Рефераты

Дипломная работа: Планування доходів та витрат в комерційному банку

3) доходи зароблені, але ще не отримані (нарахований дохід);

витрати понесені, але ще не сплачені (нараховані витрати).

Однак реалізація принципів нарахування і відповідності не повинна спричинювати як переоцінку активів або доходів банку, так і недооцінку зобов'язань і витрат банку.

Таким чином, керуючись принципом обережності, банк повинен:

— враховувати доходи від наданих послуг, тільки якщо є впевненість в одержанні цих доходів; — якщо немає впевненості в одержанні доходів, ураховуються тільки витрати. Доходи за такими операціями відображаються в бухгалтерському обліку тільки після їх фактичного одержання. Одержання доходів уважається сумнівним, якщо існують документи, які підтверджують наявність у клієнта прострочених платежів більше, ніж на 30 днів.

Після визнання дебіторської заборгованості за нарахованими доходами сумнівною банк зменшує свої доходи на суму такої заборгованості. У бухгалтерському обліку це відображається записом: Д-т — “Доходи”;

К-т — “Нарощені доходи”. Наступний облік сумнівної заборгованості виконується за балансом на рахунку “Несплачені в строк доходи” до закінчення терміну давності позову.

·  Правило третє

Облік доходів і витрат здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Залишки за рахунками доходів і витрат закриваються після закінчення календарного року.

Синтетичні рахунки для обліку доходів згруповані у шостому класі балансу, а для обліку витрат – у сьомому класі. В основу побудови синтетичних рахунків покладено ті ж ознаки, з урахуванням яких здійснена класифікація доходів та витрат і виділені об'єкти обліку. Це дозволяє забезпечити деталізований облік доходів і витрат у балансі, що дає можливість накопичувати і одержувати інформацію для оцінки фінансового стану банку і ефективності окремих напрямків його діяльності.

Рахунки з обліку прострочених доходів включені в групи з обліку пасивів, що приносять доходи, як парні до рахунків з обліку нарахованих доходів. Рахунки другого порядку (розділу) дозволяють одержати інформацію і порівняти доходи від основних видів банківських операцій і послуг з витратами, які пов'язані з їх здійсненням. Так, склавши відсоткові доходи з відсотковими витратами, можна розрахувати чистий відсотковий дохід.

Рахунки третього порядку (групи) дають інформацію про доходи і витрати за банківськими операціями щодо контрагентів (банківський сектор, підприємства, бюджетний сектор). Рахунки четвертого порядку деталізують інформацію щодо окремих фінансових інструментів, які застосовуються банком. Наприклад, окремо враховуються відсоткові доходи за кредитами, векселями, цінними паперами, факторинговими операціями тощо. Рахунки з обліку доходів за своїм характером пасивні, витрат — активні [40, с. 530-536].

Рахунок “Нараховані відсотки за борговими цінними паперами” до моменту їх продажу чи погашення закривається при зарахуванні відсотків на кореспондентський рахунок банку. В разі неперерахування відсотків сума переноситься на рахунок “Прострочені нараховані відсотки за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж”.

При непогашенні заборгованості протягом 30 календарних днів сума прострочених відсотків списується з балансу.

Доходи і витрати майбутніх періодів враховуються в третьому класі, в складі інших пасивів та інших активів. Класифікація рахунків для обліку доходів і витрат наведена на рис.1.2


Рис.1.2 Класифікація рахунків для обліку доходів і витрат

Облік відсоткових доходів.

До відсоткових доходів відносять відсотки за користування банківськими позиками, відсотки за придбаними цінними паперами і прирівнені до відсотків комісії (які обраховуються аналогічно відсоткам, тобто пропорційно часу і сумі активу).Відсотки комісії підлягають щомісячному відображенню в банківському обліку, незалежно від періодичності розрахунків за ними, які зазначені в угоді з контрагентом.

Облік комісійних доходів.

У складі комісій, які банк одержує за надані послуги, виділяють: комісії за одноразові послуги; комісії за послуги, які надаються протягом періоду, що обумовлений в угоді; комісії за послуги з обов'язковим результатом.

Комісії за одноразові послуги.

До комісії за одноразову послугу відносять комісії за послуги з обміну валют, за видачу готівкових коштів, за видачу поручительства тощо.

Облік комісії за послуги постійного характеру.

 До них належать комісії за розрахунково-касове обслуговування, інкасаторські послуги, орендні платежі тощо.

Облік дивідендного доходу.

Дивіденди, які підлягають одержанню банком за інвестиціями, відображаються в банківському обліку після їх оголошення на загальних зборах акціонерів: Д-т “Нараховані дивіденди”; К-т “Дивідендний доход за акціями і іншими вкладеннями”. Надходження дивідендів на кореспондентський рахунок у банку: Д-т “Кореспондентський рахунок”; К-т “Нараховані дивіденди”.

Облік відсоткових витрат.

 Більша частина відсотків до виплати припадає на депозитні операції і за борговими цінними паперами, випущеними банком (векселі, заощаджувальні і депозитні сертифікати). Нарахування відсоткових витрат провадиться щомісячно: Д-т “Відсоткові витрати”; К-т “Нараховані витрати”.

При перерахуванні відсотків на користь клієнтів: Д-т “Нараховані витрати”;

К-т “Поточний рахунок клієнта або Коррахунок банку”.

Облік комісійний витрат.

При сплаті комісій в момент отримання послуги банком: Д-т “Комісійні витрати”; К-т “Коррахунок банку”. При сплаті послуг авансом: Д-т “Витрати майбутніх періодів”; К-т “Коррахунок банку”. При отриманні послуги банком:

Д-т “Комісійні витрати”; К-т “Витрати майбутніх періодів”.

Облік негрошових витрат.

 Негрошові витрати пов'язані з нарахуванням резервів (провізій) під знецінення активів з метою хеджування ризиків за операціями з цінними паперами, кредитними та валютними.

Облік фінансового результату і розподілу прибутку

Доходи та видатки обліковуються наростаючим підсумком з початку року. В останній робочий день року рахунки доходів і витрат закриваються. Залишки за цими рахунками відносять на рахунок № 5900 “Результат поточного року” і, таким чином, досягається відображення фінансового результату в балансі банку.

На проміжні звітні дати (місяць, квартал) фінансовий результат визначається шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами; при цьому закриття рахунків доходів і витрат не передбачено. Після закінчення кожного фінансового року Правління комерційного банку подає звіт про свою діяльність для затвердження на загальних зборах акціонерів, а також свої пропозиції щодо розподілу отриманого прибутку, включаючи пропозиції про збільшення капіталу банку. Порядок розподілу прибутку повинен відповідати чинному законодавству України та засновницьким і статутним документам банку [11].

Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством. До офіційних резервів належать: резервний фонд; загальний резерв. Резервний фонд створюється згідно з чинним законодавством у розмірі не менше 25 % від суми сплаченого акціонерного (уставного) капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду становить не менше, ніж 5 % від суми чистого прибутку після оподаткування. Якщо засновницькими документами передбачено створення спеціальних фондів за рахунок нерозподіленого прибутку (фонди матеріального заохочення, соціального розвитку та ін.), то облік операцій щодо їх формування та використання може здійснюватись у системі рахунків управлінського обліку. На рівні аналітичного обліку в системі фінансового обліку банк на свій розсуд може відкривати окремі рахунки за видами активів, які забезпечуються повністю або частково власними коштами. Наприклад, це може бути фонд основних засобів, фонд надання позик своїм працівникам тощо. Розмір прибутку, який скеровується на виплату дивідендів, оголошується на зборах акціонерів.

У законі України “Про внесення змін і доповнень до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який введено в дію 01.07.97 р., закладено нову концепцію визначення прибутків суб'єктів господарювання. Згідно з цією концепцією сума прибутку визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами. Однак інтерпретація доходу та видатків у межах цієї концепції має суттєві відмінності від методики визначення доходів і витрат з позицій міжнародних принципів і стандартів обліку.

1.4. Узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду створення банківських резервів

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох краї нах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку по трібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політи ка облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тім, щоб створити за цих умов зону рівноправної банківської конкуренції [8, с. 368-375].

Обов'язкові (мінімальні) резерви – це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлює ться у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань. Обов'язкові резерви за своєю сутністю – показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депози тної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків ко мерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні бан ки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Обов'язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполу чених Штатах Америки. Створена у 1913 р. Федеральна резервна система передбачала, що банки резервують частину залучених кош тів (депозитів) у встановленій нормі на рахунках у федеральних ре зервних банках.

 Спочатку обов'язкове резервування мало досить вузьку мету — формування страхового фонду для виплати депози тів. Ураховуючи функціональне призначення резервних вимог, Рада керуючих Федеральною резервною системою не змінювала норму обов'язкового резервування до середини 30-х років. Зі створенням у різних країнах розвинутої системи страхування (гарантування) де позитів страхова функція обов'язкових резервних вимог поступово втрачає своє значення.

Застосовуючи процедуру обов'язкових резервів, цент ральні банки зробили спробу тісніше пов'язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:

• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може бло кувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;

• використовується як інструмент центрального банку для регу лювання грошової маси. Збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зме ншення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.

У світовій банківській практиці немає єдиного стандарту щодо резервних вимог. У різних країнах, згідно з чинним законодавством, по-різному встановлюється порядок формування обов'язкових ре зервів, але всі вони мають на меті примусити комерційні банки три мати певну частку мобілізованого капіталу, на рахунку в централь ному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційо вані норми резервування залежно від виду, терміну й величини бан ківських зобов'язань (депозитів).

Так, резервні ставки для зобов'я зань, що підлягають оплаті на першу вимогу, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів – найбільш низькі. Наприклад, у США, ФРН норма резерву за вкладами до запитання більш висока, ніж за термі новими й ощадними вкладами. Центральні банки мають право змі нювати норми резервування, виходячи з кон'юнктури грошового ринку, але у межах визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов'язкових резервів, центральні банки намагаються вплинути на пропозицію грошей.

Якщо норми обов'язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у роз порядженні комерційних банків. Відтак знижується кредитоспро можність банків і підвищуються процентні ставки за кредити. Зміна норм обов'язкових резервів регулює ресурси комерцій них банків, що їх вони зобов'язані зберігати в центральному банко ві. Сума коштів, що зберігаються, встановлюється у певному про центному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резер вів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикцінної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерцій ні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслі док чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні ко мерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкла день в економіку .

Політика обов'язкових резервних вимог – один із класичних ін струментів, за допомогою якого центральні банки регулюють гро шовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збіль шення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів.

Дія цього ме тоду полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої коме рційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Широке застосування цього методу пов'я зане, по-перше, із надзвичайною простотою організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи). При цьому в багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов'язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення коштів ко мерційних банків у центральному банку в певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здебіль шого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів).

Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, становить один місяць, однак у різних країнах може коливатись у межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов'язкових резервів також є різною. Найвищі ставки встановлено в Італії та Іспанії (відповідно 25% і 17%), а найнижчі — у Японії та Англії (відповідно 0,125% і 0,45%). Водночас у країнах з високими ставками обов'язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов'язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов'язань комерцій них банків. Що ширшим є таке охоплення, то менше можливостей .мають кредитні установи для того, щоб «обминути» цей інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження на зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагають дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами й депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів [34, с.623-643].

Центральні банки зберігають резерви комерційних банків. Зокрема, комерційні банки розміщують на рахунках у центральному банку обов’язкові резерви згідно з нормами обов’язкових резервних вимог, що встановлені центральним банком, а також надлишкові (вільні) резерви. У більшості країн світу обов’язкові та надлишкові резерви розміщуються на одному рахунку (основний, кореспондентський чи резервний рахунок). Це різновид поточного депозитного рахунка, що відкривається комерційними банками суб’єктам господарювання, з урахуванням звичайно специфіки діяльності центрального банку. Коло операцій, що проводяться по основному кореспондентському рахунку, досить широке. Зокрема, в цих операціях відображаються економічні відносини комерційних банків з вкладниками, позичальниками, акціонерами, центральним банком, банками-кореспондентами, податковими органами тощо.

Сучасне трактування обов'язкових резервних вимог передбачає їх використання центральними банками у кількох напрямах. Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв'язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент монетарної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію.

Однією із функцій банків є створення грошей. Центральний банк створює так звані сильні гроші, або грошову базу, через готівкову та кредитну емісію. Грошова база складається з готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою, а також із резервів комерційних банків (резерви на рахунках у центральному банку й готівка в касах банків). Грошову базу (МВ) можна визначити так (1.2):

МВ = С + R,(1.2)

де С — готівка в обігу; R — банківські резерви.

Комерційні банки створюють гроші в процесі депозитно-кредитної експансії, коли приріст депозитів в одному з банків приз водить до мультиплікативного збільшення сукупної грошової про позиції (маси) в масштабах всієї економіки. Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб'єктів (підприємств, органі зацій, населення) в комерційних

банках, якими вони у разі необхідності можуть користуватися, й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою.

Грошову пропозицію (масу) (МS) можна визначити за формулою (1.3):

Мs = С + D,(1.3)

де С — готівка в обігу, D — депозити в комерційних банках.

Як видно із наведених формул (1.2. і 1.3.), готівка в обігу є безпосе-редньою частиною і грошової бази і грошової пропозиції, тоді як банківські резерви тільки впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей.

Політика обов'язкових резервних вимог використовується центральними банками як засіб антициклічної або антиінфляційної політики. Резервні вимоги, звичайно, насамперед пов'язані з показниками грошової маси, і їхня взаємодія з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки — на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Враховуючи такі властивості резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, напрклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення нори обов'язкового резервування за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.

Резервні вимоги використовуються центральними банками як ін-струмент регулювання банківської ліквідності. Одним із показників, що характеризує ліквідність, є залишки коштів (резервів) на рахунках комерційних банків у центральному банку. Регулюючи стан банківських рахунків, центральний банк своїми діями намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні засоби монетарної політики. Так, підвищення центральним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження — навпаки, збільшує вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних операцій.

Політика резервних вимог може мати стимулювальну спрямованість. Маневруючи окремими елементами механізму обов'язкового резервування, центральний банк може стимулювати розвиток окремих видів банків (малі та середні банки, банки, що надають довгострокові кредити), операцій (залучення строкових депозитів), фінансових інструментів тощо.

Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів. Розглянемо основні з них:

1.Порядок визначення норми обов'язкових резервних вимог. У деяких країнах верхня межа норми резервних вимог встановлюється спеціальними законодавчими актами.

2.База, що використовується для обчислення обов'язкових резервів. Норма резервів може встановлюватись у певному процентному відношенні до банківських пасивів або активів, узагальнено або вибірково, тобто до загальної суми пасивів чи активів або до окремих їхніх статей. Як правило, резервні вимоги орієнтуються на стан і зростання залучених коштів, тобто пасивів, і передусім депозитів небанківського сектора .

3. Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати для задоволення резервних вимог.

4. Величина норми резервування та критерії її диференціації. Існують значні розбіжності у нормах резервування в різних країнах. Основний критерій диференціації — це вид депозитів, а саме: термін (трансакційні чи строкові депозити), валюти (національна чи іноземна), джерело (банківські депозити чи небанківських установ), власник депозиту (резидент чи нерезидент) тощо.

5. Розрахунковий період дотримання резервних вимог (як прави ло, від двох тижнів до одного місяця) і порядок регулювання резерв них вимог. Центральні банки звичайно вимагають додержання ре зервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період.

Політика мінімальних резервів (як інструмент грошово-кредитної політики) використовується Національним банком України для планування та регулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідної діяльності комерційних банків щодо їхніх зобов'язань стосовно залучених коштів юридичних та фізичних осіб.

НБУ, відповідно до Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, використовує норматив обов'язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора.

Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комер¬ційного банку з моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Національний банк встановлює для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від природи зобов'язань (депозити, ощадні вклади, поточні рахунки клієнтів та ін.), а також строку зобов'язань чи пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви)[2, с.3-23].

Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів, визначається за формулою середньо¬арифметичної за відповідний звітний період (1.5):

,(1.5)

де Ld - середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обовязкових резервів за звітний період;

L1,2,3 - сума залишків залучених комерційним банком коштів станом на кожне число звітного періоду;

Ln - сума залишків коштів за останній календарний день звітного періоду;

n - кількість календарних днів звітного періоду регулювання;

Розраховані таким чином середні залишки залучених коштів перемножуються на норму резервування, а отриманий результат - сума мінімальних обов'язкових резервів–повинна перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку або (за рішенням Правління НБУ) має бути перерахована на окремий рахунок в Операційному чи територіальному управлінні Національного банку [3, с.70-77].

НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нормативу обов'язкового резервування, порівнюючи суму, що визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку. За недотримання комерційним банком нормативу резервування до комерційного банку можуть застосовуватися такі заходи впливу:

·  за один випадок - письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов'язкового резервування;

·  за другий випадок - штраф у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду [9, с. 123-125].

У разі збиткової діяльності комерційного банку або переведення його в режим фінансового оздоровлення до нього не може застосо¬вуватися такий захід впливу, як стягнення штрафу в розмірі непра¬вомірно отриманого доходу, а застосовуються інші заходи впливу, передбачені законодавчими та нормативними документами НБУ [8, с. 47].

Отже, у сучасних умовах політика норми обов’язкових банківських резервів застосовується як один з головних інструментів довгострокового регулювання грошово – кредитної сфери Національним банком. Цей інструмент дозволяє підвищувати економічну активність, або ж стримувати її через регулювання можливостей у кредитуванні комерційними банками.

Норма обов’язкових банківських резервів встановлюється Національним банком у відповідності до активів або пасивів комерційних банків і диференціюється залежно від видів і форм. Резервні кошти зберігаються на коррахунках у Національному банку, на них не нараховуються відсотки і вони є обов’язковими до виконання.


РОЗДІЛ II Планування доходів та витрат в акціонерному банку соціального розвитку ”Укрсоцбанк”

2.1. Виявлення наявних фінансових можливостей ”Укрсоцбанку”

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» на сьогодні — один з найбільших системних банків в Україні, чисті активи якого станом на 1 листопада 2007 року перевищують 27,780 млрд. грн. За 17 років свого існування Банк завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, що стрімко розвивається й оперативно реагує на зміни ринку.

АКБ “Укрсоцбанк” в звітному році здійснював політику, орієнтовану на підтримання оборотного капіталу вітчизняних компаній, надання високотехнологічних продуктів, а також на індивідуалізацію послуг для клієнтів. Фахівцями АКБ “Укрсоцбанк” були створені різні маркетингові інструменти, які дали змогу виділяти саме наш Банк як в очах нинішніх, так і потенційних клієнтів. Постійний систематичний аналіз можливостей компаній у тих чи інших галузях, їхній розвиток, дослідження фінансових моделей поведінки клієнтів, оптимізація продуктового ряду сприяли підвищенню ефективності фінансової підтримки бізнесу з урахуванням особливостей галузі економіки, в якій здійснює діяльність клієнт. Це сприяло збільшенню обсягів активних та пасивних операцій і, як наслідок, отримання банком прибутку в розмірі 287,3 млн.грн., що в 2,5 рази більше ніж в минулому році.

Чисті активи банку за звітний рік виросли в 1,6 рази або на 6 789,5 млн.грн. та на 01.01.2007 року становили 17 531,5 млн.грн. Найбільше зростання обсягів активів відбулось за рахунок кредитних вкладень (в 1,8 рази, + 5 438,7 млн.грн.), які на 01.01.2007 року склали 12 690,5 млн. грн. або 72% чистих активів банку.

Найбільшу питому вагу в кредитному портфелі банку (40%) становлять позики, надані населенню.

В звітному році АКБ „Укрсоцбанк” залишався одним з лідерів серед банків, що пропонують найбільш вигідні умови щодо надання послуг населенню, в тому числі з кредитування фізичних осіб.

В 2006 році були вдосконалені та набули нових ознак кредитні продукти, направлені на задоволення потреб населення. В 2006 році АКБ «Укрсоцбанк» розробив унікальні умови з кредитування фізичних осіб в швейцарських франках. Завдяки цьому проекту клієнт крім вигідного курсу по відношенню до інших валют (долару, євро), отримав також зниженні процентні ставки. Залежно від терміну кредитування процентні ставки складали від 10,70 до 10,95 % річних при кредитуванні на купівлю нерухомості, та 10,7 % при купівлі автомобіля в кредит й при кредитуванні на поточні потреби під заставу нерухомості. Впроваджено кредитування фізичних осіб на набуття у власність нерухомості шляхом придбання цільових (безпроцентних) облігацій, базовим товаром за якими виступає об’єкт нерухомості або його частина, а також впроваджено механізм кредитування шляхом участі у Фондах фінансування будівництва виду «А». Як наслідок, АКБ «Укрсоцбанк» з початку 2006 року збільшив обсяг кредитного портфелю фізичних осіб більш ніж у два рази і який на 01.01.2007 року становив 6 953,3 млн.грн.

За звітний рік банк отримав доходи за кредитами, наданими фізичним особам в сумі 653,2 млн.грн. Це в 2,5 рази більше (на 388 млн.грн.) ніж у попередньому році. АКБ „Укрсоцбанк” у 2006 році активно розвивав кредитні продукти для корпоративних клієнтів, насамперед у частині спрощення технології їх продажу, впроваджував нові послуги з використанням векселів. В звітному році впроваджено програму «Кредит + 10% векселями», спрямовану на здешевлення кредитних послуг для корпоративних клієнтів. Клієнтам, які мають відкриті ліміти кредитування, Укрсоцбанк пропонував вексельні послуги (аваль векселів, облік векселів, у тому числі РЕПО) без додаткового забезпечення. Головна перевага програми полягала для клієнта в тому, що комісія за аваль нижча, ніж відсоткова ставка за кредитом.

Оформлюючи частину кредиту векселями, авальованими банком, клієнт знижував таким чином свої сумарні витрати до 1,5% річних, оскільки авальовані Укрсоцбанком векселі можна використовувати для розрахунків за фактично отримані товари, виконану роботу, надані послуги. В 2006 році Банком була проведена унікальна акція для корпоративних клієнтів «У Новий рік - у новий офіс». У рамках акції Укрсоцбанк пропонував юридичним особам скористатися кредитами на об’єкти торговельної, офісної й складської нерухомості з відстрочкою погашення основної суми боргу до 16 місяців, з авансовим внеском – від 0%. Якщо в позичальника недостатньо коштів для оплати авансового платежу, сума кредиту може бути збільшена при наданні додаткового забезпечення – іпотеки іншої нерухомості або майнових прав на депозит, розміщений в Укрсоцбанку. Протягом 2006 року банк суттєво збільшив обсяги проектного фінансування. Так середній обсяг інвестицій з кожного проекту становив EUR 15 млн. АКБ „Укрсоцбанк” фінансував проекти роздрібних мереж, розважальних центрів, нерухомості та ін. Крім девелоперського бізнесу, метою проектного фінансування була модернізація виробництв та купівля нових ліній для підприємств, які працюють в споживчому секторі.

Вдосконалено систему овердрафтного кредитування корпоративних клієнтів, зокрема:

·  збільшені обсяги бланкового овердрафту та овердафту під забезпечення. Окремо збільшені обсяги овердрафту під заставу майнових прав по депозиту, а також під заставу нерухомості.

·  розширено коло клієнтів, яким може бути наданий овердрафт, та перелік надходжень, які враховуються при розрахунку ліміту.

·  спрощена процедура перерахунку ліміту овердрафту в залежності від зміни обсягу надходжень на поточні рахунки.

Поліпшені умови кредитування корпоративних клієнтів на придбання нерухомості та інвестування у будівництво нерухомості, а саме:

·   запроваджено відстрочку погашення суми основного боргу – до 16місяців.

·  встановлено розмір початкового внеску позичальника від 20% без додаткового забезпечення.

Результатом ефективної роботи банку є збільшення кредитного портфелю юридичних осіб в 1,3 рази (на 1 461,7 млн.грн.) та отримання доходу від кредитування корпоративних клієнтів за 2006 рік в розмірі 690,0 млн.грн., що на 22,5% (на 126,8 млн.грн.) більше ніж за попередній період ( Додаток А ).

Протягом 2005 року банк продовжував активно працювати на ринку цінних паперів, здійснюючи операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, векселів та облігацій недержавних організацій, акцій інших емітентів – всього на загальну суму 2 232,4 млн.грн. (обсяг купівлі : 1 113,5 млн. грн., обсяг продажу - 1 118,9 млн.грн.). Портфель цінних паперів складає 3% чистих активів банку та на 01.01.2007 року становив 521,8 млн.грн.У 2006 році політика банку щодо управління зобов’язаннями характеризувалась суттєвою диверсифікацією за рахунок розширення спектру фінансових інструментів та ринків залучення коштів.

Так, АКБ «Укрсоцбанк» в звітному році став одним з лідерів серед українських банків по залученню коштів на зовнішніх ринках грошей та капіталу у формі синдикованих кредитів, а також двохсторонніх міжбанківських кредитів та депозитів від інституціональних інвесторів-нерезидентів, які були надані відомими міжнародними інвестиційними банками. Загальна сума таких запозичень склала майже 700 млн. у доларовому еквіваленті.

Високі рейтингові оцінки від найбільш авторитетних міжнародних рейтингових агентств - Moody`s, Fitch, Standard&Poors, з урахуванням покращення прогнозів по рейтингам усіма трьома агентствами у 2006 році, допомогли «Укрсоцбанку» наприкінці звітного року залучити синдикований кредит у сумі 250 млн. дол. США з найнижчою для українських банків маржею (1,6% річних). Кредит, наданий BayernLB (Німеччина), Calyon (Франція) та UniCreditGroup, який надійшов через банк Bank Austria Creditanstalt AG (Австрія), залучено на один рік з можливістю продовження. В проекті прийняли участь 36 банків-кредиторів з таких країн як Австрія, Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Греція, Польща, Португалія, Франція, Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт, Угорщина, Бахрейн, Індія, Китай, Сполучені Штати Америки, Оман, Пакистан ( Додаток Г ).

Також, ”Укрсоцбанк” у звітному році за рахунок коштів іноземних банків активізував роботу по довгостроковому фінансуванню імпорту обладнання клієнтів банку під страхове покриття іноземних Експортно-страхових агентств (ЕСА), підписавши кредитну угоду на суму 3,8 млн. євро з Landesbank Berlin AG (Німеччина). Загальний обсяг лімітів першокласних іноземних банків на підтвердження акредитивів і гарантій Укрсоцбанку без грошового покриття за зовнішньоторговими угодами його клієнтів, за рік подвоївся та досяг 400 млн. дол. США.За підсумками 2006 року акції Укрсоцбанку лідирували серед цінних паперів українських банків - котирування акцій банку зросли на 132%.

З метою збільшення обсягів залучення коштів від клієнтів – юридичних та фізичних осіб, банк проводив вдосконалення свого продуктового ряду та вводив в дію принципово нові проекти, зокрема „депозит OnLine” – унікальний продукт від Укрсоцбанку, спрямований на забезпечення максимальної оперативності та свободи планування фінансових потоків клієнта. Головною перевагою цього продукту є гнучкість та широкий спектр функцій, які надають можливість кожному клієнту з огляду на свої індивідуальні потреби обрати найзручніший режим управління коштами.

Інвестиційна привабливість банку та різноманітність інструментів по залученню коштів дала змогу збільшити в порівнянні з початком року обсяг чистих зобов”язань в 1,6 рази (на 5 869,0 млн.грн.), які на 01.01.2007 року становили 15 604,8 млн.грн.

В структурі зобов'язань за підсумками 2006 року основну масу – 8 282,0 млн.грн. (70%) складали кошти суб”єктів господарювання та фізичних осіб. Їх обсяги збільшились в порівняння з 01.01.2006 року в 1,3 рази (на 2 620,4 млн.грн.). В структурі залишків коштів на рахунках клієнтів найбільшу частку (53%) формували кошти юридичних осіб - суб’єктів господарської діяльності. 30% цих коштів становили підприємства та організації, основним видом діяльності яких є торгівля, 26% - сільське господарство; 10% - будівництво, 7,0% - дослiдження та розробки.

Кошти населення в структурі коштів клієнтів займали 47%. Їх залишки протягом року збільшились на 1 593,6 млн.грн. (в 1,4 рази) і досягли рівня 5 108,0 млн.грн. насамперед за рахунок строкових коштів. Збільшення пасивів було забезпечено як за рахунок зобов”язань банку, так і за рахунок капіталу. В звітному році відбулось поповнення статутного капіталу на 300 млн.грн. (до 370 млн.грн. ). За підсумками 2006 року капітал АКБ «Укрсоцбанк» становив майже два мільярди гривень ( 1 926,7 млн.грн.) та збільшився проти минулого року на 88% (в т.ч. за рахунок прибутку - на 287,3 млн.грн ).

Також АКБ “Укрсоцбанк” продовжував активно працювати на ринку банківських платіжних карток. На 01.01.2007 року емітовано 1 369,5 тисяч карток Visa (в 2 рази більше ніж минулого року) та 518 тисяч Master Card. З початку року кількість держателів пластикових карток збільшилась в 2,5 рази (на 1 222 тисячі) до 1 888 тисяч. АКБ „Укрсоцбанк” займає 6 позицію по емісії карток серед банків-конкурентів. Від здійснення операцій з використанням банківських платіжних карток банк протягом 2006 року отримав комісійних доходів в сумі 38,4 млн.грн.

Обслуговування клієнтів АКБ «Укрсоцбанк» у галузі міжнародних документарних операцій характеризувалось у 2006 році такими показниками:

- відкрито 144 імпортних акредитива на загальну суму 340,2 млн. доларів США, авізовано 56 експортних акредитивів на загальну суму 11,2 млн. доларів США, випущено 20 гарантійних зобов'язань на суму 9,3 млн. доларів США, авізовано 65 гарантійних зобов'язань іноземних банків на суму 201,4 млн. доларів США, опрацьовано 63 документарних інкасо на загальну суму 2 млн. доларів США; загальна кількість інструментів — 348 шт.;

 - збільшено обсяги імпортних акредитивів — у 2,7 рази проти 2005 року, авізованих гарантій — у 2,7 рази; кількість та обсяги опрацьованих документарних інкасо — у 1,6 рази та 2,8 рази відповідно;

- велася робота з просування серед клієнтів Банку документарних послуг з пост-імпортного та довгострокового фінансування;

За підсумками 2006 року Укрсоцбанк у рамках факторингу провів обслуговування товарних поставок на суму понад 2,3 млрд. грн. З них близько 50 млн.грн. припадає на експортно-імпортні операції. Показники Укрсоцбанку свідчать про його провідні позиції на ринку факторингу, на якому частка банку становить близько 30%. База дебіторів, яку обслуговує Укрсоцбанк, досягла 2 тисяч суб’єктів господарської діяльності. Банк приділяємо багато уваги збору й прийому платежів від дебіторів, що забезпечує високий рівень платіжної дисципліни. Як результат, спостерігаємо швидший обіг грошових потоків в операційній діяльності компаній-постачальників, що у свою чергу створює додаткові можливості для зростання ВВП країни. Укрсоцбанк – єдиний з українських банків що надає послуги міжнародного факторингу. На сьогодні на міжнародному ринку факторингу Укрсоцбанк обслуговує експортно-імпортні операції в 10 країнах світу.

Одним з найважливіших компонентів у системі аналізу фінансової стійкості комерційного банку є оцінка рівня його доходності і прибутковості. Значення цієї оцінки витікає з того, що доходи і прибутковість характеризують сферу викистання банківських активів, впливають на приріст власного капіталу банку, визначають можливість зростання активних операцій банку і експансії на ринку, додають впевненості інвесторам і кредиторам у підтриманні ділових відносин з даним конкретним банком, створюють запас міцності, забезпечують виплату дивідендів інвесторам.

2.2. Оцінка ефективності діяльності ”Укрсоцбанку” за 2004-2006 р.р.

Орієнтир банківської діяльності в ринковому господарстві складається в максимізації прибутку від операцій при відомості до мінімуму втрат. Прибуток або збитки, отримані банком - це показники, що концентрують у собі результати різних пасивних й активних операцій банку й отражающие вплив всіх факторів, що впливають на діяльність банку. Методика аналізу результативності банківської діяльності починається з аналізу доходів і витрат і завершується дослідженням прибутку. Інформаційною базою для аналізу фінансових результатів служать рахунку балансу: 701 "Доходи", 702 "Витрати", 703 "Прибуток", 704 "Збитки", 705 "Використання прибутку". Ціль аналізу фінансових результатів - виявлення резервів росту прибутковості банківської діяльності й формування на цій основі рекомендацій з подальшої роботи. При цьому стратегія банку повинна будується на наступних принципах:

- якнайдешевше придбати капітал;

- продавати капітал і послуги по рентабельній ставці;

- знизити банківські ризики шляхом втрат відбору надійних клієнтів й одержання гарантій, диверсифікованості операцій й освоєння ринків позичкового капіталу [19, с. 52-54].

Аналіз банківської діяльності з погляду її прибутковості дозволяє керівництву сформувати кредитну й процентну політику, виявити менш прибуткові операції й розробити рекомендації можливого одержання банком більших доходів. Рішення цих завдань неможливо без грамотних фінансового й економічного аналізів, а також фінансового менеджменту, тобто системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму керування рухом фінансових ресурсів. Кінцева мета такого керування - одержання прибутку.

Розглянемо складові валового доходу.

Таблиця 2.1

Динаміка структури валового доходу

(тис. грн.)

 Показники 31.12.2004. 31.12.2005. 31.12.2006.
Процентний дохід 795843.000 908628.000 1420562.000
Непроцентний дохід 28569.000 26626.000 22060.000
Загальний валовий дохід 824412.000 935254.000 1442622.000

Процентні доходи з 31.12.2004 по 31.01.2005 збільшилася на 112785 тис.грн.( 14,17%), а з 31.12.2005 по 31.12.2006 збільшилася на 511934 тис. грн.(56,3%). В абсолютному вираженні процентні доходи з 2004 по 2006 роки збільшилися на 78,2%. Загальна сума доходів з 2004 по 2006 роки збільшилася на 43%. Непроцентні доходи мають тенденцію убік зменшення на 18,9%. в період з 2005 по 2006 р.р.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


© 2010 Рефераты