Рефераты

Економiчна ефективнiсть виробництва зерна

2.4 Економічна ефективність виробництва і переробки зерна

Виробництво зерна озимої пшениці завжди було і залишається головним джерелом грошових надходжень у господарствах, але останніми роками через високі ціни товаровиробника не в змозі придбати необхідну кількість добрив, палива , засобів захисту рослин, техніка, а відтак і виконати всів вимоги технології вирощування озимої пшениці. А це, своєю чергою, призводить до значних недоборів її врожаю, до зниження якості зерна та прибутків від реалізації. Крім того, ціни на зерно не заохочують господарства збільшувати його виробництво. Через це вирощування пшениці в останні роки стало малоефективним і дедалі скорочується. Наприклад, у Херсонській області за останні п'ять років збір зерна пшениці зменшився в середньому на 40%, площа посіву - на 22%, порівняно з 1989 - 1993 роками, а рентабельність її вирощування в 1998 році становила лише 1,3%.

Для виправлення цього становища в Україні слід створити систему державного регулювання розвитку зернового господарства, що забезпечувала б такий рівень рентабельності, який сприяв би розвитку цієї галузі. Це можна зробити за рахунок оптимізації рівня закупівельних цін і податків, надання пільгових кредитів, закупівель державою більшої частини вирощеного зерна.

Розрахунки економічної ефективності вирощування озимої пшениці, проведені за цінами які склалися на початок 2000 року, показали, що для збільшення прибутків та рентабельності виробництва необхідно передусім, підвищити її врожайність.

Із таблиці 2.10. видно, що чим вища врожайність пшениці, тим вища економічна ефективність її вирощування. Збільшуються прибутки та рівень рентабельності, зменшується собівартість зерна. Так, там, де порушували технологію, вносили мало добрив, не проводили захисту рослин, формувався низький урожай зерна - 35 ц/га, з низькою його якістю, за такого рівня врожаю вирощування пшениці було малоефективним. Чистий прибуток становив лише 35грн./га, а рентабельність - 6,7%. Одержуючи такі малі прибутки, господарства на можуть вкладати кошти у розширення виробництва і відновлення основних та оборотних фондів.

Таблиця 2.10.

Рівень економічної ефективності вирощування озимої пшениці в залежності від рівня урожаю в умовах Хмельницької області (Середнє 1997-1999рр.)

Групи

господарств за рівнем

урожайності ц./га.

Кількість

господарств

у групі

Середні

витрати,

грн./га.

Собівартість

1ц. зерна,

грн.

Прибуток,

грн./га.

Рівень

рентабель-

ності %

До 30 ц./га.

18

582

19,73

116,63

20,0

31-35 ц./га.

21

626

18,97

162,41

25,9

36-40 ц./га.

17

705

18,55

258,36

36,6

41-50 ц./га.

13

811

18,02

339,41

41,8

55 ц./га і

11

883

15,77

378,92

42,9

вище

Всього

80

698

18,64

251

36,0

За дотримання вимог технології урожайність збільшувалася до 50 - 60 ц/га та поліпшувалася якість зерна. За таких урожаїв економічна ефективність вирощування пшениці значно зросла. Чистий прибуток сягав - 404 - 532 грн./га, а рентабельність - 51 - 59%. Ці дані свідчать, що у разі прийнятих у зоні технологій, навіть за існуючих високих цін на ресурси, прибутки від пшениці хоча не високі, але достатні для ведення розширеного виробництва.

Проте для підвищення врожаїв слід вкладати у виробництво більше коштів. І те, що господарства вкладають їх дуже мало й спрощують технологію приводить до низьких урожаїв пшениці та значного падіння прибутків від її вирощування. З таблиці видно, що коли на 1 га витратили 525 і 794 грн, чистий прибуток становитиме, відповідно, 35 і 404 грн./га, тобто за малих витрат вирощування пшениці є малоефективним.

Аналіз одержаних даних показує, що для того, аби за існуючих цін виростити по чорному пару і на зрошенні 40ц./га третього класу, витрати на 1 га мають становити понад 700 грн., а для 50 ц./га - 750 - 790 грн./га При цьому близько 40% усіх витрат припадає на добрива на пестициди.

Отже, зараз потрібно збільшувати інвестиції у виробництво пшениці, і перш за все, на ресурси і техніку. Потрібно збільшити внесення добрив, засобів захисту рослин, та виконувати вимоги технології. Зазначимо, що придбання добрив і пестицидів навіть за існуючих високих цін є ефективним. Вони забезпечують великі надбавки врожаю і високі прибутки. Підвищення ефективності виробництва можливе лише шляхом його інтенсифікації. Екстенсивне ведення виробництва неефективне.

Для збільшення врожаїв та ефективності вирощування пшениці необхідно впровадити ресурсозберігаючі технології її вирощування. Вони дають змогу одержувати високі врожаї зерна за менших витрат палива, добрив та інших ресурсів (на 20 - 30%) і значно підвищують рентабельність його виробництва порівняно з існуючими технологіями. Витрати на виробництво можна також значно скоротити якщо всі процеси вирощування пшениці здійснювати досконалішою технікою, комбінованими і широкозахватними знаряддями. У цьому плані позитивну роль можуть відігравати створені сьогодні МТС, бо господарства не в змозі закупити нову техніку.

Для розв'язання зернової проблеми в цій зоні важливо розширити посіви пшениці по чорних і зайнятих парах, горосі, багаторічних травах та інших попередниках, які накопичують азот і вологу в грунті.

Зростання економічної ефективності забезпечує також використання сортів напівінтенсивного типу, які менш вибагливі, ніж інтенсивні, до умов вирощування, краще використовують вологу, стійкі до захворювань і не завжди потребують застосування фунгіцидів.

Аби поліпшити економічні показники вирощування пшениці слід ефективніше використовувати паливні ресурси, бо в господарствах це робиться вкрай незадовільно. Добрива значно краще використовуються при застосування інтегрованого захисту рослин. Так, без захисту посівів добрива підвищували врожай пшениці лише на 3 - 6, а із захистом - на 8 -12 ц./га. Це пояснюється тим що захист рослин поліпшував фітосанітарний стан посівів, а здорові рослини -краще використовували поживні речовини та краще функціонували поживні речовини та краще функціонували і повніше використовували свій генетичний потенціал, ніж хворі та забур'янені. Водночас ефективність захисту рослин підвищується за умови поліпшення азотного живлення посівів.

Значно підвищити прибутки можна також за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці (таблиця 2.11.)

Таблиця 2.11.

Рівень економічної ефективності вирощування озимої пшениці в залежності від якості продукції

Показники

Оз. пшениця

5-го класу

Оз. пшениця

3-го класу

Відхилення 3 класу від 5 класу (+,-)

Виробничі затрати

Рівень урожайності, ц./га

Собівартість ц зерна, грн.

Прибуток на 1 га,грн.

Рівень рентабельності, %

539,3

38

14,19

58,1

10,8

667,2

38

17,56

231,4

34,7

+127,9

--------

+3,37

+173,3

+23,9

Через збільшення його закупівельної ціни. 1 т. зерна п'ятого класу коштує 140, а третього - 220 грн. Тверда пшениця коштує ще дорожче 320 - 425 грн. Розрахунки показують що за врожайність пшениці 50ц./га, чистий прибуток від реалізації зерна п'ятого класу становить 122,8, а третього 404,2грн./га або в 3,3 рази більше. Рентабельність при цьому збільшується з 18,2 до 50,9 % (-,+). Ці дані свідчать про те що для одержання високих прибутків необхідно вирощувати тільки високоякісне зерно, не нижче третього класу.

Досвід багатьох господарств свідчить про те що для значного збільшення прибутків і рентабельності вирощування пшениці та інших зернових культур необхідно реалізувати не зерно, а продукти його переробки: борошн, крупи, макарони, вермішель, хліб, печиво та інші вироби. Господарства, які налагодили переробку зерна, збільшили прибутки від його реалізації у 1,5 - 2 рази. Так, 700 кг. борошна і 300кг. висівок з 1 т. зерна пшениці коштують близько 450, а зерна - лише 140 - 220 грн. Проте переробкою зерна займаються мало господарств.

Нині зерно за безцінь скуповують комерційні структури, переробляють його і мають високі доходи. Держава при цьому втрачає міль'ярдні прибутки. Розрахунки показують, що якби держава закупила в господарств, або через біржу зерно пшениці і переробила його то лише на цьому мала б близько 2,5 млрд. грн. чистого прибутку, натомість ці кошти осідають у кишенях комерційних структур, або потрапляють до інших держав, куди нашу пшеницю вивозять як сировину. Держава повинна мати монополію на закупівлю зерна та інших стратегічних культур, переробляти їх сама і мати на цьому великі прибутки.

Таким чином навіть за існуючих високих цін на ресурси можна значно підвищити економічну ефективність вирощування зерна озимої пшениці і поліпшити фінансовий стан господарств.

Валовий збір зерна у 1999 році перебуватиме в межах 26 млн.т., що лише на 2% менше, ніж у 1998 році (26,47 млн. т.), загальна пропозиція зерна на ринку значно нижча, ніж рік тому.

Валовий збір зернових в Україні становив 35,47 млн. т. а експорт у 1997/98 МР - 2,7 млн. т. У наступному 1998/99 МР, валовий збір знизився до 26,47 млн. т., а експорт зріс до 5,65 млн. т. Отже порівнюючи 1997/98 і 1998/99 МР, враховуючи лише обсяги виробництва та експорту, ми побачимо, що пропозиція зерна знизилася майже на 12 млн. т. Однак, завдяки великим перехідним запасам, ситуація на ринку у 1998/99 МР не була дуже гострою.

А у поточний, 1999/2000 МР, Україна ввійшла з вкрай низькими, критичними запасами зерна. У сумі з явно недостатнім урожаєм зернових у 26 млн. т. і експортом, який має тенденцію до зростання, це спричинило різке зниження пропозиції зерна на внутрішньому ринку, що й призвело до зростання цін. Помітно вплинуло на загострення ситуації і різке зниження частки продовольчої пшениці у всій зібраній пшениці - 3,76% у 1998 році до маже 50% -- у1999році.

Мабуть збільшення пропозиції зерна до кінця сезону не відбудеться, а ціни продовжуватимуть зростати. За такої ситуації з метою недопущення зростання внутрішніх цін на продукти харчування держава мусить насамперед раціонально використати зерно, яке надійшло до Держрезерву. Потрібно реалізувати державне зерно беспосередньо переробним підприємствам у тих регіонах, де ситуація з пропозицією зерна є особливо напруженою.

У ситуації, що склалася об'єктивною реальністю можна вважати імпорт зерна в Україну. З одного боку це дало б змогу згладити негативні наслідки внутрішнього недовиробництва зерна і збільшити внутрішню пропозицію, а з іншого - стимулювало б товаровиробників до більш активної реалізації своїх запасів. Найімовірнішими постачальниками зерна в Україну могли б стати Казахстан, Угорщина й Румунія.

У весняні місяці 2000 року активність внутрішнього ринку зерна впала до мінімуму в очікуванні зерна врожаю. З огляду на те, що тенденцію до зниження виробництва зернових в Україні так досі і не подолано і ситуація не обіцяє позитивних перспектив, найактуальнішим питанням стає швидке створення умов для стимулювання виробництва зерна в Україні. Це завдання слід жорстко пов'язати з вирішенням питання про повноправну приватну власність та оренду землі, розвитком цивілізованого біржового ринку і прозорого механізму ціноутворення, адресною підтримкою товаровиробників.

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА

3.1 Реформування земельно-майнових відносин

Організаційна структура в сільському господарстві, яка залишилась від часів колективізації, не відповідає вимогам ринкової економіки. Це пояснюється тим, що вона не передбачає глибоких змін , перш за все, у відносинах власності на землю та майно, виробничої та технологічної структур, системи управління. Проведення вказаних змін ускладнюється через великі боргові зобов'язання сільгосппідприємств перед державою та заборгованості по заробітній платі.

Проте під впливом насамперед нерішучих і непослідовних дій владних структур, утримання переходу ринкової економіки, аграрна реформа протягом останніх років проводиться повільно, здебільшого з негативними соціально-економічними наслідками в діяльності аграрного виробництва. І тільки з прийняттям Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року створюються реальні умови для активізації послідовного проведення соціально-економічних перетворень, вирішення назрілих радикальних сільських проблем. Передбачені в Указі заходи спрямовуються насамперед на трансформацію колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

Указ Президента України вимагає, щоб виконавча влада на місцях здійснила організаційні заходи щодо сприяння керівникам і спеціалістам колективних сільськогосподарських підприємств, що реформуються, в їх організації і створенні приватних формувань.

Звертається увага на збереження, по можливості цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв), майнових паїв у групі їх власників.

Під структуризацією я розумію, перш за все, механізм пристосування підприємств до вимог ринкової економіки, яке означає, що виробництво має бути прибутковим. Мало хто зі спеціалістів, не кажучи вже про рядових членів КСП, орієнтується в питаннях мети й доцільності реструктуризації, в тому, як користуватися своїми правами власника земельного і майнового паїв, обізнаний про можливості їх реалізації при проведенні аграрної реформи. Цьому потрібно навчити в процесі реструктуризації.

Актуальність проблеми створення ефективного власника в секторі агропромислового виробництва - власника землі, праці та майна - з кожним роком стає все напруженішою, як і впровадження державної політики підтримки розвитку і росту приватного сектору в сільському господарстві.

Сучасна земельна реформа в Україні є складовою частиною аграрної реформи. Вона передбачає ліквідацію державної монополії власності на землю, відновлення приватної власності на землю та інші засоби виробництва. Ц повинно пробудити в селян почуття власника і господаря на землі, створення на цій основі умов для реформування за їх ініціативою існуючих державних (радгоспів) і одержавлених колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів) у виробничі структури, основою яких повинна бути приватна власність, в тому числі в індивідуальні селянські господарства, кооперативи, асоціації, товариства власників та інші.

Початком подолання державної монополії на землю слід вважати Земельний Кодекс України в новій редакції, Закон України "Про форми власності на землю" та ін., у відповідності з якими поряд з державною формою власності на землю визначені колективна та приватна. Визначено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які можуть передавати землю у власність або вилучати її. Завданням всіх землекористувачів є виробництво максимальної кількості продукції при мінімальних затратах праці і засобів.

Чим більше виробляється продукції з одного гектара земельної площі, тим вища її економічна ефективність. Можна сказати, що під економічною ефективністю використання землі розуміється рівень ведення на ній господарства, що характеризується виходом продукції з одиниці площі і її собівартістю.

Для співставлення рівня ведення виробництва по окремих господарствах, районах, областях і зонах, необхідно враховувати якість землі.

На основі цього можна визначити величину валової продукції, виробленої за рахунок більш високої якості землі. Таке коректування дає змогу зробити більш точніший висновок про порівняльну економічну ефективність використання землі. Облік-земель за якістю проводиться за всіма категоріями земель і містить:

класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, механічних складом грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне;

характеристику культур технічного стану природних кормових угідь, лісотипологічну характеристику лісових угідь, класифікацію земель населених пунктів за рівнем забезпечення інфраструктурою.

Бонітування ґрунтів - це їх якісна оцінка по природній родючості, дає можливість зробити відносну оцінку їх якості та вивчити найбільш сприятливі площі для вирощування тих чи інших культур, визначити грунти, на яких добрива дають найбільший ефект. Проводиться по 100-бальній системі. Наприклад, в Тернопільській області середня оцінка 1 га ріллі становить 60 балів, найвища вона в цілому по Борщівському району - 76 балів, у Заліщицькому і Чортківському - відповідно 72 і 70 балів. В Хмельницькій області середня оцінка 1га ріллі 68, в а Теофіпольському районі вона складає 79 балів.

Економічна оцінка землі - це найбільш важлива складова частина земельного кадастру. Вона проводиться за продуктивністю, окупністю затрат і диференціальним доходом. Виражається у відносних величинах (балах) і в абсолютних показниках.

Грошова оцінка земель здійснюється з метою регулювання відносин при передачі землі у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні та ін.

Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування грунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування.

Проводиться вона окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами за рентним доходом, який одержуємо залежно від якості, місця розташування і їх економічної оцінки. В основу розрахунків береться рентний доход від виробництва зернових культур за даними економічної оцінки земель, проведеної у 1988 році.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213 "Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" регламентовано порядок її проведення по всіх видах земель.

Підставою для розрахунків за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх ґрунтах.

В умовах інфляції рентний доход обчислюється у натуральних одиницях (у центнерах зерна, який може переводитися у грошовий вираз за поточними або світовими реалізаційними цінами).

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації рентного доходу встановлюється в 33 роки. Річний рентний доход - це сума диференціального і абсолютного рентного доходу.

Диференціальний рентний доход з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах зерна) визначається за формулою 1:

Рдн = (У*Ц - 3 - ЗКнр) / Ц,
де Рдн - диференціальний рентний доход з гектара орних земель (у центнерах);
У - урожайність зернових з гектара (у центнерах);
Ц - ціна реалізації 1 центнера зерна, грн.;
З - виробничі затрати на гектар;
Кнр - коефіцієнт норми рентабельності, 0,35 (використовувався при проведенні економічної оцінки земель у 1988 році).
Величина абсолютного рентного доходу (Ран) - це доход, який створюється на гірших за якістю землях в сільському господарстві і встановлений по Україні на гектар угідь в розмірі 1,6 ц/га.
Підставивши дані у формулу 1, одержимо диференціального рентного доходу з орних земель в сумі 7,4 ц/га зернових, додавши до цього абсолютний рентний доход 1,6 ц/га, одержимо величину загального річного рентного доходу (7,4 ц/га + 1,6 ц/га = 9,0 ц/га).
Існує методика розрахунку грошової оцінки орних земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами, земель населених пунктів.
Фактично - це є ціна земельної ділянки і в разі її продажу та з врахуванням кон'юнктури ринку вона може змінюватися згідно з положеннями існуючого законодавства.
Проект паювання сільськогосподарських земель (ППСГЗ) розпочав свою роботу на Хмельниччині в листопаді 1996 року. Головним своїм завданням обласний офіс ППСГЗ вважав сприяння у створенні ефективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та інші засоби виробництва, а також трудових контрактів між працівниками та адміністрацією. Господарствам області, що співпрацюють з ППСГЗ, надаються такі послуги:
комплексна допомога в паюванні майна;
проведення фінансового аналізу господарства;
надання юридичної підтримки господарствам у процесі
реформування у підприємства ринкового типу;
навчання спеціалістів господарств з питань проведення реструктуризації;
допомога у фінансуванні видачі Державних актів на право приватної власності на землю;
На разі ППСГЗ надає допомогу в реструктуризації понад 40 господарствам, які в переважній більшості обрали форму товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Двома основними причинами, чому керівники господарств бажають провести реструктуризацію, є:
необхідність забезпечення ефективного керівництва;
необхідність створення передумов для залучення зовнішніх інвестицій і отримання кредитів.
Треба мати на увазі що керівники господарств не мають достатніх знань з правових, фінансових питань чи бухгалтерського обліку, щоб провести реструктуризацію господарств без відповідної підтримки з боку спеціалістів у цій галузі. Роль спеціалістів ППСГЗ полягає саме в наданні допомоги в проведенні паювання майна, реструктуризації в нову організаційно-правову форму, запровадженні нової системи бухгалтерського обліку, проведенні фінансового аналізу господарства та в складанні бізнес-планів.
Це питання ґрунтується на досвіді колишнього КСП "Селянська спілка "УКРАЇНА", яке почало співпрацювати з Проектом в листопаді 1996 року. Офіс ППСГЗ оперативно попрацював з господарством і вже до кінця грудня 1996 року була проведена вся підготовча робота з реорганізації КСП "Селянська спілка "Україна" в кооператив "УКРАЇНА", яке й було зареєстровано в січні наступного року як правонаступник колишнього КСП. Засновниками кооперативу стали 25 з 427 членів колишнього КСП. Ці люди виявили ініціативу й погодилися взяти на себе ризик та відповідальність, пов'язані з веденням господарської діяльності. З метою формування Статутного фонду нового кооперативу її засновники отримали свої майнові паї в натурі. Решта членів КСП увійшли асоційованими членами кооперативу. Статус асоційованого члена гарантує людям присутність на Зборах учасників кооперативу з правом дорадчого голосу . Спочатку майже всі рядові члени КСП виявили бажання стати засновниками кооперативу. Проте спеціалісти ППСГЗ не підтримали цього через те, що такий шлях зберіг би в межах господарства колективну власність, яка не сприяє прийняттю економічно-обґрунтованих рішень. Такий дипломатичний підхід дозволив досягти згоди й порозуміння між новими власниками господарства та рештою членів колишнього КСП.
Створення кооперативу принесло нові вигоди для асоційованих членів. Перш за все, з усіма власниками землі кооперативу укладено договори оренди землі, за якими в рахунок орендної плати спрямовувалось 10% валового збору зернових. Таким чином кооператив в середньому надав продукції орендодавцям на суму 60грн/га (середня земельна ділянка в господарстві склала 3,7 га на 1 особу). Але слід відмітити, що члени господарства прийняли рішення про диференціювання орендної плати за 1 га в залежності від трудового стажу кожного орендодавця в колишньому КСП. Більшою від середнього розміру орендна плата передбачена і для молодих сімейних працівників для обзаведення власним господарством.
Сам факт оренди землі змушує людей по-новому ставитись до себе, звикати до статусу землевласника. Ідея встановити розмір орендної плати за землю у відсотках від валового збору також була спрямована на те, щоб спонукати людей працювати ефективніше, тому що їх дохід безпосередньо залежить від зібраного врожаю.
При цьому виникає зацікавленість працівників у тому, щоб зібраний врожай був якомога більший, а також щоб він не розкрадався під час збиральної компанії.
Треба зазначити, що враховуючи складні економічні умови асоційовані члени господарства дали згоду не вимагати плату за свої майнові паї.
В ході реструктуризації відбулися помітні зміни в трудових відносинах. Важливим результатом реструктуризації стало укладання трудових договорів (контрактів). Працівникам більше не гарантується робоче місце, а пропонується укласти трудовий договір (контракт). Серед основних завдань, які покладали власники кооперативу на трудові договори, було дотримання трудової дисципліни, підвищення відповідальності працівників за свою працю та поведінку. З'являється можливість поступово позбавитися недбалих працівників. Укладання трудових договорів є альтернативою намагання деяких керівників відновити в своїх господарствах принципи орендного підряду, який був поширений наприкінці 80-х років і на початку 90-х років. Ця спроба створити у робітників відчуття "господарів на виробництві" не передбачала дійсної передачі робітникам права власності на засоби виробництва., без чого не можна стати реальним власником . Врешті, цей підхід не приніс очікуваного ефекту в підвищенні продуктивності виробництва.
Попередній досвід реструктуризації кооперативу "Україна" цілком переконливо підтверджує, що створення підприємства, яке базується на приватній власності однієї або декількох осіб, здатне вирішити питання підвищення продуктивності праці. Стисло кажучи, система трудових договорів між адміністрацією підприємства та найманими працівниками здатна замінити систему орендного підряду. Як відзначає керівник кооперативу "Україна", люди почали цінувати своє робоче місце і пояснюється це двома причинами, а саме появою на підприємстві конкретного власника та запровадження системи трудових договорів (контрактів).
Треба зазначити, що обласний офіс ППСГЗ надав в цьому плані повну юридичну допомогу, починаючи від консультацій юриста і завершуючи розробкою готових для використання трудових угод. Створення кооперативу дозволило керівництву більш гнучко підходити до кадрової політики. Крім впровадження системи трудових договорів з метою підвищення продуктивності праці, також мали місце певні зміни у функціях адміністративного персоналу, та інших працівників, що дало можливість скоротити зайві робочі місця, в тому числі за рахунок об'єднання декількох функціональних обов'язків у межах однієї посади. Так при створенні кооперативу було укладено договори лише з 29 колишніми працівниками тракторної бригади із 83. Решту або було переведено на інші виробничі ділянки, або зовсім не укладено з ними трудові договори.
Фінансовий аналіз, проведений економістами обласного офісу Проекту, включав розробку альтернативних сценаріїв розвитку господарської діяльності.
Це дозволило керівнику побачити сильні й слабкі сторони господарства. Зокрема було переконливо продемонстровано великі збитки, які господарство несе на відгодівлі ВРХ. У зв'язку з цим у господарстві проводиться поступове скорочення поголів'я ВРХ. В свою чергу це дало змогу перепрофілювати близько 38% площ, зайнятих під кормовими культурами, на вирощування товарних культур (зернові, цукровий буряк).
Як наслідок дійсного реформування, почали відбуватися певні позитивні зміни у виробничій сфері, перш за все за рахунок кращого ставлення працівників до виконання своїх обов'язків.
У цьому плані показовим є тваринництво, де надої молока за період співпраці з Проектом зросли на 14%, продуктивність ВРХ на відгодівлі - на 11%. Звичайно, ці зміни не є корінними, проте на фоні загального погіршення виробничих показників сільськогосподарських підприємств ці позитивні результати свідчать, що реструктуризація господарств в структури ринкового типу спроможна принести позитивні зміни навіть за короткий час.
На користь ефективності реформування, яке має місце в кооперативі "Україна" свідчить той факт, що протягом року виробничі затрати знизились на 200тис.гривень. Також мало місце помітне зниження кредиторської заборгованості. Так у 1997 році вона скоротилася на 109 тис. грн у порівнянні з 1996 роком, що становить близько 16%. Показовим є також той факт, що кооператив "Україна" виявився єдиним господарством Теофіпольського району, яке завершило 1997 рік з прибутком.
Що стосується структурної перебудови кооперативу "Україна", то вона включає й створення у березні 1998 року дочірнього підприємства - кооперативу "Огайо" , який об'єднав в собі переробні цехи та торгівельні підрозділи. Головною причиною його створення були економічні міркування, пов'язані з можливістю збереження ПДВ в господарстві під час реалізації м'ясної та молочної продукції. Завдяки такому економічному маневру буде збережено в межах господарства близько 20 тис. грн. Спеціалісти проекту підготували Статут, Установчий договір та трудові договори (контракти) для створення цього дочірнього підприємства.
Фінансовий аналіз і розроблена модель бізнес-плану були використані керівниками "господарства для відстоювання інтересів свого господарства перед представниками державної адміністрації. Але, на жаль, сільськогосподарське підприємство ще відчуває на собі тиск з боку районної адміністрації, яка намагається примусити господарство займатись виробництвом традиційної продукції, яка часто збиткова.
Нарешті, спеціалісти господарства стали залучатись до сучасних інформаційних технологій у своїй роботі. Так, за рекомендацією економістів обласного офісу ППСГЗ господарство придбало комп'ютери, залучило фахівця з інформатики, який розробив та запровадив програму ведення бухгалтерського обліку в господарстві. Це значно полегшило роботу бухгалтерського відділу, а також дозволило перевести контроль за матеріально-технічними ресурсами на якісно вищий рівень. В той же час з'явилась можливість залучати працівників бухгалтерії для здійснення контролю за виконанням виробничих операцій.

3.2 Удосконалення механізму економічних взаємовідносин в зерновому господарстві

За оцінками спеціалістів, в Україні для внутрішніх потреб за рік використо-вується близько 6-7млн.т. зерна з продовольчою метою, близько 10--11млн.т. -- на корми й приблизно 0,5млн.т. для промислової переробки. На посів іде близько 4 млн. т. зерна. Отже, якщо рахувати по максимуму, то сумарне споживання зерна становитиме приблизно 22-22,5 млн. т. на рік.

За оцінками Мінагропрому, урожай зерна в 1999 році становить близько 26млн.т. Однак реальна цифра не може перевищувати 25млн.т. (включаючи господарства всіх форм власності).

З урожаю 1999 року було експортовано близько 2 млн. т. зерна.

Припустимо, що з початку поточного сезону, включаючи грудень, для внутрішніх потреб витрачено близько 10млн.т. зерна.

Таким чином, ще 13млн.т. "вільного" зерна може "гуляти" на ринку. І до літа при таких розрахунках, здавалося б, його має вистачити.

Проте сьогоднішні реалії говорять про інше -- ринок переживає дефіцит пропозицій. Спрогнозувати ж розвиток подій вкрай важко. Усе залежить від того, як розпорядяться зерном його основні власники.

За інформацією Мінагропрому, близько 10млн.т. з 12,5млн.т. пшениці (не врахований приватний сектор), зібраної цього року, припадає на не-державні структури. Крім того, за борги аграрії поставили в продовольчий фонд приблизно 0,5млн.т. (майже все реалізовано) та у Державний резерв близько 2млн.т. зерна.

Тому, очевидно, що у державних запасах великих обсягів товару немає й істотно впливати на ринок до кінця сезону держава не зможе.

Щоправда, останнім часом почали з'являтися пропозиції щодо продажу великих партій зерна (від 50тис.т). За непідтвердженими даними, його пропонують з державних ресурсів. А, проте, при високому попиті на товар не уклали ще жодної угоди по цих пропозиціях. По-перше, ціни продавців є досить високими (490-500грн/т пшениці 3 класу ЕХW). По-друге, за таких обсягів і цін покупець, згідно з умовами контракту, мусить одномоментно оплатити всю партію, що не багатьом по кишені. Крім того, доказів щодо реальності цих партій практично немає. Тому не виключено, що вони взяті з "повітря".

Скоріш за все, зерно попереднього року, за всіма ознаками, "розкидане" по численних сільських господарствах та різного роду комерційних структурах і зберігається переважно не на елеваторах, а у власних "засіках". Та в умовах заборон на вивезення зерна з областей і постійного зростання курсу долара розраховувати на швидке насичення ринку пропозиціями не доводиться. Тому до кінця сезону торгівлі великими партіями не буде.

Зрозуміло, що годі очікувати зниження цін на зерно. А от чи зростатимуть вони й наскільки -- залежатиме від змін курсу долара й рівня дефіциту товару.

До речі, можливе деяке пожвавлен-ня торгівлі у лютому-березні під час підготовки до весняних польових робіт. Ясна річ, аграрії нині притримують зерно до початку посівної, щоб придбати потрібні для її проведення ресурси.

У будь-якому разі, якщо найближчими місяцями триватиме брак зерна на ринку й вітчизняні переробні заводи простоюватимуть, імпорт зерна може стати нагальною потребою (Закарпатська область вже отримала можливість імпортувати продовольче зерно).

Уже сьогодні багато заводів і комерційних структур готові закуповувати зерно на світовому ринку, добре, що зараз у світі перевиробництво пшениці -- її запаси становлять близько 920млн.т. Тим більше, що внутрішні ціни порівнянні зі світовими.

Однак за існуючого високого ввізного мита на зерно в Україні, імпортувати сільськогосподарську продукцію не вигідно. Тому все залежатиме від політики держави, а точніше -- від введення або не введення нею пільгового ввізного мита на продукт.

3.3 Запровадження прогресивних технологій вирощування зернових

Серед основних продовольчих зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в кооперативі “Україна” друге місце після ярої пшениці, а на Україні є головною продовольчою культурою.

Цінність пшеничного хліба визначається хімічним складом зерна. Серед зернових культур воно містить найбільше білка - залежно від сорту і умов вирощування вміст його становить 13 - 15%. В зерні багато вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітамінів та провітамінів, близько 2% мінеральних речовин.

Білок пшениці повноцінний за амінокислотним складом, містить всі незамінні амінокислоти - лізин, триптован, валін, міецин та інші і добре засвоюється людським організмом.

За рахунок вживання пшеничного хліба та хлібобулочних виробів людина задовольняє близько третини своїх потреб у їжі.

На Україні досить поширена озима тверда пшениця.

Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці збільшилася її середня врожайність.

Біологічні особливості. Насіння пшениці проростає при температурі у посівному шарі ґрунту 1 - 20 С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Найбільш інтенсивне проростання спостерігається при 12 - 200 С. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи при такій температурі з'являються на 5-6 день.

Більшість сортів озимої пшениці, районованих на Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди.

Озима пшениця належить до вологолюбних рослин. Як правило, високий врожай її збирають при великих запасах вологи у метровому шарі ґрунту близько 2000 мм, а в період колосіння - не менше як 80-100 мм при постійній вологості ґрунту близько 70-80% НВ.

Серед озимих культур озима пшениця - одна з найбільш вимогливих до ґрунтових умов вирощування. Найкраще росте вона на родючих ґрунтах, які характеризують сприятливими фізичними і хімічними властивостями.

Технологія вирощування. Озиму пшеницю на Україні вирощують на злачних площах інтенсивною технологією. Суть цієї технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культури після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосування добрив, з розрахунку на заплановану урожайність, внесенні азотних добрив протягом весни і літа відповідно до даних ґрунтової і рослинної діагностик, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, хвороб та шкідників, застосуванні ретардантів проти вилягання, захисті ґрунтів від ерозії. Головною особливістю цієї технології є сівба пшениці із залишенням постійних технологічних колій, постійний біологічний контроль за станом рослин.

Районовані сорти. В нашій місцевості найбільш поширені такі сорти пшениці: Киянка, Миронівська 25, Обрій, Харківська 11; з твердих пшениць -- Корал одеський, Парус.

Попередники пшениці. Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці характеризуються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмісту вологи в ньому та чистоти від бур'янів. Саме це визначає велику роль попередників при вирощуванні таких сортів.

Попередники для озимої пшениці підбирають з урахуванням кліматичних умов району вирощування, структури посівних площ, реакції сорту на попередник.

За даними наукових досліджень та виробничої практики, кращі попередники пшениці в нашому районі -- горох, багаторічні трави на один укіс.

Добрими попередниками для озимої пшениці, вирощуваної за інтенсивною технологією, є кукурудза на силос та деякі стернові, зокрема озима пшениця після горяного пару або багаторічних трав.

Обробіток ґрунту. Основним завданням обробітку ґрунту є зберігання вологи на час сівби пшениці, боротьба з бур'янами, якісне загортання післяжнивних решток і добрив, створення достатньо ущільненого під посівного шару з об'ємною цільністю 1,1-1,3 г/см3 та дрібно грудочкуватого посівного шару, в якому б треба мати ґрунтові частинки діаметром 1-3 см.

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують полицевий та безполицевий способи обробітку. Коли орний шар містить менше як 20 мм продуктивної вологи, що часто спостерігається в посушливе літо, після таких попередників, як горох, кукурудза, безполицевий (безплужний), або поверхневий обробіток. При достатньому зволоженні ґрунту та ранньому збиранні попередника на забур'янених площах ефективніший полицевий обробіток ґрунту плугами з передплужниками.

На зайнятих парах, які рано звільняються від урожаю парозаймальних культур і дуже забур'янені кореневищами бур'янами (пирієм), а також після засмічених пирієм стернових попередників проводять 2 денкування на грибину залягання кореневищ (10-12 см) та оранку з коткуванням після з'явлення “милець” пирію на глибину до 25 см.

Оранку закінчують не пізніш як за 3-4 тижні до настання оптимальних строків сівби пшениці. При запізненні з оранкою ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитись, що може спричинити розрив корневої системи пшениці внаслідок його осідання.

Обробіток горних парів починають восени після збирання попередника. На парах проводять 2-3 кущення та глибоку оранку плугами з передплужниками на глибину 27-30 см. Рано на весні проводять боронування і при появі бур'янів починають першу культивацію з боронуванням на глибину 10-12 см. Протягом літа ґрунт утримують у розпушеному та чистому від бур'янів стані, застосовуючи культивацію з боронуванням.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є створення сприятливого структурно-агрегативного складу посівного шару. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, ІСМК-5,4 та ін.), обладнані стрілястими лапами культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту -- з соткуванням сотками ЗККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і якісної сівби культивацію проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння. На більш важчих ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини ТВК-3. ВНП-5,6 та ін.

Своєчасне локальне внесення добрив дає змогу значно зменшити стреси рослин від природних аномалій (низька температура, заморозки тощо, пристосовує їх до навколишнього середовища, активізує кореневе живлення, омолоджує рослини та поліпшує умови отримання високих урожаїв.

Локальне внесення добрив через листя -- найбільш ефективна та економічно виправдана форма доставки рослинам елементів живлення протягом усього періоду вегетації, навіть у тих випадках, коли іншим шляхом це виконати неможливо.

Цей метод внесення добрив, завдяки збалансованому складу економічно чистих основних та хелатних мікроелементів, гарантує сто відсотків їх засвоєння, значно скорочує потреби у корневищ добривах.

Забезпечення рослин необхідною кількістю мікроелементів оздоровлює рослини, підвищує їх стійкість до захворювань, а разом із засобами захисту рослин від шкідників та захворювань з найменшими стресами для рослин (табл.3.1).

Таблиця 3.1.

Структура мінеральних добрив і мікроелементів при інтенсивній технології вирощування зернових

Назва добрив

N

P

K

Mg

S

Fe

Mn

Zn

Cu

B

Mo

Na

Мікросол універс.

50

35

32

8*4

11*9

3

8*4

7

0*05

Мікросол (зернові)

50

35

35

12*4

12

11

4*4

2

0*06

Мікросол (озимі)

50

20

35

30

12

7

9

6

2

0,25

7

Мікросол (ріпак)

50

35

23

6

5*4

6

2

8*2

0*06

11*5

Мікросол (карт.)

50

35

36

0*5

13*5

13*5

6*5

4*5

0*15

Мікросол (буряк)

35

27

6

12*6

5

2

8*5

0*06

МікросолВаг - 120

120

МікросолМн - 200

50

200

Еколист стандарт.

120

62

20

1

0*5

3

5

5

0*02

Еколист РК

50

200

Еколист Мg

60

Мультивіт - плюс

45

10

60

10

1,5

0,24

0,12

0,12

0,18

0,02

Рідкі комплексні добрива (РКД) поділяються залежно від способу використання добрива для кореневого і позакореневого живлення, а також залежно від призначення - на універсальні, оздоровчого характеру, та спеціальні - для забезпечення потреб рослин в тому чи іншому елементі живлення.

Завдяки відмінності у складі РКД непотрібних солей, їх дію можливо порівняти з швидкою допомогою, бо через три години після використання вони повністю засвоюються рослинами. Змінюється колір листя, з'являються нові пагони, зникають ознаки нестачі того чи іншого елементу завдяки чудодійній силі збалансованого живлення.

Комплексне позакореневе внесення добрив і засобів охорони рослин та інших агротехнічних прийомів відповідно до етапів органогенезу забезпечує зниження їх необхідної кількості при кращих показниках ефективності.

Склад та опис позакореневого живлення.

Перша обробка. Допосівна обробка призначена для насичення зерна елементами стимуляторами росту та захисту його від хвороб.

Для обробки зерна рекомендується використання обладнання для протруєння зерна типу ПС-10. Витрати робочого розчину (20 літрів на 1 тонну зерна) становлять: 2л еколисту (стандарт) + 2мл. 10% розчину Фумару + 1кг протруювача типу баштан-вода.

Поєднане використання стимулятора росту Фумар, який стимулює розвиток клітин при посиленні протидії факторів середовища доповнене комплексним впливом мікроелементів, дасть змогу вдвічі скоротити потреби використання протруювачів без пониження захисної дії при суттєвому збільшенні урожаю.

Осіння фаза лущення. Підживлення виконується для забезпечення елементами живлення та мікроелементами, покращення схожості розвитку кореневої системи, а також підвищення зимостійкості.

Друга обробка. Еколист стандарт, 2л/га на 300л води. За недостатньої кількості в грунті фосфору та калію, а також при пониженні температури ґрунту нижче +10оС для кращого розвитку кореневої системи необхідно виконати чергову обробку через 5-7 днів після попередньої.

Весняна фаза лущення. Починається процес відновлення вегетації навесні, який супроводжується інтенсивними ростовими процедурами. У зв'язку з цим в озимих виникає потреба в елементах живлення, особливо в азоті. Інтенсивний ріст вегетативних органів, загроза паморозків, нестача елементів живлення зумовлюють настання в озимих першого критичного періоду, який зменшує комплексну дію мікроелементів.

Третя обробка. Еколист стандарт 3л/га + мікросол Мn - 200 - 1/5л/га + 36кг карбаміду на 300 л води. Мікросол марганець застосовують для активізації окислювальних ферментів і збільшення окислювально-відновлювальних процесів, що відіграють важливу роль у дихальних процесах рослин.

Четверта обробка. Еколист ПК-1,9л/га + 15кг карбаміду на 300л води. Коли 25% рослин мають друге коліно, настає другий відповідальний момент у живленні рослин, зумовлений бурхливим розвитком листкової поверхні та інтенсивний приріст біомаси рослин. У зв'язку з цим забезпечення рослин у цей період є важливою передумовою одержання високий врожаїв.

П'ята обробка. Еколист стандарт 4л/га + еколист Мg - 3л/га + 36кг карбаміду на 300л води. Додаткове внесення четвертого, найважливішого після азоту, фосфору та калію, елемента живлення зумовлено потребою активізувати процес фотосинтезу, завдяки якому проходять утворення вуглеводів, білків, жирів та ін. органічних сполук, необхідних для розвитку всього живого.

Шоста обробка. Еколист ПК-1, 9л/га + 15кг карбаміду на 300л води.

Сьома обробка у фазі колосіння.

Як при пониженні температури, так і за довгої тривалості значних періодів без опадів, доставка основних елементів живлення через листя дуже ефективна. Підживлення виконується через 5-7 днів після попереднього. Наступний важливий етап суттєво впливає на кількість зерна в колосі та на масу і якість зернітки, він настає у фазі колосіння, коли мікроелементи відіграють значну роль.

Сьома обробка. Еколист-стандарт, 4л/га + еколист Mg - 4л/га + 12кг карбаміду на 300 л води.

Система одобрення озимих при прогресивній технології вирощування розрахована на одержання високобілкового зерна по 60 і більше ц/га. Внесення поживних речовин при цьому становить 440-540кг/га, для поповнення яких за традиційною агротехнікою необхідно внести велику кількість добрив: близько 150-180кг/га азоту і по 120-130кг/га фосфору й калію. Завдяки організації роздрібного живлення, збалансованого в складі по макро- та мікроелементах, за прогресивної технології знижують кількість добрив при поліпшенні якісних показників урожаю.

В кооперативі “Україна” в 1999 році був поставлений виробничий експеримент на озимій пшениці в різних варіантах обробок (таблиця 3.2.)

Таблиця 3.2.

Ефективність різних варіантів обробки насіння зернових

Варіант досліду

Урожайність ц/га

Прибавка урожаю

ц/га

%

1. Контроль, насіння необроблялось

40,6

-

-

2. Обробка насіння Вінцинтом

40,6

-

-

3. Обробка Еколистом

44,1

3,5

8,6

4. Обробка Еколист+Фумар

45,8

4,2

12,8

5. Обробка Еколист + Фумар + 0,5Вінцинту

44,6

4,8

14,3

Як показують результати експерименту, урожайність збільшується при наростанні комплексу обробки. При цьому витрати на проведення обробки зерна в 1,5раза нижчі.

Важливою умовою одержання високих врожаїв пшениці є використання для сівби високоякісного насіння. З нього виростають здорові рослини з добре розвиненою кореневою системою, глибоким заляганням вузла лущіння, стійкі проти несприятливих умов вирощування.

Насіння має бути добірним, добре вирівненим за розміром з масою 1000 зернин не менше 40-45г, схожістю 95%, чистотою 99%, силою росту не меншою за 80%. Тобто якості його повинні відповідати вимогам першого класу посівного стандарту.

Враховуючи, що за інтенсивною технологією озиму пшеницю вирощують в найбільш родючих ґрунтах, після кращих попередників, її рекомендують висівати у другій половині оптимальних строків. При більш ранній сівбі посіви можуть перерости, що знизить їх морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви дуже пошкоджуються злаковими мухами.

Врожайність пшениці значною мірою залежить від густоти посівів. Остання залежить від норми висіву, родючості і вологості ґрунту, строків сівби, особливостей сорту.

Таблиця 3.3.

Порівняльна ефективність прогресивних технологій вирощування озимої пшениці в кооперативі “Україна”.

№ п/п

Показники

Прогресивна технологія

Звичайна технологія

Прогресивна +/- до звичайної

1

Площа насіву, га

360

140

+220

2

Урожайність, ц/га

45,8

42,1

+3,7

3

Собівартість 1ц зерна, грн.

16,4

21,3

-4,9

3.1.

В тому числі оплата праці в розрахунку 1л/год.

4,1

5,3

-1,2

4

Матеріальні затрати

12,2

15,8

-3,6

5

Затрати праці на 1ц, люд/год.

43

51

-8

6

Прибуток, грн./га

623

367

+256

7

Рівень рентабельності, %

71,1

42,3

+28,8

Як показують результати введення прогресивних технологій вирощування озимої пшениці кооператив “Україна” одержав певні результати. Врожайність озимої пшениці при прогресивних технологіях склала 45,8ц/га, що на 3,7ц/га більш ніж при звичайних технологіях. При цьому матеріальні витрати склали 12,2тис.грн., або на 3,6тис.грн. менше ніж, на звичайні технології. Зменшення матеріальних витрат на виробництво продукції і зменшила собівартість 1ц зерна. Так, собівартість 1ц зерна при прогресивній технології склала 16,4грн., що на 4,9грн. за 1ц. Введення прогресивної технології привело до зменшення затрат н/год. на 1ц, внаслідок чого зменшились і затрати на оплату праці на одиницю продукції.

Збільшення врожайності і зменшення затрат на 1ц зерна при введенні прогресивних технологій дало те, що кооператив “Україна” додатково одержав прибуток в сумі 256тис.грн. і рентабельність склала 71,1%.

Тому господарство спрямувало свою діяльність на вирощування пшениці при прогресивній технології. Площа вирощування пшениці по прогресивній технології складає 360га, що на 120га більше, ніж при звичайній.

3.4 Економічний механізм стимулювання підвищення ефективності виробництва і переробки зерна

Процес послідовного становлення ринкових відносин, який охоплює економіку України протягом останніх 7-8 років, зумовив суттєві зміни в відносинах виробників зерна з тими, хто закуповує його для споживання, переробки чи перепродажу. Розширилася мережа каналів збуту, власники зерно-продукції мають можливість вибирати вигіднішого партнера-покупця. Нині досить значні обсяги зерна, круп, борошна господарства продають на ринках населених пунктів через власні ларьки і магазини.

Питома вага в середньому за 1986-1990рр. державної закупівлі зерна становила 16,7млн.т., в 1990р. - 15,4млн.т., в 1991р. - 11,5млн.т., а в 1996-1997рр. вони не перевищували 5млн.т. Починаючи з 1998р. централізовану закупівлю зерна за держконтрактом ліквідовано, його закуплено лише 22млн.т. Отже, закупка зерна, порівняно з 80-ми роками набагато скоротилася.

Протягом 1998р. на внутрішньому зерновому ринку господарствами суспільного сектора реалізовано 14,5млн.т. зерна за такими каналами збуту:

Таблиця 3.4.

Структура реалізації зерна господарствами суспільного сектора

Обсяги продажу, млн.т.

Питома вага, %

Заготівельні організації та інший продаж за прямими зв'язками

2,2

15,0

Продаж населенню в рахунок оплати праці та на громадське харчування

4,1

28,4

Споживча кооперація

0,01

0,0

на ринках населених пунктів через власні ларьки, магазини

3,4

23,1

За бартерними угодами

4,8

33,4

Зарубіжним країнам

0,02

0,1

Отже, третину зерна продано за бартерними угодами в обмін на необхідні сільському господарству ресурси, 28% видано та продано в рахунок оплати праці, 23% реалізовано за готівку. До державних заготівельних організацій надійшло 15% загального обсягу продажу, при цьому зерно надходило як оплата за товарний кредит, отриманий у вигляді паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, техніки, запасних частин. Тобто переважає безготівкова торгівля зерном. Чималої шкоди завдає вона фінансовому стану господарств, оскільки діють ціни на зерно, які на 6-8, а то і 12% нижчі порівняно з цінами закупівель у держресурси. Саме бартерні відносини значною мірою “живлять” і підтримують той надмірний дискомфорт міжгалузевого цінового обміну, який склався протягом 1991-1995рр. і зберігається до цього часу.

Зернове господарство України стоїть на межі занепаду і якщо в середньому за 1986-1990рр. отримано валовий збір зерна 47,4млн.т., то в 1991-1995рр. - 38,5млн.т., в 1996 - 24,6млн., в 1997р. - 35,5млн., в 1998 - 26,4млн.т.

На жаль, 90-ті роки можуть ввійти в історію вітчизняного зернового господарства також, як “епоха” різкого погіршення якості зерна. Цей процес розвивається насамперед внаслідок різкого зменшення кількості застосовуваних добрив і порушення співвідношення поживних речовин у них. Передумови природного формулювання в зерні білкових речовин, зокрема клейковини, не задіяні, а в такі несприятливі за погодними умовами роки, якими були 1995, 1996, 1997, негативний результат зазначених факторів стає особливо відчутним. Про це свідчить порівняння якісної структури пшениці, закупленої в рахунок державних заготівель (таблиця 3.5.).

Таблиця 3.5.

Ціна пшениці, реалізованої господарствами громадського сектора на внутрішньому ринку по роках, грн. за 1т

Перелік каналів реалізації пшениці

1998

1997

Зниження 1998р. до 1997р., %

Середня ціна реалізації по всіх каналах

158,0

177,8

88,9

У тому числі проданої:

заготівельним організаціям та продаж за прямими договорами

178,6

213,6

83,6

споживчій кооперації

147,1

201,6

73,0

населенню в рахунок оплати праці та на громадське харчування

135,8

132,6

102,4

на ринку, через власні магазини, ларьки

157,8

176,8

89,3

за бартерними угодами

165,1

180,7

91,4

зарубіжним країнам

189,4

312,7

88,6

Частина пшениці вищих якісних категорій практично була зведена нанівець, пшениці базового ІІІ класу зменшилось майже вдвічі, тоді як обсяги зерна найнижчої якісної категорії зросли більше як у 4 рази. Внаслідок таких змін господарства недоотримали від продажу зерна значних коштів. У 1997р. різниця між розрахунковою ціною 1т. пшениці ІІІ класу (270грн.) та пшениці ІV класу (248грн.) становила 22грн., або 8,2% від базової величини, відповідно пшениці V класу (213грн.) - 57грн., або 21% від ціни зерна ІІІ класу.

Цінова ситуація мала змінитися на краще в 1998р., оскільки якісні показники товарного зерна пшениці поліпшились, і пшениця ІІІ класу становила 58,2%, від зерна, отриманого хлібоприймальними пунктами. Характерно, що набір районованих по території України сортів пшениці за умови дотримання сортової агротехніки дозволяє збирати високі врожаї зерна достатньої споживчої якості, цілком придатного для хлібопечення, виготовлення круп, макаронних виробів. Таке зерно користується на ринку підвищеним попитом, його ціна на 12-15% вища, ніж зерна понижених якостей. Досить високі товарні якості притаманні багатьом вітчизняним сортам ячменю, вівса, гороху, гібридам кукурудзи. Але цей потенціал використовується незадовільно, адже суттєво порушується гумусний баланс грунту і виснажені поля не можуть забезпечити високоякісного врожаю навіть за умови низького збору зерна з гектара. Значною мірою якість зерна погіршується від пошкодження шкідниками (клопом-черепашкою), запізнілого збирання, неналежних умов первинної доробки та зберігання.

Питання якості зернопродукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж хлібопекарними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом на внутрішньому ринку, тим більше для експорту. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно.

Об'єктивну оцінку якості зернопродукції відбиває сертифікат. Сертифікати дають вичерпну інформацію про відповідність якості зернопродукції прийнятим стандартам. Саме сертифікований товар допускається до торгів на біржах, у торговельних домах, аукціонах і тим більше для експорту. При експорті зерна з використанням залізничного чи водного транспорту власник зернопродукції (він же замовник транспортних засобів) має отримати такі документи на підтвердження якості зерна: посвідчення якості елеватора або картку аналізу зерна, сертифікат якості, фітосанітарний сертифікат. Крім того, оформляється радіологічний сертифікат-протокол іспитів радіаційної якості продукції і ветеринарне свідоцтво (форма №2) на вимогу країни-імпортерата ветеринарний сертифікат на кожен вагон; сертифікат відповідності або походження. Очевидно, що виробникові зернопродукції складно подолати всі труднощі оформлення необхідних документів для продажу зерна на експорт, і здебільшого цю справу беруть на себе оптовики-посередники. Однак практика показує, що такі послуги, як зберігання зерна, сертифікація підготовлених для продажу партій, оформлення заявок на транспортування товару та інші мають надаватися за чіткою схемою без будь-яких зволікань відповідними сервісними службами за помірними тарифами.

Виробники зерна здебільшого не мають можливості прямого виходу з товаром на експорт, але змушені враховувати, що ціна пшениці на внутрішньому ринку певною мірою реагує на динаміку цін відповідного зерна на провідних біржах світового ринку. Українська м'яка пшениця ІІІ класу за якістю близька до пшениці, яка класифікується за американськими стандартами як така, що містить 12,5% протеїну. Тобто логічно, щоб і ціна на них була близькою. Відстеження руху цін на зерно пшениці вітчизняного виробництва свідчить, що такого зв'язку виробники зерна не відчувають. У 1998р. питома вага пшениці ІІІ класу була більшою, ніж у попередньому, і можна було б очікувати вищої середньої ціни реалізованого зерна. Однак цього не сталося: ціна пшениці ІІІ класу, закупленої хлібозаготівельними підприємствами, знизилась від 240грн. за 1т. залікових кондицій в 1997рю до 199грн., IV класу - від 221 до 172грн., тобто впала на 17-22%. Зниження середньої ціни продажу зерна пшениці по різних каналах збуту відображене в табл.3.6.

Таблиця 3.6.

Питома вага якісних груп пшениці, яка надійшла в рахунок державних заготівель по роках, % від загального обсягу.

Якісні групи

1991

1997

Тверда пшениця всіх класів

0,4

-

М'яка пшениця:

І-ІІ класу (сильна, вміст клейковини 28% і більше)

3,2

-

ІІІ клас (цінна, вміст клейковини 23-27%)

65,6

34,4

IV клас (вміст клейковини до 23%

20,0

19,6

V клас (кормова, вміст клейковини менше 17%)

10,8

46,0

Всього

100,0

100,0

Тенденцію до зниження ринкової ціни пшениці можна пояснити кількома причинами. Одна з них -- орієнтація на ціни світового ринку зерна, які останнім часом грають на пониження (не враховуючи сезонних відхилень). Друга -- по суті адміністративно-монопольне регулювання цін з боку ДАК. Хліб України: пшениця урожаю 1997р. закуповувалося за вищою ціною (270грн. за 1т. ІІІ класу базисних кондицій), тоді як у 1998р., незважаючи на падіння доларового курсу гривні та подорожчання споживаних сільським господарством ресурсів, ціна пшениці продовольчого призначення була значно знижена встановленням відповідного еквівалентного обміну зерна на паливо й інші матеріально-технічні засоби. Середня біржова ціна на зерно пшениці, яка оголошується як індикативна, практично не могла бути такою, оскільки обсяги біржових продаж пшениці не перевищили 1% від загальної реалізації, тобто реалізація на біржі швидше мала епізодичний характер, а не систематичний. Як наслідок, відмічається зниження рівня рентабельності пшениці навіть порівняно з несприятливими за погодними умовами роками: якщо в 1997р. по пшениці, реалізованій заготівельним організаціям, він становив 70%, то в 1998р. - 30%, а по всіх каналах збуту -- відповідно 41,6 та 15%.

Здійснюється політика стримування ціни на борошно і хліб як товари значного соціального навантаження та конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Це найбільшою мірою позначається на економіці господарств, які займаються виробництвом зерна, і знижує потенціальний продуктивний рівень однієї з провідних галузей аграрного сектора.

Більш активно щодо захисту інтересів виробників зерна, зокрема з питань формування цін і тарифів на супроводжуючі процес реалізації послуги, має діяти Українська зернова спілка, заснована в 1997р. за ініціативою Міністерства агропромислового комплексу України. Такі спілки доцільно організовувати на регіональному рівні, щоб виробники зерна могли спільними зусиллями відстоювати свої інтереси щодо формування цін. Для поліпшення якості пшениці, а отже, і підвищення цін на неї, доцільно повніше використовувати внутрішні можливості господарств: підбирати відповідні районовані сорти, застосовувати рекомендовану сучасною наукою агротехнологією, забезпечувати своєчасне збирання урожаю та його достатню обробку на токах.

Ціну товарного зерна (ціну пропозиції) доцільно формувати з урахуванням ринкових прогнозів на поточний та наступний маркетинговий роки. Такі прогнози-звіти розробляються двічі на рік на замовлення Міністерства агропромислового комплексу науковцями Інституту аграрної економіки УААН на підставі аналізу посівних площ, стану вегетації рослин та формування урожаю, очікуваного валового збору зерна, балансу його використання, моніторингу цін на зовнішньому і внутрішньому зерновому ринках.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Проведене дослідження поставленої проблеми засвідчує, що в Україні проходить аграрна реформа. Соціально-економічним перетворенням на селі, які все активніше здійснюються в аграрному комплексі, відводиться визначальне місце. Від того, якою буде віддача аграрної реформи, залежатиме майбутнє не тільки продовольчого сектора економіки, але й соціально-економічного розвитку держави в цілому.

Сучасна земельна реформа в Україні є важливою складовою частиною аграрної реформи. Вона спрямована на ліквідацію державної монополії земельної власності, відновлення приватної власності на землю та інші засоби виробництва, реанімацію в селян почуття власника і господаря на землі та створення на цій основі умов для реформування за власним розсудом селян існуючих державних і одержавлених колективних сільськогосподарських підприємств у виробничі структури, які базуються на приватній власності, в тому числі в індивідуальні селянські господарства, кооперативи, асоціації, акціонерні підприємства, товариства. Крім земельних відносин вона охоплює відносини власності на матеріально-технічні засоби виробництва та інші аспекти функціонування аграрного сектора, зокрема його взаємовідносини з державою, суміжними сферами економіки, фінансово-кредитною системою.

Підводячи підсумки роботи по реформуванню кооперативу “Україна” можна стверджувати:

Реформування сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно нагальною необхідністю. У порівнянні з головою кооперативу, приватний господар має не лише більшу особисту зацікавленість в ефективному виробництва, але й користується значно ширшими можливостями в управлінні підприємством.

По-перше, приватний власник не контролюється загальними зборами працівників, що надає можливість приймати непопулярні, проте економічно обгрунтовані рішення. По-друге, в процесі реформування відбувається відокремлення земельних майнових та трудових відносин. Це робить колишніх членів КСП власниками землі та майна, що надає їм можливість розпоряджатися засобами виробництва більш ефективно, ніж тоді, коли вони знаходилися в колективній власності. По-третє, система трудових договорів (контрактів) значно розширяє можливості керівника впливати на підвищення продуктивності праці. По-четверте, отримання статусу приватного підприємства може певною мірою захистити його від адміністративного впливу з боку державної адміністрації, яка продовжує втручатися в справи колективних підприємств. А це дасть можливість господарству зосередити свої зусилля на виробництві тих сільськогосподарських культур і продукції тваринництва, які є для господарства прибутковими.

Процеси реструктуризації господарств в структури ринкового типу скасовують певні обмеження , які пов'язані з колективною формою власності на виробничі ресурси і з колективною формою управління і надають можливість ефективним керівникам скористатися перевагами нової форми власності на виробничі ресурси.

Треба усвідомити, що реструктуризація лише забезпечує необхідні правові передумови для ефективнішої роботи господарства. В свою чергу нове керівництво повинно мати бажання брати на себе ризики, пов'язані з господарською діяльністю, бо саме якість керівного складу лишається єдиною запорукою успішної реструктуризації.

Для того, щоб вирішити найважливіші, найболючіші питання розвитку кооперативу “Україна” і зокрема виробництва і переробки зерна необхідно насамперед:

застосовувати прогресивну технологію вирощування ярої пшениці, яка при оптимальних строках посіву, підживленні забезпечує ріст урожайності на 4-5ц/га;

забезпечити суворий контроль за дотриманням технології вирощування сільськогосподарських культур;

вдосконалити структур посівних площ та сівозмін;

як рекомендує Хмельницька ДСГДС, застосовувати технологію вирощування сільськогосподарських культур з використанням біостимуляторів росту, яка при обробці насіння посівів в бакових сумішах з гербіцидами, фунгіцидами дасть підвищення урожайності на 3-6ц/га.

Крім кількох перелічених вище заходів, необхідно, насамперед, покращити умови праці, при яких зростає матеріальна зацікавленість працівників по результатах роботи. Потрібно довести до відповідного рівня матеріальну відповідальність працюючих.

Економічний аналіз розвитку зернопродуктового комплексу АПК підтверджує, що виробництво зерна, як і сільськогосподарської продукції та її реалізація в первинному виді зовсім не рентабельна, тобто затрати перевищують доходи, як і є в даному господарстві, тому необхідно глобальне перетворення досліджуваного господарства з сировинного виробника в виробника кінцевого продукту з реалізації безпосередньо споживачу, тобто потрібний вихід на кінцевий продукт переробки.

Проте для вирішення більшості проблем і запланованих заходів потрібні грошові кошти, яких так потребує не лише кооператив “Україна”, а й всі сільськогосподарські підприємства і об'єднання.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

“Про реформування аграрного сектора економіки”: -Закон України від 3 грудня 1999 року. - Економіка АПК. - 1999р. - №12, - с.4.

Бойко В.І. Ринок зерна України. // Економіка АПК. -1999. -№11, -с.103.

Драган О.І. Співробітництво великих та малих підприємств. // Економіка АПК. -1998. -№11, ст.43.

Дусановський С.Л. та ін. Економіка підприємств АПК. -Тернопіль. -с.187.

Зерновий комплекс України. // Фондовий ринок. -1999. -№32, с.13-21.

Зернова спілка України. // Пропозиція. -1999. -№11. -с.19.

Курило Л.І. Ефективність зернового поля. // Економіка АПК. -1998. -№9, -с. 48.

Качан Є.М. Розміщення продуктивних сил. -К.: Вища школа. -1997. -с.243.

Лесик Л.О. Зберігання та переробка с/г продукції з основами стандартизації. -К.: Вища школа. -1991. -с.8, 70, 99.

Лещенко Г.Т. Аналіз господарської діяльності с/г підприємств. К.: Вища школа. -1990. -с.256-287.

Мосій Д.Ф. Озима пшениця і шляхи підвищення ек. ефективності вирощування. // Пропозиція. -1999. -№12, с.38-39.

Павчак В.А. та ін. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. -1990. -с.99, 161.

Поплавська М. Дефіцити зерна на ринку України -- основна причина підвищення внутрішніх цін. // Пропозиція. -2000. -№1, с.107.

Саблук П.Т. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. -Київ. -1999. -с.140-148.

Ткаченко О.А. Універсальна профорієнтаційна технологія. // Людина і праця. -1995. №11, -с.31-32.

Юрчишин В.В. Дестабілізаційні процеси і явища в сільському господарстві: комплексне подолання. // Економіка АПК. -1997. -№2, -с.17-21.

Яківлів С.Т. Методологічні та практичні проблеми управління економічною якістю продукції АПК. // Економіка АПК. -1998. -№9, -с.43.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 Рефераты