Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий менеджмент з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як правило приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі менша долі процентних доходів і складає за 2006 р, 2005 р. та 2004 р. відповідно 31,0%, 26,0% та 41,8%. Однак той факт, що АКБ “Укрсоцбанк” є багатофілійна установа, тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні з локальними банками, дещо підвищує ефективність роботи фінансових менеджерів комерційного банку

Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити — це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під більший відсоток.

”Укрсоцбанк” широко застосовує депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банк диференціює процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Вклад ”Класичний”

Строк вкладу: 3, 6, 9, 12 місяців

СтрокПроцентна ставка (процентів річних)

грнUSDEUR

3 місяці10,50%7,50%6,00%

6 місяців12,50%8,00%7,00%

9 місяців12,50%8,50%7,00%

12 місяців13,50%9,00%7,50%

Вклад ”Капітал”

СтрокПроцентна ставка (процентів річних)

грнUSDEUR

6 мiсяцiв12,50%8,00%7,00%

12 мiсяцiв13,25%9,00%7,50%

24 мiсяцiв13,50%9,10%7,60%

36 мiсяцi13,75%9,15%7,80%

60 місяців15,00%9,50%8,00%

120 місяців15,00%9,50%8,00%

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата відсотків по депозитних рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів. Чим надійніше пасиви, тобто чим більше термін і сума депозити, тим більший відсоток гарантує банк.

Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку: пошук оптимального рівня ставок по депозитним та кредитних операціях — складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямків розміщення ресурсів спричинюється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.

РОЗДІЛ III Розробка заходів із підвищення рейтингу банківських установ

3.1. Пошук оптимальної методики рейтингового оцінювання

Розвиток і функціонування банківської сфери сьогодні відбувається на тлі постійно змінюваної загальноекономічної та соціально-політичної ситуації, що впливає на надійність та ефективність виконання банківськими установами своїх функцій. Подальший розвиток системи українських банків вочевидь вимагає від керівництва комерційних банків переходу від інтуїтивного, стихійного управління до виваженого, обґрунтованого та професійного, що спирається на певну аналітичну базу.

У зв’язку з цим перед спеціалістами комерційних банків, їх діловими партнерами, державними наглядовими органами постає питання про необхідність застосування певних методик визначення поточного й майбутнього стану банку, його потенційних можливостей, слабких сторін тощо. Лише в останні роки проблема комплексної оцінки ефективності основних банківських операцій та надійності банківської системи України почала набувати першорядного значення [46, с.6-7].

Для здійснення такої оцінки необхідним є відповідний інструментарій, до якого відносять узагальнюючі оцінки діяльності банку на основі рейтингів. Слід зазначити, що здобутки зарубіжної науки з банківського аналізу можуть бути використані в Україні здебільшого на рівні ідей оскільки вони спираються на законодавчу базу та економічні реалії своїх країн, на існування стабільної банківської системи та розгалуженої інфраструктури фінансового ринку, політику економічної лібералізації, на рівний та вільний доступ усіх банків до світових ринків. Про те умови функціонування вітчизняних банків суттєво відрізняються від економічного середовища, в якому працюють банки іноземні. Щодо досліджень російських учених, то попри певну схожість процесів реформування економіки в Україні та в Росії, широкому застосуванню російських напрацювань у вітчизняній банківській практиці заважають істотні відмінності, що стосуються насамперед систем бухгалтерського обліку, форм звітності, податкового законодавства, принципів та методів регулювання діяльності комерційних банків з боку Національного банку України та Центрального банку Росії. Усе це обумовлює необхідність теоретичних напрацювань та глибинного аналізу банківської системи на рідних теренах.

Рейтинг визнано в світі як інструмент, призначений для порівняльного аналізу динамічно розвинених систем. Рейтинг банків комплексно характеризує їхню діяльність і встановлює узагальнювану оцінку фінансового стану за стандартизованим набором показників. Існують полярні точки зору на спрямованість рейтингів: деякі автори вважають, що „рейтингова оцінка банку не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків, ...а лише показує позицію банку в загальній сукупності банків” [35, с. 26-29].

У той же час інші автори зазначають, що „визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу „за зростом”, а в об’єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку”. У будь-якому разі, рейтинг надійності – „обличчя банку на міжнародних і внутрішніх ринках” [36, с. 57-60].

12 грудня 2003 р. за ініціативою НБУ, міжнародного центру перспективних досліджень та національного рейтингового агентства „Кредит-рейтинг” відбулася міжнародна конференція „Ризик-менеджмент і кредитні рейтинги в Україні”, присвячена, зокрема, рейтинговим оцінкам діяльності комерційних банків. На ній зазначалося, що побудова рейтингових оцінок суб’єктів ринку провідними світовими агентствами є необхідною умовою входження на міжнародні ринки капіталу, оскільки самий факт проходження рейтингових процедур для закордонного інвестора змінює ризик співпраці з невизначеного до фіксованого. Уряд України приділяє велику увагу співробітництву з міжнародними рейтинговими агентствами, проте необхідно також розвивати систему національних рейтингів для потреб внутрішнього ринку. Кредитний рейтинг України низький, і жодна компанія України не може мати рейтинг, вищий за рейтинг країни, тому всі учасники фінансового ринку в межах міжнародної шкали диференціації сконцентровані на вузькому відтинкові.

Цим обумовлена розробка національної шкали, яка дозволяє чітко диференціювати учасників внутрішнього ринку. Зазначимо також, що послуги міжнародних рейтингових агентств мають високу вартість, і дозволити собі цю процедуру можуть лише найбільші банки країни, які мають намір активно працювати на міжнародних фінансових ринках. В Україні за допомогою рейтингів здійснюється оцінка надійності й ефективності банківських установ, а також оцінка їх кредитоспроможності. Надійність комерційних банків – це динамічна стійкість до змін на фінансовому ринку, яка складається під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників. Ефективність банківської установи – це результативність економічної діяльності, яка виражається в реалізації економічних програм і заходів та характеризується відношенням отриманого ефекту до витрат ресурсів на досягнення цього ефекту [42, с. 69-77].

Безумовно, рейтинговий аналіз не може гарантовано визначити абсолютну надійність чи ефективність банківської установи.

Непередбачуваність економіки, нестабільна політична ситуація спричиняють прямий вплив на банківську систему, проте їх неможливо спрогнозувати. Тому жодна рейтингова методика не є універсальною, і не існує єдиного обґрунтованого підходу до побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків України.

У практиці роботи рейтингових агентств використовуються різноманітні методики рейтингового оцінювання, які класифікують за різними підставами

( Додаток Г). Доцільною й досить повною постає наступна класифікація рейтингових методик:

• за формою власності – державні та недержавні;

• за сферою розповсюдження – національні та міжнародні;

• за ступенем прозорості – відкриті та закриті;

• за формою спостереження – комбіновані та дистанційні;

• за способом згортки – адитивні та мультиплікативні;

• за формою подання – числові, літерні та графічні;

• за моделлю показника – статичні та динамічні;

• за методом побудови – бальні та індексні;

• за способом оцінювання – експертні, бухгалтерські та змішані.

Традиційний для України спосіб вибору банку-партнера ґрунтується на аналізі балансових показників комерційного банку. Звичайно такий аналіз обмежується застосуванням так званої методики адитивної згортки, згідно з якою розраховуються коефіцієнти ліквідності, прибутковості, достатності капіталу, крос-коефіцієнт тощо. Потім для розрахованих коефіцієнтів експертним шляхом визначаються певні ваги, обраховується сума добутків коефіцієнтів на їхню вагу, і на основі отриманих результатів виводяться інтегральні оцінки комерційних банків. Головна загроза припуститися помилки при виборі банку-партнера на підставі інтегрального рейтингу полягає в тому, що він описує фінансовий стан банку в періоди, які вже минули. Окрім того, адитивна згортка, яка на сьогодні є основним принципом побудови рейтингів, дає можливість компенсувати негативне значення одного показника, що входить до складу рейтингів, високою оцінкою іншого. Наслідком означених недоліків є збільшення помилковості висновків.

Існуючі рейтингові системи оцінювання діяльності комерційних банків – закордонні та вітчизняні – мають певні недоліки, до яких можна віднести недосконалість інформаційної бази, відсутність оперативності в наданні рейтингової інформації та диференціації категорій користувачів.

До основних переваг варто віднести наявність державних і недержавних рейтингових методик, комплексність оцінки надійності й ефективності діяльності банків, використання дистанційного спостереження, сприяння більшій прозорості банківської системи, наочність результатів рейтингового оцінювання, можливість прийняття виважених управлінських рішень.

Вірогідність рейтингів залежить, перш за все, від достовірності фінансової інформації, використаної для розрахунку різноманітних показників діяльності банку. Інформаційними джерелами для рейтингового аналізу постають фінансові звіти комерційних банків.

Спірним питанням є кількість необхідних для побудови рейтингу показників, оскільки одні автори наполягають на мінімумі, інші – на максимальній кількості різнопланових показників, які всебічно висвітлюють діяльність банківської установи. Зазвичай для рейтингової оцінки надійності й ефективності застосовуються різноманітні показники банківської діяльності.

Так, при аналізі надійності банку доцільно використовувати наступні групи показників: достатність капіталу; якість активів; прибутковість; ліквідність; зобов’язання.

Оцінювання стану ефективності діяльності комерційного банку проводять за наступними показниками:

· часткові показники роботи банку (показники прибутковості та

продуктивності праці);

· інтегральні показники ефективності діяльності (прибутковість

активів та капіталу).

Різниця між частковими показниками прибутковості та показниками продуктивності праці банку полягає в базі порівняння. За загальноприйнятою практикою при визначенні показників прибутковості базою порівняння слугує індикатор, що дозволяє характеризувати розмір банку. Як правило, таким індикатором є середні сукупні активи банку за певний період [35, с. 26-29].

Така методика обчислення прибутковості дозволяє проводити зіставлення розрахованих показників різних банків та за умови екстенсивного розвитку банку здійснювати екстраполяцію отриманих результатів. Водночас при визначенні показників продуктивності базою порівняння слугують індикатори, не пов’язані з розміром банку, які характеризують його витрати. Такі показники доцільно застосовувати при ретроспективній оцінці ефективності управління банком, і вони не підлягають екстраполяції на основі припущення проекстенсивний шлях розвитку банку. Інтегральні показники використовуються для комплексної оцінки ефективності банку.

Що стосується найбільш розповсюджених рейтингових методик оцінювання діяльності комерційних банків, то до них можна віднести наступні. Номерні методики, або ренкінги (rankings), передбачають обчислення сукупності значень обсягових та інших показників фінансового стану банків та присвоєння усім банкам певного місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників. Ці методики є досить простими, але вони фактично не дозволяють оцінити фінансову стійкість банків. Бальні методики дозволяють отримати інтегральну оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоюються за кожним показником за шкалою, визначеною експертами, і за загальною сумою балів банк зараховується до певної категорії. Найпопулярніша серед бальних методик — рейтингова система CAMELS, що використовується в Україні з додатковими факторами, доповненими вітчизняними фахівцями.

Підсумкова система оцінки стану банку робиться на підставі результатів аналізу його діяльності за рейтинговою системою CAMELS, що застосовується у США, але з урахуванням спеціфічних особливостей національної банківської системи України.

Ця система враховує такі основні компоненти фінансового стану банку:

С (capital adequacy) – адекватність капіталу: система дає оцінку розміру капіталу з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників і підтпримання платоспроможності

А (asset’s quality) – якість активів: система визначає спроможність забезпечення повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

М (managment) – менеджмент, якість управління.

E (earnings) – надходження або доходність.

L (liquidity) – ліквідність.

S ( Sensitivity)-чутливість банку до ринкового ризику.

Оцінка деяких компонентів системи CAMELS, зокрема адекватності капіталу і доходності, визначається за даними звітності (балансу, звіту форми №2 КБ), але інші її компоненти (якість активів зокрема, а також ліквідність, менеджмент) виявляють на підставі проведення перевірок на місці для більш точної оцінки [42, с. 123-138].

В умовах ринкової економіки банківська діяльність супроводжується значними ризиками, і оцінка ризиків, з якими стикається банк у своїй діяльності, є важливою складовою аналізу його фінансового стану. Про це свідчить і вищезазначена система банківського нагляду на основі оцінки ризиків (СОР), впроваджена Департаментом банківського нагляду НБУ з 2004 р. За цією системою банківський нагляд на нових засадах має містити наступні складові: ідентифікацію ризиків із загальноприйнятими й поширеними визначеннями основних операцій, що їх обумовлюють; встановлення ризиків за допомогою загальноприйнятих способів їх оцінки; оцінки систем управління ризиками банку; розроблення стратегії нагляду за банком на основі результатів із визначення ризиків та якості управління ними; відображення висновків у відповідних документах та доповідній записці щодо інспектування для правління та ради банку. Той факт, що Нацбанк України відмовився від оцінювання банків на основі системи CAMELS, яка є підґрунтям багатьох вітчизняних і закордонних рейтингів, на користь СОР, є свідченням необхідності вдосконалення існуючих рейтингових методик, які повинні в цілому оцінювати не лише поточний стан банківської установи, але й прогнозувати майбутні перспективи розвитку.

3.2 Шляхи покращення конкурентоздатності вітчизняних банків

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним. Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення [46, с. 26-29].

Оцінка нинішньої банківської системи з боку підприємців мало відрізняється від тієї, що висловлена державним керівництвом: вона є марнотратною та не ефективною, нераціонально використовує капітал, застосовуючи його переважно для посередницьких платіжно-розрахункових операцій, які повинні здійснюватися за рахунок створених банками грошей, грошових сурогатів і замінників грошей. Бізнес нарікає, що великою перешкодою на шляху його розвитку є недоступність і дорожнеча кредиту.

Науковці також наголошують, що за своєю природою, характером діяльності, видами надаваних клієнтам послуг та їх вартістю, рівнем обслуговування населення банківська система України є лихварською.

Стали нормою розрахунки між підприємствами живими грішми, гіпертрофовано поширилася сфера готівкових розрахунків, на які припадає 41% платіжного обороту, ігнорується кліринг, взаємозалік і вексельний обіг, не використовуються грошові замінники і сурогати. Не налагодивши механізму створення грошей, банки для платіжних і розрахункових операцій використовують грошовий капітал, призначений для інвестицій. Це одна з найсерйозніших перешкод розвитку власне банківської системи [45, с. 11-12].

Українські комерційні банки кредитують переважно поточні посередницькі платіжно-розрахункові, а не капітальні, інвестиційні операції. При цьому цей процес просякнутий хабарництвом і корупцією. Кредити отримують здебільшого не ті підприємці, які виробили та реалізували товари і мають на кредит законне право, а ті, що зуміли налагодити особисті стосунки з банкірами. Через відсутність ефективних механізмів та інструментів управління ризиками почастішали випадки відмивання «брудних» грошей через українські банки. Таким чином обезкровлюється економіка України, підриваються стимули до її розвитку.

В Україні про певну стабілізацію функціонування банківської системи та зниження ризиків активних операцій свідчить збільшення долі довгострокових кредитів у кредитному портфелі з 14 у 2004 р. (3,3 млрд. грн.) до 42% у 2006 р. (37,3 млрд. грн.), а також зниження долі проблемних кредитів у загальному обсязі кредитного портфелю з 11,3 у 2004 р. до 3% у 2006 р.

Насьогодні є ряд наявних проблем у банківській системі України, що знижують рейтинги банків та довіру збоку населення.

Такими проблемами є:

- Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 01 січня 2006 у ній було зосереджено близько половини чистих активів усієї системи: понад 20% статутного капіталу банків, 55% капіталу, 47% кредитного портфеля, 59% коштів юридичних осіб, 56% вкладів населення); лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.

- Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50%) та їх активів у Київській області, тоді як інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах.

- Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.

- Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів, які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру населення до банків).

Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

- Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга – 30 - 31%), що може стати серйозним бар’єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

- Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, – 40-60%. Така кредитна політика банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.

- Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.

- Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із “негативним” кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. Унаслідок цього знизились миттєва та загальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних банків України. Однією з причин такої ситуації є наявна на сьогодні в країні криза платежів, яка паралізує банки.

З попередніми проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайство у фінансовій сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ недостатньо стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.

Проблему низького рівня менеджменту складає і проблема браку наукових рекомендацій щодо вибору сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова обгрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем розвитку.

Практично в усіх сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три – шість місяців або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних процесів.

Нині в Україні стратегічне управлінню банківською діяльністю перебуває поки що в стадії зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на збереження і підвищення конкурентноздатності.

Тісний взаємозв'язок між усіма сегментами фінансового сектора: будь-які проблеми, які виникають з небанківськими фінансовими установами, автоматично відбиваються на діяльності банків і банківського сектору у цілому. Серед цих проблем:

- майже відсутній ринок цінних паперів (є лише 50 компаній, які постійно торгують акціями, а широкі верстви населення не залучені до інвестиційної діяльності);

- страховий бізнес не сформувався як значущий механізм інвестування;

- інвестиційні фонди невеликі, а взаємні фонди взагалі відсутні;

- недостатньо розвинута регулятивна база небанківських фінансових установ, бракує регламентів їх діяльності, а обсяг послуг, що вони надають, досить незначний.

Для розв'язання наведених проблем та підвищення рейтингу банківських установ і довіри збоку населення необхідно здійснити такі заходи:

· розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

· звузити процентну маржу комерційних банків;

· розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

· позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

· Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

· удосконалити податкову систему країни;

· ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

· ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

· розвивати та стимулювати приватну власність;

· оптимізувати ризик-менеджмент;

· розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансового ринку;

· швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

· налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

· розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

· створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

· збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

· впроваджувати нові банківські продукти;

· запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;

· розвивати кредитування малого бізнесу;

· розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

· сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

· зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

· розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;

· розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;

· розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;

· розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;

· підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;

· удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;

· сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи.

· одним з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них є страхування депозитів, які також захищають інтереси вкладників. Необхідно розробити страхування вкладів з урахуванням досвіду інших держав. Страхування депозитів повинно здійснюватись спеціальним органом, який створений за участю Національного банка України, страхової установи і комерційних банків. Об"єктом страхування повинні стати тільки вклади і депозити суб"єктів господарювання, і в першу чергу вклади і депозити населення. При цьому розмір вкладу або депозиту, по якому здійснюється відшкодування в певній сумі, повинен бути офіційно обмежений;

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентноздатність. Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській області та відповідно низького рівня конкурентноздатності банків інших областей.

Дуже важливим для підвищення конкурентноздатності банківських установ є розвиток реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції. Останнє, зокрема, вимагає від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими організаціями (будь-які обмеження іноземних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супроводжуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам монополізму та недобросовісної конкуренції, зокрема спробам територіального поділу ринків.

В критичному стані сьогодні знаходитсья довгострокове кредитування. Тому слід було б здійснити заходи по забезпеченню привабливості для комерційних банків інвестиційних та конверційних кредитів з урахуванням більших обсягів витрат по їх обслуговуванні, високого ступеню ризику, відсутності надійних гарантій, поверення вказаних кредитів. В цьому відношенні можна було б підвищити розмір маржі до рівня середньої маржі по інших комерційних кредитних операціях, або звільнити комерційні банки повністю від оподаткування по державним кредитам, які направляються на інвестиційні і конверсійні програми.

Особливо гострим у банківській системі є питання неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

Сьогодні державна економіка України утримується за рахунок посиленої експлуатації приватної банківської системи, приватних підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій.

Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

Підвищення ефективності роботи підприємств вимагає і зменшення податкового тиску, який часто лише поглиблює кризу неплатежів і, таким чином, сприяє збільшенню проблемних кредитів у банківському секторі (взяти хоча б той факт, що агрегований рівень оподаткування складає в Україні близько 36% ). Отже, податкова система є також одним з найнегативніших чинників, що гальмують розвиток банківської системи.

Для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно вирішити деякі інфраструктурні питання. Мова іде про те, що на сьогоднішній день в Україні відсутні єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна, корпоративних прав та іншої власності, яка може бути прийняття банком в якості застави. Нерозв’язаність цієї колосальної проблеми призводить до виникнення численних факторів шахрайства із заставами при отриманні банківського кредиту. Хоча за такі дії українське законодавство передбачає відповідальність, банкам це мало допомагає, оскільки повернути кредит у даній ситуації практично неможливо. Таким чином, тільки створення на державному рівні єдиних реєстрів рухомого, нерухомого та іншого майна дозволить здійснювати централізовану реєстрацію застави, перевівши ці взаємовідносини у цивілізоване русло. Необхідно також змінити психологію людей, які мають зрозуміти, що якщо банк видав кредит, отже він уже apriori прав, бо нав'язати кредит практично неможливо. У свою чергу, позичальник, який підписав документи і отримав гроші, зобов'язаний їх повернути разом з процентами.

Спрощена процедура банкрутства підприємств також сприяє підвищенню ефективності підприємств, а отже і зменшує ризик неплатежів у банківському секторі. На жаль, чинна процедура, виписна в Законі про банкрутство, неефективна і розтягнута на роки. Керівництво підприємств-позичальників за цей час має достатньо можливостей і часу для виведення усіх закладених активів з-під реалізації. У зв'язку зі значним зростанням числа банків у країні за час від початку реалізації заходів із реформування економіки виникла потреба у відповідному кадровому забезпеченні діяльності новоутворених банківських установ, адже більшість працівників, що прийшла до них на роботу, не мала відповідної підготовки. Тому очевидною є необхідність створення системи перенавчання, підвищення кваліфікації працівників банку, а також удосконалення менеджменту банківських установ [44, с.38- 43].

Для вирішення гострої проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків. Якщо ця можливість буде забезпечуватись лише цінними паперами уряду, терміни отримання готівки для здійснення виплат явно перевищать один місяць і можуть розтягнутись на півроку й більше. А найважливіше у діяльності Фонду є саме забезпечення населення відповідними гарантіями, а не голими деклараціями.

Щодо проблеми низького рівня капіталізації комерційних банків, то вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшення мінімального розміру статутного фонду, посилення вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо. Вирішити її можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки (наприклад, стимулювання конкуренції, прискорення приватизації, що призведе до пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів), зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Безсумнівною є і необхідність впровадження нових банківських послуг та поліпшення якості і збільшення кількості уже існуючих. Зокрема слід розвивати найперспективніші послуги: трастові, послуги зі збереження цінностей, консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних, гарантійні та посередницькі послуги, факторингові та лізингові операції та ін. При цьому надзвичайно важливо розвивати їх у напрямі Інтернет-банкінгу, необхідність якого викликана науково-технічним прогресом та реаліями сучасного розвитку суспільства.

Що ж до удосконалення законодавства, то у нинішній його системі не врегульовано досить багато аспектів банківської діяльності. Сукупність чинних законодавчих актів має регулювати не лише загальні моменти діяльності кредитних установ (Закон України “Про банки і банківську діяльність”), а й окремі аспекти банківської справи в країні (наприклад, кредитної, депозитної, інвестиційної) та основ діяльності різних елементів банківської системи (зокрема центрального банку, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тільки за таких обставин може бути створено належний механізм регулювання діяльності банків з боку держави, а отже, відповідно, закладено підвалини ефективного обслуговування банківською системою усіх секторів економіки.

Говорячи про необхідні для підвищення конкурентоспроможності банківського сектора України умови, слід зазначити, що для того, щоб відповідати вимогам та викликам сьогодення, процес упровадження змін у банківському секторі повинен мати постійний характер. Ідеться не про подальшу регламентацію діяльності банків (контроль, нагляд тощо), бо в цій справі вже напрацьовано достатньо механізмів, а про створення середовища, в якому вони можуть нормально функціонувати як з фінансової точки зору, так і з погляду легалізації [32, с.118-125].

У фінансовій площині передусім потрібно створити умови для розвитку середньо- та довгострокових стратегій. У цьому контексті особливого значення набуває стабілізація фінансових ринків, зниження волатильності фінансових інструментів, збереження стабільного курсу гривні, оскільки це безпосередньо впливає на ціни кредитних продуктів. Важливим є питання свободи економічної діяльності, політичної ситуації, стану соціальної сфери та численних соціальних проблем. Рівень життя населення, політичні настрої, панівні ідеології, релігія, розвиток освіти, стан сфери послуг, виробництва товарів, міжнародне положення країни – усе це так чи інакше впливає на здійснювані з метою поліпшення стану банківської системи зміни. Це умови зовнішні. Проте, як відомо, конкурентноздатність галузі (у даному випадку банківського сектору) формується насамперед конкурентноздатністю кожного окремого її суб'єкта (тобто банку).

Звідси випливає важливість для проведення бажаних змін умов внутрішніх. А це:

- особливості формування статутного капіталу та пріоритетні напрями його концентрації;

- універсалізація банківської діяльності;

- територіальне наближення послуг до цільових груп споживачів;

- пропозиція банківських продуктів;

- можливості варіації цін на запропоновані послуги;

- стан банківських технологій;

- стан управління та якість управлінського персоналу;

- імідж банку як в Україні, так і за кордоном (що, у свою чергу, досягається завдяки стандартам обслуговування клієнтів; дотриманню законів, етичних норм і правил чесного ведення бізнесу; сумлінному виконанню зобов'язань та постійному піклуванню про власну репутацію);

- турбота про працівників банківської установи, створення умов для реалізації кожним із них своїх здібностей;

- відповідність якості послуг міжнародним стандартам (ISO, Європейського Союзу, ООН, S.W.I.F.T, Міжнародного валютного фонду та ін.);

- власна концепція розвитку та управління;

- система інформаційного забезпечення процесів управління;

- системний аналіз та прогнозування діяльності банку;

- стан внутрішньобанківської нормативної бази, яка б усебічно регламентувала діяльність банку (інструкцій, методик, положень, технологічних карт, прав доступу до баз даних, прав підпису документів, аналітичної бази облікових процедур, принципів конфіденційності тощо);

Таким чином, для ефективного проведення змін з метою підвищення конкурентноздатності банківського сектора необхідне поєднання сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов, які б разом створили певне позитивне середовище для функціонування і успішної діяльності банків України та підвищення їх рейтингу.

Висновок

У процесі розробки теми дипломної роботи нами було вивчено питання планування доходів і витрат комерційного банку, внесено пропозиції по впровадженню заходів із підвищення рейтингу банківських установ і проаналізовано фінансовий стан і ефективність діяльності комерційного банку АКБ «Укрсоцбанк» за період 2004-2006 рр.

Структура дипломної роботи базується на тому, що планування банківської діяльності – це процес визначення цілей на майбутнє та розроблення способів їх досягнення. Планування є основою для розвитку внутрішньої системи банку з урахуванням впливу зовнішніх чинників і є однією з функцій банківського менеджменту. Планування потребує всеосяжного та інтегрованого оцінювання банківської діяльності – сильних і слабких аспектів, організаційної та фінансової структури, фінансових результатів, кадрової політики, контрольних функцій банку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5