Людське суспільство протягом своєї історії мало безпосередній вплив на навколишнє природне середовище, величина якого змінювалась у різні епохи, Одночасно змінювалося місце природи у житті людини. На сучасному рівні розвитку людства під його безпосереднім впливом знаходяться усі компоненти природи: літосфера, повітряний простір, води суходолу і океанів, рослинний та тваринний світ.

Населення планети складає основне її багатство, але його чисельність безпосередньо залежить від ресурсного потенціалу Землі, економічних і соціальних умов. Нинішні темпи приросту населення, а на початок 21 сторіччя кількість мешканців Землі перевершила 6 млрд., не можуть зберігатися довгий час. Існує загроза неспроможності держав забезпечити своїм громадянам продовольчу програму, освіту, культуру та охорону здоров'я. За підрахунками М.О. Агаджаняна, якщо гіпотетично прийняти за критерій забезпечення життя мінімально необхідний денний раціон харчування близько 2500 ккал. то при використанні всієї площі Землі, яка може використовуватися у сільськогосподарському виробництві, а це близько 365 млн. гектарів, при таких витратах на виробництво продуктів харчування, яких досягнуто у штаті Айова (США), можна прогодувати 76 млрд. осіб. Цей приклад свідчить про значні ресурсні перспективи вдосконалення світових технологій у виробництві продуктів харчування, але людині потрібна не тільки їжа, а цілий комплекс наукових, виробничих, культурно-освітніх та інших соціальних заходів для гармонійного співіснування з довкіллям та самодосконалістю.

Для об'єктивної оцінки "якості життя" народів світу спеціалісти ООН запропонували використовувати "Індекс людського розвитку", який включає 4 складники:

· реальний прибуток на душу населення (у тисячах доларів США, з урахуванням купівельної спроможності долара в країні);

· дитяча смертність та тривалість майбутнього життя;

· письменність дорослих (культурно-освітній рівень);

· оцінка стану зовнішнього середовища.

Указані дослідження проводились у 174 країнах, які були згруповані як "розвинені", "ті, що розвиваються", "менш розвинені", тобто бідні. Статистичні дані 1999 року характеризують якість життя світової спільноти на початок нового тисячоліття.

Україна, при 100% грамотності, 2200 доларів США прибутку, займає 91 місце за даною шкалою оцінки, тобто вона знаходиться на межі бідних країн та тих. що розвиваються.

Демографічні проблеми людства поряд з питаннями структури суспільства, міграції населення, характеристикою етнічного, расового та релігійного складу визначають екологію людських популяцій, що підкреслює правомірність людиноцентричного підходу в екологічному вченні.

1. Сучасні світові демографічні проблеми

Соціально-економічні умови при прогресуючій зміні навколишнього середовища спрямовують процес формування народонаселення та визначають його поведінку у різних природно-соціальних ситуаціях.

Внаслідок неоднорідності населення постає проблема соціально-біологічної адаптації до середовища конкретного регіону планети.

Соціально-економічні зміни, які відбулися після другої світової війни, значно вплинули на хід етнодемографічних процесів у світі. Проблеми народонаселення, його міграція відіграють значну роль у зовнішній політиці різних держав світу. Наприклад, в Україні після отримання незалежності, коли були розірваними зв'язки єдиного економічного організму, виникла глибока економічна депресія, яка зумовила активізацію міграційних процесів, причому міграція проявилась як офіційна міждержавна, так і тіньова, скрита. Сотні тисяч мігрантів, в основному люди працездатного віку, працюють на усіх континентах Землі. Особливе занепокоєння держави викликають проблеми від'їзду з країни розумової еліти суспільства.

Багато держав далекого зарубіжжя змінюють спою промислово-технологічну базу за рахунок наукових розробок колишніх українських вчених.

Питання демографічних процесів стали у центрі уваги діяльності багатьох міжнародних організацій, у тому числі й Організації Об'єднаних Націй, яка віднесла ці питання до числа глобальних проблем сучасності.

Вивчення тривалості життя. Проблема тривалості життя хвилювала людство з древніх часів. Прогрес цивілізації та соціально-економічні утворення сприяли поступовому росту тривалості життя. Власне соціальні та економічні умови при сприятливому екологічному етапі з врахуванням спадковості мають визначальний вплив на збільшення середньої тривалості життя людини у кожній окремій країні.

Древньогрецький лікар Гіппократ, "батько медицини", прожив 92 роки І мав право довести поради про те, як зберегти здоров'я і продовжити свое життя. Він пропагував помірність у їжі, непотрібність надзвичайно довгого сну і шкідливості недосипання, фізичні навантаження у вигляді прогулянок на свіжому повітрі.

Відомий римський філософ Сенека, ще у першому столітті стверджував, що "короткотерміновість життя ми не купуємо, а створюємо самі" він розумів важливість спадковості, але рахував, що цього недостатньо для тривалого активного життя: необхідні сприятливі умови існування, що відповідають людській природі.

Один з класиків медицини, римський лікар Гален, стверджував, що старість не захворювання, а особливий стан між здоров'ям і хворобою.

Питання тривалості життя, довголіття та старості поглиблено вивчав Авіцена, який розумів, що старіння це природний процес розвитку організму, який поступово приводить до фізіологічних змін. У своєму '"Каноні лікарської науки" він вказував на необхідність врахування вікових особливостей при лікуванні людини для того, щоб дпференційно застосовувати лікувальні засоби. Авіцена ділив життя на 4 періоди: час росту, до 30 років, молодість 30-40 років, зрілість до 60 років, і старість-більше 60 років.

У витоків демографії стояли Гюйгенс. Лейбнц. Ейлер, Лаплас та Інші великі вчені. У 1825 році англійський спеціаліст по страхуванню життя Бенджамін Гомперць опублікував роботу, яка стала наріжним каменем у вирішені геронтологічної проблеми. Він обґрунтував теоретично і показав на конкретних прикладах, що інтенсивність смертності збільшується з віком за законом геометричної прогресії.

В наш час середня тривалість життя у різних країнах світу надто змінюється: найвища у Японії і Ісландії - майже 80 років, найнижча у Чаді - 39 років. Вона залежить від соціальних, економічних, екологічних, медико-біологічних та інших умов життя.

Група російських вчених під керівництвом М.О. Агаджаняна провела дослідження з метою встановити залежність середньої тривалості життя людини у різних країнах світу від демографічних і соціальних причин. Були враховані такі показники, як загальна чисельність населення, народжуваність, смертність, природний приріст населення, час. за який населення подвоюється, дитяча смертність, відсоток міських мешканців, чисельність населення, молодшого 15 років і старшого 65 років, щільність населення, валовий національний продукт на душу населення.

Особлива увага при розрахунках приділялася спроможності зрілого організму створити нащадків. За результатами указаних досліджень встановлено, що тривалість життя визначається комплексом причин, і, в першу чергу, генетичною запрограмованістю, природним та соціальним середовищем проживання.

З розвитком науково-технічного прогресу екологічна напруга зростає, що приводить до зростання загрози індивідуального та суспільного здоров'я. Негативні фактори антропогенного впливу с пагубними не тільки для екосистем, вони також знижують резерви здоров'я на потенційному рівні, зумовлюють ріст психологічної та генетичної напруги, збільшення специфічних патологій і прояви нових форм екологічних захворювань. Власне тому однією з основних складових здоров'я необхідно враховувати стан навколишнього середовище і умови життя населення.

Створене людиною довкілля має також і негативний вплив на її власний організм, на біологічні та соціальні процеси, обумовлюючи зміни параметрів відтворення людини і її міграції, а також тривалість життя.

У США опубліковані оціночні розрахунки скорочення тривалості життя від різних факторів впливу. Середня тривалість життя у різні періоди розвитку людства характеризується наступними даними (на прикладі Європи): кам'яний вік - 19 років, бронзовий -21,5, період європейської античності - 20-30 років. XVI сторіччя - 27,5, XVII сторіччя - 29, XVIII сторіччя - 28,5, 1801-1880 - 35,6,1891-1900 - 40,6, 1901-1910 - 44,8, 1924-1936 - 59,8, 1946-947 - 57,7, 1970-1980 - 73, 1983-1993 - 65 (дані по Росії).

В США у 1993 р. для чоловіків середня тривалість життя складала 72,2 роки, для жінок - 79. У Японії, відповідно - 76,6 і 83,1 роки.

За розрахунками демографів, у 21-му сторіччі тривалість життя буде збільшуватися. За даними статистики 40 країн Європи, люди, що народились у 1998 p., мають орієнтовні рубежі тривалості життя, які є рівнозначними для чоловіків та ланок.

Чоловіки. Найвищою, 77-80 років, очікується тривалість життя в Ісландії, Швеції, Швейцарії та Сан-Марино. 75-річного віку можуть досягти чоловіки Австрії, Бельгії, Греції, Іспанії, Італії, Кіпру, Нідерландів, Британії, Норвегії та Франції. 70-літній ювілей повинні відзначити чехи, фіни, словени, португальці, македонці та албанці. Всі інші європейські чоловіки повинні розраховувати на тривалість життя більше 63 років.

Дещо іншою передбачається тривалість життя у жінок. Як в усьому світі, так і в Європі, жінки живуть довше чоловіків. 80-річний поріг переступлять представниці кращої частини людства в Австрії, Бельгії, Греції, Ісландії, Іспанії, Італії, Кіпрі, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції, Швеції та Швейцарії (очікується 82,5 років). Для України тривалість життя жінок оцінюється у 73,5 років (Осауленко). За даними ООН, на 2002 р. найстарішою жителькою на Землі є 124-річна мешканка бразильського штату Баля - Етелвіна дос Сантос. Вона народилася 15 червня 1878 року. Емілвіна на два роки старша за француженку Жоанну Луїзу Калмн, яка померла у віці 122 роки і була занесена до Книги Гінесса як найстаріша людина на Землі.

2. Динаміка чисельності населення

Загальний вплив суспільства на довкілля зумовлюється невпинним зростанням чисельності населення Землі - тільки у Китаї щорічний приріст складає 15 млн. осіб.

Розселення людей по планеті, яке розпочалося з двох основних центрів -Афро-Південноазіатського (Західного) та Східно азіатського (Китайського), певними шляхами міграції досить швидко заполонило всю Землю, утворивши велетенські ареали поселень. Указані ареали з дещо розмитими межами, що зумовлено інтенсивною міграцією, збереглись до наших днів. Виходячи з екологічних позицій, необхідно відзначити надзвичайну нерівномірність розміщення людських популяцій. Південно-східний континент разом з Китаєм потерпає від перенаселення і змушений обмежувати приріст населення, а у більшості країн Європи панує демографічна депресія. В останні сторіччя на зміну чисельності населення в окремих державах суттєво вплинули міграційні процеси, значення яких були вищими, ніж природний приріст. Наприклад, у середині 19-го сторіччя еміграція у США, Канаду, Австралію, в тому числі перша міграційна хвиля з України, була вищою за природний приріст. Переконливим доказом є значний стрибок кількості населення Ізраїлю, починаючи з 70-х років 20-го сторіччя і яке збільшується і в паші дні за рахунок мі грантів з країн Східної Європи.

Цікаві дані наведені О.М. Микитком, О.С.Злотіним та В.М.Вровдієм про зростання чисельності населення Землі за новітню історію розвитку людства. Так, за 19 сторіччя нашої ери чисельність населення Землі зросла в 9.6 рази, причому за 15 сторіччя лише у 2,5 рази, а за останні 4 -у 3,8. В окремі епохи через регіональні епідемії чисельність населення в деяких ареалах не збільшувалась, а навпаки знижувалась.

За перші 1000 років нашої ери населення землі збільшилось усього в 1,5 рази, а у Європі залишилося без змін. Основна частина людства мешкала в Азії (55%, або близько 135 млн. осіб). В основному людські поселення концентрувались на території теперішнього Китаю. Індії, Туреччини. Ірану та Японії. У Європі - Франція, Італія, Іспанія, в Африці Єгипет, тобто в межах помірного та субтропічного поясів.

За наступні 500 років чисельність людства зросла в 1.6 рази. За цей період особливо швидко зросло населення Європи І Японії (з 4.5 млн. в 1000 році до 17 млн. у 1500 році, з збереженням етнічних особливостей). На африканському континенті цей процес був стабільним. Покращання демографічних умов, в першу чергу збільшення продуктів харчування, помітні успіхи у медицині, а також ріст промислового виробництва, розвиток комплексного сільського господарства зумовили збільшення приросту населення, особливо у другій половині XVІ сторіччя. Так, якщо у західноєвропейських країнах в період з 1500 до 1750 року щорічний приріст складав 2%. то за наступні 150 років він досягнув 4%. За 4 сторіччя (1500-1900 роки) суттєво змінилася географія населення. Внаслідок великих географічних відкриттів значно зросли еміграційні процеси, особливо в Австралію і Американський континент. Так. при загальному зростанні чисельності населення у світі за цей період у 3,8 рази, населення Австралії збільшилося у 19 разів. Америки - 10,4 рази. Населення Росії і країн Західної Європи за цей період збільшилось у 8.1 і 4.1 рази відповідно. Азії-3,4. Африці-2.4 рази.

У 1900 році в Китаї та країнах південноазіатського субконтиненту проживало 765 млн. осіб (47% усього населення Землі), далі за чисельністю йшли Росія - 130 млн.. США - 76 млн.. Японія - 45 млн., Німеччина - 43

Франція - 41 млн. та Індонезія - 38 млн. У великих країнах Латинської Америки Бразилії і Мексиці проживало 18 113 млн. людей відповідно.

У XX сторіччі населення Землі збільшилось більш ніж на З млрд. чоловік, тобто майже в 2,9 рази. Найшвидше воно зростало в Латинській Америці (в 6,1 рази) та в Африці (в 4,7 рази), найповільніше - в Західній Європі (в 1,7 рази) та колишньому Радянському Союзі (в 2,1 рази). Причина цього - міграції населення. Вони значно прискорили зростання населення в Західній півкулі, Австралії і Новій Зеландії. Мали значення і наслідки двох світових війн, особливо згубних для країн Західної Європи і колишнього Радянського Союзу. Демографічне становище СРСР погіршилось ще й унаслідок громадянської війни та проведення масових репресій у роки сталінізму. Найзначнішим був природний приріст населення у країнах третього світу. Тут показник був значно вищим, ніж у розвинутих країнах. Про значне прискорення темпів приросту населення Землі протягом історії людства свідчить такий факт - за останнє тисячоліття населення збільшилось у і 8 разів. При цьому для першого його подвоєння потрібно було 600 років, для другого-230, для третього - понад 100 років, а для останнього - всього понад 40 років. На сьогодні чисельність населення Землі перевищує 6 млрд. осіб і продовжує зростати.

З 1950 по 1983 рік населення світу збільшилось на 2133 млн. чоловік, або на 84,4%, у тому числі населення Латинської Америки - на 136,4; Африки на 135,5; Азії - на 94,7; Австралії й Океанії - на 89,6; Північної Америки - на 55,8; колишнього Радянського Союзу - на 51,4; Західної Європи - на 24,7. Середньорічний приріст населення планети склав 64,6 млн. чоловік, у тому числі в 50-іроки 53,3,в1960-і 66,7, в 1970-і 70,3 і в 1980-1983 76,8 млн. чоловік. У 1987 році населення Землі досягаю 5 млрд. чоловік, а у 2000 - 6 млрд. осіб.

Необхідно відзначити, що наприкінці XIX - на початку XX сторіччя найбільший приріст населення спостерігався в Європі (висока народжуваність при відносно низькій смертоносні). У перші два десятиліття XX сторіччя такий тип відтворення населення спостерігався вже і в більшості країн Латинської Америки. В Європі в той же час значно знизилась народжуваність при незначному зменшенні смертності. В країнах Азії й Африки у зв'язку з високою смертністю (не зважаючи на високу народжуваність) приріст населення був незначним. Голод і смерть (особливо дітей до одного року) забирали мільйони чоловік.

За даними Всеукраїнського перепису населення загальна чисельність населення в Україні на 5 грудня 2001р. становила 48 млн. 416 тис. осіб, що на 0,95% менше від очікуваних прогнозів. Чисельність міського населення в цілому в Україні становила 32 млн. 538 тис. (67%) осіб, сільського 15 млн. 878 тис. (32%). Таким чином, чисельність міського населення порівняно з поточним роком зменшилась на 2,3 %, а сільського збільшилась на 1,8%, що свідчить про наявність певної демографічної тенденції. 54% населення України (25 млн. 941 тис. осіб) становлять жінки. 46% (22 млн.475 тис. осіб) чоловіки.

Зменшення населення за рахунок низького рівня народжуваності в багатьох індустріально розвинутих країнах і вибуховий ріст у найбідніших державах - це той контраст, який загрожує перетворитись в одну з великих соціально-економічних і політичних проблем найближчих десятиліть.

Введена у 60-ті роки минулого сторіччя програма за контролем народжуваності не принесла позитивних результатів. Справа в тому, що бум народжуваності сприяв різкому омолодженню сімей, особливо у недостатньо розвинутих країнах.

Значний вплив на зміни народжуваності мають міграційні процеси. Європейські країни вимушені змінювати закони про в'їзд та укріплювати свої кордони, щоб знизити наплив іммігрантів з країн третього світу. Україна в цій ситуації є перехідною зоною для сотень тисяч вихідців з країн південноазіатського регіону.

Основні причини світового демографічного вибуху можна звести до наступних чинників:

різко скоротилась дитяча смертність (особливо у віці до одного року) у країнах третього світу, які дають максимальні показники народжуваності;

зросла середня тривалість життя населення;

- смертність перемістилась із пререпродуктивної групи до пострепродуктивної групи і перестала виступати як обмежуючий фактор народжуваності;

- зріс демографічний потенціал за рахунок збільшення відсотку молодих людей у країнах третього світу.

Показники народжуваності у Європі свідчать про скорочення чисельності населення. Без іммігрантів, які постійно поповнюють населення Німеччини, воно щорічно зменшується на 150 тис. осіб.

Переселенці у якійсь мірі можуть вирішити проблему ринку робочої сили у Європі, але для "третього світу" міграція на північ не буде спасінням від росту населення.

При збільшенні чисельності населення зростає кількість молодих людей по відношенню до людей старшого покоління. Це, у свою чергу, обумовлює додаткові витрати, тому що фактично працеспроможний вік у розвинутих країнах розпочинається з 19,5 років, а початок старості -65 років, тобто наступає за 5 років відносно середньої тривалості життя (70 років).

Використана література

1. Агаджанян Н.А. Проблема адаптации и экологии человека. Экология человека. Основные проблемы. М., Наука, 1988, с.93-103.

2. АлексееваТ.И. Адаптивные процессы в популяциях человека. М., изд-во МГУ, і 986.

3. АндреевВ.Г. Геополитика и мировые войны XX в., США, 1999, № 11,с.81

4. АллисонА. Геология наука о вечно меняющейся Земле. М, Мир, 1984,с.75

5. БачинськийГ.А. Социоэкология. К., 1991,с. 154

6. Б і л я ц ь к и й С.,Хох люка Демографія найголовніший чинник майбуття: Україна, Аспекти праці, № 5,2000, с.45-49

7. Гржимек Б. Экологические очерки о природе и человеке. М.. Прогресс. 1998. с.442-450

8. Губськпй Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. К., Наукова Думка, 1998, с.391

9. Социальная значимость факторов вынужденной миграции (Демография миграции). Социс.,№ 1. 2001. с. 103-109

10. Энштеин А. Собрание научных трудов. т.З., М., наука. 1996. 73-79с.

11. Экология, № 6. 2001, 403-408 с.

12. Ермаков Ю.Г. Экологическое прогнозирование. Проблемы и тенденции. Окружающая среда. М., Мысль. 1983, 165-1 70 с.

13. Иванов С. Экологические последствия роста населения, глобальный консенсус. МЭМО, № 10, 1995. с.108

14. Казначеев В.П. Адаптация и конституция человека. Новосибирск, Наука. 1986

15. Клименко М.О. Антропогенні зміни і стан здоров'я населення.

16. Регіональні екологічні проблеми. К., ВГЛ „Обрії", 2002, с 157-158

17. Человек в свете современных экологических проблем. Эколоп1я,№6, 2001.403-408 с.

18. КоммонерБ. Замыкающийся круг. Л., 1974:с134

19. Максаковський В.П. Географическая картина мира. Глобальные проблемы человечества. Ярославль, 1996, с.108

20. Москвитин В. Анализ демографической ситуации в Украине и других странах мира. Бизнес. Информ., № 5. 1997, с.10

21. Регент.Г. Миграция в цивилизованных формах закономерна и физически выгодна. Человек и труд, № 3, 1998 с.4-9

22. Рівне вечірнє Перший результат Всеукраїнського перепису населення. Газета № 58, выд З І.05.2002

23. Слука П. Беженцы. География вынужденной миграции. География., № 44, с. 1-4.

24. B.Campbell. Ekologia czfowieka. PWN. Warsawa, 1995.

25. Z.Chrominski Zagrozenia bytn wspotczesnego cztowieka. Zeszyty Naukowe WSIN Radomsn. Radom, 1993.

26. Haeckel E. Genezellt Morpholjqie der Orqanismen. Bd.l. Berlin, 1986,s.377

27. A.Kalinowska (p.red) Wybrane zagadnienia z ekologii I ochrony srodorviska. Uniwerrsyteckie Centrum Bodan nad Srodowiskiem Prsyrodniczym. Warsawa, 1992.

28. I.Lisiewicr Zdrowie cztowieka a przemyst. PAN/ Warsawa. 1995

29. I.Sachs. Strategic transformacjі u produ XXI wieku. Polskie Towarystwo Wspotpracy z Klubem Pzymskim. Warsawa, 1993.