Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин

- співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);

- делегованого права або «правила Ділона» (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).

Основу доходної бази бюджетів штатів складають прямі прибуткові податки з громадян і корпорацій, а також непрямий податок із продаж. Ставки прямого прибуткового податку диференційовані в залежності від штату в діапазоні від 2 до 15%. Реальну автономію штатів відображає також порядок визначення оподатковуваного доходу та справляння індивідуального прибуткового податку, що кожен із штатів робить посвоєму. Так, одні оподатковують лише доходи громадян свого штату, незалежно від місця походження доходів. Інші обмежуються доходами, одержаними в межах даного штату. Треті враховують всі доходи, незалежно від території їх походження. Подібний різнобій створює умови для так званої міграції податків із штату в штат, і, звичайно, породжує серйозні труднощі в адмініструванні податків. Крім того, штати мають право установлювати власний неоподатковуваний мінімум.

Непрямий податок із продаж (sales tax) - різновид податку з обороту - стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.

На рівні штатів справляється також комбінований податок на ділову активність, який складається з двох частин: непрямого податку з річного обороту (ставки 1-2,5%) і прямого податку на фонд заробітної плати (1,6%).

3. Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має прямий податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Під рухомим майном розуміють власність «осязаему и неосязаемую». До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої - цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.

Сучасна податкова система Великобританії [121].

У державний бюджет Великої Британії поступають:

- прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування;

- непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу.

Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального прямого податку на нерухоме майно.

Прямий прибутковий податок (income tax) - фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії. Був запроваджений у 1842 р. у розмірі ставки - 2,9%.

При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років - 4200 ф. ст. старших 74 років - 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов'язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).

На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік - 22% (базова ставка), 40% - доходи, що перевищують 25 тис. [46, p. 62]. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.

Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів:

- Шедула A - доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);

- Шедула C - доходи від облігацій державних позик;

- Шедула D - доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);

- Шедула E - заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;

- Шедула F - дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями. Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу («біля джерела») за процедурою payasyouearn - «платіть там і тоді, де і коли заробляєте». Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов'язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.

Прямий корпоративний податок (corporation tax) - податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка - 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., - 19%.

Справляння даного податку здійснюється за процедурою pay and file - «заплати і поклади в папку», що означає обов'язок компанії сплатити належний податок через 9 місяців після закінчення розрахункового періоду, а звіт подати ще через три місяці.

Корпоративний податок ділиться на дві частини: авансовий і основний податок. Авансовий податок (advance corporation tax) пов'язаний з так званим принципом оподаткування з умовним нарахуванням (imputation system of taxation), який застосовується при взаємодії стягнення податку з компанії як юридичної особи з прибутковим оподаткуванням дивідендів її акціонерів. При виплаті дивідендів своїм акціонерам британські компанії сплачують податок за базовою ставкою прибуткового податку (24%) плюс авансовий податок (33% від суми дивідендів). Отже, встановлення авансового податку переслідує потрійну мету: (1) сплату особистого прибуткового податку на дивіденди, одержані акціонерами; (2) частина корпораційного податку прирівнюється до сплати акціонерами прибуткового податку з одержаних дивідендів; (3) якщо компанія розрахувалася з податком на корпорації, будь-які суми виплачуваних нею дивідендів можуть пройти через необмежену кількість інших компаній, не підлягаючи більше податку на корпорації. Тобто, корпоративний податок у певній його частині виконує роль податкового кредиту по відношенню до особистого прибуткового податку, сплачуваного власниками акцій з доходу від дивідендів·.

Даний порядок стає зрозумілішим у порівнянні з альтернативною системою, коли залишок прибутку компанії після сплати корпораційного податку розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів, які підлягають повторному оподаткуванню за повними ставками прибуткового податку.

Економічною базою capital gains tax (прямого податку на приріст вартості капіталу, в іншій версії перекладу - податку на капітальний прибуток, коротко - податку на капітал) є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажем. Тобто, в ряді випадків оподаткування торкається спекулятивних операцій. До активів відносяться всі форми власності на території Великої Британії і за кордоном, включаючи як матеріальні (земля, будівлі та споруди, машини і устаткування, товарні запаси, акції, дебіторська заборгованість, іноземна валюта), так і нематеріальні активи (патенти, авторські права, торгові марки та ін.). Від оподаткування звільняються перші 5 тис. ф. ст. доходу від реалізації, а також доходи від продажі приватних автомобілів, житлових будинків, витворів мистецтва, державних цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів), а також доходи від полісів на страхування життя та азартних ігор.

У Великій Британії даний податок має однакову шкалу з прибутковим податком, тобто 20, 25, 40%.

Прямий податок на спадщину (inheritance tax) - різновид податку на багатство, яким у кумулятивній сумі оподатковується все майно (власність) небіжчика, залишене на момент смерті з урахуванням вартості дарувань, зроблених в останні сім років життя. Оподаткування дарувань установлене з метою попередити можливе ухилення від податку шляхом розподілу майна між родичами у формі дарунків. При цьому вартість дарувань, одержаних протягом року, не повинна перевищувати 3 тис. ф. ст. Продаж або дарування будь-якої власності (будівель, цінних паперів і т.д.) розглядаються як активи, передача яких оподатковується податком на реалізований приріст ринкової вартості капіталу. Ставка податку на спадщину становить 40% вартості майна, що перевищує 150 тис. ф. ст. Податок справляється з суми активів за вирахуванням особистих зобов'язань покійного.

Внески на соціальне страхування, маючи характер прямих соціальних цільових податків, витрачаються на виплату пенсій і соціальних допомог. У Великій Британії суб'єкти даної форми оподаткування діляться на чотири класи. До першого класу відносяться особи найманої праці та їх роботодавці; до другого - особи, які не перебувають у відношеннях найму (так звані самозайняті: фермери, професійні спортсмени, митці і т.д.); до третього - непрацюючі або ті, хто не відноситься до перших двох класів; до четвертого - особи другого класу з підвищеними доходами. Величина соціальних виплат залежить від приналежності до певного класу.

Найбільш численна і соціально диференційована категорія належить до першого класу. Ті з них, хто заробляє менше 54 ф. ст. на тиждень повністю звільнені від сплати соціальних внесків. Якщо заробітна плата перевищує дану суму, внески становлять 2% від перших 54 ф. ст. плюс 9% із решти доходу, але не вище 405 ф. ст. на тиждень. Другий і третій класи сплачують соціальні внески за твердими ставками відповідно 5,35 і 5,25 ф. ст. на тиждень. Четвертий клас сплачує внески за ставкою 6,3% від заробітку·.

Основу місцевого оподаткування складає прямий муніципальний податок (council tax) - податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані.

3. Податкова система Канади [121]

При вивченні податкової системи Канади слід прийняти до уваги загальний економічний і фінансовий стан держави. В Канаді найвищий у світі життєвий рівень населення, бездефіцитний в останні роки державний бюджет і разом із тим найбільший серед розвинених країн Заходу зовнішній борг (40% валового внутрішнього продукту). Канада дає приклад непростого, але успішного вирішення проблем міжбюджетних відносин (фіскального федералізму) в країні, що більше нагадує конфедерацію, ніж федерацію.

Канадська податкова система функціонує на федеральному, провінційному, місцевому рівнях. У відповідних бюджетах зосереджується 48%, 42% і 10% податкових надходжень.

1. Федеральні податки

Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін).

Таблиця 3.2. Шкала ставок податку на індивідуальні доходи в Канаді

Податок на прибуток корпорацій. База даного податку складається з валового доходу фірми з усіх джерел за мінусом витрат, понесених в процесі одержання доходу (заробітна плата; вартість використовуваних у виробництві матеріалів, енергії і т.д.; процентів на позичений капітал; вартість основних фондів за мінусом амортизації). Ставки податку на доходи корпорацій диференційовані в залежності від статусу і категорії платника. Загальна ставка - 28% чистого доходу (прибутку); ставка для виробничих підприємств - 24%; для дрібних корпорацій, які знаходяться у власності канадців, - 12%. Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних). Податок на корпорації сплачується щомісячно.

Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів: інвестиційного податкового кредиту; податкового кредиту на витрати науково-дослідного характеру; прискореного списання амортизації; скидок на виснаження надр; податкових пільг для корпорацій, які створюють робочі місця в фармацевтичній, комп'ютерній, телекомунікаційній, аерокосмічній галузях промисловості.

На федеральному рівні справляються такі непрямі податки на споживання: податок на товари і послуги, акциз, акцизне мито, мито.

Податок на товари і послуги (GST) - 7% ний канадський аналог податку на додану вартість, запроваджений у 1991 р. Поширюється на всі товари і послуги за винятком неоподатковуваних (нульова ставка) та звільнених від податку. До першої групи, що має право на податковий кредит, відносяться основні продукти харчування, ліки та приладдя для хворих, товари на експорт.

Під назвою прямі прибуткові податки в канадській податковій системі фігурують по суті цільові внески на фінансування соціальних програм (пенсійного фонду та фонду зайнятості), що стягуються з працюючих і роботодавців у залежності відповідно від величини окремого заробітку або фонду заробітної плати по підприємству в цілому. Величина внесків корегується по мірі змін соціального законодавства. За останніми даними внески у фонд зайнятості складали для працюючих 2,25 дол. із кожних 100 дол. тижневого заробітку, але не більше 635 дол.; внески роботодавців - 3,15 дол. із кожних 100 дол. фонду заробітної плати. Фінансування пенсійного фонду здійснюється за рахунок рівних відрахувань (по 2%) від працюючих і роботодавців, для працюючих - не більше 574 дол. на рік. Не працюючі за наймом (фермери, адвокати, лікарі, письменники, художники і т. п.) вносять 4,4% заробітку, але не більше 1148 дол.

Прямий податок на індивідуальний дохід поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього - в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) - в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів.

5. Податкова система Італії [121]

Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії стали реформи 1973-1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізувати структуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності з вимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

Прямий прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти - лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п'ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п'ять різних податків.

Прямий податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%).

Прямий прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах - 12,5%; по іноземних позиках - 30% [31, c. 292].

Прямий податок на трудові доходи осіб працюючих за наймом поширюється на заробітну плату, компенсації, винагороди, доплати та ін.; осіб вільних професій - на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін.

Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об'єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток.

До п'ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб - податку на інші джерела доходів - відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги. При визначенні величини оподатковуваного доходу загальний доход (прибуток) зменшується на суми витрат на орендну плату; сплату процентів за іпотечний кредит; видатків на лікування й освіту; пожертвування на користь церкви, благодійних організацій, наукових і культурних установ та деякі інші затрати.

Платниками прямого прибуткового податку з юридичних осіб, що справляється за ставкою 36%, є промислові підприємства, комерційні організації, фінансово-кредитні установи, в тому числі їх філіали за кордоном. Об'єкт оподаткування - чистий дохід у формі нерозподіленого прибутку. Останній визначається в такому порядку: валовий дохід мінус затрати виробництва та видатки на комерційну діяльність (заробітна плата, експлуатаційні затрати, амортизаційні відрахування та ін.). До складу валового доходу входять: виручка від основної діяльності та реалізації цінностей (землі, будівель, споруд, зайвого обладнання і т. п.). Не підлягають оподаткуванню резервні фонди.

Непрямий податок на додану вартість справляється в Італії за диференційованою шкалою ставок: 2% (пільгова), 9% (основна), 18% і 38% (підвищені), 0,8% (експортна). Пільгова ставка поширюється на продукти харчування першої необхідності (хліб, молоко та ін.), а також газети і журнали, підвищена - на предмети розкоші (ювелірні вироби, спортивні автомобілі, хутра).

Об'єкт прямого податку з спадщини та дарувань - ринкова вартість майна, що змінює власника у випадку смерті або в результаті дарування. Шкала ставок побудована за принципом так званої подвійної прогресії, тобто знаходиться в залежності як від вартості спадщини або дарування, так і від степені спорідненості з тими, у власність яких переходить майно. Так, подружжя, батьків і дітей стосується лише перша частина податку, інші спадкоємці, починаючи з братів і сестер, сплачують обидві частини податку. Ставки податку з загальної вартості майна знаходяться в діапазоні від 3 до 27%, майно вартістю до 120 млн. лір не оподатковується.

6. Податкова система Франції [87]

Податкова система Франції є головним джерелом надходжень до центрального бюджету, податки складають понад 90% його прибуткової бази. Основними видами податків, що надходять до центрального бюджету, є непрямі і прямі податки, а також гербові збори (держмито). Протягом останніх 30 років домінуючими податками по сумі надходжень є непрямі, насамперед, податок на додану вартість (біля 50% від суми непрямих податків).

Існує жорсткий розподіл податків на ті, що надходять до центрального бюджету і на місцеві податки. Це пов'язано з політикою формування місцевих бюджетів на принципах самофінансування і бездефіцитності. Є лише поодинокі винятки, коли суми центральних податків частково розподіляються у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. При цьому збір як центральних, так і місцевих податків здійснюється єдиною податковою службою. Місцеві податки складають трохи більше за третину від суми податків, що надходять до центрального бюджету.

Основні федеральні податки Франції: непрямий ПДВ, прямий прибутковий податок з фізичних осіб, прямий податок на прибуток підприємств, мита на нафтопродукти, акцизи (крім звичайних продуктів до акцизного відносять: сірника, мінеральна вода, послуги авіатранспорту), податок на власність, мита, податок на прибуток від цінних паперів і ін.

Основні місцеві податки Франції: туристський збір, податок на родину (складається з трьох податків: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю), податок на професію, податок на збирання території, податок на використання комунікацій, податок на продаж будинків. У цілому, місцеві податки складають 30% загального податкового тягаря, вони ж наповняють 40% місцевих бюджетів.

Характерні риси податкової системи Франції:

- стимулюючий вплив на підвищення ефективності економіки;

- соціальна спрямованість;

- облік територіальних аспектів.

Усі закони про оподатковування знаходяться в компетенції Парламенту (Національна Асамблея). Там щорічно уточнюються ставки. Для французької системи характерні тверда законодавча регламентація, що сполучається, разом з тим, із гнучкістю. Правила застосування податків стабільні протягом ряду років. Французькі податки взаємопов'язані в цілісну систему, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування.

Найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС є податок на додану вартість. Наявність ПДВ у податковій системі держави - обов'язкова умова його приєднання до Співтовариства, тому що фінансові надходження від податку на додану вартість складають одне з основних джерел формування бюджету ЄС. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, являють собою встановлену рішенням Ради єдину процентну надбавку до ставки ПДВ у державах - членах.

У Франції непрямий податок на додану вартість є ведучою ланкою бюджетної системи і забезпечує 41% усіх податкових надходжень, незважаючи на те що французька система ПДВ являє собою більш гнучку структуру ніж в Україні.

ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ:

- 18,6% - нормальна ставка на усі види товарів і послуг;

- 33,33% - гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;

- 7% - скорочена ставка на товари культурного побуту (книги);

- 5,5% - на товари і послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю і шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).

Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок - 18,6% і 5,5%.

7. Податкова система Японії [121]

Система державних доходів Японії має свої особливості. По-перше, вони полягають у досить високій долі неподаткових доходів - 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% - у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик. По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у цілому складає лише 2%). По-третє, в Японії співвідношення окремих видів оподаткування в державному і місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прямі прибуткові податки, на другому місці знаходяться прямі майнові податки, на третьому - непрямі податки на споживання.

Головні складові сучасної податкової системи Японії:

- прямий податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

- прямий податок на прибуток корпорацій;

- прямий податок на майно фізичних та юридичних осіб;

- прямий податок на спадщину та дарування;

- непрямі акцизи;

- непрямий податок на додану вартість;

Прямий прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Для прибуткового податку на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального - від 3 до 12%. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання даним податком попадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

Прямий податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка - 33,48%; префектурна - 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка - 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб'єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Прямий податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити.

В 1989 р. був запроваджений непрямий 3% ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується 3х процентний акциз.

8. Загальні риси податкових систем ринкових країн світу

Порівняння української податкової системи з її аналогами в країнах-членах ЄС потрібно для визначення конкурентоспроможності нашої країни на світовому ринку товарів та інвестицій та вибору головних векторів реформування податкових відносин. Порівняння необхідне у деяких напрямах [75]:

1) рівня загального податкового навантаження;

2) його розподілу між основними видами податків та групами платників;

3) фіскальної ефективності податкової системи;

4) ефективності регулюючої дії останньої; достовірності розрахунків податкових зобов'язань та інших.

Фіскальна ефективність системи оподаткування в Україні є нижчою від країн Євросоюзу практично з усіх видів податків. Маючи більш високі ставки в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян, Україна збирала їх у 2004 році у сумі, що дорівнювала лише 3,8% обсягів ВВП. В країнах же ЄС - 25 частка цих податків складала у 2004 р. 8,8% ВВП. Сума ПДВ, зібраного того ж р. в Україні, становила 4,9% ВВП, в той час як у країнах Євросоюзу - 7,7% ВВП (див. табл. А.1 Додатку А). Тільки з податку з прибутку підприємств фіскальна ефективність української системи може бути порівняна з аналогічними європейськими: цей податок дорівнював в Україні 4,7% ВВП, а у країнах ЄС25 - 3,1%.

Значно гірше виконується українською податковою системою й регулятивна функція. У європейських країнах ПДВ справляється за декількома ставками для різних за соціальною й економічною значимістю груп товарів і послуг, що забезпечує відповідну зацікавленість щодо їх виробництва і споживання. В Україні ж, як відомо, застосовується єдина ставка, що позбавляє цей податок регулюючого впливу.

Відсутня у нашій національній системі й диференціація ставок оподаткування індивідуальних доходів громадян, натомість у країнах ЄС вона широко застосовується. Значно меншими в наших умовах є й можливості звільнення від оподаткування доходів сімей, що спрямовуються на лікування, освіту, оздоровлення і т. ін.

Відсутня у нас й диференціація ставок інших податків - з прибутку підприємств, з оподаткування робочої сили (фондів зарплати підприємств), яка в Європі широко застосовується.

Слабкість регулюючої дії в Україні ще одного податку - з прибутку підприємств - обумовлена незастосуванням таких засобів як, наприклад, інвестиційні податкові знижки чи інвестиційний податковий кредит, що широко Використовуються у європейських країнах (Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших). Такі податкові преференції надаються для малого і середнього бізнесу, при здійсненні інновацій, науково-дослідних робіт, запровадженні енергозберігаючих технологій, капітальних інвестиціях і т.п.

Суттєвою відмінністю європейських податкових систем є застосування, по-перше, спеціального екологічного оподаткування, яке стає на сторожі ефективного захисту природи і оточуючого середовища, а по-друге, - спеціальних обмежуючих податків: на нерухомість, за використання об'єктів природи, води й енергетичних джерел (газ, електроенергія, вугілля, мазут, дизельне паливо, якщо вони використовуються не для виробництва електроенергії). Платниками цих податків є як підприємства, так і населення. Ставки податків встановлюються у грошовому виразі в розрахунку на одиницю відходів (викидів) та використаних ресурсів. По енергетичних джерелах ставки знижуються: по-перше, для більших обсягів споживання; по-друге, при використанні альтернативних джерел (вітру, сонця, біомаси, супутнього газу тощо); по-третє, при зменшенні (економії) споживання енергії. При власній переробці відходів платник податків отримує відшкодування сплаченого податку на відповідний їх обсяг.

Податкові системи України та ЄС відрізняються також правилами розрахунків і стягнення податкових зобов'язань. Так, у європейських країнах Використовується єдина методологія бухгалтерських і податкових обліків діяльності підприємств і визначення їх фінансових результатів. Відмінності ж між бухгалтерськими і податковими методами обліку, що мають місце в Україні, створюють передумови довільного тлумачення валових витрат і валових доходів, що призводить до чисельних викривлень податкової звітності й приховувань прибутків, які підлягають оподаткуванню.

Як можна зробити висновок з вищенаведеного порівняльного аналізу,

податкова система України має суттєві вади і є набагато обтяжливішою як для ведення бізнесу, так і для споживчого попиту порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження загального податкового навантаження, зміни структури податкових вимог підприємствам, покращення податкового клімату, вдосконалення виконання фіскальної та регулюючої функцій податків, реорганізації самої податково-митної служби і т.ін. Причому орієнтуватися потрібно на динамічні трансформації, що спостерігаються у країнах - нових членах ЄС, які є одними з головних конкурентів України на світових ринках товарів і капіталів.

3.2 Вдосконалення податкового законодавства в напрямку посилення регулюючої ролі прямих податків

Аналіз Розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» проекту Податкового Кодексу Азарова 2007 [95] показує наступні відмінності від діючого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6]:

1. Ставка податку становить (стаття 4):

4.1) 20 відсотків об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 3 цього розділу, інвестованого у звітному періоді на придбання нових основних засобів класифікаційних груп 4, 5 (крім легкових автомобілів) та 6, об'єктів нематеріальних активів групи 4, що в подальшому використовуються у господарській діяльності такого платника не менше 3 років;

4.2) 25 відсотків об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 3 цього розділу;

4.3) за ставкою 0 відсотків доходу від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених підпунктом 11.8.1 пункту 11.8 статті 11 цього розділу;

4.4) за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб з джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 13 цього розділу.

Стаття 5. Порядок обчислення податку

5.3. Доходи і витрати нараховуються в момент їх утворення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, якщо інше не встановлено нормами цього розділу.

5.4. Платник податку веде бухгалтерський облік доходів, витрат, тимчасових та постійних податкових різниць, визначених згідно із цим розділом.

5.5. Платник податку повинен забезпечувати накопичення в регістрах бухгалтерського обліку інформації про доходи, витрати, тимчасові та постійні податкові різниці, визначені згідно із цим розділом, для складення декларації з податку на прибуток.

Податковою різницею визнається різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними згідно з цим розділом.

Тимчасова податкова різниця виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах.

Постійною податковою різницею визнається податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах.

Стаття 8. Порядок нарахування амортизації

Амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів для використання у господарській діяльності, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів для використання у господарській діяльності, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

витрати на проведення реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

витрати на капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі;

сума індексації основних засобів, проведена відповідно до цієї статті.

8.3. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх корисного використання (експлуатації):

Згідно з Розділом XVII «СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ» проекту Податкового Кодексу [95] законодавчо легалізується спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва - система оподаткування, що передбачає заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку і на умовах, визначених цим Кодексом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (далі у цьому підрозділі - спрощена система оподаткування);

Стаття 2. Платники податку

2.1. Спрощена система оподаткування поширюється з урахуванням обмежень, встановлених у пункті 2.2 цієї статті, на таких суб'єктів малого підприємництва:

2.1.1) фізичні особи - підприємці, які провадять господарську діяльність без утворення юридичної особи та протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) відповідають сукупності таких критеріїв (далі у цьому підрозділі - фізичні особи):

кількість осіб, що перебувають з ними у трудових відносинах, протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 10 осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб);

обсяг доходу, отриманого протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 500 000 гривень;

2.1.2) юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) відповідають сукупності таких критеріїв (далі у цьому підрозділі - юридичні особи):

Середньооблікова кількість працівників протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу, отриманого протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 1 000 000 гривень.

Стаття 3. Об'єкт оподаткування

3.1. Об'єктом оподаткування з урахуванням положень пунктів 3.2 - 3.4 і 3.8 цієї статті є дохід платника податку, зменшений на обумовлені Кодексом суми, що надійшли у звітному періоді (підпункти 3.1.а) - м)).

Стаття 4. База оподаткування

4.1. Базою обкладення податком є виражений у гривнях дохід платника податку, визначений згідно з пунктами 3.1 - 3.4 статті 3 цього підрозділу.

Стаття 5. Ставки податку для фізичних осіб

5.1. Ставки податку для фізичних осіб встановлюються щороку сільськими, селищними та міськими радами у межах від 20 до 200 гривень з розрахунку на місяць залежно від виду господарської діяльності та місця її провадження.

5.7. Фізична особа, що провадить господарську діяльність не за місцем державної реєстрації або на всій території України, придбаває одне свідоцтво платника податку i сплачує податок за ставкою 200 гривень з розрахунку на календарний місяць незалежно від виду діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5