Одним із важливих чинників, котрі реально визначають майбутнє нації, виступає освіта. Зусиллями багатьох поколінь педагогів в Україні створено міцний фундамент народної освіти. Українська нація - одна з найосвіченіших у світі. Розвиток і зміцнення її інтелектуального потеінціалу - це локомотив не лише для економіки, а й для забезпечення гідного місця в колі цивілізованих народів Об'єднаної Європи.

За роки становлення та розвитку Української держави мали місце злети освіти, науки, гуманістичної культури і одночасно репресії інтелектуальної еліти нації, спроби реформувати освіту, але їх реалізація дала незначні результати: освіта України вже давно не відповідає соціальним запитам суспільства. Натомість різко зростає її негатив: відсутність професіональної підготовки у цілому, низький професіоналізм, недостатня інтелігентність і відповідальність викладача; низька мотивація навчати і навчатися. Багато років ізоляції української вищої школи від світових освітніх тенденцій призвели до того, що з ряду показників ми катастрофічно відстали від самого процесу цивілізації суспільства.

Сьогодні на державному рівні з'явилося розуміння необхідності удосконалення освіти, введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, системи накопичення, реалізація принципів Болонської декларації як важеля виходу українського суспільства з кризи. Протягом останніх років в Україні напрацьовано документи (нормативно-правова база) для модернізації (трансформації) освітньої сфери: Національна доктрина розвитку освіти у XXІ ст., державні стандарти базової і повної середньої освіти, нові навчальні плани і програми, нові підручники. У загальноосвітній школі здійснюється перехід до профільного навчання (12-річна середня освіта), введено 12-бальну шкалу оцінювання якості навчальних досягнень учнів. Підвищені вимоги до освіти і професійної підготовки регламентовані комплексом нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти. Результати реформи освіти поки що незначні. Формально - проголошена реформа, на практиці - існує мережа уніфікованих старих шкіл і ВНЗ. Сьогодні основну увагу необхідно зосередити, у першу чергу, на змісті навчання, а він - практично не змінився. Залишився таким же характер відносин між учнями і вчителем, студентами і викладачами. Потребує докорінної зміни система роботи викладача і студента у навчально-виховному процесі. Викладач ВНЗ повинен стати не лектором, а організатором і керівником отримання студентами знань, даючи їм правильний напрям, де і які знання отримати, як показати знання під час тестів і екзаменів.

Класична вітчизняна парадигма навчального процесу «суб'єкт - об'єкт» має трансформуватися в західну парадигму: «суб'єкт - суб'єкт», коли студентам надаються повноваження у виборі курсів для вивчення і викладачів, що відповідає потребі суспільства у самостійних особистостях, які здатні проявляти ініціативу та приймати рішення.

Спрямованість освіти України до єдиної Європи ускладнюється відсутністю єдиного освітнього простору, створення якого необхідно для подальшого розвитку української освіти

1. Євроінтеграційні процеси в галузі освіти

Процес європейської інтеграції не обмежується лише політичними та економічними факторами - він охоплює усі сфери суспільного життя: економічну, політичну, правову, наукову, культурну, освітню. Більше того, саме гуманітарний розвиток суспільства є головною передумовою і запорукою успішного просування в цьому напрямі. Серед інших чинників інтеграція в освітній сфері виступає одним з найважливіших - довгостроковим чинником всього процесу. Адже саме освіта значною мірою закладає погляди, цінності, способи сприйняття й інтерпретації світу тощо. Тому близькість чи принаймні співмірність освіти має стати ефективним стимулятором процесу європейської інтеграції на тривалу перспективу.

Усвідомлення цього фактору керівництвом європейських країн втілилося в започаткуванні Болонського процесу тобто підписанням 1999 року у Болоньї 33 країнами Європи угоди про інтеграцію Вищої освіти різних країн світу, що стало концентрованим вираженням загальноєвропейських інтеграційних тенденцій в освітній сфері.

З 2002 року розпочався процес формування Європейського дослідницького простору. 19 вересня 2003 року відбулася Берлінська конференція міністрів вищої освіти та науки країн Європи, яка проголосила конвергенцію двох євроінтеграційних процесів: створення Європейської зони вищої освіти та Європейського дослідницького простору.

Пропозиції, розглянуті і виконувані в рамках Болонського процесу, зводяться до таких ключових позицій:

введення двоциклового навчання;

Пропонується ввести два цикли навчання : перший до одержання першого академічного ступеня і другий після одержання першого академічного ступеня. При цьому тривалість навчання на першому циклі повинна бути не менше трьох і не більше чотирьох років. Навчання протягом другого циклу веде до одержання ступеня магістра (через один-два роки навчання після одержання першого ступеня) або докторського ступеня (при загальній тривалості навчання не менше 7-8 років).

введення кредитної системи;

Пропонується ввести у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ЕСТS (European Communіty Course Credіt Transfer System), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання протягом усього життя». ЕСТS запропоновано 1989 року в структурі ERASMUS (схема дій Європейського Союзу для розвитку мобільності студентів університетів), а нині вона є складовою програми SOCRATES. Ця система допомагає визначити періоди навчання за кордоном, збільшує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ЕСТS почала застосовувати накопичувальну систему, яка виконується на інституціональному, регіональному, національному та європейських рівнях. Це одне з головних положень Болонської декларації. ЕСТS заснована на конвенції про 60 кредитів за обсяг робіт студента за один академічний рік. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36-40 тижнів на рік, у такому разі один кредит становить від 24 до 30 робочих годин. обсяг робіт визначається часом, за який пересічний студент отримує необхідний результат навчання. Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить 3-4 роки (тобто 180 або 240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ЕСТS включає час, проведений на лекціях, семінарах, час для самостійної роботи, підготовки до іспитів, їх складання тощо. Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи)

На часі розробка кредитної системи для освіти протягом всього життя , основна мета якої - трансформація існуючої системи ЕСТS у таку, яка б допомогла громадянам нагромаджувати кредити, одержані в процесі формальної та неформальної освіти. Дослідні проекти вже реалізовано у 2002-2003 роках.

запровадження механізму контролю якості освіти;

Найбільшою перевагою Болонського процесу є визначення та перегляд стандартів якості освіти по всій Європі. Передбачається створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що набули випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

розширення мобільності;

Мобільність студентів, а також викладацького та адміністративного складу - важлива умова створення Європейського простору вищої освіти. На основі виконання попередніх пунктів передбачається розширення мобільності студентів, викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців. 17-18 березня в Берліні на третій зустрічі європейських міністрів освіти було підтверджено намір докласти всіх зусиль щодо усунення будь-яких перешкод для свободи руху в межах Європейського простору вищої освіти.

забезпечення працевлаштування випускників;

Одним з важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників мають бути реалізовані на практиці на користь всієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації повинні користуватися попитом на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути полегшене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатку до диплома, рекомендоване ЮНЕСКО.

забезпечення привабливості європейської системи освіти;

Одним із головних завдань, що повинно бути виконане в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості учнів з інших регіонів світу.

2. Передумови входження України до єдиного освітянського простору Європи

У ситуації початку складного і масштабного не тільки освітнього, а, у більшій мірі, соціального процесу в Європі, Україна, як завжди, опинилася перед вибором. Як нам ставитися до Болонської декларації: наполягати на своєму особливому шляху розвитку освіти, тобто підтримувати і розвивати власну національну систему освіти, чи активно включатися в Європейську? Проте, вибір небагатий: відставання рівня освіти України від європейських стандартів більш ніж очевидне. Як результат - у цій сфері відбулося інтелектуальне „роззброєння” і сьогодні Україні протиставити пропозиціям західних експертів нема чого.

Для того, щоб вступити у європейське співтовариство, Україні необхідно зробити два важливих кроки. По-перше, провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки і освіти та визначити, наскільки вона відповідає європейській Болонській моделі. За результатами цього аналізу - визначити, які зміни необхідно здійснити у нашій системі освіти і провести відповідні реформи. Ці реформи вже не можуть бути «косметичними». Вони повинні торкатися корінних основ освіти. Наступним важливим кроком повинно стати значне збільшення державного фінансування всієї системи освіти країни, без якого не можлива інтеграція вітчизняної системи освіти у європейський простір.

Враховуючи стан української системи вищої освіти, важливим напрямом модернізації діяльності ВНЗ у контексті Болонського процесу повинна стати лібералізація вищої школи, навчання студентів принципам свободи і відповідальності, оскільки тільки внутрішньо вільна людина, яка засвоїла мистецтво прийняття рішень і відповідальна за них, може бути по-справжньому свідомим громадянином, конкурентноспроможним і мобільним професіоналом. У країнах Заходу, де надзвичайно високі вимоги до якості освіти, її безперервного удосконалення, ресурс свободи учнів (студентів), що забезпечує високу мотивацію навчання, його самостійності, максимальний. Там освіта мобільна, сконденсована, прагматична, наскрізна, особистісно-центрична, спрямована на запити суспільства і часу. Педагогічний процес будується на сучасних освітніх технологіях.

У наближенні вітчизняної освіти до світових стандартів значний внесок повинна виконати українська педагогічна наука. В останні десятиліття врівноважено талант і бездарність, творчість і байдужість. Теми дисертаційних досліджень мало актуальні. Наука заборгувала педагогам глибокі дослідження з проблем теорії навчання, неперервної освіти, акмеології, андрагогіки, гендерної освіти, механізмів мислення і пам'яті, психології пізнання, наукові дослідження, які є актуальними для світового освітнього простору.

Перебудова освіти України у плані вимог Болонського процесу відкриває їй широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Одночасно необхідно внести у європейську скарбницю свої, українські самобутні національні і загальнолюдські культурні, освітні, технологічні цінності. Наша підготовка у вищих навчальних закладах сильна своїми традиціями: великими аудиторними навантаженнями, високим рівнем контролю над студентами, добротними методиками. У нас освіта розглядається як суспільне благо, але вона не може бути зведеною до вузького процесу обміну послуг за гроші - ми цінуємо гуманітарну підготовку, духовність освіти, виховання. Академізм, гуманітаризація освіти - найважливіше досягнення української вищої школи. Українська освіта - не економічна, а культурна цінність.

Приймаючи Болонську декларацію в цілому, система вищої освіти України повинна реформуватися на основі певного компромісу: національні традиції мають бути залишені в основі функціонування всієї системи освіти і діяльності навчально-виховних закладів усіх рівнів. Україна має всі підстави для того, щоб проводити національну освітню політику і паралельно з участю у Болонському процесі формувати свою специфічну систему освіти, виходячи з внутрішніх можливостей і потреб, орієнтуючись при цьому на світові тенденції. Болонський процес дає можливість змінити культуру вищої освіти в цілому, оскільки це процес творчий. У ньому немає законів діяльності, але є можливість обмінюватися думками, відстоювати свої позиції, визначати, які знання, уміння та навички потрібні студентам, щоб вони стали конкурентноздатними спеціалістами, і як зробити саму систему вищої освіти досконалою. Середовище освіти - це сфера, де діють за законами співробітництва, а не конкуренції. Очевидним є факт, що Болонський процес потрібен, оскільки світ розвивається, і наша система освіти повинна відповідати світовим стандартам. В іншому випадку ми не будемо здатні конкурувати з іншими країнами, а це означає, що українські спеціалісти опиняться на узбіччі важливих економічних і політичних подій.

3. Реформування вищої освіти України в контексті приєднання до болонського процесу

19 травня 2005 року на конференції міністрів освіти європейських країн в норвезькому місті Берген у члени Болонського процесу разом з Україною були прийняті Азербайджан, Вірменія, Грузія та Молдова.

Приєднавшись до Болонського процесу Україна стикнулася із низкою проблем, які потребують вирішення у найближчому майбутньому. Потреби змін в системі освіти зумовлюються низкою факторів міжнародного характеру. Процеси глобалізації визначають формування єдиного ринку праці. Це в свою чергу, вимагає активізації процесу універсалізації освіти, основними напрямами реалізації якої є:

максимальне наближення змісту навчання;

створення єдиної системи виміру засвоєних знань;

досягнення співмірності етапів навчання (бакалавр, магістр, доктор);

спрощення процедури визнання дипломів та наукових ступенів.

Україна поетапно робить послідовні кроки у реформуванні системи вищої освіти у руслі цих вимог відповідно до зазначених вище основних напрямів Болонського процесу.

За період з 1993 по 2003 роки вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи у рамках програми Європейського Союзу TEMPUS (програма транс'європейської мобільності для університетського навчання) реалізували 126 проектів із загальним бюджетом 27 мільйонів євро. Зараз вищі навчальні заклади нашої держави за рішенням колегії Міністерства освіти і науки України здійснюють ще 14 подібних проектів. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління ВНЗ, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Нині в Україні введено кваліфікації бакалавра та магістра. Проте залишилися кваліфікації молодшого спеціаліста і спеціаліста, котрі не мають визначеного позиціонування в європейській системі освіти. За результатами домовленостей, досягнутих на конференції у Бергені, кваліфікацію молодшого спеціаліста в Україні буде виведено за рамки вищої освіти. Й тепер стоїть завдання невідкладно трансформувати програми підготовки спеціалістів у програми підготовки магістрів. Тобто у наближеній перспективі необхідно виконати умову Болонської декларації та чітко визначити двоступеневу систему вищої освіти зі ступенями бакалавра та магістра, що будуть конвертовані з такими самими дипломами всіх країн Європи.

Міністерство освіти і науки України видало наказ №48 від 23.01.2004 року «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу».

Мета експерименту - розробити та експериментально перевірити технологію застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акомулюючої системи (ЕСТS) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб'єктів навчального процесу. До педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу наказом залучено 59 навчальних закладів. Також в середніх навчальних закладах в 2006 році в якості експерименту було запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників, яке було покликане перевірити якість знань майбутніх абітурієнтів. Результати цього тестування мали зараховуватись як вступні іспити до ВНЗ, але в перші роки результати тестування не виправдали сподівань, крім того лише деякі заклади визнавали результати цього тестування. В нинішньому році участь в тестуванні повинні пройти всі, хто планує вступати до ВНЗ.

Наступним логічним кроком у даному процесі має стати затвердження єдиного Додатку до диплома про вищу освіту з перерахуванням навчальних курсів у кредити за системою ЕСТS, що значно збільшить шанси українських студентів на визнання здобутої освіти за кордоном. Ці заходи сприятимуть також розширенню мобільності студентського та викладацького складу, а відтак дійсній реалізації стратегії євроінтеграції.

Важливу роль у досягненні високої якості освіти належить таким інституціям, як ліцензування та акредитація. У новій системі ліцензування та акредитації МОН України відійшло від практики використання подвійних стандартів до навчальних закладів різних типів та форм власності, а тому на колегії було констатовано: необхідною перспективою для української системи вищої освіти має бути її залучення до міжнародної системи акредитації і входження до Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті. При цьому використовується проект поетапної оптимизації мережі ВНЗ, який розроблено МОН України за дорученням прем'єр-міністра України і подано до Кабінету Міністрів. На кожному засіданні Державної акредитаційної комісії (ДАК) розглядаються критерії оцінки готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результатів експертизи конкретних закладів.

Проте темпи інтеграції української системи у європейський освітній простір не можна вважати задовільним. Значною мірою на рівні декларацій перебуває процес демократизації освіти. Потрібно здійснити реальні кроки щодо розширення автономії вищих навчальних закладів. Рівень реальної автономії в українських вищих навчальних закладах ще досить низький. Необґрунтоване втручання у внутрішнє життя ВНЗ, на жаль, ще є звичною практикою. Орієнтиром повинен бути досвід європейських університетів, в яких автономія і самоуправління вже давно є традицією. Недостатньо проводиться роз'яснювальна робота серед населення України щодо європейських методів і стандартів освіти.

Жоден ВНЗ України досі не ліцензований за європейськими стандартами. Мережа вищих навчальних закладів налічувала у 2006/07 навчальному році 951 заклад. Серед них функціонує 172 університети, 62 академії, 128 інститутів. В Україні закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації - 345 (для порівняння: у Франції таких закладів - всього 80), у тому числі 232 - державної форми власності.[5]

Мережа забезпечує навчання 249 578 студентів на 10 тис. населення. В університетах, академіях, інститутах навчається 2 212 519 студентів.[5] Потенціал вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірний і формується під впливом соціально-економічної ситуації та інфраструктури виробничої та невиробничої сфери регіону.

Тому Міністерство освіти і науки України прагне більш повно врахувати процеси регіоналізації освіти. Суть цих процесів обумовлена прагненням молоді отримувати освіту якомога ближче до місця проживання. Тому підтримується ініціатива вищих навчальних закладів щодо створення позабазових підрозділів. За останній рік створено 49 таких підрозділів. Таким чином досягнуто вирівнювання освітніх потенціалів регіонів за кількістю студентів на 10 тис. населення, а кращі вищі навчальні заклади стали доступнішими для молоді різних областей.

Висновок

Після підписання Україною Болонської декларації розпочався новаторський за своїм характером процес інтеграції вітчизняних вищих навчальних закладах у європейський і світовий простір. Практична площина реалізації болонських домовленостей охоплює широке коло питань, пов'язаних із стратегічними орієнтирами розвитку освіти у XXІ ст., і включає формування єдиної нормативно-правової бази з метою універсалізації соціально-педагогічного і культурологічного змісту освіти; впровадження педагогічних технологій інноваційного типу; розвиток сучасних економічних відносин в освітній сфері; підвищення якості та доступності освіти; академічну мобільність кадрів середньої ланки; забезпечення національних освітніх пріоритетів при входженні вітчизняних навчальних закладів до міжнародних структур.

У цьому контексті актуальними для наукового пошуку є порівняльний аналіз фінансування національних систем освіти різних держав і адаптація зарубіжного досвіду до реальних умов функціонування українських освітніх закладів. Крім того, принципово важливими є інституціональне регулювання діяльності вищих навчальних заходів і забезпечення їх конкурентоспроможності в умовах відкритої економіки.

Таким чином, в нашій державі доволі впевнено стартував процес входження вітчизняної освіти до єдиного освітянського простору Європи. Але, звичайно, є певні проблеми, без вирішення яких Україна, як європейська держава, не зможе продовжити зближення з країнами Європи не тільки в освітньому, а і всіх інших напрямах. Тому потрібно, щоб все суспільство активно включилися в процес перебудови нашої освіти відповідно до загальноєвропейських і національних традицій.

Список використаної літератури

1) Гендерний центр: підтримка Болонського процесу// Київський політехнік: Щотижня. газ. Нац. техн. ун-у України «КПІ». - 2006. - №4.

2) Каленюк І. «Рух Європи до знань, Болонський процес і Україна»// Вища освіта України. - 2004. - №3 - С.22-28

3) Колот А.М. «Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці фахівців економічного профілю»// Вища школа. - 2007 - №2,3 - С.20-33.

4) «Шлях України до Болонського процесу»// Освіта України. - 17.08.2004. - С.3

5) www.ukrstat.gov.ua