Необхідність забезпечення стабільного економічного зростання, структурних зрушень у національній економіці висуває на перший план проблему генерування ресурсів та їх спрямування у реальний сектор. За умов низького інвестиційного потенціалу держави, недостатнього рівня розвитку фінансового ринку, обмежених можливостей підприємств самостійно фінансувати інвестиційні проекти роль банківської системи в активізації інвестиційної діяльності посилюється, адже банківський сектор розвивається динамічніше, ніж інші сектори економіки й залишається найбільшим сегментом фінансового ринку країни. Актуальними залишаються проблеми оптимізації кількісної структури банків, забезпечення стабільності і достатності ресурсної бази банків, створення спеціалізованих банківських установ, об’єднань, усунення територіальних диспропорцій на регіональному ринку кредитування реального сектору, які негативно впливають на розвиток банківського сектору, зокрема та структурну перебудову економіки загалом.

Здійснення оцінки прийнятності інвестиційних проектів пов’язане з певними труднощами, зумовленими змінами пріоритетів і концептуальних підходів щодо оцінки ефективності інвестиційних намірів позичальника, пов’язаної з визначенням прогнозних даних щодо ефективності роботи об’єкта в майбутньому. З позиції банку (коли банк кредитує інвестиційний проект, бере участь у його реалізації чи надає консультативні послуги) існує велика відповідальність за вибір інвестиційних проектів та високі вимоги щодо достовірності методів обґрунтування цього вибору та оцінки їх ефективності.

На жаль, проблемам розробки таких методів у нашій країні приділяється недостатня увага, що зумовлено помилковою точкою зору щодо бездоганності методик, які застосовуються у розвинутих країнах, та можливості їх безпроблемного копіювання в умовах України. Необхідно зазначити, що хоча методи оцінок інвестиційних проектів, умови їх застосування та вимоги щодо їх вихідної інформації визначені і відпрацьовані міжнародною практикою країн з розвинутою ринковою економікою, не потрібно розраховувати на їх універсальність і досконалість.

Причини такої оцінки полягають у складності моделювання динамічних фінансово-економічних процесів у сучасних умовах української економіки. Сучасний стан економіки характеризується важко прогнозованими темпами інфляції, змінами цінової структури, нестійкістю податкового законодавства і системи пільг. До того ж існує істотна розбіжність між фінансовою звітністю й оподаткуванням підприємств країн Західної Європи і США та відповідним законодавством України. Під час вибору методів оцінки інвестиційних проектів виникає низка питань: чи існують концептуальні розбіжності в методах добору і оцінки інвестиційних проектів на рівні держави, регіону і фірми; які при цьому можуть бути встановлені критерії ефективності інвестиційного проекту; які роль і місце соціальних факторів і як вони мають враховуватись під час реалізації інвестиційних проектів різного рівня. Вирішення поставлених питань багато в чому визначає вибір тієї чи іншої методології і конкретних методичних підходів до оцінки інвестиційних проектів.

Цілі роботи. Розглянути методи оцінки ефективності інвестицій, умови їх застосування та вимоги щодо їх вхідної інформації; принципи оцінки ефективності інвестицій; визначити підходи вітчизняних та зарубіжних фахівців щодо вибору показників оцінки інвестиційних рішень; охарактеризувати переваги та недоліки показників оцінки прийнятності інвестиційних проектів; розглянути методики визначення ефективності інвестиційних проектів з позиції позичальника та з врахуванням інтересів кредитора.

1. Зміст і порядок проведення інвестиційних розрахунків при оцінці об'єкта вкладення засобів

1.1 Методи оцінки реальних інвестицій

Фінансові ресурси підприємства використовуються для фінансування поточних витрат і інвестицій. Інвестиції - це використання фінансових ресурсів у формі довгострокових вкладень капіталу (капіталовкладень).

Інвестування капіталу і його види

Фінансові ресурси підприємства використовуються для фінансування поточних витрат і інвестицій.

Інвестиції - це використання фінансових ресурсів у формі довгострокових вкладень капіталу (капіталовкладень).

Інвестиції можуть бути ризикованими (венчурними), прямими портфельними.

Венчурний капітал являє собою інвестиції у формі випуску нових акцій, що здійснюються в нових сферах діяльності, пов'язаних із великим ризиком. Ризиковане вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування підприємств, які швидко розвиваються . Найчастіше це відбувається в галузях нових технологій.

Прямі інвестиції - вкладення в статутний капітал компанії з метою одержання прибутку і права на участь у керуванні цією компанією.

Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням портфеля : являють собою придбання цінних паперів і інших активів. Портфель - це сукупність зібраних разом різних інвестиційних інструментів для досягнення інвестиційної цілі вкладника.

Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека й прибутковість вкладень, їхнє зростання й ліквідність.

Методом зниження ризику значних утрат є диверсифікованість портфеля, тобто покупка певного числа різних цінних паперів. Мінімізація ризику може бути досягнута за рахунок включення до портфеля цінних паперів широкого кола галузей, не пов'язаних між собою. Це робиться для того, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. Оптимальна кількість - 8-20 різних видів цінних паперів. При покупці акцій і облігацій одного акціонерного товариства інвестору варто виходити з принципу фінансового леверіджа, що являє собою співвідношення між облігаціями і привілейованими акціями, з однієї сторони, і звичайними акціями з іншої:

Л = [O + А1]/А2,

Де Л - рівень леверіджа;

О - сума випуску облігацій;

А1 - сума випуску привілейованих акцій,

А2-сума випуску простих акцій.

Фінансовий леверідж у цьому визначенні є показником стійкості акціонерного товариства, що відбивається і на прибутковості портфеля інвестицій. Високий рівень леверіджа - явище небезпечне.

Вирішуючи питання про створення портфеля, інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:

Вибрати оптимальний тип портфеля, який може бути зорієнтований на зростання доходу чи на ріст курсової вартості цінних паперів.

Оцінити відповідно до себе співвідношення ризику й доходу.

Визначити початковий склад портфеля (консервативний чи агресивний).

Вибрати схему подальшого управління портфелем.

Інвестування капіталу вимагає урахування процесу інфляції й дефляції. Остання пов'язана з падінням цін, що теж небезпечно для економіки. В Україні кредитори вже навчилися враховувати в умовах надання кредитів величину інфляції, тобто "очікувати" на неї. Величину інфляції додають до звичайного рівня відсотків за кредит, але при цьому варто враховувати попит позичальників на дану позику.

Прийняття довгострокових рішень

Складання інвестиційного плану і його окупності пов'язано з вкладенням коштів на значний проміжок часу для того, щоб допомогти підприємству досягти успіху.

В останні роки оцінка інвестиційних програм стає дуже відповідальною справою. Фінансові можливості підприємств дуже обмежені, тому виникає певна конкуренція між різними проектами. До того ж варто додати, що технології швидко змінюються й зростає вартість проектів. Скласти кошторис капітальних вкладень і їхньої окупності - це означає визначити потенційно необхідні інвестиції, зробити їхню оцінку і вибрати ті з них, які відповідають певним критеріям.

Оцінка інвестицій - це процедура порівняння результатів і витрат проекту на підставі стандартних фінансових критеріїв.

Кожну оцінку треба починати з чіткого визначення, що саме повинна дати інвестиція. Виявлення проблеми, яка буде вирішена за допомогою даного інвестиційного проекту, і визначення можливих альтернатив інвестиції є вирішальним моментом для правильного аналізу.

Більшість капіталовкладень незалежні один від одного. Це значить, що вибір одного капіталовкладення не заважає вибору іншого. Однак буває, коли інвестиційні проекти конкурують між собою за своїми цілями до такого ступеня, що вибір одного заважає вибору іншого. Звичайно так відбувається, коли розглядаються два можливих шляхи рішення однієї проблеми. Такі інвестиційні проекти називаються взаємовиключними.

Другий тип інвестицій стосується послідовних витрат, що робляться на додаток до першого вкладення. Будь-які вкладення в будинки, спорудження й устаткування звичайно несуть додаткові майбутні витрати на підтримку їх у робочому стані, удосконалення і часткову заміну в наступні роки. Такі майбутні витрати треба розглядати вже на першій стадії прийняття рішень.

Всі економічні розрахунки, які використовуються для обгрунтування капіталовкладення, повинні базуватися на проектах і прогнозах майбутніх доходів і витрат. Невірно вважати, що минулі умови залишаться незмінними і для нового проекту. Це потребує від фінансового менеджера здатності прогнозувати майбутні ймовірні зміни сьогоднішніх умов за всіма показниками аналізу.

Невизначеність майбутніх умов, які впливають на інвестиції, -це ризик невідповідності чеканням і одержання недостатнього прибутку чи навіть збитку. Тільки ретельний аналіз і дослідження допоможуть звузити можливість помилок.

Вартість грошей у часі - концепція, в основі якої лежить твердження, що рівні суми грошей у різний час мають різну вартість.

Основні фактори, які впливають на зміну вартості грошей у часі:інфляція; ризик.

При укладанні фінансового чи кредитного договору сторони (кредитор і позичальник) домовляються про розмір процентної ставки - співвідношення суми процентних грошей, виплачуваних за фіксований проміжок часу, до величини позики. Інтервал, за який розраховується процентна ставка, називається період нарахування.

Відсотки виплачуються кредитору в міру їхнього нарахування чи додаються до суми боргу.

Процес збільшення грошової суми в зв'язку з додатком відсотків до суми боргу називають нарощуванням чи ростом початкової суми.

Процентні ставки можуть застосовуватися до початкової суми протягом усього терміну позики (прості процентні ставки) чи до суми з нарахованими в попередньому періоді відсотками (складні процентні ставки).

а) прості відсотки

FV = PV ( 1 + nR),

де

FV - сума, накопичена до кінця n-го періоду,

PV - початкова сума позики,

R - процентна ставка,

n - кількість періодів часу.

б) складні відсотки

У довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо відсотки не виплачуються відразу після їхнього нарахування, а додаються до суми боргу для нарощування суми позики, як правило, застосовують складні відсотки.

FV = PV (1+R)n,

Де FV - сума, накопичена до кінця n-го періоду;

PV - сума позики;

R- річна процентна ставка;

n - кількість періодів.

Дисконтування доходу застосовується для оцінки майбутніх грошових надходжень із позиції поточного моменту. Інвестор, зробивши вкладення капіталу, керується наступними положеннями:

а) відбувається постійне знецінювання грошей;

б) бажано періодично одержувати доход на капітал не нижче певного мінімуму.

Інвестор повинен оцінити, який доход він одержить у майбутньому і яку максимально можливу суму фінансових ресурсів потрібно вкласти в даний проект, виходячи з прогнозованого рівня прибутковості. Ця оцінка ведеться по формулі сьогоднішньої вартості грошей:

Приклад 1.

Скільки Ви повинні покласти в банк сьогодні, щоб одержати 20 000 грн. через 10 років при 10% річних?

PV = 20000 / (1+0,1)10 = 7720 грн.

в) техніка розрахунку вартості грошей у часі за допомогою таблиць

Для розрахунку процентних факторів сьогоднішньої й майбутньої вартості грошей (дисконтування і компаундінга) існують спеціальні фінансові таблиці, які можна знайти в спеціальній літературі по фінансовому менеджменту.

Процентний фактор сьогоднішньої вартості (дисконтування).

Кд = 1/(1+ r)n

Таблиця 1.

Періоди/R	1%	3%	5%	10%	20%
1	0,099	0,971	0,952	0,909	0,883
10	0,905	0,744	0,614	0,386	0,162
50	0,608	0,228	0,087	0,009	0,0

Приклад 2.

Яку початкову суму Вам необхідно вкласти, щоб одержати через 10 років капітал у 500 000 грн., якщо застосовується складна ставка позикового відсотка 20% річних.

Для цього необхідно використовувати таблицю 1. На перетинанні ряду, що відповідає п = 10, і стовпчика R = 20% знаходимо значення коефіцієнта дисконтування Кд = 0,162.

PV = 500 000 х 0,162 = 81 000 грн.

Таблиця 2 Процентний фактор майбутньої вартості грошей (компаундінга).

Періоди/R	1%	3%	5%	10%	20%
1	1,01	1,03	1,05	1,1	1,2
10	1,1046	1,3439	1,6589	2,5937	6,1917
50	1,6446	4,3839	11,467	117,39	9100,4

Приклад 3.

Щоб визначити величину суми, яка наростає, якщо початковий капітал у 10 000 грн. вкладається на 10 років і нарахування відсотків здійснюється по складній процентній ставці 10% річних, потрібно використовувати табл. 2. На перетинанні ряду, що відповідає п = 10, і стовпчика R= 10% знаходимо значення коефіцієнта нарощування: 2,5937.

FV = 10 000 х 2,5937 = 25937 грн.

Чому фінансовим менеджерам так важливо знати нинішню вартість грошей? Справа в тому, що ця вартість служить для порівняння прибутковості різних проектів і інвестицій за певний період. Таким чином, нинішня вартість - це грошова вартість майбутніх надходжень чи доходів із поправкою на ставку дисконту (капіталізації). Дисконтна ставка - це процентна ставка, застосовувана для майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і невизначеність, пов'язаних із фактором часу. Існує просте правило: високий ризик означає високу дисконтну ставку, маленький ризик - низьку. У цілому для оцінки дисконтних ставок застосовують такі принципи:

Із двох майбутніх надходжень більш високу ставку буде мати те, що надійшло пізніше.

Чим нижче ступінь ризику, тим нижче дисконтна ставка.

Якщо процентні ставки на фінансовому ринку ростуть, то ростуть і дисконтні ставки.

Основні фактори, які впливають на величину дисконтної ставки: величина реальної процентної ставки; інфляція; ризик.

Дисконтна ставка (R):

R = Реальна процентна ставка + Темп інфляції + Премія за ризик.

Процентна ставка = Відсоток - вартість капіталу для інвестора.

Реальна процентна ставка - процентна ставка, виражена в збільшенні вартості одиниці інвестицій (з огляду на інфляцію).

Номінальна процентна ставка - ставка доходу на капітал без урахування інфляції, що оцінює віддачу інвестицій як збільшення кількості товарів, які можна придбати.

Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка - Темп інфляції.

Мал. 1. Схема розрахунку стандартних фінансових крітеріїв.

Якщо в розрахунку використовуються поточні ціни, як дисконтну ставку приймають номінальну процентну ставку.

Якщо в розрахунках використовуються стабільні (базисні) ціни, то як дисконтну ставку приймають реальну процентну ставку.

Удосконалення методів визначення економічної ефективності на сучасному етапі неможна уявити без застосування кількісних методів аналізу економічних процесів і використання відповідного математичного апарату. Кількісна оцінка економічної ефективності інвестицій показується співвідношенням прибутку і вкладеного в справу капіталу (рентабельність) чи капіталу і прибутку (термін приросту капіталу).

Якщо рентабельність інвестицій вища процентної ставки банку, то це свідчить про доцільність виконання інвестиційного проекту. Якщо рентабельність нижча, то краще покласти гроші в банк і очікувати на дивіденди.

Існує два підходи до розрахунку ефективності інвестицій: перший – метод розрахунку народногосподарської економічної ефективності, який застосовувався в плановій директивній економіці. Термін окупності розраховується шляхом поділу капіталовкладень на найбільший річний прибуток. Наприклад, вартість вкладу в активи підприємства 50 млн. грн., і річний прибуток також 50 млн. грн. Тоді термін окупності дорівнює одному року, а рентабельність – 100%. Періоди вкладень капіталу і отримання прибутку не приймались до уваги. Одначе 50 млн. грн. прибутку на третій рік не рівноцінні 50 млн. грн. інвестицій, затрачених в перший рік по причині інфляції та можливості збільшення прибутку при вкладах грошей в банк, а не в активи підприємства. Традиційний розрахунок показників абсолютної та відносної народногосподарської ефективності відбувається в статистиці, не враховується також динаміка припливу та відпливу готівки.

Методологія обгрунтування інвестиційних проектів, що застосовується в ринковій економіці, принципово відрізняється. Вона базується на дисконтуванню потоків грошової готівки. Дисконт – це коефіцієнт збільшення чи зменшення вартості, що залежить від процентної ставки по кредитам.

Економіко-математичне моделювання, яке є потужним засобом наукового пізнання, дозволяє вивчати різні аспекти економічних процесів. При складанні моделей вивчення економічної ефективності доцільним, на мій погляд, є підхід, згідно з яким цей процес інтерпретується як розробка і впровадження різноманітних заходів, програм і проектів, що підвищують ефективність інвестицій. Згідно з цим, удосконалення методів вивчення економічної ефективності інвестицій повинно розглядатися як процес розробки і впровадження програм заходів чи інвестиційних проектів на певному проміжку часу.

В основі складання цих моделей в умовах ринкової економіки лежать показники, що відображають співвідношення витрат і доходів за інтересами учасників.

До системи показників, що характеризують ефективність інвестиційного проекту, слід віднести насамперед такі:

показники комерційної (фінансової) ефективності, що враховують фінансові результати реалізації проекту його безпосередніми учасниками;

показники бюджетної ефективності, які відображають наслідки здійснення проекту для державного, обласного чи місцевого бюджетів;

показники економічної ефективності, що виходять за рамки прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту.

Оцінка витрат і доходів здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого визначається із врахуванням:

тривалості створення, експлуатації та ліквідації об`єкта;

середньонормативного терміну експлуатації основного технологічного обладнання;

досягнення бажаного прибутку;

вимог інвестора.

При оцінці витрат і доходів можуть використовуватись базисні, світові, прогнозні та розрахункові ціни.

Базисні ціни, як правило, застосовують на стадії досліджень інвестиційних можливостей, прогнозні і розрахункові – на стадії техніко-економічних обгрунтувань (ТЕО) інвестиційних проектів.

Під базисною розуміють ціну, що склалася на певний момент часу t0 і вважається незмінною протягом усього розрахункового періоду.

Прогнозна ціна Ц(t) продукції чи ресурсу на кінець t-го періоду (року) визначається за формулою

Ц(t) = Цб І(t, t0)

де Цб – базисна ціна продукції чи ресурсу;

І(t, t0) – коефіцієнт (індекс) зміни цін продукції чи ресурсів відповідної групи на кінець t-го року відносно до початкового моменту обчислень.

Розрахункові ціни застосовують при обчисленні інтегральних показників ефективності, якщо поточні значення витрат і доходів виражені прогнозними цінами. Це необхідна умова порівняння результатів, одержаних за різних рівнів інфляції. Розрахункові ціни визначаються за допомогою дефлятора, що відповідає індексу загальної інфляції. Остання має досить велике значення при вартісному визначенні доходів і витрат. Її вплив на ефективність інвестиційного проекту можна врахувати шляхом коригування майбутніх надходжень чи коефіцієнта дисконтування за допомогою індексу інфляції. Визначення інфляції здійснюється розрахунком зростання середніх цін у відсотках. Найпростішим методом визначення впливу цього фактора на ефективність інвестиційного проекту є коригування коефіцієнта дисконтування d за допомогою індекса інфляції. Такий коефіцієнт дисконтування, що містить інфляцію, називається номінальною ставкою і визначається формулою

dH = (l+dp) (l+I) – 1,

де dH – номінальний коефіцієнт дисконтування;

dp – реальний коефіцієнт дисконтування;

І – рівень інфляції.

Слід зазначити, що інфляція впливає на показники проекту не лише у вартісному, але й у натуральному виразі, тобто вона спричиняє не лише переоцінку фінансових результатів здійснення проекту, але й зміну самої програми реалізації проекту, передбачених запасів і заборгованостей, необхідних позичкових коштів і навіть обсягу виробництва і продажу.

Отже, перехід в обчисленнях до твердої валюти чи взагалі до натуральних показників не знімає вимог щодо врахування впливу інфляції при визначенні показників оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Аналізуючи таку економічну ефективність, слід приділяти увагу показникам, які характеризують процес реалізації проекту, що складається з трьох видів діяльності: інвестиційної, операційної та фінансової. У межах кожного з них відбуваються як надходження Pi(t), так і витрати Bi(t) грошових потоків, різниця між якими внаслідок інвестиційної і оперативної діяльності у кожному періоді реалізації проекту ( на кожному кроці обчислень) являє собою потік реальних грошей f(t), що обчислюється за формулою

f(t) = [ Pl (t) – Bl (t)] + [P2 (t) – B2 (t)],

де Р1(t), В1 (t) – відповідно надходження і витрати грошових коштів у період здійснення інвестиційного проекту як результат інвестиційної діяльності; P2 (t) , B2 (t) – ті ж самі показники як результат оперативної діяльності.

Сальдо реальних грошей r(t) – це різниця між цими процесами від усіх трьох видів діяльності (також на кожному кроці обчислення)

Складання моделей визначення економічної ефективності інвестиційних проектів базується на дисконтуванні надходжень і витрат грошових коштів на певний момент часу. Це пов`язано із визначенням різних показників, до яких належать: чистий зведений доход, внутрішня норма доходності, термін окупності капіталовкладень та рентабельності проекту. Вказані показники є результатом порівняння розподілених у часі доходів з інвестиціями та витратами на виробництво продукції, а тому й визначають комерційну ефективність інвестиційного проекту. Як правило, усі вони в умовах ринкових відносин розраховуються із використанням показника чистого зведеного доходу (NРV). Головним фактором при визначенні NРV є саме грошові потоки, а не прибуток, оскільки лише вони можуть забезпечити реалізацію заходу.

Чистий потік платежів як доходів включає прибуток від виробничої діяльності і амортизаційні відрахування, а як витрат – інвестиції у капітальне будівництво, поновлення основних фондів унаслідок їх спрацювання в процесі виробництва, а також фондів для їх створення і накопичення оборотних коштів.

Якщо розглядається проміжок часу n років і певний інвестиційний проект, то теперішня вартість його потоку платежів (NPV — Net Present Value) дорівнює:

Для прийняття рішення про вкладення коштів у проект керуються таким правилом: якщо МРV > 0, проект може виконуватися;якщо МРV < 0, від проекту відмовляються. Тут слід зазначити, що замість річного інтервалу у формулах можуть використовуватися і менші часові інтервали ( місяць, квартал, півріччя). Рік початку виробництва продукції tn може співпадати з роком завершення будівництва tc . Випадок, коли tn>tc, означає тимчасову затримку виробництва продукції після завершення будівництва, а коли tn<tc – початок виробництва до завершення будівництва. Якщо обчислення величини NPV інвестиційного проекту дає відповідь на запитання про його ефективність за певної загальної норми дисконту d, то IRR проекту визначається в процесі обчислень і потім прирівнюється до необхідної для інвестора норми доходу на капітал, що вкладається. За ставки позичкового відсотка, що дорівнює внутрішній нормі доходності, інвестовані у проект фінансові кошти забезпечують зрештою той самий сумарний доход, що і їх вкладання у банк на депозитний рахунок. Таким чином, за однакових значень позичкового відсотка і внутрішньої норми доходності ці альтернативні вкладення економічно еквівалентні. Якщо ж реальна ставка позичкового процента менша від величини IRR, то інвестування у нього коштів є невигідним, і навпаки. Отже, внутрішня норма доходності проекту є граничною ставкою позичкового процента, за допомогою якого можна визначити ефективність інвестиційного проекту. Таким чином зрозуміло, що рівень IRR повністю визначається внутрішніми параметрами, які характеризують інвестиційний проект. Жодні інші можливості використання чистого доходу поза межами проекту не розглядаються, оскільки це не має сенсу. У світовій практиці розрахунок внутрішньої норми доходності у більшості випадків застосовується як перший крок на шляху фінансового аналізу інвестиційного проекту. Для подальшої оцінки добирають такі проекти, що мають показник IRR не нижче від певного граничного значення (15 – 20% річних).

Методика визначення внутрішньої норми доходності залежить від конкретних особливостей розподілу доходів, виду інвестицій та їх розміру. У загальному випадку, коли інвестиції і віддача від них задаються у вигляді потоку платежів, IRR визначається розв`язком рівняння по відношенню до невідомої величини d*

Термін окупності (payback period) – це один з найпоширеніших показників, що застосовуються для оцінки ефективності інвестицій (особливо попередньої). Поширений він і в нашій країні. Термін окупності визначається як період часу, упродовж якого інвестиції будуть повернені за рахунок доходів, одержаних від реалізації інвестиційного проекту. Точніше, під терміном окупності розуміють тривалий період, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, дорівнює сумі використаних інвестицій. Рівняння можна записати у вигляді. Слід зазначити, що в цьому рівнянні t=0 відповідає моменту завершення будівництва. Величина h визначається послідовним додаванням членів ряду дисконтованих доходів доти, доки не буде одержана сума, що дорівнює обсягу інвестицій чи перевищує його. Очевидно, на величину терміну окупності окрім інтенсивності надходження доходів великий вплив має застосована норма доходів.

Таким чином, існує ще й кінцевий термін окупності інвестицій за умови коли n=(P/KV)>n*, який при порушенні нерівності відсутній. Цей період може перевищувати період ефективного функціонування виробництва, коли доходи від виробничої діяльності позитивні.

1.2 Методи оцінки інвестицій у фінансові активи

В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командної економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності.

Узагальнення підходів до трактування поняття "інвестиції" дозволяє визначити їх як цілеспрямовані вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту.

Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором – інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенні умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенні доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічної ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих об’єктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем.

Вибір інвестиційної політики полягає у формуванні мети інвестора, що ґрунтується на прийнятних для нього критеріях доходності, зростання, ризику та ліквідності, визначенні обсягів та термінів розміщення інвестиційних ресурсів і виборі потенційних типів активів для включення в інвестиційний портфель відповідно до обраної стратегії та тактики поведінки інвестора.

Пошук привабливих об’єктів інвестування передбачає визначення в певний термін часу активів з привабливими інвестиційними якостями за допомогою методів технічного та фундаментального аналізу, комплексу економетричних моделей.

Етап формування інвестиційного портфеля містить визначення конкретних активів для вкладання коштів, а також пропорцій розподілу інвестиційного капіталу між цими активами на основі комплексу оптимізаційних моделей, які дозволяють сформувати оптимальний для інвестора портфель, ґрунтуючись на прийнятному для нього співвідношенні доходності і ризику. На першому етапі формування оптимального інвестиційного портфеля, коли інвестиційний капітал розподіляється за різними типами активів, тобто у різні сегменти ринку, доцільним є використання математичної моделі Г.Марковіца, де має місце задача квадратичної оптимізації, а вже при розподілі капіталу серед конкретних активів, які складають обраний сегмент ринку, як правило, використовується однофакторна модель Шарпа, де вирішується задача лінійної оптимізації.

Коли інвестори диверсифікують свої портфелі, вони скорочують ступінь своєї піддатності специфічному ризику фірми, тому ризик, на який варто звертати увагу при інвестуванні, це ринковий ризик. Модель оцінки капітальних (фінансових) активів вимірює піддатність ринковому ризику за допомогою ринкового коефіцієнту бета, який оцінює, скільки ризику додає даний актив до ринкового портфеля. Модель арбітражної оцінки та багатофакторні моделі дозволяють враховувати численні джерела ринкового ризику і оцінювати коефіцієнти бета для інвестиції відносно до кожного фактору впливу, при цьому відмінність між моделями полягає в тому, що модель арбітражної оцінки відмовляється від ідентифікації статистичних факторів, а в багатофакторних моделях вони замінюються спеціальними макроекономічними факторами, в результаті чого вихідна модель володіє економічною основою. Моделі регресії вимірюють ринковий ризик на основі результатів аналізу характеристик фірми, які корелюють з високими доходами в минулому, таких, як, наприклад, мультиплікатор "балансова вартість/ціна".

Через необхідність постійної адаптації до змін зовнішнього середовища дуже важливим етапом є управління інвестиційним портфелем, що являє собою набір дій, направлених на зміну його внутрішньої структури, пов’язаних з тим, що через деякий час цілі інвестування можуть змінитися або може відбутись зміна інвестиційних характеристик компонентів портфеля, в результаті чого поточний портфель вже не буде оптимальним. Управління інвестиційним портфелем вимагає здійснення різноманітних фінансово-економічних розрахунків, пов’язаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу.

Оцінка ефективності інвестиційного портфеля здійснюється за допомогою методичного інструментарію інвестиційної оцінки. Один з фундаментальних принципів інвестиційної оцінки полягає в тому, що всі активи, як фінансові, так і реальні, можна систематично оцінювати, використовуючи традиційні моделі оцінки, причому моделі оцінки, розроблені для фінансових активів, підходять також і для реальних активів, оскільки вони володіють кількома спільними характеристиками: їх цінність визначається створюваними ними грошовими потоками, невизначеністю, пов’язаною із ними, та очікуваним ростом цих грошових потоків. Але є й кілька серйозних відмінностей між цими двома класами активів, зокрема відмінності у їх ліквідності, типах інвесторів на кожному із ринків, а також у природі грошових потоків, що генеруються інвестиціями в ці активи, адже реальні інвестиції мають обмежений термін існування та повинні оцінюватись з урахуванням цих обставин. На практиці використовується досить широкий круг моделей оцінки – від елементарних до багатофакторних, але виділяють три основних підходи до оцінки: оцінка дисконтованих грошових потоків, порівняльна оцінка та оцінка умовних вимог.

Підхід до оцінки через дисконтовані грошові потоки служить основою для побудови всіх інших і ґрунтується на правилі приведеної цінності, або вартості, згідно до якого цінність будь-якого активу являє собою приведену вартість всіх очікуваних в майбутньому грошових потоків, що створює даний актив, дисконтованих за ставкою, що відповідає ступеню ризику дисконтуємих грошових потоків. Основна проблема використання цієї моделі полягає у коректності оцінки величини очікуваних грошових потоків, бо необхідно враховувати фактор ризику та невизначеності, пов’язаний з їх надходженням, а також у правильному визначенні ставки дисконтування, щоб уникнути отримання помилково заниженої або завищеної оцінки.

При порівняльній оцінці, використання якої практикується дуже широко, цінність активу визначається на підставі аналізу ціноутворення подібних активів, де ціни на активи, що порівнюються, представляються в стандартизованому вигляді шляхом їх конвертації в мультиплікатори прибутку, балансової вартості або специфічні секторні мультиплікатори. Хоча в цій моделі використовується припущення, що інші підприємства галузі теоретично можна зіставити з оцінюваним підприємством, а ринок в середньому правильно визначає ціни на ці фірми, складність у використанні цього методу полягає в необхідності правильного використання мультиплікаторів та виключення можливості зловживання ними, а також у виявленні подібних між собою підприємств на практиці, наприклад, через відмінності за такими параметрами як потенціал росту, ризик та грошові потоки.

Оцінка умовних вимог припускає використання моделі ціноутворення опціонів для виміру цінності активів, що мають характеристики опціону.

В умовах в трансформаційної економіки України через низьку ефективність застосування математичного апарату в умовах нестабільності жоден з наведених вище підходів не є абсолютно надійним. Тільки їх комбінація та критичний аналіз можуть надати інформацію про доходність та надійність інвестування в той чи інший актив.

Існують різні трактування категорії "фінансові інвестиції". Так, фінансові інвестиції як економічна категорія розглядаються в бухгалтерському і податковому обліку. В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведені в П(С)БО 2 "Баланс". Відповідно до п.4 П(С)БО 2, фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. До таких активів, зазвичай, відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання тощо), корпоративні права [4]. В податковому законодавстві наведене інше визначення фінансових інвестицій, зокрема під фінансовими інвестиціями слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів [2]. Як бачимо, в бухгалтерському та податковому обліку визначення категорії "фінансові інвестиції" дещо не відповідають один одному за формою, проте за економічним змістом ідентичні.

Вартість фінансових iнвестицiй, більше ніж будь-яких інших активів підприємства, може зазнавати змін. У зв’язку з цим, для забезпечення достовiрностi iнформацiї, наведеної у фiнансовiй звiтностi, необхiдно здiйснювати оцiнку фiнансових iнвестицiй на дату балансу.

Страницы: 1, 2