Дипломная работа: Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст.

«Співаники» Воробкевича відіграли дуже важливу роль для популяри­зації української народної пісні в міському побуті галицької і буковин­ської інтелігенці], яка тоді набагато краще знала австрійські Tafellieder, ніж свої рідні народні пісні.

Хоч художня вартість «Співаників» неоднакова, вони були єдиними на той час посібниками для навчання співів у школах. Сам факт їх переви­дання в 1893, 1899, 1902, 1905, 1909 і 1910 роках свідчить про те, що вони були незамінними для початкових і середніх шкіл Галичини та Букови­ни. В цьому, безумовно, їх велике значення в розвитку музичної культу­ри на західноукраїнських землях.

У творчому доробку Воробкевича є понад 40 романсів та пісень для голосу в супроводі фортепіано або гітари і 20 вокальних ансамблів, дуетів та квартетів. Як відомо, у той час вокальна лірика була дуже поширена в домашньому музикуванні. В хвилини гірких роздумів і солодких мрій пісні-романси оживлювали товариські зустрічі й популярні на західноук­раїнських землях святкові збори, так звані комерси. Побутовий романс був ніби дзеркалом художніх запитів та естетичних потреб міської інте­лігенції XIX ст. Зростання популярності цього жанру викликало значну творчу активність композиторів-професіоналів і аматорів.

На формування західноукраїнського романсу взагалі і романсової творчості Воробкевича зокрема мали вплив різноманітні музичні явища. З них на першому місці — надзвичайно багата українська народнопісен­на лірика, а далі — лірико-романтична італійська оперна арія, віденська романтична пісня і, нарешті, дуже поширена в той час в усій Європі при­страсна циганська пісня. Всі ці впливи схрещувалися в західноукраїнсь­кому побутовому романсі XIX ст., перетворюючись у нові художні яко­сті з ознаками цілісного національного стилю.

У романсах С. Воробкевича, як зрештою і в інших західноукраїнських композиторів XIX ст., можна виділити дві лінії розвитку. Перша пред­ставлена романсами, близькими до ідилічних пісень віденських компози­торів. Для них характерний елегійний, лірико-споглядальний настрій з елементами сентиментальності. Другу лінію репрезентують пісні-романси з більш активними формами лірики, заснованими на народних танцюваль­них ритмах козачка, коломийки, польки, мазурки.

Для першого типу показовий романс Воробкевича «Сльоза дівоча» для баритона з супроводом фортепіано. Він відзначається простотою тональ­ного плану, стрункою куплетною будовою і типовою для романсів XIX ст. фігурацією у фортепіано по розкладених тризвуках та їх оберненнях.

До цієї групи романсів належать також «Буковино дорога», «В моєї мами зільничок», «Марія» та дуети «Якби знала, що мя візьме», «Іри­но моя» та ін.

Другий тип романсової лірики найкраще представляє романс «Ти, шинкарко молода» (для баритона або альта). Інтонаційно й ритмічно він близький до народних пісень-романсів. У ньому три музичні образи, по­в'язані різними ситуаціями поетичного тексту: а) заклик до шинкарки й цигана, щоб вони медом і грою розважили людину, в якої важке горе; б) «вчора ще сміялася доля», а сьогодні серце розривається з болю і, на­решті, в) танцювальний епізод. Композитор знаходить для всіх трьох об­разів характерні мелодичні і ритмічні засоби, хоч у фортепіанній партії Воробкевич не виходить за межі акордових репетицій з опорними баса­ми, розкладених акордів і гармонічних фігурацій.

Цю групу репрезентують також романси «Блоха», «До тих вражих Топорівців», «Поцілуй», дуети «Дуб і калина — хлопець і дівчина», «Соло-вій-чародій» та ін.

Крім романсів з лірико-елегійним колоритом та заснованих на ритмах народних танців, Воробкевич написав кілька солоспівів у стилі дуже модних тоді іспанських та італійських серенад: це «На гітарі, мандоліні дон Альфонсо грає», «Гусляр», «Perpetuum mobile» тощо. В них він вико­ристовує ритми іспанського болеро або італійської сіціліани.

Переважна більшість романсів Воробкевича має куплетну структуру: виняток складають «Ти, шинкарко молода» і «Я не боснієць», які мають тричастинну будову.

Дещо окремо в камерній спадщині Воробкевича стоять романси балад­ного типу («Панна жабка і пан жабій», «Стасьо і Ванда»), для яких ха­рактерні типові риси німецьких зразків даного жанру: рицарська темати­ка, театралізована зображальність з описово-пейзажними моментами, більш вільна побудова.

Дуже поширеними в західноукраїнській музиці минулого століття бу­ли чоловічі квартети і солоспіви в супроводі чоловічого квартету. С. Во­робкевич також створив низку творів цього типу. Деякі з них були опуб­ліковані у збірниках (вид. «Львівського Бонна») за редакцією О. Нижанківського і В. Матюка, і пізніше, на початку XX ст., у львівському видав­ництві «Торбан», яке очолював композитор Я. Ярославенко. Особливою любов'ю користувалися квартет «Ви, дівочі сині очі» і «Баркарола» для баритона соло в супроводі квартету.

З хорів і романсів на тексти німецьких авторів заслуговують на увагу «Du stille Wasserrose» i «Rheinsage» на сл. Е. Гайбеля, «Zur Nacht» на сл. Й. Кернера, «An den Mai» i «Wanderlied» на тексти Й. В. Гете. В них виразно звучать інтонації відомих народних австрійських пісень.

Основна цінність хорової музики Воробкевича полягає в її мелодично­му багатстві. За своєю фактурою вона майже виключно гомофонно-гармонічна, хорова тканина розгортається на основі використання акордів го­ловних ступенів. При цьому голосоведення базується на принципах «генерал-баса» і менш за все на типово українському підголосковому складі. В цьому і криється головний недолік вокальної музики Воробкевича. Проте значною мірою він компенсується свіжими творчими прийомами, що відрізняють музику Воробкевича від творчості інших західноукраїн­ських композиторів XIX ст. Сюди слід віднести широке застосування ладотональних, метро-ритмічних і фактурних контрастів, багате динаміч­не нюансування, використання прийому перегукування голосів напру­жених верхніх регістрів з м'якими середніми та (хоч і несміливі ще) при­йоми вокальної інструментовки: спів з закритим ротом («Баркарола») і звукозображальні моменти («Ой чого ти почорніло», «Огні горять»).

Камерна лірика Воробкевича характеризується передусім природною народною мелодичністю, ясною гармонічною мовою, простотою фактури і форми. Особливою її цінністю є те, що вона відзначається багатством змісту, емоційною відкритістю, щирістю. Це лірика кохання, картинки живописної природи, застольні пісні дружби, портретні зарисовки і гост­ра соціальна сатира на представників влади.

1.3.     Видатні митці-співаки Буковини ХІХ - поч. ХХ ст.

Соломія Крушельницька

Чарівною квіткою України називають Соломію Крушельницьку шанувальники її великого і щедрого таланту. У верес­ні 1973 року за рішенням Юнеско світова громадськість відзначила 100-річчя з дня народження видатної дочки українського народу, однієї з найбільших співачок кін­ця XIX — початку XX ст.

Довгий час у столицях і культурних центрах багатьох країн Європи та Америки, де виступала С. Крушельницька, про неї лунала найгучніша слава, її називали поряд з іменами Федора Шаляпіна, Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тітта Руффо та інших геніальних співаків. З ве­личезним успіхом виконувала вона головні партії майже в шістдесяти операх найкращих тогочасних композито­рів, створила цілу галерею образів, що назавжди увійш­ли в золотий фонд світового оперного мистецтва.

Про велич постаті артистки, її чарівний спів і драма­тичне обдаровання багато писала іноземна преса. Від­луння тріумфів співачки-українки за кордоном прокочу­валось і буковинською землею. Чернівецькі газети не раз сповіщали про її блискучі виступи. Зокрема, «Буковина» в січні 1907 року писала, що Соломія Крушельницька, яку запросив Міланський оперний театр «Ла Скала», мала там великий успіх. Усі міланські газети вихваляли її го­лос та чудову артистичну гру. Найбільшу славу здобула Крушельницька в опері Ріхарда Штрауса «Саломея» («Буковина», 1907, ЗО січня).

Сталося так, що половину свого життя Соломія Амвросіївна провела за межами батьківщини, та ніколи не забувала про свій народ, завжди залишалась вірною пат­ріоткою, жваво цікавилась громадсько-політичним жит­тям розмежованої штучними кордонами дорогої їй Украї­ни. Вона часто приїздила до Львова, подорожувала по містах і селах Галичини, давала концерти, зокрема, на . різні благодійні цілі.

Послідовно дотримуючись демократичних поглядів, Крушельницька весь час мала тісні зв'язки з М. Павликом та І. Франком, щирим словом однодумця і власними коштами безкорисливо допомагала в їх громадсько-полі­тичній діяльності. З шанобливою прихильністю ставились до славетної співачки В. Стефаник, Д. Січинський, Ф. Гнатюк, Н. Кобринська, О. Нижанківський, І. Труш, М. Яц-ків, Д. Лукіянович, О. Кобилянська та інші передові ді­ячі культури Галичини і Буковини.

С. Крушельницька мала багато вірних друзів і на Над­дніпрянській Україні, їй належить велика заслуга в по­пуляризації українських народних пісень і творів М. Лисенка.

В 1911 році, коли Галичина відзначала соті роковини від дня народження Маркіяна Шашкевича, артистка при­їхала з-за кордону, щоб особисто взяти участь у цьому святі. Тоді ж таки Соломія Амвросіївна завітала і до Чер­нівців, де 11 листопада в залі «Музичного товариства» дала великий концерт.

Ще задовго до приїзду співачки різномовна буковин­ська преса заговорила про очікуваний концерт. Газета

«Народний голос» надрукувала повідомлення сестри ар­тистки — Емілії Стернюкової, в якому та писала, що Со­ломія вирішила виступити в Чернівцях десь на початку листопада. Пізніше газета уточнила: артистка дасть один концерт в залі «Музичного товариства» 11 листопада о 7 годині ЗО хвилин вечора. Про це ж повідомила й учи­тельська газета «Каменярі». Напередодні концерту «На­родний голос» поділився враженнями про ентузіазм, з яким приймала публіка в Коломиї свою славну землячку, як обсипали її квітами при виході на естраду.

З великим захопленням писала про наступний концерт співачки і німецька «Gzernowitzer Tageblatt». «Рідкісна творча подія, подія першочергового значення чекає чер­нівецьку публіку», — говорилось у статті. Щоб повніше розповісти про заслуги С. Крушельницької, «Gzernowitzer Tageblatt» наводила висловлювання паризьких газет. У них, зокрема, говорилося, що Крушельницька в ролі Валентини (в «Гугенотах» Дж. Мейербера), Ельзи (в «Лоенгріні» Р. Вагнера), Аїди (в «Аїді» Дж. Верді), Джоконди (в «Джоконді» А. Понкієллі), Брунгільди (у «Валькірії» Р. Вагнера) та інших уміє міняти не лише зовнішній вигляд, а й свою особистість. Співачка чудово володіє своїм сильним і чарівним голосом.

Та не крикливі реклами визначають творче обличчя талановитої артистки, підкреслювала газета, а її сильний, могутній, прекрасний голос, який створює світ гармонії і чарує слухачів, а мила зовнішність допомагає досягти великої мети. У Варшаві, Неаполі, Римі, Буенос-Айресі, Одесі, Петербурзі та в багатьох інших містах світу її вис­тупи були тріумфальними.

«Gzernowitzer Tageblatt» підкреслювала, що чернівча­ни з величезним нетерпінням чекають цього вечора, який обіцяє їм надзвичайне задоволення. Видатна співачка, пи­сала далі газета, в Чернівцях виступає вперше. У зв'язку з цим її програму буде дещо розширено, артистка вико­нає кілька пісень та арій з різних опер. На закінчення

свого повідомлення газета зазначала, що публіка неза­баром матиме можливість захоплюватись Крушельницькою і що, напевно, артистку чекає такий же успіх, як і той, що всюди її супроводив.

Німецька «Bucowiner Post» надрукувала на її концерт рецензію. «Концерт був дуже гарний. Він був просто прек­расний. Тільки о 7 годині я згадав про мій проклятий обо­в'язок рецензента. Я якось випустив з уваги, що афіші сповіщали про концерт оперної співачки, називаючи її «інтернаціональною, світовою». Із солідного довідника, в якому старанно фіксувалися всі родинні зв'язки україн­ців Буковини і прилеглих частин світу, я довідався..., що вона є дочкою сестри дружини зятя такого-то і т. д. От­же, я сподівався, що знову буду на одному з тих ...сімей­них вечорів, де, замість контакту між артистом і публі­кою, виступає надзвичайно банальна інтимність дядечок і тіточок. На таких вечорах пан кузен у думках прокли­нає Орфея, Тубалькайна і всіх людей, які підозрюються в тому, що вони придумали музику. Але після закінчен­ня номера він палко аплодує і завзято вимагає повтори­ти все спочатку. Тут проявляється ще й те захоплення, котре належність до своєї нації розглядає як причину для виправдання злочинів проти мистецтва. Тепер я призна­юся: самовпевнену упередженість критики (можна би все ж від цього утриматися!) було ще раз скомпроментовано. Коли ці прекрасні уста відкриваються і починає звучати на чужій для мене мові теплий, гнучкий і дзвін­кий голос, то здається, що потрапляєш у якийсь приєм­ний, ніжний гіпноз. Все стає загадковим, далеким, нез­вичайним... Свідомість повністю виключається, а почуття витають у блаженстві найвищих насолод...

Співачку нагородили бурхливими оплесками, вона му­сила співати «на біс». Вона ще співала польською, німе­цькою .та італійською мовами — справді інтернаціонально, але про це я не буду писати. Національне було мені рідніше. Професор Адлер, достойний співачки акомпаніатор, мусив їй напослідок уступити місце біля роялю. Во­на сама сіла за рояль, повернулася до публіки І заспівала українських народних пісень, супроводжуючи невигад­ливу звукову лінію  цих пісень  простими  акордами.   У цьому вільному, подібному на речитатив співі відчували ся і сім'я, і народ, відчувалася якась дуже близька тимність. І було все так, як я передбачив, але все ж таки не те, чого я боявся.

Тільки зараз я боюся, що доброзичливий читач дуже незадоволений, бо я йому весь час розповідаю, як багато я не розумів, чого я не знав до цього часу... («Викоwiner Post», 1911, 14 листопада).

Згодом преса зазначала, що буковинці і всі, кому по­щастило бачити й чути співачку, із вдячністю і любов'ю згадували чарівну Соломію, її незабутній концерт у Чер­нівцях.

Після встановлення Радянської влади на західноукра­їнських землях Соломія Амвросіївна постійно жила у Львові. З 1946 року і до кінця своїх днів (померла в 1952-му) вона працювала професором Львівської консер­ваторії ім. М. В. Лисенка, віддаючи всі сили, багатий досвід, знання і великий талант справі виховання моло­дого покоління радянських митців.

Подвижницьку діяльність видатної артистки високо оцінено рідним народом, їй було присвоєне звання зас­луженого діяча мистецтв Української РСР. Ім'ям слав­ної співачки названо вулиці міст, музичні школи, видано книги про її життя і творчість.

Модест Менцинський

Початок літа 1912 року. Зі шпальт усіх черні­вецьких газет, із численних афіш протягом місяця не схо­дить ім'я Модеста Менцинського, широко рекламується його наступний концерт у місті. Скажемо відразу: поси­лений інтерес різноманітної буковинської преси до цього митця був не випадковим. Про оперного співака, україн­ця з Галичини, вже лунала світова слава, за ним міцно закріпилась репутація героїчного тенора, найкращого в Європі виконавця головних партій в операх видатного композитора Ріхарда Вагнера. Відгомін цієї слави не раз долинав і до Буковини. Ще 1901 року, коли М. Менцинський навчався у Франкфуртській консерваторії, уже то­ді він брав участь у концертах. Преса відзначала гарний голос молодого співака та добру школу, провіщаючи йому велике   майбутнє  на артистичній   ниві  («Буковина», 1901, 30 червня).

1909 року артист прибув до Галичини і 17 червня в Перемишлі в залі «Народного дому» дав великий концерт. Газета «Буковина» зазначала, що концерт пройшов ду­же добре, а прибуток, одержаний від нього,                            М. Менцинський передав своїм землякам на благодійні цілі (1909, 4 липня).

Співак часто виїжджав з концертами в різні міста Західної Європи, але ніколи не обминав нагоди побува­ти в рідних краях. У 1912 році, після виступів на Олім­пійських іграх у Стокгольмі, Менцинський знову приїз­дить на батьківщину. Саме в цей час і дав співак свою згоду на два концерти — у Львові та Чернівцях. До Чер­нівців знатний гість прибув напередодні свого виступу і зупинився в готелі «Чорний орел», а в суботу, 15 червня, о 8-й годині вечора в переповненому залі «Німецького дому» розпочався концерт. Серед слухачів переважала українська публіка, що приїхала не лише з Чернівців, а й з інших міст і сіл Буковини. Зібралося також чимало німців, румунів та поляків — любителів музики. До прог­рами виступу Менцинського входили переважно арії з опер Р. Вагнера, Дж. Верді, твори М. Лисенка і таких західноєвропейських композиторів, як Г. Каун, К. Гардер та Г. Герман.

Як і слід було сподіватись, концерт пройшов з величез­ним успіхом. Оцінюючи виступ артиста, газети писали, що він володіє добре поставленим і разом з тим напрочуд приємним голосом, має всі дані, необхідні справжньому оперному та концертному співакові. Чернівчанам-українцям актор був близький і зрозумілий, бо добре знав пі­сенну творчість свого народу, з любов'ю співав чуті з ди­тинства пісні, охоче включав до свого репертуару твори з багатої скарбниці українського фольклору. На початку та наприкінці виступу Менцинський виконав тужливі, сповнені глибокої пристрасті українські пісні. Особливо зачарували слухачів своєю хвилюючою ніжністю і теп­лотою Лисенкові «Гетьмани» та «Минають дні», які вик­ликали «грім оплесків і дощ квітів». Улюблений співак був увінчаний розкішно оздобленим вінком («Нова Бу­ковина», 1912, 23 червня).

Прекрасним виконанням арій з опер «Рієнці» та «Ва­лькірія» Менцинський ще раз довів, що він є чудовим вагнерівським співаком. Сильне враження справила і сцена прощання Отелло з однойменної опери Дж. Верді, яку, на загальну вимогу слухачів, артист мусив повторити. «Доводиться тільки жалкувати,— писала газета «Bukowiner Nachrichten»,— що ми могли слухати високообдарованого співака лиш у фрагментах опер, а не в цілих ролях на сцені». З великим захопленням були сприйняті публікою і деякі пісні німецького композитора Гуго Кауна та народні німецькі пісні. '«Пан Менцинський має надзвичайно повнозвучний і симпатичний голос, який, можна б сказати, випливає з серця — і проникає в сер­ця»,— відзначала тоді «Gzernowitzer Zeitung».

Ніжність українських пісень і могутня сила Вагнерових опер, так по-мистецькому переданих Менцинським, захоплювали публіку. Артист мусив ще і ще повторювати номери своєї програми. Концерт Модеста Менцинського, писали чернівецькі газети, приніс справжню насолоду і, напевне, надовго лишиться у пам'яті слухачів. І це не було перебільшенням. З великою вдячністю згадують сла­ветного українського співака, його хвилююче мистецтво всі, кому пощастило слухати той чудовий концерт.

У цій незабутній зустрічі спів Менцинського чергував­ся з виступами віолончеліста-віртуоза Адольфа Франка (Німеччина), вже відомого чернівчанам з попередніх кон­цертів. Його високомистецька гра ніби доповнювала та­лановитого українського співака. Перший раз А. Франк виступив у прекрасній Сонаті фа мажор для віолончелі і фортепіано Ріхарда Штрауса (перша частина), другий раз — з трьома сольними п'єсами французьких композиторів К. Сен-Санса, Г. Форе та Д. Гоєнса. Загальному успіхові митців сприяв майстерний супровід на фортепіа­но добре відомої у Чернівцях піаністки Фріди фон Мікулич (акомпанувала М. Менцинському) і Франціски Горнер (акомпанувала А. Франкові).

Модеста Менцинського на той час широко знав світ, його ім'я не раз з'являлося у європейській пресі; особли­во часто про нього говорилось у німецькій музичній кри­тиці. Зокрема, в Кельнському місячнику (Kölnische Theater Rundschau» за 1911 рік відзначалося, що Менцинський уже першим своїм виступом затьмарив славу всіх тенорів, котрі до нього співали у Кельнській опері (а вона вважалась однією з найкращих в Німеччині). Тіль­ки з появою цього співака Кельн дістав право зватися вагнерівським містом, писали тодішні німецькі газети.

Менцинський мав рідкісний, багатогранний талант, то­му й міг братися за найрозмаїтіші образи: сьогодні він співав Тангейзера, завтра — Отелло, післязавтра — Трістана... Для нього не існувало ролей, з якими б він не впорався. Характерною особливістю його була безпосе­редність, з якою він виконував різноманітні твори: скла­далося враження, що артист кожного разу передавав щось своє, власне, зовсім не схоже на те, що доводилось уже чути навіть найзаповзятішим меломанам.

Ці чудові риси Менцинського грунтувалися насампе­ред на природженому таланті, добрій школі, великому досвіді, надзвичайній старанності в музичному виконан­ні і вимогливості до себе.

В усіх краях, по всій Європі було в нього багато ша­нувальників. Коли на афішах з'являлося ім'я співака, слухачі знали, що почують концерт високої культури, ко­жен номер якого буде виконаний з добрим смаком, зі справжнім мистецьким чуттям. Хто він, цей чародій спі­ву, звідки такий щедрий, могутній талант? — захоплено питали вражені його незвичайним мистецтвом любителі музики.

Модест Омелянович Менцинський народився 29 квітня 1875 року в селі Новосільцях (Новосілках) Перемишль­ського повіту (нині це село має назву Великі Новосілки і належить до Мостиського району Львівської області). Його батьки були освіченими людьми, щирими шану­вальниками пристрасного Шевченкового слова. Вони при­щепили синові ще з дитинства повагу до свого народу, його культури і мови. І незважаючи на долю, що закину­ла Менцинського далеко від рідної землі, він через усе своє життя проніс щиру синівську любов до неї.

Вчився Менцинський у гімназії, а потім у Львівсько­му університеті, де брав діяльну участь у студентських хорах, драматичних гуртках, вдало виступав, наприк­лад, у виставі «Наталка Полтавка» (в ролі Петра). В цей час він також бере уроки співу у львівського профе­сора Валерія Висоцького, в якого вчилися вокального мистецтва Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, буковинка Філомена Лопатинська. Далі виїжджає у Франкфурт-на-Майні і продовжує навчання в класі про­фесора Юліуса Штокгаузена. В 1901 році Менцинський уже успішно дебютує на оперній сцені в партії Ліонеля («Марта» Ф. Флотова).

Яскравий талант молодого артиста було помічено: йо­му пропонують   свої   сцени різні   театри.   Менцинський усією душею тягнеться на батьківщину, в Галичину. Але там немає оперного   театру.   Так  і залишився   артист у Німеччині. З 1901 по 1903 рік він виступає в операх «Фа-уст», «Аїда», «Трубадур», «Лоенгрін», «Зігмунд», «Віндзорські пастухи», стає улюбленцем тамтешньої публіки. Першокласного співака запрошує Королівська опера в Стокгольмі, де він з тріумфом виступає з 1904 по 1910 рік. Тут артист виконує головні ролі у найвизначніших оперних творах. З  1910 року він стає солістом Кельнсь­кої опери. Саме в цей час до Модеста Менцинського при­ходить слава найвидатнішого виконавця опер  Вагнера, героїчного тенора.

У 1911 —1926 роках він знову співає в таких містах Західної Європи, як Кельн, Франкфурт, Гамбург, Бер­лін, Амстердам, Брюссель, Лондон, Париж, Відень, гаст­ролює в Італії.

Виступаючи на багатьох європейських сценах, артист завжди включав до своїх концертів твори українських композиторів та народні пісні. Він був одним з кращих виконавців творів Миколи Лисенка на слова Тараса Шев­ченка, серед яких — «За думою дума», «Огні горять», «Минають дні, минають ночі», «Чого мені тяжко», «Го­моніла Україна», «Мені однаково», «Гетьмани», «Єсть на світі доля», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Якби мені, мамо, намисто», «Ой одна я, одна» та ін. В репер­туарі співака були також твори Дениса Січинського, Вік­тора Матюка, Станіслава Людкевича, Філарета Колесси, Василя Барвінського. Через нього західна публіка зна­йомилася з нашою музичною культурою, більше дізнава­лася про талановитий український народ. Інколи митець сам перекладав слова до вокальних українських творів на мову інших народів. М. Менцинський, як і О. Мишу-га та С. Крушельницька, змушені жити за межами бать­ківщини, з гордістю підкреслював, що він син свого на­роду і повсякчас почуває свій обов'язок перед ним. «На­ша публіка, — писала «Нова Буковина» в дні гастролей співака в Чернівцях, — з ентузіазмом прийме цього ар­тиста, який... мимо своєї світової слави все виступає як свідомий українець» (1912, 2 червня).

Менцинський ніколи не шкодував ні праці, ні коштів на благородну справу розвитку української культури. «Товариство для української пісні, музики та драматич­ної штуки в Чернівцях,— читаємо в тій же газеті,— по­чувається до милого обов'язку зложити Модесту Менцинському подяку за щирий дар сто крон, який він вложив на річ нашого товариства з нагоди свого концерту в Чер­нівцях» («Нова Буковина», 1912, 19 червня).

У 1926 році 50-літній співак кидає оперну сцену, оселяється постійно в Стокгольмі, але й після цього не раз приїздить на батьківщину, зокрема до Львова, уважно стежить за розвитком музичної культури в Галичині та на Радянській Україні.

11 грудня 1935 року співак замовк навіки. Погасла яскрава зоря, та ніколи не змовкне слава про того, хто полонив світ своїм могутнім талантом, хто по багатьох краях проніс на радість людям невмирущу пісню свого народу — пісню України.

Філомена Лопатинська

Ще дівчинкою, як згадують чернівчани, вона не раз чарувала своїм дзвінким голосом слухачів укра­їнських концертів. Кожна зустріч з публікою залишала в душі юної співачки гаряче бажання пізнати світ ве­ликого мистецтва. Те незборне прагнення приводить 17-літню Філомену Кравчуківну (народилася 1873 року) на кін львівського театру «Руської бесіди». Вона вчи­ться у чудового педагога співу В. Висоцького. Вже пер­ші її виступи на сцені викликають щире захоплення. Ніжність і непідробна душевна краса Оксани з опери М. Лисенка «Різдвяна ніч» знаходить щирий відгук у людських серцях. Окрилена успіхом, Філомена виступає також у драмах та оперетах, стає окрасою галицького театру. «Це є у повному розумінні цього слова оперна співачка і артистка...» — писала про неї в серпні 1897 року одна з газет, оглядаючи вистави української тру­пи, що тоді гастролювала в Надвірній (тепер Івано-Франківська область).

Львівська трупа за тих часів постійно зазнавала ма­теріальної скрути, різних утисків від польської шляхти та українських націоналістичних верховодів «Руської бесіди», тому нерідко артисти змушені були залишати сцену, шукати іншої роботи. 1898 року разом зі своїм чоловіком Л. Лопатинським покидає трупу й Філомена. Невдовзі уславлену співачку запрошують до польської опери у Львові, де вона виступає як солістка впродовж 15 років. На оперній сцені Ф. Лопатинська виконала десятки головних партій у таких видатних творах євро­пейської класики, як «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Смета­ни, «Кармен» Ж. Бізе, «Фауст» Ш. Гуно, «Травіата», «Аїда», «Бал-маскарад» Дж. Верді, «Чіо-Чіо-сан», «Бо­гема» і «Тоска» Дж. Пуччіні, «Жидівка» Ф. Галеві, «Паяци» Р. Леонкавалло. її називали зіркою львівської опери, співачкою з ніжним, свіжим і поетичним голо­сом...

Артистка не оминала жодної нагоди, щоб побувати в рідних Чернівцях і заспівати краянам. До речі, таких нагод траплялося немало: починаючи від 1908 року і до початку першої світової війни вона майже щорічно в складі театру «Руської бесіди» гастролювала на Буко­вині й кожного разу виконувала головні партії в його музичних виставах. Принагідне зазначимо, що саме в той час трупу «Руської бесіди» очолював діяльний і до­свідчений режисер Й. Стадник, який і взяв курс на оперу.

Різномовна чернівецька преса не раз захоплено від­гукувалась на виступи співачки. «До свого чистого і силь­ного сопрано, що напрочуд мило звучить у високих по­зиціях, артистка має добру техніку і виразну дикцію. Але що особливо подобається, так це її гра: вистудійована в кожній подробиці, вся повна руху і життя»,— писала 23 квітня 1908 року газета «Буковина» про за­головну партію Ф. Лопатинської в опері «Галька». Поряд з «Галькою» в тому сезоні найбільше вдалася «Продана наречена». З великим успіхом вона співала і в україн­ській опері М. Аркаса «Катерина».

Схвально писав тоді і двотижневик «Die Wahrheit» (1908, № 20) про гру артистки в опері М. Лисенка «Різд­вяна ніч» та п'єсі «Циганка Аза»                       М. Старицького. В пар­тії Рахілі з опери «Жидівка» Ф. Галеві, зазначали ні­мецькі газети, знаменита артистка і співачка досягла вершин свого мистецтва. Цією ж партією Ф. Лопатинська почала в Чернівецькому німецькому театрі свій концертний сезон 1909—1910 року, який пройшов дуже успішно. Але чи не найбільше оплесків зібрала артистка, співаючи в німецькому театрі партію Аїди з однойменної опери Дж. Верді.

Навесні 1909 року Ф. Лопатинська бере участь і у виставах театральної трупи «Руської бесіди», що при­була на гастролі до Чернівців. Критика була одностай­ною, високо оцінюючи її виступи на сцені трупи Й. Стадника в операх «Галька», «Продана наречена», «Запоро­жець за Дунаєм» та в «Циганському бароні». Успіх її в опері «Чіо-Чіо-сан» засвідчила й німецька газета «Allgemeine Zeitung» (1909, 13 травня), підкресливши, що голос Ф. Лопатинської відзначається рідкісною дзвін­кістю, приємною пластикою, особливо у високих позиці­ях, а манера співання настільки досконала і зрівнова­жена, що навіть найсуворіший учитель вокалу не міг би зробити їй жодного закиду. Вимова її легка й виразна. Співачка тонко передавала радість і біль, втіху і смуток, використовуючи все багатство тонів і нюансів свого ча­рівного голосу. Та й гра Лопатинської як драматичної артистки відзначалася високим рівнем майстерності.

Інша німецька газета — «Bukowiner Volksblatt» теж відзначала виконання ролі мадам Баттерфляй як вели­ку творчу вдачу артистки (1909, 15 травня), її чудовий спів поєднувався з талановитою грою, за що зал не раз нагороджував артистку гучними оплесками. Після від'­їзду трупи Й. Стадника з Чернівців Ф. Лопатинська співає в німецькому театрі («Циганський барон», «Пая­ци»), користуючись незмінним успіхом у слухачів.

Коли наступного, 1910 року, львівська трупа знову завітала на Буковину, Ф. Лопатинська відразу прийшла на її сцену. Кожний день був напруженим, але зігрітим радістю подарованого людям натхнення душі. Чи не найбільшим успіхом співачки була партія Татьяни у славнозвісній опері П. Чайковського «Євгеній Онєгін» (поставлена 10 травня). Як повідомляла газета «Висоwiner Post» від 12 травня 1910 року, чудова гра Ф. Лопатинської не раз нагороджувалась бурхливими оплеска­ми переповненого залу та чудовими букетами квітів. То була перша постановка «Євгенія Онегіна» українською мовою. Переклад лібретто опери зробив Франц Коковський, а видав його разом з програмою спектаклю в Чернівцях директор трупи Йосип Стадник. Цікаво за­значити, що у виставі взяли участь тоді ще молоді Амвросій Бучма та Іван Рубчак.

Наступного сезону Ф. Лопатинська співає в «Галь­ці», «Фаусті», «Травіаті» і в українській опері Д. Січинського «Роксолана». З приводу останньої відомий тоді в Чернівцях музичний діяч М. Левицький зазначав, що Роксолана Ф. Лопатинської була вище всякої похвали («Народний голос», 1911, ЗО травня).

1912 року співачка назавжди полишає польську опе­ру у Львові і переходить до української трупи й. Стадника. Під час своїх традиційних гастролей у Чернівцях вона успішно виступає в ряді музичних вистав. «Що ж до солістів,— писав уже згаданий М. Левицький,— то в «Гальці» належить перше місце Ф. Лопатинській, яка грала і співала пречудове, і шкода тратити більше слів на її похвали, бо додати тут нічого» («Нова Буковина», 1912, 17 квітня).

Попри участь у виставах трупи «Руської бесіди» та в німецькому театрі Ф. Лопатинська часто виступала перед своїми земляками з концертами. Співачка чару­вала слухачів красою народних пісень, знайомила з ба­гатьма вокальними творами, аріями з опер. У концерті, влаштованому в грудні 1905 року «Буковинським боя-ном», звучали в її виконанні пісні «Хіба тільки рожам цвісти», «Дівчино, рибалонько люба» М. Лисенка, «Че­ремоше, брате мій» С. Людкевича, арія Оксани з опери «Купало» Н. Вахнянина та інші твори. До Лисенкових джерел Ф. Лопатинська зверталася не раз і як живий відгук свого серця несла між люди його чарівні мелодії. У травні 1909 року звучать його «Ой одна я, одна», «Нащо мені чорні брови», а також «Дика рожа» Я. Ярославенка, «Ой щебечуть солов'ї» С. Людкевича та на­родні пісні. Про дар незрівнянної інтерпретаторки пісень та романсів Лисенка писала газета «Буковина», зазна­чаючи, що «найкращою заохотою до концертів» щораз були знамениті виступи Ф. Лопатинської («Буковина», 1909, 20 травня).

У Чернівцях артистка часто виступала й у німецьких концертах. Преса високо оцінила, зокрема, її участь у вечорі, влаштованому німецьким музичним товариством з нагоди сотих роковин від дня народження Ф. Шопена. Тоді співачці на вимогу слухачів довелося кілька разів повторювати пісні Шопена («Буковина», 1909, 19 гру­дня).

Перша світова війна внесла великі зміни у творчу діяльність і родинне життя артистки, надовго перетнула їй шлях на рідну Буковину. В пошуках роботи Ф. Ло­патинській доводилось багато їздити, зазнати злигоднів життя. В 1915—1916 роках вона перебуває в складі тру­пи «Тернопільські театральні вечори», якою керує Лесь Курбас. Тут артистка грає в «Наталці Полтавці» І. Кот­ляревського, «Циганці Азі» М. Старицького, бере участь у концертах трупи. В репертуарі співачки — вокальні твори на слова І. Франка, народні пісні, арії з опер «За­порожець за Дунаєм», «Кармен», «Галька», польські народні пісні. Згодом Ф. Лопатинська вже в Києві, в «Товаристві українських артистів», разом з М. К. Заньковецькою та П. К. Саксаганським; потім вона знову

працює у галицьких трупах, деякий час в «Українсько­му чернівецькому театрі».

Восени 1919 року в окупованих королівською Руму­нією Чернівцях вона дає великий концерт, на якому по­ряд з аріями з опер «Чіо-Чіо-сан», «Галька», «Травіата», звучить «Садок вишневий коло хати» М. Лисенка, «Соловейко» М. Кропивницького — В. Заремби та інші вокальні твори українських композиторів («Воля народа», 1919, 10 жовтня).

На запрошення товариства «Міщанський хор» у лю­тому 1921 року Ф. Лопатинська співає в Чернівцях пар­тію Одарки із «Запорожця за Дунаєм». Газета «Каме­нярі» повідомляла: «Артистка чарувала українську гро­маду своїм співом і своєю появою...» (1921, ЗО березня). На початку квітня Ф. Лопатинська виконує головну пар­тію в опері М. Аркаса «Катерина» в постановці того ж товариства.

Востаннє солов'їний голос Ф. Лопатинської чернів­чани чули наприкінці квітня 1921 року, коли вона висту­пала в шевченківському концерті, влаштованому това­риством «Буковинський кобзар». Велично і пристрасно лунали Лисенкові «Ой одна я, одна», «Вечір», «Фінал» Д. Січинського. Артистка обіймала піснею уярмлену, від­межовану від матері-України рідну буковинську землю.

В середині 20-х років Ф. Лопатинська виїхала на Радянську Україну до свого сина Фауста Лопатинського, який працював режисером у Харкові. Старій і хво­рій, їй уже не довелося більше вийти на сцену, до кінця виповісти в пісні свою велику любов до рідного краю.

Першорядна співачка української опери, вона стала запалюючим прикладом для буковинської молоді, яка під тяжким соціальним і національним гнітом прагнула прислужитись своєму народові.

Великий пісенний скарб дарувала Філомена Мико­лаївна Лопатинська на славу рідному мистецтву, її та­лановиту гру і чудовий голос відзначав великий Іван Франко. Високо цінували нашу співачку й інші прогре­сивні діячі культури.

Померла Ф. Лопатинська в Одесі в 1940 році.

Розділ ІІ. Експериментальні дослідження ефективності використання музичного історично-краєзнавчого матеріалу у навчально-виховному процесі школярів.

2.1. Зміст та результати констатуючого експерименту.

Експериментальне дослідження проводилось під час педагогічної практики в СШ №15 м. Чернівці. Перед проведенням формуючого експерименту була розроблена спеціальна анкета. Система запитань стосувалася музично-краєзнавчих аспектів, зокрема даної теми «Історія розвитку вокальної музики на Буковині у ХІХ-ХХ ст. Вона була спрямована на виявлення рівня знань у дітей в даній сфері, та відношенні до музично-краєзнавчого матеріалу, як мистецького надбання своєї місцевості, бажання мати з ним безпосередній контакт.

Проводячи анкетування ми ознайомили дітей з анкетою. Прочитавши вступну бесіду, яка спрямовувала дітей на зміст та суть запитань, щодо правильного заповнення опитувальника.

При заповненні анкет з боку дітей були зафіксовані такі запитання:

1. З якою метою, вони заповнюють дані анкети, для чого це потрібно?

2.  Чи вплинуть результати даного анкетування на успішність? (Це мотивується тим, що учні не змогли на більшість запитань дати позитивну відповідь)

Кожне запитання анкети було математично опрацьоване у відсотковому співвідношенні у контрольній та експериментальних групах, а зокрема загальний результат по всіх опитаних класах школи. Результати констатуючого експерименту передбачили напрямки роботи з музичного краєзнавства, які лягли в основу формуючої експериментальної роботи.

Зміст та результати констатуючого експерименту.

Запитання №1.

Яка частина уроку музики приносить вам більше морального задоволення ?

Варіанти відповідей

a)   розспівування, перевірка домашнього завдання;

b)  теорія музики;

c)   спів пісень (хоровий спів);

d)  слухання музики.

Запитання №2.

Чи любите ви слухати і виконувати мелодії рідного краю? Якщо так, то чи хотіли би ви почути їх на уроці музики?

Варіанти відповідей

a)   Так, хочу послухати і поспівати;

b)  Ні, вона мені не подобається;

c)   Люблю тільки слухати;

d)  Люблю тільки співати;

Запитання №3

         Чи знаєте ви, яка музика вокальних жанрів побутувала в давнину у вашому краї?

Варіанти відповідей

a)   Думаю, що знаю;

b)  Так, я знаю, мені про це розповідали;

c)   Ні, я цього не знаю, хотів би дізнатися.

Запитання №4

         Назвіть відомих співаків, які жили і працювали на Буковині у ХІХ ст.

Варіанти відповідей

a)   Знає;

b)  Не знає.

Запитання №5

Назвіть відомих композиторів, авторів багатьох вокальних творів, які жили і працювали на Буковині у ХІХ ст.

Варіанти відповідей

a)   Знає;

b)  Не знає.

Запитання №6

Назвіть найвідоміші вокальні твори, які були написані на Буковині у ХІХ ст.

Варіанти відповідей

a)   Знає;

b)  Не знає.

Запитання №1 констатує, що в учнів, які були опитані переважає помітна зацікавленість до такої частини уроку музики, як слухання музики - на це є свої суб'єктивні і об'єктивні причини. Це дає нам поштовх до прищеплення дітям любові до вокальної музики Буковини.

Друге запитання було побудоване так: „ Чи любите ви слухати і виконувати мелодії рідного краю? Якщо так, то чи хотіли би ви почути їх на уроці музики?" Більше ста респондентів - це 95 % учнів хотіли б співати і виконувати мелодії свого краю. Даний результат засвідчує, що тут уже не може йти мови про недоцільність чи нав'язливе використання краєзнавчого матеріалу. І доказом може послужити результат запитання №5, що 80% дітей не знають історії розвитку музичного мистецтва свого регіону, і хотіли б про це дізнатися.

На запитання № (у анкеті) " Назвіть найвідоміші вокальні твори, які були написані на Буковині у ХІХ ст." - більше половини 72%) дітей відповіли "не знаю".

Дана ситуація не повинна ігноруватися в першу чергу з боку самих педагогів. Діти мають знати про свою історію, культурне та мистецьке надбання краю, повинні усвідомлювати що вони є носіями великої спадщини, і зобов'язані нести відповідальність за неї. Це виховує почуття гордості за славне минуле їх предків, спонукає для подальшого культурно - мистецького творіння, яке буде сприяти надалі духовному піднесенню наступних поколінь, виховання національно - свідомого народу, утвердження держави і нації.

Отже, для дослідження в якості контрольного класу був обраний 7-А; в якості експериментального 8-А.

2.2. Методика формуючого експерименту

Для проведення наступного етапу експерименту (формуючого) ми розробили комплекс уроків та позакласних заходів, які були побудовані на основі музично-краєзнавчого матеріалу за темою даної дипломної роботи.

Фрагмент перщого уроку музики

(слухання музики)

Тема: слухання народних буковинських пісень «Лелочку-менжівочку», «За пана».

 Мета: навчити  дітей  розпізнавати  за  мелодичною  та  ритмічною побудовою твору буковинські пісні; вміти давати характеристику тому чи іншому мелодичному відрізку, що характеризує гуцульський колорит; розвивати музичну пам'ять, слух, почуття ритму, сприяти розвитку музичних смаків учнів на основі поданих (місцевих) пісень; виховувати   почуття   відповідальності   за  збереження  музичних скарбів, що передалися минулими поколіннями, гордості за свій славний край, духовні і матеріальні цінності; усвідомлення себе носієм великої культурно-мистецької спадщини.

Обладнання: баян, магнітофон, наочність.

Хід заняття.

- Діти Ви знаєте, що живете в прекрасному краї в якому ще п'ятсот років тому назад поселилися і мешкають до сьогодні люди. На цій території проживало біля дванадцяти національностей (українці, поляки, євреї, угорці, молдовани, румуни, чехи ... ) Така поліетнічність залишила свій слід в архітектурі, мові, а також мала значний вплив на культурно-мистецьку сферу регіону. Яскравим прикладом цього може послужити музика, яка сформувалася і виникла під впливом різних культур, що несе в собі ту автохтонність, передає красу, мелодійність, і викликає симпатії серед сьогоднішнього слухача. Вона зацікавила багатьох фольклористів не тільки з України, але й дослідників музичного фольклору Росії, Польщі, Румунії та багатьох інших країн далекого і близького зарубіжжя. Фактом цьому сьогодні може послужити нещодавня експедиція з Петербурга на чолі професора Мацієвського, а також до 15-ї річниці Незалежності України в Києві був випущений компакт-диск буковинських мелодій, зафіксовані також відомості про збирання музичного фольклору нашими дослідниками зі Львова, які побували на Путильщині зокрема у нашій місцевості (осінь 2001р.).

Ми     сьогодні  послухаємо дві буковинських пісні, які  мені  довелось записати від "музиканта-самоука" Вівтірюка Михайла з смт Путила.

-    В: Ви знаєте цю людину ?

-    Д: Ні не знаємо, але знаємо де ця місцевість .

-   В: Зараз ми послухаємо першу пісню " Лелочку-менжівочку" і зразу після неї так звану "За пана". Ви маєте відповісти, що тут вам сподобалось, чи є контрасти між творами, який характер, ритм, мелодія, і згадати, чи чули ви де-небудь цю музику ?

-    Слухання.

 В: Чи впізнали ви цю музику?

-    Д: Ми впізнали другу пісню "За пана", її співають на весіллі, грає ця музика, яку ми. Музика пісні легка, темп помірний, ритм притаманний гуцулці.

-    В: Так, правильно, цю пісню танцюють переважно на весіллях, вона має моменти театралізованих сценок. А мелодію пісні ви не чули ніде?

-    Д: - Я бачив по телевізору; слухав на магнітофоні.

Висновки: для більшості дітей пісня " Лелочку-менжівочку " була зовсім невідомою. Вони під час слухання музики засвоїли дві буковинські пісні - це розширило їх кругозір, сприйняття місцевого музично-вокального мистецтва та культурного надбання краю.

Фрагмент другого уроку музики

( вивчення пісні)

Тема: Вивчення  пісні  "Ой у полі, у полі" на слова Ю.Федьковича.(народний варіант мелодії)(Див. дод.).

Мета: навчити дітей володіти своїм голосом, виспівувати шістнадцяті ноти, які подані в пісні, стежити за правильним звукоутворенням, диханням, фразуванням; розвивати вокально-творчі можливості, зокрема вміння правильно художньо відтворювати і передати образ і зміст пісні, а також увагу, пам'ять, мислення, сприйняття та емоційну чутливість; виховна: на основі слів пісні виховувати повагу і гордість за своє славне минуле своїх предків, вміння цінити те що було зроблено до нас, відповідно тексту приводити навчально-виховні приклади любові до своєї Вітчизни, матері, рідних.

Обладнання: баян, наочність, класна дошка з роздатковим матеріалом.

Література: збірник поезії Ю.Федьковича видавництво "Дніпро", - Київ-1990р., збірник "Пісні Буковини" Музична Україна , - К. 1990р.

Хід заняття. ( Робота над піснею )

Вчитель: Діти, ми сьогодні вивчимо нову пісню "Ой у полі , у полі "- слова написані нашим земляком Юрієм Федьковичем , який народився 8 серпня 1843 року у с. Сторонець-Путилові. Навчався Ю.Федькович у приватного вчителя в сусідньому селі Киселицях, а пізніше в німецькій нижній школі в м. Чернівцях. Згодом потрапляє на службу до армії, починає писати поезію, поеми . Він є збирачем народних пісень, а також являється сам творцем "дум і співанок". Юрій Федькович був талановитою людиною, у своїх поезіях висловлював важке життя горян, яке було зумовлене різними окупаційними режимами. І.Я.Франко назвав його: "Буковинським соловієм ".

В пісні "Ой у полі, у полі" - яка живе серед народу і до нині, оспівується про трагічні події загибелі сина на війні, за яким мати побивається і тужить.

Ця пісня літературного походження, тому, що автор в цієї пісні є, хоч сам народ про це не здогадується. А зараз вивчимо перший куплет.

-    Ілюструю пісню (І куплет), а решта прочитую.

Діти, я зараз проспіваю першу фразу, ви повинні повторити її ( я підігрую на інструменті)

Добре дітки, молодці, давайте засвоїмо наступні такти пісні . Працюю над правильним звукоутворенням, чистотою інтонування, диханням. Звертаємо увагу дітей на вокальну позицію, темп. Засвоюємо складні моменти в мелодії, які потребують правильної підтекстовки слів.

Розібравши мелодичну лінію пісні, ми повторюємо ще раз І куплет, що сприяє кращому сприйняттю і вивченню слів та мелодій твору.

Висновки: Дітям було дуже цікаво дізнатися про те, що їхній земляк Юрій Федькович збирав і сам створював пісні, які не забулися до сьогодні. Вони з великою охотою вивчали пісню і намагалися передати ті переживання, які описані в поезії.

Фрагмент третього уроку музики

Тема:     Ознайомлення     з     біографією     відомого    буковинського композитора С. Воробкевича.

Мета:   ознайомити дітей з     біографією     відомого    буковинського композитора С. Воробкевича, визначати наявність у змісті  засобів музичної виразності,  що характеризує його музику;   розвивати   почуття   ритму,   гармонії,   сприяти   розвитку формування   музично-естетичних   смаків;   виховувати   повагу   до культурної-мистецької спадщини свого краю.

Обладнання: баян, магнітофон, наочність.

Хід заняття.

Си­дір Воробкевич (1836—1903) — видатний по­движник національної культури, який поєднав у собі дар композитора, письменника, фольклориста, педагога, диригента, громадського діяча. Саме бага­тогранність його рідкісного таланту, своєрідне бачен­ня світу були визначальними в творчих здобутках митця.

Музика С. Воробкевича доступна кожному, оскільки вона грунтується на фольклорному мелосі. Пісню на­родну композитор називав «талісманом», що відкриває таємниці минулого, і закликав уважно вивчати її, бо це — історія народу. Через те його пісні, такі як «Над Прутом у лузі», «Заграй ми, цигане старий», «На чужині погибаю», швидко набули популярності — на­род сприйняв їх, як свої. Тогочасна преса відзначала: «Вони гомоніли скрізь по нашім краї завдяки гарній музиці автора — і під бідною селянською хатою, і серед міської інтелігенції».

-   Пропоную   послухати   вам   пісню Воробкевича «Задзвенімо разом браття».

-   Запитую   в   учнів,   яке   враження   справила  на  них   музика,   чим сподобалась, чи дає вона уявлення про духовну силу народу і велич наших славних пращурів.

Учні: Ми дуже любимо слухати таку музику, вона нам подобається, вона велична мелодійна захоплююча.

Висновки: Діти зацікавились розповіддю про Сидора Воробкевича більшість дітей не знали про цю людину. Безумовно значне враження справили на них його твори, вони дістали неабияке моральне задоволення від почутої музики.

2.3. Методика експериментального дослідження

За підсумками результатів повторної перевірки ми можемо впевнено підтвердити доцільність і ефективність проведення формуючого експерименту. Адже отриманий результат в кінці нашого дослідження у експериментальному 8-А класі є набагато вищий у відсотковому співвідношенні, аніж результат констатуючого експерименту. А в контрольному 7-А класі, на відміну від експериментального, рівень знань залишився відносно незмінним.

Як бачимо проведена робота дала досить непогані результати, щодо усвідомлення музично - краєзнавчого матеріалу. Це перший крок до шляху формування національної свідомості, виховання патріотичних почуттів. Але така робота має проводитись в більш тривалий проміжок часу, щоб визначити рівні сформованості національної свідомості, чи патріотичного виховання. Тому ми змогли визначити тільки рівні усвідомлення музично-краєзнавчого матеріалу на вокальну тематику:

Запитання №1.

Яка частина уроку музики приносить вам більше морального задоволення ?

Варіанти відповідей

e)   розспівування, перевірка домашнього завдання;

f)   теорія музики;

g)   спів пісень (хоровий спів);

h)  слухання музики.

Запитання №2.

Чи любите ви слухати і виконувати мелодії рідного краю? Якщо так, то чи хотіли би ви почути їх на уроці музики?

Варіанти відповідей

e)   Так, хочу послухати і поспівати;

f)   Ні, вона мені не подобається;

g)   Люблю тільки слухати;

h)  Люблю тільки співати;

Запитання №3

         Чи знаєте ви, яка музика вокальних жанрів побутувала в давнину у вашому краї?

Варіанти відповідей

d)  Думаю, що знаю;

e)   Так, я знаю, мені про це розповідали;

f)   Ні, я цього не знаю, хотів би дізнатися.

Запитання №4

         Назвіть відомих співаків, які жили і працювали на Буковині у ХІХ ст.

Варіанти відповідей

c)   Знає;

d)  Не знає.

Запитання №5

Назвіть відомих композиторів, авторів багатьох вокальних творів, які жили і працювали на Буковині у ХІХ ст.

Варіанти відповідей

a)   Знає;

b)  Не знає.

Запитання №6

Назвіть найвідоміші вокальні твори, які були написані на Буковині у ХІХ ст.

Варіанти відповідей

a)   Знає;

b)  Не знає.

Низький рівень сприйняття та усвідомлення музично - краєзнавчого матеріалу проявляється в нейтрально - байдужому ставленні учнів до вивчення мистецької спадщини краю, це нерозуміння знайшло своє відображення в опитувальнику, що пояснюється значним впливом на підлітка сучасної молодіжної субкультури. Однак, як засвідчує анкета це не дуже великий відсоток дітей, а після формуючого експерименту він зменшився у 6 раз і становить 8%.

Середній рівень усвідомлення музично - краєзнавчого матеріалу учнями характеризується, особливою цікавістю, творчістю, учні інколи володіють достатньою інформацією у питаннях, що вивчаються, їхні оцінки і судження грамотні, але іноді не спостерігається особливого емоційно-особистісного ставлення до матеріалу.

Високий рівень усвідомлення музично - краєзнавчого матеріалу - це учні які проявляють активно — творче ставлення до місцевого матеріалу, збереження й пропагування, музичної спадщини свого краю, усвідомлюють відповідальність за неї.

Отже, використання музично - краєзнавчого матеріалу, (як засвідчують результати формуючого експерименту), є досить ефективним засобом виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості.

Висновки

Виховання гармонійної всебічно розвиненої, національно свідомої особистості не може бути здійсненим, якщо навчально - виховний процес обмежується лише стінами навчальних закладів, підручниками, суто однією методикою чи програмою виховання, яка ставить педагога в певні рамки. Хоч як би повноцінно не проводились уроки, якою б не була розповідь вчителя, світ з усією його багатогранністю відкривається перед очима школяра тоді, коли відбувається безпосередній контакт із ним, з тією землею де народилася дитина. Навчання і виховання не можуть бути досконалими, якщо вони обмежуються тільки школою та відірвані від реального життя народу де живе дитина, його природи, історії, культури, мистецтва, зв'язку минулого із сьогоденням, особливо в даний час коли відбувається становлення молодої української держави.

Якраз сьогодні освіта активно шукає такі педагогічні засоби виховання, які б заповнили ці прогалини. Одним із таких засобів у системі навчально - виховного процесу є краєзнавча робота, яка відіграє важливу роль у розвитку особи школяра, а головне спрямована на формування високоморальних якостей громадянина.

Така робота є ефективною, якщо вона має системний характер і знаходить своє відображення майже в кожному шкільному предметі, а особливо в предметах мистецького циклу, значне місце серед яких посідають шкільні уроки музики.

Слід пам'ятати, що одним із можливих і дієвих шляхів патріотичного виховання є прилучення молоді до мистецької спадщини рідного краю. Воно забезпечує зв'язок з життям матеріалу, що вивчається; глибоке емоційно-чуттєве переживання творів мистецтва рідного краю; безпосередній контакт учня чи студента з художніми пам'ятками та збереженим у них соціально-культурним досвідом народу; знаходження особистісного смислу художньої цінності, що міститься в пам'ятці мистецтва [1, с. 8]. Це дозволяє дитині усвідомити себе носієм великої культурно мистецької спадщини свого народу, за яку вона гордиться та несе відповідальність.

Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитись під постійним виховуючим впливом матеріальної і духовної культури свого народу. Це потрібно, найперше, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, виявлення етнопсихологічних особливостей. Діти повинні з раннього віку залучатися до культури та історії свого народу.

Як засвідчує дипломне дослідження, в цій галузі, тобто музичного краєзнавства, а саме вокального жанру немає особливого зрушення, яке б знайшло своє відображення в навчально-виховному процесі сучасної школи. А за свідченням проведеного анкетування 95% дітей хотіли б ознайомлюватись і вивчати мистецтво свого краю (пісні, мелодії, традиції, звичаї, творчість місцевих музикантів, композиторів...). Тут вже не можна сказати, що використання місцевого матеріалу буде штучним, нав'язливим, або недоцільним, знаючи те, що така робота є досить вагомою у справі виховання підростаючого покоління.

В дипломній роботі проводилось дослідження шляхів, форм і методів використання музично - краєзнавчого матеріалу вокального жанру на уроках музики та в позаурочний час в педагогічній діяльності вчителя музики.

В теоретичному розділі нашої роботи висвітлено питання історії вокальної музики на Буковині у ХІХ – ХХ ст. Описана специфіка даного жанру, його різновиди, здобутки та розвиток.

В практичному розділі роботи були проведені два види експерименту: констатуючий та формуючий.

Констатуючий експеримент мав на меті виявити рівні обізнаності, сприйняття та усвідомлення музично - краєзнавчого матеріалу, як неоціненної культурно-мистецької спадщини свого народу.

В формуючому експерименті було розроблено та проведено ряд уроків, позакласних занять на основі музично-краєзнавчого матеріалу.

Результативність формуючої дослідне - експериментальної роботи визначалась за допомогою підсумкового опитування та анкетування.

Було виявлено, частину дітей з високим рівнем усвідомлення музично - краєзнавчого матеріалу - в процентному співвідношенні на 28% їх стало більше і становить 44% від загальної кількості учнів експериментальної групи.

З середнім рівнем було виявлено 48%, що також свідчить про доцільність та ефективність проведеної роботи, застосованих методів і прийомів використання краєзнавчого матеріалу.

З низьким рівнем усвідомлення і переосмислення краєзнавчого матеріалу виявилось 8% дітей.

У контрольній групі кількість учнів з високим усвідомленням музично - краєзнавчого матеріалу майже не змінилась. Однак уже сама анкета посприяла покращенню обізнаності з музичною спадщиною свого народу, приблизно на 5 - 6%.

Таким чином, дослідження показало:

>  Що   правильне   використання   музично   -   краєзнавчого матеріалу, вчителем музики, сприяє високому морально -естетичному задоволенні, вихованні всебічно - розвиненої гармонійної особистості.

>  Цілеспрямована робота  в  даному  напрямі  буде  сприяти формуванню       національної       свідомості,       вихованню патріотичних почуттів.

>  Музичне  краєзнавство є особливим  фактором впливу на формування світогляду дитини.

>  Передбачає    активний    розвиток    учнівської    творчості, мислення.

>  Спонукає до мистецького творіння.

>  Сприяє духовному збагаченню особистості.

>  Забезпечує безпосередній культурно - мистецький зв'язок, який передається з покоління в покоління, на основі якого відбувається збагачення, розвиток і творення національної культури.

Дипломне дослідження не висвітлює всіх питань, щодо використання музично - краєзнавчого матеріалу вчителем музики, як засобу формування національної свідомості, виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості, патріота своєї Батьківщини. Дана тема потребує більш детального вивчення основ правильного впровадження та реалізації музичного краєзнавства в предметах мистецького циклу, та у всій культурно - просвітницький роботі школи.