Рефераты

Дипломная работа: Фінансові важелі управління державним боргом

Суттєвим напрямом погашення заборгованості з виплати заробітної плати є раціональне використання бюджетів усіх рівнів шляхом забезпечення суворого режиму економії.

Реформування податкової системи також є важливим резервом щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати. З огляду на це було б доцільним замінити велику кількість неузгоджених і економічно необгрунтованих податків і платежів, знизити податковий тиск на суб’єкти господарювання до оптимального рівня, що дасть можливість забезпечити розширене відтворення виробництва. Але зниження податків може не призвести до підвищення активності суб’єктів господарювання, а тільки створити додаткові проблеми для бюджету, якщо не буде доповнено іншими стимулюючими для виробництва заходами, особливо, створенням сприятливих умов для відродження конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринку вітчизняного товаровиробника.

            З метою забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та погашення її заборгованості необхідно розробити та вдосконалити нормативно-правову базу, яка забезпечить своєчасну оплату праці в Україні. При розробці нормативно-правової бази необхідно врахувати слідуючі заходи:

- забезпечити поетапне введення в дію в повному обсязі Закону України “Про оплату праці” і внести до чинного законодавства відповідні доповнення, які надаватимуть громадянам безперешкодне право безпосередньо або через свої об’єднання стягувати в судовому порядку з боржників, включаючи державу, заборгованість по зарплаті аж до обернення стягнення на майно боржників, передбачивши можливість аукціонного продажу їх основних фондів;

- підготувати пропозиції щодо скорочення бюджетних витрат і встановлення жорсткого котролю за бюджетними витратами з введенням звітності міністерств і відомств перед Держказначейством за використання бюджетних коштів;

- розробити і здійснити програму реструктуризації мережі всіх бюджетних організацій з переведенням їх від системи повного утримання за рахунок бюджету до системи змішаної або повної комерційної діяльності на основі закріпленого за ними майна і майнових прав з введенням часткових державних дотацій або оплатою державних замовлень з бюджету по видах діяльності, що мають особливе соціальне значення, чи послугах, які надаються соціально незахищеним верствам населення;

- запровадити порядок виплати заборгованості із заробітної плати з місцевих бюджетів у рахунок недоїмки з податку на додану вартість і з акцизного збору;

- ввести порядок, згідно з яким заробітну плату працівникам бюджетних організацій платити безпосередньо з рахунків Держказначейства на їх особисті рахунки в банківських установах, обминаючи рахунки бюджетних організацій;

-  спрямувати кошти від грошової приватизації на погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері.

Таким чином, заборгованість по заробітній платі як нове для соціально-економічного стану України явище виникло ще у 1992 році, а з 1995 року заборгованість по заробітній платі та соціальних виплатах набуває хронічного характеру. Якщо по бюджетних організаціях України час від часу мають місце коливання в обсягах заборгованості по оплаті праці, пов’язані з тим, що уряд здійснює часткові перерахування в бюджетну сферу, то заборгованість у небюджетній сфері має стабільний характер зростання. Збільшується тривалість невиплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат в цілому по Україні.

Проблема несвоєчасної виплати заробітної плати та інших соціальних виплат є комплексною і її необхідно розглядати в безпосередньому зв’язку з проблемою платіжної кризи, яка охопила всі галузі економіки, і вирішувати на основі застосування організаційних, економічних і правових механізмів.


2.3 Управління та обслуговування державного внутрішнього боргу.

            Внутрішній борг України швидко зростає, і тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом “Про Державний бюджет України на 2001 рік” передбачено витрати на обслуговування державного внутрішнього боргу в сумі 1,536 млрд. гривень.

На 2001 рік встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 25,711 млрд.гривень (без урахування поточної заборгованості із зарплат, пенсій тощо), що становитиме майже 77% річних доходів бюджету. Обслуговування й погашення цього боргу в найближчі роки буде найважливішою статтею витрат державного бюджету.

В економічній літературі країн Заходу побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить не стільки сам по собі державний борг як такий, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих об¢ємних макроекономічних показників, скільки зростання суми виплат процентів по державним позикам, особливо якщо вони прострочені. [30, c.42]

Виплати процентів по позикам посідають одне з перших місць серед витрат державних бюджетів. Так, наприклад, в США на виплату процентів по державному боргу в 1995 році було виділено в федеральному бюджеті 232 175 млн. доларів. Це четверта за величиною (після асигнувань на соціальне забезпечення, медичне обслуговування та національну оборону) стаття витрат в федеральному бюджеті США.

   Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в більш широкому розумінні – всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання погоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, але і з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також з довгостроковим покращенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

   Під управлінням державним внутрішнім боргом необхідно розуміти сукупність державних заходів, що пов’язані з випуском та погашенням державних боргових зобов’язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державним цінним паперам, проведенням конверсій та консолідацій, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов’язань, визначенням умов і випуску нових державних цінних паперів.

   Емітенти облігацій (центральний уряд, уряд автономії та місцеві органи влади) в процесі управління державним внутрішнім боргом прагнуть підтримувати курс державних цінних паперів і отримувати фінансові ресурси в позичку під порівняно нижчі проценти.

   Уряди всіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості та строків погашення облігаційних сертифікатів. Прагнуть дотримуватись “золотого правила” державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Обслуговування боргу – це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються, звичайно, емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів.

   Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов’язань не повинна значно відрізнятись. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, то потрібно розширювати його емісію, наприклад, шляхом дорозміщення і, навпаки, виключати із обігу невигідні випуски. Дане правило повинно розповсюджуватись як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

   Окрім чисто фінансових цілей управління внутрішнім боргом має переслідувати також цілі забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяти втечі капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий той значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

   Управління державним боргом включає слідуючі заходи:

·  ефективне використання коштів запозичення;

·  пошук коштів для виплати боргу;

·  нейтралізація негативних наслідків державного боргу.

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Під конверсією розуміють зміну дохідності позики. З ціллю зниження витрат по управлінню державним боргом держава часто знижує розмір процентів, що виплачуються по позиках. Але не виключена також можливість підвищення дохідності державних цінних паперів для кредиторів. Така операція була проведена, наприклад, в 1990 році в колишньому СРСР, коли дохідність облігацій 3% виграшної позики була збільшена до 9%, а дохідність казначейських зобов’язань – з 5 до 10%. [30, c.152]

   Існує декілька методів проведення конверсій, головними з яких є конверсії примусові, добровільні і факультативні. При примусовій конверсії кредитор зобов’язаний обміняти облігації старої позики на облігації нової з пониженою ставкою процентів. При добровільній конверсії кредитор має право погодитись на нові умови або одержати дану в борг державі суму, при факультативній – погодитись або відмовитись від зміни умов позики. Щоб зацікавити власників облігацій в конверсії, держава звичайно надає пільги по нових позиках: казначейство може обміняти облігації короткострокових і середньострокових позик, які підлягають оплаті, на облігації “до запитання” або на довгострокові. Держава також вправі випустити нову довгострокову позику на більш вигідних умовах і реалізувати її на грошовому ринку, направляючи виручені суми на викуп облігацій короткострокових позик. Конверсія державних позик здійснюється при надлишку позичкового капіталу. При конверсії знижується середня норма дохідності, в результаті чого курси облігацій підвищуються, що збільшує доходи власників облігацій.

Конверсії використовують в умовах державного боргу, який хронічно зростає, але вони недостатньо ефективні. Бюджетна економія від конверсії невелика: в зв’язку з новими дефіцитами вона, як правило, поглинається приростом державного боргу і значним збільшенням ставок процентів по позиках, які знову випускаються.

Одним з методів управління державним внутрішнім боргом в країнах з розвинутою ринковою економікою є рефінансування або як його ще називають консолідація державного боргу. [18, c.44] Здійснюючи рефінансування державного боргу, уряди переслідують мету скорочення короткострокового боргу й заміни певної його частини на довгостроковий борг. Перший спосіб рефінансування полягає в тому, що Міністерство фінансів здійснює обмін облігацій державної позики, строки яких пройшли (або облігацій, що погашаються за пред’явленням) на знову емітовані облігації довгострокові. Другий спосіб передбачає ситуацію, коли Міністерство фінансів здійснює аналогічний обмін чи заміну облігацій достроково. Третій спосіб рефінансування державного внутрішнього боргу передбачає ситуацію, коли Міністерство фінансів продає довгострокові облігації і на отриману суму випускає короткострокові.

Уніфікація державних позик, як правило, проводиться разом з консолідацією, але може бути проведена і без неї. Уніфікація позик – це об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, що спрощує роботу і скорочує витрати держави по системі державного кредиту.

В виключних випадках уряд може провести обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених прирівнюється до однієї нової облігації. Наприклад, такий обмін було проведено в післявоєнний період з ціллю вилучення із обігу облігацій позик воєнного часу. Обмін облігацій по регресивному співвідношенню позбавляє державу від необхідності виплачувати проценти і погашення в повноцінних грошах по облігаціях, які продавались державою за обезцінену валюту воєнних років.

Відстрочення погашення позики або всіх раніше випущених позик проводиться, як правило, коли подальший активний розвиток операцій по випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це виникає тоді, коли держава вже випустила дуже багато позик і умови їх емісії не були достатньо вигідними для держави. В таких випадках більша частина надходжень від реалізації облігацій нових позик направляється на виплату процентів і погашення по раніше випущених позиках. Тому уряд об’являє про відстрочку погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що при відстроченні не лише відсуваються строки погашення, але і припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують одержувати по них свій дохід.

Під анулюванням державного боргу розуміють заходи, в результаті яких держава повністю відмовляється від зобов’язань по випущених позиках (внутрішніх, зовнішніх або по всьому державному боргу). Анулювання цінних паперів держави може проводитись по двох причинах. По-перше, анулювання державного боргу об’являється у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, які по певним причинам відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередньої влади. Так, в січні 1918 року уряд РСФСР анулював всі дореволюційні і зовнішні позики. Відмова від боргів вважається нерозумним заходом, так як підриває репутацію держави. В майбутньому вона вже не зможе розраховувати на одержання кредитів.

В ряді країн до управління державним боргом відносяться і спроби обмежити його зростання шляхом встановлення ліміту (стелі). В США до першої світової війни конгрес приймав рішення про кожен додатковий випуск і розміщення облігацій позики. В 1917 році здійснено перехід до практики встановлення його стелі. [16, c.48]

Ліміт державного боргу підлягає вимушеному частому перегляду. Так, в 60- ті роки конгрес США приймав 13 актів про підняття цього ліміту, в 70 – ті роки – ще 18 актів. В 1980-1987 роках рішення про підвищення ліміту боргу приймались від 2 до 4 разів в рік. В ряді випадків казначейство США відкладало проведення аукціонів по розміщенню векселів і зупиняло їх продаж і інших облігацій до чергового підвищення ліміту боргу. [16, c.59]

   В США набуває сили тенденція до посилення регулювання місцевого боргу. Так, ще в 1975 році під впливом негативних наслідків фінансової кризи м. Нью-Йорка на федеральному рівні було засноване Управління по відпрацюванню правил по операціях з муніципальними цінними паперами. На це відомство були покладені завдання регулювання ринку муніципальних облігацій, реєстрація усіх ділерів та брокерів, заснування системи кваліфікаційних екзаменів для професіоналів, що оперують на ринку місцевих цінних паперів.

   В 1975 році було засноване в США Управління по відпрацюванню відповідних правил операцій з муніципальними цінними паперами. На це Управління було покладене завдання регулювання ринку муніципальних облігацій, реєстрування усіх ділерів та брокерів, встановлення порядку проведення кваліфікаційних екзаменів для усіх тих, хто причетний до здійснення операцій на ринку цінних паперів.

 В інших країнах (Франція, Великобританія) обмежень на абсолютний розмір боргу нема, головним є показник приросту його за рік, тобто різниця між сумою випущених і погашених в даному році позик; при цьому вказаний приріст не може перевищувати об’єму передбачених в даному році асигнувань на капітальні вкладення в федеральному бюджеті і бюджеті земель.

В країнах з розвиненою ринковою економікою операції, що пов’язані з обслуговуванням державного боргу, а саме підготовку документів, необхідних для продажу нових випусків державних цінних паперів, вивчення кон’юнктури на ринку позичкових капіталів, розміщення позик серед кредиторів, виплату і нарахування процентів здійснюють спеціальні підрозділи міністерства фінансів (в США – спеціальні бюро державного боргу міністерства фінансів, в Англії – особливий відділ міністерства фінансів і т. д.)

Федеральна резервна Система (ФРС) виступає як фінансовий агент та депозитарій для Міністерства фінансів США і виконує в такий спосіб всі поточні операції, що пов’язані з функціонуванням боргу.

   Питання регулювання і відповідно управління державним боргом з боку ФРС розглядаються під кутом зору власного становища центрального банку на фінансовому ринку. За визначенням теоретиків та практиків ФРС, управління трильйонним державним боргом, який до того ж ще й постійно зростає, завдання досить складне. Якщо взяти до уваги процентне співвідношення державного боргу США відносно ВВП, то стане зрозумілим який суттєвий вплив справляє державний кредит і державний борг зокрема на економіку країни. Якщо мова йде про США, які є своєрідним локомотивом світової економіки, то стає очевидним вплив державного боргу цієї країни – а це близько 5 трильйонів доларів – на все світове господарство. [23, c.35]

В країнах з розвинутою економікою державні позики розміщуються урядом на ринку позичкового капіталу двома способами: в порядку підписки або при допомозі банків. Перший спосіб мало розповсюджений: підписка розтягується на довгий час, її сума невідома, виникають додаткові затрати на утримання апарату службовців. Тому облігації, призначені для реалізації основної суми позики, звичайно розміщуються через банки, а для мобілізації заощаджень населення – через ощадні каси (банки) і податкові управління. Наприклад, в Великобританії місцеві ощадні банки і ощадні каси при поштових відділеннях реалізують ощадні бони і ощадні сертифікати. В США операції по розміщенню державних позик безпосередньо входять в компетенцію федеральних резервних банків. Значна частина облігацій закуповується і комерційними банками як для власного портфеля так і для перепродажу.

Останнім часом при розміщенні державних облігацій в країнах з розвинутими ринковими відносинами використовуються аукціони. Так, ріст державного боргу і вимоги еластичності на ринку державних облігацій в США привели до відмови від попередньої політики і в 1971 році була введена аукціонна форма первинного розміщення облігацій по купонних серіях.

Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє вторинний ринок державних облігацій, де обертаються цінні папери попередніх випусків. Ці операції виконують ділери, в число яких входять і банки.

В управлінні державним внутрішнім боргом велику роль відіграє організація та система обліку державних облігацій. Для цього використовуються комп’ютеризовані системи рахунків для індивідуальних осіб та недепозитних інститутів. Обидві системи мають служити меті вдосконалення бухгалтерської банківської технології.

Клієнти комерційних банків та інших депозитних установ відкривають свої комп’ютеризовані рахунки по угодах з цінними паперами, комерційні банки й депозитні установи, в свою чергу, відкривають такі ж рахунки в центральному банку. Через систему комп’ютерних рахунків здійснюється переказ коштів по угодах купівлі-продажу, погашень сум та виплата процентів та доходів по облігаціях. Функціонування системи комп’ютерних рахунків комерційних банків довело високу надійність цих рахунків.       

    В такий спосіб державні облігації як фізичний різновид цінних паперів замінюються системою комп’ютеризованих рахунків. До речі, українські державні цінні папери також до останнього часу заносилися на комп’ютеризовані рахунки. Така форма обліку й управління державним боргом в Україні відповідає, звичайно, світовій практиці, оскільки підвищує ефективність та ліквідність ринку державних цінних паперів. Проте, якщо мова йде про державні облігації, розраховані не на інституційних інвесторів, у всякому разі в Україні; така форма обліку не звична, а отже мало придатна.

Важливою є сфера управління державним боргом, зв’язана з визначенням умов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, головними з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава повинна керуватись не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, але і враховувати реальну кон’юнктуру на фінансовому ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений лише в тому випадку, якщо правильно врахований реальний стан в економіці, стан грошового обороту, рівень дохідності і термін діючих позик, пільги, які надаються кредиторам і багато інших факторів. Операції по управлінню державним боргом в ряді країн з розвинутими ринковими відносинами тісно пов’язані з касовим виконанням бюджету і виконуються звичайно емісійними банками. Ці банки беруть участь в випуску позик, виплаті процентів по них (оплачують облігації, які виграли по виграшних позиках і проценти по процентних позиках), а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу. Часто суми виплачуюємих процентів по державному боргу перевищують суми його чистого приросту.

Управління внутрішнім державним боргом в країнах з розвинутим ринком тісно пов’язане з операціями центральних банків по проведенню відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами та засобами здійснення грошової політики в цих країнах є, так звані, обов’язкові резервні виплати, маніпулювання центральним банком дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку.

Перший інструмент – резервні вимоги передбачає, як пише американський економіст П. Самуельсон, “резерви, що встановлені законом на рахунку в своєму окружному федеральному резервному банку”.

“Резерви, передбачені законом” (П.Самуельсон) є досить сильним інструментом грошової політики, який використовується для зміни темпів економічного зростання. Через механізм підвищення або зниження норми резервних вимог центральний банк контролює діяльність банків. Торкаючись своєї країни П. Самуельсон стверджує, що передбачені законом резервні вимоги “Становлять важливу частину того механізму, за допомогою якого Федеральна резервна рада контролює банківські гроші.”

Наступний інструмент грошової політики – дисконтна ставка. Підвищення або зниження її центральним банком по короткострокових позичках справляє вплив на рух міжнародних потоків капіталу, а отже на платіжний баланс і курс національної валюти. Дисконтна ставка не такий сильнодіючий засіб як “резервні вимоги” для здійснення впливу на економічну кон’юнктуру.

Операції з державними цінними паперами на відкритому ринку – третій інструмент грошової політики, найбільш гнучкий, придатний для “тонкої наладки” ринкової кон’юнктури засіб. За допомогою операцій на відкритому ринку можна порівняно в короткий відрізок часу досягти значних змін в динаміці економічного зростання без певних руйнівних наслідків, як це могло б мати місце за умов підвищення чи зниження процента по строкових депозитах (депозитах до запитання), а ще більше за умов змін норми резервних вимог.

Хоча в цілому метою грошової політики, а отже застосування фінансових інструментів її здійснення є регулювання грошей, що знаходяться в обігу, динаміки цін, вона одночасно органічно пов’язана з управлінням внутрішнім державним боргом. При проведенні грошової політики відбувається поєднання управління державним боргом та відповідальності за стан грошового обігу. Управління державним боргом повинне, в свою чергу, задовольняти вимоги регулювання грошового обігу.

В Україні лише відпрацьовується механізм управління державним внутрішнім боргом, при цьому становлення цього механізму та відпрацювання інструментів регулювання боргу відбувається паралельно з формуванням ринкової фінансової інфраструктури.

Управління державним внутрішнім боргом в Україні здійснює Міністерство фінансів у порядку, погодженому з Національним банком. Національний банк України, як безпосередній учасник ринку державних цінних паперів виконує обов’язки: генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення ОВДП та проведення платежів за ними; контролюючого органу; депозитарію за облігаціями внутрішньої державної позики, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електоронного обігу цінних паперів; ділера на вторинному ринку.

Національний банк України виконує на підставі договору з Міністерством фінансів також функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення платежів за ними. НБУ також організовує продаж ОВДП на первинному ринку, який може проводитись у формах аукціону з оголошенням та без оголошення обсягу ОВДП, що виставлені на продаж, а також продажу з оголошенням та без оголошення обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні. Проведення аукціонів без попереднього оголошення обсягів емісії ОВДП не дає змоги інвесторам визначити стратегію і структуру вкладення коштів і сприяє непрозорості ринку.

Покупцями державних зобов’язань на торгах, які проводяться Національним банком України є комерційні банки, їх філії та небанківські фінансові установи.

В Україні система оформлення та розміщення випуску ОВДП слідуюча.

Емітує облігації внутрішньої державної позики Міністерство фінансів України. Гарантом своєчасності погашення державних облігацій від імені Кабінету Міністрів України також виступає Міністерство фінансів. Генеральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на облігації є Національний банк України. У ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же через комерційні банки здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнається здійсненою вже при 20% розміщення. Причому НБУ може, за спеціальною домовленістю з Міністерством фінансів України, скупити ту частину випуску, яка залишилася для подальшого перепродажу.

Загальний обсяг випуску державних цінних паперів регулює Верховна Рада України, характер і умови випуску визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням із НБУ.

На даний час ринок державних цінних паперів в Україні має недостатню інформаційну забезпеченість, недостатньо висвітлюється інформація про кількість і склад учасників ринку, про результати угод вторинного ринку. Непрозорість ринку державних цінних паперів перешкоджає його повноцінному функціонуванню.

Виділяють наступні організаційні етапи проведення торгів ОВДП: підготовчий; формування та розповсюдження інформаційного повідомлення щодо проведення торгів; здійснення торгів; проведення платежів за результатами розміщення ОВДП. Міністерство фінансів України за погодженням із Національним банком приймає рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяг та умови розміщення ОВДП, що пропонуються на продаж у межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України. До початку проведення торгів Міністерство фінансів надає Національному банку погоджене з ним повідомлення про їх проведення. Механізм проведення торгів державними борговими зобов’язаннями грунтується на чіткому розподілі повноважень між Міністерством фінансів України та його генеральним агентом Національним банком України. Міністерство фінансів України встановлює цінові умови придбання державних боргових зобов’язань, а НБУ організовує торги ОВДП і здійснює грошові розрахунки за їх результатами.

Згідно Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” обслуговування обігу державних цінних паперів, в тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів здійснює Національний банк України. На спеціальних рахунках депозитарного обліку у депозитарії НБУ ведеться облік прав власності на ОВДП окремо щодо кожного учасника в розрізі державних боргових зобов’язань, що перебувають у власності Національного банку та власності клієнтів. Депозитарій НБУ обслуговує розміщення, укладання угод купівлі-продажу на вторинному ринку, сплати процентів та погашення ОВДП у системі електронного обігу цінних паперів. Депозитарій НБУ виконує функції: ведення рахунків депозитарного обліку депонентів, при розміщенні й обігу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринку; відповідального зберігання ОВДП; проведення розрахунків з урахуванням вимог поставки цінних паперів проти платежу між депонентами – учасниками угод з ОВДП; організації грошового клірингу та перерахування належних коштів на відповідні рахунки учасників ринку ОВДП при здійсненні розрахунків за результатами торгів, а також оплаті доходу та погашення облігацій. Облігації внутрішньої позики, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб можуть бути предметом купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках.

Здійснення НБУ функцій платіжного агента Міністерства фінансів у процесі погашення ОВДП і сплати доходу за ними пов’язані із функціонуванням депозитарію. Кошти за ОВДП перераховуються депонентам, що зареєстровані у депозитарії Національного банку України.

Управління державним внутрішнім боргом безпосередньо пов’язане із управлінням грошово-кредитною сферою. До статутної діяльності НБУ належить виконання функцій ділера на вторинному ринку ОВДП. Ці функції пов’язані із регулюванням обсягів грошової маси, що знаходиться в обігу. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладання угод купівлі-продажу державних зобов’язань на біржовому та позабіржовому ринках.

З липня 1997 року було законодавчо регламентовано діяльність нерезидентів на ринку державних цінних паперів України. Операції з облігаціями проводять на договірній основі з нерезидентами лише уповноважені банки-резиденти, які уклали відповідні договори з НБУ. Таким чином на підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк може обмежувати обсяги придбання нерезидентами ОВДП.

На початок 1998 року на користь нерезидентів було виплачено 2,9 млрд. гривень у рахунок погашення та обслуговування ОВДП, в той час як вкладення їх за рік становили 0,6 млрд. гривень. Таким чином, 2,3 млрд. гривень було проконвертовано і репатрійовано за кордон.

Стрімке зростання обсягів боргових зобов’язань уряду у 1996-1997 роках при збереженні високого рівня державних витрат та спаду виробництва знижували довіру до уряду з боку кредиторів, а отже призводили до зменшення терміну залучення коштів і зростання процентних ставок та вартості обслуговування боргу. Основні показники функціонування ринку облігації внутрішньої державної позики у 1995-1998 роках наведені в таблиці 2.7.

Виплата боргу та процентів за облігаціями внутрішньої державної позики постійно зростає, в 1996 році вона склала 15% усіх доходів державного бюджету, а в 1997 році вже 23,7% доходів бюджету та 57,8% від загальної суми залучених коштів із ринку ОВДП. В 1997 році витрати на виплату заборгованості становили більше половини залучених коштів. Особливої гостроти проблема обслуговування боргу набула в 1998 році. Видатки по виплаті боргу та процентів за ОВДП у 1998 році склали 55,5% доходів державного бюджету, та 121,4% до залучених коштів, тобто виплати заборгованості перевищили надходження на 1,555 млрд.гривень. [25, c.23]


Таблиця 2.7

Ринок облігацій внутрішньої державної позики України в 1995-1998 роках

Залучені кошти (млн.грн.) Ефективна річна ставка доходу (%) Виплата боргу та процентів (млн.грн) Залишки заборгованості (млн.грн)
1995 Q1 0,3 244,9 - 0
1995 Q2 5,0 101,1 62 7
1995 Q3 11,7 85,0 11 21
1995 Q4 13,5 142,0 117 26
1996 Q1 35,4 148,6 242 48
1996 Q2 529,4 125,4 401 741
1996 Q3 881,6 69,1 623 1408
1996 Q4 1141,4 64,7 604 2219
1997 Q1 1946,8 42,9 798 3883
1997 Q2 2414,0 25,4 1447 5485
1997 Q3 2318,3 25,7 1169 7195
1997 Q4 1259,8 40,6 1174 7628
1998 Q1 2137 51,1 2469 8416
1998 Q2 2268,0 65,7 2670 9039
1998 Q3 2821,3 61,8 2325 11189
1998 Q4 48,8 41,8 1366 12630

На кінець 1998 року заборгованість уряду за ОВДП склала 12,63 млрд.гривень. Чисті витрати бюджету від побудови піраміди ОВДП за всі роки її існування складають 7,64 млрд.гривень [36, с.21].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


© 2010 Рефераты