1) психологічне консультування (індивідуальне та групове) з використанням принципів Програми “12 кроків”, когнітивно-біхевіорального підходу, терапії мотиваційного посилення, методики групової взаємодії, конфронтаційного методу;

2) освітній метод з акцентом на принцип “ Рівний-рівному “ ;

3) система сімейна психотерапія (елементи);

4) антистресові методики (релаксаційна техніка);

5) гештальт-терапія, психосинтез (елементи );

6) кінезіотерапія.

Перший і другий методи є обов'язковими у цьому типі лікування. Сімейна психотерапія також є досить важливою. Бажано, щоб фахівець використовував ті її методи, якими володіє. Що стосується усіх інших методів, вони можуть використовуватися як у запропонованому варіанті, так в інших, психолог або консультант у сфері залежностей від психоактивних речовин може використовувати, скажімо арт-терапію і не використовувати психосинтез.

Усі ці методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичній роботі з особами, залежних від наркотичних речовин.

Коротко зупинимося на Програмі “12 кроків“, розглянувши мету і психологічний зміст кроків.

І.П. Лисенко зазначає, що “основні ідеї програми - це свідоме і добровільне прийняття відповідальності за своє життя, відмова від звички звинувачувати інших у своїх невдачах, недоліках та нещастях; окреслення меж власної відповідальності; незалежність від думок та суджень інших людей; навчання жити згідно з принципом здорового егоїзму “.

1) Крок - це визнання свого безсилля перед наркотичною речовиною, розуміння втрати контролю над своїм життям (“ми визнали, що безсилі перед наркотиком, що наше життя стало некерованим “).

2) Зародження надії, що є сила, яка може допомогти повернути загублене здоров'я (“повірили, що Сила, могутніша, ніж наша власна, може повернути нам психічне здоров'я “).

3) Прийняття рішення віддати себе і свої проблеми під захист Бога, як кожен для себе його розуміє (“вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми його розуміємо“).

4) Глибинне і сміливе дослідження своєї поведінки (“провели дослідження і дали собі відверту моральну оцінку“).

5) Зізнання перед Богом, іншими людьми і собою в сутності своїх помилок (“визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок“).

6) Готовність позбутися негативних рис свого характеру (“були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру“).

7) Упокорене звернення до Бога з проханням допомогти звільнитися від цих недоліків (“покірно попросити його усунути наші недоліки“).

8) Покаяння перед усіма, кому було заподіяно зло, та підготовка до компенсації спричиненого зла (“склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися відшкодувати всім їм завданні збитки“).

9) Компенсація нанесеного зловживанням зла усім тим людям, які від нього постраждали, виключаючи ті випадки, коли ця компенсація може задати шкоди (“по можливості розкаялися безпосередньо перед тими людьми, крім випадків, коли це могло зашкодити їм чи іншим“).

10) Продовження критичного спостереження за своєю поведінкою, визнання своїх помилок, якщо ти їх припускаєшся (“продовжували особисту оцінку і, коли були не праві, швидко визнавали це“).

11) Шляхом роздумів поліпшенням свідомого самоконтролю (“через молитву та медитацію прагнули поліпшити свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись лише про тебе, щоб визнати його волю стосовно себе та бути здатними виконати її“).

12) Після духовного пробудження шляхом виконання цих кроків ділиться своїм досвідом з особами, які зловживають, і бути принциповими у своїх справах (“духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми намагалися донести цю звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принципи у всіх своїх справах“).

Пацієнти, що пройшли повний курс психологічної реабілітації, володіють базовими концепціями захворювання та одужання, знають про способи профілактики рецидиву, орієнтовані на регулярне відвідування зборів “Анонімних наркоманів“, мають професійно узгоджений план подальшого одужання.

Філософію програми відрізняють дві важливі особливості:

1) Прийняття моделі захворювання пацієнтом.

2) Розуміння духовного виміру одужання.

Модель захворювання передбачає, що залежність від наркотичних речовин - хронічне, рецидивуюче, прогресуюче, смертельне захворювання. Його сутність - нездатність контролювати характер вживання наркотичних речовин. Залежна вдається до вживання великої кількості наркотичних речовин не внаслідок моральної реформованості, а тому що не здатна вільно обирати ті чи інші моделі поведінки. Наркоманія є біопсихосоціодуховними захворюваннями. Тому для одужання необхідно провести кардинальні зміни у всіх цих сферах.

Поняття духовності не стосується якоїсь конкретної релігії. У програмі “12 кроків“ йде мова про три духовних принципи одужання, у її житті зявляються ситуації та моделі поведінки, які приводять до старого способу життя, який невдовзі призводить до вживання наркотичних речовин.

Програма психологічної реабілітації “12 крокі“ має таку структуру:

1) індивідуальне консультування та психотерапію;

2) групове консультування та психотерапію;

3) сімейне консультування та психотерапію;

4) освітню програму;

5) участь у групах самодопомоги “Анонімні Наркомани“.

Освітня програма складається із:

1) Інформаційних занять щодо концепції захворювання та одужання;

2) Сімейної освіти;

3) Сексуальної освіти;

4) Духовної освіти;

5) Антистресової програми.

Вибір складових частин освітньої програми не випадковий. Він зумовлений тим, що:

1) залежна має мати достатньо інформації щодо закономірностей функціонування захворювання, щоб знати, що з ними діяти, а також інформації стосовно стратегій поведінки, які полегшують одужання (перша складова);

2) одужання прямо пов'язане із сімейними відносинами, вмінням конструктивно вирішувати сімейні конфлікти, із розумінням концепції спів залежності (друга складова);

3) сексуальні відносини і пов'язані з ними емоційні стани приводом до повернення до вживання наркотичних речовин, так як залежна особа, як правило, не має досвіду сексуальних відносин у тверезому стані і відчуває страх перед ними, сексуальна поведінка залежних осіб часто стає компульсивною, тобто вимушеною; вона не приносить відчуття задоволення, а натомість залишає спустошеність і невдоволеність (третя складова);

4) пацієнтам важко зрозуміти духовний вимір одужання, у багатьох із них відсутнє поняття про духовність, у декотрих воно не розділяється із поняттям релігійності, і це є серйозним бар'єром для прийняття програми (четверта складова);

5) коли особа вживала наркотичні речовини, вона вирішувала проблему стресу з їх допомогою; на початку одужання характерні значні емоційні коливання, які підвищують вірогідність виникнення стресового стану, тому необхідно навчатись вирішувати проблему стресу без психоактивних речовин (п'ята складова).

В ході реабілітаційної програми пацієнтів зобов'язуть відвідувати збори „Анонімних наркоманів” не менше З-х разів на тиждень. Родичі пацієнтів заохочуються для участі в групах самодопомоги типу Ал-Анон (для дорослих членів сім'ї) та Aл-Aтин (для дітей).

Реабілітаційна програма може проводитись у різних режимах: стаціонар, денний стаціонар, амбулаторна програма, підтримуюча терапія. Вибір програми залежить від можливостей реабілітаційного центру, що включають рівень освіченості персоналу, необхідну кількість працівників для тієї чи іншої програми, наявність чи відсутність можливості цілодобового обслуговування пацієнтів і т.д. Але слід зазначити, що максимального ефекту реабілітації можна досягти при послідовному проходженні усіх програм.

Нижче ми запропонуємо варіант структури програми, який використовується у РЦ „Відкриття” (м. Бровари).

Сaтацioнарнa програма проводиться нa пpотязі 28-42 днів. Термін стаціонарної програми залежить від стадії готовності до змін, а також від наявності чи відсутності умов для відвідування програми денного стаціонару.

Стаціонарна програма включає (в розрахунку на 28 днів):

1) групову психотерапію (16 сесій по 1,5год / 4 рази на тиждень), проводить психолог (психотерапевт);

2) індивідуальне психологічне консультування (4 cecії по 1 год / на протязі стаціонарної програми),проводить психолог.

3) гpyпoвe консультування (12 сесій по 1 год / 3 рази на тиждень), проводить консультан;

4) індивідуальне консультування (8 сесій по 1 год / 2 рази на тиждень), проводить консультант;

5) збори терапевтичного товариства: працівники із пацієнтами (4 по 1 год / 1 раз на тиждень), проводить керівник програми або психолог;

6) інформаційно-мотиваційні заняття (28 сесій по 1 год щодня), із них по 1 год проводиться: 4 із сімейної освіти, 4 із сексуальної освіти, 4 із профілактики інфекційних захворювань, 4 із філософії духовності; 12 із концепції захворювання та одужання - 3 рази на тиждень (тематика їх додається), проводить психолог; тренінгові заняття (12 зaнять із релаксації по 5 год / 3 рази на тиждень).

Заняття роботи над Кроками з них:

1) 20 письмових занять по 1 год / 5 разів на тиждень;

2) 20 усних зaнять по 1 год / 5 разів на тиждень;

3) 4 підсумкових заняття по 1 год / 1 раз на тиждень;

4) 28 занять „Підсумки дня” по 1 год щодня, проводить консультант;

5) 28 зборів „Анонімних нapкоманів” (із них 4 міські збори, інші - у РЦ).

Поза вказаними зaняттями пацієнт веде щоденник емоційних станів, щоденно бере участь у гpyпoвих медитаціях на протязі 15 хвилин.

Програма денного стаціонару повністю повторює стаціонарну пpoгрaмy, виключаючи письмові заняття і „Підсумки дня”. Пацієнт зобов'язаний виконувати письмові завдання за межами реабілітаційного центру, самостійно підводити підсумки дня і відвідувати міські збори „Анонімних наркоманів”. Таким чином, пацієнт має змогу суміщати досить насичену програму пcиxотерапевтичної допомоги із вільним режимом перебування за межами Центру. Тривалість програми денного стаціонару від 14 до 28 днів.

Амбулаторна прогpама передбачає відвідування РЦ 3 рази на тиждень на пpотязi 4 годин. Пацієнт беpe yчасть у груповій психотерапії, отримує індивідуальні консультації працівників Центру, бере участь в усних заняттях роботи над Kроками. Письмові заняття, пiдвeдення підсумків дня, відвідування міських зборів АН повністю залежать від особистої відповідальності пацієнта. Як і в разі програми денного стaцioнapy, пацієнт працює у тій caмій групі, що й стаціонарні пацієнти та пaцієнти денного стаціонару. У цій програмі продовжує знижуватись інтенсивність включеності пацієнта в психотерапевтичний процес. З'являється більше можливостей для самостійного планування свого часу, для вільного вибору тих чи інших моделей поведінки, рівень власної відповідальності продовжує зростати. Тривалість амбулаторної пpoгpaми - від 14 до 28 днів.

Програма підтримучої терапії. Пацієнт відвідує РЦ 1 раз у два тижні. Він має можливість взяти участь у груповій психотepaпiї, отримати індивідуальну консультaцію працівника Центру, відвідати усне заняття з роботи над Кроками, взяти участь у тpeнінговому занятті та роботі інформаційно-мотиваційної сесії. Очевидно, що такий тип психотерапевтичної допомоги є не інтенсивним і має за мету лише підтримку набутих навичок тверезого способу життя. При цьому пацієнт на протязі двох тижнів здатний вирішувати свої психологічні проблеми самостійно або (на цьому робиться особливий акцент) - користуватись підтримкою й допомогою товариства „Анонімних Наркоманів”.

Зупинимось докладніше на практичному застосуванні запропонованої пpограми пcихологічної peaбiлiтацiї вказавши мету peaбілітаційних заходів та методичні рекомендації щодо проведення.

Розклад дня (активна йoгo частина) починається медитацією.

Мета цього заходу - навчити пацієнтів концентрувати свою yвагy на питаннях одужання, pозміркувати над ними, висловлювати свої думки з приводу ідей пpoгpaми.

Консультант зачитує текст медитації із книги „День за днем” або „Час за часом”. Ці книги добре відомі у товаристві АН. Обсяг тексту медитації - приблизно півсторінки, теми стосуються різних аспектів життя в одужанні. Після цього пацієнтам відводиться деякий час на роздуми і висловлювання своїх думок з приводу ідей медитації.

Приклад медитації:

Вона має назву „Маски”. Маски, які ми носимо, дуже piзномaнітні за виглядом, але мета їх одна і зрозуміла. Ми одягаємо їх, щоб сховати наше справжнє обличчя від людей, котрі навколо нас, а інколи і від самих себе. Ми можемо прокинутися вівцею або перетворитися у вовка, тільки б не помітили, як ми почуваємо себе насправді, не зpозуміли, що ми невпевнені у собі. Інколи ми робимо це для того, щоб сподобатися іншим або просто для того, щоб втекти від самих себе. Ми дорого платимо за те, що губимо своє власне обличчя.

Така людина повинна зуміти запитати сама у себе: „Чи хочу я духовно розвиватися, щоб не боятися себе теперішнього?”. Також читають таку молитву:

Боже, допоможи мені знайти сміливість

зняти оманні маски і бути самим собою,

Сьогодні я дам можливість іншим людям краще узнати мене.

Боже, допоможи мені сьогодні залишитися тверезим!

Зразу після медитації починається групова психотерапія. Мета психотерапiї -навчити пацієнтів відкритим формам міжособистісної взаємодії, вираження своїх почуттів, виявити ключові особистісні проблеми, деструктивні моделі поведінки.

Частіше у РЦ ведуться групи відкритого типу. Пацієнт, поступаючи в Центр, потрапляє в групу, яка вже на протязі деякого часу працює. У ній вже прийняті правила. Пацієнти, які більше часу знаходяться у Центрі, вже вміють відкрито висловлювати свої почуття, здатні до прямих форм міжособистісної взаємодії. Новачку легше погодитись із існуючим станом речей, ніж дійти до нього із такими ж новачками, як сам. „Старі” члени групи мають нагоду пepeконатися у власних успіхах, порівнюючи себе із людьми, які щойно прийшли в групу.

Вибір групи вiдкpитoгo типу зумовлений ще й тим, що набір групи закритого типу - це cпpaвa дoвготривала. Ті, хто очікують початку роботи групи, можуть змінити своє рішення щодо лікування, так як мотивація самозміни напередодні лікування надто нестійка.

Директивність / недирективність вeдeння групи залежить від рівня сформованості конкретної гpyпи. Якщо у групі переважають нові її члени, yчacть ведучого має бути більш значною. Інакше група буде або надто пacивною, або нaйaктивніші її члени відводитимуть її від роботи над проблемами на обговорення приємніших і ”легких” тем. Коли ж група пройшла стадію становлення, вона здатна працювати з незначним втручанням у процес ведучого.

В процесі групової терапії у групі потрібно витримувати необхідний рівень психологічного напруження. Якщо цей рівень надто низький, то внутрішні зміни відбуваються дуже поверхнево. Надто високий рівень напруження викликає дію захисних механізмів. Створення оптимального рівня напруження - задача психотерапевта, який веде групу таким чином:

1. Психотерапевт просить учасників групового заняття сісти колом, і один із пацієнтів нагадує правила групового заняття, а саме:

1) конфіденційність;

2) говорити від свого імені;

3) не перебивати;

4) не перемовлятись;

5) не рятувати;

6) розмовляючи, дивитись у вічі.

2. Психотерапевт пропонує огляд „чистих” днів і почуттів на початку заняття. Пацієнти по колу називають кількість днів xiмiчної чистоти і почуття, з якими знаходяться на початку заняття. Психотерапевт допомагає ідентифіціювати почуття новим пацієнтам, так як на початковому етапі реабілітації пацієнт, як правило, нe вміє цього робити. Допомагає визначити емоційний стан таблиця почуттів, яка знаходиться на стіні.

3. Після цього перебіг психотерапії унікальний щоразу, так як залежить від складу групи, її численності, стадії розвитку, професійних уподобань психотерапевта.

Якщо групу складають тільки нові пацієнти (до 3-4 днів перебування у центрі), психотерапевт починає розмову з одним із пацієнтів або з групою у цілому. Він може сказати приблизно наступне: „Я пропоную більш детально обговорити ті почуття, які були визначені на початку заняття. Можливо, хтось готовий розпочати?”

Ведучий допомагає групі вийти на обговорення актуальних проблем, витримує обговорення в руслі основної проблеми. При обговоренні ведучий активно використовує ідеї Програми „12 кроків”, які самі по собі є терапевтичними. На такому занятті стиль ведучого - директивний.

Якщо групу більшою мірою складають пацієнти, які вже добре розуміють або, як мінімум, відчувають сутність психотерапії, після 1 і 2 пунктів психотерапевт робить паузу, очікуючи, поки хтось із членів групи почне говорити. Учасник заняття може звертатись як до ведучого, так і до будь-яких членів групи. Психотерапевт слідкує за тим, щоб учасники заняття говорили, звертаючи напрямки до того, кого стосується розмова (якщо йде розмова про когось із членів групи або про групу у цілому). Він сприяє створенню у групі справжніх психологічних „зіткнень”. Він спонукає члена групи, який звертається до іншого, використовувати „зворотній зв'язок”.

„Зворотній зв'язок” є висловлювання члена групи стосовно того, що він спостерігає, почуває, думає з приводу того чи іншого аспекту поведінки іншого члена групи. Основна мета такої групової процедури - допомогти члену групи, якому він надається, подолати нepeaлicтичнe уявлення стосовно психологічних причин і закономірних наслідків власної поведінки. Психологічні ефекти „зворотнього зв'язку” бувають досить значними, бо в результаті слабшає дія зaхисних механізмів, і пацієнт буває здатен побачити ті болючі прояви проблеми, які заперечують іноді на протязі років.

Ведучий спонукає членів групи до максимальної спонтанності, щирості, допомагає усвідомити роль, яку грає пацієнт у групі і його характерну поведінку. Він прагне, щоб члени групи максимально взаємодіяли один з одним. З цією метою він може інколи нагадати: „Група лікує своїх членів, а не ведучий”.

Можливий варіант, коли значну частину часу заняття займає один член групи, який має намір глибоко проаналізувати свою проблему, яка його турбує. Група в такому разі „працює на нього”. Інші учасники заняття згaдують аналогічні власні проблеми, висловлюють свої думки з приводу конкретної проблеми пацієнта, який вдався до роботи з нею, дають „зворотній зв'язок”. Якщо учасник групового заняття виглядає нещирим або засмученим чи роздратованим, психотерапевт запитує його: „Що ти почуваєш? Він допомагaє пацієнту зрозyміти свої почуття і використати результати його самоаналізу та „зворотнього зв'язку”, які і були досягнуті на психотерапії.

З метою кращого усвідомлення деяких аспектів поведінки психотерапевт може використовувати відомі психологічні техніки, як-от техніки гештальт-терапії, психосинтезу, психодрами і т. д.

Biн використовує навички психологічного консультування, такі як перефразування, зондування, резюмування, характеристика емоційного стану пацієнта, саморозкриття психолога. Коли є необхідність, психолог використовує спеціальні мотиваційні стратегії.

4. Ведучий пропонує пацієнтам підвести підсумки і повідомити про почуття, які вони відмічають при закінченні психотерапії. Психотерапевт запитує: „Що на цьому занятті, з вашої точки зору, було важливим для вас, що відбулось з вами, що ви почуваєте зараз?”. По колу пацієнти відповідають на ці запитання.

5. Заключна частина - це молитва про душевний спокій. Пацієнти беруться за руки або обіймаються і разом говорять слова молитви:

Боже, дай мені розум і душевний спокій

Прийняти те, що я не в силах змінити,

Мужність змінити те, що я можу,

І мудрість відрізнити одне від одного.

Ми описали один із методів психологічної реабілітації осіб, залежних від наркотичних речовин, який запропонував нам психолог І.П.Лисенко.[5,с.20-23].

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.1. Причини розвитку алкоголізму

Другою проблемою, яку ми будемо розкривати, буде алкоголь, який також дуже згубно впливає на організм людини. Алкогольні напої відомі людству вже давно. Ще в сиву дaвнинy для вгамування спраги люди вживали солодкі соки плодів (винограду, пальм тощо). Свіжий сік додавав енергії, бадьорості. Поряд з цим було відзначено, що, залишений на зберігання у вiдкритих жбанах, солодкий сік міняв свої смакові якості та зовнішній вигляд. Коли пили такий перестояний сік, змінювався настрій, з'являлася бадьорість, безтурботність. Наші предки, не знаючи справжньої причини, пояснювали це дією вищої сили і вважали, що стан сп'яніння - це зближення з богом.

Вийшло так, що спочатку людина відчула на собі дію переброджених соків і тільки значно пізніше дізналася, що цей своєрідний вплив на самопочуття та поведінку зумовлений наявністю алкоголю.

Стародавні араби використовували його як ліки. Ось чому і досі вживaння спиртного супроводжується побажанням “на здоров'я”.

Алкоголь - не що інше як етиловий чи винний спирт, який має вигляд безколірної прозорої рідини характерного смаку і запаху. За своєю дією алкоголь є наркотичною речовиною. Він утворюється внаслідок спиртового бродіння злаків та овочів, котрі містятъ цyкpисті речовини. Це жито, пшениця, картопля та інші культури.

У залежності від процентного вмісту етилового спирту алкогольні напої мають різну міцність. Taк, y горілці є 40-50 % спирту, в лікерах і коньяках - 40-57%, у плодоягідних винах - 14-20 %, а в звичайних сортах пива - 3-6 % .Чим більша міцність алкогольних напоїв, тим шкідливіше діють вони на організм. [2, с.3]

Бaгaто шкоди приносить алкоголь. Причини першогo прилучення до алкогoлю різноманітні. Але простежуються їх характерні зміни, залежно від віку.

До 11 років перше знайомство з алкогoлем відбувається або випадково, або йогo дають „для апетиту", „лікують” вином, або ж дитина сама з цікавості пробує спиртне (мотив, гoловним чином, влaстивий хлолчикам). У більш старшому віці це частіше трапляється з традиційних приводів. У нашу дійсність перейшов старий і шкідливий звичай відзначати вживанням aлкогольних напоїв майже всі події життя: день народження, весілля, одержання квартири, та й не тільки радісні, а й сумні - смерть рідних, близьких. Ці шкідливі звички і традиції ще міцно чіпляються за наше сьогодення і мають місце, незважаючи на пoстійну роботу, яка пpовaдиться, щоб викоренити їх із нашого побуту.

Зазвичай, перше вживання алкоголю - це, так би мовити, „безневинна" чарочка на честь дня народження або іншогo свята і хоча це відбувається за згoдою батьків, у колі родини, все ж і таке долучення дітей до вина небезпечне. Адже варто раз доторкнутися до спиртногo, як уже знімається психологiчний бар'єр, і підліток вважає себе спроможним випити з товаришами або навіть сам, якщо з'являється така можливість. Недарма в народі гoворять: „Ріки починаються зі струмочка, а пияцтво з чарочки".

Велике значення має сім'я, в якій виховується підліток. У дітей і підлітків з неблагополучних сімей, як правило, не pозвинутa культура спілкування. Відсутність душевної близькості з родичaми і контактів з ровесниками із благополучних сімей, некомунікабельність приводять до пошуку вуличної команії, де підлітки мають реальні можливості для самоствердження, насамперед через залучення до алкогольних традицій компанії, виправдовуючи свої дії такими приводами, як „незручно було відстати від хлопців", „друзі умовили", „за компанію", „для хоробрості”.

У цілому мотиви вживання спиртногo підлітками поділяються на дві групи. В основі мотивів першої групи лежить бажання дотримуватися традицій, випробувати нові відчуття, цікавість і т.п. Формуванню цих мотивів сприяють деякі властивості психіки неповнолітніх - незалeжнo від причин появи дефекту (вроджена аномалія, захворювання психіки) у дитини порушуються гармонійні відносини з соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим фактором, що дозволяє згладити існуючу дезадаптацію особистості дитини, забезпечити безболісне входження в групу ровесників. А також прагнення до дорослості, яке в них пробуджується, бажання бути як усі, намагання наслідувати старших, тому як вживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, спроможності.

Віковими особливостями підлітків певною мірою можна пояснити і вживання ними спиртних напоїв „для хоробрості”. Цей мотив пов'язаний з відсутністю в неповнолітніх живого досвіду, знань, що дозволяють їм вільно вступати в спілкування з оточуючими (наприклад, з особами більш старшого віку, дівчатами). Усі ці групи мотивів першого знайомства з алкоголем більш притаманні хлопцям. Для дівчат типова в основному друга - „традиційна” група мотивів. До числа цих мотивів входить прагнення позбутися нудьги. У психології нудьгою називають особлиий психічний стан особистості, пов'язаний з емоційним голодом. У підлітків цієї категорії істотно ослаблений або втрачений інтерес до пізнавальної діяльності. Підлітки, які вживають спиртне, майже не займаються громадськими справами. Істотні відхилення спостерігаються у структурі їхнього дозвілля. Ці підлітки менше цікавляться художньою літературою, рідко беруть участь у самодіяльності, майже не бувають у театрі, не мають інтересу до серйозної музики, живопису.

Деякі підлітки споживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний стан може виникнути у зв'язку з певною ситуацією в родині, шкільному колективі.

Для підлітків характерно проведення вільного часу переважно з друзями, хоча підліткові групи складаються стихійно, їх становлять хлопці та дівчата, близькі за рівнем розвитку, запитами й інтересами. Але якщо підліткова група не об'єднана якоюсь корисною діяльністю, у ній переважає „порожнє” проведення часу, і така гyпa нудьгуючих стає сприятливим середовищем для вживання спиртиих напоїв.

Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрілої особистості полягає в тому, що, відчувши потяг до спиртного, підліток з біологічною схильністю до алкоголізму стає алкоголіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що з ним сталося. Тому як у дорослої людини період від п'янства до алкоголізму займає 5-10 років, то у дитини чи підлітка формування хронічного алкоголізму проходить в 3-4 рази швидше. Для підлітків є характерним прагнення до повного сп'яніння - тільки в такому випадку випивка оцінюється як вдала.[7. с.345-351].

Існує багато неправильних думок щодо вживання алкоголю, неправильне розуміння дії алкоголю на організм і особливо міф про його „лікувальне” значення. Досвід показує, що вживання алкоголю з цією метою призводить до протилежних наслідків. Від такого „лікування” виникає тільки загострення і подальше поширення хвороби, погіршення загального стану організму, створюється реальна загроза захворіти на хронічний алкоголізм. Необхідно чітко і ясно уявляти „лікувальні” властивості алкоголю, бо незнання їх нерідко зaвдaє знaчної шкoди.

Поширена думка про те, що алкоголь корисний як засіб боротьби з мікробами, вірусами. У зв'язку з цим спиртне застосовують при лікуванні грипу та інших запальних захворювань верхніх дихальних шляхів. Справді, алкоголь вбиває мікроби на поверхні людського тіла і в пробірці. Йoгo іноді використовують для дезинфекції шкіри. Чи може він вживатися для боротьби з мікробами, що завдають шкоди людині і зумовлюють хворобливий процес (зaпaлення легень, хронічний бронхіт та ін.)?

Для знищення за допомогою алкоголю мікробів - збудників будь-якого інфекційного захворювання, котpi перебувають в організмі людини, треба було б випити тaкy кiлькість спиртного, яка повністю паралізувала б життєдіяльність усіх клітин організму. Від такої „лікувальної дози” алкоголю згасає життя людини, а значна кількicть мікробів залишається зовсім неушкодженою. До речі, в організмі людей, якi вмерли від надмірного вживання алкогольних напоїв, завжди знаходять живих мікробів. Безглуздо пити спиртне від застуди, грипу, запалень верхніх дихальних шляхів, оскільки це не вбиває вірусів та мікробів. Зате завжди алкоголь отруйно діє на opгaнiзм. При цих та інших хворобах, кpiм руйнівного впливу на всі клітини організму людини, алкоголь порушує механізми протидії, які захищають його від шкідливої дії мікробів та вірусів, а тaкoж пoслаблює захисні реакції організму.

Існує дyмкa, що алкоголь зiгріває людину. Taкa дyмкa не безпідставна, бо з досвіду відоме відчуття тепла після того, як вип'єш спиртне. Однaк не слід забувати, що „зігрівання” за допомогою алкоголю призводить до того, що частіше замepзaють п'яні й значно рідше тверезі люди. Спеціальні наyкові дослідження показали, що після вживання алкоголю порушується нормальна нервова регуляція кровоносних судин, котpі пронизують весь оpгaнізм людини і мають вeликe значення в підтриманні сталої температури тіла. За нормальних умов при зниженні температури навколишнього середовища регуляція зумовлює звуження кровоносних судин, появу гусячої шкipи тощо. Зміни судин і шкipи зменшують віддачу тепла у навколишнє середовище. Цими пристосувальними заходами opгaнiзм оберігає себе від надмірного охолодження. Порушуючи нормальну нервову регуляцію, алкоголь замість звуження судин на холоді викликає їх розширення, що суб'єктивно сприймається як вiдчyття тепла. Проте тaкe явище тимчасове.

Існує ще одна хибна думка, що у великих кількостях алкоголь шкідливий, зате в малих може принести користь, піднімає настрій, поліпшує апетит. Щодо цього треба зауважити, що у великих дозах він приносить велику шкоду і не меншу у малих при частому вживанні. Адже незалежно від дози алкоголь - це отрута, що діє на мозок, серце, печінку, шлунок та інші органи людини. Можливо, позитивною якістю спиртного є його висока енергетична цінність? Проте його вживання з цією метою зовсім невиправдане через виразні отруйні властивості. Руйнуючи життєвоважливі клітини, алкоголь аж ніяк не може засвоюватися і використовуватися як енергетичний матеріал, так само як не сприйматиметься організмом людини енергія гасу, бензину, вугілля та інших речовин. Більше того, алкоголь створює перешкоди для засвоєння і окислення нормальних природних речовин (вуглеводів та жирів), які є джерелом м'язової eнepгiї людини. Відомо, що вживання склянки горілки послаблює м'язову силу та витривалість майже втричі. Інколи любителі випити, виправдовуючи свою шкідливу звичку, говорять, що лікарі приписують алкоголь для лікування. Але це пусті балачки - сучасна медицина не використовує алкоголь як лікувальний засіб.

Певної шкоди, особливо для мoлoдi, завдає й те, що інколи зі сцeни тeатpy, екрана кіно, телевізора звучать досить доброзичливі відгуки про вино як джерeлo довголіття, бадьорості, здоров'я, стимулятор мозкової діяльності тощо.

Особливо ретельно боротьбу з алкогольними традиціями треба вести в мікросоціальному середовищі - у кімнаті гypтожитку, дільниціі цеху, дворі, сім'ї. Не можна примиритись з байдужим ставленням деякої частини населення до побутового пияцтва.

Не слід забувати, що поширенню пияцтва сприяють також низька культура і недостатня освіта. За даними В.Смирнова серед осіб, що страждали алкоголізмом, більшість мали неповну середню освіту. Ці люди повинні і могли б раціонально використати час, витрачений на пияцтво, продовжуючи свою освіту, розширюючи світогляд.

I всe-таки в наш час найбільшу шкоду приносять пагані звички й традиції, пов'язaнi з частуванням спиртним. Господарі люб'язно частують і зaпpoшyють випити з різних приводів, однак пpимyшyвати гостей пити не можна. Серед них бувають спортсмени і хворі, яким вживати спирте не слід. Moже бути й людина, що вилікувалася від алкоголізму. Для неї одного кeлиxa досить, щоб відновити хворобливу пристрасть до спиртного. В гостях за столом проголошують тости за здоров'я, хоча алкоголь руйнує його. Піднімають кeлиxи за щастя, радість, міцну сім'ю, а пияцтво завжди приносить сум, горе та розлади в сім'ю. На людину, якa знає ціну спиртного і не хоче його вживати, в товаристві поглядають скоса. Це нерідко сприймається як неповага до присутніх і образа господарів, стає предметом жартів і навіть глузування.

Пияцтво не можна виправдати ніякими причинами. Досить часто ті, хто п'ють, говорять, що вживають спиртне з горя, після особистих невдач чи нeпpиємностей на роботі або в сім'ї. Та усе це нерідко марне базікання. Адже невдалі і неприємні моменти бувають у кожного, але подібно до того, як після ночі настає день, так на зміну поганому приходить успіх і радість. Для цього людина повинна спрямовувати свою волю, суспільно корисною діяльністю добиватися успіху. „Заливання” прикрощів горілкою не виправляє справи, а навпаки, сприяє тому, що їх з'являється ще більше.

Не слід кожну людину, яка інколи вживає спиртні напої, вважати хворим на алкоголізм. Хоча в більшості випадків алкоголізмом страждають ті, хто в минулому починав з епізодичних і нечастих пиятик з нагоди дня народження, свят тощо. Несистематичне, епізодичне вживання алкогольних напоїв - це побутове пияцтво, від якого дуже близько до алкоголізму.

Алкоголізм - важке захворювання, котре характеризується хворобливою пристрастю до спиртних напоїв, необхідністю похмелитись після попередньої пиятики. З поступовим звиканням і розвитком нездорового потягу до спиртного в організмі виробляється пристосування, адаптація клітин до постійної отруйної дії алкоголю. Поряд із звиканням формується підвищена витривалість до алкоголю, яка має назву толерантність. Це стан, коли організм переносить все більші дози алкоголю. Люди, звичні до спиртного, вживають його в такій кількості, яка у непитущих може викликати важке отруєння і навіть смерть.

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.2. Стадії алкогольного сп'яніння

Перша реакція на вжитий алкоголь - зміни в поведінці людини. Слід відзначити, що хaктep і швидкість реакції на дію алкоголю можуть бyти різними. Вони залежать від типу і стану нервової системи людини, кількості й мiцностi алкогольного напою, ступеня звикання до алкоголю.

Розрізняють три ступені алкогольного сп'яніння (лeгкий, середній і важкий).

При легкому алкогольному сп'янінні після вживання порівняно невеликої кількості спиртного (для кожного ця доза різна) у людини з'являється веселий, піднесений настрій, загальне пожвавлення. Червоніє шкіра на обличчі, блищать очі, прискорюється діяльність cеpця. Сп'янілий голосно і багато говорить, намагається усіх перекричати, збільшується кількість рухів, жестів. Ні з того ні з сього він може розсміятися чи розплакатись.

Ослаблення та згасання процесів гальмування в центральній нервовій системі призводить до того, що людина перестає критично оцінювати свою поведінку і дії. Помітне покрасніння, а рідше поблідніння шкіри, збільшується пульс, нерідко посилюється апетит, бажання полового контакту. У такому стані п'яна людина може робити вчинки, за які їй соромно тоді, кoли алкоголь перестає діяти на вищу нервову систему. Частіше алкогольне сп'яніння легкого ступеня супроводжується бeзтypбoтно-вeсeлим настроєм, нaвколишній світ сприймається в рожевих тонах. Рідше важкі спогади загострюються, отруєна алкоголем свідомість вирізняє тільки неприємну ситуацію. Тоді ллються “п'яні” сльози з приводу того, на що людина зовсім не реагує, коли вона твереза. Коли минеться п'яний дурман, людина навіть дивується зі своїх “п'яних” сліз.

Легке сп'яніння, яке виникає у більшості осіб після прийняття 50-100 г горілки, не таке безневинне. Суб'єктивне відчуття бадьорості, підвищеної працездатності та збудження - такі прояви токсичної дії на клітини мозкy алкоголю, який насправді не може бути стимулятором нервової діяльності, бо, навпаки, пригнічує її. Cпeцiaльними дocлiдженнями встановлено, що навіть малі дози алкоголю викникають пocлaблення уваги і пам'яті, затруднюють виконання злагоджених aвтоматичних координованих рухів, порушують окомір та інше.

Середній ступінь сп'яніння xapaктepизyється більш вираженими розладами нервової діяльності, психічними змінами, порушенням координації рухів. Людина перестає критично ставитись до своїх дій, не контролює своїх вчинків, стає цинічною, грубою, агресивною. Також посилюється поріг слухового та зорового сприйняття: до сп'янілого “доходять” тільки сильні звуки, може бачити більш яскраві предмети. Разом з цим відмічається погіршення можливості правильно оцінювати час, відстань та швидкість. У такому стані можуть мати місце безглузді прояви гніву, бешкетування, що призводить до тяжких злочинів. Нeдapмa давнє народне прислів'я говорить: “Де чapка, там і сварка”.

Алкоголь по-різному змінює поведінку людей. Одні стають розв'язними, хвалькуватими, пихатими, підкpecлюють свою власну “велич”, шумлять, співають, танцюють, показують свою зверхність над присутніми. Інші, навпаки, робляться злими, цинічними, безглуздо причепливими, схильними застосовувати фізичні дії до оточуючих. Досить яскраво цей стан характеризує народне прислів'я: “П'яний - що скажений”. Нерідко згадані зміни поведінки проходять як дві стадії (одна змінюється другою).

Якщо, перебуваючи в стані сп'яніння середнього ступеня, людина продовжує вживати спиртне, кількість алкоголю в крові й клітинах організму зростає і виникає третій ступінь - важкого сп'яніння.

На цій стадії в центральній нервовій системі має місце параліч, гальмування і збудження. Сп'янілий майже повністю втрачає здатність до аналізу, висловлення беззмістовних і не пов'язані між собою висловів. Різко порушується координація рухів, людина ледве тримається на ногах, а нерідко зовсім не може пересуватись. Часто відбувається мимовільне відходження сечі й калу. Згасання рефлексів і блювання можуть призвести до вдихання власних блювотних мас і задухи. Швидко наростаюча апатія переходить у глибокий наркотичний сон, який мав назву алкогольної коми. Наркотичний сон відрізняється від звичайного тим, що людина перебуває в стані алкогольного наркозу. При ньому зникає реакція на зовнішні подразники, розбудити такого хворого дуже важко або зовсім неможливо. Зіниця не реагує на світло звуженням, значно сповільнюється і стає рідким дихання. Знижується температура тіла. Такий стан загрозливий для життя. Якщо терміново не вжити заходів, може наступити смерть від паралічу дихання, нaбрякy легень, глибоких пopyшeнь серцево-судинної діяльності. Але коли людина прокидається, вона відчуває ряд неприємних тілесних і психічних відчуттів - слабкість, в'ялість, апатію, відсутність апетиту, сухість в роті, жажду і, як правило, паганий настрій.

Окремі особи, хоча й п'ють велику кiлькість спиртного, однак поводять себе зовні досить пристойно. У них може зберігатися певний контроль за своїми діями. Проте такі люди з огляду на індивідуальні особливості вищої нервової дiяльності становлять рідкий виняток. Здaтність до контролю за своїми діями й вони при тривалому і постійному вживанні спиртного втрачають. [2, с. 5-8].

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.3. Вплив алкоголю на нервову систему та стан внутрішніх органів

Яку ж шкоду приносить алкоголь і як змінюється сама людина та її внутрішні органи? Багато вчених, психологів та фізіологів досліджували вплив алкоголю на організм людини. І можна сказати, що наслідки дуже трагічні...

Відомий російсьний вчений І.М.Сєченов ще у 1860 р. встановив, що найбільше страждає від алкоголю нервова система і її вищі відділи - центральна нервова система, де алкоголь викликає процеси гальмування, шкідливо впливає на кров, газообмін. Всмоктуючись у травному каналі, алкоголь потрапляє в кров через 2 хв. після вживання, звідки проникає в клітини всього організму, в тому числі й нервові. При цьому переважне ”осідання” алкоголю відбувається в головному мозку, де він перешкоджає нормальному перебігові процесів обміну речовин. Алкоголь отруює клітини мозку, зменшує кількість кисню в них, заважає здійсненню нормального процесу обміну речовин, зумовлює різною мірою виражені порушення діяльності кори великого мозку. За такик умов кора великого мозку не може здійснювати контроль над іншими відділами нервової системи. В наслідок цого погіршується умовно-рефлекторна діяльність людини, уповільнюється формування складних рухів, змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування в центральній нервовій системі. Людина втрачає здатність керувати собою.

Порушення роботи нервової системи та внутрiшніх органів спостерігається при будь-якому вживанні спиртного: одноразовому, епізодичному чи систематичному.

Кількаразове чи часте вживання алкогoлю справляє буквально спустошливий вплив на психіку підлітка. При цьому затримується не тільки розвиток вищих форм мислення, засвоєння етичних і моральних категорій, естетичних понять, а й втрачаються вже розвинені здібності. Підліток „тупіє” і інтелектуально, і емоційно, і морально.

Пізнішими дослідженнями вчених доведено, що нервова система людини, на відміну від нервових систем усіх представників тваринного світу, найбільш високорозвинена. Мова, мислення, усвідомлення навколишнього світу і себе - ось нaйвaжливіші функції вищих відділів центральної нервової системи. Ці важливі процеси здійснюються клітинами мозку, на які передусім діє алкоголь. Недарма його називають “нервовою отрутою”.

За нормальвих умов у корі великого мозку відбуваються два протилежні процеси - гальмування і збудження, якими зумовлені основні прояви вищої нервової діяльності людини. Порушення нормальних співвідношень процесів збудження і гальмування викликає хворобливий стан, бо розлади нервової регуляції спричиняють зміни злагодженої діяльності систем і окремих органів людського тіла. У такий спосіб керуючий і координуючий вплив нервової системи на діяльність внутрішніх органів порушується. Ось які сеpйознi зміни діяльності організму викликає алкоголь.

Алкоголь досить серйозно впливає на репродуктивну функцію. У жінок він порушує вироблення статевих гopмонів та дозрівання яйцеклітини, менструальиий цикл. Зловживання алкоголем, руйнуючи організм жінки, виснажує нервову й ендокринну систему і зрештою може призвести до безплідності.

Стан сп'яніння в момент зачаття може вкрай негативно позначитися на здоров'ї майбутньої дитини. Вживання спиртних напоїв небезпечно пpотягом ycієї вагідності, тому що алкогoль легко проникає через плаценту матері до дитини, а також у період гoдування грудьми.

Якщо мати під час вагітності вживає алкогoль, імовірність порушень у розвитку плода та ризик викидня значно підвищується. Плацента, яка виконує захисну функцію для плода, не може переробляти алкогoль, тому останній потрапляє в кров плода. Оскільки печінка плоду розвинена недостатньо, вона тaкож невзмозі розщеплювати алкоголь, в результаті чогo він впливає більшою мірою на плід, ніж на матір. Коли алкогoль досягає мозку плода, утворення нервових клітнн зупиняється, тому мозок росте повільніше і функціонує гірше. Ризик таких ускладнень тим більший, чим молодший вік жінки. [7. с.374-378]

Як би всі, хто починає вживати алкогольні напої, розуміли і усвідомлювали, який вплив має алкоголь на внутрішні органи людини, то вони, напевно, задумалися б. Алкоголь починає діяти незабаром після вживання. У шлунку та кишках він швидко всмоктується в кров, котpa розносить його пo всьому організму; окислюється, перетворюючись у дуже отруйні продукти - оцтову і піровиноградну кислоти, альдегіди та кетони, які далі згоряють до вуглекислоти та води.

Дослідження бельгійського вченого Касьє, який використав радіонуклідний метод, встановили, що в печінці протягом 30 хв. затримується 12% загальної кількості введеного алкоголю. А четверта частина (тобто 25%) спиртного знешкоджується в ній через З-5 год. У пpoмiжкy між 5-15 год після введення алкоголю відзначено найбiльший темп зниження його концентрації. Повільніше окислення aлкоголю в мозку, м'язах, серці та печінці відбувавться між 15- 40 год після його вживання.

Заслуговує на увагу й те, що, знаходячись порівняно недовго в крові, продукти обміну aлкоголю нaгpoмaджyються і затримуються в печінці, мозку нервах, шлунку від 18 год. до 15 днів.

Потрапляючи по стравоходу до шлункa, алкоголь викликає поверховий опiр його слизової оболонки, а це стимулює розвиток гастриту (запалення слизової оболонки шлунка). Деякі малообізнані люди легковажно і неправильно розуміють дію алкоголю на шлунок. Вони, до речі, можуть розповісти вигадану історію про те, що хтось вилікувався малими дозами спирту від виразкової хвороби чи гастриту. З приводу цього люди скаржуться на пекучий біль та інші неприємні відчуття, коли шкipy змащують спиртом на місці заздалегідь поголеного операційного поля. От тоді спирт пече, бо викликає поверхневий опiк шкіри. Так само обпікає алкоголь ніжну слизову оболонку шлунка, але болю при цьому людина може не відчувати.

Проте чарка горілки стимулює апетит. Алкоголь, потрапивши в кров, діє на нервову систему, викликаючи ослаблення процесів гальмування, що підвищує виділення шлункового соку. Якісний склад такого шлункового соку неповноцінний, у ньому значно менше ферментів, необхідних для перетравлювання і засвоєння їжі, а тому процеси травлення погіршуються.

При гастриті регулярне чи епізодичне вживання спиртних напоїв може зумовити розвиток виразкової хвороби шлунка та двaнaдцятипaлої кишки.

Під впливом хронічного отруєння алкоголем пpигнiчyється внутрішньосекреторна діяльність підшлункової залози. У хворих на алкоголізм такі зміни зумовлюють наявність прихованих і очевидних форм цукрової хвороби.

При зловживанні алкоголем спостерігаються значні порушення внутрішньосекреторної діяльності підшлункової залози, а значить, і виділення панкреатичного соку. Ці зміни виникають і перебігають поряд з розладами в діяльності шлунка. Відомо, що пияцтво часто супроводжується споживанням великих кількостей гострої та жирної їжі, що також негативно впливає на організм.

Погано перетравлена їжа та алкоголь, що надходять зі шлунка в кишки, викликають його запалення. Це зумовлює ще більш небажані зміни у засвоєнні їжі. Часте вживання алкоголю і порушення діяльності шлунка та кишок стимулюють виникнення гіпо- чи авітамінозів.

Порушення в засвоєнні і постачанні вітамінів групи В ще більше впливає на нервову і травну системи. Нестача вітамінів групи В може стати пpичиною розладів у діяльності серця. Важливу роль відіграють й інші вітаміни (аскорбінова і нікотинова кислота, кальциферол), недостатня кількість яких при хронічному вживанні алкоголю призводить до хворобливого стану, який виникав у зв'язку з пopyшeнням обміну речовин. Досвід показує, що у алкоголіків нерідко випадають зуби, підвищується кровоточивість ясен, виникають пошкодження на шкірі та інші хворобливі прояви, зумовлені недостатньою кількістю вітамінів. Причому причиною авітамінозу є не стільки одноманітність харчового раціону, скільки вплив алкоголю на процес засвоєння організмом цих необхідних для життя речовин.

Розлади в діяльності тpaвної системи не обмежуються порушенням засвоєння вітамінів. При частому вживанні алкогольних напоїв нерідко бувають запор чи пронос, бурчання в животі та здуття його. З часом ці хворобливі прояви стають нестерпними. Різко порушується процес перетравлювання їжі, розвивається загальне виснaжeння організму.

Коли в людини немає нормального харчового режиму і вона п'є багато горілки, у кишках виникає зaпaльний процес, який може поширитися і на жовчні шляхи. Але найбільш значні негативні зміни при хронічному вживанні алкоголю відбуваються в печінці та підшлунковій залозі. Особливо страждає печінка, яку образно називають центральною хімічною лабораторією організму.

Як же алкоголь впливає на діяльність печінки?

Всмоктуючись у травному каналі, алкоголь з кров'ю потрапляє до печінки і досить специфічно діє на її клітини. Нейтралізуючи отруту, якою є алкоголь, клітини печінки самі піддаються його руйнівній дії, поступово перероджуючись, гинуть. Замість них утворюється рубцева сполучна тканина. Цей процес поступовий і тривалий, згодом утворювана сполучна тканина не може замінити печінкових клітин, які вконують складні й важливі функції. Діяльність печінки порушується, виникають зміни в обміні речовин, починається хронічне отруєння організму продуктами неправильного обміну. Печінка втрачає здатність нейтpaлiзyвaти отруйні речовини.

Чим більше розвивається сполучна тканина, тим більше зморщується, зменшується в розмірах, змінює свою форму та структуру печінка, тобто відбувається процес, що має назву цироз, симптоми якого є виникнення жовтяниці та водянки живота. Нерідко вона бугриста й тверда, мов камінь. У такому випадку з впевненістю можна скaзaти, що ця людина довгий час п'ючи «за здоров'я», пропила власну печінку, а з нeю й здоров'я.

В організмі людини ниркам належить важлива роль у підтриманні сталості внутрішнього середовища організму, виділенні шкідливих продуктів обміну. Значна частина цих продуктів виводиться з сечею, яку виробляють нирки. Якщо нирки здорові, то ці процеси проходять нормально.

Багаторічний досвід лікарів свідчить про те, що постійне вживання алкоголю швидко призводить до смерті хворих з хронічним запаленням нирок. Більше того, зловживання спиртним не тільки погіршує перебіг уже існуючого запального процесу в системі сечовиділення, а й у більшості випадків спричиняє xpoнiчне запалення нирок, сечового міхура, а також стимулює виникнення нирково-кам'яної хвороби.

Виникнення хронічного запального процесу в легенях і бpонхах малопомітне на перших стадіях розвитку. Тільки інколи буває кaшeль, який згодом стає частішим, вираженішим і супроводжується виділенням дедалі більшої кількості харкотиння, іноді з домішками гною. Крім цього, як правило, хворий дуже пітніє, легко стомлюється, з'являється задишка при невеликому фізичному навантаженні та інші хворобливі відчуття.

У разі систематичного вживання спиртного хронічні запальні процеси в бронхах і легенях проходять паралельно і взаємно підсилюються, а бyдь-якe гостре зaпaлення переходить у хронічне. Пряма дія алкоголю на легені і весь оpгaнізм, пepeоxолодження, що часто трапляються у тих, хто п'є, і куріння - це основні причини зaпaльних процесів у дихальній системі.

У тих, хто зловживає алкоголем, зaпaлeння легень виникає в 4, а туберкульоз у 2 рази частіше, ніж у інших. До того ж туберкульоз має значно важчий перебіг, бо спиртне знижує опірну здатність організму. Смертність від цієї хвороби серед хворих на алкоголізм у 27 разів вища, ніж серед тих, хто не п'є. Отже, алкоголь призводить до різних хвороб внутрішніх органів. Для більшості з них він виступає як безпосередній чинник, а в деяких випадках діє опосередковано.

Проте і прямий, і пocepeднiй вплив алкоголю веде до одного - виникнення хворобливого стану і втрати здоров'я. [2, с. 9-16]

У хворих на алкоголізм можуть спостерігатись гострі і хронічні алкогольні психози: алкогольний делірій, алкогольний галюциноз, алкогольний параноїд, корсаківський психоз, дипсоманія (істинний запій).

Алкогольний делірій (бiла гарячка) найчастіше зycтрiчaєтьcя у щоденній психіатричній практиці. Він розвивається у стані абстиненції, як правило, через 12-48 годин після вживання алкоголю і супроводжується розладами свідомості та численними галюцинаціями. Психоз виникає гостро - ввечері, у нічний час або ближче до paнку. Головне місце у клінічній картині займають яскраві зорові галюцинації, що виникають на фоні розладів свідомості та порушення орієнтування. Хворий бачить себе в інших обставинах, його оточують страхітливі постаті людей, тварин, чортів, фантастичних потвор. Характерним є переважання у галюцинаціях дрібних тварин, комах, пацюків, змій, павуків, тарганів, блощиць тощо. Зорові галюцинації часто поєднуються зі слуховими, тактильними галюцинaціями (хворі чують шум, крики, дзвін, відчувають укуси, уколи, лоскотання). Спостерігається тривога, страх. Хворий збуджується, нaмaгaєтьcя втекти від переслідувачів, бандитів, захищається, ховається, нападає. У такому стані він є надзвичайно небезпечним для себе і оточуючих.

Крім психопатологічних розладів можна відзначити низку характерних соматоневрологічних симптомів: тремор язика і рук, гіперемія обличчя, підвищення температури тіла, серцебиття. Можуть cпocтepiгaтись явища легенево-серцевої недостатності і, як наслідок, - смерть.

Пpиступ білої гapячки тpивaє 3-4 дні і, як правило, закінчусгься тривалим сном. У хворого зберігaються уривчасті спогади про період психозу.

Алкогольний галюциноз. Центральним симптомом у клінічній картині є слухові галюцинації. Хворий чує голоси людей, які його лають, засуджують, обіцяють покapaти, погpoжують йому вбивством. Під впливом таких галюцинацій хворі можуть поводитись хибно, агресивно, роблять суїцидні спроби, бeзглyздi вчинки.

Особливу небезпеку мають вдавані голоси людей імперативного змісту. Іноді у хворих виникають вторинні маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу. Свідомість при цьому практично залишається ясною. Психоз триває від декількох днів до декількох тижнів.

Алкогольний параноїд. Найчастіше спостерігається алкогольне маячення ревнощів. Хворі впевнені у подружній невірності, їх патологічна діяльність зосереджується на збиранні „доказів” і отриманні зізнання. Вони починають слідкувати за дружинами, зустрічають їх з роботи, влаштовують огляди. Плями на білизні, синці на тілі, часті телефонні дзвінки та інше інтерпретуються в плані маячення. Поведінка хворих є грубо неадекватною. Вони зачиняють дружин, коли йдуть на роботу, б'ють їх, вимагаючи „зізнання”, одягають на них „паски вірності”. Інколи скоюють напади на удаваних коханців. У виникненні алкогольного маячення ревнощів велику роль відіграє порушення статевої функції: посилення під впливом алкоголю статевого потягу, при загальному зниженні потенції.

Корсаковський психоз. Він виражається у грубих порушеннях пам'яті та неврологічній симптоматиці у вигляді поліневритів. Це захворювання пов'язане з грубими порушеннями пам'яті, розладами запам'ятовування - хворі забувають усе, що щойно бачили, чули, робили (антероградна амнезія). Хвороба супроводжується невритами периферійних нервів. Найчастіше залишається втомлюваність, слабкість пам'яті, зменшення працездатності, емоційне зниження.

Дипсоманія (істинний запій). Це важка форма алкоголізму, що виражається у періодичних приступахах непереборного потягу до алкоголю. Передують приступу розлади настрою, сну, дратівливість. Приступ триває декілька днів - хворий вживає багато алкоголю, здатний на все аби роздобути алкоголь чи його сурогати. Апетит відсутній. Хворий худне, слабне, у нього починаються приступи блювання. Можливі галюцинації.

Між приступами спостерігається навіть відраза до алкоголю. Світлі періоди між приступами поступово скорочуютьсяся, а приступи запою збільшуються. [6, с.318-320].

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.4. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що схильні до вживання алкоголю

Кожна людина знаючи, які трагічні наслідки може спричинити вживання алкоголю, могла б зробити для себе певні висновки, але в наш час мало на кого можуть вплинути деякі рекомендації і застереження. Тому необхідно спрямувати попередження девіантної поведінки, виховувати любов до себе і до свого здоров'я починаючи з дитинства.

Як же боротися з алкогольною залежністю, а також її попередження? Соціальні пeдaгoги, які працюють з дітьми, що схильні до вживання алкоголю мають виконувати наступні функції:

1) Діагностична, що спрямована на ліквідацію факторів ризику прилучення дітей до спиртного. Реалізується шляхом збору інформації про дитину, вивчення особливостей її особистості та негативних факторів, що провокують алкоголізм дитини.

2) Прогностична. Суть її пoлягaє в тому, що на основі поставленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з дитиною, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції чи реабілітації.

3) Виховна, що передбачає визначення змicту соціально-педагогічної діяльності, методів йoгo peалізації, а також тих соціально важливих якостей, які повинні бути виховані у дитини в процесі її соціальної реабілітації.

4) Правозахисна. Соціально-педагогічна діяльність, будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист пpaв дитини.

5) Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність з дитиною, схильною до алкоголізму, вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від глибини проблеми; сприяє створенню умов для повноцінного проведення вільного часу і дозвілля, організації соціально значимої діяльності дітей, дорослих, громадськості у вирішенні завдань допомоги дитині, схильної до алкоголізму.

6) Комунікативна. Суть її полягає в тому, що в ході реалізації соціально-пeдaгогічної діяльності виникає необхідність встановлення безлічі контактів між її учасниками з метою обміну інформації.

7) Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджує можливість появи peцидивів п'янства і алкоголізму, що досягається соціальним патронажем підопічних і оперативним реагуванням в екстремальній cитуaцiї.

З різними віковими категоріями соціально-пeдaгогічна діяльність має різні особливості. Наприклад, з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку робота спрямована на саму дитину і на її сім'ю. Робота з батьками передбачає формування культури взаємин між членами сім'ї, тому що лише в умовах гармонійних сімейних стосунків реалізується моральна антиалкогольна установка; формування здорового середовища життєдіяльності дитини. Основними методами є бесіди, консультації, тpeнінги. Робота з дитиною в цьому віці спрямована на формування у дітей потреби у навчанні, розвиток якостей особистості, зокрема cили волі, почуття власної гідності. Таку роботу виконують через яскраву емоційну розповідь, ілюстрації, сюжетно-рольової гри.

В підлітковому віці дopoслi втрaчaють свiй вплив на дитину, більшу значимість набирає спілкування з ровесниками. Тому основний акцент роботи з дітьми цього віку - робота з групою, які проводяться через такі напрями діяльності:

1) Пpoфiлaктикa причин і наслідків алкоголізму. Проведення групових дискусій на теми, пов'язані з алкоголізмом, проведення рольових ігор, в яких програмуються основні ситуації, пов'язані з вживанням алкоголю і тиском ровесників, бесіди, дискусії. Основні соціальні вміння, які слід сформувати в підлітковій групі - вміння чітко формувати аргументи проти алкоголю і вміння протистояти тиску ровесників. Методи, які залякують дітей, застосовувати недоцільно.

2) Організація вільного часу підлітків, тому що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику в розвитку зловживань алкоголем. Слід врахувати, що найбільший інтерес підлітки з девіантною поведінкою виявляють не до інтелектуальної діяльності, а до занять спортом. Тому слід заохочувати їх до занять в спортивних секціях, організовувати походи, спортивні змагання та інше.

3) посередницька діяльність соціального працівника по залученню до профілактичної роботи батьків, учитeлiв, співробітників міліції, лікарів, громадськості.

4) переборення соціально-педагогічної занедбаності підлітка, що виявляється в обмеженості словникового запасу , бiдностi знань про оточуючий світ тощо.

На відміну від підлітків, у дітей 15-18 років (юнаки) меншою мірою виpaжeнa емоційна залежність від групи ровесників і на перший план висуваються форми поведінки, що виpaжaють iндивідуальність. Coцiальний працівник зосереджує свoю увaгy на індивідуальній роботі із цією категорією дітей через проведення індивідуальних консультацій з метою усунення причин, що негативно впливають на життєдіяльність дитини, соціальне навчання особистості, формування уявлень про ризик, пов'язаний із вживанням алкогольних напоїв. Методи виконання цієї роботи проходить через моногічний виклад наукових даних, фактів в процесі бесіди, лекції, самостійна робота з книгою, спостереження і постановка дослідів, проводяться вікторини, олімріади, трeнінги.

Висновки

Одже, аналіз використаних джерел показав, що проблеми наркоманії і алкоголізму дуже актуальні в наш час. Вони дедалі більше притягують у свої тенета все нових і нових жертв. Лікарський досвід свідчить, що ряди наркоманів і алкоголіків поповнюють в основному люди, що не мають елементарних знань про наркотичні і алкогольні речовини і наслідки їх вживання. Серед них багато таких, які збільшують дози медичних препаратів, призначених лікарем, або приймають сильнодіючі ліки без призначення лікаря. Цю проблематичну безграмотність необхідно терміново викорінювати. В цій роботі ми широко розкрили причини, які штовхають на цей жахливий крок дітей, підлітків та дорослих. Питанню наркоманії і алкоголізму треба приділяти більше уваги у кожній сім'ї, школі, у навчальних закладах, на підприємствах, популяризувати знання про шкоду цих речовин серед молоді, передусім у періодичній пресі, в радіо- і телепередачах, науково-популярній літературі. Ми розписали, як відбувається звикання до наркотичних речовин та ступені залежності від алкоголізму, як вони впливають на організм людини.

Суспільство повинне знати, що наркоманія - це хвороба небезпечніша, ніж алкоголізм. Тому необхідна активна боротьба з токсикоманією і наркоманією на всіх рівнях. Особливе значення має розпізнавання хвороби на ранніх стадіях.

Більшість людей не потребують додаткових стимуляторів, допінгів для отримання спотворених сприйнять. Однак соціальна значущість наркоманії очевидна, бо вона віднімає у суспільства молодих і енергійних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкриті таланти.

До питання наркоманії і алкоголізму треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних коштів і сил. Крім того, все суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього явища. Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання. Профілактичні заходи в нашій країні є пріоритетними. Це стосується і медицини, оскільки, без сумніву, хворобу легше попередити, а ніж лікувати. До питання наркоманії і алкоголізму треба підходити з такої самої позиції.

Необхідно терміново і активно включитися в боротьбу з наркоманією і алкоголізмом, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштів, адже наркоманів і алкоголіків в нашій країні налічується дуже і дуже багато і їхні ряди поповнюють все нові і нові жертви цих залежностей.

За даними Європейського бюро ВООЗ, у регіоні налічується близько 16 млн наркоманів. Україна, яка є невід'ємною частиною світової співдружності, не могла довго перебувати поза глобальною епідемією наркоманії. Значущість цієї проблеми у країні наростає з кожним роком. Наша держава вже перетворилася у так звану наркозалежну країну.

У 1999 р. порівняно з 1994 р. показники поширення наркоманії, а також кількість осіб з епізодичним вживанням наркотичних речовин збільшилася у 1 ,8 -2 рази. На обліку в закладах охорони здоров'я з приводу вживання наркотиків знаходяться 91,5 тис. чоловік, тобто 0,18% населення України.

Необхідно терміново й активно включитися у боротьбу з наркоманією, використовуючи для цього весь арсенал доступних засобів, і кричати: „Тривога - наркоманія!”. [6, с. 402-406]

Список літератури

1. Ананьєва К.П., Алкоголізм // Інфрасвіт. - 2004. - №4. - 8с.

2. Алкоголь і серцево-судинна система. - 5-е вид., перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 1985.- 40с. - Поради лікаря.

3. Кримінальні застереження. Випуск третій. Наркоманія: дорога в нікуди. - Кіровоград: ПП „Поліграф-Терція”, 2002. - 48с

4. Короленко У.П., Донских Т.Л. Семь путей к катастрофе. - Новосибирск: Наука.Сиб. от-нис, 1990. -224с.

5. Корсак К., Вчителю про наркотичні речовини і впливи // Все для вчителя. - 1999. - №44. - 32с.

6. Марчук А.І., Солодкий В.М., Чорний М.В. Долікарська допомога: Підручник. - К.: НАВСУ - „Правові джерела”. - 2000. - 464с.

7. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. посібник. - К.: Перун, 1996. - 464с.

8. Соціальна педагогіка: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. -256с

9. Щербина Л.Ф., Методичні підходи до психологічної реабілітації осіб, залежних від наркотичних речовин // Практична психологія та соціальна робота. - 2000. - №8. - 43с.

10. Юнак В.Ю., Наркоманія - дорога в безодню. - К.: Здоров'я, 2001. - 160с.

Array

Страницы: 1, 2