Економічна ефективність виробництва молока та шляхи її підвищення

В структурі с/г. угідь найбільшу вагу займала площа ріллі і це природньо. Частка площ пасовищ та сінокосів складала у 2006 році 1433 га. і 8 га. відповідно. А тому видно, що тваринництво має великі оберти на існуючих ресурсах, воно має можливості для свого існування, зокрема, спеціально виділені господарством площі під пасовища та сінокоси.

Підприємство займається вирощуванням зернових культур і які в структурі посівів займають, наприклад у 2006 році, 60,1% від загальної площі ріллі, технічні культури були посіяні на площі 920га, що становить 20% до загальної площі посівів, кормових культур було посіяно 820га або 17,8% до загальної площі. Як видно із таблиці зернова група щороку зростає за рахунок в основному кормової бази. Але в той же час зростає посів фуражних культур, тобто акцент більш звертається на концентровані корми (ячмінь, кукурудза). Левову частку (майже половини всіх зернових культур) в структурі зернових культур складає озима пшениця. Також виявлено, що чистих парів із року в рік становиться менше в зв'язку з повнішим використанням ріллі шляхом посівів. Такої структури посівів господарство притримується із року в рік і це є оптимальною структурою посівів з урахуванням всіх агротехнічних заходів та сівозмін.

Розглянемо структуру сівозмін за останні 4 роки в даному господарстві:

Велика питома вага в структурі товарної продукції припадає на зернові культури. У володінні господарства також знаходяться значні площі соняшнику, багаторічних трав, однорічних трав, що сприяють власній заготівлі кормів.

Відомо, що будь-який бізнес буде існувати тоді, коли у нього будуть споживачі в достатній кількості.

Займаючись виробництвом продукції тваринництва СВК „Колос” орієнтується на безпосередніх споживачів свого товару, тобто на сільських та місцевих жителів області, тим паче, що молокопродукти, яйця, м'ясо - це продукти швидкого псування. Іншими словами - це ринок регіонального охоплення товарів споживчого призначення. Це викликано насамперед тим, що населення зацікавлене в купівлі якісного та доступного за ціною продукту. В майбутньому, при сприятливому кредитуванні можна було б розширити свою діяльність та відкрити власний магазин. Цьому сприятиме вигідне розташування підприємства. При кращому рівні збуту продукції буде розширюватися і ціновий елемент ринку. На сьогоднішньому етапі СВК „Колос” реалізує продукцію тваринництва шляхом укладання договорів з переробними підприємствами.

Споживчий ринок, на якому реалізує свою продукцію кооператив, обслуговує мале коло споживачів і не має змогу задовольнити потреби кожного, хто цього потребує. Доходність молочного виробництва не була високою, тому і скоротилося його виробництво. Обмежує й низька купівельна спроможність населення, в продовольчій корзині якого ці продукти посідають друге місце. Існує також впливовість влади на недопустимість підвищення цін на соціально значущі товари.

Якщо ж говорити про продукцію молочного скотарства як про сировину роботи для перекупників, то відзначимо, що молокопродукти не являються для них привабливими як такими через короткий термін зберігання. А от м'ясо ВРХ -це зовсім інша справа, на якій звикли не погано заробляти, звісно, що окрім самих виробників. Тому необхідне негайне втручання держави, механізм регулювання відносин у процесі "купівлі-продажу", але про це пізніше буде сказано.

Хочеться звернути увагу на стан сільського господарства у Знам'янському районі взагалі. Це просто - жах. За останні 4 роки чисельність підприємств цієї галузі значно скоротилася . Більшість суб'єктів господарювання взагалі перестали займатися тваринництвом, а про молочне скотарство годі й говорити.

У сучасному економічному просторі молочну продукцію реалізують через такі маркетингові канали:

- переробні організації, включаючи продаж безпосередньо в торгівельну мережу та споживачам за прямими зв'язками;

- організації споживспілки;

- систему громадського харчування (включаючи продаж та видачу в рахунок оплати праці);

- ринок (магазин, тощо);

- угоди по бартеру на внутрішньому ринку.

У ринкових умовах орієнтиром цін на товари для всіх каналів реалізації мають бути біржові ціни. Проте за сучасних обставин через недорозвинену інфраструктуру на ринку продукції тваринництва біржові торги на неї ще не задіяні. Отже, за вищезгаданим :

ціль СВК „Колос”” - отримання готівкових коштів від реалізації продукції та встановлення якомога стабільної ситуації на основі прогнозування можливих ризиків;

2) метод ціноутворення на основі беззбитковості та забезпечення окупності витрат;

3) стратегія ціноутворення - це стратегія оптимальної ціни для споживачів та підприємства.

Систему показників економічної ефективності виробництва у сільськогосподарських підприємствах доцільно будувати на основі показників валової продукції у натуральному та вартісному вигляді, валового і чистого доходу. Так у валовому доході, окрім обсягу виробництва, відбувається також економія затрат матеріальних, а в чистому доході ще й економія затрат на оплату праці. Отже валовий дохід відображає результат виробництва у більш концентрованому вигляді, ніж валова продукція, а чистий доход - ще в більш конкретнішому, ніж валовий.

За період 2004-2007 років велику посівну площу серед зернових культур займала пшениця та ячмінь, хоча по пшениці і спостерігалось тенденція щодо зменшення площі із 1460 га у 2005р. до 900 га у 2007р. В свою чергу посівна площа ячменю, як фуражної культури, із року в рік зростає. Зростають і посіви кукурудзи на зерно, яка також являється фуражною культурою та з якої, як і з ячменю, при переробці отримують хороший комбікорм для годівлі худоби. Приділяється увага площам посіву гречки із якої переробляють гречану крупу, тобто готовий товар. Потужності та обладнання щодо переробки у підприємства є в наявності. Велику увагу приділяли вирощуванню соняшнику на зерно, багаторічним травам посіву минулих років на сіно, на зелений корм, кукурудзи на силос і на зелений корм. Єдиною культурою, площа якої зовсім зійшли нанівець, є цукровий буряк фабричний. Так як собівартість цукрового буряка велика, в основному із-за великої ручної роботи (просапка), а ціна реалізації нижча. Відповідно він є нерентабельним. Крім цього площі посівів по району та області значно скоротилися і тому лише деякі цукрові заводи працюють в сезон. А тому нема впевненості, що буде канал реалізації. За останні 2 роки господарство розпочало здійснювати посіви озимого ріпаку так як дана культура являється рентабельною, тобто господарство отримує значні прибутки від реалізації даної культури, що покривають його собівартість, і на неї останнім часом зріс попит.

З часом у кожного сільськогосподарського підприємства накопичується досвід виробництва окремих видів продукції. Це зумовлює спеціалізацію сільськогосподарського виробництва окремих районів і зон. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва - це дві взаємопов'язані форми суспільного поділу праці. Перша характеризує його кількісну сторону, а друга - якісну.

Спеціалізація сільського господарства має свої відмінності, зумовлені його специфічними особливостями. На відміну від промисловості сільськогосподарське виробництво не розпадається на цілком відокремлені галузі, а лише спеціалізується на виробництві в одному випадку однієї продукції, в іншому - ринкового прибутку. При цьому інші галузі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до головного продукту.

Раціональне розміщення і науково обґрунтована спеціалізація сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, що забезпечує ефективне використання земельних угідь матеріальних і трудових ресурсів.

Спеціалізація сільського виробництва являє собою переважний розвиток однієї або кількох галузей на виробництві товарної продукції в господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей та виробництво відповідних продуктів визначає виробничий напрям.

На основі додатку 2 можна сказати, що СВК „Колос” - господарство неспеціалізоване (у кожному умовному періоді). Виробнича спеціалізація господарства визначається питомою вагою ведучої товарної продукції. Ведучою галуззю в даному господарстві є рослинництво. Питома вага зернових та зернобобових в структурі товарної продукції складає в середньому за 3 роки: 21,4% (2002-2004 р. р.), 30,2% (2004-2006 р. р. ), 10,9% та 15,5% з якої припадає на пшеницю відповідно по періодам. Велику увагу приділяють соняшникові, який займає 3,1% 5,0% (середні значення за 2 періоди), і тенденція на його збільшення в майбутньому помітна через порівняння питомих часток у 2002, 2003, 2004, 2005 та 2006 роках (2,3%, 3,3%, 3,7%, 4,7% та 6,2% відповідно). В цілому це не поганий показник через те, що максимальна рекомендована питома вага соняшника становить 12%. Частка виробництва продукції тваринництва не висока: близько 30%, з якої 8,7% припадало на виробництво молока по періодам. За останні роки головною галуззю тваринництва стало молочне скотарство, яке в даній структурі займає 8,7%. Вирощування великої рогатої худоби становило 11,2% до загальної кількості товарної продукції, свинарство становило 8,5%. Частки промислової продукції та реалізації іншої продукції, робіт і послуг досить суттєві - це 22,1% та 5,2% відповідно в середньому за перший період. За 2004-2006 р. р. вони склали 10,7% та 6,7%.

Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається частиною всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації Ксп:

(2.11)

де Рі - частка і - її галузі в сумі виручки від реалізації продукції;

і - порядковий номер галузі у ранжованому ряду з його часткою у виручці, від реалізації продукції.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20; середнім - від 1,21 до 0,40; з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Для більш чіткого уявлення про спеціалізацію господарства визначимо коефіцієнт спеціалізації на основі даних додатку 2.

- за 2002-2004 роки:

;

- за 2004-2006 роки:

.

Так як обидва коефіцієнти менше 0,2, то має місце в даному випадку низький рівень спеціалізації.

Залежно від того, з якими видами затрат чи ресурсів порівнюють результати виробництва у сільськогосподарських підприємствах, показники економічної ефективності можна поділити на такі чотири групи:

узагальнені показники підвищення економічної ефективності виробництва;

показники ефективності використання землі;

показники підвищення ефективності використання праці;

показники підвищення використання основних фондів та капітальних вкладень.

Ефективність господарства, по суті, розкривається сукупністю показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Особливе значення мають такі показники: урожайність, продуктивність худоби, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1ц , прибуток на 1люд - год., на 1ц продукції і на 1га посівної площі, рівень рентабельності виробництва продукції.

Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів.

Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв'язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.

Продуктивність праці - це здатність конкретної праці створити певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшити виробництво продукції за одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.

Наявність трудових ресурсів господарства являє собою суму фактичної чисельності постійних, сезонних і тимчасових робітників, керівників і фахівців.

Статистика визначає такі тенденції зміни робочої сили:

1. Скорочення чисельності сільського населення.

2. Скорочення чисельності працівників сільського населення.

Але відбуваються й якісні зміни в складі робочої сили:

1. Збільшилась питома вага механізаторів.

2. Підвищилась кваліфікація працівників.

У сільськогосподарських підприємствах всіх працівників залежно від виконуваних ними функцій поділяють на такі категорії: робітники постійні, робітники тимчасові і сезонні, інженерно-технічний персонал, службовці, молодший обслуговуючий персонал; працівники пожежно-сторожової охорони.

Постійними вважаються працівники, з якими укладено трудовий договір без зазначення строку закінчення роботи. Сезонними вважаються робітники, прийняті на роботу строком на окремий сезон, але не більш як на 6 місяців. Робітники, прийняті на строк не більш як 2 місяці, вважаються тимчасовими.

До інженерно-технічних працівників належать працівники підприємств, їх заступники з питань виробництва, агрономи, зоотехніки, інженери, лікарі ветеринарної медицини, механіки, техніки, економісти та інші спеціалісти сільського господарства. До службовців належать заступники керівників з господарських питань, по збуту продукції, фінансах, завідуючі складами, облікові працівники тощо.

Прибиральниці, сторожі, пожежники, кур'єри, водії легкових автомобілів і службових автобусів, двірники та інші працівники належать до молодшого обслуговуючого персоналу.

Питома вага постійних робітників із зайнятих в сільському господарстві складає 83,7% (в середньому за 5 років), службовців - 10,5%, з них керівників - 3,1%, спеціалістів - 7,4%.

Праця людей є необхідною складовою частиною процесу виробництва споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеній матеріальній та духовній базі висловлюється у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

Заробітна плата є важливим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результаті своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту.

Оплата праці - це заробіток, розрахований, як правило, у грошовому вираженні, що по трудових договорах власник або уповноважений ним орган виплачує за виконану роботу або надані послуги.

Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, встановлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання. Облік праці і заробітної плати - один із найважливіших і складних ділянок роботи, що потребують точних і оперативних даних у яких відбивається зміна чисельності працівників, витрат робочого часу, категорій працівників, виробничих витрат.

На підприємстві облік заробітної плати працівників є документальним, достовірним, та однаковим у всіх галузях господарювання. Робітники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві у відповідності із Законом України, конкретизуючи права та обов'язки працівників, а також оплата за працю, відрахування у фонди, розрахунок прибуткового податку.

У зв'язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплата.

Для того щоб виконувати задачі, які стоять перед обліком, на підприємстві створені:

- контроль за чисельністю персоналу та використанням робочого часу;

правильність документального оформлення виробки робітників та службовців;

своєчасне нарахування заробітної плати та допомог, а також їх видача;

своєчасне утримання сум податків та перерахування їх до бюджету;

розподіл заробітної плати по об'єктах калькулювання;

планування звітів про працю.

Облік праці і заробітної плати - один із самих важливих і складних відділів роботи, потребуючих точних та оперативних даних, в яких відображаються зміни в чисельності працівників, кодах виробничих затрат, затратах робочого часу, категоріях працівників та здійснюється контроль за використанням трудових ресурсів. Організація оплати праці здійснюється на основі: законодавчих та інших нормативних актів, генерального замовлення на державному рівні; колективних договорів; трудових договорів; регіональних та галузевих замовлень.

На кожному підприємстві, установі організації виникає необхідність оцінити і оплатити працю.

При цьому документування господарських операцій має забезпечити одержання своєчасної та об'єктивної інформації про чисельність працівників, використання робочого часу, виробіток продукції і розрахунки щодо оплати праці.

Облік руху особового складу СВК "Колос" здійснюється у плановому відділі та відділі кадрів. При цьому обліку підлягають всі працівники незалежно від виконуваної роботи та займаної посади.

Охорона праці працівників в господасрстві визначається відповідно до Закону України “Про охоронк праці” від 21 листопада 2002 року № 229-ІV (із змінами і доповненнями), який визначає права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

У кожному підприємстві є в наявності затверджений трудовий договір, який не містить положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови відповідають вимогам законодавства.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин індивідуальні витрати сільськогосподарських підприємств формують собівартість продукції.

Собівартість продукції - це витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво і реалізацію продукції, визначені в грошовій формі. Собівартість продукції як економічна категорія є частиною вартості товару, оскільки не включає витрати, які втілюються і реалізуються у вартості додаткового продукту.

В умовах ринкової економіки кількість показників та методів їх обчислення постійно зростатиме.

Земля - це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва.

У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Економічна ефективність землі в сільському господарстві виражена системою показників, що характеризують, як ефективність використання всіх закріплених за господарством земельних ресурсів, так і ефективність окремих її видів.

Ефективність використання землі характеризується натуральними і вартісними показниками. До вартісних показників відносяться: валова продукція, товарна продукція, валовий дохід і прибуток.

Валова продукція сільського господарства являє собою всю масу виробленої в даному році продукції, включаючи приріст незавершеного виробництва.

Товарна продукція - це частина валової продукції, яка була реалізована й прийняла форму товару.

Валовий дохід - знов створена вартість живою працею робітників колективу за рік. Вона включає в себе фонд оплати праці і чистий дохід.

Прибуток - вираховується як перевищення виручки від товарної продукції над її собівартістю.

У 2006 році сільськогосподарський виробничий кооператив "Колос" спрацював із прибутком в сумі 1105,0 тис. грн., в той час як у 2005 році дане підприємство спрацювало із прибутком у сумі 929,0 тис. грн., а у 2004 році у сумі 735,0 тис. грн. Отже господарство із року в рік працює більш ефективніше, отримуючи при цьому все більше і більше прибутку. Фінансовий прибуток від операційної діяльності склав за 2006р. у сумі 871,0 тис. грн., а у 2005 році - 513,0 тис. грн. і у 2004 році 453,0 тис. грн. У доході виручка від реалізації продукції рослинництва складає у сумі 4597,1 тис грн. при загальній сумі реалізації на 9791,1 тис. грн. або 47,0 тис. грн., продукція тваринництва складає 3237,0 тис. грн. або 33,1% від загальної суми реалізації, промислової продукції реалізовано на суму 925,0 тис. грн., надано послуг на суму 724,0 тис. грн. та реалізовано товарів на суму 303,0 тис. грн. Прибутковими у 2006 році була продукція рослинництва.

Обсяг реалізації (виручки) товарів, робіт, послуг у сільськогосподарському виробничому кооперативі „Колос” у 2006 році склав 9791,1 тис. грн. без податку на додану вартість, що на 31,8% або на 2360,1 тис. грн. більше ніж у 2005 році та на 49,7% або на 3251,1 тис. грн. більше ніж у 2004 році. Тобто щороку обсяг виручки від реалізації зростає.

Собівартість реалізованої продукції у 2006 році склала 8465,0 тис. грн., що на 33,1% більша ніж у 2005 році та на 47,7% більша ніж у 2004 році. Тобто так як зростає виручка від реалізації товарів, робіт, послуг так зростає і собівартість реалізованої продукції. Проте валовий прибуток також зростає і у 2006 році він склав 1326,1 тис. грн., що на 253,1 тис. грн. більше прибутка 2005 року та на 518,1 тис .грн. більше прибутка 2004 року. Якщо проаналізувати обсяги реалізації по галузях, то отримаємо слідуючу картину, висвітлену у таблиці ___.

таблиця ___

(тис грн.)

(тис. грн.)

Видно, що обсяг реалізації зріс в порівнянні із 2005 роком, але якщо у 2005 році прибуткова була лише галузь тваринництва, то у 2006 році прибутковою стала галузь (основна) рослинництва.

Крім цього хотілося б зазначити, що у 2006р. від реалізації зернових та зернобобових культур отримано виручку в сумі 2782,1 тис. грн. та прибуток в сумі 275,3 тис грн. із рівнем рентабельності 11,0%, насіння соняшнику отримано виручку в сумі 1160,0 тис. грн. та прибуток в сумі 406,9 тис. грн. із рівнем рентабельності 54,0%. А от овочі, цукровий буряк, соя, ріпак було реалізовано із збитком, тобто повна собівартість реалізованої продукції була більша над виручкою від реалізації. Також у 2006 році вся продукція тваринництва була збиткова із-за високої собівартості продукції окрім продукції свинини, яка уже не один рік прибуткова. В той же час у 2005 році продаж і великої рогатої худоби, і свиней був прибутковим. В таблиці 10 можна побачити відношення повної собівартості 1 цнт реалізованої продукції та реалізаційної ціни того ж самого 1 цнт.

таблиця

(грн за 1 цнт)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5