Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Аналізуючи економічну ефективність виробництва зерна, потрібно зазначити, що кількість реалізованої продукції у 2006 році зросла на 63% (або на 8906ц), порівняно з 2004 роком, так, у 2004 році було реалізовано 14152 ц зерна, у 2005 році - 24343 ц, у 2006 - 23058 ц.

Щодо повної собівартості виробництва, то вона щорічно зростає. Найвищою повна собівартість була у 2006 році -863000 грн. Це на 120% більше, ніж у 2004 році, або на 470900 грн., та на 30% більше, ніж у 2005 році, або на 198300 грн. Тобто, значно зросли витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

Повна собівартість 1ц зерна варіювала протягом трьох років. Найвищою вона була у 2006 році - 37,4 грн., що на 35% більше, ніж у 2002 році, або на 10грн., а також збільшилась, порівняно з 2005 роком на 37%, або на 10,1грн.

Варто відмітити і позитивні зрушення у показниках економічної ефективності. Так, виручка від продажу зросла на 23,1%, або на 223600 грн. (з 1191700 до 968100 грн.) порівняно з 2004роком.

Проте прибуток від реалізації зменшувався стабільно з кожним роком. У 2006 р. прибуток від реалізації зерна становив 328700 грн. Це на 43% менше, ніж у 2004 році, або на 247300 грн., порівняно з 2005 роком прибуток зменшився на 27%, або на 119100 грн. Прибуток в розрахунку на 1ц аналогічно стабільно зменшувався, у 2004 році цей показник становив 40,7 грн. на 1 ц, у 2005 році - 18,4 грн. на 1 ц, у 2006 показник склав 14,3 грн. на 1 ц, що на 75% менше, ніж у 2004 році (або на 26,4 грн. на 1 ц).

За рахунок зменшення прибутку рівень рентабельності у 2006 р. знизився до 138,1%, тобто, майже в 2 рази, порівняно з 2004р. Таким чином, на кожну гривню витрат підприємство отримувало 138,1 копійок прибутку. Хоча даний рівень рентабельності протягом трьох років постійно знижувався, він вважається високим. Тож, виробництво зерна було рентабельним. Отже можемо зробити висновок, що повна собівартість реалізованої продукції обернено пропорційно впливає на рівень рентабельності підприємства, а прибуток і дохід від реалізації - прямо пропорційно.

Розділ 3. Проектне обґрунтування урожайності зернових та визначення беззбиткового обсягу виробництва

3.1 Інтенсифікація виробництва зерна

Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд із впровадженням інтенсивних технологій значну увагу слід приділяти поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників.

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану урожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. Інтенсивний шлях, передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства.

Інтенсифікація -- це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективнішому використанні тварин, а й в удосконаленні всіх інших, факторів виробництва -- матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес.

Науково-технічний прогрес -- це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників.

Науково-технічний прогрес пов'язаний також із розвитком організації виробництва і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.

Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється соціальна підсистема: поліпшуються умови праці, зростає професійний і культурний рівень працівників.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по сільському господарству, так і в розрізі окремих галузей рослинництва і тваринництва. Він характеризує рівень витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (1 га сільськогосподарських угідь, 1 гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума виробничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.

До показників рівня інтенсивності належить сума вартості основних засобів та поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує повні затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по сільському господарству. В розрізі окремих галузей даний показник не визначається, оскільки продукція створюється не всією кількістю основних засобів, а лише в тій частині, в якій вони споживаються і переходять на вартість створеної продукції у вигляді амортизації.

Система показників рівня інтенсивності включає й вартість основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по комплексу галузей--рослинництву і тваринництву. При цьому в кожному випадку до розрахунку беруться засоби відповідних галузей.

Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні скорочуватися, оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці.

Економічна ефективність інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні.

Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.

До показників економічної ефективності інтенсифікації належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд.-год., одного середньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

Фондовіддача, фондомісткість характеризують використання основних виробничих фондів, їх участь у процесі виробництва та ступінь поєднання з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.

Важливим показником економічної ефективності інтенсифікації є собівартість одиниці продукції, яка характеризує рівень затрат уречевленої та живої праці в грошовому виразі. Зниження собівартості свідчить про підвищення економічної ефективності інтенсифікації і, навпаки, її підвищення -- про зниження ефективності інтенсифікації.

Показником економічної ефективності інтенсифікації є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Більшою мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Цей показник не лише характеризує матеріально-грошову форму процесу інтенсифікації, а й відображує підприємливість, вміння працювати в ринкових умовах, вивчати ринок, пристосовуватись до дії його законів.

Вивчимо рівень, результат інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна на досліджуваній агрофірмі. Показники інтенсифікації поділяють на групи: результату,рівня інтенсифікації та економічної ефективності інтенсифікації. До показників результату інтенсифікації відносять урожайність, ц/га, та вартість валової продукції на 1га посіву, грн.,прибуток на 1 га посіву. До показників рівня інтенсифікації відносять: суму виробничих витрат на 1 га посіву, грн., затрати праці на 1 га посіву. Економічну ефективність інтенсифікації відображають такі показники, як вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат, грн., валова продукція в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., прибуток в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., собівартість 1ц зерна,грн., ціна реалізації 1ц зерна, грн., рівень рентабельності, % та коефіцієнт окупності додаткових витрат.

Коефіцієнт інтенсифікації-- це добуток середньорічного приросту урожайності та ціни у поточному році з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. А коефіцієнт окупності додаткових витрат-- це середньорічний приріст вартості валової продукції з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. Дані показники характеризують економічну доцільність збільшення виробничих витрат.

Таблиця 3.1. Інтенсифікація виробництва зерна в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Аналізуючи таблицю 3.1., можна вказати, що майже всі показники рівня, результату та економічної ефективгості інтенсифікації зменшилися.

Сума виробничих витрат на 1 га посіву залишилася практично на тому ж рівні - 1410,4грн., 1518,8грн., 1411,2грн. протягом 3 років, а затрати праці на 1 га посіву порівняно з 2004 роком зменшилися на 44,3% або на 47,2 люд.-год.

Показники результату інтенсифікації зменшилися: так, вартість валової продукції зерна на 1 га посіву зменшилась на 29% або на 753,6 грн., а прибуток на 1 га посіву порівняно з 2004 роком зменшився на 48,2% або на 672,3 грн.

Показники економічної ефективгості інтенсифікації теж зменшилися, окрім вартості валової продукції зерна на 1 люд.-год. затрат живої праці, яка збільшилася на 27,3% або на 6,7 грн. і собівартості 1 ц зерна на 35% або на 9,7 грн., інші показникизменшилися: вартість валової продукції зерна на 1 грн. виробничих витрат зменшилася на 27,8% або на 0,5 грн., прибуток на 1 грн. виробничих витрат зменшився на 6,9% або на 0,9 грн., ціна реалізації 1 ц зерна - на 24,4% або на 16,7 грн., рівень рентабельності зменшився майже у півтора рази.

Окупність витрат протягом 3 років була на одному рівні - 0,04-0,03.

Основними показником, що характеризують ефективність інтенсифікації, є коефіцієнт окупності додаткових витрат. Цей показник збільшився з 0,02 у 2005 році до 0,07 у 2006.

Підвищення ефективності виробництва зерна, насамперед, залежить від її урожайності й рівня використання землі, що впливає на собівартість, трудомісткість і рентабельність вироб-ництва зерна.

3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Підвищення економічної ефективності сільського господарства вцілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на одиницю продукції, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва зерна найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи - 70-80, а на зрошуваних землях - 100-120, цукрових буряків - 550-600, зеленої маси кукурудзи - 400-450, сіна багаторічних трав - 50-60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна - впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором економічного і соціального розвитку.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства -- необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні.

Істотне збільшення виробництва зерна та підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тільки поліпшення забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази останнього, впровадження інтенсивних технологій виробництва, прогресивних форм організації праці, поліпшення матеріального стимулювання праці мають сприяти підвищенню врожайності зернових культур та збільшенню обсягів виробництва зерна.

У даний час досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреб країни в зерні. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових допускаються значні втрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці-та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, недостатньої кількості грубих, соковитих та зелених кормів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під, впливом багатьох інших, у тому числі й організаційних, факторів щорічні перевитрати зерна досягають 10--12 млн. т. Незабезпечення відповідного рівня годівлі сільськогосподарських тварин зумовлює зниження їх продуктивності, зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції, зниження рівня споживання продуктів харчування населенням країни. Поряд з цим зниження обсягів виробництва зерна змушує підприємства зменшувати поголів'я худоби та птиці, що в свою чергу також спричинює зниження обсягу виробництва тваринницької продукції, гальмує розвиток цієї галузі.

Важливим фактором подальшого розвитку зернового господарства України е розвиток ринку зерна. Виходячи із законів ринкової економіки та специфіки зернопродуктового підкомплексу, розвиток ринку зерна повинен передбачати: надання господарської самостійності виробникам і створення умов для конкуренції учасникам ринкової торгівлі зерном і зернопродуктами; роздержавлення підприємств системи заготівлі, зберігання і переробки зерна та відміну хлібної монополії; зміну порядку формування і розподілу державних ресурсів зерна; перехід на економічні методи державного регулювання ринкових відносин. За таких умов основним завданням державного регулювання повинен бути захист Інтересів виробників і споживачів зерна з метою забезпечення прибутковості виробників продукції та захисту інтересів споживачів за допомогою контролю еквівалентності цін на зерно і засоби виробництва, що постачаються виробникам, регулювання умов поставок зерна на ринок. Метою державного регулювання ринку зерна має бути підтримка функціонування ринкового механізму і коригування його розвитку в потрібному для України напрямі.

Розроблена концепція розвитку зернового господарства України передбачає повне забезпечення населення країни хлібом і хлібопродуктами за кількістю та якістю відповідно до науково обґрунтованих норм споживання з урахуванням регіональних особливостей, а також худоби -- зернофуражем згідно із зоотехнічними нормами за кількістю і структурою зерна, насіннєвого, страхового фондів, поставок у централізовані фонди, перспективи виходу країни на світовий ринок як експортера зерна.

3. Проектне обґрунтування урожайності та визначення беззбиткового обсягу виробництва

У процесі планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах необхідно приймати рішення щодо раціонального розміру виробництва продукції та її асортименту. Для цього використовують метод "витрати -обсяг - прибуток" або його ще називають аналізом беззбитковості. Сутність цього методу полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків.

Для визначення мінімального обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбитковість виробництва, необхідно знати: 1) ціну реалізації одиниці продукції; 2) обсяг постійних витрат на виробництво продукції; 3) величину змінних витрат на одиницю продукції;

Сукупні витрати (ТС) - це сума витрат на всі види ресурсів, залучених до виробництва даного виду продукції.

Постійні, або умовно-постійні (FС) витрати - це витрати, які у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробництва продукції. До них належать: амортизаційні відрахування будівель, техніки та обладнання, які використовуються у відповідній галузі рослинництва; орендна плата; загальновиробничі витрати, що віднесені на відповідну галузь; частина витрат на ремонт необоротних активів, витрати по використанню капіталу, страхові відрахування тощо.

Змінні витрати (VС) - це витрати, величина яких визначається обсягом одержаної продукції або залежить від обсягу виконаних робіт і визначається для короткостроково-го періоду як різниця сукупних та постійних витрат. Це прямі витрати на оплату праці, насіння, паливо та мастильні матеріали, добрива тощо.

Маржинальний дохід (МR) - ціна реалізації одиниці продукції за мінусом змінних витрат на її виробництво.

Зауважимо, що для окремого виду продукції маржи-нальний дохід та змінні витрати на одиницю продукції є величиною постійною, а постійні витрати на одиницю продукції поступово зменшуються із збільшенням обсягів виробництва.

Визначення критичного (беззбиткового) обсягу виробництва і реалізації продукції у натуральному вираженні (Q') здійснюється за формулою:

або

де:

Q' - беззбитковий обсяг продажу продукції, ц;

Р - ціна одиниці продукції, грн./ц;

FС - постійні витрати на виробництво продукції, грн.;

VС - змінні поточні витрати на виробництво продукції, грн./ц;

МR - маржинальний дохід від 1 ц реалізованої продукції, грн./ц.

Виручка від реалізації такого обсягу продукції та витрати на її виробництво тотожні і дорівнюють:

TC(Q') = FC+VC(Q') =P*Q'.

Класифікація витрат на постійні та змінні є умовною і буде відмінною для планування екстенсивного або інтенсивного типів нарощування обсягів виробництва продукції рослинництва. У першому випадку розширення площ посіву сільськогосподарських культур вимагатиме пропорційного збільшення витрат практично всіх видів виробничих ресурсів за незмінної їх урожайності і змінними будуть всі прямі витрати на виробництво продукції рослинництва.

В другому випадку аналіз беззбитковості дозволить оцінити ефективність нової технології вирощування сільськогосподарських культур для однакових площ їх посіву. До змінних витрат тут слід віднести ті витрати, фактори яких забезпечать інтенсифікацію виробництва І збільшення валової продукції.

Невід'ємною складовою аналізу виступають граничні витрати (МС), які розраховуються як приріст витрат при зміні обсягу виробництва на одиницю:

MC(Q)=TC(Q+1)-TC(Q).

Оскільки при зміні обсягів виробництва змінюється лише змінна частина витрат , то з попередньої формули випливає вираз граничних витрат через змінні витрати:

MC(Q)=VC(Q+1)-VC(Q).

Якщо в умовах екстенсивного розвитку рослинництва для збільшення обсягу продукції на кожну додаткову одиницю необхідне пропорційне (лінійне) збільшення змінних витрат, то інтенсивному розвитку виробництва властива нелінійна залежність граничних витрат від обсягів виробництва. Це пояснюється тим, що до певного рівня виробництва діє закон спадних граничних витрат, а далі - закон зростаючих граничних витрат.

Існує певний обсяг виробництва, який є оптимальним з позиції витрат на виробництво додаткової одиниці продукції, після досягнення якого кожна додаткова одиниця продукції обходиться все дорожче.

В рослинництві прикладом цього є зростання урожайності сільськогосподарської культури від внесення добрив до певного рівня, після якого додатково внесені поживні речовини майже не дають приросту врожайності або навіть обумовлюють її зниження.

Отже, аналіз граничних витрат, застосований комплексно по відношенню до всіх видів виробничих витрат дозволяє встановити оптимальний обсяг і склад виробництва продукції з позицій доходів та витрат підприємства, а також визначити найбільш ефективні технології та ін-тенсивності виробництва.

Метод аналізу беззбитковості можна використати також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для отримання певної (наперед встановленої) величини прибутку.

Таблиця 3.2. Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації продукції в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

На підставі даних розрахунків можна зробити висновок, що при незмінній посівній площі буде досягнений беззбитковий обсяг виробництва зерна при урожайності 17,1 ц\га, тобто для покриття постійних витрат на вирощування зернових культур господарству необхідно виробляти 7774,9 ц продукції.

Таблиця 3.3. Проектне обґрунтування урожайності для отримання певного розміру прибутку від реалізації зернових в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

У даному сільськогосподарському господарстві в останніому звітному році урожайність зернових становила 32,4 ц/га, а величина прибутку від реалізації зернових в розрахунку на 1 га посіву склав 722,4 грн. На перспективу в підприємстві планується одержати 903 грн. прибутку з кожного гектара посіву товарної продукції зернових.

Припускається лінійна залежність граничних і змінних витрат у розрахунку на 1 ц від урожайності зернових. Також передбачається, що рівень цін на зерно та на ресурси, необхідні для його виробництва, суттєво не зміняться.

Рівень урожайності для отримання наперед заданої величини прибутку в розрахунку на 1 га посіву визначається за формулою:

, де

B - розрахункова врожайність продукції, ц;

R - величина прбутку в розрахунку на 1 га, грн.;

FCt - постійні витрати на виробництво товарної продукції в розрахунку на 1 га, грн.;

MR - маржинальний дохід від 1 ц продукції, грн.;

K - кількість продукції, яка залишається на виробничі потреби в розрахунку на 1 га, ц;.

Тоді рівень урожайності для отримання наперед заданої величини прибутку в розрахунку на 1 га посіву становитиме 45,9 ц.

Для оцінки ефективності проекта визначаємо рівень рентабельності виробництва - 61,3% на майбутній 2007 рік.

Висновки і пропозиції

На основі літературних джерел та досягнутого рівня організації виробництва зерна у СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області та проведеного аналізу можна сказати:

1. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, валового і чистого доходу, прибутку з га землі (від 1 голови худоби) при найменших затратах праці і площі на виробництво одиниці продукції.

2. СВК “Пинчуки” розташоване у сприятливих умовах для ведення ефективного сільськогосподарського виробництва, зокрема рослинництва. У структурі сільськогосподарських угідь визначне місце займає рілля (99,7%). Це характеризує високу якість земельних угідь і рівень їх використання. Трудові ресурси СВК “Пинчуки” за аналізований період (2004-2006 роки) зазнали незначних змін. Вартість основних виробничих фондів з кожним роком зростала. Усі ці роки СВК “Пинчуки” отримувало прибуток. Господарство має зерново-молочний напрям виробництва (а саме пшенично-молочний).

3. У 2006 році під зернові культури було відведено 88% усієї посівної площі, у 2005 на зернові припадало 90%, у 2004 - 89%, отже бачимо, що площа, відведена під зернові культури протягом трьох років, не зазнала істотних змін. Незмінними культурами залишалися пшениця, гречка, ячмінь і овес; жито висівалося лише в 2006 році, кукурудза на зерно - у 2005. Аналізуючи врожайність, можна стверджувати, що врожайність культур по господарству спадає, відповідно зменшився і валовий збір.

4. Існує тенденція у зменшенні затрат праці при виробництві зерна. Відповідно це спричинило зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції.

5. Повна собівартість 1 ц реалізованого зерна зросла, разом з тим зменшилася ціна реалізації 1 ц. Отже, прибуток на 1 ц у 2004 році становив 40,7 грн., а в 2006 - 14,3 грн. Але виробництво зерна в СВК “Пинчуки” є рентабельним. Рівень рентабельності у 2004 році становив 246,9%, у 2005 році - 167,4%, у 2006 - 138,1%.

6. В одержанні високих врожаїв сільськогосподарських культур важливе місце займають форма обробітку ґрунту, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив, зрошення земель, впровадження високоврожайних сортів культур, запровадження сівозмін.

7. Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин.

8. Необхідно приділити увагу організації оплати праці, посиленню матеріальної зацікавленості працівників, підвищенню трудової дисципліни у виробничих підрозділах.

Список використаної літератури:

1. Економіка сільського господарства/П.П.Руснак, В.В.Жебка, М.М.Рудий, А.А.Чалий. - К.: Урожай, 1998. - 320с.

2. Поточна кон'юктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на 2006-2007р.р. Ю. О. Гапусенко, С.А. Станісевич, Інститут Аграрної економіки, УААН, 2006, с. 4-17.

3. Рослинництво: Підручник для студентів агрономічних спец. вузів III - IV рівнів акред/О.І.Зінченко, В.Н.Салатенко, М.А.Білоножко. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 591с.

4. Бондар О. Ринок зерна у 2005/2006// Агро Перспектива. - 2005. - №7. - С.25

5. Діхтяр В. Майбутнє зерна//Агро Перспектива. - 2005. - №10. - С.34-35

6. Макаренко В. Колоскова плутанина//Агро Перспектива. - 2005. - №9. - С.41

7. Степам Т. Економіка виробництва зернових в Україні//Пропозиція. - 2005. - №8-9. - С. 31-32

8. Харченко В.В. Формування ринку зерна України та його місце в світовому розподілі виробництва і споживання//Агроінком. - 2005. - №8 - С. 6-10;

9. Яцук В. Зерно України та його місце на світовому ринку//Вісник аграрної науки. - 2005. - №7. - С.78-82

10. http://www.ukragroportal.com

11. АгроклІматичний довідник по Київській області / Держсільгоспвидав УРСР

12. Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 1995- С. 203.

13. Горфинкель В.Я. "Економика предприятия": Учебник для вузов. - М.: ЮНИТЖ 2000. - С. 742.

14. Домяненко С.І., "Формування виробничих витрат селянських (фермрських) господарств в умовах ринкової економіки", К.: Урожай, 1994. - С. 148.

15. Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 1993. - С. 320.

16. Канівський П. К., Ткаченко О. М., Квашук П. О. "Ефективність міжгосподарської кооперації" -- К.: Урожай, і980. -С. 120.

17. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк.., 1994.С. 415.

18. Руденко А.И. Экономика предприятия: Учебник для экономических вузов, -Издание 2-е, переработанное и дополненное, 1995, С. 475.

Страницы: 1, 2, 3