Курсовая работа: Проектування екологічних мереж Ратнівського району

Курсовая работа: Проектування екологічних мереж Ратнівського району

Проектування екологічних мереж Ратнівського району

Зміст

Вступ

Розділ 1. Пиродні умови Ратнівського району

1.1    Фізико-географічне положення

1.2    Геологічна будова

1.3    Корисні копалини

1.4    Підземні води

1.5    Клімат

1.6    Рельєф

1.7    Поверхневі води

1.8    Ґрунти

1.9    Ландшафти і фізико-географічне районування

1.10    Рослинність

1.11    Тваринний світ

Розділ 2. Господарське використання Ратнівського району

2.1 Лісові ресурси, їх використання

2.2 Земельні ресурси, їх використання

2.3 Населення

Розділ 3. Об’єкти природно-заповідного фонду Ратнівського району

Розділ 4. Проектування екологічних мереж Ратнівського району

4.1 Загальні поняття

4.2 Особливості проектування місцевих екологічних мереж

4.3 Проектування екологічної мережі Ратнівського району

4.4 Мінімальний розмір екоядер

Розділ 5. Водогосподарсько-екологічна оцінка Ратнівського району

5.1 Методика розрахунку

5.1.1 Радіаційне забруднення

5.1.2 Використання земельних ресурсів

5.1.3 Використання водних ресурсів

5.1.4 Якість води

5.1.5 Оцінка стану Ратнівського району за оцінками окремих підсистем

Розділ 6. Самарівська меліоративна система та її вплив на навколишнє природне середовище

6.1 Сучасний стан Самарівської меліоративної системи

6.1.1 Планове розміщення провідної і регульованої мережі каналів

6.1.2 Магістральний канал

6.1.3 Осушувальна мережа каналів

6.1.4 Гончарний дренаж

6.1.5 Кротовий дренаж

6.1.6 Гідрологічні розрахунки

6.1.6.1 Максимальні витрати води

6.1.6.2 Розрахункові гідрографи повеней і паводків

6.1.6.3 Розрахункові витрати для каналів осушувальної системи

6.1.7 Захист осушених земель від затоплення

6.1.8 Заходи щодо охорони природи і навколишнього природного середовища

6.1.8.1 Вплив осушення на зміни природної обстановки

6.1.8.2 Ґрунтозахисні заходи

6.1.8.3 Протиерозійні заходи

6.1.8.4 Водозахисні заходи

6.2 Реконструкція Самарівської осушувальної системи

6.2.1 Водоприймач

6.2.2 Гончарний дренаж на системі

6.2.3 Гідрологічні розрахунки

6.2.3.1 Максимальні витрати води

6.2.3.2 Розрахункові гідрографи повеней і паводків

6.2.4 Технічні заходи

6.2.4.1 Загальна схема меліорації

6.2.4.2 Вузол споруд насосної станції

6.2.4.3 Розрахунок пропускної здатності напору насосної станції

6.2.4.4 Заходи по зволоженню

6.2.4.5 Норма зволоження

6.2.4.6 Розрахунок зони впливу меліоративної системи на пониження рівня грунтових вод

Розділ 7. Охорона праці

7.1 Розробка організаційних питань з охорони праці

7.2 Розрахунок заземлення електрообладнання

7.3 Запроектовані заходи з виробничої санітарії

7.4 Пожежна профілактика

7.5 Способи пожежного зв’язку і сигналізації

Розділ 8. Економічні розрахунки експлуатаційного кошторису і визначення вартості води, яка перекачується

Висновок

Література

Вступ

Проблема взаємодії суспільства і природи, її регіональні особливості та загальні закономірності завжди були в центрі уваги науковців і широкої громадськості. В наші дні ця проблема набула нового змісту, композиційно ускладнилась, наслідки її безпосередньо впливають на природній стан навколишнього середовища.

Екологічна ситуація на території Ратнівського району ускладнилась після великомасштабної осушувальної меліорації. Збільшилась площа сільськогосподарських угідь, а також площа дефляційно небезпечних, кислих та змитих грунтів. Рівень ґрунтових вод знизився, а введення малих річок у меліоративні системи часто спричинює незворотні зміни їхнього гідрологічного режиму. Порушились умови відтворення дикої флори та фауни, різко зменшились площі і кількість болотних видів рослин. Ось чому в даному дипломному проекті проводиться екологічна оцінка стану Самарівської осушувальної системи, а також розробляються інженерно-технічні заходи його поліпшення.

Меліорація в Ратнівському районі – це найбільш негативний фактор, який впливає на навколишнє природне середовище, а особливо на водні об’єкти даного району. Вся осушувальна мережа з’єднана Турським каналом, який бере початок з заповідного урочища «Озеро Турське» і впадає в гідрологічний заказник «Оріховський», тому підняття цього питання є дуже важливим з точки зору дослідження водогосподарсько-екологічного стану водних ресурсів екосистем досліджуваної території.

Самарівська осушувальна система – це частина Турської осушувальної системи, водоприймачем якої служить озеро Оріхове (ПЗО). На даній ділянці необхідно розрахувати зону впливу осушувальної системи на рівень ґрунтових вод, проектувати лісосмуги для збереження і збільшення видів рослин і тварин.

В даному проекті потрібно визначити вплив осушення на зміни природної обстановки, а також розробити ґрунтозахисні, протиерозійні і водозахисні заходи.

Так, як після будівництва Самарівської осушувальної системи все таки частина осушувальних земель у весняний період затоплюються, то необхідно провести реконструкцію даної осушувальної системи.

Оскільки Самарівська осушувальна система впадає в ПЗО, то потрібно, щоб якість води, яка відкачується і допустимий ступінь забруднення природних водойм відповідали «Правилам охрани поверхностных вод от загрязнения сточными водами» і визначається у відповідності з СНіП 2. 04. 02-84.

Для оптимізації процесів самоочищення скидних вод у відкритій мережі польдерних систем влаштовуються найпростіші підпірні споруди з напором 0,2…0,3 м і колодязі (аванкамери), які встановлюються окремо чи разом з трубчастими переїздами і одночасно виконують роль відстійників для вловлювання завислих речовин. Крім підпірних споруд можна також запроектувати і систему біологічних ставків, в яких скидна вода могла б відстоюватись і очищуватись перед попаданням в озеро-водоприймач.

Отже, основною задачею меліорації є розумне поводження з осушеними ґрунтами і постійне покращення їх фізичних і хімічних властивостей, підвищення їх родючості і тим самим покращення умов навколишнього середовища, а також при будівництві польдерів на заболочених приозерних землях необхідно передбачати заходи, які запобігають пониженню природного рівня води в озері.

Розділ 1. Природні умови

1.1 Фізико-географічне положення Ратнівського району

Ратнівський район - район у північно-західній частині Волинської області. Даний район на півночі межує з Республікою Білорусь, на заході – з Республікою Польща, на сході і південному-сході – з Рівненською областю, на півдні - з Львівською областю. Площа 1,4 тис. км2. Населення 51,9 тис. чол., в тому числі міського - 11,8 тис. чол. У районі - смт Ратне (райцентр) і Заболоття та 66 сільських населених пунктів [1].

1.2 Геологічна будова

Територія Ратнівського району розміщена в північній частині Волино-Подільської плити – західного схилу Українського кристалічного щита на Ковальсько-Ратнівському вступі, древнього фундаменту протерозойського віку, який складає тектонічну основу всієї України. Нахил поверхні фундаменту в західному напрямку становить 1-2 градуси.

На кристалічному фундаменті залягають амлозмінені осадові відклади, потужність яких із заходу на схід зменшується з 2400-5000 до 400 м. Вони представлені серіями відкладів відкладів від верхньо-протерозойського до антропогенового віку.

Серед геологічних відкладів найбільш древньою є так звана поліська серія, в якій поширені дрібнозернисті алевроліто-піщані відклади. Валдайська серія відкладів нашарована на попередні породи і представлена в нижній частині кварцопольовошпатовими пісками і гравелітами, а у верхній – аргілітами, алевролітами, пісковиками з лінзами вапняків.

Кембрійські відклади нижнього відділу утворені конгломератами, пісковиками, глинами, аргілітами та алевролітами, середнього і верхнього відділу – пісковиками, алевролітами та глинами. Період ордовицького осадоутворення характеризується наявністю морських теригенно-карбонатних, карбонатних порід та глауконітових пісковиків не великової потужності. Вище залягають силурійські відклади великої потужності, у нижній частині – карбонатні породи (вапняки, мергелі, доломіти), у верхні – глинисто-карбонатні породи та вапняки. Серед девонських структур дністровської серії поширені червоно-бурі кварцові піски, алевроліти та глини, середньо- та верхньо девонські відклади складені теригено-карбонатними і карбонатними породами з високим вмістом хемогенних осадів.

Крейдові відклади у верхній частині представлені карбонатними та кремнієвмісними породами, у нижній – одноманітними накопиченнями крейдово-мергельних порід.

Амплітуда коливання абсолютних відміток складає 0,5-1,0 м.

Виключення складає ряд підвищень у східній частині масиву, де відносне перевищення досягає декількох метрів.

Загальний похил поверхні в якому-небудь одному напрямку відсутній.

Понижені участки рельєфу, як правило, утворені торф’яниками низинного типу різної потужності, з переважанням до 1,0 м.

Виняток складає східна і південно-східна частина масиву, де на невеликій території зустрічаються торф’яники потужністю більше 2,0 і навіть 4,0 м..

Верхньокрейдяні відклади залягають на глибині 32-52 м і представлені осадами сенон-туронського ярусів.

В нижній частині вони складені білою піщаною крейдою, яка вище по перерізу переслоюється з мергелем і поступово переходить в суцільну мергельну товщу.

Поверхня крейдяних порід відрізняється крайньою нерівністю внаслідок нерівномірного розмиву.

Під поверхнею простежується пластична зона мергелів потужністю 4,0-6,0 м.

Середньочетвертинні відклади представлені водольодовиковими відкладами дніпровського зледеніння(fІІ), які залягають в основній четвертинні товщі.

Літологічно вони представлені середньозернистими пісками з включенням обломків і гальки кристалічних порід і кременя в кількості до 20%. В верхній частині товщі середні піски переходять в дрібні, які містять прошарки супісків і суглинків потужністю 0,5-2,0 м.

Потужність товщі досягає 20-22 м.

Верхньочетвертинні відклади представлені алювіальними відкладами другої надрічкової тераси р. Прип’ять(аІІІ).

По літологічному вони представлені пісками середніми, дрібними, рідше пилуватими з прошарками в основі товщі супісків і суглинків потужністю 0,6-1,9 м. В північній частині масиву в алювіальних пісках зустрічається похований торф потужністю 1,2-6,0 м.

Потужність алювію складає 16,5-25,0 м.

Сучасні відклади представлені болотними утвореннями (в ІУ), серед яких найбільш поширені торф середнього ступеня розкладу і рідше середньозаторфований супісок.

Торф низинний, тростниково-ососковий, рихлий, з включеннями піщаного матеріалу, в наслідок чого має підвищену зольність (30-40%).

Потужність за торфованого супіску 0,1 – 3 м.

В геологічному відношенні досліджувана територія розміщена в межах Верхньо-Прип’ятської акумулятивної низини, на другій надзаплавній терасі р.Прип’ять.

Осушена територія являє собою плоску рівнину з абсолютними відмітками 130-152 м.

Відрізняючою особливістю рельєфу території осушення являється наявність значних заболочених понижень, які чергуються з відносно не високими підчищеннями, які пов’язані з акумулятивною діяльністю річкових вод.

Амплітуда коливання абсолютних відміток складає 0,5-1,0 м.

Виключення складає ряд підвищень у східній частині масиву, де відносне перевищення досягає декількох метрів.

Загальний похил поверхні в якому-небудь одному напрямку відсутній.

Понижені участки рельєфу, як правило, утворені торф’яниками низинного типу різної потужності, з переважанням до 1,0 м.

Виняток складає східна і південно-східна частина масиву, де на невеликій території зустрічаються торф’яники потужністю більше 2,0 і навіть 4,0 м.

Загальна площа, зайнята торфами, складає біля 700 га. В геоструктурному відношенні Самарівський район розміщений в межах Галицько-Волинської западини, де на нерівній поверхні докембрійських порід залягають палео-мезозойські осади, які місцями перекриті четвертинними утвореннями.

В межах глибин які представляють інтерес для цілей проектування в геологічній будові території приймають участь верхньокрейдяні, середньочетвертинні, верхньочетвертинні і сучасні відклади.

Верхньокрейдяні відклади залягають на глибині 32-52 м і представлені осадами сенон-туронського ярусів.

В нижній частині вони складені білою піщаною крейдою, яка вище по перерізу переслоюється з мергелем і поступово переходить в суцільну мергельну товщу.

Поверхня крейдяних порід відрізняється крайньою нерівністю внаслідок нерівномірного розмиву.

Під поверхнею простежується пластична зона мергелів потужністю 4,0-6,0 м.

Середньочетвертинні відклади представлені водольодовиковими відкладами дніпровського зледеніння(fІІ), які залягають в основній четвертинні товщі.

Літологічно вони представлені середньозернистими пісками з включенням обломків і гальки кристалічних порід і кременя в кількості до 20%. В верхній частині товщі середні піски переходять в дрібні, які містять прошарки супісків і суглинків потужністю 0,5-2,0 м.

Потужність товщі досягає 20-22 м.

Верхньочетвертинні відклади представлені алювіальними відкладами другої надрічкової тераси р. Прип’ять (аІІІ).

По літологічному вони представлені пісками середніми, дрібними, рідше пилуватими з прошарками в основі товщі супісків і суглинків потужністю 0,6-1,9м. В північній частині масиву в алювіальних пісках зустрічається похований торф потужністю 1,2-6,0 м.

Потужність алювію складає 16,5-25,0 м.

Сучасні відклади представлені болотними утвореннями (в ІУ), серед яких найбільш поширені торф середнього ступеня розкладу і рідше середньо за торфований супісок.

Торф низинний, тростниково-ососковий, рихлий, з включеннями піщаного матеріалу, в наслідок чого має підвищену зольність(30-40%) [5].

1.3    Корисні копалини

На території району виявлені значні поклади паливного торфу, які пов’язані переважно із заплавою та першою надзаплавною терасою Прип’яті. Це торф низинного типу. Будова торфових покладів характеризується великою різноманітністю типів, підтипів торфу. найбільшим родовищем торфу в Ратнівському районі є Турське. Торф добувається як побутове паливо і для місцевих потреб. Середня потужність його пластів в місцях видобутку – від 2 до 3 м.Теплотворна здатність торфу порівняно невисока – 2600-5500 ккал/кг.

На території району поширені низинні болота і торфовища, утворення яких пов’язано з процесами заболочення в умовах надмірного зволоження.

В районі переважають такі види торфу: осоково-очеретяні, осокові, деревно-очеретяні, сфагново-осокові. глибина його залягання порівняно невелика 1-3 м. проте в деяких при терасових частинах долини річки Прип’ять вона досягає 4-5 м.

На даній території розвідані значні запаси сапропелю – надзвичайно цінної мінеральної сировини для удобрення сільськогосподарських угідь. Ця сировина міститься в озері Оріхове.

У процесах пошукових робіт в надрах Ратнівського району виявлено великі поклади мідної руди. Даному родовищі є на доступній глибині. Тут є 6 горизонтів потужністю від 2 до 10 м базальтової породи, в якій вкраплені мідні самородки.

У районі поширені будівельні та баластні піски. Їх родовища пов’язані переважно з водно-льодовиковими відкладами, які інтенсивно розробляються. Вони використовуються для будівництва автодоріг, виготовлення залізобетонних виробів, будівельної цегли, керамічних виробів, бетонних розчинів [5].

1.4    Підземні води

Територія досліджень відноситься до північно-західної частини Волино-Подільського артезіанського басейну.

Характер геологічної будови, геоморфологічна обстановка району робіт, колекторні властивості порід, які його складають, а також кліматичні умови району, являються основними факторами, які визначають особливості формування підземних вод.

Виходячи із стратографічного принципу умов формування підземних вод на досліджуваній території виділяються наступні водоносні горизонти:

1) водоносний горизонт сучасних болотних відкладів (в ІУ);

2) водоносний горизонт верхньочетвертинних алювіальних відкладів (аІІІ);

3) водоносний горизонт середньочетвертинних водно-льодовикових відкладів (fІІІ);

4) водоносний горизонт приурочений до верхньокрейдяних відкладів (Krgn+t).

Оскільки перші від поверхні три водоносні горизонти в силу геологічної будови не мають між собою утриманих водоупорів в подальшому вони розглядаються, як єдиний водоносний комплекс четвертинних відкладів.

Водовмісними породами являються переважно піски різного гран складу, рідше супіски, а також торф. Водоносний комплекс, який розглядається, залягає першим від поверхні землі, тому він відноситься до типу вільних безнапірних комплексів. Його режим характеризується непостійністю, що обумовлено дренуючим впливом р. Прип’ять Турського каналу, а також наявністю ряду озер і кількості атмосферних опадів.

Дзеркало ґрунтових вод знаходиться звичайно поблизу поверхні землі (0,2- 1,0 м) занурюючись в меженний період інколи до 2,0 м, в залежності від гіпсометричного положення водних пунктів.

Весною ґрунтові води піднімаються до рівня поверхні землі і, зливаючись з поверхневими водами, покривають понижені участки рельєфу поступово заболочуючи дані землі.

В пониженнях ґрунтові води утримуються у денній поверхні з березня по червень.

Живлення водоносного комплексу четвертинних відкладів проходить в основному за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Велике значення для живлення ґрунтових вод мають весняні паводки, які затоплюють водою великі території дуже значний час.

Виробництво комплексу дуже значне. При водозаборі із алювіальних пісків отриманий дебіт 1,35 м3/год.

Води четвертинних відкладів безколірні, прозорі, в болотних відкладах з жовтуватим відтінком.

По складу основних катіонів і аніонів води відносяться до гідрокарбонатно-кальцієвих, рідше до гідрокарбонатно-натрієвих і сульфатно-кальцієвих.

З якісної сторони відокремлюючою особливістю ґрунтових вод являється їх слабка мінералізація (до 300 мг/л). В межах населених пунктів мінералізація води часто збільшується до 700-1000 мг/л, в основному за рахунок різкого збільшення кількості сульфатів і нітратів. Тому вода комплексу, який ми розглядаємо, при загальній задовольняючій якості в районах населених пунктів можуть бути забруднені з хімічної і бактеріологічної точки зору, чому сприяє висока фільтраційна здатність водовмісних порід.

Водоносний горизонт верхньокрейдяних відкладів причетні до тріщинуватої зони мергельно-кренйдяної товщі сенон-турона, водоносність якого зв’язана з розвитком тріщин вивітрювання і пустот карстового походження.

Спостерігається сильна кольматація тріщин в крівлі крейдяних порід, яка обумовлюється утворенням пластичної товщі мергелів потужністю 4,0-6,0 м, розвинутій по всій осушеній території за виключенням оз. Лука.

Вказана пластична зона служить регіональним водоупором для вод причетних до четвертинних відкладів.

Коефіцієнт фільтрації по цій товщі незначний (0,000104 м/доб).

Потужність тріщинуватої зони складає близько 40м. Залягає вона на глибині 40-60 м, під закольматованою зоною мергелів.

Тріщинуватість має невитриманий характер як по вертикалі, так і в площинному розповсюдженні.

Виробництво водоносного горизонту знаходиться в прямій залежності від ступеня тріщинуватості і складає 1,8 м3/год.

Води напірні. П’єзометричні рівні встановлюються на 0,25-0,50 м і нижче рівня ґрунтових вод.

Фізичні властивості води задовільні. Вода без кольору, без присмаку, прозора. Мінералізація невелика – 100 мг/л.

По хімічному складу води гідрокарбонатно-кальцієві. Живлення водоносного горизонту проходить за рахунок протоку вод четвертинних відкладів в весняно-осінній період.

По даним відкачки величина перетікання коливається від -1,5-2,0 мм/год в весняно-осінній період до +2,5 мм/год на період межені.

В районі озера Лука, через його карстове походження проходить часткове розвантаження напірних вод.

Таким чином, внаслідок не значної величини перетікання і дуже низького коефіцієнта фільтрації пластичної зони режим ґрунтових вод четвертинних відкладів на осушуваній території практично не залежить від режиму води крейди.

З цього можна зробити висновок, що основна роль в заболочуванні і перезволоженні земель належить водам четвертинних відкладів [5].

1.5      . Клімат

Ратнівський район лежить у помірному кліматичному поясі і в зоні мішаних лісів. Його положення в межах України визначає антлантико-континентальний перенос повітряних мас , який формує помірний, вологий клімат, з м’якою зимою, нестійкими морозами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню.

Спостереження за радіаційним і світловим режимом ведуться на метеостанції Ковель. річний прихід сумарної сонячної радіації становить 92,7 ккал/кв. см за рік. пряма сонячна радіація сильно знижується в результаті високої хмарності і становить 40% від сумарної.

На формування клімату району великий вплив робить Атлантичний океан. Цим пояснюються і достатнє зволоження на всій території, і часті відлиги взимку.

Річний хід атмосферного тиску зумовлений сильним вихолоджуванням земної поверхні взимку та нагріванням її в літній період. Найбільше значення середньомісячного тиску спостерігається зимою, найменше – літом. Максимум в річному ході припадає на жовтень, а мінімум – на липень.

Таблиця 1.1

Атмосферний тиск на рівні Світязької метеостанції, гПа

Середня швидкість вітру на території району коливається в досить широких межах (2,4-4,9м/с). В окремі сезони ці показники досить різняться між собою. Так зимою швидкість вітру становить 3,8-4,9 м/с і дещо зменшується в весняний період – 3,3-4,1 м/с. Влітку ці показники найнижчі – від 2,4 м/с до 3,7 м/с. Переважаючі вітри західного і південо-східного напрямку.

Середня багаторічна температура повітря по багаторічним даним спостережень станції Любешів становить 7,10с.

Найнижча середньомісячна температура повітря в році спостерігається в січні-лютому (-5-60с),а найвищі –в липні (18,80с).

Екстремальні значення мінімальних температур повітря зафіксовані в січні-лютому і становлять(-370с). найвищі із максимальних температур спостерігаються в липні-серпні (+390с).

Перехід середньомісячної температури повітря через 00с наступає весною в середині березня, восени в кінці листопада.

Протяжність теплого періоду з середньодобовою температурою повітря вище 00становить 256 днів.

Перехід середньомісячних температур повітря через +50с,зазвичай, яку приймають за початок і кінець вегетаційного періоду, наступає весною на початку квітня, восени в кінці жовтня.

Протяжність вегетаційного періоду 204 дні.

Перші морози спостерігаються в кінці вересня, останні в кінці квітня.

Безморозний період триває 154 дні [5].

Таблиця 1.2

Середньомісячні і екстремальні значення температур повітря,0с

Річна сума опадів 65 мм. Опади за вегетаційний період (ІУ-Х) становлять 437 мм.

Стійкий сніговий покрив утворюється протягом грудня. Танення снігового покриву спостерігається в першій половині березня [5].

Таблиця 1.3

Розраховані опади вегетаційного періоду по МС Світязь,мм

Абсолютна середньорічна вологість повітря 9,0 мб, відносна вологість 80%, недостаток насичення 3,2 мб [5].

Таблиця 1.4

Сума дефіциту вологи за вегетаційний період різної забезпеченості

Випаровування з осушених боліт складає 550 м [5]

Таблиця 1.5

Випаровування з водної поверхні в характерні роки по місяцях (мм)

1.6 Рельєф

Переважаючими формами рельєфу в Ратнівському районі є екзогенні, переважають ті, що сформувалися внаслідок дії материкового зледеніння та роботи річки. Під час окського зледеніння утворилися слабо виражені в рельєфі моренні відклади та водно-лоьдовикові піски, що перекриті відкладами молодшого віку. Внаслідок обширного дніпровського зледеніння сформувалися численні кінцево-моренні горби, флювіогляціальні ози, відклади при льодовикових озер, що утворилися після льодовика, конуси виносів валунів і суглинків.

Денудаційні форми рельєфу на Поліссі виражені при піднятими вододілами, які складені мергелями та крейдою зі зруйнованими антропогенними відкладами. Для долини річки Прип’ять характерний рельєф органогенного походження, представлений торфовищами. Кваліфікаційна риса його – загальна рівнинність території з окремими пониззями, зайнятими водою.

Ратнівський район лежить у межах Волинської акумулятивної рівнини Верхньо-Прип’ятської акумулятивної низовини з мінімальними абсолютними висотами, потужними алювіальними відкладами в межах заплави і двох надзаплавних терас р. Прип’ять. Друга надзаплавна тераса Прип’яті складена пісками, вкрита сосновими лесами, через що носить назву борової. Зустрічаються й еолові форми рельєфу – дюнні піски, вали, горби, які утворилися внаслідок дії вітру та відкладів піску, перенесеного талими льодовиковими водами [5].

1.7 Поверхневі води

Ратнівський район багатий на поверхневі води, до яких відносяться води суходолу, що постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні у формі водних об’єктів: річок, озер, ставків. основними елементами гідрографічної сітки є річки і озера, які визначають специфіку водних систем району. В них зосередженні значні запаси води, що поєднані з підвищеною водністю території утворює порівняно великі водні ресурси.

В районі - 32 озера ( загальна площа водного дзеркала 3,5 тис. га), у тому числі Турське озеро, Оріховець, Оріхове, які зв’язані між собою Турським каналом. По території району протікає річка Прип’ять та її притоки Турія і Вижівка.

Більшість озер району знаходяться в зоні великих меліоративно-осушувальних систем, що призводить до значного прискорення природного процесу їх евтрофування, зникнення частини дрібних озер через спорудження відкритих меліоративних каналів, забруднення їх органічними і мінеральними добривами, важкими металами, господарсько-побутовими стоками [5].

1.8 Ґрунти

Найпоширенішими в Ратнівському районі являються дернові і дерново-підзолисті, в основному оглеєні ґрунти та торфово-болотні і торф’яники.

Дерново-підзолисті ґрунти утворилися в результаті поєднання дернового і підзолистого процесів ґрунтоутворення. За ступенем підзолистості серед них виділяються слабо-, середньо- та сильно підзолисті. У залежності від механічного складу вони поділяються на піщані, глинисто-піщані, супіщані і суглинисті.

Дерново-підзолисті піщані і глинисто-піщані на піщаних та супіщаних відкладах мають дуже малу природну родючість. На них переважно вирощують мало вимогливі до поживних речовин і вологи сільськогосподарські культури: люпин, жито, картоплю, гречку льон. Для підвищення родючості цих ґрунтів проводиться вапнування мергелем, внесення гною та мінеральних добрив, торфокомпостів, поглиблення орного шару [5].

Торф’яники – це грунти, які формуються в умовах надмірного зволоження атмосферними та ґрунтовими водами під вологолюбною рослинністю і мають шар торфу 50 см. Торф’яні грунти – верхній кореневмісний та біологічно активний шар торфу, що характеризується ефективною родючістю.[1]

Виходячи з генезису, родючості по відношенню до меліорації і сільськогосподарського використання ґрунти об’єднують в три грунтово-меліоративні групи:

-           дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти;

-           дерново-слабопідзолисті, дернові глибокі глеєві і болотні зв’язано-піщані і супіщані ґрунти;

-           торф’яники низинні [5].

1.9 Ландшафти і фізико-географічне районування

Ратнівський район лежить в межах зони мішаних лісів , у провінції – Полісся, в області – волинське Полісся, у Верхньо-Прип’ятській підобласті, в Заболоттівському (І ландшафтний рівень) і Старовижівському (ІІІландшафтний рівень) фізико-географічних районах.

І ландшафтний рівень – переважають урочища луків з різнотравно-злаковим покривом на дерново-глеєвих та болотних ґрунтах. Найбільш заболочені низинні заплави, які піднімають над рівнем води річок від 0,5м до 2,0м і характеризуються значним поширенням складної сітки річкових рукавів, меандрів, стариць і невеликих озер. У заплавах виділяються прируслові, лучні та при терасові заболочені урочища. Саме ці типи природних комплексів зазнали найбільш інтенсивного осушення при проведенні меліоративних робіт.

ІІІ ландшафтний рівень представлений моренно-зандровими місцевостями з дерново-середньопідзолистими ґрунтами під суборами та сугрудами. Поширені болотні урочища низинного типу [5].

1.10 Рослинний світ

Флора Ратнівського району відноситься до гумідного генетичного центру, в якому розвинулися широколистяні та хвойні ліси-інтродуценти та культивати сільськогосподарського використання складають 343 види. Тобто вони збагачують флору приблизно на 25%. Серед інтродуцентів чимало видів, які остаточно натуралізувались у природніх угрупуваннях: біла акація, клен ясенелистий, пухироплідник калинолистий тощо. Інші стали поширеними бур’янами на окультурених площах.

Більша частина рослин є літньо зеленими. Лише 58 видів є зимово-зеленими. Серед них чимало реліктів давньої арктоальпійської флори: брусниця, зимо любка, вовчі ягоди пахучі тощо.

Лісами і лісовими насадженнями вкрито 52,7 тис. га. Основними породами є сосна (70% площі лісів), вільха, береза, дуб.

Соснові ліси за видовим складом займають проміжне становище між угрупуваннями тайги та широколистяними лісами. Вони зростають на піщаних та супіщаних дерново-підзолистих ґрунтах або на торф’яниках у пониженнях рельєфу. сюди належать сосново-лишайникові, сосново, зелено-мохові, сосново-орлякові та сосново-сфагнові групи асоціацій.

Дубово-соснові ліси є досить поширеними. вони належать до під тайгових формацій, хоч саме у них проходить поєднання бореальних та неморальних елементів флори. Ці ліси – двоярусні. Сосновий ярус вищий і становить 0,3, а дубовий під ним густіший і становить близько 0,6 повноти. Під лісовим наметом досить густий підлісок і трав’яно-чагарниковий ярус. Дубово-соснові ліси ростуть на більш багатих гумусом супіщаних ґрунтах. До складу формацій входять 2 групи асоціацій: дубово-сосново-ліщинова і дубово-сосново-крушинова.

Вільхові ліси поширені вздовж заплав і терас з вогкими та сирими дерновими ґрунтами. Деревний ярус складається з вільхи клейкої, до якої домішуються іноді ясен, в’яз, осика, береза пухнаста. насадження визначаються якістю і належать до І-ІІ класів бонітету. Підлісок розвинений і багатий видами. Тут зростають черемха, горобина, свидина, верба сіра, малина. Вони створюють густі хащі. Проективне покриття травою сягає 70%. Домінують кропива, калган, жовтяниця.

Березові ліси з’являються на місці колишніх соснових або дубово-соснових. Едифікатором таких похідних лісів виступає береза повисла, у більш вологих умовах – береза пухнаста. До них часто домішуються граб, осика, вільха клейка. в оптимальних умовах зростання береза досягає 24м заввишки і створює деревостани І-ІІ класу бонітету із зімкненістю крон до 0,8. Другий ярус виявлений слабо або його немає зовсім. У трав’яному покритті повторюються види материнських насаджень, але в цьому випадку покриття трав зростає на 20%.

В даному районі болота є дуже поширеними

Болота виникли у міжльодовикові періоди, коли відкриту від кригу землю вкривали рослини, останні відмирали, оторфовувались. Болота з’явились і на місцях колишніх водойм, де теж накопичувались відмерлі рештки рослин. Ці ділянки заростали мохами і отримали постійне перезволоження. Такі окислені ґрунти містять не більше 600мг розчинених солей. тому на них, крім мохів, зростають лише специфічні для боліт види рослин: хвощі, осоки, очерет, верби, берези тощо.

Найбільші площі боліт знаходяться вздовж долини річки Прип’ять. Однак ці території тепер здебільшого меліоровані.

Глибина торфу пересічно становить 1,6 м, а в окремих випадках досягає 7-13 м.

На території Ратнівського району поширеними являються оліготрофні болота – це одне із найцікавіших утворень природи і трапляються майже виключно на Західному Поліссі. Ці болота формуються на вододільних рівнинах і відзначаються бідним мінеральним живленням. У пониженнях практично тут завжди присутня вода, над якою підносяться купини трав і чагарників. Оліготрофні болота поділяються на лісові сфагнові та просто сфагнові.

Лісові сфагнові болота відрізняються наявністю соснового ярусу і розміщуються вздовж краю верхового болота. Деревостан з сосни та берези – розріджений та невисокий. У підліску розростаються багно, Андромеда, численні верби. Часто трапляються зарості журавлини та лохини. Серед трав поширені пухівка, рихноспора, шейхцерія та інші види. Моховий покрив – густий та однорідний. Лісові болота складають переважно з сосново-чагарниково-сфагнових, сосново-чагарниково-пухівково-сфагнових та сосново-пухівково-сфагнових асоціацій.

Луки поширені, де менше орних ґрунтів, і займають близько чверті всіх земельних угідь.

В цілому по району переважають низинні та заплавні луки, серед яких найбільше болотистих та торф’янистих. осушувальні меліорації істотно змінили лучну рослинність. Змінилась їх ярусна структура і зменшилась біологічна продуктивність. Нові фітоценози схильні до подальшої деградації спочатку до стану дрібно осокових, а пізніше і до ситникових угрупувань.

Прибережні рослини займають мілководдя і мають зануреними лише корені та ніжні частини стебел. Найбільш характерними є формації очерету, куги, хвоща, рогозу, які розвиваються переважно як моно домінантні угрупування. поруч з ними ростуть лепеха, їжача голівка, стрілолист та інші види. ці зарості трав утворюють густі та пишні хащі, оберігаючи таким чином береги від руйнувань.

Водна рослинність надзвичайно різноманітна. Вона розростається у всіх водоймах. Русла річок вкривають зарості стрілолиста, які зовнішнім виглядом дуже відрізняються від рослин цього ж виду, які зростають на березі. на плесах і в заводях панують латаття, глечики жовті. жабурник, рдесник.

На мілководдях розростаються водний жовтець, пливушник, ряска. Зарості різака вкривають поверхню води настільки, що водойма ховається під ними на весь період вегетації.

Значну загрозу водній фауні та флорі створює адвентивний вид елодеї, яка особливо розростається у водоймах із стоячою водою. Загниваючи, маса елодеї призводить не лише до задухи риби, а й до відмирання аборигенної водної рослинності.

Щодо геоботанічного районування, то даний район лежить в межах Ковельсько-Сарненського округу, Ратнівсько-Любешівського району, що зумовлює поширення сосново-зеленомохових, переважно чорницевих лісів. у залежності від рельєфу терас річки розподіляються орлякові, різнотравні і навіть сухі лишайникові асоціації. У низинах їм протистоять заболочені лохиново-рунянкові або сфагнові угрупування [5].

1.11 Тваринний світ

Ратнівський район – один з не багатьох регіонів України, що має густу сітку озер, ставків та боліт і гідро фауна даних водойм дуже різноманітна. В останні роки посилюється антропогенне навантаження на гідро біоценози і особливо на малі річки, що призводить до погіршення якості води в них, зміни міжбіоценотичних зв’язків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7