Протягом 20--30-х років XX ст. у СІЛА й у Велико-британії домінувала психодинамічна модель, основою якої була психоаналітична теорія 3. Фройда, яка головну роль відводить внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами, мотивами і нахилами). Розвинута і доповнена швейцарським психологом і пси-хіатром Карлом-Густавом Юнгом (1875--1961), авс-трійським психіатром Альфредом Адлером (1870-- 1937), німецько-американським психологом і психопа-тологом Карен Хорні (1885--1952), ця модель і нині пе-ребуває в арсеналі соціальних працівників.

Сучасна психодинамічна модель соціальної роботи -- це модель практики, яка фокусується на внутрішньому світі індивіда і послуговується психічним детермініз-мом, тобто принципом, згідно з яким дії та поведінка людини витікають радше з процесу її мислення, ніж з впливів міжособистісних відносин або навколишньої ситуації.

Паралельно з психодинамічною моделлю у 60-ті ро-ки XX ст. розвивалися когнітивна (англ.cognitive -- пізнавальний) та біхевіористська (англ. behaviour -- поведінка) моделі, які виражали інтерес спеціалістів до процесів мислення і поведінки клієнта. Згідно з когні-тивною моделлю практики соціальної роботи фахівці, які здійснюють втручання, повинні виходити із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумов-лено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами («мислення формує по-ведінку»). А біхевіористська модель спирається на роз-гляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища і спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки, під-силювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.

У цей час відбувалося творення теорії кризового втручання, якою активно послуговуються і в сучасній практиці. Вона враховує випадки, коли до соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психо-логічної кризи, що вимагає оперативних дій і перебран-ня фахівцем на себе відповідальності за розв'язання проблем клієнта.

2. Гуманістичні моделі.

У 60--70-ті роки XX ст. особливого поширення набула гуманістична модель, що розвивалася на проти-вагу психоаналізу і біхевіоризму. Якщо психоаналіз ключовим вважав підсвідомі та ірраціональні чинники поведінки людини, біхевіоризм акцентував увагу на значенні навчання і досвіду, то гуманізм розглядав лю-дину як свідому, розумну, творчу і самодостатню істоту, яка є активним творцем свого життя. Основні положен-ня гуманістичної психології розвивались на основі нчення американських психологів Абрахама Маслоу (1908--1970) і Карла-Ренсома Роджерса (1902--1987). Зокрема, на основі розробленої К.-Р. Роджерсом «клієнт-центрованої моделі» (недирективної дії) ґрунтуються загальні принципи соціальної роботи.

У 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поши-рення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієн-тують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Отже, системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, все-редині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різнома-нітними соціальними інститутами -- державою, систе-мою освіти і виховання, економічними та іншими орга-нізаціями.

Утвердження екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі зумовлене особливою увагою, що спостерігалася в 60-ті роки XX ст., до проблем екології людини (соціальної екології), зосередженої на вивченні закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища, його збереження і охорони. В організації соціальної роботи екологічна модель пропонує особливу увагу звертати у роботі з клієнтом на рівень співвідно-шення особистості з навколишнім середовищем (фізич-ним і соціальним). Зміст діяльності спеціалістів у межах цієї моделі полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особис-тісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, і у впливі на зміну умов соціального і фізичного оточення, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Протягом 70-х років XX ст. заявила про себе зосере-джена на завданні модель, яка орієнтує практичних працівників на осмислення майбутньої роботи з клієн-том. Така робота передбачає вивчення проблеми, узгодження її мети і часових меж, безпосереднє виконання завдання. Ця модель пропонує чітку послідовність діаг-ностики проблеми клієнта та роботи з нею.

У наступні роки намітився розвиток соціально-ра-дикальних підходів, які орієнтуються на політичні та економічні проблеми клієнтів. їх прихильники переко-нані, що розв'язання соціальних проблем можливе у ширшому контексті, ніж робота на індивідуальному рівні. Радикально орієнтовані спеціалісти, особливо учасники феміністського руху, які виступають за рів-ноправ'я між жінками і чоловіками, зосереджують ува-гу на нових соціальних проблемах, розв'язання яких перебуває за межами державних програм (бездомність, сімейне насилля, гомосексуалізм тощо), на пошуку аль-тернативних систем надання послуг і нових методів практичної роботи, створенні кризових і консультацій-них центрів. Соціально-радикальна модель соціальної роботи кидає виклик психологічним поясненням проб-лем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, ви-користання структурних засобів розв'язання проблем, проведення масових акцій на захист прав клієнтів та ін-ших колективних дій.

Подальший розвиток соціальної роботи пов'язаний з використанням різноманітних технік індивідуальної роботи, поширенням профілактичної роботи та робо-тою в громаді. У науковому середовищі набули по-пулярності ідеї постмодернізму та інтеракціонізму, які визнають існування множинності істин, розвиток «Я» у процесі взаємодії, що актуалізує діяльність клієнта.

Багато науковців вважає, що психодинамічна мо-дель соціальної роботи, зародившись у 20-ті роки XX ст. одночасно зі становленням соціальної роботи як фаху, домінувала в ній понад 40 років і дотепер залишається однією з наріжних теоретичних концепцій. Однак ре-альна практика завжди балансувала між психологічни-ми особливостями клієнтів і соціальними детермінанта-ми їх проблем, тобто структурними чинниками склад-них життєвих ситуацій. Наприклад, запропонована у 20-ті роки М. Річмонд діагностична робота з випадком, що спершу спиралася на психосоціальні, а згодом -- на психоаналітичні концепції, співіснувала з парадигмою соціальної роботи, яка виходила із групових соціальних інтересів (рух поселенців та «війна з бідністю»). На цій підставі американські дослідники не визнають лінійно-го розвитку (як послідовності етапів) методології і соціальної роботи, а ведуть мову про дві її школи (напрями), кожна з яких виробила власні методики, вимоги до на-ничок соціальних працівників і форм їхньої підготовки. І Гредставники однієї з них спираються на індивідуалі-зований підхід, використовуючи переважно психоло-гічні методи роботи, іншої -- на структурний, намагаю-чись змінити соціальне становище клієнтів завдяки впливу на їх оточення та умови, орієнтуються на роботу в громаді, використовуючи переважно знання із соціо-логії та менеджменту.

Балансування між орієнтацією на індивідуальне і структурне особливо помітне у розвитку соціальної робо-ти протягом останніх десятиліть у Німеччині (ФРН). За твердженнями німецьких учених, наприкінці 60-х -- на початку 70-х років XX ст. концепції держави загально-го добробуту і соціальної роботи як суспільного інститу-ту суттєво зміцнилися під впливом кейнсіанства (вчен-ня, яке обстоює активний вплив держави на розвиток со-ціально-економічних процесів) і фордизму (концепція організації масово-потокового виробництва, забезпечен-ня інтенсивності праці і через це досягнення соціального добробуту тих, хто працює). Узявши на озброєння нео-марксистські і критичні теорії Франкфуртської школи, які наполягали на переосмисленні раціональності побу-дови сучасного суспільства, критичному ставленні до цієї «масової культури» і «масового суспільства», соці-альна робота була спрямована на вивчення власної ролі в капіталістичному суспільстві. Традиційну ідеологію со-ціальної роботи, зосереджену на відносинах допомоги між соціальними працівниками і клієнтами, замінила ідеологія, заснована на аналізі структурних передумов і причин соціальних проблем. Завдяки цьому розвинувся соціетальний (суспільний) підхід до соціальної роботи, який став основою «критичної» соціальної роботи, зо-рієнтованої на компенсаційну функцію, забезпечення відтворення робочої сили. Інтеграцію індивіда в сус-пільство його прихильники витлумачували як інтегра-цію у процес виробництва. Це вважалося сенсом соці-альної роботи, старань соціальних працівників. На їх погляд, допомога пов'язана із здійсненням соціального контролю, а конкретний клієнт є жертвою соціетальних відносин і політичних структур. Тому насамперед необ-хідні зміни домінуючих у капіталістичному суспільстві відносин.

Наприкінці 70-х років XX ст. німецькі практики со-ціальної роботи охололи до макроструктурного економічного і політичного аналізу. У цей період набули по-пулярності психотерапевтичні індивідуалізовані підхо-ди та моделі, вкорінені в теорії «повсякденного життя» і підживлені концепцією сучасного німецького соціоло-га Юргена Габермаса стосовно «системи» і «світу жит-тя». Згідно з нею комунікативна та культурна практика клієнтів розглядається як автономна соціальна реаль-ність, яка не залежить від об'єктивних умов. Соціальна робота, на погляд її прихильників, є системною діяль-ністю, яка «колонізуюче» (нав'язливо) втручається в комунікативний світ клієнта, спричинюючи нову пато-логію. Діяльність соціальних працівників має зосе-реджуватися на мобілізації інституційних і фахових ре-сурсів задля допомоги клієнтові налагодити успішне «щоденне життя». Ключова ідея цього підходу полягає у визнанні традицій, комунікативних патернів (стилю, практики спілкування) такого життя, орієнтації на консультування та підтримуюче втручання.

3. Подальше теортеичне осмислення методів.

Повернення до соціальної роботи психотерапевтич-них моделей супроводжувалося поширенням теорії криз, яка стверджувала про загальну «кризу норм» -- кризу влади, зразків поведінки тощо. Це відбувалося на тлі зростання рівня безробіття в Німеччині, особливо се-ред молоді, що унеможливлювало підтримання власти-вих індустріальному суспільству норм життя. Ці соці-ально-економічні обставини спричинили відмову від погляду на соціальну інтеграцію як на повернення клі-єнтів до оплачуваної праці. Натомість соціальна робота зосередилася на реальних здібностях клієнта, заохочен-ні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.

На розвиток теорії соціальної роботи в Німеччині у 80-ті -- на початку 90-х років XX ст. впливали ідеї «сус-пільства розвитку», прихильники яких стверджували про ерозію традиційних родинних і сусідських зв'язків, культури робітничого класу, яка є наслідком процесу капіталістичної модернізації. Усе це спричинило роз-рив між індивідами та соціальним контекстом. Індивід, на їх погляд, існує сам по собі і не може покладатися на традиційні правила поведінки, поради (наприклад, сто-совно виховання дітей, подолання життєвих криз, вибо-ру виду занять тощо), а тому опиняється у «ризикова-ній» ситуації. З огляду на це соціальні працівники мають забезпечувати професійне консультування, заповнюючи своєрідний вакуум між індивідами і сус-пільством, створюючи нові основи для соціальних зв'язків.

На хвилі процесу детрадиціоналізації й індивідуалі-зації суспільного життя соціальну роботу почали вважа-ти ресурсом, до якого можуть звернутися всі прошарки населення, а не тільки маргіналізовані групи. Це озна-чає, що її почали ставити в один ряд з медициною, юрис-пруденцією, й перестали асоціювати з контролюючою інституцією, дотичність до якої заплямовує її клієнтів.

Розвиток теорії соціальної роботи супроводжували дискусії про права «споживачів послуг», «сервісну орієн-тацію» соціальної роботи, зумовлені впроваджуваною то-дішніми прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер і президентом США Рональдом Рейганом політи-кою неолібералізму, що спрямована на обмеження дер-жавного втручання у соціальну сферу та обсягу держав-них соціальних програм. Учасники цих дискусій розгля-дали клієнта як надзвичайно індивідуалізовану особу, що має право вибору соціальної послуги на вільному рин-ку. Тому його необхідно звільнити від притаманних соці-альній роботі бюрократичних формальностей і надати право впливати на процес соціальної роботи.

Загалом за останні десятиріччя соціальна робота в Німеччині переорієнтувалася із макроструктурних під-ходів на індивідуалізовані, вважаючи клієнта жертвою соціальних обставин, свідомим користувачем соціаль-них послуг, наділеним правом вибору її, а також струк-тур, осіб, які надають їх. Цей підхід, що отримав назву «консьюмерізм» (англ. consumer -- споживач, клієнт), постав як антитеза багатьом існуючим теоріям фахової соціальної роботи.

Сучасний розвиток теорій і моделей соціальної робо-ти у світі зумовлений не лише досягненнями спорідне-них наук (психології, соціології та ін.), а й нагрома-дженням власних емпіричних даних, відпрацюванням оригінальних методик. Важливу роль відіграв і розви-ток непозитивістських наукових парадигм, зокрема фі-лософії постмодернізму, яка давала простір для плюра-лізму думок і підходів, визнання цінності думки кожної людини, її права на істину. Суттєво позначилися й ідео-логічні та політичні концепції, особливо неолібералізм, який підносив свободу вибору в усьому як найвищу цін-ність, а також соціальні і суспільно-політичні рухи, що обстоювали права дискримінованих груп, та соціальноекономічні кризи, які спричинили у багатьох розвину-тих країнах перегляд змісту й спрямованості соціаль-них програм. Наприклад, у 80-ті роки XX ст. наслідком консервативної соціальної політики у Великобританії та США («тетчеризм» та «рейганоміка») було скорочен-ня витрат на соціальні потреби. Водночас у соціальній сфері виникали комерційні соціальні служби, недер-жавні соціальні організації, що працювали за контрак-том із муніципальними службами. У наступне десятиліт-тя британські лейбористи висунули концепцію «Третьо-го шляху» (Third Way), згідно з якою держава повинна захищати ефективні громади і волонтерські організації, сприяти їхній участі у розв'язанні соціальних проблем. На цій теоретичній платформі сформувалися засади со-ціальної політики багатьох країн, що зумовлювало по-ширення у фаховому середовищі відчуття депрофесіо-налізації соціальної роботи. Попри те у Великобританії та США невпинно зростає кількість фахових соціаль-них працівників, відбувається внутрішня диференціа-ція фаху й певна інтеграція його методів.

Загалом багатоманітність теоретичних і практичних підходів до здійснення соціальної роботи свідчить як про складність і суперечливість процесу її становлення, так і про необхідність плюралізму, що зумовлено бага-томірністю людини як суб'єкта і об'єкта професійної ді-яльності. Дискусії щодо альтернативних орієнтацій практики соціальної роботи тривають і тепер, у процесі яких відбувається обмін новими ідеями й досвідом. На сучасному етапі соціальна робота досягла зрілого про-фесіоналізму, є науковою і практичною індустрією, в якій зайняті мільйони людей в усьому світі. Поняття «соціальна робота» нині позначає особливий фах, нау-кову і навчальну дисципліну, що використовує ком-плексний підхід, є вкрай актуальною і перспективною з огляду на проблеми соціального буття.

Використана література

1. Соловьев А. Процесе рождения новых профессий: социальная работа в США, Великобритании и России // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. -- М.: Аспект Пресс, 1997.

2. Социальная работа: Пособие для студентов вузов / Под ред. В. И. Курбатова. -- Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.

3. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. -- К.: КМ Академія, 2000.

4. Соціальна робота і роль соціально орієнтованих неурядових орга-нізацій. Український і закордонний досвід / А. М. Бойко, В. Збігнев. -- К., 2004.

5. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. -- К.: УДЦССМ, 2002.