Податковий облік і звітність

відмінність у призначенні бухгалтерської і податкової звітності (якщо за даними першої можна охарактеризувати фінансовий стан підприємства, то за даними другої - стан розрахунків з бюджетом за відповідними податками;

відмінності у оцінці активів та зобов'язань. Наприклад, витрати на утримання об'єктів соціальної сфери, легкового автотранспорту, кошти, перераховані як благодійні внески, не включаються до валових витрат, але відображаються у фінансовому обліку як операційні витрати; доходи і витрати майбутніх періодів у податковому обліку відображаються повністю відразу, а у фінансовому обліку їх зараховують на умовах принципу відповідності, виходячи з терміну, на який вони розраховані;

метою фінансового обліку є комплексна оцінка реального фінансового стану підприємства і його методологія регулюється виключно Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, то мета податкового обліку полягає у визначені бази для фіскальних платежів. Податковий облік переважно регулюється нормами Законів про податки і платежі, або ж інструктивними матеріалами податкової адміністрації України;

Таким чином в Україні, як і у економічно розвинутих країнах, реально існує податковий облік. Десятиріччями традиційно бухгалтерський облік у нас був одночасно підпорядкований і потребам облікового забезпечення податкової звітності, в той час, як у більшості країн ринкової економіки податковий облік був виокремлений вже давно і його ведуть або ж зовсім незалежно від фінансового, або з певним наближенням до останнього. Тому логічним є те, що не всі теоретики і практики однозначно сприймають появу терміну «податковий облік».

Разом з тим фінансовий і податковий облік мають не тільки відмінності, але й спільні риси:

різні податкові показники формуються і обчислюються за допомогою даних бухгалтерського обліку;

обидва вони базуються на одних і тих же первинних документах; фіксують одні й ті ж дані і факти господарського обліку;

ці види обліку ведуть одні й ті ж спеціалісти - бухгалтери;

основна частина інформації, отриманої у системі бухгалтерського і податкового обліку призначена для зовнішніх користувачів.

Як у фінансовому, так і в податковому обліку застосовуються найголовніші елементи бухгалтерського обліку -- документація, подвійний запис.

Інколи дані фінансового обліку, правда узгоджені з вимогами податкового обліку, є вихідними для записів у податковому обліку. Так приріст (убуток) придбаних товарно-матеріальних цінностей визначається на основі даних фінансового обліку.

Для уточнення даних податкового обліку використовують первинні документи і облікові реєстри фінансового обліку. Зокрема так уточнюються дані щодо визначення податку на додану вартість, валових витрат, валових доходів, а також інших платежів.

Разом із тим організація податкового обліку на підприємствах утруднюється, бо у Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, не передбачено окремих синтетичних, чи принаймні субрахунків для обліку валових витрат і валових доходів, які є визначальними при обчисленні оподатковуваного прибутку.

2.3. Моделі співіснування бухгалтерського і податкового обліку за кордоном. Види податкового обліку

В зарубіжних країнах розрізняють дві моделі співіснування бухгалтерського і податкового обліку [39,60].

Перша модель - континентальна представляє собою положення, за якого бухгалтерській і податковий облік фактично співпадають і перший виконує усі фіскально-облікові задачі (Германія, Швеція, Іспанія, Італія та ін.).

Друга модель - англосаксонська передбачає співіснування і ведення паралельно як бухгалтерського, так і податкового обліку (США, Англія, Австрія, Канада та ін.).

За ступенем участі бухгалтерського обліку в системі податкового обліку можна виділити три види податкового обліку [39,60]:

бухгалтерській податковий облік - показники податкового обліку формуються виключно на даних бухгалтерського обліку;

змішаний податковий облік - показники податкового обліку формуються на основі даних бухгалтерського обліку, але з використанням певних методів для цілей оподаткування;

абсолютний податковий облік - показники податкового обліку формуються без участі бухгалтерського обліку (мито, державне мито).

В деяких зарубіжних країнах бухгалтерській облік є основою складання податкової звітності [52]. Так у Білорусі до компетенції головного бухгалтера входить складання і своєчасне надання повної й достовірної бухгалтерської та податкової звітності. В Литві бухгалтерський облік має забезпечувати процес своєчасного та достовірного складання податкової та статистичної звітності. В Киргизії одне із завдань бухгалтерського обліку відноситься складання фінансової звітності, забезпечення інформацією для складання інших видів звітності. В Молдові бухгалтерський облік є комплексною системою обліку, інформації і звітності, на базі якої визначаються необхідні показники для складання податкової звітності. В Узбекистані одним із завдань бухгалтерського обліку є складання фінансової, податкової та іншої звітності.

У країнах ЄЕС система бухгалтерського обліку є джерелом складання декларації про прибуток.

Існування проблеми податкового обліку в Україні є результатом нестикувань між Законами України “Про бухгалтерський облік в Україні” і “Про оподаткування прибутку підприємств”. Проблема податкового обліку може бути розв'язана шляхом прийняття законодавчого чи нормативно-правового акту, в якому б були закріплені методологічні, методичні та організаційні аспекти ведення податкового обліку на підприємстві.

Методологічний аспект передбачає визначення засад, на яких формується система податкового обліку, з яких елементів складається. Методичний аспект має висвітити процедурний бік податкового обліку, тобто порядок формування вихідної інформації і підготовки даних для складання податкової звітності. Організаційний аспект має відповісти на питання: хто та в яких регістрах буде вестись податковий облік.

Тема 3. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ПОДАТКОВОЇ ЗВІТНОСТІ

3.1. Поняття податкової звітності

Звітність - завершальний результат фінансового, виробничого, податкового та статистичного обліку. Вона призначена для використання зовнішніми і внутрішніми користувачами [50].

Держава використовує звітність для контролю за вірністю та своєчасністю розрахунків по податкам, зборам, обов'язковим платежам. Показники звітності використовуються для моніторингу господарсько-фінансової діяльності підприємств. На підприємствах звітність використовують для контролю за виконанням планів, аналізу господарської діяльності, формування стратегічних планів. Від якості складання звітності залежить якість прийняття рішень тактичного і стратегічного плану, ефективність функціонування підприємства і держави в цілому.

Звітність підприємства поділяється на фінансову, податкову, статистичну.

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період [32].

Статистична звітність - це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя [50].

Податкова звітність - сукупність дій платника податку по складанню, веденню і поданню документів, які містять інформацію про результати діяльності платника податку, його майновий стан і фіксують процес обчислення податку, а також суму, яка має бути сплачена до бюджету. Податкова звітність складається платником податків самостійно і подається до податкових органів за результатами звітного періоду у встановлені законодавством терміни [50].

Терміни подання податкової звітності встановлюються для кожного податку окремо. Першим днем представлення звітності вважається день, наступний за днем закінчення звітного періоду. У випадках, коли останній день подання звітності є вихідним або святковим, днем подання звітності вважається перший робочий день, що слідує за вихідним (святковим).

Форми податкової звітності та порядок їх заповнення розробляються Державною податковою адміністрацією України обов'язковим узгодженням профільного комітету Верховної Ради України. Форми та періодичність подання податкової звітності по місцевим податкам та зборам розробляються і затверджуються місцевими органами влади.

Виділяють дві групи податкових документів [53]:

1. Розрахунково-декларативна документація - документи, у яких фіксуються податкові розрахунки й суми податків. По кожному податку існує єдиний розрахунковий документ, що представляє платником податків у податковий орган у встановлений законодавством строк. У розрахунково-декларативних документах указуються строки подання звітності, база оподатковування, податкові пільги, розмір податкового окладу.

2. Довідкова документація - документи, що містять довідкові відомості, що деталізують дані для обчислення податків, що розшифровують або обґрунтовують податкові розрахунки. Подібна документація ділиться на: документи, необхідні для обчислення податків; документи довідкового характеру, що не впливають на вирахування сум податків.

3.2. Податкова декларація. Порядок та терміни подання податкової звітності

Податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу) [12].

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Податкова декларація приймається без попередньої перевірки. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації.

Податкова декларація подається до податкового органу у двох примірниках, один з яких повертається платнику з відміткою посадової особи податкового органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути засвідчений печаткою.

Податкова декларація повинна містити в собі наступні обов'язкові відомості:

ідентифікаційний код платника податку;

повне найменування платника податку, відомості про його місцезнаходження або місце проживання;

період, за який подається декларація, або дата, за станом на яку подається декларація;

дату подання податковому органу податкової декларації;

розмір бази оподатковування; суму й розмір витрат і пільг;

суму, не оподатковувану податком;

ставку оподаткування;

суму податку, що підлягає сплаті.

Податкові декларації подаються за базовий податковий період (табл. 5).

Таблиця 5

Строки подання податкової декларації

У податковому законодавстві передбачено подання податкової декларації незалежно від наявності (відсутності) податкових зобов'язань у платника податків (податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість). Єдиним виключенням з цього правила є збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, в Порядку заповнення звіту з якого передбачено, що якщо у платника збору в звітному (податковому) періоді відсутні операції з продажу алкогольних напоїв та пива (тобто відсутній об'єкт оподаткування), він може звіт і не подавати.

Платник податку має право обрати один з трьох порядків подання податкової декларації: особисто; поштою; в електронному вигляді.

Декларацію підписує платник податку чи його представник у межах його повноважень.

Якщо платник податку після подання декларації знайшов арифметичну помилку чи описку, що призвело до заниження (завищення) податку, він може подати податковому органу декларацію з уточненнями разом із заявою про це. Така заява дорівнюється до подачі нової декларації.

3.3. Зберігання документів

Строки зберігання документів визначає “Перелік типових документів” [17], який розповсюджується не тільки на підприємства, алей на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.

Строки зберігання різних видів документів окрім Переліку типових документів визначаються також окремими Переліками, дія яких поширюється на деякі установи. Окрім того, на території України діють в частині, що не суперечить законодавству України, біля 150-ти відомчих (галузевих) переліків документів, затверджених міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади колишнього СРСР.

Для основної частини первинних документів встановлено строк зберігання в три роки за умови проведення перевірки податковими органами за період, до якого відносяться документи. Якщо перевірка не була проведена, то цей строк збільшується до закінчення перевірки. Документи по заробітній платі робітників мають зберігатися до досягнення робітниками 75-річного віку.

Документи поділяються на дві категорії: ті, що направляються та ті, що не направляються до Національного архівного фонду. До Національного архівного фонду надходять документи, що мають наукову історико-культурну цінність, до яких документи більшості підприємств не відносяться. Однак якщо підприємство збирається знищити документи, строк зберігання яких закінчився, ним створюється експертна комісія з числа робітників підприємства та робітника місцевого архіву, яка визначає, чи підлягають документи переданню до Національного архівного фонду або ні. Але оскільки на більшості підприємств таких документів немає, як правило, вони не запрошують робітників архіву для прийняття відповідного рішення. Опис документів, що мають бути знищенні, має бути узгоджений з експертно-перевірочною комісією при архіві.

Якщо документи не підлягають переданню до Національного архівного фонду та строки зберігання їх минули, то їх можна знищити.

Документи підлягають переданню організаціям, що займаються заготівкою вторинної сировини і їхня передача оформлюється відповідними накладними. При незначному об'ємі документів, що підлягають знищенню, вони можуть бути спалені, про що в акті робиться відповідна відмітка.

Слід відмітити, що навмисне знищення документів, здійснене за корисними мотивами чи внаслідок інших особистих інтересів, карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів чи обмеженням свободи до 3 років відповідно до ст.357 Кримінального кодексу [2].

Якщо підприємство правомірно знищило документи, в яких минув строк зберігання, то податкові органи не можуть заявити про те, що валові витрати підприємства відповідного періоду є непідтвердженими.

Згідно з пунктом 6.10 Положення [18] у випадку пропажі чи знищення первинних документів, облікових регістрів та звітів керівник підприємства (установи) письмово сповіщає про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їхньої пропажі чи знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники органів слідства, охорони та державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства (установи). Копія акту направляється органу, в сфері управління якого знаходиться підприємство (установа), а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами в 10-денний строк.

Податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності 1095 днів у разі коли:

а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

Тема 4. ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

4.1. Розвиток прибуткового оподаткування підприємств в Україні

Прибуткове оподаткування підприємств та організацій завжди було в центрі уваги законодавців, які неодноразово переглядали та вдосконалювали його. Зміни об'єкта оподаткування, ставок податку, складу податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів, в результаті за період 1991-1998р. утримання податку з прибутку регулювалось нормами чотирьох законів.

Так, в 1991 році діяв Закон СРСР “Про податок з підприємств і організацій” у відповідності з яким об'єктом оподаткування був балансовий прибуток підприємства, розрахований як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. Для підприємств встановлювався максимальний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35%. Крім того, ставки податку на прибуток були диференційовані в залежності від сфери діяльності.

З 1 січня 1992 року був введений в дію Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», згідно якого об'єктом став валовий доход підприємства, зменшений на суму матеріальних затрат і обов'язкових платежів. В об'єкт оподаткування крім прибутку були включені затрати на оплату праці. Ставка податку складала 18 % доходу. Понижені ставки в розмірі 15 % були встановлені для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30 % і в розмірі 9% для дослідних заводів. Підвищені ставки були встановлені для посередницької діяльності (65%) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів (70%). В 1993 році була здійснена спроба перейти від оподаткування доходу до оподаткування прибутку підприємств (Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій), але після квартального періоду справляння цього податку він знов був замінений на податок з доходів.

З 1 січня 1995 року набрав чинності Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Об'єктом оподаткування став балансовий прибуток підприємств, розрахований як сума прибутку від всіх видів діяльності за звітний період. Базова ставка податку складала 30%. Для підприємств агропромислового комплексу була встановлена ставка 15%, для посередницьких операцій - 45%, для прибутку від проведення лотерей і ігрового бізнесу - 60%.

З 1 липня 1997 року був введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають ведення спеціального податкового обліку.

Після введення даного Закону об'єктом оподаткування виступає розрахунковий прибуток, основою для визначення якого є валові надходження і витрати, які підприємство понесло не у зв'язку з реалізацією конкретного обсягу продукції, а за певний період часу.

З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств””(№349 від 24 грудня 2002 року), який вніс суттєві зміни в механізм справляння податку на прибуток. Основною причиною, яка викликала необхідність змін та доповнень до податкового законодавства України в частині оподаткування доходів фізичних осіб, стало те, що законодавчі акти, прийняті в 1990-1996 р., виявились недостатньо розробленими і недостатньо перевіреними практикою. Сьогодні податок на прибуток підприємств є основним прямим прибутковим податком з юридичних осіб.

4.2. Порівняльна характеристика відображення валового доходу в податковому обліку та доходів в бухгалтерському обліку

Валовий доход в розумінні податку на прибуток підприємств за своїм змістом відрізняються від доходів за реалізовану продукцію чи власне валового доходу як економічної категорії.

Необхідність відокремленого ведення податкового обліку пояснюється тим, що визнання доходів і валового доходу, витрат (валових витрат), фінансових результатів (прибутку до оподаткування) у податковому законодавстві не відповідає основним принципам визнання доходу в бухгалтерському обліку. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи і витрати визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" [35] і Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" [36] . В податковому обліку витрати визнаються згідно норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [3]. В результаті виникають розбіжності в визнанні доходів і витрат, визначенні фінансових результатів в бухгалтерському обліку і визначенні прибутку до оподаткуванні в податковому обліку.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виняткової (морський) економічній зоні, так і за її межами [3].

Доход - сума яка визначається під час збільшення активу або зменшення зобов'язань, що зумовлює зростання власного капіталу за умови, що цей доход може бути достовірно оцінений [35].

Правила ведення бухгалтерського обліку, порядок визначення фінансових результатів передбачають трактування господарських процесів не з податкових позицій, а з економічної сутності кожної господарської операції і орієнтований на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, а тому не передбачають формування показників, які використовуються для складання податкової звітності на основі чинного податкового законодавства України.

Доходи визнані в бухгалтерському обліку, як правило визнаються валовими доходами і в податковому обліку, але різниця може виникнути в результаті не співпадання по звітних періодах, оскільки момент визнання доходів в бухгалтерському і в податковому обліку різні. Крім того встановлено різні підходи по визнанню доходів і валових доходів по окремих операціях, які визнаються валовими доходами і не є доходами в бухгалтерському обліку.

Порівнюючи валові доходи з доходами в бухгалтерському обліку можна виділити їх відмінні риси [55]:

1. До валових доходів включають суму отриманої від покупців, замовників попередньої оплати (авансів). До доходів діяльності сума одержаних авансів не належить.

2. Валові доходи обліковують для визначення оподатковуваного прибутку, а доходи від діяльності обліковують для розрахунку фінансового результату підприємства.

3. Вартість оприбуткованих товарно-матеріальних цінностей при здійсненні бартерних операцій (перша подія) належить до складу валових доходів. Зобов'язання за отримані першими за бартером товарно-матеріальні цінності у фінансовому обліку відображають у складі кредиторської заборгованості без включення у доход від діяльності підприємства.

4. Безоплатно одержані необоротні активи включаються до складу валових доходів загальною сумою в момент надходження на підприємство, а в бухгалтерському обліку відображаються в складі додаткового капіталу і визнаються доходом по мірі визнання витрат, тобто по мірі нарахування амортизації.

В обліку валових витрат і валових доходів є суттєва відмінність. Валові витрати відображаються без податку на додану вартість. Валові доходи відображаються з податком на до-дану вартість та акцизним збором. В той же час статтею 4, під-пунктом 4.2.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що з валового доходу виключається сума податку на додану вартість, але лише в тих випадках, коли покупець є платником такого податку [3]. Таке виключення здійснюється розрахунковим шляхом без відображення бухгалтерськими проводками при складанні “Декларації про прибуток підприємства”, де валові доходи відображаються без суми податку на додану вартість.

У податковому обліку при формуванні доходів і валових витрат власне процес виробництва взагалі не розглядається, оскільки тут до уваги беруть лише постачання і реалізацію.

Зате в податковому обліку визначальною є послідовність операцій з постачання виробничих запасів та реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, оскільки валові доходи і витрати формуються тут лише з урахуванням так званої “першої події”. При цьому як події виступають не одна окрема операція, а декілька. Наприклад, першою подією є продаж покупцям продукції, який у фінансовому обліку передбачає укладання договору з конкретним покупцем, отримання від нього довіреності, виписування товарно-транспортної накладної, врешті відвантаження продукції чи товарів (виконання робіт або послуг), відправку її покупцеві.

Як друга подія тут будуть відображені операції, які пов'язані з розрахунками за продану продукцію (товари, роботи, послуги). Причому вони здійснюється інколи як покупцем, так і продавцем (постачальником) або й двома одночасно - залежно від форми розрахунків.

Однак нерідко послідовність окремих частин операції інша: спочатку покупці здійснюють попередаю оплату і це стає в податковому обліку першою подією, а власне постачання продукції (товарів, робіт і послуг) -- другою подією, хоч зміст операцій залишається ідентичний.

Оподатковуваний прибуток визначається з урахуванням подій, які настали раніше: дата надходження (чи списання) коштів з рахунка -- при попередній оплаті або, навпаки, дата відвантаження (чи одержання) товарів (робіт, послуг) -- при наступній оплаті. Тобто, при його визначенні змішано два методи: касовий і нарахування.

4.3. Порівняльна характеристика відображення валових витрат в податковому обліку та витрат в бухгалтерському обліку

Відмінність валових витрат від витрат виробництва, головним чином у тому, що до валових витрат зараховуються будь-які витрати платника подат-ку на прибуток підприємств, які здійснено ним у зв'язку з придбанням матеріалів, сировини, товарів, робіт і послуг. Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні відмінності та взаємозв'язок.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [3].

Витрати - зменшення активів чи збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [36].

Відмінності валових витрат і витрат виробництва (діяльності) у наступному [55]:

1. Валові витрати - об'єкт податкового обліку, а витрати виробництва (діяльності) - об'єкт фінансового обліку.

2. До валових включають витрати, пов'язані з придбання ТМЦ. На витрати виробництва вартість придбаних ТМЦ не відносять, а лише списують їх витрачання. У бухгалтерському обліку вартість отриманих ТМЦ обліковують у складі виробничих запасів.

3. Амортизацію основних засобів у валові витрати не включають, а відносять до витрат виробництва та обліковують у складі виробничої собівартості продукції виробничих накладних, адміністративних та збутових витрат.

Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток. Витрати виробництва (діяльності) обліковують для визначення собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності підприємства.

Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу валових витрат. У фінансовому обліку визнані штрафи, пені, неустойки включають до витрат виробництва (діяльності) і обліковують у складі інших витрат операційної діяльності.

Наявність нормативів включення до складу валових витрат.

Облік валових витрат варто здійснювати з використанням системи облікових реєстрів і рахунків податкового обліку. Це можуть бути виробничі звіти, відомості розрахунку витрат на виробництво за економічними елементами і собівартості товарної продукції, книги обліку виробництва або інші пристосовані реєстри, які б давали можливість хронологічно-систематичного запису операцій, підрахунку загального дебетового і кредитового обігу за місяць, перенесення їх у Головну книгу для підрахунку в ній підсумків дебетових обігів за звітний (податковий) квартал чи рік. В той же час окремого реєстру аналітичного обліку для підсумкового обліку валових витрат не передбачено.

Аналітичний облік валових витрат повинен бути організований таким чином, щоб можна було узагальнювати операції. Зокрема, необхідно передбачити окреме групування валових витрат у хронологічному порядку за такими групами: витрати на придбання товарів (робіт, послуг); приріст (убуток) балансової вартості запасів; витрати на оплату праці; сума внесків до фондів державного загальнообов'язкового соціального страхування; суми внесків на довгострокове страхування життя, додаткове пенсійне страхування; суми податків, зборів (обов'язкових платежів); витрати, пов'язані з виконанням довгострокових договорів; добровільне перерахування коштів, передача товарів (робіт, послуг); витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин; витрати від вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у “нестандартних” платників; інші витрати.

Підпунктом 11.2.3 Закону [3] визначено, що датою збільшення валових витрат платника податку на прибуток підприємств при здійсненні операцій з деякими «незвичними» партнерами є дата оприбуткування таких товарів (а при імпорті - також робіт, послуг, супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати.

Юридичні особи - суб'єкти малого підприємництва, що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, незалежно від обраної ставки єдиного податку класифікуються як «незвичні» платники. Стосовно фізичних осіб - платників єдиного податку, то в цьому питанні однозначність відсутня та можливими передбачаються два підходи.

Перший з них (ліберальний) заключається в тому, що при придбанні товарів (робіт, послуг) у приватних підприємців дата збільшення валових витрат покупця визначається за першою подією, тобто без врахування пп. 11.2.3.

Другий підхід - фіскальний - передбачає, що операції с будь-якими приватними підприємцями підпадають під дію пп. 11.2.3 Закону [3].

Найбільш вірогідним є другий підхід, а тому в податковому плануванні операцій придбання товарів (робіт, послуг) у будь-яких платників, що застосовують спрощену систему оподаткування метод першої події при формуванні валових витрат не застосовується.

Загальний принцип документального підтвердження оформлення операцій з придбання товарів (послуг) у «незвичних» платників заключається в тому, що в договорі має бути вказаний статус продавця. При цьому правило першої події застосовується тільки у випадку, якщо в договорі вказано, що продавець є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах. Якщо ж в договорі вказано, що продавець сплачує податок на прибуток у складі єдиного податку чи статус продавця взагалі не вказано - застосовуються норми п. 11.2.3 Закону [3].

Зазначення податкового статусу для продавця є обов'язковим тільки в том випадку, якщо партнер - платник податку на прибуток на загальних умовах вимагає цього.

Тому відповідний обов'язок у продавця виникає незалежно від того, в якій формі (письмовій, усній) були виказані вимоги покупця. Якщо така вимога з боку покупця відсутня - продавець зазначати свій статус не зобов'язаний. Згідно з пп. 11.2.3 податковий статус продавця має бути вказаний саме в договорі.

Можливі наслідки відображення чи не відображення в договорі між покупцем, що застосовує загальну систему оподаткування та платником єдиного податку (продавцем) податкового статусу останнього в систематизованому вигляді представлені в табл. 6.

Таблиця 6

Наслідки відображення (не відображення) податкового статусу в договорі

4.4. Облік приросту (убутку) балансової вартості товарів

Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

При цьому, до приросту запасів не включається вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих), а до убутку запасів не включається вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6