У кримінології досі не існує відповідей на питання: що таке особистість агресивного злочинця, чим відрізняється особистість звичайної людини від особистості злочинця, чи є риси, притаманні лише злочинцям? Особистість є результатом взаємодії соціуму і природи, містить у собі певні якості, погляди, здібності, цінні орієнтації. Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та, як особистість, несе соціальні якості. Досі немає єдиного погляду на те, що передбачає поведінку особистості: біологічне чи соціальне? Не заперечується існування психічних властивостей особи, які є вродженими, оскільки відоме існування темпераменту, що передбачає існування агресивності. Відома схильність певних типів темпераменту до різких, рішучих дій.

Л.А. Рогачевський відмічає: “… холерик реагує безпосередньо за подразником (провокацією)”[40] (переклад автора). Насильницькі злочини здебільшого вчиняються агресивними злочинцями.

У кримінологічній літературі зустрічаються спроби віднайти стійкі риси особистості злочинця або властивості, характерні для всіх злочинців.

Так В. Гітін, Б. Хігір у своїй роботі наводять приклади характерних психічних властивостей для злочинців певного знаку зодіаку або певними ознаками побудови тіла[41]. Не існує єдності стосовно факторів формування особистості. Існують думки про першочерговість соціальних причини злочинної агресії. Деякі дослідники є прихильниками біологічного підходу вчинення злочинів. У радянській кримінології говорили про властивість особистості злочинця антисоціальних якостей, які вказували на антисоціальну спрямованість особистості.

При характеристиці особистості агресивного злочинця виділяють такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Безперечним залишається твердження, що особистість є агресивною злочинною в момент вчинення агресивного злочину.

Про особистість злочинця К.Е. Ігошев зазначає: “… виражається не тільки в особливостях соціальних детермінант, закладених в основі формування у неї риси суспільної небезпеки, але в тих рисах і якостях, які складають особливості духовного світу і поводження, встановлюючи специфічний ракурс сприйняття і оцінки оточуючих соціальних умов”[42] (переклад автора). Злочинець, як і звичайна людина, дуже складний для розуміння, а отже, дуже складно знайти один фактор, який би характеризував особистість як злочинно агресивну. Поняття «особа агресивного злочинця» не може мати абсолютного характеру. Усі злочинці не можуть мати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Така риса характеру, як агресивність, не може бути однакової інтенсивності для всіх злочинних осіб.

М.Д. Шаргородський відмічає: “… наявність певних рис і навіть їх поєднання або системи не ведуть невідворотно до скоєння злочину. Подібний криміногенний комплекс діє в взаємодії з іншими факторами: як зовнішніми, так і внутрішніми, вони в свою чергу можуть зіграти свою роль – або нейтралізувати які-небудь криміногенні властивості особистості, або посилити їх інтенсивність і значимість, сприяти їх прояву в злочинній поведінці. Тобто не можна говорити про приреченість особистості, індивіда на роль злочинця. Прогноз індивідуальної поведінки (в тому числі і злочинної) – це не одно варіантне пророцтво і не констатація фатального розвитку подій”[43] (переклад автора). Якщо індивід буде мати типовий комплекс рис агресивного злочинця, то зовсім не обов’язково, що особа проявить агресію. Отже, певний комплекс рис агресивного злочинця може мати особа, яка ніколи не скоїть суспільно небезпечне діяння. Якщо розглядати особистість агресивного злочинця як абсолютне поняття, то дуже важко конкретно дати визначення такій категорії. Доречно виділяти характерні риси залежно від типів злочинної агресії. Так при прояві ворожої агресії особа буде характеризуватися ненавистю, злістю, а при інструментальній агресії – жадібністю. Поняття особистості допомагає зрозуміти особистість агресивного злочинця. Особистість звичайної людини має таку ж складову, як особистість агресивного злочинця. Але побудова агресивного злочинця відрізняється наявністю антисуспільних поглядів. Не існує особистості агресивного злочинця, яка б мала повний комплекс соціально-психологічних якостей детермінуючих злочинів. Поняття особистість агресивного злочинця має абстрактний характер і може бути використана для виокремлення осіб, які вчинили злочини, від осіб, які схильні до вчинення злочинів.

Не можна не погодитись з Б.М. Головкіним, який зауважує: “Про особистість злочинця слід говорити при співвідношенні формального і матеріального критерію. Формальний – це наявність стійких криміногенних рис, а матеріальний – це вчинення злочину, в якому реалізувався криміногенний потенціал даної особистості”[44]. Отже, можна сформулювати таке визначення особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію.

Перед проявом злочинної агресії особа проходить певний проміжок часу свого формування, включаючи психологічне і фізичне становлення. Тому необхідно розглядати не тільки сам процес агресивного злочинного діяння, а й формування особистості. Досі не існує єдиного погляду на проблему формування особистості агресивного злочинця. Треба відокремлювати умови прояву злочинної агресії від причин. Аналіз криміналістичної літератури показує, що існує два погляди на цю проблему. Вбачається, причиною виступають соціальні фактори, а умовами – психологічні властивості особи. Інші дослідники стверджують, що психологічні властивості особистості є причиною, соціальні фактори віддзеркалюють умову. Також виділяють біологічні фактори впливу на особистість. Отже, існують певні фактори впливу на формування особистості агресивного злочинця, яке не відбувається саме по собі.

Ю.М. Антонян зазначає, що біологічні фактори агресивної поведінки мають різні витоки: фізіологічні, психіатричні, психологічні[45].

С.Г. Сукиасян, зокрема, наголошує: “В формуванні антисоціальної поведінки, безумовно, велику роль відіграють як соціально-психологічні, так і біологічні фактори”(переклад автора). Дослідник також розрізняє три категорії, з яких складається особистість, він говорить: “Загально відомо, що поняття особистості включає такі категорії, як темперамент, характер та безпосередньо особистість – це складна сукупність біологічного (темперамент), соціального інтеріоризована сума досвіду), психологічного (уява про себе та про інших людей, внутрішні конфлікти поміж бажаннями і уява про їх здійснення, різноманітні травми та прагнення”[46] (переклад автора).

Л.А. Рогачевський відносить темперамент до біологічного фактору, посилаючись на дослідження І.П. Павлова[47]. Ми розглядаємо темперамент, як біологічний фактор і не вважаємо його єдиним чинником прояву агресії. Існують думки, що наявність генетичних аномалій невідворотно призводять до проявів агресії. Зокрема, це синдром Клейнфельтера, синдром “дубль-Y”. Тобто наявність додаткових Х та Y хромосом, що призводить до перевищення норми чоловічого гормону тестостерону у чоловіків та сприяє низькому інтелектуальному рівню. Такі аномалії визначають психічний стан особи, але прямий вплив біологічних факторів на прояв злочинної агресії не встановлений.

С.А. Тарарухін так висловлюється з цього приводу: “Різноманітні форми біологізаторства причин злочинності піддаються справедливій критиці. Так, підтверджено відмічається, що генетичний код зумовлює особливості тілесної організації людини, властивості його нервової системи, від якої залежить його темперамент, але не зумовлює і не може зумовлювати склад окремого поводження”. Однак при фрустрації тип темпераменту має вплив на поведінку. Особа з меланхолічним типом темпераменту може проігнорувати фрустраційний об’єкт, в той час, як холерик проявить агресивність.

Не можна не погодитись з Л.А. Рогачевським: “Тип темпераменту, у зв’язку з виникненням і протіканням емоцій, як і всі інші фактори біологічного, психофізіологічного порядку, зумовлює тільки форми і способи прояву особистості, причому однаково в соціально прийнятному і в злочинному поводженні”[48] (переклад автора). Зовнішнє оточення індивіда визначає його поведінку, взаємодіючи з його внутрішніми властивостями. Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда.

Б.М. Головкін наводить таку статистику: “Вчинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень у сімейно-побутовій сфері – прерогатива чоловіків: кваліфіковані вбивства – 88%, умисні вбивства – 86,5%, тяжкі тілесні ушкодження – 90,8%, що є характерною ознакою цих злочинів у всьому світі”[49]. Чоловіки, як правило, фізично сильніші за жінок, а наявність гормону тестостерону обумовлює агресивну поведінку. Така статистика відображає роль біологічних факторів як першооснови формування у особи агресивної поведінки. Саме біологічні фактори встановлюють стать, вік особистості, що потім обумовлює психічні властивості. Психіка особистості обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. В кримінологічній літературі виділяють такі психологічні особливості агресивних злочинців: вік, стать, егоцентризм, нездатність передбачити розвиток події, емоційну холоднечу, ідентифікація себе та інших індивідів, невпевненість у собі, хвилювання за своє існування. Особливо великий рівень прояву агресії притаманний особам чоловічої статі віком від 14 до 25 років. Вчинені ними суспільно небезпечні діяння характеризуються імпульсивністю і агресивністю. Про певну психологічну реакцію особи на стан речей говорять її емоції. Наявність у людини таких емоцій, як страх і тривога можуть сприяти вивільненню пасивної злочинної агресії. Також виділяють роль психічних аномалій, яка проявляється в сприйнятті особою навколишнього середовища, що породжує деформовану уяву про себе і оточуючих. Наявність у близькому оточенні особи індивідів з психічними аномаліями впливає на її розвиток, що призводить до формування агресивності. Дослідники виділяють найбільш розповсюджені психічні аномалії: хронічний алкоголізм, шизофренія, олігофренія, психопатія. Наявність у особи психічної аномалії виключає осудність, однак її дії, за наявності відповідних підстав, ми розглядаємо злочинною агресією.

Деякі дослідники не виділяють окремо соціальних та психологічних факторів, наголошуючи, що психічні властивості особистості обумовлюються впливом зовнішніх факторів, а реалізація психічного стану формує такі фактори.

С.Л. Рубінштейн так висловлює свою думку: “Психічний аспект особистості не виокремлюється поміж інших; психічні явища органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна життєва функція усіх психічних явищ і процесів знаходиться в регулюванні діяльності людей. Будучи обумовленими зовнішнім впливом психічні процеси зумовлюють поведінку суб’єкта залежно від об’єктивних умов”[50] (переклад автора).

Ми розділяємо думку Б.М.Головкіна про психіку як вищу форму взаємозв’язку з навколишнім світом, який несе на собі відбиток соціуму[51]. Безспірним залишається той факт, що людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Соціум формує особистість.

“Саме в цьому процесі взаємодії формуються і проявляються соціальні і психологічні якості і властивості особистості”[52] (переклад автора). Під час формування особистості індивіда формується агресивність. Виходячи з теорії соціального навчання, особистість може засвоїти агресивну поведінку як нормальну реакцію на ситуацію, спостерігаючи яку, ми не побачимо негативної реакції оточуючих.

На цьому наголошує Тарарухін С.А.: “У той же час особистість не тільки формується під впливом навколишнього середовища, а й сама себе формує в особистій діяльності, впливаючи на оточуючих[53]”. Одночасно можуть формуватися більше двох особистостей і впливати один на одного, формуючи агресивність. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Такий процес називають соціалізацією. Триває він, починаючи від народження, до 23-25 років. Засвоєні в цей період моделі поведінки супроводжують особу все її свідоме життя. Можна виділити два «кола впливу» на особистість. В одному особистість піддається більш прямому впливу, ніж в іншому. Коло безпосереднього впливу (мікросередовище) складають індивіди, поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше, в силу своїх інтересів (наприклад: шкільні гуртки) або ж через довгий проміжок часу (наприклад: повчання вчителя початкових класів). Колом опосередкованого впливу (макросередовище) виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така увага незначна. Макросередовище носить більш глобальний характер.

Е.С. Кузьмін розрізняє мікросферу та макросферу (досвід попередніх поколінь). За допомогою мікросфери людина засвоює макросферу[54]. Не може існувати чіткого поділу на мікросередовище (коло безпосереднього впливу) і макросередовище, оскільки те, що для одної особистості буде мікросередовищем, для іншого – макросередовищем. Це обумовлюється наявністю у індивідів різних інтересів і поглядів на життя.

С.А. Тарарухін зазначає: “В кримінологічній літературі відмічається, що жодна з причин антисуспільної поведінки індивіда не діє ізольовано від цілого комплексу несприятлевих обставин попереднього розвитку особистості та ситуації, сформованої до моменту здійснення злочину”[55] (переклад автора). Отже вплив цих середовищ відбувається одночасно і постійно. Оскільки мікросередовище є первинним джерелом формування особи, а сприйняття макросередовища відбувається за допомогою мікросередовища, то вважаємо за потрібне більш детально розглянути мікросередовище.

Л.А. Рогачевський вважає сім’ю основною соціальною складовою, що формує особистість, риси характеру[56].

С.А. Тарарухін наголошує, що сім’я відіграє основну роль у формуванні особистості, віддзеркалює основні тенденції макросередовища, однак не є дзеркальною проекцією середовища[57].

Ю.М. Антонян зазначає: “Особливо важливу роль в формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і способи поведінки, типові реакції дорослих на ті чи інші проблеми”[58].

С.Г. Сукиясян прийшов до висновку: “Виходить, найбільш повно і багатогранно розкривається людська сутність в сім’ї”[59]. Отже, можна зробити висновок про сім’ю як основу мікросередовища. Сім’я має первинний і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Вплив сім’ї на індивіда відбувається двома способами. У першому – шляхом усвідомленого впливу на дитину формуються певні стереотипи і ставлення. У другому – на дитину діє модель відношень у сім’ї. Вона носить образний характер, вплив такої моделі не усвідомлюється членами сім’ї, оскільки модель формується несвідомо самою дитиною під впливом загальної поведінки в сім’ї усіх її членів. Агресивна поведінка в сім’ї сприймається дитиною, що призводить до формування стереотипів у вигляді позитивно-прийнятних форм поведінки, які потім знаходять своє вираження поза мікросередовищем, навіть коли макросередовище ставитися до цього негативно. Вплив сім’ї на дорослих має значно меншу силу, однак носить постійний характер при регулярних негативних проявах (фізична і вербальна агресія, алкоголізм і т.п.). Однак існують випадки, коли незважаючи на злочинне життя батьків, у дитини не формується злочинна агресія. Це відбувається, оскільки батьки приділяють достатньо часу дітям, а самі відносини у сім’ї носять звичайний характер.

Ю.М. Антонян наголошує, що головне значення має не склад сім’ї, не відносини між батьками, не протиправна поведінка, а головним чином їх відношення до дитини. Але негативні фактори при цьому не зводяться нанівець. Головною причиною агресивних злочинів є втрачений емоційний зв’язок з дітьми, що призводить до розвитку в особи почуття тривоги. В результаті виникає почуття незахищеності. У своїх ілюзіях проявом агресивності особа захищає себе.[60]. Треба відмітити, що наявний тісний емоційний зв’язок може сприяти швидкому засвоєнню агресивної поведінки. Дитина в силу свого розвитку не в змозі відрізняти соціально прийнятні форми поведінки від негативних, а тому засвоєні нею моделі поведінки будуть проявлятись в майбутньому, що врешті-решт може призвести до агресивних злочинів.

Можна виділити три види батьківського виховання:

1. Звичайне виховання, при якому дитина отримує достатньо уваги шляхом батьківського впливу, формуються стереотипи і ставлення соціально прийнятних форм.

2. Особі не приділяється достатньо уваги, дитина часто стає об’єктом агресії з боку батьків. Або батьки піклуються лише про матеріальний стан дитини, не приділяючи достатньої емоційної уваги. С.А. Тарарухін вбачає причину формування антисоціальних поглядів в недостатньому батьківському нагляді.

Зокрема, він зазначає: “Навіть зовні благонадійна атмосфера будь якої сім’ї не виключає деструктивної дії на особистість, негативного середовища, якщо має місце фактична неувага – плодовитий грунт злочинності”[61].

3.Особі приділяється багато уваги, батьки задовольняють усі капризи,

ніколи або майже ніколи не карають. Саме такий вид виховання практикувався в 70-х роках минулого століття у Сполучених Штатах Америки, що призводило до формування особистостей з егоїстичними поглядами на життя. Після початку самостійного життя такі особи не могли миритися з незадоволенням своїх потреб. Проявляючи агресію, вони знаходили негативні наслідки у вигляді кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності.

4. Дитина піддається знущанню в сім’ї.

М.О. Луняк зазначає, що аналіз життя агресивних злочинців свідчить про приниження, знущання та експлуатацію, починаючи з раннього дитинства, зокрема двоє з трьох вбивць та злочинців, що піддавали своїх жертв катуванням, кожен четвертий ґвалтівник в Україні періодично потерпали від вербального та фізичного насильства з боку батьків[62].

Кримінологами виділяється такий фактор формування агресивного злочинця, як неповна сім’я. Ймовірність соціально прийнятного виховання в неповній сім’ї знижена. Прямий зв’язок між неповною сім’єю і злочинною агресією не доведений. Існують приклади належного виховання особистостей одним із батьків. Відсутність у дитини обох батьків теж не завжди є причиною прояву злочинної агресії. Однак у більшості випадків дитина компенсує відсутність сімейного спілкування іншим соціальним спілкуванням, яке несе в собі негативний характер. Навіть наявність обох батьків і належне виховання не гарантують соціально прийнятного формування особистості. Існують благополучні сім’ї, в яких виховується агресивна особа. Такі випадки пов’язані з відсутністю достатнього контролю за дитиною.

Дослідження, проведені в Україні показали, що 89,2% злочинів були скоєні з 20год.00хв. до 01год.00хв. Зокрема 60% - на вулицях та інших людних місцях, 37.5% - в приміщеннях. В суботу і неділю підлітками скоєно 56% злочинів[63]. Існують такі сім’ї, де авторитету батьків не достатньо для належного виховання дитини, вона ігнорує їхні настанови.

Ми виділяємо три типи сімей, які розвивають у дітей агресивність:

- благополучні сім’ї з недостатнім контролем за дітьми;

- зовні благополучні сім’ї, але з прихованими недоліками. Батьки виховують у дітей егоцентризм, життя за принципом «мета виправдовує засоби», світогляд, в якому матеріальне має пріоритет над духовним;

- сім’ї з наявними недоліками: антисоціальний спосіб життя батьків, знущання над дитиною і т.п.

В.Гітін та Б. Хігір наводять такий приклад: “Аналіз більш як півтори тисячі кримінальних справ, розглянутих Харківським обласним судом з 1975 по 1994 рік, показує, що переважна більшість осіб, засуджених по обвинуваченню у тяжких насильницьких злочинах, виходять з неблагополучних сімей або з сімей, де через ті чи інші обставини не приділялось достатньо уваги вихованню дітей”[64] (переклад автора).

Можна виділити наступні фактори формування в особи агресивності в сім’ї:

1) відверті знущання над дитиною; 2) дитині не приділяється достатньої уваги та любові, а отже, дитина переживає емоційний голод, що в подальшому негативно впливає на формування її ставленням до оточуючих; 3) негативна атмосфера в сім’ї (сварки, бійки, зловживання алкоголем і т.п.), що призводить до формування негативної моделі відношень; 4) виховання у дітей егоцентризму та пріоритету матеріальних цінностей над духовними. Такі риси характеру в подальшому зможуть призвести до прояву злочинної агресії, оскільки буде діяти принцип «мета виправдовує засоби».

Виділення таких факторів може допомогти виробити систему профілактики виховування агресивності у дітей. Кожний тип сім’ї має свої негативні фактори, що повинно враховуватись при розробці заходів профілактики.

Сім’я є основою мікросередовища, але не єдиною його складовою. Формування агресивності може здійснюватися в навчальних закладах або спеціалізованих установах, якщо будуть мати місце недоліки педагогічної роботи. Слід відмітити такий фактор впливу, як погана успішність у школі.

С.А. Тарарухін зазначає, що сам рівень освіти не свідчить про моральний занепад особистості[65].

В. Гітін, Б. Хігір наголошують: “Низький рівень освіти сам по собі не несе схильності до агресії, але його результатом є зниження здатності особистості до придушення в собі атавістичних інстинктів, що не може не відбитися на її криміногенності”[66] (переклад автора).

Б.М. Головкін відмічає: “Безумовно, прямої залежності між рівнем освіти і формою поведінки особи не існує, проте освітній рівень впливає на правосвідомість, на здатність вибору суспільно одобрюваного варіанту поведінки. Крім того, рівень освіти корелює із рівнем культури міжособистісного спілкування”[67]. Отже, рівень освіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори, породжені такою освітою. Низько- кваліфікована важка фізична праця може стати наслідком недостатньої освіти. Така праця не потребує від особи постійного вдосконалення, культури, навчання, в результаті особа не бачить перспективного майбутнього. Безвихідність може викликати прояви агресії. Низько кваліфікована праця низько оплачується, а отже, існує ймовірність прояву інструментальної агресії при спробі особи покращити свій матеріальний стан. Також треба відмітити непрацюючих осіб, при вчиненні злочинів якими матиме місце інструментальна агресія.

В.В. Голіна наводить таку статистику: “За нашими даними у структурі насильницьких злочинів перше місце за родом занять посідають непрацюючі (30-40%), далі йдуть робітники некваліфікованої праці (більш як 20%) і робітники сільського господарства (10-12%)”[68].

Аналогічні показники наводить Б.М. Головкін, а саме: злочинці не займалися суспільно-корисною працею (працездатні, проте тимчасово непрацюючі та безробітні), відповідно, 77.4%, 68.1%, 60.5%; серед працюючих переважали робітники низької кваліфікації державних, колективних і приватних підприємств, установ, організацій, відповідно, 22.6%, 24.4%, 33.4%, при цьому зазначаючи: “Непрестижна тяжка фізична праця, її одноманітність і виснажливість ліквідує потяг людей до творчості, забирає багато фізичних і психічних зусиль, вимагає певних умов для відновлення фізіологічних можливостей”[69]. Як видно, насильницькі злочини в переважній більшості здійснюються непрацюючими особами. Однак треба мати на увазі, що особи не працюють не в силу своїх здібностей, а через економічний стан країни. Вчинені ними злочини характеризуються інструментальною та ворожою злочинною агресією. При інструментальній агресії метою є покращення матеріального становища, при ворожій – бажання помститися, заздрість, низький рівень культури (що носить умовний характер). Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мати вплив при формуванні особи агресивного злочинця. Фактором формування агресивної особи злочинця може виступати вплив окремих осіб (друзів, товаришів, незнайомих осіб) та (або) певних соціальних груп. Такі групи складаються з дітей, виховання яких відбувається не кращим чином. Це переважно діти-сироти або діти, які покинули свій дім. В групи можуть входити діти, які через їх відчуження своїми однолітками компенсують потребу в спілкуванні саме в таких групах.

С.А. Тарарухін виявив 60% підлітків, які знаходились в ізоляції від спілкування[70]. Об’єднання дітей проходить швидко, оскільки відсутність сім’ї компенсується психологічною і соціальною підтримкою один одного. Така об’єднаність у свідомості дітей допомагає протистояти ворожому суспільству. Оскільки особа формується до 25 років, то такі групи мають значний вплив на дітей, зокрема на формування у них агресивності. Особистість агресивного злочинця формується шляхом сприйняття і переосмислення реакцій групи на його поведінку.

М.О.Луняк відмічає: “18,6% прямо вказали на негативний вплив друзів, як на основний криміногенний фактор, що штовхнув їх на злочин”[71]. Поведінка людини залежить від психічного стану, інтересів, поглядів, звичок, тобто цінних орієнтацій, які проявляються в життєдіяльності особи. При тривалому впливу на особистість негативних життєвих обставин формуються антисуспільні орієнтації. Соціально шкідливі риси особистості (в тому числі і злочинна агресія) формуються під впливом оточення з соціально шкідливими орієнтаціями.

Групи можна поділити на дві категорії. Перша: групи передкримінального характеру. В цих групах присутній антисоціальний настрій, її члени проявляють агресивність, аморальність, їхні діяння є адміністративними правопорушеннями. Друга: злочинні групи складаються з учасників, діяння котрих кваліфікуються як злочини.

Фактор вживання алкоголю відіграє суттєву роль при формуванні особистості. В сім’ях, де батьки зловживають алкоголем, дітям не приділяється достатньо часу для виховання, що в подальшому негативно впливає на емоційний стан дитини. Спостерігаючи за поведінкою дорослих, малолітня особа сприймає таку поведінку як належне. Закладена в дитинстві модель поведінки та безконтрольне вживання алкоголю може викликати алкоголізм. М.О. Луняк підкреслює велике значення фактору алкоголізму, посилаючись на дані про 82.2% злочинів проти особистості, 40% зґвалтувань, скоєні в стані алкогольного сп’яніння[72].

Особливе місце у формуванні особистості займає правове виховання. Агресивній злочинності сприяють недоліки правової культури індивіда. Фактором утримання особи від прояву злочинної агресії може бути вихована в дитині повага до законодавства. Навіть у випадках схильності особи до прояву агресії.

Під впливом мікросередовища ще до вчинення злочинів формується система переконань та поглядів, за допомогою яких агресія розглядається як ціль антисуспільної поведінки або як досить ефективний засіб вирішення конфліктної ситуації. Мікросередовище, опосередковане знущанням, антисуспільним способом життя, неповагою, ігноруванням, егоцентризмом, безконтрольністю, алкоголізом, буде сприяти формуванню особистості агресивного злочинця. Основою макросередовища (досвід попередніх поколінь) ми вважаємо соціальні норми.

Ф.Г.Гілязєв визначає соціальні норми як характер історичних умов існування суспільства. Вони уособлюють взаємозалежність людей, їхні поведінкові відносини до самого суспільства[73]. Функціонування соціуму як єдиної системи забезпечене соціальними нормами шляхом віддзеркалення вимог суспільства до індивіда.

Л.А. Рогачевський зазначає: “Людина зі строгими моральними настановами навіть у стані гніву не допустить різкого тону, не говорячи вже про якісь агресивні дії”[74] (переклад автора). Маючи вплив на особу, соціальні норми формують його ставлення до навколишнього світу, тим самим виступаючи факторами впливу на поведінку особи. Контроль агресивності здійснюється індивідом на основі соціальних норм. Велику роль відіграють цінності, котрі закладаються макросередовищем у процесі соціалізації особи. На сьогодні матеріальне переважає над духовним у свідомості людей. Такий підхід негативно відбивається на формуванні особистості.

Стосовно пріоритету певних професій у поглядах молоді, В.Н. Кудрянцев наводить таку статистику: “… банкір (40%), «кримінальний авторитет» (28%), «зірка» естради (23%), депутат (22%), державна посадова особа (22%). Решта професій набрала менше 15%, зокрема лікар – 3%, інженер – 1%”[75] (переклад автора). Отже, соціопсихологічний механізм агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації під впливом яких особа проявляє агресію. Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та як особистість, несе соціальні якості. При характеристиці особистості агресивного злочинця виділяють такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Усі злочинці не можуть мати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Доречно виділяти характерні риси залежно від типів кримінальної агресії. Особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію. Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда. Темперамент передбачає існування агресивності. Не існує якихось злочинних темпераментів, хоча особи з певними темпераментами схильні до більш рішучих дій. Біологічні фактори є першоосновою формування агресивної особи. Психіка особи обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. Вплив психічних і соціальних факторів взаємообумовлений. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Можна виділити два «кола впливу» на особистість. Коло безпосереднього впливу складають індивіди, поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше в силу своїх інтересів або ж через довгий проміжок часу впливу. Колом опосередкованого впливу виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така увага незначна. Сім’я, як основа мікросередовища, має первинний і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Рівень освіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори, породжені такою освітою. Більшість насильницьких злочинів здійснюється непрацюючими особами та особами, праця яких відрізняється низькою кваліфікацією і одноманітністю. Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мати вплив при формуванні особи агресивного злочинця. Фактором формування агресивної особи злочинця може виступати вплив окремих осіб та певних соціальних груп. Соціально шкідливі риси особистості (в тому числі і злочинна агресія) формуються під впливом оточення з соціально шкідливими орієнтаціями. Особистість агресивного злочинця формується шляхом сприйняття і переосмислення реакцій групи на його поведінку. Під впливом мікросередовища, ще до вчинення злочинів, формується система переконань та поглядів, за допомогою яких агресія розглядається як ціль антисуспільної поведінки або як досить ефективний засіб вирішення конфліктної ситуації. Мікросередовище, опосередковане знущанням, антисуспільним способом життя, неповагою, ігноруванням, егоцентризмом, безконтрольністю, алкоголізом, буде сприяти формуванню особистості агресивного злочинця. Основою макросередовища (досвід попередніх поколінь) ми вважаємо соціальні норми.

Розділ 3. Протидія кримінальній агресії

3.1 Запобігання злочинній агресії

Кримінальна агресія є частиною агресії суспільства, як негативне явище, вона реалізується в жорстоких, насильницьких злочинах. Суспільство прагне мінімізувати злочини як загрозу свого існування. Протидія кримінальній агресії здійснюється в процесі попередження злочинності. Як ми зазначали, кримінальна агресія не є тотожною злочинам, хоча в певних їхніх видах кримінальна агресія має місце та реалізується не тільки фізичним впливом, а й вербальним.

О.М. Джужа визначає попередження злочинності як спеціальний вид діяльності держави і суспільства, уповноважених на те громадських формувань, спрямованих на визначення форми і методів ефективного впливу на злочинність з метою її поступового витіснення з життя суспільства[76].

А.Н. Литвинов, Т.С. Гавриш вважають термін попередження злочинності некоректним, оскільки неможливо попередити те, що вже існує. Разом з тим вони вживають цей термін, оскільки він став звичним. На їхню думку попередженням злочинності є здійснення економічних, політичних, ідеологічних, виховних та інших заходів з протидії злочинності; е діяльність з виявлення та усунення причин злочинності, окремих видів і груп злочинів, з недопущення здійснення злочинів на ранніх етапах становлення злочинної поведінки[77].

Погляди А.М. Бандурка, Л.М. Давиденка збігаються з поглядами А.Н. Литвинова, Т.С. Гавриша стосовно цієї проблеми, зокрема вони пропонують замість, категорії попередження злочинності, використовувати категорію попередження злочинів[78]. Ми використовуємо категорії попередження, запобігання, протидії як синонімічні. Отже, запобігання кримінальній агресії являє собою систему заходів впливу держави і суспільства на причини злочинної поведінки з метою зниження кількості злочинів. Ми використовуємо категорію попередження злочинності, оскільки її використання має звичний характер. Такі заходи націлені на пошук і знищення детермінант прояву кримінальної агресії, факторів, які впливають на формування особистості агресивного злочинця, здійснення кримінально-правового попередження злочинності. У зв’язку з наявністю багатьох факторів впливу формування кримінальної агресії є необхідність організованості та різноплановості таких заходів. Попередження злочинності знаходить свій прояв в системі соціальних, ідеологічних, економічних, нормативних, оздоровчих заходів. Зокрема ці заходи повинні бути спрямовані на виявлення і знешкодження умов, що сприяють появі злочинності; виявлення і знешкодження ситуацій, провокуючих прояв кримінальної агресії; виявлення окремих осіб та груп впливу на індивіда та усунення або зменшення такого впливу; виявлення та усунення факторів мікросередовища, які формують кримінальну агресію; роз’яснювальну роботу з попередження віктимологічних ситуацій. Аналіз кримінологічної літератури показує, що попередження злочинності заключає в собі загально-соціальний, спеціально-криміналогічний та індивідуальний комплекс заходів впливу на зменшення проявів злочинності. В.В. Голіна окремо не виділяє індивідуальні заходи впливу[79].

Ми розділяємо думку тих авторів, котрі виділяють окремо індивідуальні заходи впливу, зокрема погляди Б.М. Головкіна: “…безпосередні причини й умови злочинної поведінки лежать у площині окремих особистостей (головних учасників конфлікту) – злочинців і потерпілих”[80].

Загально-соціальні заходи націлені на усунення криміногенних факторів у суспільстві шляхом загального впливу на соціальну, економічну, політичну сферу життя суспільства.

О.М. Джужа визначає такі сфери застосування загально-соціальних заходів: господарське і культурне будівництво, організація праці, відпочинок, побут, виховання (по суті в усіх сферах життя суспільства)[81]. Загально-соціальними заходами реалізується антикриміногенний вплив та вирішуються питання соціально прийнятного розвитку людей.

В.В. Голіна так говорить про загально-соціальні заходи: “Хоча ці заходи здійснюються не з метою безпосереднього попередження злочинності, але їх попереджувальний потенціал полягає в тому, що вони протидіють негативним явищам й процесам, які сприяють відтворенню злочинності”[82].

А.Н. Литвинов, Т.С. Гавриш вказують на те, що загально-соціальні заходи виходять за рамки попередження злочинності та пов’язані з найбільш значущими заходами розвитку економіки, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, зміцнення культури, моралі, законності, соціальної захищеності населення[83].

В.Н. Кудрянцев під загально-соціальними заходами розуміє соціальну профілактику, та зазначає: “… можна визначити соціальну профілактику як сукупність заходів, направлених на покращення суспільних відносин, ліквідацію суспільних пороків, підвищення добробуту суспільства”[84] (переклад автора). З вищезазначеного виходить, що об’єктом впливу є культура, економіка, політика. Такі заходи не націлені безпосередньо на протидію кримінальній агресії, але позитивні зміни обов’язково відображаються в боротьбі з негативними явищами суспільства. Загально-соціальні заходи передбачають економічне поліпшення життя, своєчасність виплати та справедливість пенсії та заробітної плати, ефективність оподаткування, фінансову стабільність. Як ми зазначали, найбільше злочинів вчиняються безробітними. Отже, має сенс збереження та збільшення робочих місць. Також необхідне відновлення довіри до банківських установ, оскільки проблема кредитування стоїть дуже гостро. Розвиток культури та освіти, поваги до законодавства, патріотичності допомагає протистояти нав’язуванню засобами масової інформації культу грошей, жорстокості, свободи статевих зносин.

Ми хочемо звернути увагу на слова М.О. Литвака, щоб підкреслити негативну дію такої інформації: “Правду кажучи, радянська пропаганда жорстокості до Другої світової війни – це дитячі казочки порівняно з диявольським шабашем ізувірської жорстокості цинізму та відвертої розпусти, що майже цілодобово панує на екранах телебачення та в художній літературі нашого часу. Тут, як кажуть, все ясно. Не ясно, однак, чому названі та інші негативні впливи макросередовища діють вибірково. Бо якби було інакше, то людство вже давно перетворилося б на велике стадо мавп, які невпинно між собою б’ються”[85]. Постійне вдосконалення законодавства посилює контроль суспільних відносин з боку держави, що сприяє попередженню антисуспільних дій. Щоб законодавство не носило суто формальний характер, необхідний контроль за його виконанням та усвідомлення населенням необхідності законодавчого регулювання. Закріплення довіри до влади сприяє стабільності у суспільстві, взаємодії органів влади і суспільства у розслідуванні злочинів. Виховання у населення культури відпочинку повинне обмежити вживання спиртних напоїв, що призведе до зниження хуліганства, насильницьких злочинів. Попередження злочинності загально-соціальними заходами засноване на загальних засадах соціалізації особи.

Слушно зауважує О.М. Литвак: “Поліпшення життя людей, зростання добробуту, культури та освіти, інші здобутки загально-соціального попередження злочинності усувають деякі чинники агресивності, хоч статистично достовірних доказів цього постулату не існує”[86].

Спеціально-кримінологічні заходи – це безпосередній вплив на причини та умови, які сприяють появі злочинів певних видів. Таке попередження злочинності обумовлене заходами впливу, котрі відразу були сформовані для боротьби з криміногенними факторами. Спеціально-кримінологічні заходи поєднують комплекс заходів, безпосередньо призначених для боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, виправлення осіб, які понесли відповідальність, викриття готування злочинів та розслідування здійснених злочинів.

А.Н. Литвинов, Т.С. Гавриш зазначають: “Спеціально-криміналогічна профілактика злочинів має велике значення тому, що вона направлена безпосередньо на попередження самої можливості скоєння злочинів шляхом забезпечення прийнятних умов існування людей і зміну тих якостей особи, які можуть призвести до скоєння конкретної злочинної дії”[87]. Завданням спеціально-криміналогічних заходів також є боротьба з дрібним хуліганством, наркоманією, алкоголізмом, проституцією, токсикоманією. Звісно, не всі особи, котрі втягнуті в такі суспільні пороки, стають на злочинний шлях, але таке не виключено в майбутньому. Ризик виникнення кримінальної агресії може бути зменшений шляхом впливу на окремих осіб та груп, якими такі пороки підтримуються. В кримінологічній літературі спеціально-криміналогічні засоби класифікуються за багатьма ознаками: за об’ємом, характером дій, за ступенем радикальності і т.п. Але можна виділити три основні види: соціальні, психологічні, правові. Спеціально-криміналогічні заходи виступають реакцією суспільства на кримінальну агресію, як реакція живого організму на хворобу.

Віктимологічні заходи попередження кримінальної агресії застосовуються в комплексі спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності. Віктимологічне попередження являє собою комплекс заходів, направлених на фактори, які обумовлюють віктимність.

Є.В. Моісеєв так визначає віктимологічну профілактику: “… це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ризик стати жертвою злочинних посягань”[88]. Віктимологічні заходи в деякій мірі – самостійна протидія кримінальній агресії, але вони не можуть існувати окремо від загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів. Така самостійність проявляється в тому, що об’єктом попередження виступає жертва злочину, тобто об’єкт кримінальної агресії; попередження базується на переконанні, а не на примусі. Завданням віктимологічного попередження є усунення або зменшення дії факторів, що обумовлюють віктимність особи. Дія таких факторів може проявлятися не тільки в законослухняності, а й в протиправній, аморальній поведінці. Найчастіше суб’єктами аморальної, протиправної поведінки виступають нарко та алкозалежні особи, інші особи, поведінка яких провокує агресію. Серед криміногенних суб’єктів є значна частина осіб, котрі характеризуються віктимною поведінкою. Наслідками є становлення криміногенними особами жертвами агресії. Такий хід подій має місце при пасивній кримінальній агресії, зокрема при перевищенні меж необхідної оборони. Віктимологічне попередження, направлене на досягнення таких цілей: не дозволити криміногенним особам спровокувати своїми антисуспільними діями проти себе агресивну поведінку; навчати потенційних жертв агресії протистояти злочинним агресивним діям та допомагати в цьому іншим; контролювати інформацію, яка може викликати агресивні настрої у суспільстві. Заходи досягнення перерахованих цілей ліквідують віктимно небезпечні ситуації, забезпечують охорону ймовірного об’єкта агресії, наділяють об’єкт агресії властивостями самозахисту. Порядок застосування відповідних заходів заснований на об’єктивних обставинах, зокрема це: час, місце, вид кримінальної агресії; дії об’єкта агресії; характеристика суб’єктів кримінальної агресії (наявність потенціалу вивільнення агресії). Якщо велика ймовірність стати об’єктом кримінальної агресії у дітей, жінок, літніх людей, то використовуються охоронні заходи. При загрозі виникнення кримінальної агресії по відношенню до об’єкта, який в силі протистояти таким діям, застосовуються заходи сприяння захисту. До осіб з негативною віктимною поведінкою можуть застосовуватись такі ж заходи, як до криміногенних осіб. Заходи віктимологічного попередження можуть здійснюватися по відношенню до жертв, потенційних об’єктів агресії, а також до груп потенційних об’єктів агресії з урахуванням їхнього віку, статі та психологічних особливостей. Можна виділити такі типи віктимологічного попередження: загальне віктимологічне попередження та індивідуальне віктимологічне попередження. Загальне віктимологічне попередження передбачає виокремлення факторів, пов’язаних з поведінкою об’єктів кримінальної агресії, та усунення таких факторів. Індивідуальне віктимологічне попередження засноване на виявленні особистостей, поведінка котрих може спровокувати кримінальну агресію, та проведення заходів виховання та навчання з попередження злочинних проявів. Загальне віктимологічне попередження направлене на об’єкт, який уособлює все населення. Заходи загального віктимологічного попередження проявляються у виявленні та усуненні факторів формування віктимної поведінки, виявленні та усуненні ситуацій, що сприяючть реалізації віктимологічних якостей особи. Загальне віктимологічне попередження повинне першочергово спрямовуватись на протидію злочинам, характерною особливістю яких є агресія, ними є: злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, злочини проти власності (розбій, грабіж), злочини проти громадської безпеки та ін. Основним об’єктом загального віктимологічного попередження виступає жертва (об’єкт кримінальної агресії), що і повинно враховуватися при попередженні вище перелічених злочинів. У процесі загального віктимологічного попередження з числа жертв кримінальної агресії можна виділити самовпевнений тип. Характерними ознаками таких осіб виступають самовпевненість, безпідставна сміливість, порушення законодавства. Індивідуальне віктимологічне попередження являє собою комплекс заходів, направлених на пошук конкретних осіб, поведінка яких збільшує ризик прояву щодо них кримінальної агресії і зменшення такого ризику. Заходи індивідуального віктимологічного попередження призначені для конкретної особи. Індивідуальне віктимологічне попередження повинно враховувати мотиви поведінки потенційних жертв, їх психічні особливості та інші причини віктимної поведінки.

Страницы: 1, 2, 3