Курсовая работа: Проектування екологічних мереж Ратнівського району

Максимальні об’ми весняного паводку і зливового паводкового стоку визначені згідно СніП 2.01.14-83. Максимальні об’єми талого стоку визначаються за формулою:

Wр=hn*F, м3 (6.12)

Максимальні об’єми зливового стоку для малих площ визначаються за формулою:

Wр=∑Q1%* λр, м3 де ∑Q1%= F*φh1%, м3/с (6.13)

Таблиця 6.17

Об’єм талого стоку

Таблиця 6.18

Об’єм зливового стоку

Об’єм середньорічного притоку по МК становить:

∑Q=F*q*31,5*10^3*K50%=19*3*31,5*10^*0,918=1648269 м3/с

6.2.3.2 Розрахункові гідрографи повеней і паводків

Через відсутність спостережень над стоком розрахункових гідрографів повеней і паводків виконано по моделях , які спостерігали повені і паводки на річці-аналозі.

В якості річки - аналога прийнята р. Вижівка.

Перерахунок координат гідрографів моделі в координати розрахункових гідрографів приведені в таблицях 6.19, 6.20 і графічно зображені на рис.6.2 та листі 4

Таблиця 6.19

Розрахункові координати гідрографів паводка

Рис.6.2. Гідрографи паводку після реконструкції

Таблиця 6.20

Розрахункові координати гідрографів паводка

При проектуванні осушувальної системи розрахунковими являються посівні, високі літньо-осінні і побутові витрати.

Осушувальна система в літньо-осінній період повинна забезпечувати своєчасний відвід надлишкових вод, не допускаючи довготривалого затоплення осушених площ.

Високі літньо-осінні витрати розрахункової забезпеченості визначались шляхом множення миттєвих зливових максимумів на перехідний коефіцієнт «к» від миттєвих зливових максимумів до середньодобових витрат води тієї ж забезпеченості, розрахунки приведені в таблиці 6.21.

Таблиця 6.21

Таблиця 6.22

Витрати води на посівну дату в розрахункових створах

Таблиця 6.23

Побутові витрати води в разрахункових створах

6.2.4 Технічні заходи

6.2.4.1 Загальна схема меліорації

Для створення оптимальних умов водно-повітряного режиму в кореневому шарі грунту на протязі вегетаційного періоду, отримання високих і стійких врожаїв сільськогосподарських культур проектом передбачаються наступні технічні заходи:

1. Відведення поверхневих і пониження рівня ґрунтових вод:

 - реконструкція відкритих каналів

 - будівництво гончарного дренажу

 - будівництво насосної станції

 - будівництво зволожуючого каналу

2. Дорожня мережа.

3. Культуртехнічні заходи

В результаті проектних розробок було розглянуто два варіанти зволожуючих заходів.

Першим варіантом передбачається забір води для зволоження Турської осушувальної системи в радгоспі «Самарівський», із озера Луки.

Озеро Луки карстового походження. Його живлення здійснюється водами трьох категорій: атмосферними опадами, поверхневим стоком з водозбірної площі і напірними водами крейдяних відкладів.

Площа дзеркала озера 1,25 км2, найбільша глибина 31,8 м, середня глибина 15 м. Об’єм води в озері 18,57 м3. Озеро безстічне. Встановлення рівня води в озері передбачалось за рахунок подачі насосною станцією паводкових вод Турського каналу.

В зв’язку з наміченими заходами по гарантованому водозабезпеченні всієї Турської системи шляхом акумуляції води в озері Турське, на основі згоди з Волинським управлінням технічної експлуатації малих річок, в проекті передбачені заходи по зволоженні з Турського каналу шляхом підбору. Виходячи з умов шлюзування, залишена густота відкритої мережі

6.2.4.2 Вузол споруд насосної станції

Вузол, що проектується, споруд насосної станції призначений для скиду води з осушувальної системи з метою забезпечення використання земель в сільськогосподарському виробництві.

Режим роботи насосної станції – круглорічний. Згідно з ДБН В. 2.4.1-99 вузол споруд насосної станції відноситься до ІУ класу капітальності.

Основні розрахункові положення прийняті по ДБН В. 2.4.1-99

Будівельні матеріали, марки бетону, бетонних і залізобетонних елементів і арматура прийняті у відповідності з номенклатурою виробів, а також у відповідності з основними положеннями по проектуванню гідротехнічних споруд:

-           збірний залізобетон М 200-300

-           монолітний залізобетон М 150-200

-           монолітний бетон М 150

-           арматура залізобетонних конструкцій сталь А-І, А-ІІІ, В-І

-           напірні трубопроводи, стальні.

6.2.4.3 Розрахунок пропускної здатності і напору насосної станції

Пропускна здатність насосної станції визначається за формулою:

Qнс=Q(1-Vр/W), м3/с (6.14)

де:Vр – регулююча ємкість з розрахунком норми осушення, яка рівна 0,8 м3

Vр =142 502 м3

W– повний об’єм паводку 10% забезпеченості, м3

W=1814000м3

Q – максимальна витрата весняного паводку 10% забезпеченості, м3/с

Q=3,75м3/с

Qнс= 3,75*(1-142502/1814000)=2,75 м3/с

Повний напір насосної станції визначається за формулою

Нп=Н2+hw, м (6.15)

де: Н2 – геодезичний напір між максимальним рівнем води в водоприймачі

і мінімальним експлуатаційним рівнем у водному джерелі з врахуванням клапана зриву вакууму = 4,64 м

hw – втрати по довжині і місцеві втрати в напірному трбопроводі

Ду=600 мм дорівнюють 0,61 м

Таким чином, повний напір насосної станції складає 5,25 м.

Для забезпечення розрахункової витрати насосної станції Q=2,75 м3/с. При напорі 5,25 м згідно каталогу насосів приймаємо 4 капсульних електронасоси марки ІОПВ 2500-4,2 (ОП5-47П) пропускною здатністю одного насоса, яка дорівнює 0,64 м3/с.

6.2.4.4 Заходи по зволоженню

Не дивлячись на те, що район будівництва осушувальної системи відноситься до зони надлишкового зволоження, рослинами відчувається нестача вологи.

Гарантією стійких врожаїв на землях, які осушуються, може бути тільки двохстороннє регулювання водно-повітряного режиму.

Для зволоження сільськогосподарських культур на землях, які осушуються, проектом передбачені наступні технічні заходи:

1.         Будівництво зволожуючого каналу

2.         Будівництво шлюзів-регуляторів

6.2.4.5 Розрахунок водного балансу активного шару грунтів

Потреба у регулюванні водно-повітряного режиму грунту визначається на основі водного балансу, який розраховуємо для року 50 %, 75 %, 90 % забезпеченості опадами.

Розрахунок водного балансу ведемо по місяцях вегетаційного періоду для кожної сільськогосподарської культури, при цьому враховуємо формулу:

± M = E – ( Ое + ∆W), м3/га, (6.16)

де: М – змінення волого запасів в активному шарі грунту, м3/га;

Е – сумарне водоспоживання даною культурою, м3/га;

Ое – кількість ефективних опадів, м3/га;

∆W – запаси продуктивної вологи в активному шарі грунту, м3/га.

Сумарне водоспоживання окремої культури за вегетаційний період визначаємо, враховуючи формулу А. М. Янголя:

E = αУ + n Д, м3/га, (6.17)

де: У – урожайність основної продукції даної культури, т/га;

α – емпіричний коефіцієнт;

Д – сума середньодобових дефіцитів вологості повітря за вегетаційний період, мм;

n – коефіцієнт, який приймаємо в залежності від норми осушення.

Кількість ефективних опадів визначаємо за основними формулами:

Ое=10*β*h, м3/га, (6.18)

де: h – шар опадів за розрахунковий період, мм;

β – коефіцієнт використання опадів.

Результати розрахунків див. в листі 5

6.2.4.6 Розрахунок зони впливу меліоративної системи на пониження рівня ґрунтових вод

Після проведення меліоративних робіт на прилеглій території відбувається зміна гідротехнічної обстановки (пониження РГВ). Відстань впливу дії меліоративної системи на пониження рівня ґрунтових вод визначаємо по формулі:

x = z *2*(a*t)1/2, м (6.19)

де:

x – відстань від осушувальної системи, м;

a – рівне провідність водоносного пласта, м2/добу;

t – час, доб.

Для визначення z знаходимо:

erfc(z) = (H/H0) = 0,1/1,0 = 0,1

де:

Н – пониження рівнів ґрунтових вод, Н = 0,1 м

Н0 – пониження рівнів на границі осушувальної системи, Н0 = 1,0

Згідно [ст.368] z = 1,85

a = Kф*h/μ, , м2/добу, (6.20)

де:

Kф – коефіцієнт фільтрації водоносного пласта, м/доб;

h – потужність водоносного пласта, м;

h = (2…2,5) * Н0, м

h = 2,0 м

μ – водоввідача пласта.

μ = 0,056* Kф ^1/2* Нс ^1/3, (6.21)

Розрахунок для торф’яних грунтів:

Kф = 0,4 м/добу

μ = 0,056* 0,4^1/2*0,55^1/3 = 0,03

а = 0,4*2/0,03 = 13,3 м2/добу

t = 150 діб

х = 1,85*2*(13,3*150)^1/2 = 165 м

Розрахунок для мінеральних грунтів:

Kф = 2,4 м/добу

μ = 0,056* 2,4^1/2*0,55^1/3 = 0,07

а = 2,4*2/0,07 = 68,6 м2/добу

t = 150 діб

х = 1,85*2*(68,6*150)^1/2 = 375,3 м

Отже, зона впливу дії меліоративної системи на пониження РГВ становить:

-      для торф’яних грунтів х = 165 м;

-      для мінеральних грунтів х = 375,3 м (див. лист 6)

Розділ 7. Охорона праці

7.1 Розробка організаційних питань з охорони праці

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі.

Організаційні питання з охорони праці на підприємстві розробляються згідно діючого законодавства, а саме, нижче наведених статей:

1. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до закону про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.[ст. 43 Конституція України]

2. До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний:

1) роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.[ст. 29 Кодекс законів про працю України]

3. На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони. [ст. 153 Кодекс законів про працю України ]

4. Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні проводитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.[ст. 154 Кодекс законів про працю України]

5. Власник або уповноважений орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. [ст. 158 Кодекс законів про працю України]

6. Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. [ст. 161 Кодекс законів про працю України]

7. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу ) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, також щорічного обов’язкового медогляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. [ст. 169 Кодекс законів про працю України]

8. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків. [ст. 173 Кодекс законів про працю України]

9.Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятого віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.[ст.188 Закон України «Про охорону праці»]

10.Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. [ст. 191 Кодекс законів про працю України] [7].

7.2 Розрахунок заземлення електрообладнання

Захисне заземлення – це захисне електричне з’єднання з землею металевих не струмоведучих частин електричного обладнання, яке може виявитись під напругою.

Згідно правил ПУЕ захисні заземлювачі використовуються в наступних випадках:

1.   При напрузі перемінного струму 380 В і вище та постійного 440 В і більше у всіх електроустановках.

2.   При номінальній напрузі перемінного струму 42 В і вище та постійного вище 110 В, в електроустановках, які розміщені в приміщеннях з підвищеною небезпекою.

3.   При будь-якій напрузі у вибухонебезпечних установках.

Заземлювачі можуть бути природні і штучні. Природний заземлювач – це заземлювач для якого використовуються електроприводи, частини будівельних і виробничих конструкцій і комунікацій.

Для влаштування штучних заземлювачів використовують сталеві, вертикально закладені в землю труби діаметром 30 – 50 мм, довжиною 2,5 – 2 м, металеві стержні 10 – 12 мм, довжиною до 10 м, кутникову сталь 40 * 40 мм довжиною 2,5 – 5 м та інше. Допустимий опір заземлюючого пристрою менший 4,00 м.

Розрахунок заземлюючого пристрою для електрообладнання, що працює від напруги 127 В. В якості заземлювача використовується стальні труби d = 0,04 м, довжиною L = 2,5 м, які з’єднані стрічкою 40 * 5 мм. Глибина закладання в ґрунт становить 0,8 м. Допустимий опір заземлюючого пристрою менший 40 м.

ґрунт – пісок ( питомий опір ґрунту 50000 мм )

1.         Визначаємо опір одиничного стержня ( заземлювача )

Rст = 0,366  ( lg  + 1/2 lg  ) ( 7.1 )

t = 42 l + h = 42 * 2,5 + 0,8 = 20 м

Rст = 0,366  ( lg  + ½ lg  ) = 1770 м.

2.         Визначаємо кількість заземлюючих стержнів :

n =  =  = 44 шт. ( 7.2 )

3. Rст =  = 4,02 Ом ( 7.3 )

Отже, заземлюючий пристрій складається з 44-х стержнів у вигляді стальних труб діаметром 0,04 м, довжиною 2,5 м, які з’єднані стрічкою 40 * 5 мм. Глибина залягання в ґрунт становить 0,8 м [9].

7.3      Запроектовані заходи з виробничої санітарії

При будівництві, експлуатації та реконструкції Самарівської меліоративної системи на працівників негативно впливають наступні фактори: шум, вібрація, шкідливі речовини.

Даним проектом передбачено запровадження методів і засобів захисту від вище наведених шкідливих факторів.

Загальну класифікацію засобів і методів захисту від шуму наведено в ДЕСТ 12.1.029-80 «ССБП. Засоби і методи захисту від шуму. Класифікація».

Боротьба з шумом здійснюється різними засобами і методами, які поділяються на дві групи: колективний та індивідуальний захист. На даній меліоративній системі, проектом передбачено, індивідуальний захист для працівників.

Засоби індивідуального захисту від шуму поділяються на протишумні наушники і наушники, що закривають ушну раковину ззовні, і протишумні вставки, що закривають слуховий прохід. Вони виготовляються з твердих еластичних і волокнистих матеріалів. Протишумні вставки бувають одно- і багаторазового використання. До ЗІЗ належать також протишумні шлеми, що закривають всю голову, і маски, які використовуються разом з наушниками.

Проектом передбачено застосування використання протишумних наушників.

Щодо вібрації, то класифікація методів і засобів вібраційного захисту наведено в ДЕСТ 12.4.046-78. Апаратура для вимірювання параметрів вібрації повинна відповідати ДЕСТ 12.4.012-83 «Вібрація. Засоби вимірювання і контролю вібрації на робочих місцях. Технічні вимоги». вимірюють вібрації в найбільш вібронебезпечних точках.

Проектом передбачено знизити вібрацію машин. Зниження вібрації машин полягає, в основному, в зменшенні динамічних процесів, що спричиняються ударами, різкими прискореннями тощо. Усунення дисбалансу обертаючих мас досягається ретельною балансировкою. Крім того, застосовуються також вібропоглинання, вібродеформування, віброізоляція, віброгасіння.

Проектом передбачено, що вібропоглинання і демфування вібруючих конструкцій та окремих їх частин здійснюється за рахунок збільшення втрат енергії в системах, що досягається перетворенням механічної енергії в іншівиди, такі, як енергія електромагнітного поля, енергія струмів Фуко та інші. При демфуванні на вібруючі конструкції і деталі наносять шар пружно в’язних матеріалів, що мають великі внутрішні втрати. До таких належать спеціальні мастики, пластик, пінопласти, пластикати тощо. Вібруючі мастики і гума зменшують вібрацію і загальний рівень шуму на 10дБ.

Віброгасіння досягається збільшенням маси агрегату чи підвищенням його жорсткості. Збільшення маси найчастіше досягається шляхом установлення агрегатів на самостійні фундаменти чи масивні плити між основою і агрегатом. Фундамент добирають відповідно до маси агрегату, його розраховують так, щоб амплітуда коливань підошви фундаменту не перевищувала 0,1…0,2 мм, а для особливо відповідальних випадків 0,005 мм. Для того, щоб коливання не передавались на ґрунт, навколо фундаменту створюють розриви, так звані акустичні шви без заповнення або з заповнювачем. Жорстко кріпити агрегати до огороджуючи конструкцій будівлі забороняється.

Пружні віброізолятори кращі за гумові. Вони використовуються для ізоляції як низьких, так і високих частот, довше зберігають постійність пружних властивостей, добре протистоять дії масел і високих температур. Для того щоб вони не допускали коливань високих частот, їх встановлюють на прокладки з пружних матеріалів, отримуючи таким чином комбінований амортизатор. Пружні амортизатори використовують для віброізоляції насосів, електродвигунів і двигунів внутрішнього згоряння.

Зниження вібрації досягається також влаштуванням ребер жорсткості, що підвищує жорсткість цілої коливальної системи.

Проектом передбачено, що найефективнішими засобами є заміна вібронебезпечних інструментів і обладнання вібробезпечними, створення нових конструкцій машин. Для зменшення рівня вібрації необхідно встановити контроль за вібраційними параметрами.

Для правильної організації праці також необхідно застосовувати профілактичні заходи проти віброзахворювань. Неабияке значення мають раціональні режими праці та відпочинку. рекомендується, щоб загальний час контакту з вібруючими машинами, вібрація яких відповідає допустимим рівням, не перевищував 2/3 тривалості робочого дня, включаючи перерви на 15…20 хв.

Згідно проекту, до роботи з вібруючими машинами і механізмами допускаються особи, що досягли 18 років. Вони повинні проходити медичні огляди не рідше одного разу в рік. Протягом робочого дня вони повинні мати час для проведення гідро процедур, масажу і виробничої гімнастики. Працівникам рекомендується робити ультрафіолетове випромінювання і вітамінізацію. Для профілактики слід використовувати профілакторії, будинки відпочинку і санаторії.

Проектом передбачено, що засоби індивідуального віброзахисту поділяються на засоби для рук, ніг і тіла. Для захисту рук використовують рукавиці, що виготовлені із пружно-деформуючих матеріалів, для захисту ніг - віброзахисне спецвзуття. Гасіння вібрації таким взуттям становить приблизно 80% при частоті 20…50 Гц і амплітуді 0,1…0,4 мм.

При роботі з отрутохімікатами проектом передбачено використання засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗ) призначених для захисту від шкідливих газів, пари, диму, туману і пилу в повітрі робочої зони, а також для забезпеченням киснем при нестачі його в отруєній атмосфері. Це протигази, респіратори, пневмошлеми, пневмомаски. За принципом дії вони бувають фільтруючі та ізолюючі.

Проектом передбачено використовувати для захисту від дії шкідливих речовин спецодяг і спецвзуття. Існують різні їх види, добір яких залежить від умов роботи.

До спецодягу належать куртки, штани жилети, рукавиці, нарукавники, головні убори різного виду, наплічники, наспинники, наколінники і інші. Ці види спецодягу можуть використовуватись як окремо, так і в поєднанні. Захисні і експлуатаційні властивості спецодягу визначаються конструкцією і якостями матеріалу, з якого вони виготовлені. Останнім часом для виготовлення спецодягу розроблено багато нових матеріалів, які мають підвищену стійкість до агресивних середовищ: це тканини з синтетичної і змішаної пряжі, нафтокислостійка штучна шкіра тощо.

Спеціальне взуття, яке передбачено проектом, захищає працівників від механічних травм, хімічних і теплових опіків, пилу, вологи і забруднюючих речовин. Це чоботи. ботфорти, пів чоботи, черевики, пів черевики, туфлі, калоші, боти, бахіли.

Для захисту очей проектом передбачено використовувати окуляри.

При роботі з шкідливими речовинами необхідно проводити систематичний інструктаж робітників з техніки безпеки і виробничої санітарії, навчати їх безпечним методам роботи і ретельно розслідувати всі випадки, щоб виявити причини професійних отруєнь.

Проектом передбачено також профілактичні заходи такі, як виявлення і застереження випадків хронічних професійних отруєнь, а також, щоб не допускати погіршення стану здоров’я працівників необхідно проводити періодичні медичні огляди.

До роботи з шкідливими речовинами не допускають підлітків віком до 18 років, чоловіків, старших за 55 років, жінок понад 50 років, вагітних і матерів, що годують дітей, а також осіб, які перенесли інфекційні захворювання або хірургічні операції, в яких виявлені такі хвороби як туберкульоз, захворювання периферійної і центральної нервової системи [9].

7.4 Пожежна профілактика

До систем пожежо-вибухозахисту належать:

–   використання негорючих і важкогорочих речовин і матеріалів;

–   обмеження їх кількості;

–   ізоляція горючого і вибухонебезпечного середовища;

–   запобігання поширення пожежі за межі вогнища;

–   застосування засобів пожежозахисту.

Система пожежозахисту включає евакуацію людей, використання засобів колективного та індивідуального захисту, систему проти димного захисту, використання пожежної сигналізації і засобів повідомлення про пожежу, організацію пожежної охорони об’єкта.

Кількість горючих і вибухонебезпечних речовин і їх розміщення регламентується. Виходячи з цього визначають масу їх в приміщенні і на складі залежно від різноманітних чинників.

Ізоляція горючого і вибухонебезпечного середовища досягається за допомогою механізації і автоматизації технологічних процесів, використання геометричного обладнання і тари, а також установкою пожежонебезпечного обладнання в ізольованому приміщені.

На стадії проектування будівель і споруд передбачають заходом щодо обмеження поширення пожеж. У зв’язку з цим передбачається розділення будівель протилежними стінками чи протилежними перекриттями на пожежні відсіки; розділення будівель протилежними перегородками на секції; влаштування протипожежних перепон для обмеження поширення вогню конструкціями, горючими матеріалами/греблі, бортики, корзини, пояси, тощо/;влаштування протипожежних дверей і воріт , а також протипожежних розривів між будівлями.

Протипожежні стіни треба зводити на всю висоту будівлі, перетинати всі конструкції і поверхні. Такі стіни виконуються з негорючих матеріалів, а межа вогнестійкості їх повинна бути не менш як 2,5 години.

Протипожежні стіни повинні виступати над покрівлею не менше ніж на 60 см, якщо хоча б один з елементів покрівлі виконаний з горючого матеріалу і не менш як на 30 см, коли елементи покрівлі виконані з важкоспалахуючих матеріалів, а також виступати за зовнішню площину стіни не менше ніж на 30 см.

Конструктивні рішення протипожежних зон в будівлях необхідно влаштувати за БНІП 2.04.02-85.

Площа пожежних відсіків і етажність встановлюється для будівель різних ступенів вогнестійкості з урахуванням категорії розміщених у них виробництва.

Вимоги до обмеження поширення пожеж між будівлями промислових підприємств встановлені БНІП П-89-80 і БНІП П-106-79.Вони регламентують найменшу відстань між пожежо- і вибухонебезпечними об’єктами промислових підприємств, а також правила їх взаємного розміщення. Протипожежна відстань залежить від ступеня вогнестійкості будівлі і категорії пожежної небезпеки приміщення.

Найважливішою частиною пожежної профілактики на підприємствах є правильна організація руху людей як за звичайних умов, так і особливо при виникненні пожежі.

Межа вогнестійкості конструкції повинна бути на об’єкті такою, щоб конструкції зберігали несучі і обгороджуючи функції протягом евакуації людей. Вона повинна бути завершеною до настання граничнодопустимих концентрацій небезпечних чинників пожежі чи вибуху.

Для безпеки працівників, які перебувають під час пожежі у виробничих приміщеннях, велике значення мають кількість і розміри вихідних отворів і шлях евакуації без зустрічного руху або перетину людських потоків.

Успішна евакуація людей в разі пожежі досягається головним чином відповідним розміщенням робочих місць і виходів на зовні з додержанням необхідної ширини коридорів, сходових маршів, дверей і проходів. На шляхах евакуації людей не повинно бути крутих підйомів, порогів та інших перепон, що заважають нормальному і безпечному пересуванню людей.

Сумарна ширина сходових маршів або проходів на шляхах евакуації людей повинна становити не менш як 1 м на 125 чоловік для одно та двоповерхових приміщень і 0,6 м на 100 чоловік для вищих приміщень. Ширина коридорів у виробничих та допоміжних приміщеннях має бути не менше як 1,4 м , а ширина дверей – не менше як 0,8 м.

Важливою умовою успішної евакуації людей і цінностей є влаштування запасних виходів, внутрішніх переходів, пожежних драбин та аварійного освітлення.

Для всіх приміщень, де працює багато людей, треба заздалегідь розробити план евакуації їх на випадок пожежі.

Якщо при евакуації людей виникли труднощі, треба вжити колективних та індивідуальних заходів захисту. Кожний об’єкт повинен бути забезпечений засобами сигналізації про пожежу в її початковій стадії [9].

7.5 Способи пожежного зв’язку і сигналізації

Швидке повідомлення пожежної команди про виникнення пожежі є однією з головних умов успішної її ліквідації, тому пристрої, призначені для повідомлення про пожежу, повинні працювати безвідмовно протягом цілої доби, міститися в доступному місці, а операції по сигналізації – бути максимально простими.

На кожному гідромеліоративному об’єкті треба передбачити телефонний чи радіо зв'язок для виклику пожежної частини. З пожежною частиною, яка безпосередньо охороняє існуючий об’єкт чи такий , що будується, встановлюють прями телефонний зв'язок.

На видних місцях території підприємства чи будівельного майданчика і в приміщеннях необхідно вивішувати знаки і таблички із зазначенням розміщення найближчого телефону. Біля кожного телефону/ радіостанції/ встановлюють табличку про порядок виклику пожежної охорони, памятку про дію працівників у випадку пожежі, список бойових розрахунків ДПД.

Для подачі сигналів тривоги будівельні майданчики обладнують засобами пожежної сигналізації. До засобів повідомлення належать звукові сигнали / дзвін, сирена, тощо/, біля яких повинен бути напис «Пожежний сигнал» і список бойового розрахунку ДПД.

Автоматичні системи пожежної сигналізації бувають тепловими, димові, світлові, і комбіновані. При доборі системи пожежної сигналізації треба врахувати категорійність об’єкта, його архітектурно-планувальні особливості, кількість, розташування і вид горючих матеріалів.

Теплові датчики реагують на підвищення температури навколишнього середовища, вони мають вигляд біметалевих пластинок або спіралей, пружинних деталей, спаяним легкоплавким припоєм, терморезисторів, термопар тощо.

Оповісники, що реагують на дим, мають фотоелементи або іонізаційну камеру з радіоактивними речовинами.

Теплові чи димові оповісники необхідно встановлювати в приміщеннях, в яких виготовляють і зберігають вироби з деревини, синтетичних смол, синтетичних волокон, полімерних матеріалів, целулоїду, гумовотехнічні вироби тощо. Такі самі оповісники встановлюють в приміщеннях, де зберігають неспалимі матеріали в спалимій упаковці, тверді спалимі матеріали.

Комбіновані оповісники мають іонізаційну камеру і терморезистори, тому вони здатні одночасно реагувати на підвищення температури навколишнього середовища і появу диму /КО –І/.Фотоелемент світлового оповісника реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.

Теплові чи світлові оповісники треба встановлювати в приміщеннях, в яких виробляють і зберігають лаки, фарби, розчинники, легкозаймисті і горючі речовини.

Світлові оповісники встановлюють також в приміщеннях, де виробляють і зберігають лужні метали, металевий порошок.

Ефективність використання пожежних оповісників та їх працездатність залежать від оптимального добору типу оповісника, його установки і умов експлуатації.

Димові оповісники не можна використовувати там, де вони можуть покриватись росою чи інеєм, де під час технологічного процесу може виділятись дим, вихлопні гази або в тих приміщеннях, де працюють пристрої для зволоження повітря чи високочастотні установки.Теплові оповісники не треба використовувати в тих випадках, де швидкість зміни температури навколишнього середовища більша за градієнт температури спрацьовування оповісника /котельні/ і є сирий пил.

Світлові оповісники не треба використовувати там, де будівельні деталі приміщення чи об’єкти, що перебувають у ньому, можуть закривати поле зору оповісника, або в тих приміщення, де є джерело мерехтливого чи пульсуючого світла /сонячні промені, що відбиваються від деталей машин/.Число пожежних оповісників у приміщені визначається виходячи з необхідності виявлення загоряння по всій площині. В одному приміщені треба встановлювати не менш як два автоматичних оповісники.

Допустима висота установки пожежних оповісників не повинна перевищувати: теплових -9,0 м; димових – 12 м; комбінованих /теплових і димових/ променевих – 20 м; світлових – 30 м.Світлові пожежні оповісники треба встановлювати в приміщеннях на стелі, стінах та інших будівельних конструкціях, а також на обладнанні. Кожну точку захищеної поверхні необхідно контролювати не менш як двома автоматичними пожежними оповісниками [9].

Розділ 8. Економічні розрахунки експлуатаційного кошторису і визначення вартості води, яка перекачується

Вартість перекачки 1 м3 води визначається по затратах на:

а) амортизацію;

б) заробітну плату , обслуговуючого персоналу;

в) вартість електроенергії, яка використовується насосною станцією.

Вартість 1 м3 , води яка перекачується, визначається за наступною формулою:

K = A + З + П / W, грн., (8.1)

де: А – амортизаційні відрахування на відновлення і капітальний ремонт;

З – затрати на електроенергію;

П – заробітна плата обслуговуючого персоналу;

W – сумарна кількість води, яка перекачується насосною станцією за рік [12].

Першим кроком для визначення вартості води є розрахунок амортизаційних витрат.Результати розрахунків приводимо в табл. 8.1

Таблиця 8.1

Вартість споруд і величина амортизаційних відрахувань

Отже, амортизаційні відрахування становлять 12,37 тис. грн., а балансова вартість 133,02 тис. грн.

Наступним кроком є визначення заробітної плати. Всі розрахунки зводимо в таблицю 8.2.

Таблиця 8.2

Заробітна плата обслуговуючого персоналу

З вище наведеної таблиці видно, що річний фонд заробітної плати для обслуговуючого персоналу складає 31200 грн.

Нарахування на зарплату 4,4 % - 1372,8 грн.

Комунально-побутові витрати 10 % - 3120 грн.

Утримання транспортних засобів 20 % - 6240 грн.

Всього: 41932,8 грн.

Для визначення вартості перекачки води визначаємо також затрати на оплату електроенергії, оскільки це є дуже важливим показником.

Кількість води, яка перекачується за рік насосною станцією в нормальному режимі її роботи становить:

W = 1648269 м3

Витрата одного насоса складає 0,64 м3/с.

Кількість годин роботи в перерахунку на один насос визначається:

t = W / qn * 3600, год, (8.2)

t = 1648269 м3/0,64 м3/с*3600 = 715,5 год

Кількість електроенергії, яку використовує насос з урахуванням втрати в мережі і трансформатора приймаємо по потужності двигуна.

∑ = N*t, Квт/год, (8.3)

∑ =45*715,5 = 32198 Квт/год

1 Квт/год = 0,35 грн.

Визначаємо вартість електроенергії:

З = 0,35*32198 = 11269,3 грн.

Отже, вартість перекачки 1 м3 води насосною станцією визначається за формулою 8.1

К = 12370 + 11269,3 + 41932,8 / 1648269 = 0,04 грн.

Всі розрахунки зводимо в загальну таблицю 8.3.

Таблиця 8.3

Розрахунок експлуатаційного кошторису

Отже, з даної таблиці видно, вартість 1 м3 води, яка перекачується насосною станцією становить 0,04 грн.(див. лист 7)

Висновок

Отже, в даному курсовому проекті проводимо водогосподарсько-екологічну оцінку стану Ратнівського району, а також досліджуємо екологічний стан Самарійської осушувальної системи з розробкою інженерно-технічних заходів його поліпшення.

Водогосподарсько-екологічна оцінка Ратнівського району показала, що значна частина території має «задовільний», «поганий» і «дуже поганий» стан. Це пов’язано з великомасштабним осушенням перезволожених земель, адже в досліджуваному районі 35,7 % земель є осушеними.

При будівництві Самарівської осушувальної системи були розроблені ґрунтозахисні, протиерозійні і водозахисні заходи, для того, щоб не збільшувалися площі дефляційно небезпечних, кислих та змитих грунтів.

При реконструкції крім поглиблення каналів проектуємо лісосмуги, також залишаємо певні ділянки лісу, які самовідновлюються для того, щоб зберегти рослини і тварини, які характерні для даної місцевості.

Оскільки Самарівська осушувальна система скидає свої води у гідрологічний заказник «Оріховський», то для очистки скидної води влаштовуємо найпростіші підпірні споруди, які будуть виконувати роль відстійників , а перед самим скидом в водоприймач - біологічні ставки. Визначаємо зону впливу осушення на рівень ґрунтових вод для того, щоб запобігти пониженню рівня води в озері Оріхове.

Отже, в даному пректі проводимо екологічну оцінку стану Самарійської осушувальної системи і розробляємо ряд заходів для покращення стану навколишнього природного середовища, адже це актуально в наш час.Оскільки в Ратнівському районі є 14 водних природно-заповідних об’єкти, що становить 49,8 % від загальної площі природно-заповідного фонду, то оцінюємо також і природо-заповідний фонд району, проектуємо екологічні мережі, що є дуже важливим для водогосподарсько-екологічної оцінки водних екосистем.

Література

1.      Географічна енциклопедія України: В3-х томах / Редкол.: О. М. Маринич та інші – К.: “Українська Радянська Енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1989.

2.      Грищенко Ю. М. Основи заповідної справи. – Рівне: РДТУ, 2000. – 234 с.

3.      Гродзинський М. Д. Основи ландшафтної екології – К.: Либідь, 1993. – 244 с.

4.      Дані земельного відділу Ратнівського району Волинської області.

5.      Єврорегіон Буг: Волинська область / За ред.. Б. П. Клімчука, П. В. Луцишина, В. Й. Лажкіна. – Луцьк: Ред.-вид. відд. Волин.ун-ту, 1997.- 448 с.

6.      Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр”.

7.      Збірних нормативних документів з безпеки життєдіяльності. Під заг. ред. Проф.. Сачкова Л. С. – Київ 2000. -891 с.

8.      Малі річки України: Довідник / А. В. Яцик, П. Б. Бишовець, Є. О. Богатів та ін.; За ред.. А. В. Яцика – К.: Урожай, 1991. 296 с.

9.      Охорона праці: Навч. посібник / В. М. Яро шевська, П. М. Дубінський, Н. М. Прокопчук. – К.: ІСДО, 1993. – 312 с.

10.    Природно-заповідний фонд Волинської області / Упор: Михайло Хишин та інші / Огляд територій і об’єктів природно-заповідного фонду в розрізі районів – Луцьк: Ініціал, 1989. – 48с.

11.    Проектування осушувальних систем з основами сапр. практикум / Лазарчук М. О., Рокочинський А. М., Черенков А. В. – К.: ІСДО 1994 р. – 408 с.

12.    Реконструкція Турской осушительной системы в совхозе “Самаровский” Ратрновского района Волынской области. Техно-рабочий проект., г. Луцк, 1977.

13.    СниП 2.01.14-83. Опредиление расчетных гидрологических характеристик / Гострой СРСР. – М.: Стройздат, 1985. 36 с.

14.    Строительство Турской осушительной системы в совхозе “Самаровский” Ратрновского района Волынской области. Техно-рабочий проект., г. Луцк, 1975.

15.    Червона книга України. Рослинний світ. – К.: Укр..енциклопедія, 1996.-603 с.

16.    Червона книга України. Тваринний світ. – К.: Укр.. енциклопедія, 1996.- 603 с.

17.    Яцик А. В. Водогосподарська екологія: у 4т., 7кн. – К.: Ґенеза, 2004. – т.3, кн..5 – 496 с.