Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України
– забезпечення розбудови
банківської системи, здатної ефективно й адекватно діяти в умовах ринкової
економіки;
– удосконалення системи
нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків;
– відновлення довіри
населення до банківської системи, мобілізація нею коштів з подальшим вкладенням
їх у реальну економіку;
– розвиток фінансових
інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом впровадження
ринкових відносин, а не за рахунок директивного розподілу кредитів;
Слід зазначити, що Закон „Про
банки і банківську діяльність” вніс певні корективи у визначення кола
суб’єктів, що підпадають під наглядову діяльність центробанку. Зокрема, раніше
його повноваження розповсюджувалися на діяльність комерційних банків та їх
установ, а також на діяльність небанківських установ, які здійснюють банківську
діяльність на основі дозволу (ліцензії) НБУ на проведення банківських операцій.
Із січня 2001 р. наглядова
діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених
осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в
Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення
банківської діяльності (ч. 2 ст. 67). Крім того, НБУ має право здійснювати
перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України,
з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні
перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання
будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи
зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у
визначений ним строк.
До
осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України,
відносяться: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк України
вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим Законом щодо істотної
участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2)
особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного
банку України.[576]
Об'єктом
перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є
достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без
банківської ліцензії.
В Україні запроваджена
змішана форма банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду
в рамках центрального банку у тісній взаємодії з органами внутрішнього та
зовнішнього аудиту. При здійсненні банківського нагляду Національний банк
України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. Як і в
країнах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду
відбувається із застосуванням дистанційного контролю та інспектування на
місцях.
Повертаючись до дискусії про
необхідність виведення банківського нагляду з-під компетенції центробанку, слід
зазначити, що вона триває не один рік, а її учасники стоять на діаметрально
протилежних позиціях. Зокрема, на думку деяких дослідників, зосередження всієї
адміністративно-командної грошово-кредитної влади в руках одного відомства
призведе до зайвої бюрократизації, зарегламентованості і, зрештою, до втрати
ініціативи і заповзятливості всієї системи органів, що контролюються. Крім
того, при такому устрою кредитної системи можливі різного роду зловживання.
Так, Л.Г. Єфімова свого часу пропонувала створити декілька органів управління
кредитною системою, компетенція яких засновувалася б на принципі розділення
влади, використовуючи для цього досвід Франції .
Представники НБУ ще з моменту
заснування служби банківського нагляду відстоюють протилежну позицію. У 1995 р.
начальник департаменту банківського нагляду Степаненко А.І. зазначав, що на
сучасному етапі не варто перерозподіляти контрольні функції; банківський нагляд
повинен бути в структурі НБУ, так як там концентрується вся звітність
комерційних банків.[577] В.П. Гетьман вважав, що
НБУ повинен бути органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень
стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі.[578]
І на сьогоднішній день позиція керівництва центробанку залишається незмінною.
Так, В. Пасічник зазначає, що центральний банк є ядром фінансової системи, і
банківський нагляд є його прямою і цілком природною функцією, особливо в
країнах, що розвиваються.[579]
З
іншого боку, глава держави дотримується думки щодо необхідності створення
незалежної від центробанку служби банківського нагляду. Президентом України
Л.Д. Кучмою ще в 1995 р. у програмній доповіді було заявлено наступне:
„Відповідно до існуючої світової практики Президент України ініціює створення
автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ
і нагляду за банківською діяльністю. Вказана міра дозволить, з одного боку,
істотно зміцнити ефективність діяльності НБУ як єдиного емісійного центра, а з
іншого – сприятиме істотному посиленню державного контролю за діяльністю
комерційних банківських і небанківських установ”.[580]
В
Указі від 14 липня 2000 р. „Про заходи щодо зміцнення банківської системи
України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” Президент
України знову наголосив на необхідності створення відокремленої від
Національного банку України системи нагляду за діяльністю банків в Україні, а
також органу з питань реструктуризації боргових зобов'язань за угодами,
укладеними комерційними банками, що визнані неплатоспроможними.[581]
Відповідно вказане завдання було закріплено і у вищезазначеній постанові
Правління НБУ, в якій перехідний період встановлювався з 2001 р. по 2005 р., і
кінцевим результатом якого повинно бути виведення банківського нагляду з-під
контролю НБУ і створення незалежного наглядового державного органу.
Таким
чином, є підстави вважати, що існує вірогідність передачі з часом банківського
нагляду, що зосереджений сьогодні в рамках НБУ, до повноважень спеціально
утвореного органу, наприклад до державного компетентного органу або незалежного
агентства, що здійснює банківський нагляд і є відповідальним перед президентом або
парламентом. На сучасному етапі розвитку банківського сектора та функціонування
центробанку в Україні немає наявних підстав говорити про неефективність діючої
системи банківського нагляду. В будь-якому випадку система пруденційного
нагляду покликана попередити невиважене та ризикове ведення банківського
бізнесу, щоб не допустити втрат коштів інвесторами, а відтак – підвищити довіру
до банківської системи країни в цілому.
4.3 Принципи та методи
наглядово-контрольної діяльності НБУ.Правові засади застосування санкцій за
порушення банківського законодавства
Банківський нагляд
спрямований на захист інтересів вкладників та підтримку стабільності
національної банківської системи, а отже, і створення прозорої фінансової
системи. Прозорість фінансів є одним з важливих чинників забезпечення належного
управління і набуває великого значення для досягнення макроекономічної
стабільності та якісного економічного зростання за умов глобалізації.
Децентралізація економічної діяльності в цілому та фінансових потоків зокрема є
однією з визначальних характеристик сучасного розвитку, без врахування якої
неможливо проводити ефективну економічну політику. При цьому в основі відносин
між державою та приватним бізнесом повинна лежати філософія партнерства, яка
передбачає в тому числі й механізми взаємної відповідальності.[582]
Для України це має надзвичайно важливе значення, оскільки національні бізнесові
структури постійно розвивалися в екстремальних умовах, які в тому числі
створювалися державною фінансовою політикою.
Експерти FMI, досліджуючи
протягом 1999–2000 рр. розвиток фінансового ринку України, в тому числі питання
проведення банківської реформи, зазначали, що НБУ досяг певного успіху у
впровадженні ефективних регулятивних положень з метою забезпечення безпеки та
надійності банківської системи, але слід збільшити зусилля. Зокрема, НБУ слід
зосередити увагу на проблемах, які безпосередньо стосуються нагляду за
діяльністю банків та захисту інтересів вкладників, а не на суто процедурних
порушеннях. У системі накладання штрафів потрібно більш чітко впровадити
критерій пропорційності розміру штрафу ступеню серйозності порушення. Крім
цього, НБУ повинен рішуче забезпечувати дотримання встановлених вимог до
капіталу на підставі належної оцінки активів та перевіряти адекватність розміру
капіталу ступеню ризиків, яким піддається банк, що, без сумніву, призведе до
закриття чи реорганізації значної кількості банків.[583]
Слід зауважити, що не лише
міжнародні експерти наголошували на необхідності застосування більш суворих
заходів до порушників банківського законодавства. Так, ще у 1999 р. Голова Ради
АУБ С. Аржевітін зазначав за необхідне більш жорстке регулювання банківської
системи. „Коли банки перейдуть в режим щоденного контролю, слід буде звикнути
до постійної присутності державного регулюючого органу. Багато банків
користується лояльністю НБУ і не звертає уваги на попередження НБУ щодо невиконання
нормативу обов’язкового резервування. Це вже недобросовісна конкурентна
позиція.”[584] Таким чином, можна
констатувати досягнення самими представниками банківської системи розуміння
державної ролі банківського нагляду, місця в його організації центрального
банку та значення стабільності всієї банківської системи для стабільності та
розвитку кожного конкретного банку.
Фінансовий контроль, який є
базовим для здійснення банківського нагляду, побудований на дотриманні певних
чітко окреслених базових принципів. Зокрема, Лімська декларація керівних
принципів фінансового контролю, прийнята ІХ Конгресом Міжнародної організації
вищих контрольних органів (INTOSAI) у жовтні 1977 р., відносить до принципів
фінансового контролю незалежність, об’єктивність, компетентність, гласність.
Лімська декларація зазначає, що вищий контрольний орган повинен проводити
перевірки відповідно до затвердженої програми. І оскільки перевірка в окремих
випадках може бути всеосяжною, то вищий контрольний орган має використовувати,
як правило, вибірковий метод, однак об’єкти перевірки повинні відбиратися на
основі певної заданої моделі, і їх кількість повинна бути достатньо великою для
того, щоб була можливість зробити висновок про якість і правильність управління
фінансовими і матеріальними ресурсами.[585]
В свою чергу, д.ю.н. Л.А.
Савченко, досліджуючи правові засади організації державного фінансового
контролю, зазначає, що своєрідним принципом організації діяльності контрольно-рахункових
органів є принцип системності. Системність означає, що ці органи повинні
охопити контрольними заходами всі групи об’єктів контролю протягом певного
проміжку часу. Лише вироблення контролюючими органами єдиної системи здійснення
контролю, встановлення періодичності проведення контрольних заходів у цих
об’єктах сприятимуть його ефективності та дієвості. З іншого боку, можна
стверджувати, що системність є складовою частиною принципу плановості, бо від
належного планування роботи залежить належне здійснення фінансового контролю.[586]
Аналізуючи діяльність центробанку в наглядово-контрольній сфері, можна
констатувати врахування останнім вищезазначених принципів.
Аналізуючи норми чинного
законодавства та вимоги по організації системи банківського нагляду, можна
визнати, що основними принципами банківського нагляду повинні бути принципи
законності, незалежності, гласн[ості, постійності, плановості, обов’язковості та неупередженості
посадових осіб, що здійснюють перевірки, по відношенню до кредитно-фінансових
установ. До зазначених принципів можна також віднести виключність та
безпосередність, які передбачають здійснення банківського нагляду Національним
банком України; поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю та можливість
залучення сторонніх незалежних аудиторських організацій.
Принцип законності є
визначальним у побудові компетенції центробанку, і він закріплює вимогу
дотримуватись норм Основного Закону України та чинного законодавства.
Враховуючи принцип верховенства права, закріплений ст. 8 Конституції України,
закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції
України і повинні відповідати їй. Відповідно положення ст. 55 Закону „Про
Національний банк України” встановлює, що НБУ здійснює функції банківського
регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених
законодавством України.
Незалежністьконтролю як один з принципів побудови
системи діючого банківського нагляду випливає, зазвичай, із правового статусу
центробанку і ґрунтується як на нормах Конституції України, так і чинного
банківського законодавства. Загальні функції та повноваження, закріплені
законодавством, наділяють НБУ незалежним статусом щодо організації та
регулювання банківської справи, в тому числі і у відносинах нагляду та
контролю. Зокрема, відповідно до ст. 72 Закону „Про банки і банківську
діяльність” Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які
охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, з метою дотримання законодавства щодо
банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має
право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для
здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному
банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.
Як уже зазначалося, до
суб’єктів, що підпадають під наглядову діяльність центробанку, відносяться не
лише самі банківські установи, а й власники істотної участі (в тому числі такі,
що придбали істотну участь у банку без письмового дозволу НБУ), а також особи,
щодо яких є достовірна інформація про здійснення ними банківської діяльності
без банківської ліцензії. Ч. 2 ст. 67 зазначеного закону закріплює, що
наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх
підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за
кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та
фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення
банківської діяльності.
Об’єктивність є одним з основоположних
принципів організації наглядово-контрольної діяльності і базується на
неупередженості та безсторонності здійснюваної контрольної діяльності. Згідно
зі ст. 63 Закону „Про Національний банк України” останній не має права вимагати
від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та
нормативними актами НБУ. При цьому слід розуміти, що центробанк не повинен
віддавати перевагу окремим представникам банківського бізнесу, хіба що за
винятком ситуацій, коли для забезпечення стабільності всієї банківської системи
центробанк зменшує економічні нормативи для конкретного банку у випадку його
тимчасових фінансових проблем для відтворення нормальної фінансової діяльності.
Кожний банк, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, є
об’єктом перевірки посадовими особами центробанку та незалежними аудиторами (ч.
1 ст. 71 Закону „Про банки і банківську діяльність).
Компетентністьконтролюючих органів (НБУ та його
регіональних представництв) випливає з попередніх принципів і пов’язана не лише
з чітким встановленням компетенції органів контролю, а й з професійною
здатністю посадових осіб відповідних структурних підрозділів центробанку
якісно, у встановлені терміни та в межах загальноприйнятої центробанком
політики виконувати свої повноваження в сфері здійснення контролю. Наглядові та
регулятивні функції НБУ здійснюються центробанком як безпосередньо, так і через
створений ним орган банківського нагляду шляхом реалізації ним таких
повноважень:
1)
здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і
ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності
інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків
та ліцензуванні банківських операцій;
2)
може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і
визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;
3)
може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної
ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу (ст. 61
Закону „Про Національний банк України”).
Закон
„Про банки і банківську діяльність” деталізує вищезазначені загальні
повноваження центробанку, а його нормативні акти безпосередньо визначають
процедуру та методологію організації фінансового контролю. Крім того, службовці
НБУ, що згідно законодавства мають статут державних службовців, повинні
дотримуватися посадових інструкцій та здійснювати свої повноваження винятково в
межах, встановлених відповідними нормативно-правовими актами.
Принцип гласностітакож має визначальне значення для організації банківського нагляду і
складається з декількох взаємодоповнюючих аспектів. Його основи встановлені
Конституцією України (ст. 57) і полягають у тому, що закони та інші
нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути
доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. У протилежному
випадку вони є не чинними. З одного боку, нормативно-правові акти НБУ
підлягають державній реєстрації в Мінюсті і набирають силу після дотримання
встановленої законодавством процедури. Тобто, оприлюднення актів центробанку, в
тому числі і тих, що пов’язані із організацією банківського нагляду, випливає
за змістом із спеціального банківського законодавства. З іншого боку, гласність
є визначальним принципом і для роботи суб’єкта, що перевіряється, тобто –
банківської установи. Відповідно до ст. 70 Закону „Про банки і банківську
діяльність” банк зобов'язаний публікувати квартальні баланси, а також звіт про
прибутки (збитки) в газеті „Урядовий кур'єр” чи „Голос України” протягом
місяця, наступного за звітним кварталом. Банк зобов'язаний публікувати річну
фінансову звітність, підтверджену аудитором, не пізніше 1 червня наступного за
звітним року в газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України".
Принцип плановості
при здійсненні контрольних повноважень центробанком закладений в Законі „Про
банки і банківську діяльність” та у відповідних актах НБУ, що регулюють порядок
проведення перевірок. Зокрема, відповідно до ст. 71 зазначеного закону кожний
банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними
Національним банком України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану,
затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не
частіше як один раз на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк
України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку.
Щодо принципу постійності,
то одним з його проявів є закріплений законом обов’язок банків подавати НБУ
фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій,
ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих
осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку (ст. 69).
Зазначені
принципи плановості та постійності (як і вищезгаданий принцип системності) є
взаємопов’язаними і випливають із самої суті фінансової діяльності держави,
яка, в свою чергу, передбачає, що мобілізація, розподіл і використання централізованих
та децентралізованих фондів коштів здійснюється на підставі фінансових планів,
що розробляються у відповідності з державними та місцевими планами і
програмами, а також планами підприємств, організацій та установ. Слід
відзначити, що планування фінансів жодним чином не суперечить принципам
ринкової економіки, а навпаки, виступає як важливий елемент регулювання
економічного та соціального розвитку та управління фінансами, хоча і має свої
особливості. [587] Чинне законодавство
(зокрема, ст. 55 Закону „Про Національний банк України”) чітко визначає об’єкт
банківського нагляду – НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками
банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних
нормативів.[588]
Більшість країн дбайливо
контролює створення або зміну профілю діяльності кредитних установ. Як
зазначають фахівці, практично завжди при здійсненні контролю застосовуються
одні й ті ж критерії: 1) юридична форма установи, як правило, комерційна
компанія; 2) мінімальний розмір капіталу (на практиці, в більшості країн влади
залишають за собою певний оціночний допуск, який дає можливість вимагати
наявності капіталу з розміром вище мінімального, якщо вони вважають це за
потрібне); 3) обсяг коштів та якість персоналу; 4) програма діяльності; 5)
економічні потреби та добрий стан фінансового ринку.[589]
Банківський нагляд в широкому
розумінні включає в себе власне нагляд за банками, що називається дистанційним
або документарним, та інспектування (інспекційні перевірки на місцях).
Дистанційний контроль включає в себе перевірку звітності, яку надають банки.
Він дозволяє передбачати проблеми, які можуть впливати на платоспроможність і
ліквідність банків і призвести до їх банкрутства. Інспекційні перевірки на
місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку
передають банки наглядовим органом та сформувати максимально точну уяву про
фінансовий стан банку, якість його менеджменту.
До системи
наглядово-контрольної діяльності входить декілька основних напрямків, зокрема: державний
нагляд, що здійснюється НБУ; внутрішній банківській контроль
(внутрішній аудит), що проводиться відповідною службою банківської установи; зовнішній
аудит – проводиться незалежними недержавними аудиторськими компаніями.
Фактично при такому підході втілюються основні 4 підходи до проведення
банківського нагляду, зокрема: 1) надання інформації; 2) саморегулювання
шляхом: внутрішнього аудиту та контролю, зовнішніх аудиторів; 3) перевірка
центральним банком; 4) схема гарантування депозитів (визначає гарантування
депозитів).
Щодо останнього положення, то
багато країн використовує програми страхування або захисту депозитів як частини
своєї регулятивної діяльності. При цьому участь в зазначених програмах часто є
обов’язковою. Головною метою страхування депозитів є попередження масового
вилучення вкладів із банківських установ, а внаслідок цього – і стабілізація
всієї банківської системи. При певних обставинах страхування депозитів може
стати каталізатором поліпшення системи розумного регулювання, посилення
ефективності банківського нагляду та вдосконалення механізму реструктуризації
банків. В той же час фахівці відмічають, що страхування депозитів страждає від
проблеми морального ризику, який може зачепити власників банку, вкладників, а
також супервізорів. Зокрема, в країнах із неадекватним та неефективним
контролем страхування депозитів може створити хибне почуття безпеки та
призвести до непродуманого й неприйнятного ризику.[590]
Більшість існуючих варіантів
страхування депозитів засновані на принципах EX-ANTE та „pay as you do” (до
краху). Однак деякі схеми, зокрема англійська „Life boat”, яка використовувалася
в середині 70-х та під час вторинної кризи банківської системи, ефективно
оцінювала великі клірінгові банки де факто.[591] Таким чином,
прийняття програм страхування депозитів повинно бути оцінено виходячи з
конкретної ситуації, беручи до уваги адміністративні можливості різних країн,
структуру банківської системи, різноманіття вкладників тощо.
Як уже зазначалося, в Україні
використовується комбінована модель організації банківського регулювання і
нагляду, яка передбачає використання як документарного (легалістичного)
підходу, побудованого на аналізі звітності комерційних банків, так й
інспектування банківських установ на місцях шляхом проведення перевірок
органами банківського нагляду. Цей метод відомий також як формалізований підхід
до організації банківського регулювання і нагляду. Поряд з ними широко
практикується неформальний підхід до здійснення банківського регулювання і
нагляду, який базується на проведенні консультацій, переговорів, попередженнях.[592]
Фінансовий, в тому числі і
банківський контроль, проводиться із застосуванням різноманітних методів, під
якими розуміють прийоми або способи, засоби його здійснення.[593]
Застосування конкретного методу залежить від ряду факторів: від правового
положення та особливостей форм діяльності органів, що здійснюють контроль; від
об’єкта та мети контролю; підстав виникнення контрольних правовідносин тощо.
Стратегічну політику служби
банківського нагляду визначають її контрольно-наглядові функції, які концентруються
за такими формами:
– вступний контроль
– здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання
ліцензії на проведення банківських операцій. Він здійснюється на стадії
державної реєстрації банків та їх філій і дає змогу ще до вирішення питання
щодо відкриття банку впевнитися в його майбутній надійності. Основною метою
вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких
банків, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов`язковим
вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів. Відповідно до теорії
банківської справи, викладеної Ж. Матуком, на етапі вступного контролю можуть
контролюватися такі дії банківської установи, як: отримання дозволу на
діяльність в якості банку, яке в багатьох випадках повинно поновлюватися при
будь-якій зміні капіталу; створення агентств; набуття часток участі в капіталі
інших компаній та вступ нових акціонерів з метою участі в капіталі даної
установи; злиття та придбання часток участі.[594] Відповідно до
Закону України „Про банки і банківську діяльність” вимоги вступного контролю
передбачають подачу НБУ для державної реєстрації відповідних установчих
документів, що відповідають чинному законодавству України. Зазначені вимоги
стосуються обсягу капіталу; джерел внесків до статутних фондів банків;
фінансового стану засновників банків; кваліфікації, професійної придатності та
ділової репутації керівників банку; бізнес-плану, що визначає основні види діяльності,
які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на
найближчі три роки.
Основними вимогами для
отримання банківської ліцензії є: 1) наявність сплаченого та зареєстрованого
підписного капіталу у розмірі, що встановлюється законодавством; 2) належна
забезпеченість банку банківським обладнанням, комп’ютерною технікою,
приміщенням; 3) рівень професійної придатності керівників банку тощо;
– попередній контроль
– здійснюється з метою дотримання вимог розумного (з оптимальним ризиком)
ведення справ, заборони або обмежень окремих видів діяльності, відрахувань від
резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку і
стабільність банку та захист інтересів його клієнтів. Він базується на
перевірці та аналізі звітності, що надається комерційними банками до НБУ
(документальна ревізія). Проведення документальної ревізії дає можливість
спостерігати за динамікою економічних нормативів для визначення реальних
можливостей та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також
ймовірності й причин виникнення можливих негативних явищ в його наступній
діяльності. Контроль включає також: заборону або обмеження банківської
діяльності; встановлення обмежень щодо відрахувань при формуванні резервних
фондів страхування активних операцій і контроль за їх виконанням; запровадження
штрафних санкцій адміністративного і фінансового характеру;
– поточний контроль –-
здійснюється шляхом інспектування, проведення комплексних і тематичних
перевірок поточної діяльності банків і їх установ (ревізії на місцях), а також
розробки і вживання заходів з їх організаційного закріплення. При інспектуванні
перевіряються такі аспекти: законність здійснюваних операцій; стан
бухгалтерського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського аудиту; достовірність
звітів; відповідність законодавству локальних актів банківської установи тощо.
Поточний контроль передбачає визначення методів і форм перевірки банків,
розробку заходів їх організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення та їх
застосування.
Основними вимогами поточного
контролю є: а) проведення комплексних і тематичних перевірок банків; б) надання
керівництву банків рекомендацій щодо поліпшення діяльності за результатами
інспектування; в) застосування санкцій до банків, які порушили законодавчо-нормативні
акти, що регулюють банківську діяльність; г) прийняття рішень за підсумками
інспектування.
Національний банк України
здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і
застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської
діяльності.
В свою чергу, за напрямками
здійснення диференціація банківського нагляду здійснюється наступним чином:
Загальний нагляд розповсюджується на
стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримуються економічних нормативів,
норм чинного законодавства і вказівок НБУ, мають добру ділову репутацію. Його
здійснюють регіональні управління НБУ. Загальний нагляд заключається в контролі
за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, що надаються
банкам. Інформація щодо виявлених порушень направляється Правлінню НБУ для
вжиття відповідних заходів.
Інтенсивний нагляд розповсюджується на банки,
які періодично порушують економічні нормативи, мають нестабільне фінансове
становище, в діяльності яких є інші недоліки, що не дає можливості зробити
висновок про його благополуччя.
Нагляд високої міри застосовується до банків,
які систематично (тобто два і більше рази протягом кварталу) порушують
економічні нормативи і допускають інші грубі порушення або мають незадовільне
фінансове становище.[595]
Приймаючи рішення про
застосування інтенсивного нагляду і нагляду високої міри, відповідні органи
банківського нагляду НБУ проводять інспектування банків, їх відділень, філіалів
і представництв, направлене на виявлення причин порушень і недоліків в роботі
банку. Інспектори НБУ перевіряють законність виконання операцій, діяльність
внутрішнього і зовнішнього аудиту, стан обліку, достовірність звітів,
засновницьких та інших документів. За підсумками інспектування керівництву
банку направляється інформація, в якій зазначаються причини виявлених
недоліків, оцінюються фінансове становище банку, його можливості і шляхи виходу
із ситуації, що склалася. Рекомендації НБУ є обов`язковими для виконання.
При впровадженні
індикативного регулювання центробанк стикається з необхідністю проведення
активного нагляду, оскільки активне застосування економічних нормативів
дозволяє виявити проблеми в банках на ранньому етапі та застосовувати заходи
щодо виправлення ситуації, поки для цього ще існує можливість. При цьому
центробанк повинен побудувати систему нагляду, щоб у випадку недотримання
банками економічних нормативів та встановлених обмежень до них були застосовані
відповідні заходи впливу для виправлення ситуації.
При здійсненні нагляду за
установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк
України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане
відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких
цілях: – для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; – для
перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Як уже зазначалося, однією з
форм банківського контролю є подання банками звітності. З моменту реформування
банківського законодавства у 1999–2000 рр. загальні засади ведення
бухгалтерського обліку і звітності в банках були закріплені Законом України
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (а не на
рівні нормативно-правових актів центробанку) відповідно до міжнародних
стандартів, що мало на меті підвищення якості контролю та забезпечення
дотримання законних прав банківських установ, щодо яких центробанк не повинен
встановлювати додаткових вимог (крім закріплених у законодавстві).
Банки повинні організовувати
бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої
на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до
міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України.
Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх
банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан
активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. У
фінансових звітах кожного банку відображаються результати його діяльності за
звітний період.
Фактично банківську
звітність можна визначити як сукупність дій банківської установи та
центрального банку по складанню, веденню та здачі документів встановленої
форми, які містять відомості про результати діяльності банківської установи, в
тому числі результати за активними та пасивними операціями, її майновий стан,
ліквідність, платоспроможність, прибутковість тощо. Банківська звітність
здійснюється банком самостійно та подається в органи Національного банку
України за підсумками звітного періоду у встановлені законодавством строки.
Вона надає можливість як власникам банку, так і його кредиторам, клієнтам та
безпосередньо центробанку інформацію про поточний фінансовий стан банку та про
ефективність його діяльності за звітний період.
Звичайно, фінансова звітність
банків не може містити всієї інформації, необхідної для формування кінцевого
висновку щодо ефективності їх діяльності, але вона забезпечує отримання
зацікавленими особами важливих відомостей щодо того, які аспекти діяльності
банків слід проаналізувати особливо прискіпливо. Крім того, детальний аналіз
фінансової звітності дозволяє виявити помилки в управлінні банком, його
ризикові операції, а іноді і випадки фінансового шахрайства.
Фактично особи, відповідальні
за прийняття фінансових рішень, отримують переважну більшість необхідної їм
інформації про результати економічної діяльності банків саме із стандартної
фінансової звітності, в тому числі квартальної та річної, що публікується у
звітах для акціонерів. У свою чергу, розроблена наукова концептуальна основа
балансу платежів дозволяє на практиці отримувати консультації при використанні
джерел та методів збору статистики по балансу платежів, а звідси – впливати на
міжнародні інвестиційні процеси. Зібрані статистичні дані по балансу платежів
дозволяють зрозуміти як сильні, так і слабкі сторони при різноманітних підходах
при оцінці діяльності кредитно-фінансової установи.[596]
Крім того, не можна
зменшувати роль фінансової звітності і для самих банків, для керівництва яких
вона є зручним способом намічати основні планові показники ефективності
діяльності їх установ та встановлювати рамки в діяльності менеджерів. На
підставі фінансової звітності створюються також зручні шаблони-моделі, які
використовуються у фінансовому плануванні. Перелічені вище напрямки
використання фінансової звітності є, по суті, її функціями.[597]
Чинним законодавством до
обов’язків НБУ віднесено встановлення для банків: 1) форми звітності та
методику її складання; 2) періодичність та строки подання звітності; 3)
структуру пояснювальної записки; 4) мінімум відомостей, що підлягають
опублікуванню, та строки їх подання; 5) методику складання консолідованої
звітності. Національний банк України має право в окремих випадках вимагати
подання разової та тимчасової звітності. Крім того, він має право вимагати від
банку подання консолідованої звітності для отримання повної картини економічної
діяльності банку.
Відповідно до зазначених
повноважень НБУ розробив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в
Україні, в якій, зокрема, регламентуються питання звітності банків.
Згідно з зазначеною Інструкцією
форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні.[598]
Порядок складання та подання щоденних і щомісячних форм банківської звітності
наведено в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків
України, затверджених постановою Правління Національного банку України від
12.12.97 N 436 (зі змінами).[599] Враховуючи обсяги
надходження банківської звітності та технічні можливості банківської системи,
усі форми звітності (за винятком Звіту про дотримання економічних нормативів та
Звіту про дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої)
валютної позиції) передаються електронною поштою.
Територіальні
управління Національного банку після перевірки щомісячних звітних даних банків
– юридичних осіб за формами „Звіт про дотримання економічних нормативів”, „Звіт
про дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної
позиції”, „Баланс комерційного банку” (щомісячна) протягом п'яти робочих днів
(не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним), подають їх Генеральному
департаменту банківського нагляду Національного банку. Результати економічного
аналізу діяльності кожного банку та висновки щодо його діяльності[600]
щомісяця подаються територіальними управліннями Генеральному департаменту
банківського нагляду НБУ до 15-го числа місяця, наступного за звітним.
Враховуючи практику, що
склалася в міжнародній банківській справі,[601] і виходячи з
нових положень законодавства про банки і банківську діяльність в Україні, які
значно розширили коло суб’єктів, що на них розповсюджуються
контрольно-наглядові повноваження центробанку, додаткові вимоги щодо звітності
встановлені і для осіб, що мають істотну участь. Зокрема, відповідно до
згадуваної ст. 69 Закону „Про банки і банківську діяльність” кожний власник
істотної участі в банку, який є юридичною особою, зобов'язаний подати
Національному банку України у встановлений ним строк річний звіт про свою
діяльність. Звіт повинен містити таку інформацію:
1) види діяльності, які
здійснює юридична особа;
2) інформація щодо суб'єктів
господарювання, в яких особа має участь, що перевищує 10 відсотків, зокрема:
найменування та місцезнаходження юридичної особи, розмір частки, що знаходиться
у власності цієї особи, види діяльності;
3) баланс та звіт про
прибутки цієї особи на кінець останнього фінансового року.
Національний банк України має
право вимагати подання інших періодичних звітів чи інформації від власників
істотної участі в банку з метою здійснення нагляду за безпекою і надійністю
фінансового стану банку та забезпечення дотримання положень закону. Зокрема,
для вдосконалення методів оцінки фінансового стану банків НБУ було розроблено
Уніфікований звіт діяльності комерційних банків (УЗБД), який дозволяє службам
банківського нагляду усіх рівнів на основі уніфікованої (стандартної) системи показників
одержувати інформацію, що надає поглиблене уявлення про фінансовий стан
будь-якого банку, ступінь ризиковості його операцій, виконання пруденційних
вимог НБУ тощо, заздалегідь виявляти певні проблеми в діяльності банку і
впроваджувати попереджуючі заходи.
Перехід вітчизняної
банківської системи з початку 1998 р. на Міжнародні стандарти бухгалтерського
обліку та звітності (МСБО) і запровадження на їх основі практики щоденного
складання звітних балансів та різноманітних економічних показників по банківській
системі підвищило прозорість банківської діяльності та функціонування
грошово-кредитного ринку, сприяло поліпшенню інформаційного забезпечення
управлінських та наглядових функцій НБУ. При наявності гармонізованої із МСБО
національної системи бухгалтерського обліку та звітності відбудеться і
поліпшення якості управління всією економікою в цілому та окремими
підприємствами зокрема.
Як зазначалося, банківський
нагляд складається з декількох видів і передбачає не тільки виконання своїх
завдань самим центробанком, а й обов’язкову участь у контрольному процесі
аудиторів. Щодо зовнішнього аудиту, то фінансова звітність банків, що подається
до Національного банку України, має бути щорічно перевірена аудитором.
Основними правовими актами, які регулюють аудиторську діяльність у сфері
банківського аудиту, є закони України „Про Національний банк України”, „Про
аудиторську діяльність”, „Про банки і банківську діяльність”, а також
Національні нормативи аудиту та Кодекс професійної етики аудиторів України,
затверджений Рішенням Аудиторської палати України № 73 від 18.12.1998 р.,
Постанова Правління Національного банку України від 09.02.1999 р. № 53 „Про
заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту” та зміни і доповнення до
неї, затверджені Постановою Правління НБУ від 14.06.1999 р. № 288. Умови і
порядок сертифікації аудиторів встановлені „Положенням про сертифікацію
аудиторів”, затвердженим Рішенням Аудиторської палати України від 27.11.1997 р.
№ 60/5, що розроблене відповідно до Закону України "Про аудиторську
діяльність", Статуту Аудиторської палати України (АПУ) та Положення про
регіональне відділення АПУ.
Проведення незалежного аудиту
як обов’язкова умова організації діяльності комерційних банків була визначена
центральним банком ще до реформування банківського законодавства періоду
1999–2001 рр. Зокрема, ще у 1996 р. Правління НБУ постановою № 301 від
21.11.1996 р. затвердило Положення про порядок проведення зовнішнього аудиту
юридичних осіб – акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності
формування статутних фондів комерційних банків.[602]
За підсумками фінансового року банківські установи також повинні були надавати в центробанк аудиторські висновки. Згідно з постановою Правління НБУ N 53 від 09.02.1999 р. „Про заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту” комерційні банки зобов'язані подати до Департаменту пруденційного нагляду аудиторські висновки та звіти зовнішніх аудиторів (аудиторських фірм) щодо результатів перевірки діяльності комерційних банків. У разі невиконання вимог постанови за центробанком закріплювалося право застосовувати примусові заходи впливу до комерційних банків відповідно до „Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства”, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04.02.1998 р. за N 38.
Для проведення зовнішнього аудиту комерційні банки повинні були укладати угоди з аудиторськими фірмами (аудиторами) на проведення аудиторської перевірки. Слід зазначити, що питання проведення зовнішнього аудиту постійно було на увазі Департаменту пруденційного нагляду НБУ, який неодноразово звертав увагу регіональних управлінь НБУ на недостатній контроль за дотриманням комерційними банками встановлених вимог щодо обов’язкового подання аудиторських висновків.[603] Слід відзначити, що в окремих випадках органи державної влади могли визнати за необхідне проведення незалежного аудиту банку міжнародною аудиторською організацією. Зокрема, така постанова свого часу була прийнята КМУ по щодо Ощадбанку України.[604]
Сьогодні при проведенні незалежного аудиту аудит річної фінансово-господарської діяльності комерційних банків України може здійснюватися тільки аудиторськими організаціями, що мають ліцензію Аудиторської палати України на здійснення аудиторської діяльності. Аудитори повинні мати сертифікати на право проведення аудиту банків серії "Б" чи "АБ". Крім того аудитори повинні отримати в НБУ сертифікати на проведення аудиту банківських установ. Введення центробанком останньої вимоги пояснювалося необхідністю досягнення Україною відповідності її банківського нагляду вимогам Ключових (базових) принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським Комітетом з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Для отримання сертифіката аудитор повинен підтвердити свою кваліфікаційну придатність складанням кваліфікаційного іспиту в Кваліфікаційній комісії НБУ з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ.[605]
У 2002–2003 рр. продовжується процес реформування банківського законодавства в сфері проведення зовнішнього аудиту. Зокрема, прийнято Положення про порядок подання до НБУ аудиторського звіту та висновку за результатами перевірки річної фінансової звітності банку, в якому визначені вимоги щодо здійснення обов'язкової аудиторської перевірки банку та подання банком до НБУ аудиторського звіту та висновку за результатами аудиторської перевірки річної фінансової звітності банку.[606]
Уточнено, що аудит можуть здійснювати тільки ті аудитори (аудиторські фірми), які включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, а також за умови наявності в них чинного сертифіката Національного банку на право здійснення аудиторської перевірки банківських установ. Відповідно до умов договору про проведення аудиту банк має отримати від аудитора (аудиторської фірми) аудиторський звіт (звіт про проведення аудиту). В ньому за результатами проведення аудиту банку на підставі застосованих аудитором норм і стандартів аудиту мають зазначатися висновки аудитора про: баланс банку; рахунки доходів та витрат; рух капіталу; активи та пасиви; достатність резервів та капіталу банку; адекватність бухгалтерського обліку, процедур внутрішнього аудиту та заходів контролю банку; те, чи відображає наданий банком фінансовий звіт дійсному фінансовому стану банку. В аудиторському звіті банку можуть відображатися також рекомендації та пропозиції аудитора щодо усунення і недопущення надалі порушень, помилок та недоліків, які виявлені в процесі проведення аудиту.
У разі отримання банком від аудитора за результатами проведення аудиту негативного аудиторського висновку або відмови в його наданні банк протягом трьох робочих днів має письмово повідомити про це Національний банк для вирішення питання щодо подальшої діяльності цього банку.
На банківські установи також покладено обов’язок подання НБУ та його територіального управління за місцезнаходженням банку аудиторського звіту та висновків за результатами проведення аудиту не пізніше ніж 30 квітня року, наступного за звітним.
Слід зауважити, що незалежна
аудиторська організація, укладаючи договір з комерційним банком на проведення
аудиторської перевірки, повинна брати на себе обов’язок не лише складати
звітність про фінансовий стан останнього, а й надавати допомогу у веденні
бухгалтерського обліку у відповідності із вимогами та принципами, встановленими
законодавством і центральним банком.[607]