Оскільки оцінка величини Q0 -- задача експертна, то учас-никами страхування безумовно стають експерти. Виходячи з цього Е.А. Абалмазов та М.А. Абалмазова, роблять висновок, що учасниками страхування стають фахівці в галузі безпеки, а страхування -- виконує функцію безпеки [2.5]. З такою думкою можна погодитися, оскільки страхування є невід'ємною складовою системи безпеки держави. Тому з позиції АПК, як страхувальника, експертами можна вважати фахівців по надзвичайних ситуаціях (служби безпеки). Крім того, більшість систем безпеки передбачає певною мірою участь в протистоянні небезпеці правоохоронними органами, вогнеборцями, позавідомчою охороною тощо. І від швидкості їх реакції на загрозу, технічного озброєння, адекватності заходів протистояння, безумовно, в великій степені залежить величина (Qo) ефективності захисту виробництва сільськогосподарської продукції.

До того ж того, за певних обставин роль сил швидкого реагування може бути вирішальною. Оскільки, пересічний час прибуття сил швидкого реагування близько 15 хв., а швидкість реалізації майнових ризиків -- 10 хв. За таких обставин ефективність захисту Q0 може виявитись не вищою 40%, якщо відсутні засоби блокування небезпеки (не задіяно функцію попередження).

Отже, у процесі страхових взаємовідносин може бути задіяно не 3-4 сторони, а й більше. Страхова система АПК, зокрема через функцію забезпечення продовольчої безпеки, має підтримувати вітчизняного сільськогосподарського виробника, дозволить уникнути ізоляції на рівні самодостатнього виробництва, та інтегровано влитися в світову торговельну систему, збільшивши потоки продовольства з регіонів надлишків до регіонів нестач [2,6].

Стосовно продовольчої безпеки, страхова система АПК охоплює такі його аспекти -- наявність, доступність та ефективність використання продовольства.

Доступність до продовольства в майбутньому, за оцінкою Алекс Ф.Мак Калла [2.2], значною мірою залежатиме від вирішення проблеми зменшення бідності, особливо у сільській місцевості, та стимулювання широкомасштабного інтенсивного зростання зайнятості. Ці проблеми та інші можна вирішувати за наявності вітчизняної страхової системи АПК, як одного з важелів забезпечення не лише продовольчої безпеки, а й зростання інвестицій в науково-дослідну роботу, превенцію в сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі пов'язаної з використанням систем сільськогосподарського виробництва, які не завдають шкоди навколишньому середовищу тощо.

Нині не існує адекватної страхової політики стосовно АПК.

Страхова система, як економічна категорія, має значний спектр особливостей та відмінностей, що дають підстави для достеменного його вивчення як явища особливого. Особливості страхової системи як економічного явища найповніше проявляються у його функціях. Перша функція зумовлює формування страхового фонду для відшкодування втрат від реалізації страхових випадків. Друга -- спрямована на безпосереднє грошове відшкодування збитків, які зазналистрахувальники. Саме через цю зумовлюється специфікою економічних відносин, що ніп між страхувальником і страховиком, а саме в попередженні та мінімізації страхових ризиків. Четверта - полагає у стратегічному захисті вітчизняної економіки від економічних, політичних, природнокліматичних та соціальних ризиків. П'ята -забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією всіх ресурсів АПК. Шоста -- забезпечення стійкого функціонування галузі в ринкових умовах. Сьома - інвестиційна, полягає в диверсифікації тимчасово вільних коштів враховуючи високу ліквідність з метою одержання додаткового доходу.

Результатом узгодженості інтересів страхувальника та страховика є підписаний договір, який набуває чинності після сплати страхувальником першого внеску. Цей договір укладається між суб'єктами страхового ринку з приводу купівлі-продажу товару "страховий захист". Саме цей аспекг господарської діяльності страховика потребує глибокого теоретичного дослідження.

"Страховий захист" товар особливий. Ці особливості формують низку суспільно-економічних відносин, специфічність яких проявляє себе на мікро -- і макрорівні.

Товар "страховий захист", що продається та купується на страховому ринку, як і будь-який інший товар, має споживну та мінову вартість. Споживна вартість товару "страховий захист" втілена у потенційній можливості для страхувальника отримати страхове покриття втрат від реалізованого страхового випадку, що був визначений у договорі. Мінова вартість товару "страховий захист" проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу (платежу, премії).

Особливості споживної та мінової вартості товару "страховий захист" зумовлюють специфіку прояву економічних законів на страховому ринку та формують специфіку поведінки його учасників.

Комплексне дослідження природи страхової системи та особливостей її функціонування в умовах перехідної економіки дозволили визначити її структуру та тенденції розвитку її елементів. Починаючи від вищого рівня системи і закінчуючи потенційними клієнтами. Хоч ризиковим обставинам піддаються всі суб'єкти і об'єкти господарювання держави, але далеко не всі вони йдуть на страхування своїх ризиків. З одного боку, ця особливість обумовлена страховим менталітетом та економічним станом держави, а з іншого -- недосконалістю нормативно-правової бази.

Створення адекватної нормативно-правової бази є основним чинником сприяння розвитку вітчизняної страхової системи і має забезпечити: гарантії страхувальникам системи АПК у наданні страхових послуг та сплати, згідно з угодами страхування, страхового відшкодування в разі настання страхового випадку; створення товариств взаємного страхування на добровільних засадах з метою оптимального використання внутрішнього страхового ринку агропромислових підприємств та забезпечення їм ефективного страхового захисту; формування мережі спеціалізованих страхових компаній, які здійснюватимуть особисте та майнове страхування; створення єдиної перестрахувальної біржі за участю держави як співзасновника, що сприятиме докорінній перебудові вітчизняної системи перестрахування; організації технології страхування в Україні шляхом створення Сільськогосподарського страхового пулу та оперативного інформаційного середовища, яке сприятиме укладанню договорів на страхування не з окремою страховою компанією, а із спілкою страховиків під гарантії всіх учасників.

Аналіз сучасного стану економіки і розвитку страхової справи в країні дає змогу визначити такі альтернативні програми по страхуванню:

1) страхування майна господарств АПК, які виконують державне замовлення на сільгосппродукцію, в Національному агропромисловому товаристві взаємного страхування (НАТВС);

2) страхування урожаю, але з правом вибору страхувальником страховика. Якщо альтернативи НАТВС не знайдено, то страховиком є останнім;

заміна страхування урожаю програмою постійного матеріального відшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом;

програма відшкодування збитків по страхових ризиках при катастрофах, пов'язаних з виконанням державних замовлень.

Страхування урожаю вимагатиме встановлення стабільних цін. До того ж, щоб забезпечити доход, потрібно купувати страхові поліси. Страхувальнику треба забезпечити придбання у НАТВС поліси страхування урожаю на рівні 50, 65 і 75%, вибираючи авансом рівень компенсації, яку б йому могли сплатити за кожен центнер при умові, коли рівень урожаю нижче. страхового.

Програма планових доходів, принципова перевага якої полягає в стабільності прибутків, може замінити одночасно дві програми: страхування урожаю і покриття (збитку) витрат. Згідно з програмою планових доходів фермерам виплачуватиметься різниця у випадку позитивного результату, який досягатиметься порівняно з державними доходами і доходами фермерів, які вони зможуть одержати від реалізації урожаю, або надати цю різницю під заставу.

Функціонування страхової системи АПК неможливе без створення єдиної мережі інформаційно-комунікаційного середовища (ЄМІКС).

ЄМІКС дасть змогу організувати страховий захист підприємств АПК за новою технологією, використовуючи систему електронної телекомунікації у Сільськогосподарському страховому пулі.

ЄМІКС, як складова механізму захисту страхової системи АПК, сприятиме формуванню нових відносин, що ґрунтуються на принципах: довіри між учасниками страхування, на сумлінній конкуренції страхових посередників, сприянні у підготовці кваліфікованих кадрів та розвитку науково-дослідницької роботи щодо поліпшення сільськогосподарського страхування та розвитку страхової системи.

Крім того, для переведення страхової справи на ринкові засади потрібно запустити механізм страхування: конвертації неринкових цінних паперів у ринкові, права власності на нерухомість (в тому числі на землю), страхування землі як капіталу та фінансових ризиків.

У практиці світового ринку страхування прав власності здійснюється при купівлі-продажу і закладанні майна, а також при проведенні масової приватизації (Англія, Франція та ін,). Поліс страхування прав власності використовується в різних країнах як додаток до сертифікату права власності - - угоди купівлі-продажу. Стандартне страхове покриття включає захист проти дефектів при реєстрації документів на право власності або проти їх підробки, проти надання цих документів особам, що передають право власності, але не мають достатніх повноважень для цього, від помилкових свідоцтв про смерть та неправильного оформлення права власності.

Страхова система, як повноправний інститут системи економічних відносин, самостійно може вирішувати питання інвестування своїх тимчасово вільних фінансових ресурсів, чому може сприяти створення спеціалізованого комерційного банку, в числі засновників якого будуть різні страхові організації.

Досвід розвинутих країн свідчить, що страхові компанії виконують інші грошово-кредитні послуги. За умов розширення страхового ринку страхові компанії зможуть взяти на себе значну частку довгострокового кредитування всіх сфер сільськогосподарського виробництва.

Точність дії страхування

За міру точності (чіткості) дії страхування даної системи приймаємо різницю між заданою величиною, визначеною програмою трансформації, здійснюваної в даній системі, і "станом виходу" регульованої системи, досягнутим після застосування страхування. Передбачається при цьому, що система реалізує свої планові задачі, а відхилення вниз від плану (від заданої норми) настають тільки в результаті несприятливих стихійних подій. Якщо система внаслідок інших причин (наприклад, помилок у плануванні) досягає величин вище чи нижче встановленої норми, то ця норма піддається відповідному поточному корегуванню, тоді як тут ми розглядаємо винятково відхилення, що виникають при стихійних лихах.

Якщо, вивчаючи динамічні процеси регулювання, змінну в часі задану величину системи позначимо через х (t), а стан виходу, що змінюється в часі, системи -- через у (t), то точність дії страхування виражає різниця х(t)-y(t). Називають її також погрішністю системи регулювання. При досконалій точності дії страхування помилка регулювання дорівнює 0, чи y(t) = х(t)- для кожного відрізка часу (t).

На практиці при регулюванні процесів розвитку агропромислового комплексу досконала точність, дії страхування, яким є страхова система, означала б, що порушення, що виникли в окремих системах (галузях АПК) або в економічній системі в цілому внаслідок несприятливих обставин, повністю усуваються. Тоді окремі галузі економіки виконують свої завдання так, начебто нездоланні стихійні лиха взагалі не наставали, і процес розвитку всього господарства відбувався відповідно до встановленого плану.

Відхилення тимчасового стану виходу регульованої системи від заданої величини в даний момент, чи погрішність регулювання, можуть виникати по двох причинах: по-перше, може неправильно діяти страхування, внаслідок цього виникають помилки систематичні; по-друге, помилки регулювання можуть мати стихійний характер, у цьому випадку вони будуть називатися випадковими.

Мірою погрішностей дії страхування, як систематичних, так і випадкових, може бути, наприклад, максимальна величина відхилення x(t) -- у (t), що виникло в даний відрізок часу Т. Частіше, однак, за таку міру помилковості приймаються варіації відхилення x(t) -у (t) у досліджуваний період. Варіації відхилень x(t)-y (t) можна визначити як середню величину квадрата цього відхилення в період Т функціонування страхування. Ще кращою одиницею виміру точності страхування є відношення варіації х (t) -у(н) до заданої величини регульованої системи x(t), точніше, до середнього рівня заданої величини x(t) у досліджуваний період Т. Це відношення в статистиці називається коефіцієнтом мінливості помилки, котрий дозволяє порівнювати помилки дії різних регуляторів і в різні періоди часу.

Мірою точності дії страхування є величина, обернено пропорційна коефіцієнту мінливості помилки. Обумовлюється це тим, що чим більша помилка страхування, тим менше точність його дії і, навпаки, чим менша помилка, тим більша точність страхування.

Застосуємо приведені загальні міркування щодо точності регуляторів до страхової системи АПК, трактованої як страхування соціально-економічних процесів. Завданням страхової системи АПК є вирівнювання випадкових відхилень, що виражаються у вигляді різниці між фактичними результатами діяльності АПК y(t) і прогнозованими параметрами (заданими величинами) x(t), що визначають здійснення конкретних соціально-економічних процесів (наприклад, обсяг виробництва окремих підприємств АПК, рівень добробуту сільського населення, розмір запасів товарно-матеріальних цінностей тощо). Показник і означає номер певної системи, і якщо таких одиниць n, то і= 1,2,.... n.

Якщо страхова система побудована і функціонує точно, то Х(0-У(0 = 0 для кожного значення і = 1, 2, .... n, а також у кожнім відрізку часу t. Якщо зазначена умова не виконується, то це викликає меншу чи більшу погрішність у дії страхування, яка може мати систематичний чи випадковий характер.

Систематичний компонент помилки обумовлюється неправильною побудовою страхування, тобто в даному випадку недоліками страхової системи. Випадковий компонент помилки виникає з причин, не пов'язаних з конструкцією застосовуваного страхування, тобто існуючою страховою системою. Джерела цих помилок можуть бути сховані в самому регульованому процесі або помилки є наслідком невдалого регулювання тощо. У страхуванні такі помилки настають, наприклад, з вини застрахованих сільськогосподарських підприємств, при виникненні відхилень у ході реалізації страхового захисту внаслідок неправильного тлумачення умов страхування, помилкової оцінки розміру збитку або з вини страховика -- затримки виплати відшкодування тощо, тобто упущень у роботі, по ліквідації наслідків страхових випадків.

Систематичні помилки в дії страхування можуть бути усунуті шляхом перебудови цього інструмента або включенням у систему регулювання додаткових регуляторів відповідної потужності. У страхуванні це означає, що для підвищення точності його дії варто змінити принципи й умови страхування, усунути наявні в них неясності, розширити обсяг відповідальності страхувальника або створити новий вид страхування. Є можливість застосувати й інші регулятори, наприклад, підсилити ефективність страхової діяльності шляхом поєднання її з кредитною допомогою, наданої господарюючим суб'єктам, яким нанесений матеріальний збиток.

Усунення випадкових помилок вимагає, як правило, удосконалювання роботи з ліквідації наслідків страхових випадків, підвищення професійної кваліфікації і моральних якостей тих, хто виконує її. Дана проблема пов'язана також з ростом загальної страхової культури, формуванням страхового менталітету, вихованням дбайливого відношення до власності.

Повне усунення систематичних помилок у дії регулюючої системи -- у нашому випадку страхової системи АПК -- створення досконалого страхового механізму з високою довершеною точністю дії для того, щоб не допустити непередбачених відхилень від прогнозованого розвитку окремих господарств і всього агропромислового комплексу в цілому, є не простою справою. Якщо навіть за певних умов це було б можливо (наприклад, у сфері обов'язкового страхування майна державних підприємств), то відповідна перебудова страхування (зміна системи страхування) і поліпшення його дії можуть виявитися занадто дорогими.

Не у всіх ситуаціях доцільне прагнення одержати зроблену точність дії страхування. Виплата відшкодування в повному розмірі заподіяного майну збитку без так званої власної участі страхувальників може стати причиною свідомого спекулятивного збитку або ослаблення зусиль страхувальників, спрямованих на усунення причин, що викликають збиток. Застосування страхового механізму, що цілком вирівнює відхилення від норми, могло б послабити дії інших методів регулювання, зокрема превентивної діяльності.

З визначеною систематичною погрішністю необхідно примиритися в тому випадку, коли подальше зниження цієї помилки буде вже неекономічним. Разом з тим припустима границя математичних помилок не повинна бути занадто високою, тому що це може знизити, а у певних випадках навіть цілком позбавити систему страхування її соціально-економічного значення. Звідси випливає важливе практичне завдання для правильно функціонуючої страхової системи АПК -- постійне проведення дослідження у всіх сферах і видах страхування співвідношення між сумою виплаченого страхового відшкодування і сумою дійсно заподіяного господарствам збитку; це співвідношення можна використовувати як міру точності регулюючої діяльності страхової системи АПК.

Швидкість дії страхування

Другою важливою ознакою дієвості будь-якого страхування є швидкість його дії, яка визначається за часом регулювання, тобто по періоду від моменту виникнення порушення в регульованій системі до моменту його усунення завдяки дії страхування. У страховій діяльності -- це період від моменту виникнення несприятливої обставини, що загальмували розвиток визначеного соціального або господарського процесу, до моменту появи реальних можливостей для усунення небажаних наслідків цієї події. Варто особливо наголосити, що даний період не завжди дорівнює часу, що проходить з моменту виникнення збитку до виплати страховою системою відшко-дування. Ці періоди збігаються лише тоді, коли є реальна можливість придбати за рахунок отриманого грошового відшко-дування матеріальні засоби й оплатити послуги, пов'язані з усуненням заподіяного збитку і задоволенням додаткових потреб.

З позиції чисто формального обов'язку роль страхування вважається виконаною з моменту виплати відшкодування. Можна було б твердити, що для страхової системи АПК не має значення, має чи ні застрахований можливість придбати за отримане відшкодування необхідні матеріальні засоби або послуги. Такі погляди досить широко поширені, однак не можна визнати їх правильними. З погляду сутності мультирегулювання вирівнювання випадкового порушення в сільському господарстві може наступити тільки в тому випадку, якщо існує можливість усунення наслідків збитку. Тому до зобовязань тсрахової системи АПК варто відносити такі види страхування, щоб застраховані мали реальну можливість і пріоритет у відновленні зруйнованого чи ушкодженого внаслідок стихійного лиха і нещасливого випадку майна.

Оцінюючи швидкість дії страхування, треба мати на увазі, що час з моменту виникнення порушення в регульованій системі до моменту його усунення може бути різним у кожному окремому випадку. У зв'язку з цим дану ознаку дієвості страхування треба оцінювати на базі середнього часу регулювання, визначеного, наприклад, як середня проста арифметична, а краще як зважена величина періодів регулювання різних видів порушень. В другому випадку вимірником могла б бути кількість порушень певного виду чи кількісно виражені (у натуральних чи грошових одиницях) наслідки спричинених порушень. Вибір його залежить від характеру регульованої системи (процесу).

Мірником швидкості дії страхування можна взяти величину, обернено пропорційну середньому часові регулювання. У випадку, коли середній час регулювання тривалий, швидкість регулювання незначна, а коли середній час регулювання короткий, швидкість висока. Значення швидкості дії страхування техніки й тварин, як регулятора величезна. Наприклад, у складних технічних системах (літаках чи ракетах) різниця в часі регулювання в десяті і навіть соті частки секунди може мати вирішальне значення для досягнення поставленої мети. Подібним же чином можна представити ситуацію в живих організмах.

Менше цінується, на жаль, час регулювання соціальних і економічних процесів. Фактор часу, однак, у цих процесах грає важливу економічну роль. Особливо це стосується страхової діяльності. Затримки у виплаті відшкодування в майновому страхуванні чи допомоги в особистому страхуванні можуть стати причиною подальших непрямих майнових втрат, що часто перевищують розмір первинного збитку.

Період з моменту виникнення порушення до моменту його вирівнювання найчастіше відображається в позитивній різниці між заданою величиною системи і станом її виходу. Можна стверджувати, що збільшення періоду врегулювання збитку дещо знижує точність дії системи. У страхуванні збільшення періоду з часу виникнення випадкового збитку до часу надходження страхового відшкодування означає збільшення розміру збитку. Оскільки, як наслідок, виплачені кошти не дозволяють цілком компенсувати збиток від страхового випадку.

Висловлені твердження щодо оцінки швидкості дії страхування тим важливі, що дозволяють обидва критерії дієвості -- точність і швидкість - замінити одним, а саме, рівнем його скоректованої точності.

Варто додати, що, наприклад, проведені в США, Англії, Франції, Німеччині і Польщі емпіричні дослідження швидкості дії страхування дали більш переконливі аргументи на користь страхування майна, чим теоретичні розробки по цій темі.

Надійність дії страхування

Третя ознака дієвості страхування -- надійність - - має особливе значення в теорії страхової системи АПК. Страхування, як регулятор страхової системи, забезпечує надійність функціонування АПК і є основною конструктивною умовою стійкості сільського господарства. Науково-технічний прогрес тісно пов'язаний з сучасною теорією управління і регулювання. Виникла навіть нова галузь автоматики, що має назву «інженерія надійності», мета якої -- забезпечення по можливості найбільш високої надійності технічних засобів. Автоматичні пристрої створюються з дуже великого числа зв'язаних між собою елементів. Якщо зв'язок між елементами послідовний, то аварія одного з них веде до виходу з ладу всієї системи. Аналогічно соціально-економічні процеси, у яких є довгий ланцюг проміжних послідовних зв'язків, не надійні в дії. Надійність таких складних систем можна підвищити шляхом введення додаткових резервних елементів, пов'язаних паралельно з діючими елементами.

Неважко привести приклади застосування таких методів підвищення надійності різних систем. Наприклад, для підвищення надійності пристроїв по передачі інформації багаторазово збільшуємо через рівнобіжне сполучення кількість відповідних засобів зв'язку, з яких діс тільки один. Інші с резервними і починають функціонувати тільки тоді, коли відбувається аварія діючого засобу зв'язку. Подібно цьому в складних господарських системах існують резервні запаси, які задіюють тільки в тому випадку, коли непередбачувані ситуації, можуть призводити до перебоїв у функціонуванні, втрат та збитків. Такі "резервні запаси" - страхові фонди, у страхуванні створювалися на основі математичних розрахунків значно раніше, ніж в інших сферах господарської діяльності. З метою підвищення надійності страхування вже більш 5 тисяч років тому створювалися матеріальні, а з виникненням грошей і фінансові резерви, необхідний розмір яких встановлювався відповідно до актуарних розрахунків.

Варто звернути увагу на різницю, що існує між страховим фондом і резервним фондом. Страховий фонд призначений для вирівнювання випадкових відхилень від норми, що виникають у діяльності учасників створення цього фонду (страхувальників), а страховий резервний фонд, який ще називають технічними страховими резервними чи страховими фондами безпеки , -- для забезпечення надійності страхування. Надійність ця може коливатися у випадку виникнення надзвичайних подій, наприклад стихійних лих із широкою сферою й інтенсивністю дії, не врахованих при актуарних розрахунках, що спирається на середній рівень збитковості в минулому періоді. Отже, страхові технічні резерви (фонди безпеки) страховика починають використовувати тільки тоді, коли виявиться, що засобів страхового фонду недостатньо, тобто коли «підводить» страхування процесів соціально-економічного розвитку.

Мірою надійності дії якої-небудь системи вважається імовірність того, що у встановлений відрізок часу (наприклад, протягом року) дана система не вийде з ладу. Як відомо, імовірність Р є числом, що змінюється в межах від 0 до 1

(0 < Р < 1).

Надійність, близька до нуля, означає, що система не виконує поставлені перед нею завдання, оскільки за цей проміжок дуже висока ймовірність настання аварії. Ймовірність, що дорівнює 1, означає, що система з високою надійністю і буде діяти без помилок, іншими словами, реалізація страхового ризику в певний періоді буде максимально мінімізована. Надійність, рівна, наприклад, 0,95 чи 95 %, означає, що в середньому 95 разів з 100 система буде діяти без аварій і в середньому 5 разів з 100 можлива аварія даної системи.

Досягнення 100 % надійності дії страхування теоретично неможливе. До цієї межі можна, однак, істотно наблизитися, збільшуючи число застрахованих господарств і підприємств АПК, що користаються тим самим видом страхування, а також утворити значні резерви безпеки, загальні для всіх регульованих систем. Ця характерна риса мультирегулювання є вагомим аргументом, що переконує в необхідності існування страхового захисту агрокомплексу і створення страхової системи АПК. Висока надійність страхування, що досягається таким шляхом, випливає не тільки з математичних розрахунків, але і підтверджена діяльністю протягом майже 80 років державної страхової компанії в Україні та інших постсоціалістичних країнах. Надійність страхових операцій, здійснюваних цими державними страховиками, практично дорівнювала 1, тобто була цілком гарантованою.

Надійність деяких видів страхування можна також підвищити і шляхом застосування перестрахування. Але ця проблема вимагає особливого дослідження та розгляду.

Якщо припустити, що надійність досліджуваного страхування близька до 1, наприклад складає 0,99, то дієвість його можна оцінити на базі двох перших ознак: точності і швидкості дії. Оскільки, як показано вище, швидкість дії страхування можна врахувати через відповідну поправку його точності, то дієвість страхування в кінцевому рахунку можна вимірити одним показником -- розміром його скоректованої точності.

2.2.2. Характерні риси та види страхового захисту.

З аналізу основних ознак дієвості страхування випливають пропозиції, що стосуються оптимальної організації страхового захисту.

У вітчизняній страховій літературі виділяються три основні принципи, на які спирається розвиток страхового захисту [2.10]. Це принцип універсальності, повноти і реальності страхового захисту. Зазначені принципи були прийняті як обов'язкові в державному страхуванні й в інших країнах. У роботах економістів наводяться численні аргументи щодо їх обґрунтування.

Неважко довести, що принципи всеохоплюючого (універсального), повного і реального страхового захисту відповідають фінансово -- економічній теорії страхової системи АПК, тому що гарантують дієвість і ефективність страхування процесів соціально-економічного розвитку, як сільського господарства, так і всього АПК. Універсальність забезпечує найбільш повне використання страхування для захисту сільського господарства й інтересів селян і опосередковано призводить до зниження витрат по страховій діяльності, а повнота і реальність є невід'ємними умовами точності дії страхування.

Вбачається необхідність при різному тлумаченні цих понять більш точно сформулювати розглянуті принципи і визначити умови, за яких вони можуть бути реалізовані.

Загальність страхового захисту будемо розуміти в широкому значенні й оцінювати з урахуванням: господарських одиниць і осіб, що можуть бути страхувальниками (відповідно до закону чи договору); чи об'єктів, що можуть бути застраховані; ризиків (небезпек), які можна включити в страховий захист.

Принцип загальності в страхуванні стосується всіх трьох сфер його дії. Це означає, що страхувальниками можуть бути будь-які господарства незалежно від організаційної форми та форми власності, а предметом страхування -- всі об'єкти і майнові інтереси від усіх ризиків, включаючи стихійні лиха і різні нещасливі випадки. Ця остання умова характерна для обов'язкового страхування, що не уникає "важких ризиків" або таких, котрі не гарантують страховикові прибутку.

Система обов'язкового страхування сформувалася таким чином, що ця форма була притаманна лише сільському господарству. Класичним прикладом є загальне обов'язкове страхування сільськогосподарських підприємств і господарств, яке в Україні (і в інших країнах) поширювалося на їхнє майно, чим забезпечувався захист від усіляких небажаних подій. Будівлі і все рухоме майно (врожай, запаси, продукція для продажу, інвентар, тварини тощо) застраховані від пожежі, удару блискавки, граду, повені, урагану, землетрусу, вибуху, падіння літаків тощо, а також на випадок зникнення чи крадіжки майна під час його рятування. Крім того, обов'язкове страхування селянських господарств передбачало відшкодування збитку, що може бути нанесений врожаю градом чи повінню, у випадку падежу худоби (великої рогатої худоби, коней та ін.). Додаткове добровільне страхування уможливлює подальше розширення захисту від інших ризиків.

Характерними рисами обов'язкового страхування, як наслідок широкого розуміння критерію всеохоплюваності, є поява нових видів страхування, що задовольняють невідкладну суспільну потребу, і так званих комбінованих видів страхування, які поєднують в одному полісу захист від декількох ризиків. Прикладом є страхування будівель від вогню, крадіжки зі зломом, пограбування, затоплення водою, об'єднане зі страхуванням цивільної відповідальності власників квартир у Польщі. Перед другою світовою війною страхування рухомого майна охоплювало тільки ризик від вогню, крадіжки зі зломом і грабування.

Деякі обмеження, що стосуються об'єктів і суб'єктів в окремих видах страхування, обумовлені загальними положеннями юридичного і технічного порядку, наприклад неможливістю визначити вартість даного об'єкта. Разом з тим іноді допускається виключення зі сфери страхового захисту деяких ризиків, але тільки тоді, коли важко установити, чи має дана подія дійсно випадковий характер, що виражається у певній статистичній закономірності. У таких випадках, як відомо, неможливо визначити "справедливий" страховий внесок.

Мірою реалізації принципу загальності страхування є відношення числа фактично застрахованих ризиків (об'єктів чи осіб) до числа ризиків (об'єктів чи осіб), що при добровільному страхуванні можуть, а при обов'язковому страхуванні повинні бути охоплені страховим захистом. Сукупність об'єктів чи осіб, що можуть чи повинні бути охоплені даним видом страхування, у страховій термінології називається страховим полем. Зазначене нище відношення застрахованих ризиків до числа існуючих ринків називається показником всеохоплюваності страховим истом, чи використання страхового поля. Показник всеохоплюваності страхового захисту відіграє важливу роль в аналізі результатів і в плануванні страхової діяльності.

Повнота страхового захисту

У майновому страхуванні за міру повноти страхового захисту (друга ознака) приймається відношення виплаченого відшкодування до суми дійсного збитку. Цей показник визначає ступінь страхового захисту. Якщо він дорівнює 1 (100 %), то це означає, що принцип повноти страхового захисту реалізований цілком. Показник менше 1 свідчить про те, що виплачене відшкодування не компенсує збитку, і, отже, страхування діє недостатньо повно.

Можна вважати, що "принцип універсальності" характеризує екстенсивне, а "принцип повноти" інтенсивний розвиток страхування [2.10].

Ступінь повноти страхового захисту залежить від розміру страхової суми (являє собою, як відомо, верхню межу відповідальності страхового товариства), застосовуваних умов страхування, а також способу розрахунку розміру заподіяного збитку. Існує два основних способи визначення суми відшкодування в майновому страхуванні: по "пропорційній відповідальності" і по "першому ризику". Якщо діє перший з цих принципів, то, коли страхова сума дорівнює чи перевищує вартість застрахованого об'єкта, відшкодування дорівнює збитку. Якщо страхова сума менше вартості об'єкта, тобто має місце "недострахування", страхове відшкодування обчислюється в такій пропорції, при якій відшкодування так відноситься до розміру збитку, як страхова сума до вартості застрахованого об'єкта.

Позначивши через В вартість застрахованого об'єкта, С -- страхову суму, 3 -- розмір збитку і Р -- розмір відшкодування, позначимо цю пропорцію так:

Р:3 = С:В

Звідси випливає, що при «недострахуванні» сума відшкодування дорівнює розмірові збитку, помноженого на відношення страхової суми до вартості застрахованого об'єкта:

Р= 3 х С:В (для С ? В).

Отже, при застосуванні в страхуванні пропорційної відповідальності «недострахування» приводить до зменшення повноти страхового захисту. Щоб уникнути цієї несприятливої ситуації, у страхуванні (особливо при обов'язковій його формі) страхова сума визначається на основі оцінки застрахованих об'єктів у діючих цінах. Крім того, все частіше замість системи пропорційної відповідальності застосовується страхування по першому ризику, яке грунтується на тому, що відшкодування дорівнює розміру дійсного збитку, але не може перевищити встановленої страхової суми.

Умова ця, однак, не завжди дотримується, тому що є види страхування, у яких страхова сума невизначена (наприклад, при страхуванні автомашин "каско") або служить тільки основою для визначення внеску (наприклад, при страхуванні від вогню майна, що знаходиться в державній власності).

Для підвищення повноти страхового захисту можна не застосовувати власну участь страхувальників у покритті збитків, визначену (у відсотках чи квоті), як частину збитку котра обов'язково покривається з власних фінансових ресурсів. Власна участь страхувальників застосовується з ініціативи страхової системи АПК тільки тоді, коли така участь може вплинути на зниження "суб'єктивного ризику" у майновому страхуванні. Подібну ж роль, але тільки формально виконує понижуюча франшиза, метою якої є виключення з розрахунків відшкодування невеликих збитків, що не мають випадкового характеру, наприклад природних втрат застрахованого урожаю сільськогосподарських культур, сировини, товарів тощо. З цього випливає, що невисока франшиза, застосовувана в деяких випадках, не відповідає принципу повноти страхового захисту.

Дещо інакше складаються обставини з інтегральною франшизою (застосовуваною, наприклад, при страхуванні посівів від граду чи повені, у страхуванні авто-каско тощо), що визначає границю (у відсотках чи квоті), до межі якої збиток при страхуванні не відшкодовується взагалі. Збиток, що перевищує ці границі, відшкодовується страхуванням у повному розмірі.

Інтегральна франшиза звільняє страхову систему АПК від роботи і усунення дрібних пошкоджень, витрати на ліквідацію яких могли б у кілька разів перевищити величину фактичного відшкодування. Ця франшиза, установлена (залежно від виду страхування) у помірному розмірі, не впливає на повноту страхового захисту, тому що незначний збиток може бути легко ліквідований власником застрахованого майна без додаткових витрат. Однак деякі автори вважають, що застосування високої франшизи, наприклад з метою зниження страхових внесків, суперечить принципу повноти страхового захисту.

Висловлюється думка, що принцип повноти страхового захисту, застосування якого в майновому страхуванні не викликає заперечень, можна застосовувати й в особистому. Але ряд авторів, які досліджують проблему, стверджують, що використовувати цей принцип в особистому страхуванні не має сенсу, тому що предметом цього страхування є життя, здоров'я, працездатність і додаткова пенсія людини, тобто такі блага, які не можна виразити в грошах. Неможливо, таким чином, виміряти ступінь повноти страхового захисту як відношення розміру страхових виплат до суми фактичного збитку. У вітчизняній літературі замість термінів "понижуюча" і "інтегральна франшиза" вживаються терміни "безумовна" і "умовна франшиза".

Це твердження тільки видається правильним. Особисте страхування, дійсно, не може повернути життя, здоров'я і працездатність, але воно має на меті відшкодування витрат і задоволення матеріальних потреб, що виникли внаслідок нещасного випадку, що відбувся із застрахованим або членами його родини. Рівень цих витрат і потреб у даних суспільних умовах для кожного конкретного нещасного випадку можна оцінити заздалегідь. Якщо, наприклад, допомога виплачується особі, що стала внаслідок нещасного випадку інвалідом, з метою зберегти приблизно той рівень життя, який існував раніше то розмір місячної допомоги повинен бути не менше суми його попереднього заробітку. Якщо укладений страховий договір не забезпечує такого розміру страхових виплат, з'являється своєрідний вид недострахування.

Незважаючи на труднощі, у кожному виді особистого страхування можна передбачати розмір страхових виплат, що забезпечують відшкодування матеріального збитку, який є наслідком нещасного випадку. Встановлена таким чином сума допомоги є основою для оцінки повноти страхового захисту. Відношення суми фактично виплаченої допомоги до суми реально необхідної можна прийняти як умовний показник ступеня повноти страхового захисту в особистому страхуванні.

Періодичний аналіз повноти страхового захисту в особистому страхуванні має важливе значення для оцінки його суспільної ролі і дозволяє виявити необхідні показники для планування й оцінки результатів діяльності страховиків.

Реальність страхового захисту

Третя ознака характеризує якість страхового захисту, визначену як принцип реальності цього захисту. "Під реальністю страхового забезпечення ми розуміємо міцність, гарантованість виконання права на одержання страхової винагороди, достовірну забезпеченість реалізації цього права" [2.10]. З цього визначення випливає, що даний принцип переплітається з ознакою страхування, який ми назвали "надійністю його дії". Неважко довести, що реальність страхового захисту мас особливу актуальність для страхування в соціальне орієнтованих розвинутих країнах. Можна навести безліч прикладів банкрутств приватних страхових компаній, що виникли через помилкові розрахунки, недостатній розмір резервів, неправильне їх розміщення, а часто і внаслідок фінансових спекуляцій, що не мають, як правило, нічого спільного зі страховою діяльністю. Банкрутство страхової компанії наносить великих збитків інтересам застрахованих, веде до значного росту їхніх витрат і підриває авторитет страхової справи.

Іншою причиною нереального страхування є незрозумілі і надмірно суворі умови страхування стосовно страхувальників, про які вони часто довідуються після настання страхового випадку. Це "пастки", в котрі легко потрапляють страхувальники і в результаті одержують відмову у виплаті відшкодування.

За наявності страхової системи АПК проблеми реальності страхового захисту практично не існує, оскільки, як зазначалося, надійність страхування цілком забезпечена. Великий і різноманітний портфель страхування і значні резерви цілком гарантують стабільність страхових операцій. Крім того, страхова система прагне так уніфікувати умови страхування, щоб уникнути непорозумінь при відшкодуванні збитку. Сумніви, що випливають з незрозумілого становища, як правило, вирішуються на користь страхувальників. І з цього приводу відмови у виплаті відшкодування чи допомоги мають бути винятком і стосуються випадків, коли несприятливі події сталися з провини чи внаслідок злочину або бездіяльності страхувальника.

Чи означає це, що не варто займатися проблемою реальності страхування? Така постановка питання неправомірна. Страхування виникло в умовах розвитку попередніх суспільних формацій, і в ньому поки ще діють деякі положення, що не відповідають новим соціальне економічним відносинам. Варто мати також на увазі, що відмова у виплаті відшкодування, навіть правильна з погляду страхувальника, є фактом небажаним з позиції суспільства. Тому є потреба вивчати реальність захисту по окремих видах страхування і на цій основі удосконалювати чинні умови страхування, а страхова система АПК, узагальнюючи науково-практичниий досвід, відпрацьовуватиме уніфіковані правила страхування на принципах універсальності, повноти та реальності страхового захисту. За показник реальності страхового захисту можна прийняти відношення суми фактично виплаченого відшкодування до суми відшкодування, що була б виплачена при дотриманні страхувальником умов страхування. Показником реальності є також відношення кількості страхових випадків, за якими було виплачено страховевідшкодування, до числа всіх страхових випадків у даний період. Якщо показник реальності відхиляється від 100 % навіть на якусь частку відсотка, необхідно досліджувати причини цього відхилення і страхова система АПК має вжити заходів до їхнього усунення, у тому числі шляхом популяризації страхування й ознайомлення страхувальників з його умовами.

Обов'язкове і добровільне страхування

Принципи універсальності і повноти страхового захисту пов'язані з деякими іншими проблемами оптимальної організації страхової системи АПК. До найважливіших з них відносяться проблеми: визначення сфер застосування обов'язкового і добровільного страхування; доцільності страхування державної власності; відшкодування непрямого збитку (втрачених доходів); забезпечення реальної вартості відшкодування і виплат, незважаючи на зниження купівельної сили грошей.

Аналіз першої проблеми свідчить, що на початковому етапі розвитку обов'язкового страхування висловлювалися думки з приводу доцільності страхування певного майна стосовно суспільних інтересів або інтересів власників цього майна. І загальне бачення зводилось до того, що страхування має бути загальним і провадити його треба в обов'язковій формі. Тільки обов'язкова форма страхування, вважали її прихильники, може забезпечити повний, загальний і недорогий страховий захист.

Ця думка випливала з загальних тенденцій управління економікою держави адміністративними методами, а не шляхом рекомендацій сільськогосподарським підприємствам певних завдань, доцільність реалізації яких соціальне й економічно обґрунтована.

Багаторічний досвід страхових систем колишніх соціалістичних країн свідчить, що обов'язковими стали тільки ті види, що мали важливе народногосподарське значення, і ті, проведення яких у добровільній формі утруднювалося на даному етапі суспільного розвитку. Разом з тим недоцільною виявилась організація в обов'язковій формі тих видів страхування, що захищають насамперед інтереси особистих та підсобних досмодарств і окремих осіб. Досить значного поширення таке страхування набувало завдяки перевіреним методам аквізиції, які , осовувались страховиками.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9