Формування і оцінка інвестиційного та інноваційного портфелю компан

Несистематичний ризик цінних паперів є ризиком для даного інвестора. Тому його можна подолати шляхом правильної політики в галузі інвестицій у цінні папери. Формування " ефективного портфеля " цінних паперів знизить ризик, оскільки, якщо один вид цінних паперів не принесе доходу, то інший вид забезпечить високий доход і т. д. Диверсифікація цінних паперів дає змогу знизити невизначеність в одержанні доходу.

В. Шарт розробив теорію ринку капіталів, або " цінову модель ринку капіталів ". Згідно з цією теорією, співвідношення між ризиком і доходом формується на кожну акцію. Основна ідея полягає в тому, що амплітуда коливань висоти доходів на цінні папери визначає ризик. Якщо спостерігається неістотне коливання очікуваних доходів певних акцій, то інвестування в них є неризикованим. І, навпаки, цінні папери з доходами, які значно відхиляються від очікуваного рівня є ризикованими.

В основу стратегічного фінансового управління має бути покладено управління несистематичним ризиком і ретельне вивчення систематичного ризику. Індивідуальний ризик певних активів (тобто інвестицій у цінні папери) може бути скорочений шляхом диверсифікації. Можливість згладити несистематичний ризик або уникнути його розглядається як своєрідна компенсація за вимушений систематичний ризик. Як показує графік на малюнку 8, специфічний (диверсифікований) ризик фірми має тенденцію до зниження в міру зростання кількості акцій, що знаходиться у портфелі інвестора. Згідно з даними американської статистики за останні роки середнє квадратичне відхилення портфеля цінних паперів становило 28 % , ринковий ризик - 15,1 % . У тому випадку, коли інвестор має у своєму портфелі понад 1,5 тис. акцій, несистематичний (портфельний) ризик практично ліквідується.

Мал. 8 Співвідношення між ринковим та портфельним ризиком

Доход на оплачений акціонерами капітал з використанням цінової моделі ринку капіталів визначається за формулою:

k = Rf + [ E (Rm) - Rf ]

де: k - доход на оплачений капітал, грн. ;

Rf - ставка доходу без ризику ;

- систематичний ризик ;

E (Rm) - очікуваний доход, грн.

Формула показує, що очікуваний акціонерами доход від вкладень у цінні папери корпорацій дорівнює ставці доходу на цінні папери без ризику плюс систематичний ризик інвестицій, помножений на премію ринкового ризику. Розглянемо показники моделі і методи їх вирахувань.

Rf - ставка доходу на цінні папери, що не мають систематичного ризику, визначається шляхом вибору державної облігації, випущеної на певний строк. Ідеальною облігацією у цьому відношенні є 30 - тиденний скарбничий вексель, проте в літературі можна " зустріти " думку, що, можна використовувати довгострокові урядові облігації, це стосується, насамперед довгострокових інвестицій.

Застосування довгострокових облігацій, що не мають ризику, відображатиме довгострокові тенденції на ринку капіталів. Деякі дослідники вважають, що строки цінних паперів без ризику необхідно узгоджувати з відповідними строками інвестицій фірми. Для цієї мети пропонуються державні облігації строком на 3 ... 5 років, які враховуватимуть інфляцію. Вибір строків облігацій без ризику не матиме великого значення, якщо доходи значним чином не зростають. Якщо ж крива доходів повзе вгору, то використання облігацій з тривалішими строками збільшуватиме загальний рівень очікуваного доходу. І, навпаки, при зниженні кривої доходу триваліші строки знизять загальний рівень очікуваного доходу.

- систематичний ризик показує ризикованість вкладень у цінні папери в умовах ринкового ризику в цілому. Систематичний ризик визначається за формулою:

cov (k,Rm) Gk

= =

Var (Rm) Gm

де: - кореляція між доходами від цінних паперів і ринковою ставкою доходу;

Gk - середнє квадратичне відхилення доходу від цінних паперів;

Gm - середнє квадратичне відхилення ринкового доходу;

cov (k,Rm) - коваріація акції щодо решти ринку;

var (Rm) - дисперсія доходу ринку.

Коефіцієнт коваріації й дисперсії використовується для виміру відхилення доходу, який приносить певна акція або портфель акцій стосовно доходу на ринку капіталів. Якщо доход на вкладений в акцію капітал дорівнює + 1,0 тобто дана величина добре корелюється з рухом ринкового доходу, то відносний ризик вкладення коштів у цю акцію залежатиме від дисперсії доходу ринку. Отже інвестиції в акції з тим самим ступенем ризику, як і на ринку капіталу в цілому матимуть систематичний ризик = 1,0 . Якщо ж вкладання в акції, що розглядаються будуть менш ризикованими ніж на ринку капіталів в цілому, то їхній систематичний ризик буде менше І, навпаки, якщо вкладання будуть більш ризикованими, ніж на ринку в цілому, то їхній систематичний ризик () буде більший за Ринковий ризик, вимірюється коефіцієнтом , який являє собою індекс нестійкості ціни акції даної корпорації по відношенню до всього ринку.

Очікуваний дохід ринку капіталів E (Rm) відображує його кон'юнктуру, тобто попит і пропозицію фінансових ресурсів на дану дату (час). Визначення цього показника в нинішній час потребує врахування знецінення грошей, тобто інфляції. Одним із способів визначення впливу інфляції є вирахування очікуваної інфляційної премії під час одержання доходу за ринковою відсотковою ставкою.

Rm = Rm + = Rm + (Rт - Rт)

де: - очікувана інфляційна поточна премія;

Rm - середня фактична ставка ринкового доходу;

Rт - поточна номінальна ставка доходу на цінні папери зі строком Т ;

Rm - середня реальна ставка доходу на цінні папери зі строком Т

Формування портфеля цінних паперів здійснюється після того, як конкретизовані цілі інвестиційної стратегії, визначені пріоритетні цілі формування інвестиційного портфеля. Формування портфеля здійснюється послідовно в розрізі двох видів: 1) акцій та інвестиційних сертифікатів; 2) облігацій і ощадних сертифікатів.

1. При відборі у портфель, який формується цінних паперів окремих видів акцій і інвестиційних сертифікатів враховують наступні основні фактори:

Тип інвестиційного портфеля, який формується у відповідності з його ціллю. В процесі типізації використовують три основних типи: портфель росту; портфель доходу; консервативний підхід.

2. Необхідність диверсифікації фондових інструментів компанії. Така диверсифікація може носити галузевий та регіональний характер. За критеріям західних спеціалістів мінімальній вимозі диверсифікації портфеля відповідає включення в нього не менш ніж 10 видів акцій різних емітентів.

3. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля.

4. Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними компаніями.

5. Розмір комісійних послуг по придбанню та реалізації фондових активів. В залежності від числа посередників, рівня ліквідності може змінюватися розмір комісійних послуг по операціям з окремими акціями.

II. При відборі до портфеля, що формується цінних паперів окремих видів облігацій і ощадних сертифікатів враховуються наступні основні фактори:

1. Тип інвестиційного портфелю, який формується згідності з його ціллю. В порівнянні з акціями, облігації і ощадні сертифікати є менш ризикові інструменти фондового ринку, тому їх можливості у формуванні портфелів цінних паперів агресивного типу обмежені. В той же час при формуванні середньоризикових і консервативних портфелів частка цих інструментів може бути збільшена.

2. Рівень позичкового процента (депозитної ставки) і його тенденція. Між цими показниками і рівнем доходності облігацій існує зворотня залежність, тому при формуванні портфеля цих фондових інструментів потрібно бути впевненим у тому, що рівень депозитної ставки не зросте.

3. Необхідність диверсифікації інструментів портфеля. Враховуючи те, що діапазон несистематичних ризиків по цьому виду фондових активів порівняно невеликий, диверсифікація може бути зведена до формування портфеля з 3 ... 5 різноманітних інструментів.

4. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. По цьому виду активів управління ліквідністю портфеля значно полегшено чітко граничним періодом їх користування. В зв'язку з цим самим простим варіантом забезпечення високої ліквідності цього портфеля є його формування за рахунок переважно короткострокових облігацій і ощадних сертифікатів. При необхідності забезпечення додаткової гарантії ліквідності, перевагу потрібно надавати ощадним сертифікатам, які емітент повинен викупати в будь - який час (з втратою визначеного доходу для інвестора).

5. Рівень оподаткування доходів за окремими фондовим активам. На відміну від акцій, за яким ставка оподаткування є незмінною, за облігаціям окремих видів (державним облігаціям) можуть бути встановлені визначені податкові пільги.

Інвестиційний менеджмент потребує здійснення різних фінансово - економічних розрахунків, пов'язаних з рухом грошових коштів в різні періоди часу. Головну роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі. Концепція такої оцінки базується на тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку в якості якої виступає норма позичкового проценту. В процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні і поверненні звичайно використовують два основних поняття: майбутня вартість грошей і їх теперішня вартість.

Майбутня вартість грошей являє собою суму інвестованих коштів, в яку вони перетворяться через визначений період часу з урахуванням визначеної ставки процента. Визначення майбутньої вартості грошей пов'язано з процесом нарощення цієї вартості, він являє собою поетапне збільшення суми вкладу шляхом приєднання до першопочаткового його розміру суми проценту. Ця сума розраховується по процентній ставці. В інвестиційних розрахунках процентна ставка використовується не тільки як інструмент нарощення вартості грошових коштів, а і в більш широкому розумінні як вимірювач ступеня доцільності інвестиційних операцій.

Теперішня вартість грошей являє собою суму майбутніх грошових надходжень, приведених з урахуванням визначеної ставки проценту (дисконтної ставки) до теперішнього періоду. Визначення теперішньої вартості грошей пов'язано з процесом дисконтування цієї вартості. Цей процес являє собою операцію зворотню нарощенню при обумовленому кінцевому розмірі грошових коштів. В цьому випадку сума процента (дисконту) грошових коштів вираховується з кінцевої суми (майбутньої вартості) грошових коштів. Така ситуація виникає тоді коли необхідно визначити скільки коштів потрібно для інвестування сьогодні, щоб за визначений період часу отримати обумовлену їх суму. При проведенні фінансово - економічних розрахунків, пов'язаних з інвестуванням коштів, процеси нарощення і дисконтування коштів можуть бути здійснені як за простими так і за складними процентами. Прості проценти використовуються, як правило, при короткостроковому інвестуванні, а складні при довгостроковому.

Простим процентом є сума, яка нараховується по першопочатковій вартості вкладу в кінці одного періоду плати, обумовленої умовами інвестування коштів.

J = P * n * i

де: J - сума процента за обумовлений період інвестування в цілому, грн;

P - першопочаткова сума вкладу (інвестицій), грн;

n - термін інвестування, місяць, квартал, рік;

i - процентна ставка.

В цьому випадку майбутня вартість вкладу (S) з врахуванням нарахованої суми процента визначається за формулою:

S = P + J = P (1 + ni)

де: (1+ ni) - коефіцієнт нарощення простих процентів.

При розрахунку суми простого процента в процесі дисконтування вартості грошових коштів (тобто суми дисконту) використовується наступна формула:

1

D = S - S

1 + ni

де: D - сума дисконту (за простим процентам) за обумовлений період інвестування в цілому, грн;

S - кінцева сума вкладу, обумовлена умовами інвестування, грн;

n - термін інвестування: місяць, квартал рік;

i - використовувана дисконтна ставка.

Складний процент це - сума доходу, яка виникає в результаті інвестування при умові, що сума нарахованого простого процента не виплачується після кожного періоду, а додається до суми основного вкладу і в наступному платіжному періоді сама приносить доход.

Sc = P (1 + i)n

де: Sc - сума вкладу в процесі нарощення за складними процентами, грн;

(1 + i)n - множник нарощення складних процентів.

Jc = Sc - P

де: Jc - сума процента нарахована за складними процентами.

При розрахунку дійсної вартості грошових коштів в процесі дисконтування за складними процентами (Рс) використовується формула:

S

Рс =

(1 + i)n

де: 1 / (1 + i)n - множник дисконтування складних процентів.

Сума дисконту в даному випадку визначається за формулою:

Dc = S - Pc

В інвестиційній практиці постійно доводиться рахуватись з коректуючим фактором інфляції, яка з плином часу обезцінює вартість грошових коштів. Це пов'язано з тим, що ріст інфляції (індексу середніх цін) визиває зниження купівельної властивості грошей. Номінальна сума грошових коштів являє собою оцінку її величини без урахування зміни купівельної властивості грошей. Реальна сума грошових коштів являє собою оцінку її величини з урахуванням покупної властивості грошей у зв'язку з процесом інфляції. В процесі оцінки інфляції використовується два основних показника:

а) темп інфляції (Ті) який характеризує приріст середнього рівня цін в періоді, що розглядається (n);

б) індекс інфляції (Ii) в періоді, що розглядається (n), цей показник визначається як 1 + Ті

1. коректування нарощеної вартості грошових коштів з урахуванням інфляції:

S

Sp =

Ii

2. Формування реальної ставки процента з врахуванням інфляції, використовується для нарощення або дисконтування вартості грошових коштів:

Jp = J - Ti

де: Jp - реальна ставка процента;

J - номінальна ставка процента з врахуванням інфляції, сформованої на грошовому ринку

3. Формування рівня доходів від інвестицій, враховуючи темп інфляції, передбачає визначення розміру інфляційної премії:

Пi = Dp * Ti

де: Пi - сума інфляційної премії, грн;

Dp - реальний середньоринковий рівень прибутку за інвестиціями.

Загальна сума доходу за інвестиційним проектом:

Dп = Dp + Пі

7. Інвестиції в виробничі фонди

Технологія реалізації інвестиційного проекту включає в себе:

- ідентифікацію проекту;

- оцінку якості проекту;

- підготовку проекту;

- презентацію проекту;

- оформлення кредитних документів і отримання грошових коштів;

- контроль за використанням коштів.

Передпроектні дослідження, пов'язані з "масштабними" проектами складають до 10 % від загальних інвестиційних витрат. Джерелами фінансування інвестиційного проекту можуть бути:

1. бюджетні асигнування які виділяються для інвестиційних проектів національного масштабу, міжгалузевого і галузевого рівня, а також соціальної сфери;

2. державні кредити (бюджетна позика та інше), надається на будівництво об'єктів виробничого призначення, що будуються згідно з переліком складеним і затвердженим Міністерством економіки України на основі пропозицій міністерств і відомств, які і є замовниками кредиту. Національний банк України та Міністерство фінансів визначають банки що уповноважені здійснювати подібні кредити та заключають з ними договір. Банки в свою чергу, заключають з інвесторами кредитний договір на строк не менше семи років. Погашення позики здійснюється за рахунок власних коштів інвестора або запозичених коштів гарантів, в якості яких виступають міністерства чи відомства. Кошти, що надходять за рахунок погашення кредиту, перераховуються банком в фонд державного бюджету. В свою чергу контроль за цільовим використанням і своєчасним поверненням позики здійснюють підрозділи банку та Мінфіну, відповідальні за питання фінансування;

3. довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів Національного банку направляються на витрати пов'язані з реалізацією цільових програм, зокрема на впровадження нових технологій, конверсію і модернізацію виробництва, збільшення частки виробництва товарів народного споживання. Кожне підприємство складає програму і кошторис витрат, які надаються разом з заявкою в комерційні банки. Основними банками, що надають кредити розглянутого типу є: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк " Україна " . Банки розглядають заяви підприємств і після фінансового аналізу передають їх в Національний банк України, який заключає з комерційним банком договір і відкриває йому кредитну лінію на обслуговування підприємств;

4. державно - комерційне фінансування здійснюється за рахунок коштів бюджету і вільних кредитних ресурсів комерційних банків. Невід'ємною частиною цього виду фінансування є наявність банка - менеджера, що важливо при формуванні фінансово - промислових груп, банківських асоціацій та інших видів об'єднань;

5. кошторисне фінансування - це бюджетні кошти, довгострокові банківські кредити, власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх ресурсів та ін.);

6. нетрадиційні джерела фінансування - випуск і реалізація державних цінних паперів;

7. іноземні інвестиції формуються за рахунок кредитів міжнародних фінансових організацій, приватних іноземних інвесторів та технічної допомоги.

На відміну від фінансових (з вкладанням коштів в цінні папери) реальні інвестиції повністю направляються на збільшення реального капіталу (основного й оборотного), тобто в основні фонди і на приріст товарно-матеріальних запасів. В ринковій економіці також існують такі поняття як валові та чисті інвестиції. Реальні чисті інвестиції - це вкладання за рахунок фонду накопичення національного доходу, їх ще називають інвестиції розширення. В сукупності з інвестиціями з фонду відтворення споживчого основного капіталу (інвестиції оновлення) вони складають валові реальні інвестиції. Джерелами чистих інвестицій є знов створена вартість тобто збережена частина чистого доходу. Мобілізуються чисті доходи, як за рахунок підприємницького доходу (самофінансування), так і за рахунок кредиту.

Джерелом інвестицій оновлення є амортизаційні відрахування. В країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається абсолютний ріст фонду відтворення і інвестицій оновлення, як його частини. Їх питома вага в валових інвестиціях складає від 40 до 60 %. Цього потребує розвиток науково - технічного прогресу, необхідність прискореного оновлення обладнання (активної частини основних фондів), що досягається за рахунок прискореної амортизації. Технологічна частина характеризується відношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, обладнання, інструмент) і на його пасивні елементи (будівлю, споруди). Економіка розвинутих країн в останні десятиріччя характеризується випередженням росту інвестицій в активні елементи та широкою заміною і модернізацією обладнання на діючих підприємствах.

Для економічного аналізу реальних інвестицій в світовій практиці використовується декілька показників. Вартісне вираження вкладеного капіталу - це об'єм реальних інвестицій. Відношення об'єму інвестицій до валового національного продукту - це норма інвестицій (норма накопичення). Відношення валових інвестицій до приросту ВНП за той же період характеризує ефективність накопичення і називається прирістним коефіцієнтом капіталоємкості. Норма валових інвестицій в різних капкраїнах складає від 20 % до 40 %.

Таким чином до об'ємів реальних інвестицій потрібно віднести:

а) всю сукупність оборотних коштів;

б) заново створені, реконструйовані і модернізовані основні виробничі і невиробничі фонди всіх галузей економіки;

в) інтелектуальні і духовні цінності;

г) майнові права користування землею, природними ресурсами та іншими об'єктами власності.

Для економічного аналізу ефективності реальних інвестицій використовують класифікацію за різними ознаками: формою власності, джерелом фінансування, галуззю і підгалуззю економіки, технологічному складу витрат та ін. В Україні інвестиційна структура за формами власності тільки формується. Співвідношення державних, приватних інвестицій і інвестицій колективних підприємств в найближчий час може різко зменшитися внаслідок розвитку процесу приватизації.

Реальні, інвестиції характеризуються галузевими і технологічними структурами, здвиги в яких визначають ефективність накопичення.

7.1 Інвестиції в основний капітал

Виробничі фонди інвестиційної сфери поділяються на фонди будівництва і фонди виробничого призначення. До будівельних відносять: будівельні машини та механізми, обладнання силове і виробниче, транспортні машини всіх видів, виробничі будівлі та споруди, інші основні фонди, які включають: інструменти, контрольно-вимірюючі прилади, господарчий інвентар термін користування яким перевищує один рік, незалежно від його вартості.

До фондів промислового призначення відносяться: машини, обладнання, транспортні засоби, інструменти терміном користування більше одного року, будівлі та споруди підсобного і допоміжного виробництва, виділених на самостійний промисловий баланс, які входять до складу підприємств, організацій, фірм інвестиційної сфери. Разом з постійно діючими предметами праці в будівництві використовуються тимчасові споруди, які будуються тільки на визначений період здійснення робіт на об'єктах будівництва. З них одна частина - інвентарні збірно-розбірні і пересувні - використовуються при будівництві декількох об'єктів і враховуються до складу основних виробничих фондів, друга частина тимчасових споруд не враховується - вони споруджуються за рахунок накладних витрат будівельних організацій.

Існують такі методи оцінки фондів: по повній початковій, відновленій вартості і залишковій вартості, тобто початковій або відновленій за вирахуванням вартості зносу.

Початкова вартість відповідає фактичним затратам на придбання машин, обладнання, транспортних засобів з урахуванням витрат на доставку і монтаж у цехах, які діють в рік їх придбання.

Початкова вартість будівель, споруд визначається за їх вартості на момент введення в експлуатацію. Оцінка основних фондів за початковою вартістю відображається в бухгалтерському обліку на балансі будівельних організацій, тому на практиці її називають балансовою вартістю.

Індексацію вартості основних фондів проводять підприємства і організації всіх галузей (крім житлово-будівельних) і всіх форм власності, в тому числі і тих, що фінансуються за рахунок бюджету. Для індексації вартості основних фондів використовуються середні індекси цін на будівництво і промислову продукцію, які розробляються міністерством статистики України і Міністерством фінансів і доводяться до всіх суб'єктів господарчої діяльності.

Основні виробничі фонди в процесі їх використання зношуються і втрачають свою початкові техніко - економічні якості. Економічна сутність процесу зношування полягає в тому що фонди безперервно переносять свою вартість на продукцію, яку вони виробляють включаючись в собівартість виготовленої продукції. Ці затрати, встановлені в вигляді амортизаційних відрахувань, які проводяться за затвердженими нормами амортизації. Норми амортизаційних відрахувань призначені тільки для повного відновлення основних фондів. З урахуванням зносу фондів визначається їх залишкова вартість:

Ев = Пв (Вв) - Пв (Вв) На * Тсл / 100

де: Ев - залишкова вартість основних фондів, грн;

Пв (Вв) - початкова (відновлена) вартість фондів, грн;

На - річна норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення початкової вартості фондів, грн;

Тсл - фактичний термін дії фондів після введення їх в експлуатацію, років;

Повна сума амортизаційних відрахувань за весь період експлуатації основних фондів до їх фізичного, або морального вибуття визначається так:

А = П + Вкр + Вм - З (Л)

де: А - повна сума амортизаційних відрахувань, грн;

П - початкова вартість фондів, грн;

Вкр - витрати на капітальний ремонт за весь термін служби фондів, грн;

Вм - витрати на модернізацію за весь термін служби фондів, грн;

З (Л) - залишкова вартість фондів на момент вибуття їх з експлуатації.

Річний розмір амортизаційних відрахувань:

Ар = А / Тн

де: Ар - річний розмір амортизаційних відрахувань, грн;

Тн - нормативний термін служби фондів, років;

Річна норма амортизаційних відрахувань:

На = Ар / П * 100

Амортизаційні відрахування проводяться кожний місяць згідно затверджених норм за окремими видами фондів. Відрахування в амортизаційний фонд здійснюються і у випадках простою або ремонту основних фондів; не проводяться відрахування лише тоді, коли фонд знаходиться в запасі (на складі) чи на консервації.

Планова сума амортизаційних відрахувань в будівельній організації:

n

Апл = (Ф) Наі / 100

i = 1

де: Апл - планова сума амортизаційних відрахувань, грн;

Фi - середньорічна вартість основних виробничих фондів відповідної і - ої групи, грн;

Наі - річна норма амортизаційних відрахувань по кожній групі фондів, перелік яких позначено в нормах амортизаційних відрахувань, грн;

n - кількість груп основних фондів.

Міністерствам і відомствам, місцевим органам влади дозволено зменшувати розміри амортизаційних відрахувань для державних підприємств, згідно з темпами зниження об'ємів виробництва, якщо внаслідок індексації основних фондів ціни на їхню продукцію, за рахунок амортизаційних відрахувань, не виростуть більше ніж на 30 відсотків. Ці питання по відношенню до загальнодержавної власності повинні бути узгоджені з Міністерством економіки та Міністерством фінансів. Крім того передбачена прискорена амортизація основних фондів. Рішення про прискорену амортизацію активної частини основних виробничих фондів (але не більше ніж в два рази за встановлені державою норми) приймаються підприємством самостійно, якщо таке рішення не буде причиною підвищення рівня цін і тарифів на продукцію, що випускається . Не допускається прийняття рішення про прискорену амортизацію основних фондів, взятих в оренду без згоди орендодавця.

7.2 Інвестиції в оборотний капітал

Для забезпечення безперервності процесу виробництва товаровиробники повинні мати не тільки основні, але й фонди обороту. Вкладання в фонди обороту (оборотний капітал) призначено для забезпечення запуску виробництва і його ритмічного функціонування на протязі всього життєвого циклу. Реалізація продукції в інвестиційній сфері - це складний і довготривалий процес перетворення авансованого капіталу в виробничі запаси, які беруть участь в процесі виробництва і виготовлення готової продукції інвестиційної сфери - будівель та споруд, які передаються інвестору як засіб погашення авансованого капіталу.

Готова продукція інвестиційної сфери - це інвестиційний капітал у вигляді основних виробничих фондів і необхідного виробничого запасу сировини, основних і допоміжних матеріалів. Вартість готової продукції, а також засоби пов'язані з її переміщенням до моменту повної реалізації, називають фондами обігу. В процесі будівництва оборотні фонди та фонди обігу складають загальний кругообіг, де вартість оборотних фондів переходить з сфери виробництва в сферу обігу і, навпаки, фондів обігу в сферу виробництва.

Функціями оборотних коштів - це здійснення розрахунків, оплати за отримані товари, виконані роботи, готову продукцію. Вони постійно обслуговують всі стадії руху виробничих фондів і фондів обігу.

Джерелами оборотних коштів можуть бути як власні фінансові ресурси підрядних організацій, так і запозичені кошти, які використовуються тимчасово. Власні оборотні кошти закріпляються за будівельними організаціями в постійне користування і є частиною статутного фонду будівельної організації.

Вони складають приблизно 10 % річного об'єму будівельно - монтажних робіт, які виконуються організацією і складаються за рахунок прибутку будівельної організації або коштів які перерозподіляються вищестоящими організаціями. До власних коштів також прирівнюються стійкі пасиви: мінімальне перехідне заборговування робітникам і службовцям по зарплаті і відрахування на соцстрах, заборгованість постачальникам по акцептованим рахункам, термін сплати яких не прийшов і т.п.

Запозичені оборотні кошти надаються будівельним організаціям в тимчасове користування у вигляді авансів замовників та кредитів банку. Роль кредитів значно розширюється як в нормуванні постійного розміру оборотних коштів, так і в поповненні їх недостачі.

В залежності від сукупності дії оборотних коштів, показники їх обігу, можуть бути загальними і частковими, вони відображають використання окремих груп або елементів матеріальних ресурсів і впливають на загальний показник обігу всіх оборотних коштів. Для загальної характеристики оборотних коштів, які знаходяться з розпорядженні будівельної організації в цілому, розраховується загальна норма оборотних коштів:

Но = ОС / ОР * 100

де: Но - норма оборотних коштів, % ;

ОС - середньорічна величина оборотних коштів, грн;

ОР - об'єм виконаних і оплачених будівельно - монтажних робіт

Ступінь використання оборотних коштів характеризується двома основними показниками:

а) коефіцієнт оборотності або числом оборотів коштів за повний період:

Коб = ОР / ОС

б) середня тривалість одного обороту в днях:

Д = Тоб / Коб = Тоб * ОС / ОР

де : Тоб - тривалість обороту, днів.

Внаслідок прискорення оборотності оборотних коштів появляється можливість використовувати вивільнені кошти в інших напрямках господарчої діяльності. Вивільнення коштів може бути абсолютним або відносним. Абсолютне - характеризує зменшення фактичних середніх залишків оборотних коштів за звітний період в порівнянні з базисним при тому ж обороті або його збільшенні. Відносне вивільнення коштів буває тоді коли темп росту об'єму обороту в звітному періоді випереджає темп росту залишків оборотних коштів. Величину умовної економії за рахунок вивільнення коштів по річному плану можна визначити по формулі:

 Опл (Ф)

Еум = (Д1 -Д2)

Тпл (Ф)

де: Еум - умовна економія коштів за рахунок вивільнення коштів;

Опл (Ф) - об'єм будівельно - монтажних робіт на плановий період або фактично виконаний;

Тпл (Ф) - тривалість дії планового (фактичного) періоду;

Д1 таД2 - середня тривалість одного обороту в днях відповідно в звітному та плановому (фактичному) періоді.

8. Інноваційні інвестиції

Інноваціями прийнято вважати вкладання інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін підприємницької діяльності. Інновація, як правило, переслідує одну або декілька суспільних цілей. Вкладання в нововведення можуть здійснюватися з метою: отримання прибутку, зниження витрат на виробництво або досягнення соціального ефекту (покращення життя населення, екологія, освіта і т.п.). Світовий досвід показує, що впровадження досягнень НТП на конкретному виробництві реалізується лише на одну третину результативного ефекту нововведення, решта використовується іншими підприємствами. Інвестиційний і інноваційний процеси як правило сумісні, більш ніж 60% приросту ефективності виробництва в західних країнах досягається за рахунок технологічного переобладнання, тобто інновацій в освоєння нових технологій і виробництво нових продуктів.

При проектуванні промислових об'єктів підвищення їх технічного рівня та економічності може здійснюватися за багатьма параметрами. Основні з них такі:

- використання в проектах нових прогресивних матеріалів і конструкцій, які могли б забезпечувати зниження матеріалоємкості і ваги будівель і споруд;

- застосування кращого іноземного досвіду в проектуванні технічно передових і економних підприємств.

Основними напрямками науково - технічного прогресу на стадії реалізації інвестиційних проектів є:

- виробництво і використання нових, ефективних засобів і предметів праці (будівельних машин, обладнання, матеріалів, конструкцій);

- проектування і будівництво будівель та споруд , які відповідають вимогам технологічної експлуатації з високими соціально - естетичними вимогами перебування в них людей;

- розробка і використання прогресивних технологічних процесів, методів організації будівельного виробництва;

- проведення реконструкції та модернізації діючих виробництв промислових підприємств інвестиційної сфери на основі впровадження нового прогресивного обладнання і технологій.

Товарне виробництво в умовах ринкової економіки - це конкурентна боротьба за ринки збуту. Перемогти в боротьбі за споживача можливо лише двома методами: зниженням ціни на товар або досягненням високого рівня якості. Перший спосіб малоефективний в умовах насиченості ринку і високого рівня життя населення. Споживач готовий платити більше за товар більш високої якості. Як правило, виробництво більш якісного продукту потребує більших затрат, хоча в окремих випадках впровадження нової технології, особливо при масовому виробництві, може призвести до подвійного ефекту: зниження собівартості продукції при одночасно більш високому рівні якості. Найефективним засобом для досягнення цих двох цілей є розвиток науки і впровадження результатів НТП на практиці. Результатом науково - технічного прогресу є нововведення, яке народжується за « допомогою » інтелектуальних інвестицій, впроваджених в інноваційну сферу. Інноваційний процес складається з декількох стадій:

- народження ідеї;

- техніко - економічне обґрунтування;

- отримання дослідницьких зразків;

- маркетинг продукту;

- впровадження проекту;

- реалізація продукції.

Інтеграція науки з виробництвом (інноваційне підприємництво) потребує дуже великих затрат. В останні роки однією з форм інноваційної діяльності є невеликі фірми, отримавши назву венчурних (ризикових). Наприклад, в США половина всіх основних нововведень реалізована на фірмах з числом працюючих до 1000 чоловік, 25% з них - фірмами з числом зайнятих менше ніж 100 чоловік. Діяльність таких фірм пов'язана з великим ризиком банкрутства, однак ріст їх кількості пояснюється рядом факторів:

- необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;

- наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;

- можливістю швидкого збагачення.

Перевагою венчурних фірм, з одного боку є вузька спеціалізація, концентрація матеріально - технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку дослідження, а друга - можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки. Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми майже завжди користуються підтримкою держави і великих компаній, яким невигідно цим займатися із - за ризику понести втрати, ймовірність яких дуже велика. Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування. Найбільш поширеними і життєстійкими можна вважати наступні:

- « незалежний » (чистий) венчур;

- фінансуємі інвестиційними фондами;

- внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.

Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведення, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Венчурні фірми, які фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти великих корпорацій, банків, страхових компаній, власні накопичення інвесторів, частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал у таких фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від підвищеного ризику. Це призвело до виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких об'єднань акумулювання венчурного капіталу і фінансування та кредитування спеціалізованих ризикових фірм.

Спираючись на зарубіжний досвід, можна виділити такі основні вимоги до техніко - економічного обґрунтування інвестиційної програми:

1. вартість проекту повинна враховувати підприємницький характер;

2. надійність програми повинна гарантуватись страховою компанією;

3. в програмі повинен бути визначений термін розриву в часі між початком інвестиційної діяльності і початком отримання прибутку на введеному в експлуатацію об'єкті;

4. програма повинна обґрунтовуватися довгостроковими перспективними техніко - економічними показниками галузі, як базою для порівняння.

Однією з складових частин інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. Товарну форму приймає продукт інтелектуальної діяльності індивіда або колективу, тому інтелектуальна власність може виступати в двох формах: індивідуальна та колективна. В залежності від виду інтелектуальна власність по різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів та послуг. В більшості випадків інтелектуальні товари та послуги стають об'єктом інвестицій, однак вони можуть реалізовуватися і на ринку споживачів. Інвестор придбає інтелектуальні товари і послуги з метою їх використання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності в надії отримати прибуток. Тому вкладання в інтелектуальну власність (придбання інтелектуальних товарів і послуг) прийнято називати інтелектуальними інвестиціями.

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

- придбання виключних прав використання - купівлі патентів, ліцензій на винахідництво, промислові зразки, товарні знаки і т.п.;

- придбання інформаційних послуг через найм різного роду спеціалістів-вчених і практиків за контрактом або у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультації, експертиза, рекомендації і т.п.);

- придбання науково - технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі (проектної документації, програм, методик);

- вкладання в людський капітал тобто витрат на навчання, підготовку і перепідготовку кадрів і т.п.

Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватись за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватно - підприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм і приватних осіб.

9. Оцінка ефективності інвестицій

Відсутність в Україні офіційних рекомендацій щодо оцінки ефективності інвестицій ускладнює управління ними на всіх рівнях, що знижує ефективність їх використання і погіршує економічну ситуацію. Основна причина цього полягає в тому, що почала переважати помилкова точка зору, згідно з якою у промислово розвинутих країнах є бездоганні методики, їх досить використати в Україні - і не буде ніяких проблем. Завдання полягає в тому, щоб виявити краще у розробках вітчизняних і зарубіжних вчених і на цій основі створити обґрунтовані методичні рекомендації по визначенню ефективності інвестицій. Зарубіжні методи оцінки ефективності інвестицій можна розділити на дві групи. До першої групи входять методи, які базуються на розрахунках показників строку окупності, коефіцієнта рентабельності капітальних вкладень, а також метод ануїтету. Ці методи застосовані до інвестиційних проектів, що характеризуються стабільною величиною корисних результатів, які щороку забезпечуються, і коротким періодом інвестування (наприклад, заміна технологічного устаткування досконалішим, автоматизація виробничого процесу).

Так, американські фірми - виробники промислових роботів рекомендують строк окупності капіталовкладень у придбання їх та допоміжного устаткування розраховувати за формулою:

К

Т =

С - В

де: К - капіталовкладення у промислові роботи та допоміжне устаткування, дол. ;

С - річна економія заробітної плати працівників (включаючи додаткові виплати) та інших статей затрат, яка забезпечується впровадженням промислових роботів, дол. ;

В - річні витрати на експлуатацію промислових роботів (без амортизації на реновацію), дол.

Коефіцієнт рентабельності капітальних вкладень визначається як величина, обернена строку окупності:

С - В

Р =

К

Величина Р показує розмір річної економії поточних затрат (прибутку), яка забезпечується в результаті впровадження промислового робота, в розрахунку на одиницю капітальних вкладень. Чим менший термін окупності і більший коефіцієнт рентабельності, тим відповідно, вища ефективність капітальних вкладень у промислові роботи.

Методи, які ґрунтуються на цих показниках, істотно відрізняються як за кількістю статей доходів та витрат, що враховуються у розрахунках, так і за іншими факторами, тому суттєво відрізняється та обґрунтованість отриманих на їх основі результатів. На думку професора, доктора економічних наук П. Орлова найбільш обґрунтованою є методика, призначена для аналізу ефективності великих виробничих комплексів, яка розроблена в Іллінойському дослідному інституті.

Методика ґрунтується на використанні показника рентабельності капітальних вкладень. При його розрахунку враховується до 200 параметрів. При цьому здійснюється оцінка чутливості проекту автоматизації виробництва до очікуваних варіацій вихідних параметрів: вартість устаткування, монтажних і пусконалагоджувальних робіт, чисельність робітників, що вивільняються, розмір годинної оплати праці, строки поставок, монтажних та пусконалагоджувальних робіт, ринкова кон'юнктура. Для кожного проекту розраховується найімовірніше (очікуване), мінімальне та максимальне значення рентабельності капітальних вкладень. Методика передбачає порівняльний аналіз кількох варіантів автоматизації виробництва з метою вибору найефективнішого з них з урахуванням економічного ризику. За інших однакових умов перевага надається проекту, який забезпечує менший розрив між мінімальним і максимальним значенням рентабельності капіталовкладень. Рентабельність капіталовкладень розраховується на основі додаткового чистого прибутку, який залишається після сплати на нього податку.

Відповідно до методу ануїтету, з одного боку, визначають суму щорічних затрат, необхідних для погашення первісних капітальних вкладень К, а також щорічних поточних витрат В, зумовлених реалізацією даного проекту, а з другого - щорічний прибуток П, який забезпечується в результаті реалізації інвестиційного проекту. Проект вважається ефективним, якщо щорічний прибуток перевищує суму щорічного платежу і поточних витрат:

і (1+ і)n

Е = П - К

(1 + і)n -1

де: і - коефіцієнт, що враховує норму дисконту;

n - тривалість життєвого циклу інвестиційного проекту, років;

В - величина щорічних експлуатаційних витрат (без амортизаційних відрахувань, зумовлених первісними капітальними затратами), грн.

В даному методі і в методах другої групи велика увага приділяється вибору норми дисконту і, на величину якого впливають три основних фактори:

- величина реального річного банківського процента;

- річний темп інфляції;

- рівень ризику, пов'язаний з реалізацією інвестиційного проекту.

Так, для ризикованіших інвестиційних проектів рекомендується приймати і вищі значення норми дисконту і навпаки. Зростання величини реального річного банківського процента викликає відповідне збільшення норми дисконту.

Зарубіжні методи другої групи ґрунтуються на використанні показника чистої приведеної (поточної) вартості проекту та коефіцієнтів внутрішньої рентабельності, рентабельності проекту, періоду повернення капіталовкладень. Чиста поточна вартість проекту NPV показує сумарне за розрахунковий період перевищення чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, забезпечуваних реалізацією проекту, над інвестиціями, що пов'язані з його реалізацією, з урахуванням приведення (дисконтування) затрат та результатів до початкового моменту часу:

NPV = (Пt + At - Пдt) (1 + i)tp - t - K

де: Пt - прибуток від реалізації проекту в році t, грн. ;

At - амортизація на реновацію в році t, грн. ;

Пдt - податок на прибуток Пt , грн. ;

tp - розрахунковий рік;

t - рік, результати і затрати якого приводяться до розрахункового;

K - сумарні капітальні вкладення на реалізацію проекту, грн.

Показник внутрішньої рентабельності проекту визначається нормою дисконту ів , при якому чиста поточна вартість проекту дорівнює нулю. Величину ів визначають з рівняння:

 (Пt + At - Пдt) (1 + iв)tp - t = 0

Величина iв відповідає максимальній річній банківській ставці, під яку можна взяти кредит на реалізацію інвестиційного проекту і розрахуватися з ним, не отримавши ні прибутку, ні збитку. Чим більшим виявиться перевищення iв над споживчою величиною річного банківського процента, тим вищою буде ефективність проекту.

Рентабельність проекту Р розраховується за формулою:

P = (Пt + At - Пдt) (1 + i)tp - t / K

Для прийняття проекту необхідно, щоб індекс рентабельності як мінімум перевищував одиницю. Чим більшим є абсолютне значення Р, тим ефективніший проект.

Періодом повернення капіталовкладень буде період у роках, протягом якого прибуток від реалізації проекту відшкодує вкладені у нього інвестиції, чим коротший термін повернення капіталовкладень, тим ефективнішим є їх використання. Необхідно зазначити, що в Україні для обґрунтування проектів з участю зарубіжних інвесторів широко використовується методика Організації Об'єднаних Націй щодо промислового розвитку (ЮНІДО). Ця методика була спеціально розроблена для техніко - економічного обґрунтування інвестиційних проектів у країнах, що розвиваються і базується на поширених, у промислово розвинутих країнах, показниках чистої поточної вартості проекту, коефіцієнті внутрішньої рентабельності та періоді повернення капіталовкладень. Розрахунки ефективності, виконані у відповідності з даною методикою, визнаються зарубіжними інвесторами, і це полегшує проходження міжнародної експертизи проектів.

Показники строку окупності та рентабельності капіталовкладень, використані у зарубіжних методиках першої групи, застосовуються і у вітчизняних методиках. Зарубіжні методики відрізняються повнішим врахуванням ризику і факторів, що впливають на величину ефекту. Часто рекомендується визначати чутливість проекту до можливих варіацій вихідних параметрів. Що ж до методів, які ґрунтуються на розрахунку чистої поточної вартості, то у вітчизняній практиці вони ще й досі не знайшли широкого застосування, хоч методологія таких розрахунків з деякими особливостями відображена у Методичних рекомендаціях по комплексній оцінці ефективності заходів, спрямованих на прискорення НТП.

У відповідності з ними визначення інтегрального за розрахунковий період Т ефекту Ет проводиться за формулою:

t k

Ет = (Pt + Bt - Kt - Пдt) (1 + i)tp - t

tпоч.

де: Pt - вартісна оцінка результатів у році t, грн. ;

tпоч. - початковий рік розрахункового періоду;

t k - кінцевий рік розрахункового періоду;

Bt - поточні витрати на виробництво продукції в році t без врахування

амортизаційних відрахувань на реновацію, грн. ;

Kt - капітальні затрати в році t, грн. ;

Пдt - податок з прибутку в році t, грн.

При цьому вартісна оцінка результатів Pt в році t передбачає врахування як основних, так і супутніх результатів від реалізації інвестиційного проекту. Основними результатами є виручка від реалізації продукту (без урахування ПДВ та акцизного збору), а супутніми можуть бути економічні, екологічні та соціальні результати. Аналіз формули показує, що результат в дужках значною мірою визначається розміром чистого прибутку від реалізації продукції, а сам показник інтегрального економічного ефекту має багато спільного з показником чистої поточної вартості, який застосовується за кордоном. При цьому обґрунтовано робиться акцент на необхідності врахування не тільки основних, але й супутніх екологічних та соціальних результатів.

У зарубіжних методиках не враховується вартісна оцінка супутніх соціальних, економічних та екологічних результатів, які можуть виявитися значущішими від основних економічних. Так, не виключено, що негативні екологічні і соціальні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС у вартісному вираженні перевищили сумарний економічний ефект функціонування не тільки цієї станції, але й усіх АЕС колишнього СРСР. Зарубіжні методики не дають рекомендацій щодо врахування втрат, пов'язаних з виведенням з експлуатації дієздатного устаткування у зв'язку з упровадженням нового. В них відсутній науково обґрунтований підхід до вибору розрахункового періоду Т, а також розмежування понять та показників ефекту й ефективності інвестицій.

На жаль, Методичні рекомендації мають й істотні недоліки. Так, у відповідності з ними величину ефекту слід розраховувати в усіх випадках на основі не додаткового, а загального прибутку від реалізації продукції, виготовленої після впровадження заходу. Такий підхід можна визнати обґрунтованим тільки для випадків, якщо до впровадження заходу, який оцінюється, випуск певної продукції неможливий. Крім того, основний акцент зроблено на розрахунок народногосподарського економічного ефекту. Ці та інші недоліки методичних рекомендацій стали причиною того, що вони мало використовуються на практиці.

Критерій приведених затрат З, який широко застосовувався для вибору кращого варіанта капітальних вкладень, у дещо видозміненому вигляді може застосовуватися і в умовах ринкових відносин для проектів, що характеризуються стабільною величиною щорічних корисних результатів та коротким періодом інвестування:

З = С + ЕмК - Ес

де: С - поточні затрати в розрахунку на одиницю продукції, грн. ;

К - питомі капітальні вкладення, грн. ;

Ем - коефіцієнт мінімальної ефективності капітальних вкладень;

Ес - вартісна оцінка супутніх корисних результатів (екологічних, соціальних, економічних) у розрахунку на одиницю продукції, грн.

Величина Ем може визначатися величиною реального річного банківського процента по депозитах або кредитах залежно від того, чи використовуються для інвестицій власні або позичкові кошти. Добуток ЕмК можна трактувати як втрату доходу, як мінімум у вигляді банківського процента в результаті відривання коштів для фінансування даного проекту. У свою чергу, Ем показує мінімально допустиму величину доходу, яку має забезпечити кожна гривня капітальних вкладень К протягом року. Варіант, за яким досягається мінімум приведених (економічних) затрат у розрахунку на одиницю або такий самий річний обсяг продукції, є кращим, оскільки він має найкоротший строк окупності капітальних вкладень, що не перевищує максимально допустимий Тм, величина якого обернено пропорційна коефіцієнту Ем.

Тм = 1 / Eм

Величина річного економічного ефекту як економії на приведених (економічних) затратах з урахуванням вартісної оцінки супутніх результатів розраховується за формулою:

Ер = (З1 - З2) А2

де: З1, З2 - питомі приведені затрати з урахуванням вартісної оцінки супутніх результатів, відповідно до і після впроваджених заходів, грн. ;

А2 - річний обсяг виробництва після впровадження заходу, шт.

Таким чином, економічний ефект інвестиційного проекту може вимірюватись як приростом прибутку, так і економією на приведених затратах. Причому з точки зору зарубіжної термінології економія на приведених затратах відповідає приросту економічного прибутку. При цьому слід враховувати, що прибуток не є всеохоплюючим критерієм ефекту інвестицій, а питання врахування високих темпів інфляції в розрахунках ефективності інвестицій потребують дальшої розробки. Серед методів першої групи доцільно використати метод, який ґрунтується на показнику приведених (економічних) затрат з урахуванням вартісної оцінки супутніх результатів, оскільки в зарубіжних методах супутні корисні результати враховуються недостатньо. Такі результати інвестиційних проектів мають відбиватися і в методах другої групи. Оцінка ефективності інвестицій державного сектора повинна враховувати не тільки госпрозрахункові, але й народногосподарські інтереси.

Страницы: 1, 2