Актуальність теми дослідження: Політичні, економічні та соціальні зміни в Україні, перехід до громадянського суспільства та будівництва правової держави характеризується двома тенденціями: з одного боку – це демократизація та лібералізація усіх сфер суспільного життя та проведення відповідних правових реформ, а з другого – загострення соціальних протиріч та широке розповсюдження міжособистісних та між групових конфліктів. Вони проявляються в різноманітних формах агресивної поведінки, в тому числі й кримінальної. За роки незалежності України причини прояву кримінальної агресії з точки зору соціопсихологічних чинників не розглядалися. Особистість агресивного злочинця формується під впливом певних факторів. Прояву кримінальної агресії передує вплив суспільства загалом і сім’ї зокрема. Велике значення має психічний стан особи при прояві кримінальної агресії. З огляду на це є актуальним вивчення соціопсихологічного механізму кримінальної агресії не лише в теоретичному аспекті, але й для встановлення її чинників і проявів розроблення заходів спеціально-кримінологічного попередження з метою захисту людини і суспільства. Досі існують суперечності стосовно питань: чи є агресія виключно поведінковою характеристикою (а отже агресію можна розглядатися як зовні виражене дію, або ж як мотиви, установки, емоції), чи варто говорити про агресію лише стосовно ситуацій взаємодії живих істот; чи завжди агресія є зло, або вона може мати конструктивний характер?

В історії наукового вивчення агресії найбільш яскраво виражені три основні підходи, що збігаються з напрямками емпіричних досліджень у даній галузі. Перший поєднує теорії, в яких агресивність трактується як уроджена інстинктивна властивість людини. Сюди входять різноманітні варіанти психоаналітичної теорії, починаючи з фрейдистського психоаналізу (К. Юнг, А. Адлер), а також близькі до них етологічні теорії (К. Лоренц). У рамках другого підходу, який почасти збігається з першим, агресія вивчається як поведінкова реакція на фрустрацію (Дж. Доллард, Н. Міллер, Л. Берковітц). Третій підхід, засновником якого є А.Бандура, складають концепції, що розглядають агресивність як характеристику поведінки. Кожна з цих теоретичних перспектив має свій розвиток та вагоме емпіричне підґрунтя, між ними існують значні розбіжності, в основі яких є і дискусійне питання про генетичну чи соціальну природу агресії людини.

Об’єкт дослідження: кримінальна агресія як соціальне явище

Предмет дослідження: соціопсихологічні аспекти кримінальної агресії

Ступінь наукової розробки теми дослідження: в працях багатьох спеціалістів-кримінологів (В.В. Голіна, Б.М. Головкін, А.М.Бандурка) розглядаються насильницькі злочини, різні проблеми попередження злочинності. Спеціалістами-психологами (Ф.С.Сафуанов, С.А.Тарарухін) розглядаються проблеми виникнення агресивності та механізм агресії. Зовсім протилежною залишається ситуація з кримінальною агресією, яка є ширшою за насильницькі злочини та охоплює значно менше за поняття “агресія”. Багато моментів кримінальної агресії недостатньо вивчені. Це пов’язано з розглядом кримінальної агресії як насильства, за яким слідує кримінальна відповідальність. Не береться до уваги можливість розгляду кримінальної агресії не у контексті складу злочину. Між іншим, кримінальна агресія проявляється незалежно від осудності особи, без застосування фізичної сили. Причини кримінальної агресії недостатньо вивчені в соціальних, психологічних, кримінальних аспектах.

Метою нашої роботи є: вивчення явища кримінальної агресії у всіх її соціопсихологічних характеристиках.

Завданнями дослідження є: визначити поняття: “соціопсихологічний механізм кримінальної агресії”, “кримінальна агресія”, “особистість агресивного злочинця”, розробити класифікацію кримінальної агресії за різними підставами, встановити чинники і основні умови, які породжують кримінальну агресію, розробити рекомендації щодо їх раннього виявлення та усунення.

Методологія

Дослідження базується на психологічних засадах вивчення агресивної поведінки, сформульованих у працях З. Фрейда, Е. Фромма, К. Лоренца, К.Юнга та інших. У роботі застосовується комплекс сучасних методів дослідження: системно-структурний аналіз, методи класифікації, термінологічний, філологічний метод.

Відомості про структуру роботи

Структура роботи складається з трьох розділів. Кожний розділ містить по два параграфи. Перший розділ присвячений поняттю кримінальної агресії. Зокрема, він містить загальний огляд теорій агресії. Також в ньому розкривається поняття кримінальної агресії та наводиться класифікація кримінальної агресії. В другому розділі розкривається поняття соціопсихологічного механізму агресії, наводиться визначення особистості агресивного злочинця, аналізуються фактори впливу на особу, що сприяють формуванню агресивності. Третій розділ містить відомості про заходи запобігання кримінальній агресії в контексті загально-соціальних, спеціально-криміналогічних, індивідуальних заходів впливу. Наводиться визначення кари та її характеристика як засобу протидії кримінальній агресії.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає у таких його результатах: кримінальний агресія злочинець

1. Уперше сформульовано поняття соціопсихологічного механізму кримінальної агресії, кримінальної агресії, особистості агресивного злочинця.

2. Визначено віктимологічні типи жертв.

3. Подальший розвиток отримало вивчення причин та умов кримінальної агресії.

4. Уперше запропоновано дихотомічну класифікацію кримінальної агресії.

5. Подальшого розвитку отримало вивчення нових фонових явищ, до яких належать недоліки сімейного виховання, зокрема фактори формування у особи агресивності в сім’ї, негативне близьке оточення, трудова зайнятість особи.

6. Досліджуються види агресії, якими є ворожа (злочинець при вчиненні злочину має мету нанести шкоду потерпілому), інструментальна агресія (мета злочинця інша – наприклад, матеріальне збагачення особи).

7. Своєчасне втручання в сімейні та інші побутові конфлікти, вирішення їх з урахуванням інтересів сторін, притягнення до різних видів відповідальності за незлочинні прояви агресивної поведінки дозволить запобігти більш небезпечним злочинам проти особи.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у можливості зрозуміти причини виникнення агресивної поведінки, виробити комплекс заходів щодо попередження проявів агресії та визначити проблеми, які в подальшому можуть стати окремими предметами досліджень.

Розділ 1. Поняття кримінальної агресії

1.1 Теорії агресії (загальний огляд)

Соціальна небезпека прояву агресії сприяла появі різних теорій, які пояснюють цей феномен. Агресія досліджується представниками багатьох наук. Психологія є провідною наукою у вивченні агресії. На сьогодні сформульовані теорії агресії можна об’єднати в декілька загальних теорій: інстинктивна теорія, фрустраційна теорія, теорія соціального навчання, біохімічна теорія. В теоріях можна виділити такі детермінанти агресії:

- вроджений інстинкт;

- реакція на нездійснені бажання;

- результат соціального виховання та індивідуального досвіду;

- вплив біологічних та хімічних факторів.

Розглянемо детальніше теорії агресії.

Так звана «теорія потягу» була заснована Зігмундом Фрейдом у 20-х роках минулого століття. У перших висновках своїх досліджень Фрейд вважав задоволення сексуального інстинкту першопричиною усіх результатів життєдіяльності людини. Агресія розглядалася як засіб подолання перепон до задоволення сексуального інстинкту. Нічого негативного в агресії не вбачалося, оскільки за її допомогою досягалася ціль, а саме отримання насолоди. Агресія не була основою природи людини, а розглядалася як реакція, пов’язана з сексуальним інстинктом[1].

Згодом, у роботі “По той бік задоволення” З.Фрейд переглянув свою теорію. Він прийшов до висновків, що людина має два інстинкти: сексуальний і потяг до смерті. Перший інстинкт – «ерос» – являє собою прояв сексуальності і любові. Другий інстинкт – «танатос», прагнення смерті. Він вважав: енергія «танатос» та «ерос» постійно взаємодіють між собою. Конфлікт цих двох енергій призводить до вивільнення агресії назовні. Прояв агресії є вираженням інстинкту смерті. Якщо ж агресія не буде вивільнятися назовні, вона буде спрямовуватися на самого індивіда, що врешті решт призведе до його знищення.

Аналогічно розумів агресію К.Юнг. У моделі особистості наявна «тінь». Вона відповідає за всі «темні» риси характеру. Агресія не обов’язково є відкритою, але позбавлення виходу агресивної енергії назовні призводить до неврозів[2].

Схожа теорія була розроблена в межах психоаналітичного підходу Г. Гартманом і Е. Крисом. Вони вважали, що агресія виходить назовні і є вродженим інстинктом. Неможливість реалізації агресії призводить до деструктивних тенденцій всередині індивіда[3].

Агресію А. Адлер пов’язував з реалізацією бажань, за своєю суттю вона є жорстокістю. Розглядав агресію цілком свідомою дією, а не безконтрольним інстинктом. Дослідник вважав, що людина в силі направити агресію на реалізацію в соціально прийнятних формах[4]. Наприклад людина досягає певної успішності у кар’єрі.

Можливість соціальної спрямованості розглядав Е. Фром. У його поглядах агресія виступала заподіянням шкоди. Розрізняв два види агресії: доброякісну та злоякісну. Доброякісна агресія проявляється при виникненні загрози. Така реакція є спільною для тварин і для людей. Доброякісна агресія є біологічно запрограмованою, допомагає людині і тваринам виживати. Доброякісна агресія не веде до знищення супротивника, а тільки відлякує. Злоякісна агресія характерна лише людям як деструктивна поведінка. Характер людини, сформований історично і соціально, обумовлював злоякісну агресію. Злоякісна агресія є аномалією, оскільки не спрямована на продовження і розвиток виду[5].

В етологічній теорії агресії, розробленій К. Лоренцем, агресія є тотожною інстинкту, нічого негативного в агресії не вбачається, оскільки вона еволюціонує людей і тварин шляхом відбору сильніших. Зникнення ж агресії може призвести до припинення еволюції видів, що призведе до їх зникнення. Агресія постійно накопичується в організмі і проявляється певним стимулом. Чим більше агресії накопичилось, тим меншим повинен бути стимул. К. Лоренц був прихильником теорії еволюції Чарльза Дарвіна і порівнював поведінку людей з поведінкою тварин. У тваринному світі стимулом може виступати представник того ж самого виду, який, наприклад, порушив кордони території. Якщо такого не відбувається, тварина може спрямувати агресію на представника його виду, з яким вона виводить потомство. Однак тварини можуть стримувати прояви агресії у відношенні до свого виду, на відміну від людей. Вчений притримувався думки, що накопичення агресії до критичного рівня можливо зменшити шляхом вчинення певних дій, не пов’язаних з насильством. Однак блокувати в собі агресію не варто, оскільки це може призвести до диструкції особистості[6].

Теорія фрустрації є найбільш відомою та поширеною теорією агресії. Була заснована Д. Доллардом та Н. Міллером у 1939 році. Пізніше доповнювалась Н. Міллером. Протягом двадцяти років, починаючи з 60-х років, Л. Берковітц вносив суттєві зміни до теорії, намагаючись поєднати її з етологічною теорією К.Лоренца[7].

Фрустрація (лат. frustratio – невдача, обман, нереалізовані надії) призводить до емоційного стану, у якому людина переживає відчай, безвихідну ситуацію. Агресія розуміється як послідовність дій націлених на заподіяння шкоди. На момент заснування теорії агресія вважалася результатом фрустрації. Фрустрація завжди веде до агресії, яка спрямовується на об’єкт, породжуючий фрустрацію.

Фрустрація породжувала інші моделі поведінки, агресія була не єдиним наслідком. Феномен зміщеної агресії був пояснений Н.Міллером у 1948 році. У зв’язку зі схожістю стороннього об’єкта з об’єктом фрустрації відбувається зменшення сили стримуючих стимулів. У результаті, якщо не вдається направити агресію на фрустраційний об’єкт, відбувається зміщення агресії, результатом чого є нанесення шкоди іншому об’єкту. Н.Міллер виділяв три фактори зміщення фрустрації: 1) сила стримуючих стимулів; 2) рівень схожості фрустраційного об’єкта і стороннього об’єкта; 3) сила факторів провокуючих агресію[8].

Іноді окремо виділяють когнітивну теорію агресії М. Зільмана і Л. Берковітца, хоча їхні погляди продовжують фрустраційну теорію. Згідно з когнітивною теорією, пізнавальні процеси мають великий вплив на перешкоджання дії агресивної поведінки. Фактор інтелекту не знижує чи зводить нанівець агресивні процеси, а впливає на формування моделі ситуації у свідомості. Тим особа краще пізнає ситуацію, вивчає її. Це дозволяє знизити рівень впливу фрустраційного об’єкта на особу, що призведе до зменшення ризику виникнення агресії[9]. У концепції М. Зільмана фрустрація могла поєднуватись з іншою фрустрацією, тим самим визивати більшу агресію. Згідно з поглядами М. Зільмана, агресія сама могла бути фрустрацією, у результаті відповіддю на агресію могла бути агресія.

Л. Берковітц вважав, що фрустрація не завжди призводить до агресії, вона виступає стимулом до агресивних дій. Якщо людина сприймає фрустраційний об’єкт як страх або хвилювання, то агресія не виникає. Заподіяння шкоди фрустраційному об’єкту призводить до зменшення агресії. В основі формування агресії лежать емоційні і когнітивні процеси. Це пояснює поведінку агресивних людей, котрі в силу свого емоційного стану сприймають фрустраційний об’єкт негативним, що призводить до реакції – агресія. Когнітивні процеси (процеси пам’яті, логічного мислення) формують нашарування фрустрацій, що врешті-решт призводить до вивільнення сильнішої агресії[10].

Американський психолог А. Басс виділив фактори, що породжують агресивну поведінку. Такими факторами є наступні: темперамент, соціальні норми, інтенсивність фрустрації. А. Басс розрізняв дві форми агресії: ворожу та інструментальну[11].

Проаналізувавши статтю 66 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року, ми дійшли висновку, що обставинами, які пом’якшують покарання, є фрустрацією. Фрустрацію відзеркалюють: збіг тяжких життєвих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Але усі злочини неможливо зрозуміти, виходячи з концепції фрустраційної теорії. Фрустраційна теорія доповнює інстинктивістьку теорію агресії. Це дозволяє враховувати не тільки рівень агресивності як властивість суб’єкта, а й ситуацію, яка провокує агресивні дії.

Теорія соціального навчання була запропонована А.Бандурою. Він вважав, що фрустраційна теорія не в змозі дати об’єктивного пояснення виникнення агресії. А.Бандура не погоджувався з думкою, що фрустрація є єдиною причиною виникнення агресії. В теорії значну увагу сконцентровано довкола батьків, які виховують дитину. Було доведено, що поведінка батьків сприймається дитиною як належне, отже, в агресивних батьків діти виховуються агресивними. Навчання відбувається у двох формах: прямій (досвід самого суб’єкта) та вікарній (спостереження за іншими). При вікарній формі вплив об’єктів спостереження (батьки, друзі та ін.) може бути різним. Окрім навчання на формування агресивної поведінки, вплив має біологічний фактор (нервова система, гормони). Теорія стверджує, що заохочення агресивної поведінки сприяє засвоєнню агресивних реакцій. Досягнення бажаного за допомогою агресії позитивно впливає на закріплення проявів агресії. Регулювання агресії може здійснюватись самим суб’єктом та зовнішніми чинниками. Факторами саморегуляції є такі почуття: гордість, вина, невпевненість у правильності своїх дій. Зовнішніми чинниками виступають заохочення і покарання. Агресія провокується неприпустимим поводженням, певними мотивами (багатство, слава і т.п.), емоційним станом (злість, збудження), наказами або ексцентричними переконаннями. У теорії агресія є результатом соціального навчання, що пояснює появу агресії в соціальних обставинах, провокуючих подібну поведінку. Якщо ж такі обставини змінюються, це призводить до зменшення чи зникнення агресії. У теорії соціального навчання агресія не завжди є негативною. Агресія може бути природною реакцією суб’єкта в боротьбі за існування. Вона може бути спрямована на позитивну модель поведінки шляхом заохочення неагресивних дій[12].

Р. Берон, Д. Річардсон розрізняли чотири фактори виникнення агресії: фрустрацію, вербальний і фізичний напад, психічні особливості об’єкта, на який спрямовується агресія, провокування з боку оточуючих. Дослідники вважають, що агресія може бути результатом фрустрації, однак існують сторонні фактори, які мають вплив на появу агресії, ними є рівень несподіваної появи фрустрації, стан когнітивних та емоційних процесів суб’єкта агресії. Агресія може посилюватись, якщо агресор вважає оцінку оточуючих позитивною, або зменшитися у зв’язку зі страхом покарання. Автори виділяють і такі зовнішні фактори: спека, шум, кількість населення та інші, що, впливаючи на емоційний стан, посилюють дискомфорт. Самосвідомість впливає на агресивну поведінку пропорційно тому, як особа сприймає саму агресію. Якщо агресивна поведінка за внутрішнім переконанням є прийнятною, то агресія збільшується, і навпаки. Дослідники виокремлюють низку рис особистості, які впливають на зміну рівня агресії, ними є: агресивність особи, ворожість, авторитаризм, рівень контролю над своєю поведінкою, емоційну чутливість, роздратованість[13].

Біохімічна теорія є новою теорією агресії. Хоча теорія була започаткована Ч.Дарвіном, вона почала розвиватися разом з науками: нейропсихологія, генетика та ін. У роботі Ч.Дарвіна “Про прояв емоцій у людини та тварин” агресія підпорядковується генетичним процесам. Завдяки проявам агресії тварини еволюціонували. Ми вважаємо, що етологічна теорія К.Лоренца є складовою біохімічної теорії, оскільки на його погляд, у тварин та у людей присутній інстинктивний біологічний механізм внутрішньовидової агресії.

Антрополог Р.Андрі висунув гіпотезу про те, що в результаті еволюції сформувався новий вид людей, так звані мисливці. Пояснення агресивності зводиться до вбивства заради виживання. Саме тому виникли поняття «друг», «ворог». З розвитком озброєнь така агресія реалізується у військових конфліктах. Агресія закладена генетично і підкріплена соціумом, а отже позбутися її не можливо[14].

Сучасні генетичні дослідження доводять, що спадковість – не останній фактор, обумовлюючий агресію. Варто зазначити: успадковується не сама агресія, а схильність до її прояву, на цьому сходяться думки багатьох дослідників. Деякі спеціалісти відзначають вплив гормонального фону на агресивність.

… майже 90% актів насильства здійснюють саме чоловіки, і як правило молодого віку (коли рівень тестостерону в крові підвищений)[15].

Необхідно звернути увагу на дослідження нейропсихологів, які встановлюють залежність між ушкодженнями лобних відділень головного мозку та збудженістю, активністю, запальністю, ці емоційні стани є передумовою виникнення агресії. У хворих на шизофренію є ризик виникнення безпідставних ідей помсти, ненависті, образ, що врешті-решт призведе до проявів агресії. Психіатричні пацієнти схильні до прояву агресії з тяжкими наслідками для потерпілого. Ця схильність у три рази вища, аніж у психічно здорових людей. Отже, до біохімічної теорії варто віднести медичні положення про обумовлення агресії певними психічними розладами. Загальновідомо, що не всі психічно хворі особи проявляють агресію.

О.Ю. Дроздов, М.А. Скок зауважують, що проведені радянськими вченими кримінологічні та психологічні дослідження не виявили прямої залежності виникнення агресії у суб’єктів з психологічними патологіями[16]. Можна стверджувати, що біохімічна теорія не може пояснити увесь механізм виникнення агресії.

Отже, ми виділили чотири основні теорії агресії. Найперша з них –інстинктивна теорія. Агресія розглядається як інстинкт, котрий неможливо уникнути. Можливо тимчасово не допустити прояву агресії або послабити її. Агресія завжди буде невід’ємним елементом людської поведінки. Фрустраційна теорія описує агресію реакцією на певний подразник (фрустраційний об’єкт). Агресія може направлятися не на подразник, а на об’єкт, схожий з подразником. Прихильники цієї теорії стверджують, що агресію можливо зменшити, якщо людина навчиться контролювати себе. Однак звести нанівець прояви агресії не вдасться – неможливо усунути усі фрустраційні об’єкти. В теорії соціального навчання агресія засвоюється і підтримується шляхом безпосередньої участі в проявах агресії, а також спостеріганням за такими проявами. Прояв агресії пов’язується з соціальними умовами. Якщо такі умови змінити, то агресія може зменшитись або зникнути. Більшість прихильників біохімічної теорії стверджують, що ця теорія не в змозі пояснити феномен агресії. Багатьма не розділяється думка про етологію як про базову науку пояснення агресії.

На нашу думку, не потрібно нівелювати теорії агресії, оскільки вони пояснюють її у різних випадках.

1.2 Поняття та загальна характеристика кримінальної агресії

Єдиного підходу до визначення терміну «агресія» в науці не існує. Це обумовлено наявністю багатьох теорій агресії та вивченням даного явища принципово різними науковими дисциплінами. Серед них: біохімія, нейрофізіологія, генетика, які вивчають агресію на рівні клітинного функціонування організму. Соціологія і філософія досліджують агресію з точки зору культури та загальноприйнятих норм суспільства. Базисною наукою в дослідженнях виступає психологія. Проблему кримінальної агресії необхідно розглядати з позицій кримінології.

Слово «агресія» походить від латинської мови «aggression», що буквально означає «напад». Л.Берковітц стверджує, що головним елементом агресії є не самі збитки, а саме нанесення збитків. А.Басс ототожнює агресію з поведінкою, яка несе загрозу або завдає збитків. Д.Зільман відносить термін «агресія» до нанесення або можливості нанесення фізичної шкоди людям. Найбільш вживане визначення цього терміну наводять Р.Берон, Д.Річардсон. На їх думку, це саме як будь-яка форма поведінки, націленої на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає такого поводження[17].

Починаючи з 70-х років минулого століття, агресія визначається як деструктивна поведінка, яка виходить за рамки соціальних норм. При цьому агресія може не порушувати кримінальних норм.

Т.Г. Румянцева називає такий підхід нормативним і зазначає, що до існування такого підходу агресію тлумачили через наслідки, до яких вона призводить[18]. У нормативному підході агресія розглядається як лише негативне явище, оскільки порушуються загальноприйняті норми. Отже, згідно з таким підходом, діяння не будуть вважатись агресивними, якщо норми будуть дотримані.

Російський вчений Ф.С. Сафуанов виділяє соціалізовану форму агресії. У прояві соціалізованої агресії не порушуються загальноприйняті норми[19]. Ми цілком розділяємо такий погляд, оскільки агресія проявляється, навіть тоді, коли норми не порушуються.

Е.Фромм розрізняє два види агресії: звичайну, яка виступає захисною реакцією людини, та деструктивну як дію, направлена на руйнування[20].

На думку О.Ю. Дроздова, М.А. Скока нормативний підхід звужує два поняття – «агресію» і «жорстокість». Агресія є ширшим поняттям за жорстокість. У всіх випадках жорстокість виступає проявом агресії і носить негативний характер[21]. Не виникає дискусії з того приводу, що жорстокість є соціальним явищем і притаманним лише людині. Також треба відрізняти насильство від агресії. Ми вважаємо насильство наслідком прояву агресії. Воно виражається у вчиненні дій, які не бажаються об’єктом насильства.

К. Лоренц бачив в агресії здатність людини захистити себе і близьких, а також реалізувати бажання, не пов’язані зі знищенням або ж завданням шкоди[22].

Деякі визначення агресії, які наводяться в психологічній літературі, іноді поєднують поняття «агресія» і «агресивність». Агресивність – це психічна властивість людини, яка проявляється в агресивній поведінці при життєвих обставинах. Інакше кажучи, агресивність є ставленням людини до навколишнього середовища. Агресивність можна виділити шляхом аналізу суб’єктивної сторони складу злочину, тобто через аналіз мотивів і мети особи . Агресивність не завжди проявляє агресію. Деякі індивіди, в силу свого навчання, контролюють свою агресивність, не даючи виходу агресії, або ж направляють її в соціально прийнятні форми. Якщо агресивність проявляється не в звичайних умовах, а при фрустрації, то агресивність розглядається як реакційна.

Психологи виділяють мотиваційну агресивність, але її діагностика, як наголошує Ф.С. Сафуанов, потребує складних діагностичних процедур, які не завжди є ефективними, а отже, не завжди можна виділити агресивність[23].

На нашу думку, неможливо дати єдиного визначення поняттю «агресія», терміни будуть звужувати або розширювати це поняття. Переважна більшість визначень розглядають агресію одночасно з боку об’єкта агресії (те, на що націлена агресія), суб’єкта агресії (той, хто здійснює таку дію), та спостерігача. Сприйняття дій, таких як агресія, може значно різнитися. Об’єкт агресії може сприймати дію як агресію, керуючись емоціями. Суб’єкт агресії може і не усвідомлювати, що його поведінка носить агресивний характер. Спостерігач теж не може сприймати таку поведінку з об’єктивної сторони в міру своїх психологічних особливостей. Доцільно використовувати прикметники зі словом «агресія», які б допомагали зрозуміти відношення такого визначення до певної науки. Об’єктом цієї роботи є «кримінальна агресія», отже, термін охоплює значно менший обсяг, аніж поняття «агресія». Ми відносимо до кримінальної агресії діяння, передбачені Кримінальним кодексом України, як злочини. Такі діяння повинні втілювати умисел – необхідний елемент суб’єктивної сторони складу злочину. При визначенні поняття «кримінальна агресія» необхідно враховувати три точки зору (суб’єкта, об’єкта і спостерігача агресії), враховуючи ймовірність існування того, що хтось один не може усвідомлювати значення своїх дій. Агресія та злочин не є тотожними поняттями. При кваліфікації злочину необхідно враховувати суб’єктивну сторону складу злочину, зокрема осудність особи, а прояв агресії є об’єктивно існуючим. Розглядаючи діяння як злочин, ми використовуємо кримінально-правові приписи. Агресія характеризується через кримінологічні, психологічні, соціологічні аспекти діяльності особи. Основою кримінальної агресії є бажання знищення, пошкодження. Вона спрямована на природні права людини – життя, здоров’я, честь, гідність. Кримінальна агресія несе страждання людині, перешкоджає її життєдіяльності.

При визначенні поняття кримінальної агресії необхідно враховувати думку А.Ф.Зелінського: “Агресивні злочини мають злісний, деструктивний характер та спрямовані на вчинення потерпілому шкоди… В основі кримінальної агресії – ворожість і жадоба руйнування”[24]. Злочин характеризується цінністю об’єкта, на який направлена агресія, характером настання наслідків та формою вини. Перетинання цих понять дає межі розуміння кримінальної агресії. При кримінальній агресії необхідна наявність протиправності, оскільки протиправність передбачена Кримінальним кодексом України. В теоріях агресії, вона може носити позитивний і негативний характер. Кримінальна агресія характеризується з негативної, деструктивної, ірраціональної сторони цього явища. Законодавство передбачає обставини, які виключають наявність злочину (наприклад, малозначність такого діяння). При вчиненні агресивного діяння і наявності обставин, які виключають існування злочину, існування кримінальної агресії зводиться нанівець. Агресія може бути спрямована не тільки на живий об’єкт. Якщо в результаті кримінальних дій завдається шкода неживому предмету, то такий предмет є об’єктом агресії, але в рамках злочинного діяння треба говорити про предмет, так як об’єктом виступають суспільні відносини. Виходячи з вище наведеного, ми можемо сформулювати таке визначення кримінальної агресії: кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.

Таке поняття передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. До визначення «кримінальна агресія» відносяться злочини, складовим елементом суб’єктивної сторони яких є непрямий умисел (так звана інструментальна агресія). Оскільки не згадується кримінальна категорія «необережність», поняття виключає злочини, вчинені з необережності.

Ми здійснили таке виключення розділяючи думку С.А. Тарарухіна:

“… злочини, вчинені з необережності, по своїй психологічній природі не відрізняються від звичайної людської поведінки”[25]. Так як при кримінальній агресії реалізується умисел, то матиме місце мотив. Мотив є категорією, яка спонукає індивіда до агресивних дій, є рушійною силою злочину. За допомогою мотиву особа задовольняє свої бажання, які залежать від світогляду особи. Переважна більшість мотивів не є антисоціальними і спонукає особу досягати соціально прийнятних цілей. При прояві кримінальної агресії не досягаються соціально прийнятні цілі, які б мотиви не були. Формування мотивів, що призвели до кримінальної агресії, залежить від виникнення антисоціальних бажань, які мають місце при викривленому сприйнятті особою навколишнього світу. Введення поняття стадії «вчинення злочину» розглядає «готування до злочину», «замах на злочин» та «закінчений злочин» саме кримінальною агресією.

Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпеки[26]. Наприклад: людина придбала та зарядила зброю і націлила на об’єкт агресії, але з причин, які від неї не залежали (не справність зброї, неякісні набої і т.п.), не змогла вистрілити, тобто не довела злочин до кінця. Але випадки, у яких суб’єкт відмовився від вчинення злочину на стадії готування до злочину з власної волі (суб’єкт придбав зброю, а потім відмовився від деструктивних дій), не вважаються кримінальною агресією, оскільки у теорії кримінального права відмова від готування до злочину не кваліфікується як вчинення злочину. Введення категорії «об’єктивна сторона» відмежовує злочинну агресію від агресивності, оскільки антисуспільні помисли і агресивні властивості особистості не є підставою притягнення до кримінальної відповідальності. У визначенні відсутня категорія «суб’єктивна сторона», що дозволяє віднести до кримінальної агресії діяння осіб, які в силу своїх психічних властивостей не здатні усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, але яким не виповнилося чотирнадцяти років.

У теорії фрустрації виділяють «пряму» агресію і «непряму». В психологічній літературі розрізняють два основних типи агресії: «ворожу» та «інструментальну». Категорією «ворожа агресія» позначають випадки, коли суб’єкт діє з метою нанести об’єкту шкоду (вбити, покалічити, знищити, образити і т.п.). Інструментальна агресія є лише засобом досягнення мети, хоча мета не завжди буде носити деструктивний характер.

Ми вкрай не погоджуємося з думкою О.М.Литвака, який зазначає: “Психологічним механізмом інструментальної агресії є так зване зміщення агресії, внаслідок чого, виміщаючи злобу на сторонніх людях та предметах, особа почуває себе задоволеною”[27]. Оскільки при інструментальній агресії відбувається досягнення мети. Сама мета не завжди буде відображати агресивні бажання (наприклад викрадення автомобіля з метою збуту, а не знищення). Інструментальна агресія буде проявлена при досягненні такої мети (наприклад вбивство охоронця, в обов’язки якого входила охорона такого автомобіля). Тут агресія виступає як засіб, інструмент реалізації бажань.

Заслуговує на увагу думка Ю.О.Дроздова, М.А.Скока: “Термін «ворожа агресія» застосовується до тих випадків, коли головною метою агресора є нанесення жертві збитків, страждань. Поняття «інструментальна агресія», навпаки, відноситися до випадків, коли агресія є лише засобом досягнення якоїсь мети, тобто не є самоціллю”[28].

Ф.С. Сафуанов також виділяє ворожу та інструментальну агресію[29]. Отже, ніякого заміщення не відбувається. Вважаємо, що за подібними типами агресії можна виділити ворожу кримінальну агресію та інструментальну кримінальну агресію. При ворожій кримінальній агресії суб’єктивна сторона складу злочину буде містити прямий умисел, а при інструментальній ворожій агресії – непрямий.

А.Ф. Зелинський розрізняє п’ять груп агресивних злочинів: перша – умисний замах на життя і здоров’я людини; друга – злочини проти держави та громадської безпеки; третя – протизаконні дії посадових осіб при виконанні службових повноважень; четверта – зґвалтування; п’ята – вандалізм, нанесення шкоди навколишньому середовищу[30]. Таке розмежування здійснене за різними критеріями.

А. Бандура не виділяє ворожу агресію, вважає, що агресія покликана виконувати певні завдання, що передбачає лише інструментальну агресію[31].

У своїх дослідженнях Е. Фромм розрізняв агресію, яка є захисним механізмом особистості («доброякісна») та деструктивну агресію («злоякісна»)[32]. Керуючись такими поглядами, можна виділити кримінальну агресію при вчиненні такого злочину як перевищення меж необхідної оборони. У цьому випадку нападнику завдається шкода більша, ніж могла бути ним заподіяна. Так само, можна розрізняти захисну кримінальну агресію та кримінальну агресію нападу. Звичайно, захист особи буде виражатися в активних діях, що будуть схожими на напад, але дії нападника є першочерговими, провокуючими активний захист.

Р. Берон і Д. Річардсон виділяють три дихотомічні види агресії: фізичну – вербальну; активну – пасивну; пряму – непряму[33]. Пряма і непряма агресія тотожна ворожій та інструментальній. Класифікація на активну і пасивну агресію допомагає виділити «пасивну кримінальну агресію» та «активну кримінальну агресію». Перша категорія виділяє злочини, вчинені шляхом активних дій (нанесення ударів, постріли і т.п.), друга – бездіяльністю (залишення в небезпеці, ненадання медичної допомоги медичним працівником і т.п.). За допомогою поділу агресії на фізичну і вербальну можна виділити «фізичну кримінальну агресію» (зґвалтування, завдання тяжких тілесних ушкоджень і т.п.) та «вербальну кримінальну агресію» (образа, наклеп, що доводить людину до самогубства та ін.). Деякі дослідники виділяють ауто-агресію (самогубство). Зі кримінальною агресією вона не може бути пов’язана, оскільки самогубця неможливо притягнути до кримінальної відповідальності. Враховуючи прояв агресії конкретним суб’єктом та її походження, можна розрізняти такі види агресії: психіатричну, вроджену, соціальну. Згідно з інстинктивною теорією агресії, вона властива кожній особі. Аргументом на це твердження є злочини, причиною яких є ситуація (наприклад, перевищення меж необхідної оборони). При цьому у суб’єкта може і не бути антисуспільних поглядів. Теорія соціального навчання дає підґрунтя виділяти соціальну агресію. Така агресія обумовлена існуванням людини в суспільстві. Агресивність, набута індивідом в процесі соціалізації, проявляє таку агресію. Психічні аномалії та різного роду відхилення є передумовою прояву психіатричної агресії. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану, продовжувану агресію. Одинична агресія буде мати місце коли буде досягнута ціль індивіда, тобто завдана шкода одним діянням. При повторюваній агресії шкода завдається і одночасно досягається ціль, але такі прояви неодноразові. Продовжувана агресія відрізняється методичністю, тобто є агресивні дії, але вони розтягнуті у часі та спрямовані на досягнення однієї цілі.

Агресія, як зазначалось вище, є явищем різноманітним, що дозволяє виділяти багато її типів. Така різноманітність говорить про існування багатьох мотивів в кримінальній агресії. Вони залежать від обставин існування особи, від конкретної життєвої ситуації та особистих настанов.

Наявність агресії як кримінологічної та формальної характеристики злочину можна виділити шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів злочинів. За допомогою граматичного аналізу можна виділити формальні ознаки агресивності в кримінально-правових нормах. За відсутності формальних ознак виділити агресивність дозволяє системний і логічний метод тлумачення. Однак треба враховувати, що агресія, жорстокість, насильство, як зазначалось вище, не тотожні поняття.

Отже, кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.

Кримінальна агресія характеризується деструктивною поведінкою. Може здійснюватися особами, які не розуміють значення своїх дій, а отже, не сприймають свою поведінку, як агресію, а об’єкт агресії та спостерігач можуть сприймати такі дії за агресію. Під поняттям «кримінальна агресія» також розуміються дії, які спочатку не сприймаються за агресію. Наприклад: продавець продаючи ніж, не знає про задум покупця. Кримінальна агресія не є тотожною агресивності, тобто психічним властивостям особистості, оскільки агресивність не завжди тягне прояв агресії. Агресія завжди проявляє агресивність. Агресивні злочини характеризуються ненависним, деструктивним характером, при вчиненні яких наноситься шкода життю і здоров’ю людини, тварини або знищується чи пошкоджується неживий об’єкт. Можна виділити наступні дихотомічні види кримінальної агресії: за підставою виникнення: захисна кримінальна агресія – кримінальна агресія нападу; за умислом: ворожа кримінальна агресія – інструментальна кримінальна агресія; за діянням: активна кримінальна агресія – пасивна кримінальна агресія; за характером здійснення: фізична кримінальна агресія – вербальна кримінальна агресія. Залежно від походження виділяють вроджену, соціальну, психіатричну агресію. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану, продовжувану агресію.

Розділ 2. Соціопсихологічні аспекти агресії

2.1 Поняття соціопсихологічного механізму агресії

Поняття соціопсихологічного механізму агресії розглядається нами як взаємодія ситуації та особистості. При аналізі механізму агресії необхідно враховувати психологічні особливості особи та соціальні фактори впливу на її розвиток. Психічні властивості особистості, її погляди на навколишній світ формуються поступово, починаючи від народження, обумовлюючи психологічний стан.

Необхідно враховувати думку В.Н. Кудрявцева, оскільки злочинний механізм певних злочинів не може існувати без агресії: “Саме з цього моменту і з’являються для кожного конкретного індивіда кримінологічна ситуація, котра містить усі етапи злочинного механізму: 1) формування особистості з певними психологічними, агресивними деформаціями; 2) життєва ситуація, на фоні якої формується намір здійснити конкретний злочин; 3) обставини, які сприяють здійсненню злочину (в широкому значенні все це – передкримінальні обставини 4) сам злочин”[34] (переклад автора).

А.А. Герцензон відмічав життєву ситуацію, умови проживання, як такі, що примушують красти, брати і давати хабарі, бути жорстоким, проявляти насильство[35].

Розгляд кримінальної агресії як функції взаємодії особистості та ситуації передбачає аналіз саме механізму злочинного поводження, при якому можна чітко побачити роль психічних розладів, і характеру ситуації, в якій розгортається злочинне діяння, і особливостей смислового сприйняття цієї ситуації особами з психічними аномаліями[36].

Ми розділяємо погляди О.М.Литвака у плані вирішального значення особи у детермінації агресивних вчинків, її психологічних аномалій, успадкованих та набутих[37]. Однак першоосновою є біологічні фактори. Психічні аномалії є результатом впливу біологічних факторів, такі результати визначають психічні властивості особи, а також можуть впливати на соціальні фактори. Ми прирівнюємо психічні аномалії до психологічних особливостей особи.

Ю.М. Антонян наголошує, що агресивну поведінку формує сім’я, умови життя, ситуація.[38].

Взаємодія загальних соціально-психологічних явищ (факторів) з індивідуальними особливостями психологічних процесів при конкретній ситуації визначають направленість і властивості особистості, її суспільно значимі орієнтації і поведінку[39]. Тобто необхідність прояву агресії в конкретній життєвій ситуації виникає під час впливу на індивіда певних факторів. Наявність життєвої ситуації є необхідним елементом механізму агресії (автор є прихильником фрустраційної теорії агресії). В кожного індивіда буде свій особливий механізм агресії, в якому роль соціальних і психологічних факторів буде різнитися, оскільки не існує однакових життєвих ситуацій, психологічних властивостей, соціальних факторів. Але спільним залишається вплив соціального, психологічного фактору та ситуації. Отже, кожний тип агресії буде різнитися своїм механізмом. Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати таке поняття соціопсихологічного механізму агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. Ми використовуємо термін сукупність, оскільки термін система передбачає взаємодію елементів у певній послідовності. В кримінології та судовій психології досі не існує єдиного погляду на взаємодію психологічного та соціального.

Страницы: 1, 2, 3