Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин

Об'єктом оподаткування податком на землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку залежать від виду земель, що є об'єктом оподаткування, та наявності їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, ставка податку складає 1% від їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено, податок стягується за середніми ставками, розмір яких наведено у статті 7 Закону України «Про плату за землю» від 3.07.92 №2535XII [19].

Для сільськогосподарських угідь ставку податку встановлено у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Податково-бюджетна політика - це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів [43]. На рис. 1.1 наведені основні грошові потоки в ринковій економіці відкритого типу, в якій державним регулятором потоків є державний бюджет ринкової держави та зовнішньоекономічний платіжний баланс експортно-імпортних грошових потоків.

Державний бюджет ринкової держави (рис. 1.1) містить чотири основні статті надходжень: 1) податкові надходження (включаючи митно-тарифні податки регулювання зовнішніх грошових потоків); 2) неподаткові надходження; 3) надходження від діяльності бюджетних підприємств; 4) займи на фінансовому ринку (внутрішній та зовнішній державний борг);

Державний бюджет ринкової держави (рис. 1.1) також містить шість основних напрямів видатків: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язане передовсім із тим, що уряд вже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулююча та стримуюча. Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує інвестиції та зменшує безробіття. За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків чи поєднуючи обидва ці заходи.

У податково-бюджетній (дискреційній, фіскальній) політиці під терміном «чисті податки» розуміють доходи уряду і місцевих органів влади від збору податків за винятком трансферних платежів, тобто часткового повернення податків джерелам їх надходження. Зміна структури оподатковування і трансферних виплат впливає на економічну систему, впливаючи на такий важливий економічний параметр, як споживання.

Дискреційна (фіскальна) політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін «дискреційна» означає, що зміни в податках і державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду.

При побудові фіскальної політики, звичайно, припускається, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію [69]. Скорочення чистих податків робить менший мультиплікативний ефект, ніж рівне йому по абсолютній величині підвищення державних планових інвестицій і витрат. Відношення величини індукованого зсуву сукупного попиту до величини заданої зміни реальних чистих податків називається мультиплікатором чистих податків. Іншими словами, мультиплікатор чистих податків (net tax multipler) - це відношення зміни реального сукупного попиту до визначених змін реальних чистих податків, що вплинули на сукупний попит. Фіскальна податкова політика також може зіграти позитивну роль у боротьбі з інфляцією (чи навпаки - викликати ріст інфляції в економічній системі у випадку неправильного її застосування).

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків, потрібно акцентувати увагу на тому, що будь-які автоматичні вилучення з економіки впливають на ВВП виключно через зміну мультиплікатора. Іншими словами, автоматичні чисті податки, як і заощадження.

Відношення між зміною автоматичних чистих податків і зміною ВВП як доходу вимірюється статистичним коефіцієнтом, який називається граничним коефіцієнтом податків ГКП (орієнтовно ГКП=0,2 [66]). З урахуванням цього, формула складного мультиплікатора дорівнює

Складний Мультиплікатор чистих податків = mpc/(1mpc*(1ГКП)) (1.3)

Якщо підставити значення mpc=0,75 з вищенаведених розрахунків, то значення складного мультиплікатора податків буде дорівнювати 1,9, замість значення 3 для простого мультиплікатора податків.

Щоб визначити ті заходи, які держава повинна застосовувати з метою повної стабілізації економіки, треба виходити з того, що реальна фіскальна політика приймає необхідні дискреційні рішення в умовах дії автоматичних чистих податків. За цих умов ВВП змінюється двічі:

1) внаслідок дискреційних рішень стосовно державних закупок і чистих податків;

2) за рахунок автоматичного впливу чистих податків на рівень мультиплікатора.

У національній економіці є кілька механізмів, що автоматично, без додаткових дискреційних дій уряду, дають змогу певним чином стабілізувати економічні процеси і впливати на відносні рівні державних видатків і податків. Ця «вмонтована стабільність» спрацьовує в більшості країн з ринковою економікою головно завдяки побудові податкових систем таким чином, що зі зростанням ВВП податкові надходження також зростають. Інакше кажучи, податкові надходження змінюються пропорційно до величини ВВП.

Загалом, що прогресивніша податкова система, то сильніше податкові надходження реагуватимуть на зміну ВВП, тобто податкова система створюватиме більші дефіцити й надлишки в періоди спаду і понесення. Отже, чим прогресивніша податкова система, тим вища вмонтована стабільність національної економіки.

Найважливішим питанням теорії і практики оподатковування є питання про податкову межу і її кількісне вираження. Високі податкові ставки можуть створити ряд проблем. По-перше, вони здатні підірвати стимули, зацікавленість домашніх господарств і підприємств у підвищенні ступеня своєї економічної активності. Тому держава повинна дуже виважено підходити до розробки прогресивних ставок стягування прибуткового податку: прогресивний спосіб оподатковування, як відомо, припускає, що люди, у міру росту їхніх доходів, переходять у категорії платників, для яких застосовуються більш високі податкові ставки. По-друге, може статися так, що держава, застосувавши більш високі ставки податків, одержить менший доход.

Обґрунтуванням цьому служить так називаний ефект Лаффера (рис. 1.3) - нелінійна залежність між значеннями податкових ставок і обсягом надходжень податків [86] у вигляді «перевернутої параболи»:

Якщо ставка податку Рв буде збільшуватися в порівнянні з оптимальним рівнем Ра, то відбудеться не збільшення, а зменшення суми податкових надходжень у бюджет, тобто Rв < Rа, оскільки при великих ставках податку зменшаться стимули до трудової і підприємницької діяльності. Якщо ставка податку Рв буде меншою оптимальної величини Ра - бюджетна система буде недоотримувати податкові кошти.

Проблема всіх податкових систем світу полягає в відсутності теоретичних значень оптимальних ставок податків Ра, тому уряди варіюють ставками податку, переймаючи позитивний досвід інших податкових систем світу.

1.3 Аналіз структури податкового наповнення Державного та місцевих бюджетів в Україні за рахунок прямих податків у 2003-2007 роках

В дипломній роботі проаналізований період 2003-2007 років, коли почав діяти Бюджетний Кодекс України [1], згідно якому прямі податки розподілені між Державним та місцевими бюджетами, отже їх аналіз повинен здійснюватися також в загальнодержавному та місцевому розрізі. В табл. 1.1 наведений розподіл надходження прямих податків в бюджети згідно відповідно Бюджетного Кодексу України та щорічних корегувань міжбюджетного розподілу законами про державний бюджет України.

Таблиця 1.1. Розподіл надходження прямих податків в Україні між бюджетами

В якості бази для проведення аналізу в дипломному дослідженні виберемо наступні показники:

- статистику та питому вагу податкового наповнення державного бюджету прямими податками у 2003-2007 роках;

- статистику та питому вагу податкового наповнення місцевих бюджетів прямими податками на базі показників Київської області у 2003-2007 роках.

В табл. 1.2 наведені макропоказники Держбюджету України за 2000-2007 роки, отримані обробкою даних джерел [11 - 17].

Таблиця 1.2. Доходи загального та спеціального фондів Державного бюджету України та дефіцит Державного бюджету у 2001-2007 роках, тис. грн.

На рис. 1.4 наведена структура Державного бюджету України у 2003-2007 роках у розрізі джерел надходжень.

Рис. 1.4. - Структура Державного бюджету України у 2003-2007 роках у розрізі джерел надходжень

Аналіз графіків рис. 1.4 показує, що питома вага прямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках поступово знижується з рівня 28,3% у 2003 році до рівня 24,7% у 2007 році. В той же час йде симптоматичне розширення питомої ваги непрямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках з рівня 40,0% у 2003 році до рівня 53,3% у 2007 році, як за рахунок прямих податків, так ї за рахунок інших джерел доходів.

Як показує аналіз порівняльної структури составу прямих податків в Державному бюджеті України станом за 2003 рік та за 2007 рік (стан жовтня) питома вага окремих податків має наступну динаміку:

- питома вага податку на прибуток підприємств знизилась з рівня 77,32% (у 2003 році) до рівня 73,68% (у 2007 році);

- питома вага рентних платежів зросла з рівня 22,24% (у 2003 році) до рівня 25,53% (у 2007 році);

- питома вага держмита зросла з рівня 0,44% (у 2003 році) до рівня 0,72% (у 2007 році).

Рис. 1.5. - Динаміка росту абсолютних рівней прямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках

Спільний аналіз графіків рис. 1.5 - 1.6 дає наступну діагностику вагомості та структури прямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках:

- основну частку в прямих податках займає податок на прибуток з підприємств, при цьому ця частка поступово зменшується з рівня 77,3% у 2003 році до рівня 73,7 у 2007 році за рахунок зростання часток рентних платежів та держмита;

- абсолютне зростання податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті характеризується рівнями 11,7 млрд. грн. у 2003 році та 28,6 млрд. грн. у 2007 році;

- базовий темп росту податку на прибуток за 2003-2007 роки становить

245,4%, що нижче базового темпу росту доходів Держбюджету і рентної плати - 295,2% та в 1,8 рази менше темпу росту рівня платежів держмита (462%);

- ланцюговий темп росту податку на прибуток підприємств з рівня бюджету 2005 року (темп приросту відносно 2004 року - 61,2%) поступово знижується до рівня приросту 28,1% у 2006 році та до рівня приросту 9,9% у 2007 році, тобто стабілізується до рівня 8,0% щорічного приросту, характерного для 2003-2004 років.

Рис. 1.6. - Динаміка базового темпу росту прямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках (відносно рівня 2003)

Рис. 1.7. - Динаміка росту абсолютного рівня сумарних доходів в місцеві бюджети по Київській області за 2003-2007 роки та основних структурних джерел місцевих доходів

Аналіз графіків рис. 1.7 показує, що в структурі джерел доходів місцевих бюджетів по Київській області:

- сумарно прямі податки характеризуються практично постійним рівнем питомої ваги від 94,5% у 2003 році до 95,8% у 2007 році;

- основним прямим податком в доходах місцевих бюджетів є прямий податок з доходів фізичних осіб, який має питому вагу 67,2% у 2003 році та 74,7% у 2007 році.

На графіках рис. Ж.1, Ж.2 Додатку Ж наведена структура прямих податків в місцеві бюджети по Київській області у 2003-2007 роках та структура основного прямого податку з доходів фізичних осіб у 2003-2007 роках.

На рис. 1.8 наведені графіки порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003-2007 роках.

Рис. 1.8. - Порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003-2007 роках.

Як показує аналіз графіків рис. 1.8:

- темп росту доходів місцевих бюджетів у Київській області за 2003-2007 рік становить 176,4%, що в 1,8 рази нижче темпів росту доходів Держбюджету України за 2003-2007 роки - 295,2%;

- при цьому темп росту основного прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах у Київській області за 2003-2007 рік становить 193,8%, що є нижче, ніж темп росту основного прямого податку на прибуток підприємств в державному бюджеті України за 2003-2007 рік - 245,4%;

- основний внесок в більш високий темп росту доходів Державного бюджету, ніж темп росту доходів місцевих бюджетів, вносить зростання непрямих податків в державному бюджеті з темпом росту 390,0% за 2003-2007 роки, які в місцевих бюджетах відсутні.

Слід відмітити, що основні прямі податки в Державному бюджеті (податок на прибуток підприємств) та місцевих бюджетах (податок з доходів фізичних осіб) знаходяться в діалектичному протиріччі:

- підвищення рівня заробітної плати на підприємстві супроводжується при ринковому регулюванні цін реалізації продукції підвищенням собівартості, тобто зниженням прибутку підприємства;

- таким чином природним процесом при підвищенні частки заробітної плати в собівартості продукції з сучасного рівня 10 -12% для України до європейського рівня 25 -30% будуть 2 ефекти: а) зростання рівня прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах; б) зниження рівня прибутковості підприємств та падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті України.

Порядок [38] розроблено на підставі норм Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» [6] та Закону України від 21 грудня 2000 року №2181III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5].

Цей Порядок застосовується всіма платниками податку на прибуток підприємств (далі - платники податку), крім страховиків та банків, для яких установлюються окремі порядки складання декларацій.

Декларація з податку на прибуток підприємства (далі - декларація) та додатки до неї (Додаток Л) подаються платником незалежно від того, чи виникло у звітному періоді в платника податкове зобов'язання чи ні.

Починаючи з податкового періоду - перший квартал 2006 року, декларація заповнюється в гривнях, без копійок, з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.

Податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується за правилами, установленими п. 11.1 ст. 11 і п. 16.4 ст. 16 Закону №334 [6], наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.

У декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо будь-який рядок декларації не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється, крім випадків, прямо визначених у декларації.

Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Достовірність даних підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера та засвідчується печаткою підприємства.

Оригінал декларації з відповідними додатками подається платником до податкового органу за місцезнаходженням платника на одному двосторонньому аркуші форматом А4 з відповідними додатками на односторонніх аркушах форматом А4. Подання копій декларації та додатків не дозволяється. Декларація та додатки до неї не підлягають обов'язковому скріпленню між собою (прошнуровуванню).

1. Якщо платником самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, то відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №2181 (з урахуванням строків давності) такий платник має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податку має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були виявлені.

2. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податку подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний (податковий) період, то така звітна декларація не вважається уточнюючою, а штрафи, визначені в пункті 17.2 статті 17 Закону №2181, не застосовуються.

3. Платник податку, який до початку його перевірки податковим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф, нарахований відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону №2181. Уточнюючий розрахунок, який відображає виправлені показники, складається за формою, що додається до цього Порядку;

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу, нарахованого відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону №2181, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з податку. При цьому виправлення помилок здійснюється шляхом відображення сум раніше занижених (завищених) показників декларацій (валових доходів, витрат та амортизаційних відрахувань) у складі валового доходу (рядок 02.2) та валових витрат (рядок 05.2) того податкового періоду, за який подається звітна декларація.

1. Декларація складається із заголовної та двох основних частин і десяти додатків, з яких сім (К1 - К7) подаються щокварталу, у тому числі за рік, а три (Р1 - Р3) подаються виключно за рік. Додаток К1 складається з двох частин - К1/1 та К1/2. Частина К1/2 заповнюється платниками податку, які нараховують амортизаційні відрахування на суму витрат, пов'язаних із видобутком корисних копалин. У разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються через відсутність відповідних операцій, платники податку не подають податковому органу передбачені відповідним рядком декларації додатки.

У заголовній частині декларації відображаються повна назва підприємства (відповідно до установчих документів), зареєстрованого в установленому порядку, ідентифікаційний код, код виду економічної діяльності, місцезнаходження та номер телефону платника (факс, електронна адреса - за бажанням). В основній частині та в додатках показники відображаються на підставі норм, установлених Законом №334 [6] та Законом України від 22 травня 2003 року №889IV «Про податок з доходів фізичних осіб» [21].

2. Порядок заповнення додатків К2, К4, К5, К6, К7, Р1, Р2, Р3 визначається формами цих додатків. Показники, відображені в декларації та у відповідних додатках з однаковим кодом рядків, повинні збігатися. Особливості використання показників додатка К1 визначено в рядках таблиці цього розділу з кодами 01.2, 04.2, 04.10, 04.12, 07, а додатка К3 - у рядку з кодом 01.4.

1. Декларація подається платником податку до державного податкового органу для реєстрації протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

2. Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію за підсумками податкового (звітного) року в терміни, встановлені законом для річного базового податкового (звітного) періоду.

3. Сплата податку здійснюється:

- до дати подання уточнюючого розрахунку згідно з п. 17.2 статті 17 Закону №2181;

- в інших випадках - у строки, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону №2181.

4. Якщо останній день строку подання декларації (сплати податку) припадає на вихідний (святковий) день, останнім днем такого строку вважається наступний за вихідним (святковим) операційний (банківський) день.

1. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов'язання щодо земельного податку в порядку та за ставками, визначеними Законом України «Про плату за землю» [19].

2. Розрахунок податку складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на 1 січня поточного року і щороку подається власниками землі та/або землекористувачами до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 лютого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями, а землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції - з розбивкою річної суми на дві рівні частки.

Податкова звітність може бути надана податковому органу за добровільним рішенням платника податків в електронній формі за умови дотримання чинного законодавства, що регулює ці питання.

3. До податкового розрахунку додаються наступні додатки:

- додаток 1 - «Відомості про наявність документів на землю»;

- додаток 2 - «Звіт про пільги на земельний податок»;

- додаток 3 - «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»;

- додаток 4 - «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку»;

- додаток 5 - «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким не встановлено грошову оцінку»;

- додаток 6 - «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів».

4. У разі набуття права власності та/або права користування земельною ділянкою протягом року платник земельного податку подає звітний Розрахунок протягом місяця від дня виникнення такого права.

5. У разі зміни протягом року грошової оцінки землі, функціонального використання землі, настання іншої зміни чи виявлення помилок, що змінюють суму земельного податку за звітний(і) місяць(і), платник податку подає новий звітний Розрахунок з виправленими показниками за такий(і) звітний(і) місяць(і) у строки, установлені підпунктом 4.1.4 «а» пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5], без застосування штрафів, установлених пунктом 17.2 статті 17 цього Закону.

6. До органів державної податкової служби подається оригінал Розрахунку (Додаток П). Подання ксерокопії не припускається. До Розрахунку додаються всі необхідні додатки. Додаток 1 до Розрахунку є обов'язковим для всіх платників податку. Додаток 2 подається власниками землі та землекористувачами, які мають пільги щодо сплати земельного податку. Додатки 3 - 6 подаються в залежності від наявності земельних ділянок відповідної категорії та від того, встановлена чи ні їх грошова оцінка.

7. Якщо власники землі та/або землекористувачі, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, то вони подають, крім додатків 1 і 2, відповідні додатки в залежності від категорії земельних ділянок, які здані в тимчасове користування (оренду) або на яких розташовані ці госпрозрахункові підприємства, окремі будівлі або їх частини, здані у тимчасове користування (оренду).

8. Якщо останній день терміну подання Розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем терміну вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

9. Розрахунок може бути заповнений від руки чорнильною чи кульковою ручкою або віддрукований (заповнення олівцем не припускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлена риска. Суми земельного податку в Розрахунку проставляються в гривнях, з копійками, з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.

12. Платник земельного податку виправляє самостійно виявлені ним помилки у порядку, установленому пунктом 5.1 статті 5 і пунктом 17.2 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5].

13. Якщо за результатами подання уточнюючого Розрахунку виникає потреба в поверненні надміру сплаченого податку, то разом з таким уточнюючим Розрахунком платником має бути подана заява про повернення надміру сплаченого податку з дотриманням граничних строків її подання. Якщо строк подання такої заяви закінчився, то уточнюючий Розрахунок не подається.

14. Працівник органу державної податкової служби перевіряє поданий платником податку Розрахунок, ставить дату перевірки цього Розрахунку та особистий підпис.

15. Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податку, вважається узгодженим з дня подання Розрахунку земельного податку до державного податкового органу і не може бути оскаржене платником в адміністративному або судовому порядку.

16. За порушення податкового законодавства платники несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

1. Платники податку (юридичні особи) самостійно обчислюють суму податкового зобов'язання щодо податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - податок) за ставками, зазначеними у статті 3 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» [20], із змінами та доповненнями.

2. Розрахунок податку складається на підставі бухгалтерських звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року і подається платником податку до органів державної податкової служби за місцезнаходженням та місцем постійного базування транспортних засобів у строки, визначені підпунктом 4.1.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5] для річного звітного періоду, - протягом 60 календарних днів після останнього календарного дня звітного (податкового) року. За придбані протягом року транспортні засоби Розрахунок подається до органу державної податкової служби у 10 денний термін після їх реєстрації у відповідних органах.

За транспортні засоби, придбані протягом року, податок сплачується перед їх реєстрацією за наступними строками сплати (кварталами), які не настали, починаючи з кварталу, у якому проведена реєстрація транспортного засобу.

3. Податок, самостійно визначений платником податку, вважається узгодженим з дня подання Розрахунку до органу державної податкової служби і не може бути оскаржений платником у адміністративному або судовому порядку.

4. Якщо останній день строку подання Розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим робочий день.

5. Керівником органу державної податкової служби або його заступником за письмовим запитом платника граничні строки для подання Розрахунку можуть бути продовжені за правилами і на підставах, що встановлені пунктом 15.4 статті 15 Закону та наказом Державної податкової адміністрації України від 19.03.2001 №113 «Про затвердження Порядку застосування норм пункту 15.4 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

6. Платник податку може подати Розрахунок до органу державної податкової служби за місцезнаходженням та місцем постійного базування транспортних засобів на паперовому носії або в електронній формі. Розрахунок може бути надісланий до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 днів (дата відправлення на поштовому штемпелі) до закінчення граничного терміну, установленого для подання Розрахунку.

7. На титульному аркуші Розрахунку (Додаток М) платник податку вказує назву підприємства, установи, організації, місцезнаходження, телефон, поточний рахунок, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), код за Загальним класифікатором галузей народного господарства України (ЗКГНГУ) та назву органу державної податкової служби, до якої подається Розрахунок.

8. У верхній частині титульного аркуша Розрахунку (з правого боку) платником податку у спеціальному полі позначкою «Х» зазначається тип Розрахунку (загальний або уточнений) відповідного рядка.

9. В іншому спеціальному полі, що знаходиться під спеціальним полем про тип Розрахунку вказується позначкою «Х» ознака Розрахунку (за відповідний період або за придбані транспортні засоби).

10. Форма Розрахунку заповнюється в такому порядку:

До граф уносяться:

гр. 1 - номер за порядком;

гр. 2 - код транспортного засобу за Гармонізованою системою опису та кодування товарів;

гр. 3 та 4 - назва марки та модель транспортного засобу;

гр. 5 - об'єм циліндрів двигуна в розрізі кожної марки і моделі транспортного засобу, потужність електродвигуна і довжина плавзасобу;

гр. 6 - дані про кількість однорідних транспортних засобів у розрізі марок і моделей;

гр. 7 - ставка податку, що застосовується при розрахунку податку з кожних 100 см куб. об'єму циліндрів двигуна, із 1 кВт потужності електродвигуна і 100 см довжини плавзасобу в розрізі кожної моделі і марки транспортного засобу.

За транспортними засобами з електродвигуном податок нараховується шляхом множення ставки податку на кількість кіловат потужності електродвигуна;

гр. 9 - код пільги (згідно з довідником пільг), за якою повністю або частково звільняється від сплати податку транспортний засіб;

гр. 10 - сума пільг, наданих за транспортними засобами;

гр. 11 - загальна сума податку, що підлягає сплаті за звітний рік при подачі загального чи уточненого Розрахунків (гр. 8 мінус гр. 10);

11. Сума податку, що підлягає сплаті (гр. 11), округлюється (менше 50 копійок - відкидається, а 50 коп. і більше - округлюється до 1 гривні і розбивається платником на чотири рівні частини, кожна по 25 відсотків від загальної суми податку підсумкової стрічки) і відображається платником податку в Розрахунку за поквартальними термінами сплати.

12. Розрахунок податку підписується керівником підприємства і головним бухгалтером (указуються повністю їх прізвища, імена та по батькові, проставляються дата, місяць та рік складання Розрахунку), скріплюється печаткою і подається до органу державної податкової служби.

13. Якщо платником податку самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданому ним Розрахунку, то такий платник зобов'язаний подати уточнений Розрахунок, що містить виправлені показники.

14. Якщо у зв'язку з виправленням помилки визначено заниження податкового зобов'язання, то платник протягом 10 календарних днів від дня подачі уточненого розрахунку зобов'язаний:

- сплатити суму недоплати;

- самостійно нарахувати та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми такої недоплати.

Якщо у зв'язку з виправленням помилки визначено завищення податкових зобов'язань, то платнику зменшуються такі податкові зобов'язання за датою подання уточненого розрахунку.

Зайво сплачена сума податку за бажанням платника повертається йому або зараховується за його заявою в рахунок майбутніх платежів. Повернення сум зайво сплаченого податку провадиться у терміни, установлені чинним законодавством України.

15. До уточненого Розрахунку додається Довідка про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які зменшують або збільшують податкові зобов'язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах.

До кожного уточненого Розрахунку (за відповідний період або за придбані транспортні засоби) подається окрема Довідка.

16. У Довідці платником зазначається звітний період, що уточнюється, назва підприємства, установи, організації, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), місцезнаходження та телефон.

Дані показників, що впливають на суму податку в картці особового рахунку платника податку, заносяться в Довідку у такому порядку:

рядок 1 - загальна сума податку, що підлягає сплаті згідно з попередньо поданим Розрахунком (загальним або уточненим);

рядок 2 - загальна сума податку, що підлягає сплаті згідно з уточненим Розрахунком;

рядок 3 - сума, яка збільшує податок у зв'язку з виправленням помилки, тобто різниця між сумою податку згідно з уточненим Розрахунком, який подається, та сумою податку згідно з попередньо поданим Розрахунком (загальним або уточненим);

рядок 4 - сума, яка зменшує податок у зв'язку з виправленням помилки, тобто різниця між сумою податку згідно з попередньо поданим Розрахунком (загальним або уточненим) та сумою податку згідно з уточненим Розрахунком, який подається;

рядок 5 - зміст помилки платника, яка призвела до збільшення або зменшення податку;

рядок 6 - сума штрафу, яку платник повинен сплатити до бюджету внаслідок заниження податку.

17. У нижній частині Довідки платником податку проставляється дата подання Довідки, стверджується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства, установи, організації вірність внесеної інформації та скріплюється печаткою.

18. Органом державної податкової служби вноситься до Довідки відповідний реєстраційний номер уточненого Розрахунку, з яким подано Довідку.

19. Якщо за результатами подання уточненого Розрахунку виникає потреба в поверненні надміру сплаченого податку, то разом з таким уточненим Розрахунком платником має бути подана заява про повернення надміру сплаченого податку з дотриманням граничних строків її подання, установлених пунктом 15.3 Закону. Якщо строк подання такої заяви закінчився, то уточнений Розрахунок не подається.

2.2 Облік та контроль справляння прямих податків органами районних державних податкових інспекцій

Інструкцією Державної податкової адміністрації України (ДПА України) [31] встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби та які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до підприємств, установ, організацій та громадян відповідно до чинного законодавства (далі - платежі до бюджету).

1. Рознесення даних з первинних документів про нарахування, зменшення, списання, відстрочення або розстрочення сплати сум податкових зобов'язань здійснюється структурними підрозділами органу державної податкової служби у такому порядку:

а). Документи, що підтверджують податкові зобов'язання, самостійно визначені платником, реєструються у структурному підрозділі, до функцій якого входить реєстрація зазначених документів, та з відміткою про реєстрацію направляються до підрозділів приймання та обробки податкової звітності, де розносяться до електронної бази податкової звітності і формуються у електронні і паперові реєстри. Електронні та паперові (2 примірники) реєстри нарахованих сум передаються підрозділам обліку і звітності для внесення даних (автоматизованого занесення) до карток особових рахунків платників податків. Після рознесення даних один примірник паперового реєстру повертається підрозділу, що його склав, з відміткою про повноту обліку сум у картках особових рахунків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5