Найболючішим наслідком економічної кризи в Україні стало зниження інвестиційної активності. Основними причинами гальмування інвестиційної активності є, насамперед, екстенсивний характер лібералізації та реформування економіки, відсутність економічної відповідальності за одержані інвестиційні ресурси та зниження фондовіддачі. Як зазначав у своїй щорічній доповіді про внутрішню та зовнішню політику України Президент Леонід Кучма, на рівень інвестиційної активності негативно впливає невизначеність перехідного періоду на етапі реформування економіки за формами власності, відсутність необхідного соціально - психологічного базису для формування інвестиційної перспективи. Крім того, інвестиційна діяльність позбавлена позитивних імпульсів, продовжують зростати темпи її згортання. Адже рівень інвестиційної активності перебуває у прямій залежності від стану економіки в державі, якості функціонування фінансово - кредитної системи, прибутковості підприємств та організацій, в першу чергу, виробничих, доходної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Для підтвердження власної інвестиційної активності як державних підприємств, так і незалежних інвесторів виникає потреба оновлення знеціненого інфляцією інвестиційного потенціалу підприємств. З цією метою необхідно насамперед підвищити роль власних джерел фінансування інвестиційних коштів підприємств: амортизації та прибутку. З досвіду ринкових країн відомо, що в період кризи вони повинні становити майже 70 ... 75 % усіх коштів на фінансування інвестицій, а в сприятливі періоди - частка амортизації у валових інвестиціях досягала близько 50 ... 60 %. В Україні в той час, коли вона вступила в активну фазу кризи, частка амортизація не перевищувала 10 ... 12 %. Тому вона втратила значення індикатора зносу основних виробничих фондів та важеля їх оновлення, стала формою перерозподілу чистого доходу. Такий стан викликаний тим, що внаслідок низьких норм амортизаційних відрахувань зменшувались витрати виробництва та завищувався прибуток підприємств.

Негативно впливає на інвестиційний процес відсутність чіткої визначеності та послідовності у проведенні державної інвестиційної політики. Одним з основних факторів скорочення обсягів капітальних вкладень, насамперед небюджетних, є високий рівень інфляції, який об'єктивно призводить до переливу капіталу в сфери з швидким обігом та не дає змоги накопичити необхідний інвестиційний потенціал для реалізації довгострокових проектів. Наслідком впливу інфляційних процесів є високий рівень процентів за банківські кредити, що робить їх неефективними та невигідними для інвесторів у довгостроковий період використання. Без подолання інфляції забезпечити становлення і функціонування ринку довгострокових інвестиційних кредитів як основи капітального будівництва в ринкових умовах практично неможливо.

Для активізації інвестиційного процесу важливе значення має не тільки стримування інфляції, зменшення ставок за кредити, послаблення податкового пресу , а й концентрація необхідного капіталу, призначеного для інвестицій. Така концентрація повинна, насамперед, ґрунтуватися на механізмах, які дозволяють залучати капітал в найефективнішій сфери економіки. Проте перспективи поліпшення інвестиційного клімату в Україні пов'язуються, перш за все, з підвищенням політичної стабільності та зниженням інфляції. Падіння інфляційної прибутковості переорієнтує капітали фінансових ринків у виробничий сектор, підвищить привабливість національної економіки для іноземних кредитних ресурсів, які залишаються поки що дешевшими, ніж внутрішні. Підвищенню кредитного та, відповідно, інвестиційного рейтингу в цілому сприятиме освоєння кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій. Однак головним джерелом інвестиційних ресурсів при падінні обсягів централізованих (бюджетних) капіталовкладень залишаться власні ресурси підприємств - прибуток та амортизація, частка якої збільшуватиметься за рахунок індексації основних фондів та поступового зменшення термінів амортизації.

1. Економічна сутність та форми інвестицій

Економічна діяльність окремих господарчих суб'єктів і країни в цілому в значній мірі характеризується об'ємами та формами інвестицій. В найбільш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладання капіталу з метою одержання прибутку. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання, в період інвестування коштів нагородити його за ризик, компенсувати втрати від інфляції в майбутньому.

Джерелом приросту капіталу і мотивом для вкладання інвестицій є отриманий від них прибуток. Ці два процеси - вкладання капіталу і отримання прибутку - можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При послідовному проходженні цих процесів прибуток отримується відразу ж після вкладання інвестицій в повному обсязі. При паралельному їх проходженні отримати прибуток можна ще до повного закінчення процесу інвестування. При інтервальному проходженні цих процесів між періодом закінчення вкладання інвестицій і отриманням прибутку проходить визначений момент часу, який залежить від форм інвестування та особливостей конкретних інвестиційних проектів.

Інвестиції відіграють важливу роль в розвитку і ефективному функціонуванні економіки. Для того щоб визначити цю роль, розглянемо два поняття - валові і чисті інвестиції. Валові інвестиції являють собою загальний об'єм інвестованих коштів в визначеному періоді, направлених на нове будівництво, купівлю засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань в визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто якщо об'єм валових інвестицій менше ніж сума амортизаційних відрахувань), то це означає зменшення виробничого потенціалу, як наслідок - зменшення об'єму продукції, що випускається (така ситуація характеризує державу, «яка проїдає свій капітал»). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо об'єм валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), то це означає відсутність економічного зростання так як промисловий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу «що топчеться на місці»). І, якщо сума чистих інвестицій складає додаткову величину (тобто об'єм валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), то це означає, що економіка знаходиться в стадії розвитку (така ситуація характеризує державу «з економікою, що розвивається»). Зростання об'єму чистих інвестицій визиває зростання доходів. При цьому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи зростання об'єму чистих інвестицій.

Об'єм інвестицій залежить від:

а) розподілення отримуваного доходу на споживання та накопичення.

В умовах низьких доходів основна їх частина використовується на споживання.

Зростання доходів визиває підвищення їх частки, направленої на накопичення, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Отже, зростання питомої ваги накопичень є причиною відповідного зростання об'єму інвестицій і навпаки. Криву об'єму попиту на інвестиції в залежності від питомої ваги накопичень в отримуваних доходах показано на Мал. 1

б) значний вплив на об'єм інвестицій має очікувана норма чистого прибутку. Це пов'язано з тим, що прибуток є основним збудником мотивів інвестицій. Чим вище норма очікуваного чистого прибутку, тим відповідно вище буде об'єм інвестицій і навпаки. Криву об'єму попиту на інвестиції в залежності від очікуваної норми чистого прибутку показано на Мал. 2

в) також значний вплив на об'єм інвестицій має ставка позичкового проценту. Справа в тому, що в процесі інвестування використовується не лише власний, а й запозичений капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового проценту, то при решті рівних умовах інвестування буде ефективним. Тому зростання ставки позичкового проценту визиває зниження об'єму інвестицій і навпаки. Криву об'єму попиту на інвестиції в залежності від ставки Позичкового проценту показано на Мал. 3

г) серед факторів, що здійснюють значний вплив на об'єм інвестицій, слід зазначити очікуваний темп інфляції. Чим вище цей показник, тим більше буде обезцінюватись прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів до підвищення зростання об'ємів інвестицій (особливу роль цей фактор відіграє в процесі довгострокового інвестування). Криву об'єму попиту на інвестиції в залежності від темпів інфляції показано на Мал. 1.1-1.4

2. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності

Держава в ринковій економіці може виступати як в ролі інвестора, так і в ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність прямо, через державний сектор економіки або опосередковано, через свої інститути: органи виконавчої влади, національний банк, фонд держмайна, інші небюджетні фонди, антимонопольний комітет, органи державного арбітражу та інші.

Прямий вплив держави на інвестиційну діяльність виражається в таких формах. Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і згідно з існуючим законодавством може бути виготовлена лише на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких не буде здійснена найближчим часом. По мірі розвитку ринкових відносин в Україні і розширення програми приватизації, функції держави як інвестора зводяться до фінансування тільки тих галузей і виробництв, в яких держава залишається замовником та споживачем продукції. Може скластися враження, що держава передає функції інвестора іншим суб'єктам, наприклад при будівництві сітки платних автомагістралей, однак як показує досвід, частина об'єктів цього елементу інфраструктури завжди буде належати державі, а доходи від їх експлуатації будуть поповнювати державний бюджет.

Разом з тим в умовах інфраструктури України держава повинна зберегти функції інвестора в соціальній сфері, особливо при держзаказі і фінансуванні продукції агропромислового комплексу. Щодо предметів виробництва, то в окремих випадках деякий час можна їх інвестувати, особливо ті, продукція яких є агрегати, вузли і запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами, де простежується спад виробництва із - за недостачі цієї продукції. В міру зниження дефіциту бюджету і, як правило, активізації інвестиційної діяльності, держава може інвестувати кошти в розвиток виробництв, які потрібні при виникненні ринкової кон'юнктури, тобто в цьому разі держава виступає як рядовий інвестор - вкладає кошти в надії отримати в майбутньому доходи і використовує їх для розширення виробництва і соціального захисту населення.

В світовій практиці захист національного інвестиційного ринку державою називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за рахунок високих митних стягнень на товари, які імпортуються, податків на іноземні інвестиції, обмеження або заборону ввезення окремих товарів. Дотримуючись цієї політики, держава підтримує розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, субсидує національних інвесторів, перешкоджає експорту капіталу і прагне отримати іноземні інвестиції. Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється державою через Національний банк шляхом регулювання попиту та пропозиції на запозичені кошти. Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей метод полягає у встановленні комерційним банкам норм обов'язкових резервів центральним банком у вигляді визначеного проценту від суми їх депозитів, які зберігаються на його рахунках. При збільшенні норм обов'язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширення кредитних операцій, підвищення частки довгострокових кредитів, стимулюючи тим самим інвестиційний процес. В Україні з серпня 1992 року існує система довгострокового кредитування будівництв і об'єктів виробничого призначення, за рахунок централізованих резервів Національного банку. Державний кредит надається будівництвам і об'єктам, перелік яких розробляється міністерством економіки і затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік комерційних банків, які здійснюють таке кредитування, складається Міністерством фінансів, воно ж складає з ними угоди і доводить до них об'єми державного кредиту і плани фінансування.

Все більший вплив на інвестиційну діяльність здійснюють небюджетні фонди, через які держава формує додаткові джерела фінансування інвестицій. Було створено державний інноваційний фонд для фінансування і матеріально - технічної підтримки заходів по забезпеченню розвитку та використанню досягнень науки і техніки. Кошти цього фонду використовуються для фінансування галузевих і міжгалузевих науково - дослідних і дослідно-конструкторських робіт, заходів з освоєння нових технологій, виробництва нових видів продукції. Обов'язкові відрахування в Державний інноваційний фонд підприємств встановлені у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за минулий місяць (без податку на додану вартість).

Необхідно зазначити, що суми обов'язкових відрахувань підприємств, організацій та установ в інноваційний фонд відносяться на витрати виробництва, тобто на собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

3. Класифікація інвестиційних проектів

1. За об'єктом вкладених коштів:

а) реальні інвестиції - під ними розуміють вкладання коштів в реальні активи, як матеріальні так і нематеріальні (інколи вкладання коштів в нематеріальні активи пов'язано з науково - технічним прогресом і характеризуються як інноваційні інвестиції);

б) фінансові інвестиції - під ними розуміють вкладання коштів в різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значну частину займає вкладання коштів в цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні:

а) прямі інвестиції - дають можливість безпосередньо інвестору брати участь у виборі об'єкту інвестування і вкладання коштів. Пряме інвестування використовують в основному підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре ознайомлені з механізмом інвестування;

б) непрямі - інвестування здійснюється за допомогою інвестиційних чи фінансових посередників. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і згодом управління ним. В цьому разі вони придбають цінні папери, випущені інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками, а посередники зібравши у такий спосіб кошти вибирають найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в керівництві ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

3. За періодом інвестування:

а) короткострокові інвестиції - вкладання капіталу на строк не більше ніж один рік (наприклад, короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів та інше);

б) довгострокові інвестиції - вкладання капіталів на строк більше ніж один рік. В практиці крупних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: до 2 років, від 2 до 3 років, від 3 до 5 років, більш ніж 5 років.

4. За формами власності інвесторів:

а) приватні інвестиції - вкладання коштів громадянами, а також підприємствами не державних форм власності, перш за все колективної;

б) державні інвестиції - вклади, які вносяться центральними і місцевими органами влади та управління за рахунок коштів бюджетів, внебюджетних фондів і запозичених коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і запозичених коштів;

в) іноземні інвестиції - вкладання здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

г) спільні інвестиції - вкладання коштів суб'єктами даної країни і іноземними громадянами.

5. За регіональною ознакою:

а) інвестиції в середині країни - вкладання коштів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни;

б) інвестиції за кордоном - вкладання коштів в об'єкти інвестування, розташовані поза межами території даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших держав; акцій зарубіжних компаній, облігацій інших держав та інше).

4. Правова база інвестиційної діяльності

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності мають рівні права в здійсненні цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види і об'єми інвестицій; можуть самостійно на договірній основі залучати будь - яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі шляхом організації торгів та конкурсів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції, і торгові операції на території України.

Разом з правами інвесторів законодавство встановлює і їх обов'язки. Так, інвестор повинен подавати фінансовим органам декларацію про об'єми та джерела здійснюваних ним інвестицій; отримувати необхідні дозволи або узгоджувати свої дії з відповідними державними органами і спеціальними службами; отримувати висновки експертизи інвестиційних проектів в частині дотримання технологічних, санітарно - гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог; отримувати ліцензії на виконання спеціальних видів робіт, які потребують атестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності повинні дотримуватись державних стандартів та норм; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недоброякісної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, регулюючих інвестиційну діяльність, є однією з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. На сьогодні правова система України складається більш ніж з 100 законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Серед них потрібно в першу чергу зазначити Закон України " Про інвестиційну діяльність ", Декрет Кабінету Міністрів України " Про режим іноземного інвестування ", Закон України " Про цінні папери та фондову біржу ", які складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність в різних формах.

Регулювання сфер та об'єктів інвестування визначають загальні вимоги до їх вибору, а також формують найбільш пріоритетні напрямки інвестування. Діючим законодавством визначено, що об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь - яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні активи в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково - технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування за виключенням випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється інвестування в об'єкти, використання яких суперечить вимогам санітарно - гігієнічних, радіаційних, екологічних та інших норм встановлених законодавством, а також у ті, які порушують права і інтереси громадян, юридичних осіб та держави. Заохочуючи інвестування в усіх сферах і галузях економіки, держава в програмі залучення іноземного капіталу визначає пріоритетні об'єкти цього інвестування. Згідно з цією програмою пріоритетними сферами інвестування, є підприємства :

- агропромислового комплексу;

- легкої промисловості;

- лісопромислового комплексу;

- машинобудування;

- медичної промисловості;

- металургійного комплексу;

- паливно-енергетичного комплексу;

- транспортної інфраструктури;

- зв'язку;

- хімічної та нафтохімічної промисловості;

- соціальної інфраструктури.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує направлення інвестицій в пріоритетні сфери економіки шляхом встановлення податкових ставок та пільг. Так, основна ставка податку на доходи підприємств встановлена в розмірі 30 %. В той же час підприємства та організації агропромислового комплексу по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва обкладаються податком 11 %, діапазон ставок податку на дохід, який становить від 11 до 75 % , є регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги і проведення відповідної кредитної політики поки що тільки продекларовано в відповідних законодавчих актах, але воно не отримало широкого практичного застосування у зв'язку з важким фінансовим становищем в країні. Так, законом " Про інвестиційну діяльність " передбачено надання фінансової допомоги в вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Розміри фінансової допомоги визначаються кожний рік в процесі затвердження Державного бюджету. Що стосується проведення відповідної кредитної політики, то можна зазначити, що пільгові кредити останнім часом були направлені на розвиток, переважно, підприємств агропромислового комплексу. Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні передбачає також надання податкового кредиту на пільгових умовах на ті види податків, які сплачуються в перші три роки існування підприємства з іноземними інвестиціями, однак ця пільга надається тільки підприємствам агропромислового комплексу і підприємствам по виробництву телерадіоапаратури та електропобутових приладів

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики на сьогодні отримало практичну реалізацію. Ця політика проводиться шляхом надання права здійснення прискореної амортизації для окремих галузей економіки, елементів основних фондів, видів обладнання. Розроблений і затверджений порядок застосування норм прискореної амортизації машин і обладнання під час реалізації інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання підприємства встановлюють самостійно на період до 10 років. Так як амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), то використання норм прискореної амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу обкладання податку на дохід, а з іншого в більшому обсязі формувати кошти амортизаційного фонду, які потім можуть бути направлені на нове інвестування.

Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має деякі особливості. Правову основу цього регулювання складають закони України " Про цінні папери та фондову біржу ", " Про господарські товариства " , Указ Президента " Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії " та інші.

Законодавчі та інші нормативні акти, які діють в цій області, визначають види цінних паперів, які випускаються в Україні, порядок їх обертання, вимоги до емітентів, форми і способи реалізації окремих фінансових інструментів на первинному та вторинному фондовому ринку, порядок державного контролю за випуском і обігом цінних паперів і діяльністю фінансових посередників.

Експертиза інвестиційних проектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. Згідно з діючим законодавством України державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі в питаннях відповідності екологічним та санітарно - гігієнічним вимогам. У випадку необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів та програм може виконуватись експертними комісіями, утвореними Верховною Радою України. Окремі вимоги надаються для експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, за якими інвестори претендують на отримання додаткових податкових, митних та інших пільг. Поряд з приналежністю до пріоритетних сфер економіки такі інвестиційні проекти повинні сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, сприяти впровадженню перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енерговитрат на одиницю виробленої продукції, бути конкурентоздатними на міжнародних ринках.

Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Перш за все, держава гарантує цей захист незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам, в тому числі іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, який виключає використання способів дискримінаційного характеру, направлених на заборону управлінням інвестиціями, їх використання та ліквідацію. Законодавством передбачені умови і порядок вивозу вкладених цінностей та результатів інвестування. Важливою законодавчою гарантією є те, що інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані. Ці міроприємства можуть бути використані лише на основі законодавчих актів України, з компенсацією інвестору в повному обсязі всіх збитків, пов'язаних із закінченням інвестиційної діяльності, включаючи втрачену вигоду і моральні збитки. " Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків , включаючи втрачену вигоду і моральні збитки, яких їм було завдано внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до чинного законодавства України... "

Регулювання умов здійснення інвестицій за межами держави покладено на Національний банк України. Згідно з діючими нормативними актами встановлені такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном:

- резиденти можуть здійснювати інвестиції за кордонами України шляхом участі в підприємствах, які створюються разом з іноземними юридичними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах або придбання у власність таких підприємств повністю; створення за кордоном підприємств, які повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філіалів та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків;

- інвестиції за кордон здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих і відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Для цього заборонено використання запозичених коштів;

- всі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їх суми) повинні здійснюватися лише в безготівковій формі виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;

- всі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди і т. п.) отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зачисленню на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкової продажі валютних надходжень і використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності;

5. Мета та цілі інвестиційного управління

Інвестиційний менеджмент являє собою процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності компанії (фірми). Основною метою інвестиційного менеджменту являється забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної компанії (фірми) на окремих етапах її розвитку. В процесі реалізації цієї мети інвестиційний менеджмент направлений на вирішення таких важливих задач:

1. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної економічної діяльності. Стратегія розвитку будь - якої компанії і фірми з моменту їх створення являє собою постійний економічний ріст за рахунок збільшення обсягів діяльності. Це економічне зростання здійснюється в, першу чергу, за рахунок інвестиційної діяльності, в процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії. Між ефективністю інвестиційної діяльності і темпами економічного розвитку компанії існує прямий зв'язок.

2. Забезпечення максимуму прибутків від інвестиційної діяльності. Прибуток являється основним показником, який характеризує результати не тільки інвестиційної, а і всієї господарчої діяльності компанії. Однак для цілей економічного розвитку компанії потрібен не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в її розпорядженні після сплати податків та обов'язкових платежів. Тому при наявності альтернативних рішень в напрямках інвестування потрібно з решти рівних умов вибирати ті, які забезпечують в кінцевому результаті найбільшу суму чистого прибутку з розрахунком на вкладений капітал.

3. Забезпечення мінімуму інвестиційних ризиків. При визначених незадовільних умовах ці ризики можуть визвати втрату не тільки прибутку і доходу від інвестицій, а й частини інвестованого капіталу. Тому при прийнятті управлінських рішень, пов'язаних з реалізацією окремих інвестиційних проектів, необхідно значно обмежити інвестиційні ризики і пов'язані з ними фінансові втрати.

4. Забезпечення фінансової стійкості компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність пов'язана з вкладанням фінансових ресурсів у великих розмірах і, як правило, на довгостроковий період. Це призводить до зниження платіжоспроможності компанії, несвоєчасного виконання платіжних обов'язків перед партнерами, державним бюджетом, тобто складання початкових умов, які можуть призвести до банкротства. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів часто здійснюється за рахунок залучення значних запозичених коштів. Різке підвищення частки запозичених коштів в активах компанії може призвести до зниження фінансової стійкості в довгостроковому періоді. Тому формуючи джерела інвестиційних ресурсів, потрібно наперед прогнозувати, як це відобразиться на фінансовій стійкості компанії.

5. Пошук шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені на реалізацію інвестиційні програми повинні бути виконані як можна скоріше, виходячи з наступних причин: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку компанії в цілому; крім того, чим скоріше реалізована інвестиційна програма, тим скоріше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку від інвестиційних і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм зменшує строки використання кредитних ресурсів; швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зменшенню інвестиційних ризиків.

Всі перераховані задачі інвестиційного менеджменту тісно пов'язані між собою. Так забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуто з одного боку за рахунок підбору високодоходних інвестиційних проектів, а з другого - за рахунок реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. В свою чергу максимізація доходів від інвестицій, як правило, пов'язана із значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, а отже ці показники повинні бути оптимізовані між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків виступає одночасно важливою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності.

З урахуванням системи задач, які стоять перед інвестиційним менеджментом, визначаються його функції (малюнок 5). Основними функціями інвестиційного менеджменту являється:

1. Дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку. В процесі реалізації цієї функції досліджуються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і розрізі окремих форм інвестицій; аналізується кон'юнктура ринку і фактори, які її визначають; складається прогноз кон'юнктури інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю компанії.

2. Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності компанії. В процесі реалізації цієї функції, виходячи із загальної стратегії економічного розвитку компанії і прогнозу кон'юктури інвестиційного ринку, формується система цілей інвестиційної діяльності і основні її напрямки на довгостроковий період.

3. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії. В процесі реалізації цієї функції прогнозуються загальні потреби в інвестиційних ресурсах, необхідних для реалізації розробленої інвестиційної стратегії на окремих етапах її здійснення; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань та інших); виходячи з ситуації на грошовому ринку (перш за все норми судного проценту) визначається доцільність залучення запозичених коштів. В процесі оптимізації структури джерел, інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і запозичених ресурсів, а також диверсифікація запозичених джерел інвестування по окремим кредиторам і потокам майбутніх платежів з метою запобігання зниження фінансової стійкості і платоспроможності в майбутньому періоді.

4. Пошук та оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів та відбір найбільш ефективних. В процесі реалізації цієї функції вивчаються наявні пропозиції на інвестиційному ринку; відбираються для вивчення інвестиційні проекти, найбільш відповідні фінансовій стратегії компанії; проводиться їх експертиза; по кожному інвестиційному проекту розраховується рівень дохідноcті та інші показники економічної ефективності .

5. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найбільш ефективних з них. В процесі реалізації цієї функції розглядається попит цих інструментів на ринку; оцінюються окремі показники їх економічних якостей; проводяться розрахунки їх реальної ринкової вартості; відбираються найбільш ефективні з них. Основу таких фінансових інструментів складають акції та інші цінні папери (« фондові інструменти »).

6. Формування інвестиційного портфеля і його оцінка за критеріями доходності, ризику і ліквідності. На першому етапі формування інвестиційного портфеля оптимізуються пропорції між реальними та фінансовими інвестиціями в цілому; на другому етапі - в розрізі кожної з форм підбираються найбільш ефективні (по співвідношенню дохідності і ризику) інвестиційні проекти (фінансові інструменти для інвестування). На третьому етапі оцінюється дохідність портфеля.

7. Поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів. В процесі реалізації цієї функції для забезпечення оперативного управління сформованим інвестиційним портфелем розробляються різні види поточних планів, серед яких найбільш важливу роль відіграють календарні плани реалізації окремих інвестиційних проектів та бюджети цих проектів.

8. Організація моніторингу окремих інвестиційних програм і проектів. В процесі реалізації цієї функції формується система первинних показників, пов'язаних з реалізацією кожної інвестиційної програми і окремих інвестиційних проектів; визначається періодичність збору і аналізу інформації; виявляються причини відхилень від намічених строків, об'ємів, ефективності і т.п. у інвестиційних проектах, які реалізуються.

9. Підготовка рішень про своєчасний вихід із неефектифних інвестиційних проектів (продажу окремих фінансових інструментів) і реінвестування капіталу. Внаслідок зміни кон'юнктури інвестиційного ринку, фінансового стану компанії, прорахунків у формуванні інвестиційного портфеля та інших факторів фактична або очікувана ефективність окремих інвестиційних проектів (фінансових інструментів) може бути набагато менше розрахункової. В такому разі приймається рішення про вихід із таких інвестиційних проектів (продажу окремих фінансових інструментів) і визначаються форми цього виходу (реалізація, акціонування і т.д.). Відповідно відбувається корегування інвестиційного портфеля шляхом підбору інших інвестиційних проектів або фінансових інструментів, в залежності від того куди реінвестується капітал.

6. Формування і оцінка інвестиційного портфеля компанії

Сучасна інвестиційна діяльність безпосередньо пов'язана з «портфельною теорією». Вона базується на тому, що більшість інвесторів вибирають для своєї інвестиційної діяльності більше ніж один об'єкт реального чи фінансового інвестування, тобто формують визначену сукупність об'єктів. Цілеспрямований підбір таких об'єктів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель являє собою ціленаправлено сформовану сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в середньостроковому періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією компанії. Головною метою формування інвестиційного портфеля компанії є забезпечення реалізації її інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів та фінансових інструментів. З врахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних цілей формування інвестиційного портфеля компанії. До числа основних цілей можуть бути віднесені:

1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу. Реалізація цієї цілі дозволяє забезпечити ефективну діяльність компанії в довгостроковій перспективі. Так як формування інвестиційного портфеля підпорядковано розробленій інвестиційній стратегії і є формою її реалізації в середньостроковому періоді, то дану мету можна розглядати як пріоритетну.

2. Забезпечення високих темпів зростання доходу. Так як здійснення інвестиційної діяльності потребує мобілізації значних фінансових ресурсів, в тому числі і запозичених, при формуванні інвестиційного портфеля потрібно забезпечити включення в нього проектів з високою поточною дохідністю, які забезпечують підтримку постійної платоспроможності компанії. Крім того частина поточних доходів компанії (фірми) може бути капіталізована в цілях підтримки оптимальної структури інвестиційного портфеля.

3. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Окремі інвестиційні проекти, особливо, які забезпечують високі темпи росту доходу, можуть мати високий рівень ризику, однак в рамках інвестиційного портфеля в цілому цей рівень повинен мінімізуватися в розрізі окремих напрямків інвестиційної діяльності. В процесі мінімізації загального рівня ризиків по інвестиційному портфелю основну увагу треба приділяти мінімізації ризику втрати капіталу, а потім мінімізації втрати капіталу доходів. Крім того, ризик по інвестиційному портфелю повинен бути під контролем.

4. Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля. З метою досягнення ефективного управління інвестиційним портфелем, забезпечення можливостей швидкого реінвестування капіталу в більш вигідні проекти визначена частина інвестиційного портфеля повинна носити високоліквідний характер. Рівень ліквідності інвестиційного портфелю визначається інвестиційним кліматом в державі, динамікою кон'юнктури інвестиційного ринку та специфікою інвестиційної діяльності компанії (фірми).

Ріст капіталу і ріст доходів знаходяться в прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель високодохідних інвестиційних проектів, а також проектів, які забезпечують значний приріст капіталу в довгостроковому періоді. Основні цілі формування інвестиційного портфеля можуть бути покладені в основу показників, які розробляються компанією. Так, при формуванні інвестиційного портфеля кожна компанія може встановлювати прийнятні для неї нормативні значення мінімальних темпів росту капіталу; мінімального рівня поточної дохідності; максимального рівня інвестиційного ризику; мінімальну по капіталоємкості частку високоліквідних інвестиційних проектів.

Типізація інвестиційних портфелів за видами пов'язана перш за все з напрямком і об'ємом інвестиційної діяльності компанії. Портфель реальних інвестицій проектів формується, як правило, компаніями і фірмами, які здійснюють виробничу діяльність, для забезпечення свого розвитку. Він формується за рахунок реального інвестування всіх видів. Портфель цінних паперів формується, як правило, інституціональними інвесторами - інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, трастовими фірмами і т.п. Портфель решти об'єктів інвестування доповнює інвестиційний портфель окремих компаній (наприклад: валютний портфель; депозитний портфель і т.п.). Сукупний інвестицій портфель компанії може формуватися на базі лише одного з перерахованих видів портфелів або включати ряд (можливо і весь комплекс) цих видів.

Типізація інвестиційних портфелів по пріоритетним цілям інвестування пов'язана перш за все з реалізацією інвестиційної стратегії компанії. Портфель росту формується в основному за рахунок об'єктів інвестування, які забезпечують досягнення високих темпів росту капіталу (при високих рівнях ризику). Портфель доходу формується в основному за рахунок об'єктів інвестування, які забезпечують досягнення високих темпів росту доходу (рівень ризику також високий). Консервативний портфель формується в основному за рахунок об'єктів інвестування з середнім, а інколи і мінімальним значенням рівня ризику.

Портфель реальних інвестиційних проектів має ряд особливостей, які відрізняють його від інших інвестиційних портфелів. Формування і реалізація портфеля реальних інвестиційних проектів забезпечує високі темпи розвитку компанії, створює додаткові робочі місця, формує високий імідж і державну підтримку інвестиційної діяльності. Цей вид портфеля є найбільш капіталоємкім, найменш ліквідним, більш ризиковим в зв'язку з довгим терміном реалізації, а також найбільш важким і працемістким в управлінні.

Оцінка вартості активів фірми пов'язана з поняттям ризику, що притаманний ринковій економіці. Ризик - це невизначенність в одержанні доходу взагалі або в одержанні того розміру доходу від інвестицій, на який розраховує інвестор. Інвестор має підібрати такий " набір " цінних паперів, який би знижував ризик втрати доходу або одержання надто малого доходу. Ризик дорівнює величині відхилення очікуваного доходу випадкової змінної (тобто дивіденду) від її середнього рівня. Далі здійснюються відповідні розрахунки, мета яких полягає у зіставленні дивіденду і ризику, на основі чого фірми формують свої портфелі із різних видів цінних паперів, які одержали назву ефективних. Ефективність портфеля означає, що за даної структури цінних паперів інвестор одержить очікуваний дохід за мінімального ризику. Підбір цінних паперів здійснюється таким чином, щоб повніше, у більшій сумі були подані папери без значних коливань ринкових цін. На фінансовому ринку обертається один із видів цінних паперів, який без ризику приносить інвестору дохід наперед відомого рівня. Такими цінними паперами є державні облігації, дохід по яким фіксований і гарантований доходами державного бюджету. В даному випадку інвестор є захищеним від ризику, він заздалегідь знає, що одержить той відсоток річних, який зазначений в облігації.

Страницы: 1, 2