Рефераты

Інформаційне суспільство

Конкретний план дій у даному напрямку був розроблений ЄС у липні 1994 року й одержав назву “Європейський шлях в інформаційне суспільство”. Він передбачав основні напрямки діяльності Євросоюзу: створення нормативно-правового простору; розвиток інформаційних мереж, класифікацію основних послуг, стандартизацію устаткування; вивчення соціальних і культурних аспектів інформаційного суспільства; пропаганду концепції інформаційного суспільства серед населення.

Знаменним кроком на шляху розвитку глобального інформаційного суспільства стала Брюссельська конференція 1995 р. країн великої “сімки”. У ході конференції були виокремлені основні принципи розвитку інформаційного суспільства: забезпечення справедливої конкуренції, заохочення приватних інвестицій, визначення й адаптація регулюючих механізмів, забезпечення відкритого доступу до мереж, створення умов для забезпечення універсального доступу до інформаційних послуг, підтримка розмаїтості змісту, включаючи культурне і мовне, визнання необхідності міжнародного співробітництва. Також підкреслювалася необхідність тісного міжнародного співробітництва з метою трансформації національних інформаційних інфраструктур в інформаційну інфраструктуру [4]. Таким чином, починаючи з Брюссельської конференції державна політика у сфері побудови інформаційного суспільства стала визначатися переважно не в масштабі окремої країни, а на трансєвропейському і глобальному рівнях.

Для обговорення актуальних питань формування інформаційного суспільства (позначеного цифрового розриву між країнами й у рамках окремих держав, дотримання свободи слова, захисту інтересів національних меншин, національної культурної спадщини і мови, протистояння культурній експансії, охорони інтелектуальної власності й ін.) була організована 5-та Європейська конференція міністрів з політики в галузі засобів масової інформації, що проходила 11-12 грудня 1997 р. у Салоніках. У ході конференції міністри держав підкреслили прагнення сприяти внеску нових інформаційних технологій у розвиток прав людини і демократії на загальноєвропейському рівні і висловили бажання, щоб кожний міг користуватися економічними, технічними і соціальними можливостями, наданими цими технологіями і службами. Осуд одержало будь-яке використання нових технологій для поширення якої-небудь ідеології чи для здійснення якої-небудь діяльності, несумісної з демократичними цінностями. З порушених на конференції питань були вироблені домовленості, зафіксовані в резолюції “Вплив нових комунікаційних технологій на права людини і демократичні цінності”. Згідно з цими домовленостями держави-учасники зобов'язалися сприяти без будь-якої дискримінації розвитку і використанню нових технологій і нових інформаційних і комунікаційних служб [12].

У березні 2000 р. Європейська Комісія прийняла нову десятилітню програму “Електронна Європа” і “Електронна Європа-2002”, метою якого було прискорення руху Європи до інформаційного суспільства і мережної економіки. Програма “Електронна Європа” сконцентрована на десятьох ключових галузях, у яких починаються відповідні дії. Найважливішими з них є забезпечення наявності доступу в Інтернет і до мультимедіа в усіх навчальних закладах, здешевлення користування Інтернетом, впровадження електронної торгівлі, електронний уряд. Нещодавно був розроблений і затверджений план дій “Електронна Європа-2005”. Проблематика реалізації інформаційного суспільства поступово звужується, увага європейських держав акцентується на найбільш проблемних моментах, серед яких залишаються проблеми впровадження електронного уряду, електронної освіти й електронної охорони здоров'я.

Важливим кроком на шляху до інформаційного суспільства стало прийняття Окінавської Хартії [18]. Безпрецедентне прискорення інформаційно-технологічних процесів закріпило існуючий інформаційний розрив між країнами “золотого мільярда” й рештою світу, і з кожним днем значно його збільшує. Подібний стан справ викликає серйозні побоювання, тому що в демократичному суспільстві кожна людина повинна мати можливість користуватися тими благами, що надає глобальне інформаційне суспільство. Саме про це говориться в Хартії глобального інформаційного суспільства, прийнятій країнами великої “вісімки” на самміті 22 липня 2000 р. на Окінаві. Було відзначено, що ефективне партнерство серед учасників, включаючи спільне політичне співробітництво, є одним із ключових елементів розвитку інформаційного суспільства і подолання цифрової нерівності. Своє головне завдання країни-учасниці побачили не тільки в сприянні переходу до інформаційного суспільства, але і повній реалізації його економічних, соціальних і культурних переваг. Для досягнення цієї мети були визначені наступні напрямки роботи, пов'язані з проведенням економічних і структурних реформ: раціональне керування макроекономікою; розробка інформаційних мереж, що забезпечують швидкий, надійний, безпечний і економічний доступ за допомогою конкурентних ринкових умов; розвиток людських ресурсів, здатних відповідати вимогам століття інформації, за допомогою освіти і довічного навчання; активним використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій у державному секторі [18]. Крім того, провідна роль у розробці інформаційних і комунікаційних мереж, завдання створення недискримінаційної політики і нормативної бази, необхідної для інформаційного суспільства, формування і розвиток глобального інформаційного суспільства в цілому, лежить на урядах країн.

Певним підсумком формування міжнародної інформаційної політики можна вважати проведення Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства. 10-12 грудня в 2003 р. під егідою Генеральної Асамблеї ООН і патронатом Генерального Секретаря ООН Кофі Аннана, а також при сприянні Міжнародного Телекомунікаційного Союзу в Женеві була проведена перша стадія Світового Самміту з питань Інформаційного Суспільства. У роботі Самміту взяли участь більше 13 тисяч делегатів з 161 країни світу. Вперше в історії на Самміті, як зустрічі на вищому рівні, були представники не тільки уряду, але і бізнесу, і громадського сектора. Метою цієї події стало прийняття країнами-учасниками двох стратегічних документів: “Декларації Принципів” і “Плану дій”, що стали фактично Конституцією інформаційного суспільства. У цих документах країни офіційно задекларували прагнення і рішучість у досягненні своєї мети “побудова на основі солідарності, партнерства і поваги до розмаїтості культур, етичних і моральних цінностей - орієнтованого на інтереси людей і розвиток, справедливого глобального інформаційного суспільства для всіх” [23].

У прийнятій “Декларації Принципів” визначені шляхи досягнення цієї мети, а саме: повномасштабне використання можливостей інформаційно-комунікаційних технологій, ліквідація розриву в цифрових технологіях, забезпечення універсального, масштабного, справедливого і доступного за ціною доступу до інформаційної інфраструктури і послуг.

Відповідно до затвердженого “Плану Дій” необхідно стимулювати утвердження національних стратегій розвитку інформаційного суспільства в усіх країнах до 2005 р. з огляду на розвиток соціального капіталу і національних особливостей кожної країни.

Основною метою II етапу Самміту, що відбувся в 2005 р. у Тунісі, стало рішення проблеми інформаційної нерівності і сприяння максимальному використанню потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій для всебічного соціально-економічного розвитку. На підсумковому засіданні Самміту 18 листопада 2005 р. світовими лідерами були схвалені два головних документи: “Туніське зобов'язання”, у якому підкреслена значущість інформаційно-телекомунікаційних технологій у подоланні “цифрового розриву” у світі і необхідність ефективного міжнародного співробітництва з метою побудови глобального інформаційного суспільства; і “Туніська програма”, що містить положення з ключових питань Самміту і наступних кроків, які необхідно здійснити для її виконання. У цілому, підсумкові документи Самміту підтвердили женевські угоди.

Таким чином, принципи і механізми, схвалені в Женеві і Тунісі, відкрили нову сторінку в процесі розвитку інформаційного суспільства. Реалізація постанов Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства стане гарантом забезпечення національних інтересів і прав різних країн у керуванні власними інформаційними ресурсами і, у той же самий час, буде сприяти розвитку глобальної взаємодії.

Розглядаючи політико-правові основи інформаційного суспільства, хотілося б зупинитися на взаємозв'язку розвитку інформаційного суспільства з розвитком демократії і становленні громадянського суспільства, на що вказують багато дослідників [14]. На їхню думку, сучасна модель демократії в майбутньому може значно зміниться. Очікувані зміни пов'язуються з розвитком нових засобів електронної комунікації і підвищенням середнього рівня освіти, відзначає А. Шадрин [24].

Як відомо, при становленні демократичних держав ключову роль відіграла поява на початку XVI ст. засобів масової інформації книг, періодичних видань, що забезпечили масове поширення початкової освіти і можливість свідомої участі широких верств населення в політичному житті великих національних держав.

Стрімке поширення Інтернету явище подібного порядку. Інтернет дає можливість оперативного доступу необмеженої кількості людей до текстів законопроектів ще на стадії їхньої попередньої розробки, а також до максимального обсягу аналітичної інформації. Крім того, принциповим нововведенням є можливість кожного громадянина з мінімальними, практично нульовими витратами звернеться до необмеженої за своїм складом аудиторії - усім підключеним до Інтернету. Таким чином, у виборців принципово розширюються можливості відстоювати свої інтереси на регіональному і державному рівнях. Завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям збільшується група людей, що мають можливість брати участь у виробленні і прийнятті політично значущих рішень - потенційно до рівня всього політичного населення, створюються передумови для поступового зменшення нерівності політичних можливостей громадян.

Сьогодні багато в чому завдяки розвитку інформаційного сектора, у тому числі і ЗМІ, збільшується число громадян, що беруть участь у політичному житті держави. Спостерігається зростання політичної свідомості, поява нових політичних ідей і напрямків. Політика зі сфери малоцікавої стає справою цікавою для багатьох. Це дозволяє говорити про те, що розвиток інформаційно-комунікативних технологій визначає перспективи політичної еволюції, що веде до демократії, на яку сьогодні орієнтується переважна більшість країн [24].

Можна констатувати, що активне впровадження в сферу політики інформаційно-комунікативних інновацій сприяє демократизації суспільства, трансформації колишніх уявлень, установок, стереотипів, у результаті чого змінюються багато форм поведінки, відносин між політичними інститутами й індивідами, а також прискорюється процес становлення громадянського суспільства, у якому головним є принцип верховенства права як засобу, що забезпечує захист людини як вищої цінності.

У багатьох сучасних дослідженнях звертається увага на той факт, що в даний час організується суспільний діалог - така взаємодія індивідів, груп і інститутів у полі суспільної свідомості, у якому кожен партнер ставиться до іншого як до суб'єкта, визнаючи його цінність, право на існування і незалежність. З цієї точки зору політична функція інформаційно комунікаційних технологій полягає в забезпеченні постійного суспільно-політичного диспуту, що передбачає можливість електронного і зворотного зв'язку в реальному часі між владою і громадянами, що сприяє подальшій демократизації і гуманізації громадського життя. Таким чином, метою включення до політичного життя інформаційно-комунікаційних технологій є створення відкритої для діалогу з громадянами прозорої вертикалі влади.

Однак, відзначимо, що таке оптимістичне сприйняття впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у сферу політики є трохи спрощеним. Поряд з безумовними перевагами, що привносяться інформаційними технологіями в процес демократизації суспільства, існують певні загрози неетичного використання останніх: централізація влади, монополізація інформаційного простору, контроль над індивідуальною свідомістю, тотальне використання маніпуляційних методів і т. ін. [69].

Перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку дає можливість використовувати демократичні інститути як інструмент соціального домінування. За наявності системи ефективного керування свідомістю і політичною поведінкою громадян за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій демократичні інститути можуть перетворитися на авторитарні чи неототалітарні структури влади. Таким чином, немає гарантій того, що функції, властиві системі електронних комунікацій, які стають усе більш популярними в середовищі політичної й економічної еліті, не будуть використані державними органами у своїх інтересах.

У плані демократизації суспільства за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій є важливим впровадження останніх у роботу державного апарата. Активізація використання інформаційно-комунікаційних технологій у державних органах переслідує два основні завдання. По-перше, зробити державу більш демократичною, інформаційно відкритою для населення. З цією метою розвивається сфера надання за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій ряду державних послуг населенню і бізнесу, створення масивів з державною інформацією, відкриття державними відомствами своїх сайтів в Інтернеті. По-друге, за рахунок використання нових технологій підвищити ефективність діяльності самих державних органів. Важливість проведення такої політики була підтверджена на зустрічі міністрів європейських країн, що відбулася в липні 1997 р. у Бонні, на якій учасники зустрічі кращим способом рішення цих завдань визнали “електронний уряд” [184]. Саме ця модель взаємодії держави і громадян найкращим способом відбиває трансформації політичного середовища в сучасних умовах. Актуальність дослідження і важливість утілення даної моделі в життя підтверджує той факт, що проблема електронного уряду одержала достатню розробку в сучасній соціальній, політичній і філософській думці [21].

Російський дослідник М. Вершинін пропонує таке визначення: “електронний уряд” - це система інтерактивної взаємодії держави і громадян за допомогою Інтернету, нова модель державного керування, що перетворює традиційні відносини громадян і владних структур [21, с. 117]. Українські автори І. Колиушко і М. Демкова вживають термін “електронне керування”, під яким розуміють “спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж і сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування певних служб у режимі реального часу і робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами” [74].

Однозначного визначення “електронного уряду” сьогодні не існує. Дослівний переклад “e-government” не зовсім точний за змістом. Зрозуміло, що мається на увазі не тільки мережна інфраструктура виконавчої влади, але в цілому вся інфраструктура органів влади. Говорячи про “електронний уряд” у будь-якому випадку варто мати на увазі державну мережну інформаційну інфраструктуру як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з точки зору суспільства, функціонування всіх галузей і рівнів державної влади [13].

Система електронного уряду передбачає, що будь-яка фізична чи юридична особа через Інтернет може звертатися з запитами в державні установи для одержання необхідної інформації і виконання юридичних трансакцій. За такою схемою відносин “громадянин держава” можна розраховувати на підвищення ефективності державного керування. Електронний уряд здатний змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Таким чином, власне кажучи, мова йде про зміну парадигми державної влади.

Проаналізувавши деякі приклади зі світового досвіду введення системи електронного уряду, можна констатувати її практичні переваги: 1) для громадян - 24 години на добу 7 днів на тиждень одержувати послуги, надані органами влади і державними установами, мати до них доступ через мережу Інтернет; можливість брати безпосередню участь у керування державою (у таких умовах питання поновлення прямої форми демократії стає реальністю, тому що уже немає технологічних перешкод для безпосереднього контакту громадян з чиновниками); 2) для бізнесу доступ до державних служб в Інтернеті, співробітництво з державою з метою сприяння економічному розвитку; 3) для державних структур - підвищення своєї ефективності, більш активне залучення громадян до політичного життя [72].

Крім того, інформаційні технології в державному керуванні, будучи новою тенденцією використання Інтернету, потенційно можуть виявитися ключовою точкою пропаганди самих інформаційних технологій у масах і, відповідно, впровадження ідей інформаційного суспільства, а також сприяти підвищенню комфорту в повсякденному житті і збільшенню кількості вільного часу населення.

Сьогодні реалізація ідеї електронного уряду викликає величезний інтерес в усьому світі. США, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, а також Об'єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія і багато інших країн уже застосовують чи починають застосовувати методи електронного уряду. Зокрема, уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, можливість сплати податків, штрафів тощо. В Англії реєстрація фірм має потребу в заповненні через мережу тільки однієї форми.

Створення і розвиток електронного уряду - масштабний і довгостроковий проект, повинний супроводжуватися інформаційною перебудовою всієї системи управлінських процесів і подоланням стереотипів бюрократичної культури. Таким чином, електронний уряд, що, на перший погляд, є лише механічним поєднанням інформаційних технологій і уряду, насправді створює умови для формування нової філософії державного керування [72].

У зв'язку з підвищенням соціальної ролі інформації і розвитком глобальних мереж у суспільстві виникають процеси трансформації багатьох правових інститутів. З'являються нові правові проблеми, пов'язані з використанням глобальних інформаційно-комунікативних систем в інфраструктурі ресурсів економіки, політики, інших соціальних сфер. Під впливом цих факторів формується особлива, комплексна галузь права - інформаційне право.

Російський дослідник В.А. Копилов визначає інформаційне право таким чином: “інформаційне право - система правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері при самостійному обороті відособленої інформації». При цьому під інформаційною сферою мається на увазі сфера здійснення інформаційних процесів - виробництва, збору, обробки, нагромадження, збереження, пошуку, одержання, передачі і поширення відособленої інформації, у тому числі з застосуванням інформаційних систем, технологій і засобів їхнього забезпечення, а також здійснення процесів виробництва, застосування і розвитку інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення, а основним предметом інформаційного права виступають «інформаційні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються при здійсненні інформаційних процесів у всіх галузях інформаційної сфери“ [41, с. 128].

Інформаційне право є нормативною основою інформаційного суспільства: інформаційне суспільство в правовому відношенні функціонує на основі нормативних актів, що регламентують інформаційні відносини і процеси, у тому числі відносини власності на інформаційні ресурси й авторські права, доступ до публічної інформації, захист інформації, права на інтелектуальну власність, використання інформаційних технологій у державному керуванні [47].

Основу інформаційного права, його юридичний базис складають інформаційні права і свободи, забезпечення гарантій яких є основною метою цієї нової галузі права. Так, з огляду на все зростаюче значення інформації в житті особистості, суспільства, держави, світове співтовариство в середині ХХ століття в Загальній декларації прав людини, затвердженій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., закріпило правові механізми, що забезпечують гарантії прав і свобод людини і громадянина, немаловажну роль у яких відіграють інформаційні права і свободи [61, с. 129].

З точки зору аналізу інформаційного суспільства важливим є питання задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин і проблема доступу до інформації. Право на доступ до інформації і недоторканість особи є загальними правами людини, їхнє законодавче оформлення створює правовий фундамент інформаційного суспільства. Хотілося б відзначити, що розвиток нормативної бази є необхідною умовою рішення багатьох проблем інформаційного суспільства, що складається. Серед них - цифрова нерівність країн і регіонів, проблема правового регулювання мережі Інтернет, електронної комерції й оподатковування в цій сфері, питання інтелектуальної власності, проблема забезпечення безпеки і конфіденційності інформації, можливість психологічного впливу на індивідуальну і суспільну свідомість з метою нав'язування свого бачення характеристик супротивника, його образу, використовуючи сучасні інформаційно-комунікаційні технології [61].

Необхідно визнати, що рішення цих проблем залежить насамперед від інформаційної політики як окремих держав, так і від того, наскільки тісно і продуктивно держави будуть співробітничати в цьому напрямку. Успішність інформаційної політики на національному і міжнародному рівні залишається одним з основних факторів, що впливають на розвиток глобального інформаційного суспільства. При цьому слід зазначити, що ще одним фактором, що стимулює розробку і реалізацію державної інформаційної політики, є діяльність різних недержавних структур, об'єднань, асоціацій, що сприяють розвитку інформаційного суспільства.

Висновок до 1 розділу

Підсумовуючи викладене вище і ґрунтуючись на власному баченні інформаційного суспільства, можна запропонувати наступне визначення: інформаційне суспільство - це якісно новий етап соціотехнологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокових тенденцій попереднього соціально-економічного розвитку, який передбачає збільшення ролі інформації і знань, а також формування і споживання інформаційних ресурсів у всіх системах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що діють у глобальних масштабах.

Таким чином, аналіз політико-правових основ інформаційного суспільства продемонстрував, що до таких належать: діалектично пов'язані з розвитком інформаційного суспільства процеси демократизації і становлення громадянського суспільства, регуляторна діяльність держави, що відіграє провідну роль у формуванні нового суспільства шляхом розробки і реалізації національної і міжнародної державної інформаційної політики й інформаційного права, процеси інформатизації органів державної влади (проект “електронного уряду”, діяльність недержавних структур, асоціацій, об'єднань, що сприяють розвитку інформаційного суспільства).

РОЗДІЛ 2 ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (НА ПРИКЛАДІ КМДА)

2.1 КИЇВ - інформаційно-аналітичний сервіс столиці України

Практично кожна європейська країна на даний час має нормативну базу, якою визначається національна політика з побудови інформаційного суспільства. При цьому наголошується, що створення такого суспільства підвищує конкурентоспроможність усієї країни, покращує якість життя населення, дає можливість збільшити темпи розвитку й переходу на передові економічні, торгові, технологічні позиції. Серед багатьох напрямів розвитку інформаційного суспільства особливу увагу останнім часом приділяють проблемі з назвою "Електронний Уряд". Спочатку доцільно визначити саме поняття Електронного Уряду.

Умовно вся сукупність відносин державного апарату з суспільством ділиться на три основні групи: міжвідомчі відносини, тобто відносини між самими органами виконавчої влади; відносини з бізнесом; відносини з громадянами. Ця типологія зумовлює вектори взаємодії електронного уряду.
Таким чином, міжвідомчі відносини - це частина об'єднаної інформаційної системи, що забезпечує керування роботою апарату, координацію діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів, ведення внутрішнього діловодства, автоматизацію відносин і документообігу між відомствами.
Натомість, у відносинах з бізнесом це можуть бути он-лайнові спілкування підприємницьких - структур з державними органами. Наприклад автоматизація податкових виплат чи проведення електронних тендерів на постачання продукції, продовження дії деяких ліцензій та патентів, інші електронні відносини, які дозволять значно прискорити бізнес-процеси в нашій країні. Крім цього, такий підхід дозволить деперсоніфікувати взаємини представників бізнесу й державних чиновників. Вважаю що, для розвитку підприємницької ініціативи позитив такого кроку, пояснювати немає необхідності.

Демократизація суспільних процесів, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, дотримання конституційних прав громадян приводять нас до розуміння того, що на перше місце необхідно, передусім, ставити інтереси людини. В нашому контексті це означає надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг шляхом використання інформаційної системи „Електронний уряд”.

Для надання інформаційних послуг через офіційний Веб-портал Київської міської влади, в лівій зоні навігації офіційного Веб-порталу, створено розділ Каталог послуг, який містить повний їх перелік. Вони систематизовані в свою чергу за категоріями отримувачів:

Громадянам України; 

Юридичним особам України;

Державним службовцям України;

Міжнародній спільноті.

Перелік інформаційних та інших послуг електронної інформаційної системи «Електронний Уряд» структурований по наступним галузям. Зокрема, для Громадян України передбачено 20 галузевих розділів, які вміщують по-декілька інформаційних підрозділів для надання різних послуг. Це послуги в соціальній та правовій галузі, в галузі освіти, здоров'я, культури, екології, спорту, зв'язку та інших. Для юридичних осіб передбачено висвітлення діяльності у 8 галузевих напрямках. Це надання послуг з утворення підприємств, сертифікації і ліцензування, питань зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, регуляторної політики тощо. Державні службовці зможуть отримувати інформацію стосовно кадрових питань, питань діловодства, інформатизації органів державної влади та іншу по створеним для цього чотирьом тематичним розділам.

Важливо усвідомити що, електронний уряд -- це не модна іграшка, а важливий, реальний інструмент демократизації нашого суспільства, який може допомогти вирішити безліч штучних проблем. У багатьох з нас іноді виникає дратуюче невдоволення від безрезультатних відвідувань різних установ, органів та структур. Ця система створює умови реального доступу до сучасних інформаційних ресурсів, для чого достатньо володіння тривіальними навиками й знаннями комп'ютеру.

Рис.2..1. Структурні ланки офіційного порталу Київської міської влади

Згідно п. 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 653-р (далі - Розпорядження) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (далі - ЦОВВ), Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації (далі - ОДА) повинні подавати щороку до 10 січня, що настає за звітним періодом, інформацію про хід виконання заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки".

Планом Заходів передбачено 15 заходів, виконання яких мало бути завершено у 2009 році. Кількість заходів, виконання яких має здійснюватись постійно або протягом усього терміну, на який складено План Заходів, загалом становить також 15. Розподіл зазначених заходів між головними виконавцями - органами виконавчої влади наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Розподіл заходів між відповідальними органами виконавчої влади за заходи

Орган виконавчої влади, який призначено відповідальним, згідно Плану Заходів

Кількість закріплених заходів

завершення виконання яких передбачено у 2008 році

таких, які мають виконуватись постійно

виконання яких має здійснюватись протягом усього періоду, на який розраховано План Заходів

разом

1

Держкомінформатизації** тут та надалі - з урахуванням розробленого Держкомінформатизації та погодженого із заінтересованими органами (в т.ч. Мінтрансзв'язку) проекту розпорядження КМУ "Про внесення змін до плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки"

2

Держкомтелерадіо

3

2

1

6

3

Міносвіти

3

-

1

4

4

Мінтрансзв'язку*

1

1

1

3

5

Центральні та місцеві органи виконавчої влади

1

2

-

3

6

Мінекономіки

1

-

1

2

7

Держспецзв'язку

-

-

2

2

Разом

15

7

8

30

З метою більш якісного та своєчасного виконання зазначеного пункту Розпорядження 10 грудня 2008 р. Держкомінформатизації було додатково надіслано органам виконавчої влади листи із переліком пунктів Плану Заходів, про виконання яких необхідно звітувати у 2008 році.

Не зважаючи на це, від деяких з органів виконавчої влади відповідної інформації Держкомінформатизації не отримав. Зокрема відсутня інформація про виконання Плану Заходів від таких органів виконавчої влади:

- Міністерства:

· Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

- Інші центральні органи виконавчої влади:

· Державна служба автомобільних доріг України;

· Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду;

· Національне агентство екологічних інвестицій України;

· Український інститут національної пам'яті.

- Місцеві органи виконавчої влади:

· Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

· Миколаївська обласна державна адміністрація.

Таким чином, загальний відсоток реагування органів виконавчої влади на п. 2 Розпорядження становить 90,9%, або 91,8 % по центральним органам та 88,9 % по місцевим.

Оцінюючи зміст 80 надісланих звітів, їх можна умовно розподілити на групи за відповідними кількісним та якісним критеріями. За кількісним критерієм (кількість заходів, про які надано інформацію, з тих, про які потрібно було звітувати): повні; неповні; фрагментарні. За якісним критерієм (змістовність розкриття питань, яких стосується звіт): змістовні; поверхневі; формальні. Розподіл звітів органів влади по цих групах ілюструють діаграми, наведені на Рис. 2.1 та 2.2.

Рис. 2.1. Розподіл звітів органів виконавчої влади за кількісним критерієм

Рис.2.2. Розподіл звітів органів виконавчої влади за якісним критерієм[73]

Як видно з наведених діаграм, звіти близька 8% органів виконавчої влади, які було надіслано, мають фрагментарний характер. Деякі з таких звітів містять інформацію лише про 1-2 заходи (хоча інколи ця інформація є досить змістовною за якісним критерієм). 9% звітів є суто формальними і майже не містять інформації по суті питань, які потрібно висвітлити. Серед органів, які надіслали такі звіти:

- Міністерство регіонального розвитку та будівництва України;

- Державна служба експортного контролю України;

- Державний департамент України з питань виконання покарань;

- Державний комітет архівів України;

- Державний комітет ветеринарної медицини України.

Найменш інформативне повідомлення надійшло від Служби безпеки України, яка повідомила про те, що виконання заходів, передбачених пунктами, по яких органи виконавчої влади мають звітувати, не вимагає участі органів СБУ та не відноситься до її компетенції.

Також формально з наданням мінімуму інформації про хід виконання Плану Заходів підійшла Київська міська державна адміністрація (КМДА), яка двома листами по суті поінформувала Держкомінформатизації лише про процес формування складу Громадської ради при КМДА та про те, що розвиток регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів інформаційно-аналітичних систем здійснювався у рамках Переліку завдань (проектів) інформатизації м. Києва на 2008 рік. Жодної конкретики про те, як виконується План Заходів КМДА, які заходи вживаються цим органом виконавчої влади у м. Києві, яке, виходячи зі значень статистичних ІТ-показників, є лідером за темпами розвитку інформаційних технологій та за обсягами коштів, витрачених на цей розвиток, надано не було[72].

Зазначені вище приклади, безумовно, є негативними. Адже неповнота інформації значно ускладнює процес її узагальнення та аналізу. Проте, як видно з Рис. 2.2. та 2.3, більшість органів виконавчої влади подали у межах компетенції, розгорнуту та детальну інформацію по суті питань. Серед тих, які найбільш змістовно звітували про виконання ними Плану Заходів:

- Міністерство економіки України;

- Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України

- Державна податкова адміністрація України;

- Державний комітет статистики України;

- Державний комітет України по водному господарству;

- Дніпропетровська обласна державна адміністрація;

- Одеська обласна державна адміністрація;

- Черкаська обласна державна адміністрація.

Ураховуючи те, що Мінекономіки та Держспецзв'язку є головними виконавцями по окремих заходах (табл. 2.1), їх детальне звітування набуває додаткової важливості.

У таблицях 2.1. і Додатку Б наведена детальна інформація, надана органами виконавчої влади про виконання Плану Заходів. Якщо порівняти її з аналогічною інформацією за минулий рік (лист Міністерства транспорту та зв'язку України від 09.02.2008 №949/23/10-08), то можна зробити висновок про значне покращання як самої звітної інформації, так і кількості та якості виконаних заходів. До найбільш значущих з виконаних у 2008 році заходів можна віднести наступні.

Сприяння реалізації пілотного проекту з надання юридичним та фізичним особам адміністративних послуг на основі електронної інформаційної системи "Електронний регіон" в Київській області. Розпорядженням голови облдержадміністрації від 12.07.2008р. № 423/А-2008 утворено робочу групу зі сприяння впровадженню пілотного проекту. Робоча група 30.07.2008р. прийняла комплексний план впровадження пілотного проекту та визначила адміністративний район проведення пілотного проекту та перелік електронних адміністративних послуг (подання звітності), що буде реалізований. У ході реалізації зазначеного пілотного проекту в обласній держаній адміністрації утворено регіональну систему захищеної електронної пошти органів виконавчої влади, яка є транспортною мережею проекту.

Створення веб-порталу електронних каталогів періодичних друкованих видань України та зарубіжних країн. Державним підприємством "Преса" впроваджено послугу "Передплата on-line" (приймання передплати через мережу Інтернет) на вітчизняні періодичні видання для передплатників України та на українські видання для передплатників СНД та далекого зарубіжжя. Розроблена та впроваджується дослідна експлуатація системи "Передплата on-line" на зарубіжні періодичні видання для передплатників України[70].

Здійснення заходів щодо подальшої розбудови національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі та її інтеграції до Транс'європейської електронної науково-освітньої мережі GEANT. Організація каналу передачі даних Київ-Варшава-Познань забезпечила доступ України до пан-Європейської науково-освітньої мережі GEANT на швидкості до 155 мб/с.

У 2009 році Планом Заходів передбачено завершення 16 заходів, що, з урахуванням економічної кризи, яка триває у державі, потребує докладання з боку, в першу чергу, головних виконавців більш значних зусиль та відповідального підходу до їх реалізації.

Завдання, які виконані у м.Київі у 2008 році :

- Створення сучасної телекомунікаційної інфраструктури міста Києва та забезпечення її розвитку: Створення системи мережевих вузлів першого та другого рівнів доступу з підключенням кабельними з'єднаннями першої черги структурних підрозділів КМДА, РДА та підлеглих структур до сучасної телекомунікаційної інфраструктури міста Києва. Розробка програмного комплексу для інформаційного забезпечення ефективного супроводу, технічного обслуговування та розвитку телекомунікаційної інфраструктури міста Києва.

- Впровадження та модернізація комплексної інтегрованої інформаційно-аналітичної системи «Економіка та інвестиції м. Києва»: Впровадження другої черги багатофункціональної системи інформаційної та експертно-аналітичної підтримки прийняття рішень у галузі економіки інвестицій. Моніторинг внутрішніх і зовнішніх ситуаційних чинників, що визначають поточний стан досліджуваних об'єктів та галузі в цілому. Реалізація алгоритмів аналізу даних системи (моделювання процесів) з метою усунення невизначеностей щодо прогнозування інвестиційних перспектив, обґрунтування механізмів розвитку досліджуваних об'єктів із залученням інвестицій, а також з метою розробки дієвих рекомендацій щодо підвищення рівня інвестиційної привабливості проблемних об'єктів міста, що включені у сферу забезпечення життєдіяльності населення. Створення програмно-технічних засобів для забезпечення аналітичної підтримки управління бюджетним процесом[73]

- Дослідна експлуатація мультисервісної корпоративної мережі КМДА, її системно-технологічне супроводження та вдосконалення телекомунікаційних сервісів: Надання послуг з передачі між структурними підрозділами КМДА, РДА та комунальними підприємствами, які підключені до мультисервісної корпоративної мережі. Модернізація єдиної доменної системи обміну файлами уніфікованої структури, а також системи розміщення веб-ресурсів і баз даних загального користування. Забезпечення стабільності, якості та захищеності інформації, що передається засобами мультисервісної корпоративної мережі. Забезпечення користувачів якісним та швидкісним доступом до ресурсів всесвітньої мережі Інтернет, впровадження нових Інтернет-сервісів. Впровадження новітніх технологій зв'язку

Інтерактивна інформаційно-аналітична система уряду України "Громадянське суспільство і влада" Кабінетом Міністрів України створено ще один комунікативний майданчик для забезпечення взаємодії з громадськістю.

На сайті “Громадянське суспільство і влада” ви зможете дізнатися про державні механізми сприяння інститутам громадянського суспільства, що вже діють в Україні, надати свої пропозиції, відчути власну причетність до підготовки важливих урядових рішень, необхідних суспільству.

“ Громадянське суспільство і влада ” повинно стати містком для міцного діалогу між Урядом України та громадськістю.

Станом на 27 березня 2009 року до Державного комітету інформатизації України надійшло 85 звітів органів виконавчої влади про надання ними інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи "Електронний Уряд", тобто звітували 96,6% від загальної кількості органів виконавчої влади. У розрізі центральних та місцевих органів державної влади: надали звіти 100% обласних державних адміністрацій (далі - ОДА) та 95,1% центральних органів виконавчої влади (далі - ЦОВВ). Не отримано зазначені звіти від таких органів виконавчої влади:

Міністерство з питань житлово-комунального господарства України;

Міністерство юстиції України;

Пенсійний фонд України.

Кожен ЦОВВ з наведеного переліку, за даними моніторингу Держкомінформатизації, також має свій офіційний сайт. Тому можна стверджувати, що станом на 27 березня 2009 року всі ЦОВВ та ОДА представлені в мережі Інтернет.

Значним є представлення у Інтернет районних державних адміністрацій. Це 433 веб-сторінки районних адміністрацій, розміщених на сайтах відповідних обласних (міських) державних адміністрації або Ради Міністрів АР Крим, та 302 окремих сайти або веб-сторінки. Ураховуючи те, що минулого року у мережі Інтернет було представлено лише 265 райдержадміністрацій, можна стверджувати про позитивну динаміку представлення органів виконавчої влади у мережі Інтернет.

Згідно з Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 15.08.2003 № 149, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.11.2003 за № 1066/8387, розрізняються чотири види електронного подання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи "Електронний Уряд", а саме:

інформування, тобто на веб-сторінці розміщується повна інформація про послугу: найменування послуги; адміністративний орган, що надає послугу; нормативні документи, що регулюють надання послуги; консультаційні матеріали;

одностороння взаємодія - на веб-сторінці розміщуються електронні форми документів, які необхідні для отримання відповідної послуги, та забезпечується можливість користувачам послуг отримати та надрукувати ці форми документів, надаються інструктивні матеріали щодо їх заповнення;

двостороння взаємодія - забезпечується приймання органом виконавчої влади заповнених форм документів в електронному вигляді для надання відповідних послуг;

проведення трансакцій - надання органами виконавчої влади інформаційних послуг, які згідно з Законом України "Про електронний цифровий підпис" потребують ідентифікації суб'єктів правових відносин.

За даними моніторингу, здійсненого Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, на всіх веб-сайтах органів виконавчої влади застосовані режими рівня інформування, режим односторонньої взаємодії застосовано на 77,8% сайтів ЦОВВ та 85,2% ОДА[70].

Про наявність на власних сайтах режиму двосторонньої взаємодії Держкомінформатизації повідомили 42,6% ЦОВВ та 40,7% ОДА.

Для надання послуг через власний веб-сайт, органи виконавчої влади розміщують на своїх веб-сайтах розділ "Каталог послуг", який містить повний перелік державних (адміністративних) послуг, що надає орган виконавчої влади і які систематизовані за сферами їх надання - громадянам України, юридичним особам України, державним службовцям України, міжнародній спільноті. На звітну дату повідомили про наявність зазначеного розділу на своєму сайті 60,7% ЦОВВ та 96,3% ОДА.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади", на веб-сайтах органів виконавчої влади розміщується інформація, яка для міністерств та інших центральних органів виконавчої влади містить 20 інформаційних послуг, а для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міської держадміністрації - 26.

Найбільший показник серед ЦОВВ, за їх звітами, а саме 100 % представлення зазначених послуг, у Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету України по водному господарству і у Національного космічного агентства України. Найнижчі показники у Вищої атестаційної комісії України та Державного комітету України у справах ветеранів - 35 % та 55 % відповідно. Проте, говорячи про низькі значення представлення інформаційних послуг цими органами влади, необхідно брати до уваги специфіку їхньої діяльності, відповідно до якої деякі з послуг, надання яких аналізувалось, ці органи влади не повинні надавати взагалі, а отже й не розміщують про них інформацію.

Серед ОДА, відповідно до їх звітів, найбільший показник представлення зазначених послуг, а саме 100 %, у Дніпропетровської, Донецької, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Харківської, Хмельницької, Чернігівської ОДА. Найнижчі показники у Одеської та Чернівецької ОДА - відповідно 62% та 65 %. Окремо варто зазначити, що Львівська ОДА, сайт якої був одним з найменш змістовним у контексті надання інформаційних послуг, на цей раз звітувала про розміщення 100% необхідної інформації на своєму веб-порталі. Інша ж ОДА, сайт якої надавав найменше інформаційних послуг з зазначеного переліку, - Чернівецька - майже не покращила власний веб-ресурс[69].

Відповідно до пункту 18 Плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" (далі - План заходів), затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 653-р, органи виконавчої влади мають постійно забезпечувати обов'язкове висвітлення на веб-сайтах органів виконавчої влади інформації про інвестиційні об'єкти, їх характеристики, механізми залучення коштів для інноваційного інвестування підприємств. У 2008 році зазначена інформаційна послуга надавалась на сайтах 31,1% ЦОВВ та 77,8% ОДА. 19,7% ЦОВВ повідомили про те, що виконання заходу знаходиться поза межами їх компетенції. 14,8% ЦОВВ, відповідно до їх звітів, не мають інвестиційних об'єктів для висвітлення.

67,2% ЦОВВ та 70,4% ОДА протягом 2008 року через власні веб-сайти надавали інформаційні послуги на виконання пункту 47 Плану заходів, яким передбачено постійно забезпечувати розміщення на веб-сайтах органів виконавчої влади інформації про перелік, умови та порядок надання адміністративних послуг. 14,8% ЦОВВ повідомили про те, що надання адміністративних послуг знаходиться поза межами їх компетенції.

Інформаційні послуги загального призначення надаються органами виконавчої влади громадянам та юридичним особам з власних веб-сайтів та за допомогою Єдиного веб-порталу.

Стан надання послуг юридичним та фізичним особам на основі використання електронної інформаційної системи "Електронний Уряд" відображено в Таблиці 2.2 (для порівняння також надані показники на 30.03.2008[73]). 

Таблиця 2.2.

Відсоток органів виконавчої влади, які надають інформаційні послуги загального призначення

 

Інтернет-приймальня

Зразки документів

Вакансії

на 27.03.2009

на 30.03.2008

на 27.03.2009

на 30.03.2008

на 27.03.2009

на 30.03.2008

Центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ), %

59

76

69

90

82

96

Місцеві органи виконавчої влади (ОДА), %

89

93

89

88

100

96

 

З наведених даних випливає, що майже усі показники, відображені у таблиці, зменшились. Найбільш імовірно, такі значення пояснюються не стільки зниженням уваги органів виконавчої влади до своїх сайтів, скільки зниженням якості оформлення звітів. Також такий стан звітування може бути наслідком можливих змін виконавців звітів у ЦОВВ, адже, попри те, що моніторинг надання органами виконавчої влади інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи "Електронний Уряд" здійснюється з 2003 року, чимало виконавців звертались до Держкомінформатизації із запитаннями про інформаційні послуги, види взаємодії, а також про те, що таке взагалі "Електронний Уряд" і як сайти повинні бути інтегровані до цієї системи.

Одним з важливих напрямів розвитку веб-сайтів органів виконавчої влади є інтеграція до Єдиного веб-порталу на базі єдиної програмно-технічної платформи, яка дає можливість забезпечити відповідність усім вимогам політики у сфері електронного урядування та захисту інформації, а також здійснювати дистанційне інформаційне наповнення веб-сайтів через захищені канали з використанням Національної системи конфіденційного зв'язку. За результатами аналізу звітів органів виконавчої влади, на даний час до Єдиного веб-порталу інтегровано веб-сайти 36 ЦОВВ та 10 ОДА.

2.2 Аналіз Internet користувачів м.Київа у контексті розвитку інформаційного суспільства

Компанія InMind провела дослідження аудиторії українського Інтернету. За даними дослідження, в Україні 8 млн. регулярних користувачів Інтернет. Найбільш активними є жителі крупних міст, молодь, люди з високим доходом. В результаті дослідження був отриманий профіль інтернет-користувачів, дані про їх частку серед різних груп населення України, а також були визначені найбільш впізнанні і відвідувані інтернет-ресурси.

Кожен п'ятий житель України у віці 18 років і старше є користувачем Інтернету. Тобто, основна частина інтернет-аудиторія - молоде покоління у віці 22-45 років - найбільш соціально активна і відкрита до інновацій. Більше половини (52%) таких людей має вищу або неповну вищу освіту. 57% - дохід середній і вище середнього.

Для порівняння, серед всього населення України у віці 18 років і старше ця група складає 35%.

Серед інтернет-ресурсів, найбільш відомих українським інтернет-користувачам, - зарубіжний пошукач Google, які знає 62% українських інтернет-користувачів, російський пошукач Яндекс (59%) і українських портал UKR.NET (57%). Якщо говорити про відвідуваність українських інтернет-ресурсів, то 35% українських користувачів за квітень 2009р. побували хоч би раз на порталі UKR.NET, 24% - на bigmir.net, 16% - на meta.ua. При цьому кожен п'ятий українських користувач Мережі відвідує портал UKR.NET частіше за інші ресурси.

Нами була проведена оцінка Internet користувачів м.Київа у контексті розвитку інформаційного суспільства[68].

Метою дослідження було вивчення доступності та впливу Інтернету, як джерела інформації для активних споживачів послуг, оцінка теперішнього стану та перспектив впливу глобальної комп'ютерної мережі на взаємовідносини в системі "влада-населення". У роботі проаналізовано результати письмового анкетування 400 осіб різної соціальних сходинок в місті Києві. Встановлено, що 39,2 % респондентів використовували Інтернет для пошуку інформації насамперед з метою самоосвіти, саморозвитку та перевірки наданої інформації. Серед опитаних у віковій групі від 20 до 40 років частота використання Інтернету для особистих потреб перевищувала 50 %. Визначено завдання подальших досліджень впливу глобальної комп'ютерної мережі на систему взаємовідносин "влада-населення".

Початок третього тисячоліття, серед іншого, характеризується стрімким розвитком нових комунікаційних технологій, що впливає на діяльність всіх соціальних систем, включаючи систему влади. Наприкінці 2008 року кількість користувачів Інтернету у світі перевищила один мільярд осіб. Інтернет став важливим джерелом різноманітної, у тому числі й інформації щодо діяльності органів виконавчої влади, його користувачами дедалі частіше стають не лише працівники галузі, а й громадяни [11].

За інформацією міністерства транспорту та зв'язку, оприлюдненою у Верховній Раді України у вересні 2008 року, кількість користувачів мережі Інтернет за останні шість років зросла в Україні з 0,2 % до 7 %. Сьогодні послугами мережі користується близько 8 мільйонів громадян України. Високими темпами зростає обсяг інформаційних ресурсів, створених в Україні, зокрема, щоденно з'являється близько 50 нових веб-сайтів. У глобальній мережі стрімко збільшується кількість інформації різної якості. Електронна пошта стає одним із важливих каналів спілкування між населенням Київа, між населенням і представниками виконавчої влади.

У більшості випадків саме кияни є ініціаторами більш швидкої і легкої комунікації з працівниками відвивідної ланки виконавчої влади [5].

Вплив глобальної мережі на систему виконавчої влади, у нашому випадку КМДА, до цього часу залишається невивченим. Теоретично, зростання й оновлення масиву інформації має підвищити інформованість населення, сприяти кращому співробітництву, посилити взаємодію влади та населення.

Internet - користувачі м.Київа наразі об'єднуються у віртуальні клуби, активно обговорюють на Інтернет-форумах свій досвід взаємодії з системою органів влади.

Опитування респондентів традиційно використовується для вивчення розповсюдженості факторів взаємодії і результатів взаємодії влади з населенням, рівня задоволення та якістю діяльності органів виконавчої влади [133]. Результати вітчизняних досліджень, які б аналізували використання Інтернету для визначення значення інформаційного суспільства у м.Київі нам невідомі.

Мета дослідження - вивчення доступності, впливу Інтернету, як джерела інформації, для активних споживачів послуг, оцінка теперішнього стану й перспектив впливу цього джерела інформації на взаємовідносини в системі населення - влада та структури користувачів.

Матеріали і методи. У м.Київі 400 респондентам було запропоновано відповісти на запитання спеціально розробленої анкети. Опитування проведено методом стихійної вибірки. Місто Київ розбили на 6 типологічних районів. У кожному районі опитали по 66 респондентів. Для збору інформації застосовувалось стандартизоване інтерв'ю “обличчям до обличчя” на вулиці. Опитування проводилось протягом листопада 2008 - травня 2009 року в 7 установах різного підпорядкування в місті Києві. Анкета складалася з 9 запитань(Додаток В). Відкриті та закриті запитання були спрямовані на вивчення соціально-демографічної характеристики респондентів, їх можливості в користуванні Інтернетом та причини використання комп'ютерної мережі для особових потреб. Результати анкетування статистично обраховані з використанням програми Microsoft Excel.

Результати та їх обговорення. Дали згоду відповісти на запитання анкети 378 осіб (94,5 % від запропонованих). Серед опитаних 57,9 % складали особи, що часто безпоседньо у процесі роботи стикаються з органами виконавчої влади, 42,1 % рідко стикаються з органами виконавчої влади . Розподіл за статтю був нерівномірним: жінки склали 62,4 %, чоловіки 37,6 %. Середній вік опитаних 38 років. Вікова структура опитаних відображена в табл. 2.3.

Таблиця 2.3.

Вікова група

Жінки

Чоловіки

Всього

18-20 років

34

7

41

20-29 років

79

22

101

30-39 років

57

37

94

40-49 років

29

18

47

50-59 років

23

23

46

60 і більше років

14

35

49

Всього

236

142

378

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2010 Рефераты