскільки значно полегшує їхню роботу, і для тих хто страхується, оскільки страховий внесок єдиний для групи і, як правило, нижче, ніж в індивідуальному страхуванні. Це обумовлено тим, що, по-перше, у колективному страхуванні не виявляється так гостро, як в індивідуальному, так звана антиселек ція (несприятливий з об'єктивної і суб'єктивної точок зору портфель страхових ризиків), по-друге, витрати по обслуговуванню колективного страхування значно нижчі, ніж при індивідуальному.

Колективне сімейне страхування може стати джерелом утворення мільярдних резервів, які можуть використовуються як джерело інвестиційних ресурсів в сільське господарство.

Вищенаведене переконує в необхідності оптимального поєднання обов'язкового і добровільного страхування, реалізова-ного на договірній основі в агропромисловому комплексі страховою системою АПК.

Соціальне страхування

Аналіз обов'язкової і добровільної форм страхування буде не повним без розгляду соціального страхування, яке у всіх країнах, де воно існує, є обов'язковим.

Доречно нагадати, що страхування з огляду сфер дії поділяється на майнове і соціальне. Майнове страхування вирівнює порушення у виробничих процесах, охороняє майно АПК й особисту власність громадян від наслідків стихійних лих і нещасних випадків. Особисте страхування взаємодіє із соціальним страхуванням, підсилює його функції, а також є надійною формою утворення довгострокових заощаджень.

Соціальне страхування охороняє найважливішу складову частину продуктивних сил АПК -- у людей що беруть участь у виробничому процесі, і забезпечує підтримку певного рівня життя сільського населення шляхом виплати допомоги при настанні таких подій, як хвороба, інвалідність, непрацездатність по старості, смерть тощо.

Обидві ці галузі страхування мають різну природу і історію розвитку. Соціальне страхування виникло набагато пізніше, ніж майнове, -- на перетину XIX і XX ст., у період розвинутого капіталізму як результат втілення бажання забезпечити належний рівень життя. Високого розвитку соціальне страхування набуло у високорозвинутих державах з соціальне орієнтованою еконо-мікою: Данія, Швеція, Німеччина, Франція, Італія.

Соціальне страхування в цих країнах сприяє здійсненню соціальної політики держави, що є важливим елементом будівництва соціальне орієнтованого суспільства. Для того щоб соціально-економічна програма була виконана, захист, що забезпечує соціальне страхування, повинен бути всеохоплюючим, здійснюватися в обов'язковій формі і на рівні, що відповідає дійсним можливостям держави. У тих ланках АПК, в яких цей рівень не є достатнім або доцільно його підвищувати порівняно з середнім рівнем, або сприяти розвиткові добровільного особистого страхування,

Залежно від специфічних умов -- соціально-економічних, політичних, демографічних тощо -- в окремих країнах склалися своєрідні методи утворення фонду соціального страхування. У створенні цього фонду беруть участь у різному ступені самі застраховані (працівники), роботодавці і держава. У деяких країнах (Данія, Швейцарія, Ізраїль, Нова Зеландія) половина і більше фондів соціального страхування сформулювалися із страхових внесків застрахованих, в інших країнах повністю чи майже цілком страхові витрати несуть роботодавці (Шрі Ланка, Туніс). В Італії, Франції, США і Перу роботодавці відшкодовують 60 % і більш цих витрат.

У більшості країн від 1/3 до 2/3 фонду соціального страхування утворюється з платежів застрахованих працівників і роботодавців, а інша за рахунок дотацій держави. Державні дотації в деяких країнах досягають 3/4 і більш загального розміру фонду (Данія, Ірландія, Швеція, Австралія) [2.14].

Фонд соціального страхування національної системи соціального страхування має формуватися в основному із внесків самих працівників і держави, до того ж на частку останнього повинно приподати більша частина коштів.

Вартість одного робочого часу складається, як відомо, з двох основних компонентів: заробітної плати і соціальних витрат (законодавче регламентованих, тарифних і добровільних внес-ків). Міжнародні співставлений другого компоненту (він включає соціальне забезпечення найманих працівників, оплату відпусток і додаткові виплати до Нового року) показують, що він становить 40 -- 50% (в Німеччині -- 45,9%, Франції -- 46,2, Італії -- 49,5, Швеції -- 43,1, Данії -- 18%) [2.1 ].

Помітно проявляється тенденція подальшого перекладання витрат по соціальному страхуванню на роботодавців і державу. Таким чином, соціальне страхування -- це сфера загальної системи страхування, в якій основний фонд утворюється цілком або частково централізованим способом.

В Україні витрати по соціальному страхуванню майже цілком відшкодовують підприємства та організації. Страховий фонд формується головним чином із внесків, що сплачуються ними і не входить до складу державного бюджету.

Ці характерні риси соціального страхування -- у противагу класичної теорії страхування -- спонукали деяких економістів -страховиків сформулювати тезу про "відмирання соціального страхування" і заміну його інститутом, що пропонується назвати "забезпеченням" або "соціальним забезпеченням". Дискусія з цього питання ще триває. Не вдаючись у подробиці цієї дискусії, слід зазначити -- визначаючи страхування як важливий важіль врегулювання процесів соціально-економічного розвитку в Україні, соціальне страхування варто відносити до цієї еконо-мічної категорії незалежно від способу формування фонду стра-хування і ступеня відокремлення від інших суспільних фондів.

Страхування державного майна

Наступною проблемою, пов'язаною з всеохоплюваністю страхового захисту сільського господарства в Україні, є страхування державної власності. Ця проблема також викликала жваву дискусію, що триває вже багато років. Думки з цього питання різноманітні. Одні фахівці -- теоретики і практики --вважають, що страхування державної власності взагалі не має змісту. Не може, таким чином, бути мови і про "замкнуту розкладку ризику" між багатьма господарствами -- учасниками страхового фонду, яким загрожує спільна небезпека. А це, на думку прихильників даної точки зору, -- основна ознака страхування. Збиток державним підприємствам можуть бути відшкодовані і без страхування, а за допомогою використання системи дотацій із загальнодержавних (бюджетних) резервів. Стосовно такої позиції декларувалась теза і одночасно прогноз про відмирання страхування, як такого, при соціалізмі. Американський теоретик-страховик А. Мобрей пішов ще далі, висловивши твердження, що між комунізмом і страхуванням існує принциповий конфлікт, обумовлений тим, що комунізм є у певному розумінні страхуванням.

Подібну позицію зайняли деякі страховики західних країн, дискутуючи щодо змісту реферату А. Банасінського [2.11], обговорюваного на восьмому колоквіумі Секції АСТІН Міжнародного об'єднання актуаріїв, що відбувся в Сопоті (Польща) у вересні 1969 р. Цей реферат був доповнений допові-дями страховиків з Чехословаччини, Румунії й Угорщини, які інформували учасників колоквіуму про розвиток і специфіку страхування у своїх країнах.

Теоретики страхування постсоціалістичних країн ніколи не займали таких крайніх позицій стосовно страхування державної власності, як страховики західних країн. Якщо вони і брали під сумнів доцільність застосування на практиці страхування державної власності, то аж ніяк не твердили, що страхування цієї власності суперечить теорії страхування. Німецький вчений Г. Бадер, який вважався в 50-х роках противником страхування державної власності, підтверджуючи у своїх роботах тезу про обов'язковість існування фінансового резервного фонду для цієї власності, дійшов висновку, що страхування не є найдосконалішою формою утворення такого резервного фонду.

Рішучим прихильником страхування державної власності був В. Райхер. Головними передумовами існування страхування державної власності, на його думку та ряду інших економістів, є: плановість розвитку цього сектора АПК, що обумовлює невідкладність усунення негативних наслідків стихійних подій, і комерційний розрахунок, який вимагає, щоб кожне сільськогосподарське підприємство рахувалося з ризиком, що загрожують їх діяльності, враховувала їх у своїх розрахунках і несли певні витрати по страхуванню від настання несприятливих обставин.

Концепції В. Райхера були прийняті і творчо продовжені багатьма економістами -- страховиками [2.10].

Результати досліджень привели економістів, юристів і страховиків до висновку, що страхування державної і кооперативної власності не суперечить загальним принципам страхування, а "децентралізований страховий метод відшкодування стихійного збитку не тільки відповідає децентралізованому управлінню цим майном, але і є необхідним його елементом та проявом".

Однак результати досліджень в Україні та інших країнах, не привели до створення єдиної системи страхування державної власності. Проте чітко намітилась тенденція до розширення сфери дії цього виду страхування.

Страховий захист державної власності був запроваджений (у різному ступені) не тільки в Польщі, Німеччині, Югославії, але й у країнах, що його не сприймали на початку 50-х років, а саме: в Чехословаччині, Угорщині, Болгарії і Румунії. В Україні широко застосовуваний страховий захист державної власності в даний час обмежений зовнішньоторговельним товарообігом і морським страхуванням.

Страхування державної власності має, велике значення з погляду загальності страхового захисту і ролі, яку воно виконує і для АПК, і для економіки в цілому. Однак, ще не визріло рішення держави про те, яким чином і в якому обсязі варто відшкодовувати збиток, завданий державному майну, із загального страхового фонду (з резервів бюджету й інших резервів, призначених для цієї мети) і з якого страхового фонду (складової частини цих резервів) його не слід компенсувати. Таке рішення повинно мати характер не доктрини, а економіко-організаційного заходу -- створення національної страхової системи АПК. Адже практика показує, що на даному етапі розвитку суспільних відносин і організації економіки АПК, в тому числі сільських господарств найбільш правильним регулятором порушень, що виникли в процесі соціально-економічного розвитку, державні бюджетні резерви або інші не спроможні повною мірою врегулювати порушення, тому слід застосовувати регулятори саме через страхову систему для захисту державної власності. Вирішення цього питання має ґрунтуватися на оцінці ефективності застосовуваної форми і виду страхування, його точності, швидкості і надійності.

Господарська практика переконує, що найбільш ефективним регулятором розвитку агропромислового комплексу і його галузей є страхування.

Непрямий збиток

Страхова система АПК є регулятором процесів соціально-економічного розвитку в аграрній сфері, її завдання полягає не тільки в захисті майна в момент настання страхового випадку і відшкодуванні безпосереднього збитку, але й в усуненні інших порушень -- непрямих збитків, що виникли в результаті знищення чи ушкодження майна, яке є власністю або предметом майнових прав застрахованого. Таким чином, метою страхування, як дієвого регулятора страхової системи АПК, є не тільки охорона майна, але і забезпечення умов для гармонійного розвитку галузі. Як зазначає В. Варкалло, "страховий захист, що сформувався в плині сторіч статично, одержує ознаки динамізму" .

З цього приводу виникає питання, в якому обсязі страхування може і повинне відшкодовувати непрямий збиток. Це питання тісно пов'язане з проблемою повноти страхового захисту.

До непрямого збитку відносяться: витрати, здійснені внаслідок несприятливих подій, що стали причиною збитку; втрачені доходи і вигоди, які застрахований міг би одержати, якби ці події не настали.

До першої групи непрямих збитків варто віднести витрати, пов'язані з рятуванням об'єктів, яким загрожувало знищення, а в особистому страхуванні - - витрати на лікування і відновлення професійної працездатності потерпілих осіб, можливо і ритуальні витрати тощо. До цієї групи збитків відносяться й інші витрати, необхідні у зв'язку з настанням нещасного випадку, і насамперед витрати на спорудження нового будинку замість зруйнованого.

Друга група включає доходи і очікуваний прибуток, що могли б бути отримані в період настання збитку.

Умови майнового й особистого страхування передбачають виплату відшкодування тільки по деяких видах непрямого збитку, насамперед на відшкодування різних витрат по рятуванню. Поширення відповідальності страхової системи на усі види непрямого збитку і підвищення тим самим повноти страхового захисту наштовхується на значні труднощі. Це обумовлено двома причинами. По-перше, оцінити непрямий збиток, особливо утрачені вигоди, нелегко, а в деяких випадках навіть неможливо. По-друге, відшкодування не тільки прямого, але і непрямого матеріального збитку може привести до безвідповідального ставлення застрахованих до майна і невжитих заходів щодо забезпечення безпеки своєї власності і навіть спричинити ушкодження майна тощо. Таким чином, підвищення дієвості такого важеля страхової системи, яким є страхування, може несприятливо позначитися на іншому методі регулю-вання -- на попереджувальній діяльності.

Труднощі у точному визначенні розміру непрямого збитку, а також у відшкодуванні через страхування витрат, що є наслідком спричиненого нещасного випадку, легко могли б привести до збагачення застрахованого, що не відповідає основним класичним принципам страхового захисту.

Незважаючи на всі ці труднощі, страхова система АПК може охоплювати страховим захистом непрямі збитки з метою підвищення повноти такого захисту. Поширення страхового захисту на непрямий збиток на практиці може бути реалізовано різними способами: шляхом страхування майна за відновленою та договірною вартістю майна, а також включення в обсяг відповідальності страхового товариства втрачених застрахованим доходів і очікуваного прибутку.

Страхування майна за новою вартістю (вартість відновлення), що, зрозуміло, застосовується в майновому страхуванні, ґрунтується на тому, що відшкодування за знищені об'єкти (будинки, автомобілі, техніка, тощо) обчислюється за дійсною вартістю цих об'єктів у новому стані без обліку природного зносу -- амортизації. Цей спосіб страхування дає можливість застрахованому швидко відновлювати знищені об'єкти без додаткових витрат.

Страхування майна за відновленою вартістю з економічної точки зору можна трактувати як страхування за споживчою вартістю. Таке страхування усуває можливість збагачення застрахованого, тому що найчастіше споживча вартість нових і старих предметів майже однакова.

Страхуванням майна за новою вартістю поширюється насамперед на основні засоби державних підприємств і інших господарств. Стосовно цих підприємств можна не побоюватися, що вони допустять "збагачення" на суму, рівну різниці між новою і старою вартістю знищеного об'єкта. Однак розглянутий вид страхування має перевагу в тому, що гарантує повне покриття фінансових потреб застрахованого господарства, краще забезпечує безперервність виробничого процесу і при необхідності дозволяє здійснити його модернізацію.

Елементи страхування майна за відновленою вартістю містяться також в обов'язковому страхуванні селянських (фермерських) господарств, в обов'язковому і добровільному страхуванні автомобілів (каско). Розмір відшкодування за знищені вогнем, повінню, ураганом і т.д. житлові і господарські будівлі визначається за винятком дійсного їхнього зносу. Розмір відшкодування, при страхуванні урожаю згідно з чинними умовами, становить 70% завданого збитку. Решта збитку має відшкодовуватися за рахунок матеріальних та грошових ресурсів господарства. Така надмірно велика і примусова франшиза є невиправданою. Адже не всі господарства мають можливість створювати адекватні фонди самострахування. Тому доцільно, щоб розмір франшизи мав договірний характер і був пов'язаний з можливістю коригування страхового тарифу: в бік збільшення, якщо франшиза мала і зменшення при великій. Це цілком правильно, оскільки метою страхової системи АПК є не покриття обчисленого тим чи іншим способом страхового відшкодування, а фактична ліквідація порушень, що виникли внаслідок стихійних лих і нещасних випадків.

Страхування майна за договірною вартістю, з огляду на завдання, що воно повинно вирішувати, близьке до страхування його за відновленою вартістю. При цьому страхуванні відшкодування обчислюється, виходячи із заздалегідь визначеної вартості, зазначеної в страховому договорі. Договірна вартість, чи страхова оцінка, визначається, як правило, на основі угоди між обома сторонами -- страхувальником і страховиком. Ця вартість може бути рівною вартості даного об'єкта в новому або в зношеному (з обліком повної чи часткової амортизації) стані відповідно до споживчої чи ринкової вартості, а також враховувати художню, колекційну й іншу цінність застрахованих предметів. За діючим у більшості країн положенням страху-вальник може не погодитися з визначеною страховою сумою, але тільки тоді, коли вона значно перевищує дійсну вартість застрахованих об'єктів. В цілому, страхова оцінка тісно пов'язує всіх учасників страхових відносин у випадку повного збитку.

Застосування страхування за договірною вартістю доцільно у певних випадках, оскільки воно зміцнює принцип повноти страхового захисту і усуває певною мірою спірні питання, що можуть виникати між страховиком і страхувальником при визначенні розміру страхового відшкодування. Другий аспект має особливо важливе значення для страхування.

Деякі види майнового страхування в Україні мають ознаки страхування за договірною вартістю. Так, страхова сума по будівлях, що підлягає обов'язковому страхуванню, встановлюється на основі оцінок, обумовлених місцевими страховими органами. Базою для оцінки вартості будинків служать прейскуранти (так звані норми БТІ). В обов'язковому страхуванні селянських господарств також застосовувалися в обмеженому обсязі щорічна оцінка тварин. У випадку падежу застрахованих тварин відшкодування виплачувалося відповідно до її договірної вартості, але не вище балансової. Охоплення страховим захистом втрачених застрахованих доходів і очікуваного прибутку пов'язане з великими труднощами, але не правового, а техніко-страхового порядку. Діючі умови страху-вання, що наближаються до класичних, можна змінити і пристосувати до соціально-економічних рис вітчизняного страхування.

Існують труднощі насамперед в оцінці розміру втрачених доходів і очікуваного прибутку, а також у встановленні, якою мірою ці збитки є наслідком стихійного лиха, а якою викликані іншими причинами (наприклад, безвідповідальне ставлення, некомпетентність чи умисний намір). Крім того, виникають побоювання, що охоплення страховим захистом втрачених доходів чи очікуваного прибутку може призвести до того, що застраховане господарство не буде докладати необхідних зусиль для швидкого відновлення своєї виробничої діяльності, перерваної внаслідок виникнення несприятливих подій. Отже, таке страхування замість того, щоб долати наслідки порушення, може викликати їх ріст.

Незважаючи на ці недоліки, в Україні здійснюється таке страхування. Вже стало традиційним застосування страхування втраченого прибутку при страхуванні вантажів під час морських перевезеннях. Риси такого страхування є в страхуванні врожаю від граду і повені, розмір збитку при якому обчислюється не за вартістю врожаю на момент виникнення збитку, а за цінами, за якими був би реалізований врожай, якби дане стихійне лихо не сталося.

Страхова система АПК в експериментальній формі могла б передбачати застосування страхування агропромислових підприємств від безлічі видів непрямого збитку, охоплюючи такі втрати і збитки: витрати, пов'язані з вимушеним простоєм підприємств через нещасні випадки та стихійні лиха; втрата можливого прибутку від реалізації продукції, що не вироблена внаслідок простою підприємств; не заплановані додаткові витрати по виробництву продукції, втраченої внаслідок стихійного лиха; штрафи за простій транспортних засобів, пов'язаний із затримкою або згортанням виробництва, а також неустойки за неякісне виконання договірних зобов'язань по доставці, сплачені контрагентам.

Не упереджуючи питання про те, в якому напрямку буде розвиватися в Україні страхування втрачених доходів і прибутку, варто підкреслити, що позитивне рішення даної проблеми мало б велике значення для зміцнення економічної ролі страхування АПК. Тому є слушною і заслуговує на увагу пропозиція економістів-страховиків -- продовжити дослідження з метою виявлення можливості більш широкого використання в сільському господарстві страхування втрачених доходів [2.12].

Страхування і зниження реальної вартості грошей

Останньою проблемою, пов'язаною з реалізацією основних принципів страхування, є вплив зниження реальної вартості грошей (інфляції) на соціальну й економічну ефективність страхування. Одні економісти вважають, що зі зниженням реальної вартості грошей зменшується ступінь повноти страхового захисту, інші, що зменшується реальність самого страхового захисту, оскільки при знеціненні грошей з часом зменшується реальна вартість страхового відшкодування, його не вистачає для відновлення знищених і ушкоджених предметів (майнове страхування) або для відшкодування витрат, що застрахований змушений робити у зв'язку з нещасним випадком (особисте страхування).

Ця проблема має велике значення для розвитку страхування в Україні, оскільки відбувається постійне, хоча і повільне зниження реальної вартості грошей (повзуча інфляція), але і настають періоди різкого спаду їхньої купівельної сили (галопуюча інфляція, інфляційні стрибки тощо). Річні показники знецінення грошей у західних країнах у 70-х роках становили від декількох до 20 %, або і більше.

Спад реальної вартості грошей завдає відчутного удару страхуванню, як соціальному, так і господарському. Він підриває доцільність існування таких форм страхування, в яких домінуючим є аспект довгострокових заощаджень, наприклад, страхування життя і пенсій, де можуть створюватися великі фінансові резерви, як джерело інвестиційних ресурсів для розвитку АПК. Докір страхувальників та застрахованих в період інфляції на адресу страхування цілком справедливий, адже за порівняно короткий час були знецінені страхові суми, що нагромадились протягом 5 -- 20 років .

У 60-70-і роки було проведено багато наукових конференцій економістів, юристів і страховиків, на яких обговорювалися способи страхового захисту від збитків, спричинених зниженням реальної вартості грошей. Йшлося про інтереси не тільки застрахованих, але і часток страхових установ, яким загрожує зниження популярності довгострокового страхування життя. Водночас було опубліковано з фінансово-економічних й актуарних проблем усунення й послаблення наслідків інфляції в галузі страхування.

Одним з головних питань порядку денного XVIII Міжнародного конгресу актуаріїв, що відбувся в Мюнхені (Німеччина) в червні 1968 p., була саме проблема економічної стабілізації вартості довгострокового страхування життя. Особливої уваги заслуговують доповіді, що подають досягнення в цій сфері скандинавських країн, а саме реферати К. Г. Хагстрема зі Швеції і Т. Пентікайнена з Фінляндії.

Перший з цих рефератів цікавий тим, що автор розглядає в ньому систему страхування пенсій. У висновку реферату К. Г. Хагстрем стверджує, що система страхування в колишньому Радянському Союзі забезпечувала "виплату пенсій з постійною реальною вартістю завдяки виробничому розміщенню резервів" [2.12].

Страховий досвід західних країн дає змогу розробити і впровадити такі форми та способи усунення чи хоча б послаблення негативного впливу знецінення грошей на реальні страхові виплати при страхуванні життя і пенсій [2.12]:

укладання додаткових страхових договорів в міру зниження реальної вартості грошей;

застосування страхування з автоматично зростаючим
внеском і сумою страхування;

спрямування належних страхувальникові дивідендів від
участі в прибутку страховика на збільшення страхових виплат;

запровадження системи індексного страхування, в якому
страхова сума зростає автоматично в тому ж відношенні, у якому

за даний період підвищився офіційно встановлений показник рівня життя;

укладання страхових договорів, виходячи з вартості інвестиційних бонів; у цьому страхуванні виплачуються додаткові виплати з прибутку, отриманого від розміщення резервних фондів страхової системи;

-- укладання страхової угоди в іноземній валюті, що має велику стабільність, або у вітчизняній «золотій» валюті, тобто розмір внеску і страхова сума має бути адекватною вмісту золота у вітчизняній валюті за діючим курсом.

Ці методи стабілізації реальної вартості страхових виплат у страхуванні життя мають і позитивні і негативні сторони.

Не торкаючись питання про функції грошей, варто підкреслити, що й в Україні, внаслідок зниження вартості грошей, виникає проблема забезпечення реальної вартості страхових виплат. Враховуючи різні причини і характер цього явища, в сучасних умовах можна застосувати такі специфічні і більш спрощені методи стабілізації вартості страхування.

В обов'язковому і добровільному майновому страхуванні, що укладається на визначений період, як правило на рік, проблема забезпечення реальності проста. Протягом року невелика зміна вартості не має істотного значення. Крім того, і страхова сума, і розмір відшкодування за об'єкти, що були знищені або пошкоджені, мають визначатися на основі ринкової вартості: страхова сума і платіж -- за ринковими цінами на момент укладання або поновлення договору страхування, а страхове відшкодування -- за ринковими цінами на момент настання стихійного лиха чи нещасного випадку

Другим заходом, що дозволяє забезпечувати повноту страхового захисту майна всіх підприємств, є застосування в майновому страхуванні принципу першого ризику.

2.3. Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.

Характеристика страхування майна сільськогосподарських підприємств. Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень, тварин, будинків, машин, транспортних засобів, кормів, насіння, готової продукції та інших матеріальних цінностей. Усе це об'єкти майнового страхування.

Об'єкти страхування розбито на чотири групи.

Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку. Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох - п'яти років, але жодного разу не отримувало врожаю.

Дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу.

Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл у вуликах, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.

Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі госпо-дарства можуть страхувати також судна та засоби лову.

Страхування тварин. Страхування тварин здійснюється при досягненні ними певного віку, за винятком молодняку великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз, хутрових звірів, кролів, домашньої птиці, які на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму страхуються незалежно від віку[2.12].

Свині, хутрові звірі й кролі приймаються на страхування після досягнення ними чотиримісячною віку; домашня птиця яйценосних порід -п'ятимісячного; птиця в господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів -- одномісячного; велика рогата худоба, вівці й кози - шестимісячного віку; коні - після одного року.

Страхові ризики зі страхування тварин. Страховими ризиками зі страхування тварин є інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледицю, наст, попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму та вимушений забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

Страхові ризики, передбачені при страхуванні будівель і споруд. Страхування будівель, споруд та іншого майна здійснюється на випадок знищення або пошкодження через пожежу, вибух, удар блискавки, повінь, паводок, землетрус, бурю, ураган, зливу, град, зсув, незвичайні для даної місцевості снігопади, сель, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту страхуються на випадок дорожньо-транспортних пригод [2.12].

Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

Вартість, за якою приймаються на страхування тварини, будівлі, споруди. Тварини приймаються на страхування в договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Таким же чином визначається страхова сума за матеріали, корми, насіння, готову продукцію та інші матеріальні цінності. Щодо тварин і зазначених щойно активів може передбачатися франшиза. Основні засоби приймаються на страхування за договірною ціною, але не вищою від залишкової вартості.

Тварини, будівлі, обладнання тощо можуть бути прийняті на страхування і в сумі, меншій за їх балансову (розрахункову) вартість. У такому разі всі об'єкти відповідного виду майна вважаються застрахованими в тому відсотку їх балансової вартості, в якому їх узято на страхування вцілому.

Визначення страхових платежів при страхуванні тварин. Страхові платежі визначаються вцілому за договором і за кожним видом майна, що передається на страхування. Для цього від страхової суми відкидають франшизу, різницю перемножують на тарифну ставку і ділять на 100. Правилами HACK ЗАТ «СГ «ТАС» передбачена можливість - з огляду на ступінь ризику та обставини укладання договору страхування, застосовувати знижувальні (від 0,5 до 1) або підвищувальні (від 1 до 5) коефіцієнти.

Страхувальники, які протягом двох років безперервно страхували тварини, будівлі, споруди та інше майно у повній вартості, а врожай сіль-ськогосподарських культур - у повній розрахунковій страховій сумі, не одержуючи при цьому страхового відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів у розмірі до 20%, при страхуванні протягом трьох років - 30, протягом чотирьох і більше років - 40%.

Страхові платежі мають бути сплачені в повному обсязі або в розмірі не менш як 50% відповідної суми - зі страхування тварин та іншого майна до вступу договору страхування в дію, але не пізніше 30 днів з дня його підписання.

Зі страхування тварин, багаторічних насаджень та іншого майна остаточні розрахунки внесків мають бути закінчені протягом трьох місяців після сплати першого платежу. Загальна сума страхових платежів має зараховуватися за строками сплати в такій послідовності: одна частина надходжень спрямовується на сплату платежів за тварини та інше майно (не менше як 50% нарахованої суми), а решта - на сплату платежів зі страхування сільськогосподарських культур.

Визначення розміру збитку при загибелі тварин. Розмір збитку, завданого загибеллю тварин, визначається, як добуток між встановленою середньою страховою сумою за одну голову тварини за договором страхування і кількістю загиблих голів. Що ж до вимушено забитих тварин, то слід враховувати ще вартість реалізованого м'яса, придатного для харчових цілей, і шкурок хутрових тварин. У разі, якщо за висновком ветеринарної служби м'ясо буде визнане непридатним для використання, страхове відшкодування виплачується як за тварин, що загинули.

Визначення розміру збитку за майно, що входить до складу основних засобів. При знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість (з урахуванням зносу) і витрат на рятування й впорядкування майна після страхового випадку за мінусом вартості залишків. При пошкодженні майна збиток визначають виходячи з вартості відновлення за цінами, що існували на момент укладання договору страхування.

Визначення розміру збитку при пошкодженні кормів, насіння, готової продукції. Збиток при пошкодженні (загибелі) кормів, насіння, готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на підставі облікових даних про рух цих цінностей.

Страхове відшкодування за загибле або пошкоджене майно виплачується щоразу в розмірі завданих збитків, але в межах страхової суми, зазначеної в договорі.

2.4. Страхування врожаю сільськогосподарських культур

Однією з гострих проблем в АПК є захист врожаю сільськогосподарських культур, за допомогою якого в певній мірі можна стабілізувати економіку самих господарств, агропромисловий комплекс та й економіку держави в цілому.

Страхування дає змогу ефективно боротися з наслідками стихійних явищ і має на меті застерегти господарства від економічної розрухи після того, як ні запобіжна діяльність (превенція), ні боротьба власними силами (репресія) не дали бажаного результату. Страхування, виконуючи функцію захисну, дозволяє точно визначити, скільки коштуватиме господарству відповідне забезпечення, оскільки ризик, який може реалізуватися, набуває грошового еквіваленту -- страховий внесок (премія).

Об'єкти страхування. На страхування можуть бути прийняті:

Ш врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку (за винятком врожаю природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав);

Ш дерева і кущі плодово-ягідних насаджень, що зростають в садах, та
ниноградники.

Об'єкти, що не беруться на страхування. Не може бути об'єктом страхування:

v врожай сільськогосподарської культури, яку господарство висівало три - п'ять років, але жодного року не одержувало врожаю; врожай багаторічних насаджень плодоносного віку, якщо господарство не одержувало врожаю з цих насаджень протягом п'яти років, що передували укладанню договору страхування;

v багаторічні насадження, що зростають в садах, знос або зрідження яких становить 70 і більше відсотків; такі, що підлягають списанню з балансу у зв'язку з плановою реконструкцією і викорчовуванням, природним відмиранням, псуванням та інше; вражені хворобами, шкідниками рослин.

Ризики, що беруться на страхування. Страхування врожаю сільсь-когосподарських культур і багаторічних насаджень провадиться на випа-док загибелі чи пошкодження їх внаслідок:

Ё вимерзання, заморозку, граду, зливи, бурі, урагану, посухи, повені, селю, пожежі;

Ё вимокання, випрівання, якщо це сталося внаслідок стихійного лиха.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур, вирощуваних у захищеному грунті провадиться на випадок загибелі чи пошкодження їх внаслідок:

v граду, зливи, бурі, урагану, повені, селю, пожежі, якщо було пошкодження самої споруди;

v припинення подачі електроенергії, викликаної стихійним лихом або аварією у цих спорудах.

Страхування дерев, кущів, плодово-ягідних насаджень; що вирощують у садах та виноградниках, провадиться на випадок повної загибелі (відмирання підземної і надземної їх частин всіх або окремих дерев, кущів); внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, селю, землетрусу, пожежі, посухи, за винятком культур, які вирощуються у зрошувальних зонах, а також повного їх знищення карантинними комахами, якщо Страхувальник не отримував офіційного попередження про це.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9


© 2010 Рефераты