Рефераты

Соціальні та психолого-педагогічні проблеми молоді

Соціальні та психолого-педагогічні проблеми молоді

2

План

Вступ……………………………………………………………………

3

І.

Соціальні та психолого-педагогічні проблеми насилля над молоддю………………………………………………………………..

6

1.1.

Молодь як соціальна категорія……………………………………….

6

1.2.

Умови життєдіяльності молоді, яка постраждала від насильства……………………………………………………………...

10

Висновок до І розділу…………………………………………………

15

ІІ.

Соціально-правовий захист як теоретичне підґрунтя соціальної роботи з молоддю……………………………………………………..

16

2.1.

Соціально-правовий захист…………………………………………..

16

2.2.

Методи соціальної роботи з молоддю, що постраждала від насильства……………………………………………………………...

21

Висновок до II розділу………………………………………………...

29

Висновки…………………………………………………………….....

30

Список використаних джерел………………………………………...

32

Вступ

Тисячолітня історія існування людства засвідчила неспростовну, об'єктивну істину - майбутнє має тільки той народ і держава, які пов'язують своє буття і завтрашній день з молоддю, з наступним, прийдешнім поколінням. Можна шанувати молодь, пишатися нею, критикувати і навіть засуджувати її дії і вчинки, не поділяти життєву позицію, проте абсолютно неможливо не прислухатися до думок молодих людей, до їхніх поглядів, не брати до уваги особливості ідеалів, інтересів, запитів і потреб юнаків і дівчат, до їхніх ціннісних орієнтацій і навіть нетерпимості, безапеляційності, радикалізму. За будь-яких обставин і в будь-які часи ситуація стосовно молоді і в молодіжному середовищі утворювалася саме у такий спосіб.

Мабуть, найстабільніші, найдосконаліші і найдемократичніші ті суспільства, де різні покоління людей, - незалежно від їхніх принципових відмінностей і навіть суперечностей, - можуть свідомо зробити крок назустріч одне одному, здатні співпрацювати, самореалізуючись і дбаючи при цьому про взаємну самореалізацію. Така ситуація може статися лише за умови, якщо молоде покоління відповідним чином сформоване і підготовлене до життя.

Питання сутності молоді, як великої соціально-демографічної групи, характеру і особливостей її соціалізації, розвитку молодіжного руху має велике як теоретичне, так і практичне значення. Це дає змогу, з одного боку, створити умови для саморозвитку і самореалізації молоді, а з іншого, - включити її в усі суспільні процеси з метою прогресивного поступу суспільства вперед. При цьому роль молоді в суспільно-політичному житті саме суспільств перехідного стану особливо істотна. Не є тут винятком і Україна. Адже молодь - це та частина суспільства, яка самою логікою історичного процесу відіграє важливу роль у подоланні кризи і формуванні громадянського суспільства. Молодь спроможна швидше, ніж інші соціальні групи, опанувати нові знання, професії і спеціальності, необхідні в умовах перебудови і перспективного розвитку економіки.

Наприкінці XX - на початку XXI ст. проблеми молоді стають особливо актуальними й розглядаються багатьма міжнародними організаціями та урядами різних країн. Так, лише ООН питання про стан молоді розглядала на спеціальних засіданнях у 1980, 1982, 1992 pp., a у 1985 р. було проголошено Міжнародним роком молоді під гаслом «Участь. Розвиток. Мир». Також ООН у 1995 р. було ухвалено Всесвітню програму дій молоді до 2000 р. і на подальший період.

Останніми роками в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, значна увага приділяється розв'язанню конкретних проблем молоді і її соціалізації.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

Незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства у сім'ї в його різноманітних формах, тієї інформації, що є достатньо для того, щоб привернути до цього явища широку увагу. Оскільки у випадках насильства у сім'ї в офіційних статистичних джерелах, зазвичай не виділяються в окрему категорію і складають вагому долю латентної (або прихованої) злочинності, то скласти уяву про справжні масштаби різноманітних видів насильства у сім'ї дуже важко. (Зазначимо, що в Єдині звіти із злочинності США введено категорію «насильство у сім'ї»).

Згідно з оглядом, проведеним у США, до 6,9 мільйона дітей за рік зазнали жорстокого поводження з ними (1,5 мільйона дітей - фізичного насильства) з боку своїх батьків. Від 1,9 до 2,1 мільйона жінок стали жертвами фізичного насильства з боку своїх партнерів. Число жертв жорстокого поводження з людьми похилого віку складає від 0,5 до 2,5 мільйона (у більшості - це жінки старші 75 років).

Серед дітей (до 17 років) - 80% скоюють насильство, більше половини - жорстоке насильство стосовно своїх братів та сестер, а близько 10% - стосовно своїх батьків. Воно бувало часом таке, що закінчується смертю. Взагалі встановлено, що, як у розвинених країнах, так і у тих, що розвиваються, половина або й більше вбивств відбувається у сім'ях і найчастіше жертвами стають жінки. Не виключенням є й наша країна, де більшість убивств споюються саме в сім'ї, на «побутовому ґрунті» (як кажуть спеціалісти), а популярною зброєю є кухонний ніж. Якщо говорити про насильство у сім'ї, то складності отримання об'єктивної інформації пов'язані не тільки з наявністю або відсутністю відповідної звітності, а й тим, як сама жертва сприймає те, що сталось з нею.

Одним із основних джерел домашнього насильства є пережитки патріархальної свідомості в сучасному світі. В патріархальному суспільстві повністю домінували чоловіки, які були зобов'язані забезпечити сім'ю всіма необхідними ресурсами для життя, а також захищати її від будь-якої зовнішньої загрози. При цьому жінки і діти були зовсім безправними і повністю підкорялися чоловіку. Влада чоловіків підтримувалась шляхом жорстокого насильства. Культурна традиція, яка підтримувалась релігією, не просто виправдовувала насильство в сім'ї, але і робила його обов'язковим елементом життя.

В наш час існує багато чисельні стереотипи, успадковані від патріархального суспільства, які у суспільній свідомості виправдовують насильство. Достатньо згадати відоме прислів'я «Б'є - значить любить» або розповсюджену думку про те, що жінки самі провокують насильство над ними, не виконуючи законних вимог чоловіка. В основу цих стереотипів покладене уявлення про другорядну роль жінки, її другорядність.

Об'єктивно сприяє збереження домашнього насильства і економічна нерівність між чоловіками і жінками. В країнах з ринковою економікою, в тому числі і в найдемократичніших країнах, більшість власності знаходиться в руках чоловіків. Подібна ситуація склалась і в Україні. Нерівною є і оплата праці.

До цього слід додати, що рівень безробіття серед жінок значно вищий, ніж серед чоловіків. Ця економічна нерівність робить жінку залежною від чоловіків, що об'єктивно сприяє домашньому насильству.

Отже, тема нашого дослідження: «Технологія соціальної робот з молоддю, яка постраждала від сексуального насильства» є актуальною і обрана не випадково.

Об'єктом курсової роботи є молодь, яка постраждала від насильства.

Предметом - методи соціальної роботи, які використовуються у роботі з такою категорією молоді.

Мета нашого дослідження - виявити методи соціальної роботи, які є найбільш ефективними у роботі з молоддю, яка постраждала від насильства.

Перед собою ми ставимо такі завдання:

- охарактеризувати молодь, як соціальну категорію;

- проаналізувати умови життєдіяльності молоді, яка постраждала від насильства;

- з'ясувати роль соціального та правового захисту такої категорії молоді.

І. Соціальні та психолого-педагогічні проблеми

насилля над молоддю.

1.1. Молодь як соціальна категорія.

Молодь, її проблеми, як великої і специфічної соціально-демографічної групи, напрями соціалізації та процеси самореалізації у суспільстві вивчають різні науки та наукові дисципліни, тому найбільш об'ємний, узагальнювальний «портрет» молодої людини, молодої генерації (покоління), понад усе в конкретно-історичний час і в конкретному суспільстві, можна уявити лише на міждисциплінарному рівні, тобто з урахуванням даних багатьох наук. Отже, в комплексі феномен «молодь» дає змогу розглянути лише соціологія молоді [7, с.15].

Людина, і особливо молода, яка поступово вступає у продуктивне життя, завжди була і є першопричиною, носієм, джерелом і результатом усіх суспільних відносин і перетворень. Як зауважують російські вчені: «Сучасне суспільство має відкрити молодь як об'єкт історії, як винятково важливий чинник змін та носій нових ідей і програм, як соціальну цінність особливого ґатунку. Без фундаментального переосмислення ролі молоді в соціальних процесах, без перевороту у свідомості щодо її феномена людство неспроможне прорватися до нових висот цивілізації» [18,с.6].

Слід наголосити, що наведене вище зауваження має безпосереднє відношення до будь-якого суспільства, але значною мірою - до суспільств нестабільних, що трансформуються, перебудовуються в плані своїх політико-економічних систем, принципів та механізмів функціонування. У цьому разі безпосередньо йдеться про пострадянські, постсоціалістичні країни, а також про новітню Україну. Це важливо тому, що проблеми молоді, молодого покоління у будь-якому суспільстві, за будь-яких умов і обставин мають розглядатися з погляду трьох основних взаємозв'язаних аспектів:

- що може дати молоді, молодому поколінню суспільство, держава для їхнього розвитку, соціального, громадянського становлення і самореалізації;

- що спроможна і може дати сама молодь, молоде покоління суспільству, державі для їхнього поступального, прогресивного розвитку та функціонування;

- як найповніше можна використати, зреалізувати потенціал молоді не лише у власних, а й суспільних інтересах.

Поняття «молодь» пояснюється різними науками - соціологією, філософією, психологією та ін. Розглянемо визначення цього поняття.

Велика Радянська Енциклопедія визначає молодь як «соціально - демографічну групу, що вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншими соціально-психологічними якостями»[8, с.478].

Короткий енциклопедичний словник із соціальної філософії визначає молодь як «соціально-демографічну верству, групу суспільств, що виділяється в основній сукупності віковими характеристиками, особливостями соціального становища і зумовленими цим соціально-психологічними властивостями».

За Словником соціологічних і політологічних термінів молодь - це «велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхнє соціально-економічне і суспільно - політичне становище, духовний світ перебувають у становленні, формуванні».

Отже, визначення поняття «молодь» є майже ідентичними, проте мають місце і певні, вельми істотні розбіжності. Найперше, йдеться про особливості вікової періодизації молоді.

Такі особливості відмічали і пояснювали багато видатних діячів минулого. Наприклад, свою вікову періодизацію молоді пропонував видатний французький філософ, соціальний мислитель Ж.-Ж. Руссо. На його думку, на шляху досягнення дорослості людина проходить п'ять етапів становлення: від народження до кінця першого року; від 2 до 12 років; від 12 до 15 років; від 15 до 20 років; від 20 до 25 років.

При цьому періодом юності Ж.-Ж. Руссо вважав вік з 15 років і характеризував його як момент певної кризи, коли молода людина не визнає над собою керівництва і не хоче бути керованою[3 1, с 12].

У багатьох розвинених країнах, насамперед європейських, молодою вважають людину віком до 25 років, тоді як у колишньому СРСР - до 28 років, а нині практично до 30 років. Слід зауважити, що зменшення молодіжного віку суспільству, державі досить вигідні, оскільки правовий статус, соціальна відповідальність молоді наступає в такому випадку раніше, а це означає, що держава раніше позбавляє себе від піклування про молодь та її соціальну підтримку.

Соціологи деяких країн, зокрема США, період молодості визначають з 12 до 24 років, розділяючи при цьому молодь на «юнацтво» (12-18 років) і «молодих дорослих» (18-24 роки).

У термінології та практиці ООН послуговуються такими основними визначеннями стосовно дітей і молоді:

- діти - особи, які не досягли 18-річного віку;

- підлітки - особи віком від 10 до 19 років (включаючи молодший, середній і старший підлітковий вік);

- молодь - особи віком від 15 до 24 років;

- молоді люди - всі особи віком від 10 до 24 років.

Хоча в окремих країнах відповідно до практики та статусу соціальних служб використовуються власні класифікації молоді, вікові межі окремих її категорій, груп практично мало різняться.

Останнім часом з метою більш виразної характеристики відокремлених груп молоді, як і молоді загалом, використовуються і недостатньо науково обґрунтовані терміни і поняття, наприклад: «тінейджери» («підлітки»), «молоді дорослі», «дорослі молоді люди» та ін.

У 70-80-х роках унаслідок акселерації, продовження та ускладнення процесу соціалізації молоді її вікові межі були істотно розширені. Наприклад, нижня межа - від 14 до 16 років; верхня - 25 до 30 років, а в окремих країнах навіть 25-35 років.

У колишньому СРСР (у тому числі й в Україні) вікові межі молоді були визначені у межах 14-28 років. Такими вони залишаються фактично й нині, будучи закріпленими, зокрема, Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

Отже, межі молодіжного віку зумовлені насамперед особливостями підготовки і вступу молоді у продуктивне життя. На цій основі вони фіксуються у відповідних нормативно - правових документах, в яких визначаються право і можливість молодих людей займатися самостійною професійною діяльністю най різноманітнішого характеру, нести відповідальність за свої вчинки тощо.

За радянським законодавством основних соціальних, політичних прав молода людина набувала у віці 16-18 років, що й зумовлювало нижню межу молодіжного віку. Стосовно верхньої межі, то вона в різних країнах різна, залежно від рівня їхнього соціально-економічного розвитку. Саме з урахуванням цього ООН і визначає молодь на лише як вікову групу населення, а й як «період між закінченням дитинства і початком трудової діяльності»[26, с.2].

Український вчений М. Перепелиця виокремлює три основні періоди в житті молоді:

- перший - період пошуку (коли молода людина обирає ким і якою їй бути);

- другий - період інтеграції у суспільство (початок трудової біографії у будь-якій сфері суспільне корисної праці);

- третій - період початку інтенсивної творчої праці (завершення процесу соціалізації) [25, с 13-14].

Поняття «молодь» можна також охарактеризувати, беручи до уваги кілька взаємопов'язаних характеристик - соціальну, юридичну, економічну, демографічну, психологічну, фізіологічну. Так, учені визначають три основні молодіжні підгрупи, що мають конкретні устремління, ідеали, життєві пріоритети і позиції:

- перша (молодіжна) - 14-18 років;

- друга (середня) - 19-23 роки;

- третя (старша) - 24-28 (до 30) років.

Упродовж багатьох років, особливо в марксистському вченні про суспільний розвиток, домінував класово-партійний підхід при вивченні молоді, як соціальної групи. За визначенням соціолога Н. Шуст, найістотнішими були такі концепції:

- молодь розглядалася виключно в системі конкретної суспільно - економічної формації, як потенційний резерв суспільства (біологічний, економічний, соціальний та ін.);

- молодь визнавалася як процес і засіб зміни поколінь, як засада відтворення соціально-класової структури суспільства;

- молодь характеризувалася нестійкою частиною суспільства, яка потребує організованого виховного впливу [37,с.24].

Як велика соціально-демографічна група, молодь характеризується деякими загальними рисами, а саме:

- більш високим рівнем освіти порівняно з іншими соціальними групами;

- великим соціальним динамізмом, мобільністю, романтизмом і соціальною нестриманістю;

- високим значним потягом до нового, прогресивнішого способу життя.

Усе це насамперед варто брати до уваги, коли постає питання про сутність і особливості феномена «молодь». При цьому принципового значення набуває питання щодо методології, основних принципів і підходів у вивченні молоді.

Аналізуючи сутність і зміст поняття «молодь», її соціальне і суспільно-політичне призначення в суспільстві, його функціонуванні, слід пам'ятати, що молодь - це специфічна соціально-демографічна група суспільства, яка характеризується не лише віковими межами, а й особливостями соціального становлення та розвитку. Потрібно також виокремити роль і значення молоді, беручи до уваги, що молодь є біологічним і соціальним відтворенням суспільства, єдиним джерелом трудових ресурсів, головним носієм великого інтелектуального і фізичного потенціалу свого народу та зумовлює соціальну і професійну перспективу суспільства [37, с 10].

Молодь не є чимось (як соціальна група) абсолютно виділеним із соціальної спільноти, етносу, народу. Навпаки, молодь - це спільність людей нового покоління, яка природно і об'єктивно включена у різні соціально-демографічні, освітні, професійні, етнічні та інші соціальні групи, існуючі в історично конкретному суспільстві. Завдяки цьому вона завершує етап первинної і проходить етап вторинної соціалізації.

Така спільність не обмежується єдиними віковими межами. У кожній когорті покоління у фазі молодості ці межі можуть істотно відрізнятися,

У соціологічному контексті генераційно-культурологічний підхід є насамперед спробою розв'язати проблему взаємодії соціальних груп, з присутнім їм колективною єдністю, а також оточення, з його активним впливом на ці групи. Такий підхід дає змогу розглянути вплив соціальних та соціокультурних змін в процесі накопичення молоддю потрібного життєвого досвіду та окреслити головним чином, що відрізняє її від попередніх поколінь [32, с.94].

На основі генераційно-культурологічного підходу, на думку Н.Шуст, молодь варто розглядати не лише як вікову когорту, а й як групу, що перебуває на особливій стадії соціокультурної еволюції поколінь. На цій стадії молоді люди набувають статусно-рольових функцій; завдяки яким вони зможуть більшою мірою відігравати інституційно-організаційну роль у такому суспільстві та мати стабільний спосіб життя і думок [37,с.10].

1.2.Умови життєдіяльності молоді,

яка постраждала від насильства.

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нанесення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

З правової точки зору фізичне насильство - це реальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомо-фізіологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, холодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин і т.п., а також вплив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами [3, с.27].

Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм:

- зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки і т.п.);

- пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасливих випадків.

Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини:

- страх фізичного контакту з дорослими;

- прагнення приховати причину травм;

- плаксивість, самітність, відсутність друзів;

- негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;

- спроба вчинити суїцидний вчинок.

Зневага як один з різновидів сімейного насильства - це систематична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі, медичному догляді, захисті і прихильності, що може призвести до погіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін «пасивна зневага використовується тоді, коли має місце ситуація ізоляції мало - чи недієздатної людини, залишення його на самоті і (чи) ігнорування [5, с.6].

Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкода психічному здоров'ю.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток почуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й ін. [4, с.12].

Спектр психологічного насильства включає:

а) психологічні впливи ( погрози, приниження, образи, надмірні вимоги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фрустрація основних потреб дитини і т.п.);

б) психологічні ефекти ( втрата довіри до себе і світу, дифузійна самоідентичність, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність, порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, погана успішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильність до самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного розвитку, особистісна психопатологія різної етіології - наркотична залежність, анорексія, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, соматичні й психосоматичні захворювання - виразка шлунка, алергії, надлишкова вага, енурез і т.п. ).

в) психологічні взаємодії (домінантність, ефективність, непередба-чуваність, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків, нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність, самознищення з боку дітей).

Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.

У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вживається словосполучення «погроза застосування насильства», під яким розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди).

Сексуальне насильство - будь-який вид домагання, що вира-жається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі.

Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду[5, с.9].

До різновидів сексуального насильства відносять:

- мануальний, оральний, генітальний або будь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;

- введення для стимуляції предметів у піхву, анус;

- сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або залучення в проституцію;

- невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини;

- мастурбація з боку дитини або дорослого;

- єксбіціонізм - демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць перед дитиною;

- вуайєризм - підглядання за дитиною в момент купання, перевдягання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання.

Сексуальне насильство - це залучення функціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях.

Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми [6, с.128].

Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особистості дитини. Наслідки цієї травми часто виливають на те, якою буде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відносинах. В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивну поведінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертвами насилля, і до токсикоманії.

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі:

- сутність самої природи сімейного насилля;

- її секретність і сором;

- юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

- залежне положення жертви.

Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигналізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять:

- батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми;

- один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або часто відсутній;

- дочка вступає в стадію фізичної зрілості;

- один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство;

- соціальна чи географічна ізольованість;

- алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику, проводила себе «спокусливо». Реакція підлітка на сексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу.

Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усвідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно батьків обох статева батьки, відповідно, мають аналогічні почуття стосовно своїх дітей.

Із зґвалтуванням дитини пов'язані не тільки тілесні й психічні травми, але й соціальні проблеми в стосунках з членами сім'ї, в стосунках з сусідами, в учнівському колективі та з іншими. В зв'язку з цим першочерговим завданням соціальних та психологічних служб є розробка способів і методів профілактики насильства та роботи з жертвами сімейних злочинів [13, с.201].

Вікові особливості психіки малолітніх І неповнолітніх потерпілих (незрілість, підкорення авторитету дорослого, довірливість, недостатність життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих відносин, невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і прогнозувати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до сексуального насильства над дітьми. У той же час ці ж якості служать прихованню сексуального зловживання дітьми, і більш того, якщо дитина розповідає старшим про те, що трапилося, вони провокують недовіру до її розповіді.

Практично важко визначити які форми контакту між дитиною і дорослим, крім власне статевого акту, підлягають юридичній забороні, в яких випадках сексуальна стимуляція дитини може розглядатися як прояв батьківської любові, і в них - як сексуальні зазіхання до дитини.

Й. С. Кон відзначає, що діти залежать від дорослих, вони найчастіше не усвідомлюють, що з ними роблять, їхня «добровільність» може бути фіктивною. Він також звертає увагу на те, що в області сексуальних зловживань дітьми існує багато невірних уявлень. Серед них :

- сексуальні замахи на дітей дуже рідкісне явище і є ознакою морального розпаду і деградації суспільства;

- більшість сексуальних замахів вчиняють сторонні;

- всі дорослі, що, розбещують дітей - «збоченці», сексуально хворі люди;

- сексуальні замахи на дітей відбуваються головним чином у бідному, неосвіченому середовищі і неповних родинах;

- розповідаючи про сексуальні замахи, діти обманюють, видають уявне за дійсне;

- дитина - пасивний об'єкт сексуальних зазіхань [28, с.239]. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться до наступних груп ризику:

- особи, в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;

- підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;

- особи з аномаліями психіки або педагогічне запущені діти;

- особи з проявом гіперсексуальності;

- особи, схильні до самогубства па сексуальному ґрунті;

- особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі сексуальні риси;

- особи, які раніше залучалися до відповідальності за правопорушення сексуального характеру [28, с. 333].

Таким чином, із зазначених груп ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи зі шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних злочинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психологів, батьків (там де це можливо), соціальних працівників, і, якщо це необхідно, служби охорони правопорядку.

Економічне насильство - одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працювати.

Медичне насильство - недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'язування субстанцій, що призводять до звикання і залежності.

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження особистого майна і незадоволення базових потреб [29, с.12].

Висновок до І розділу.

Важливим чинником відтворення усіх елементів соціальної структури суспільства є молодь.

Тож не випадково, що в соціології її роль розглядається як основна сутнісна характеристика цієї соціально - демографічної групи.

У результаті постійної, неперервної зміни поколінь відбувається не тільки процес простого відтворення (наступності) соціальної структури, а й істотного оновлення усієї системи соціальних відносин, а також передавання (трансляції) оновленого сукупного суспільного досвіду від одного покоління до іншого.

Реалізуючи свої основні соціальні функції (відтворювальну, інноваційну, трансляційну) кожне молоде покоління таким чином інтегрується в суспільство, заповнюючи різні позиції та ніші його соціальної структури.

За останнє десятиліття насильство над молоддю усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем.

Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

ІІ. Соціально-правовий захист як теоретичне підґрунтя

соціальної роботи з молоддю.

2.1. Соціально-правовий захист.

В психолого-педагогічній літературі існує великий перелік загальних індикаторів, які проявляються в переживаннях і поведінці дітей з сімей, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в сім'ї, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини. Ми наведемо лише деякі з них, які, на наш погляд є найбільш інформативні для практичного психолога та соціального педагога.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися різним чином: від занурення в себе і пасивності до насильницької поведінки [9, с.5].

Зовнішні прояви поведінки. Дім, у якому зустрічається насильство, зовсім непередбачуваний, це місце, що лякає маленьку дитину, яка не знає, коли відбудеться наступний спалах насильства і наскільки сильним він буде. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти зроблять висновок, що насильство є спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти і проблеми. В зв'язку з тим, що ніхто не показав цим дітям, як варто говорити про їхні почуття, вони дуже часто не знають, що вони переживають або відчувають і як можна виразити свої емоції і почуття у вербальній формі.

Залучення в боротьбу батьків. Багато дітей втягуються в боротьбу батьків. Вони запекло хочуть зупинити насильство і конфлікти, які вони постійно спостерігають у своїй сім'ї. Вони можуть переживати почуття відповідальності за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що вони - діти - є причиною розладу в сім'ї. В результаті того, що діти так глибоко включені в конфлікт у сім'ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей своїх батьків [12, с.140].

Захисник матері. Багато дітей з сімей, де практикується насильство, залучаються у конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побиття. Дитина відчуває гнів стосовно свого батька, за те, що той заподіює біль матері. Деякі діти можуть бути обурені тим, що їх матері слабо протидіють і підпорюються насильству.

Розчарування. Життя в сім'ї, де практикується насильство, дуже напружене. Постійний стрес, що переживають діти, часто веде до того, що вони засмучені, розчаровані, часто виходять із себе навіть при незначних труднощах.

Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються знайти виправдання насильницьким діям. Дитина, мати якої постійно виправдує її батька, за заподіяне ним насильство, часто починає відчувати, що вона теж «заслуговує», щоб її били, може дійти висновку, що бути улюбленим означає випробовувати фізичний біль.

Почуття непотрібності. У зв'язку з тим, що батькам потрібно віддавати багато енергії і сил на подолання конфлікту, то в них залишається мало сил на виховання і прояв любові і турботи до своїх дітей. У результаті у дітей може виникати почуття занедбаності, що змушує їх думати, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, що заслуговують уваги і турботи [14, с.144].

Ізоляція. В більшості сімей, в яких використовується насильства як засіб виховання, факт насильства не обговорюється відкрито. Дітям батьки дають зрозуміти, що не слід обговорювати сімейну ситуацію в школі або з друзями. Це змушує дітей почувати себе якимись особливими. Деякі діти навіть думають, що з ними щось не в порядку, тому що їхнє життя в сім'ї відрізняється від життя їхніх однолітків.

Суперечливі почуття стосовно батька. При втечі дітей з дому або вилученні їх з сім'ї, вони продовжують вважати батька своїм батьком незважаючи на те, що останній жорстоко поводився з ними. Тому дитина може переживати різні почуття стосовно нього, наприклад, нудьгувати за ним, бажати повернутися додому, щоб піклуватися про батька і т.п.

Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо-батьківських стосунках:

Соціальний статус сім'ї:

- малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомними дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією, стреси, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті, втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні культурні чи релігійні фактори;

- юні батьки (17 років і молодше);

- низький рівень освіти батьків і нестача знань в області виховання дітей;

- статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.

Індивідуально - психологічні особливості батьків:

- психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпульсивність;

- наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми, притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

- батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені батьківських прав.

Соціальне - психологічні особливості дітей - жертв насильства:

- небажана, нелюбима дитина;

- наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоношеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим родичем;

- порушення в поведінці дитини, гіперактивність, «важка дитина», високообдарована чи талановита дитина і т.п. [23, с.86].

Для повного розгляду ситуації обов'язково повинні враховуватися особливості поведінки батьків або опікунів, які є характерними для осіб, яким властива насильницька поведінка щодо своїх дітей:

- суперечливі, незрозумілі пояснення причин травм у дитини, небажання внести ясність у те що відбувається;

- несвоєчасне звертання за допомогою у випадку травм у дитини чи звертання за допомогою з ініціативи сторонніх осіб;

- обвинувачення в травмах саму дитину;

- неадекватна реакція батьків на важкість ушкоджень, прагнення до їх перебільшення чи зменшення;

- відсутність стурбованості за долю дитини;

- неуважність, відсутність ласки, емоційної підтримки дитини;

- стурбованість власними проблемами, неуважність до здоров'я дитини;

- розповіді про те, як їх карали у дитинстві;

- ознаки психічних розладів у поведінці чи прояв патологічних рис характеру (агресивність, збудженість, неадекватність і т.п.);

- перекладання на дитину відповідальності за власні невдачі, ототожнення дитини з нелюбимим родичем, негативна характеристика дитини і т.п. [17, с.13].

Доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається за допомогою сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію, але не говорити «я Вас розумію»; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати всі «за» та «проти» звернення до правоохоронних органів.

Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі або знайомі жертви, необхідно порадити їм поговорити з нею особисто, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів. Обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву, чому їх так турбує ця ситуація та проаналізувати можливі дії з її врегулювання. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Потрібно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, розміщення її у спеціалізованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості) - це право та обов'язок кожної людини [9, с.16].

Страницы: 1, 2


© 2010 Рефераты