Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості

Дані таблиці 5 показують, що економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції є незадовільною, оскільки відбувається зменшення всіх показників по всіх статтях навіть незважаючи на те, що зменшилась середньорічна кількість працюючих. У 2005 році, порівняно з 2004 роком вартість валової продукції зменшилась на 3%, чистий дохід - на 29%, а прибуток взагалі на 152%. Норма прибутку знизилась на 1,38 пунктів, а рівень рентабельності - н 6 пунктів.

Особливо невдалим видався 2006 рік, де збиток становив 424 тис. грн., норма збитку і рівень збитковості дорівнюють, відповідно, -13% і -32%. За такої динаміки розвитку економіки підприємство довго існувати не зможе.

Оскільки такий стан викликаний природно-кліматичними умовами, то необхідно негайно проводити заходи, покликані мінімізувати їх вплив, проводити інтенсифікацію землеробства, а також вносити корективи в технологію вирощування сільськогосподарських культур та утримання сільськогосподарських тварин.

2.2 Аналіз стану кормової бази

Принциповим є питання про те, на яку площу земельних угідь розраховувати вихід кормів. Уже давно в економічній літературі підкреслювалася необхідність розраховувати кормову площу окремо від земель, які використовуються для одержання продуктів харчування, під посіви технічних культур тощо. Зокрема, пропонується загальну кормову площу визначати за формулою:

, де

КПЗ - загальна кормова площа, га;

ППК - площа природних сіножатей і пасовищ, га;

ПКП - площа посівів кормових культур на орних землях, га;

Ф1, Ф2, ... , Фn - кількість продукції окремих сільськогосподарських культур, по яких на корми виділяється лише частина валового збору, ц;

У1, У2, ... , Уn - урожайність сільськогосподарських культур, по яких на корм виділяється лише частина валового збору, ц/га.

По культурах, від яких на корм тваринам використовується основна і побічна продукція, розраховують загальну поживність всієї продукції; потім їх кормову площу визначають діленням загальної кількості поживних речовин, витрачених на корм тваринам, на урожайність культури (в ц к. од.).

У кормову площу не включають поля, з яких мають побічну продукцію на корм тваринам (солому, бадилля та ін.), хоч вони і є значними додатковими джерелами кормів. З урахуванням посівів зернофуражних культур, як, наприклад, у США і країнах Західної Європи, кормова площа може становити у структурі посівних площ 50 - 60 % і навіть більше, якщо господарство спеціалізується на тваринництві (А.О. Бабич, 1995, 1996).

Доцільно обчислювати структуру посівних площ кормових культур, рівень їх урожайності і загальну кормову площу в таблиці.

Таблиця 6

Склад і структура посівних площ кормових культур в СТОВ ім. «Гагаріна»

В період з 2004 по 2006 роки загальна кормова площа зменшилась на 35%. В цілому видно, що на підприємстві немає чітко окресленої кормової посівної площі тому що в різні роки висівались різні культури приблизно на однаковій площі.

Основним джерелом надходження кормів у підприємстві є польове кормовиробництво. Використовуються власні кормові ресурси і закуплені. Із власних - це однорічні і багаторічні трави на сіно і зелений корм, кукурудза на силос і зелений корм. Із закуплених - лише жом, ціна якого на протязі останніх років практично не змінювалась і складала 1 грн/ц..

Правильно організована, з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства кормова площа є гарантією високопродуктивного тваринництва. Один з основоположників кормовиробництва В.Р. Вільямс зазначав, що продуктивне тваринництво може бути організоване тільки за наявності в господарстві зеленої кормової бази. Теоретично це положення визнають усі, а на практиці високоефективну кормову площу організовано далеко не завжди.

2.3 Економічна оцінка кормових культур та ефективність вирощування кормів

Економічна оцінка кормових культур здійснюється за показниками, що викладені в другому параграфі першого розділу даної роботи. Для кращої наочності наведені вище показники доцільно розмістити в наступних таблицях (7.1., 7. 2., 7. 3.)

Найбільший вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву дає фуражне зерно, кукурудза на силос (2005 рік) та багаторічні трави на зелений корм. Але в динаміці простежується зниження урожайності, збільшення прямих затрат праці і росту собівартості.

Важливим недоліком господарювання є невикористання природних сінокосів і пасовищ, що негативно відображається на собівартості раціону. Оскільки природні сінокоси і пасовища є джерелом найдешевших кормів.

Таблиця 7. 1.

Економічна ефективність виробництва і використання кормів за 2004 рік

2.4 Шляхи збільшення виробництва кормів і зниження їх собівартості

Оскільки корми виробляють на різних видах сільськогосподарських угідь, стан кормової бази значною мірою залежить від раціонального використання землі. На сучасному етапі одним з головних напрямів збільшення кормів є інтенсифікація землеробства, зокрема кормовиробництва. Необхідно також істотно поліпшити використання кормів у тваринництві.

Інтенсифікація кормовиробництва означає збільшення виходу кормів з гектара кормової площі, поліпшення їх якості на основі додаткових вкладень засобів виробництва, впровадження прогресивних технологій і нових форм організації та оплати праці.

Різноманітні природноекономічні умови України визначають зональні особливості інтенсифікації кормовиробництва. Найважливішими його факторами є ті, що забезпечують підвищення врожайності кормових культур, зниження трудомісткості і собівартості виробництва кормів.

Одним із основних напрямів інтенсифікації кормовиробництва є поверхневе і докорінне поліпшення природних сінокосів і пасовищ, їх зрошення, а також внесення органічних і мінеральних добрив. Як показують багаторічні наукові дослідження, у середньому 1 ц мінеральних добрив забезпечує приріст урожаю зернофуражних культур - 1,1 ц, кукурудзи на силос - 10, кормових коренеплодів - 8 - 10, сіна багаторічних трав - 4,5, сіна природних сіножатей - 5,3 ц.. Все це дозволяє підвищувати продуктивність кормової площі у 3 - 4 рази.

Зміцненню кормової бази також сприяє ширше застосування прогресивних методів заготівлі і зберігання кормів, які зводять до мінімуму втрати в них поживних речовин.

За даними науково-дослідних установ України, вирішальну роль у збільшенні обсягів виробництва різних видів повноцінних кормів повинне відігравати польове кормовиробництво, одним із ресурсів інтенсифікації якого є оптимізація посівних площ кормових культур. Поліпшення структури посівних останніх повинне спрямовуватись на розширення площ бобових трав у кормовій групі до 50%. Належну увагу слід приділяти впровадженню бобових та бобово-злакових сумішок, адаптованих до конкретних ґрунтово-кліматичних умов.

Для стабільного виробництва кормів та поліпшення їх якості важливо розширювати площі проміжних озимих культур та їх сумішок - жита і тритікале з викою та озимими капустяними. Такий посів забезпечує високі продуктивність та якість корму за рахунок збільшення збору кормових одиниць та перетравного протеїну.

Належну увагу слід приділяти і поукісним посівам, котрі дозволяють ефективніше використовувати кормову площу. Вони не лише забезпечують тварин високоякісним зеленим кормом, але й є основою для створення сировинного конвеєру для заготівлі консервованих кормів. Значним резервом, у цьому аспекті, є використання однорічних зернобобових культур: сої, гороху, кормових бобів. Цінність їх в агротехнічному значенні та в тому, що вони дозволяють збалансувати концентровані корми за протеїном та незамінними амінокислотами.

Основними чинниками спаду виробництва кормів в Україні слід вважати недосконалу структуру посівних площ кормових культур, яка не відповідає оптимальній як в цілому по Україні, так і в різних її ґрунтово-кліматичних регіонах.

Суттєвим недоліком у роботі галузі є використання старовікових посівів багаторічних трав, зменшення площ яких дозволить істотно поліпшити роботу галузі. Старовікові посіви багаторічних трав із строком використання 5 і більше років займають в Україні 18%, що є причиною зниження урожайності зеленої маси багаторічних трав порівняно з 1990 р. майже вдвічі та заготівлі сіна в обсязі 25-48 % від потреби. Важливим резервом у цьому напрямі є розробка заходів щодо зменшення дефіциту насіння багаторічних трав, який негативно позначається на роботі як польового, так і лучного кормовиробництва. Наслідком цього стало скорочення обсягів проведення робіт із докорінного та поверхневого поліпшення, які, перш за все, залежать від кількісного і видового складу насіння багаторічних трав.

Незважаючи на те, що виробництво кормів на луках і пасовищах є найменш затратним, у господарствах України воно складає лише 5% усього валового надходження, тоді як у країнах Європи - 45-50%. У зв'язку з цим в Україні прийнята урядова програма вилучення з інтенсивного обробітку 10 млн. га орних земель, 900 тис. га розораних і сильно еродованих схилів та переведення їх під заліснення й залуження. Тому найближчими роками слід спрямувати всі можливі заходи на здешевлення та збільшення обсягів виробництва кормів у достатньому асортименті та високої якості.

Продуктивність кормової площі в Україні поки що невисока - 40-42 ц/га. Розрахунки показують, що для того, щоб виробництво кормів було рентабельним, необхідно одержувати не менш як 50 - 55 корм. од. з гектара. Це цілком реальне завдання вже тепер, якщо врахувати, що багато господарств України збирають по 60 - 70, 90 - 100 і навіть 100 - 120 ц. к. од./га.. Якщо до такої продуктивності кормової площі додати ефективне використання землі при вирощуванні зернофуражних культур і раціональне використання побічної продукції, то на 100 га ріллі можна утримувати 35 - 50 дійних корів, 80 - 100 і більше умовних голів тварин. Це підтверджується досвідом господарств з високою щільністю тварин, що забезпечує одержання 400 - 600 ц м'яса або 1800 - 2500 ц молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Якщо врахувати, що ці господарства ще продають зерно і продукцію технічних культур, то можна переконано говорити про величезні резерви виробництва продуктів тваринництва в Україні. Крім того, висока щільність поголів'я високопродуктивної худоби, як показує досвід багатьох господарств України, Білорусі, Росії, Прибалтики, дає змогу збільшити норми внесення органічних добрив до 18-20 т/га, тобто підвищити родючість ґрунту і на цій основі - виробництво зерна, технічних культур і кормів, забезпечити повноцінну годівлю худоби, свиней і птиці.

Але це все теорія. Як же все відбувається насправді?

Як вже вище зазначалось, в господарстві галузь тваринництва знаходиться в стадії занепаду і передбачається в недалекому майбутньому його повна ліквідація. Це пов'язано з тим, що в підприємстві досить висока собівартість кормових культур. В період з 2004 по 2006 роки собівартість кормових культур зростала. Це видно з таблиці 8

Таблиця 8

Структура собівартості кормів в СТОВ ім. «Гагаріна»

Це явище є негативним для господарства, оскільки зростала і собівартість тваринницької продукції, а закупівельна ціна в Україні, як відомо, залишалася на одному рівні, а то і знижувалась.

Резервом зниження собівартості є підвищення врожайності кормових культур, впровадження комплексної механізації виробництва і заготівлі кормів, зменшення їх втрат, використання прогресивних форм організації та оплати праці в кормовиробництві, реформування відносин власності.

Розділ 3. Оцінка фінансового стану підприємства

3.1 Сутність і значення фінансового стану підприємства

Закони ринкової економіки вимагають ефективного використання фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. Щоб виживати в умовах конкуренції, необхідно постійно враховувати інтереси покупців, виробляючи потрібну продукцію. Підприємство, що програло у цій боротьбі, стає банкрутом, а тому не може оплатити вартість товару, розрахуватися з бюджетом по обов'язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо ці зобов'язання перевищують вартість його майна. Тому, щоб не стати неплатоспроможним, воно має постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечувати високу конкурентоспроможність своєї продукції. Це досягається оцінкою фінансового стану підприємства.

В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль оцінки платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості в потенційних можливостях збільшення доходів суб'єктів господарювання різних форм власності. Режим їх кредитування і рівень відсоткових ставок також залежить від оцінки фінансового стану підприємства. У свою чергу доходність будь-якого виду діяльності, розміру прибутку багато в чому зумовлюється платоспроможністю підприємства.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види його діяльності.

Перш за все, зростаючий випуск агропромислової продукції та ріст її реалізації позитивно відображаються на фінансовому стані підприємства. Із зменшенням обсягів виробництва, погіршенням якості продукції труднощі з її реалізацією призводять до зниження надходження коштів на поточні рахунки підприємства, погіршення його платоспроможності,

Виробничо-фінансова діяльність суб'єктів господарювання АПК має забезпечувати систематичне надходження і ефективне використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової, касової, орендної, кредитної та договірної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення між власними і залученими грошовими засобами, фінансової стійкості та ліквідності. Це сприятиме ефективному функціонуванню підприємства.

У цьому полягає об'єктивна необхідність і практична значущість регулярної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового становища на ринку товарів та послуг.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших ознак підприємницької діяльності кожного підприємства будь-якої форми власності та господарювання.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи його стабільної роботи і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями оцінки фінансового стану підприємства є:

· визначення рентабельності та фінансової стійкості;

· вивчення ефективності використання майна (капіталу), забезпечення виробничого процесу власними оборотними коштами;

· визначення ефективності використання фінансових ресурсів;

· об'єктивна оцінка динаміки і стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стабільності;

· оцінка становища суб'єкта господарювання на товарному та фінансовому ринках і кількісна оцінка його конкурентоспроможності.

Оцінка фінансового стану підприємства є необхідною умовою розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств, мінімізації ризиків за позиками та внесками, диверсифікації відсоткових ставок, а також інформативності інвесторів, кредиторів і менеджерів.

У хорошому фінансовому стані зацікавлене насамперед саме підприємство. Однак, він формується в процесі взаємовідносин підприємства з постачальниками, покупцями, акціонерами, пайовиками, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх учасників виробничого процесу. Тому необхідно систематично, детально і в динаміці оцінювати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення його фінансового стану залежить власна економічна перспектива.

Існує багато показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Проте, їх можна класифікувати залежно від мети та завдань оцінки і звести у такі напрямки:

· показники оцінки майнового стану;

· показники оцінки ліквідності;

· показники платоспроможності (фінансової стійкості);

· показники ділової активності;

· показники рентабельності або прибутковості;

Показники фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі учасники економічних відносин з підприємством могли одержати інформацію про його фінансову надійність, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження чи установлення таких відносин. У кожного з партнерів підприємства - постачальників, покупців, акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому і показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

3.2 Оцінка майнового стану підприємства

Оцінку майнового стану підприємства можна провести за допомогою показників, які характеризують стан основних засобів.

Таблиця 9

Показники майнового стану СТОВ ім. «Гагаріна»

Проаналізувавши дані таблиці 9 стає очевидним той факт, що придатність основних засобів знижується, оскільки коефіцієнт зносу збільшується (на 82%).

Значну увагу в аналізі майнового стану слід приділити періоду з 2005 по 2006 роки, оскільки на початку спостерігалось значне вибуття основних засобів, а потім - оновлення. Це можна пояснити тим, що підприємство спочатку списало значну кількість старої техніки, а потім закупило нову. Хоча темпи закупівлі нової не випереджають темпи продажу старої. Про це свідчить коефіцієнт придатності, який не зріс, а навпаки - знизився на 45%.

3.3 Оцінка ліквідності підприємства

Оцінити ліквідність можна за допомогою показників, що характеризують стан ліквідності активів та можливість підприємства розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

Таблиця 10

Показники ліквідності СТОВ ім. «Гагаріна»

На основі даних таблиці 10 можна стверджувати, що підприємство знаходиться на грані банкрутства, оскільки стан, при якому коефіцієнт абсолютної ліквідності менше 0,2, а коефіцієнт швидкої ліквідності менше 0,5 можна вважати банкрутом.

Але загальний коефіцієнт покриття, в якого теж простежується тенденція до зниження, показує, що підприємство поки що може своєчасно ліквідувати свої борги.

3.4 Оцінка платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобов'язань підприємства і характеризується співвідношення власного та залученого капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування майна (активів).

Таблиця 11

Показники платоспроможності (фінансової стійкості) СТОВ ім. «Гагаріна»

Фінансова стійкість СТОВ ім. «Гагаріна» за останній рік значно погіршилася, оскільки всі коефіцієнти наближаються до своїх критичних значень. Коефіцієнт автономії знизився на 23%, коефіцієнт фінансування зріс на 175%, коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами знизився на 34%. В даній ситуації радує тільки позитивний ріст коефіцієнта маневреності на 86%.

3.5 Оцінка ділової активності підприємства

Щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошуки найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. Оцінка ділової активності - це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про обсяги та об'єкти витрачання майна (активів).

Таблиця 12

Показники ділової активності СТОВ ім. «Гагаріна»

Динаміка показників ділової активності є позитивною, тому що прискорення обертання одиниці ресурсу дає можливість вивільнити її з господарської діяльності і більш ефективно використовувати.

Зокрема, прискорення обертання оборотних активів дає можливість зменшити потребу в оборотних коштах на 26%.

Ріст фондовіддачі показує, що на 1 гривню, вкладену в основне виробництво віддача зросла на 42%.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу показує, що на 73% ефективніше використовується власний капітал.

3.6 Оцінка рентабельності або прибутковості підприємства

Показники рентабельності або прибутковості характеризують фінансові результати господарювання.

Таблиця 13

Показники рентабельності або прибутковості СТОВ ім. «Гагаріна»

Оцінюючи фінансові результати господарської діяльності слід пам'ятати, що в 2005 та 2006 роках підприємство було збитковим. Тому говорити про позитивний ріст показників рентабельності неможливо. Навпаки динаміка є просто катастрофічною. Подальший розвиток підприємства за таких умов неможливий. Необхідно терміново вносити поправки у саме виробництво і організацію фінансової діяльності.

Висновки і пропозиції

При написанні курсової роботи було проведено розрахунки економічної ефективності виробництва кормів та фінансового стану підприємства.

Галузь тваринництва в господарстві знаходиться в стадії занепаду і передбачається в недалекому майбутньому його повна ліквідація. Це пов'язано з тим, що в підприємстві досить висока собівартість кормових культур. А це, в свою чергу, негативно впливає на собівартість тваринницької продукції.

Основним джерелом надходження кормів у підприємстві є польове кормовиробництво. Використовуються власні кормові ресурси і закуплені. Із власних - це однорічні і багаторічні трави на сіно і зелений корм, кукурудза на силос і зелений корм. Із закуплених - лише жом, оскільки власних кормових коренеплодів підприємство не вирощує.

В підприємства немає чітко окресленої кормової посівної площі тому що в різні роки висівались різні культури приблизно на однаковій площі, а загальна кормова площа зменшилась на 35%.

Найбільший вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву дає фуражне зерно, кукурудза на силос (2005 рік) та багаторічні трави на зелений корм. Але в динаміці простежується зниження урожайності, збільшення прямих затрат праці і росту собівартості.

Важливим недоліком господарювання є невикористання природних сінокосів і пасовищ, що негативно відображається на собівартості раціону. Оскільки вони є джерелом найдешевших кормів.

Резервом зниження собівартості є підвищення врожайності кормових культур, впровадження комплексної механізації виробництва і заготівлі кормів, зменшення їх втрат, використання прогресивних форм організації та оплати праці в кормовиробництві, реформування відносин власності.

Вже в найближчі роки в Україні можна мати в середньому 60 - 70 ц/га корм. од./га і 110 - 115 г протеїну з розрахунку на 1 корм. од. Це реальне завдання, оскільки багато які господарства вже давно вийшли на цей рівень і навіть перевищили його. Із практики європейських ферм і господарств України, що спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, відомо, що щільність поголів'я має бути високою і дуже високою. Так, у господарствах, які вирощують переважно кормові культури, можна утримувати 80 - 100 дійних високопродуктивних корів на 100 га сільськогосподарських угідь. На фермах, що спеціалізуються на виробництві яловичини і свинини, достатньо висівати дві - три зернові культури (кукурудзу на зерно, ячмінь, горох або сою) і певні площі відводити під посіви кормових трав (люцерни, конюшини, еспарцету) для згодовування тваринам і приготування трав'яного або сінного борошна (премікси при цьому закуповують). За таких умов будуть забезпечені невисока собівартість і висока рентабельність виробництва тваринницької продукції.

Розширюючи виробництво кормів, треба одночасно здійснювати заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці та зниження собівартості кормів. Дійовий фактор підвищення продуктивності праці в кормовиробництві - комплексна механізація виробництва та заготівель кормів. Ще й нині у кормовиробництві використовують малопотужну, недосконалу і надто дорогу техніку.

Період надходження зелених кормів - 160-170 днів, тоді як в Україні ці корми можна мати упродовж 190-210 днів. Щоб збільшити період і забезпечити регулярність їх надходження, слід додатково до пасовищ висівати польові культури, в тому числі холодостійкі.

У зарубіжних країнах, крім випасання худоби на пасовищах, широко застосовують згодовування їй зеленої маси кормових культур влітку. Це вважають більш вигідним порівняно із згодовуванням консервованих кормів і тим більше надмірної кількості концентратів. Так, відомі німецькі вчені у галузі кормовиробництва К. Не-ринг і Ф. Люддекке (1974) вважають, що влітку треба згодовувати тваринам кукурудзу в суміші з іншими високобілковими рослинами у свіжому вигляді, а не використовувати силос, який вже при виготовленні втрачає близько 25 % поживних речовин. Крім того, тваринам замість свіжої, повноцінної за поживністю зеленої маси дають кислий і часто недоброякісний корм. Разом з тим годівля тварин свіжим зеленим кормом ефективна лише при рівномірному і безперервному його надходженні. Необхідний раціональний конвеєр, коли з 1 га одержували не менш як 60 - 70 ц/га корм, од., що можливо при 2-4 укосах зеленої маси трав, 2-3 урожаях кормових культур.

Щодо фінансового стану підприємства, то він є незадовільним. Придатність основних засобів знижується, темпи закупівлі нових основних засобів не випереджають темпи продажу старих.

При оцінці ліквідності підприємства стало очевидним, що підприємство знаходиться на грані банкрутства, але поки що може своєчасно ліквідувати свої борги.

Фінансова стійкість СТОВ ім. «Гагаріна» за останній рік значно погіршилася, оскільки всі коефіцієнти наближаються до своїх критичних значень.

Динаміка ефективності використання фінансових ресурсів є позитивною, тому що прискорення обертання одиниці ресурсу дає можливість вивільнити її з господарської діяльності і більш ефективно використовувати.

Оцінюючи фінансові результати господарської діяльності слід пам'ятати, що в 2005 та 2006 роках підприємство було збитковим. Тому говорити про позитивний ріст показників рентабельності неможливо. Навпаки динаміка є просто катастрофічною.

Подальший розвиток підприємства за таких умов неможливий. Необхідно терміново вносити поправки у саме виробництво і організацію фінансової діяльності.

Список літератури

1. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

2. Фінанси підприємств: Підручник для студ. вузів / П. А. Лайко, В. М. Мних. - К.: Знання України, 2004. - 428 с. - Бібліогр.: с. 423-427.

3. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Р. А. Славюк. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - 460 с.

4. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Р. А. Славюк. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2002. - 460 с.

5. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д. е. н., проф. Г. Г. Кірейцева. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2002. - 268 с.

6. В. И. Шиян: За редакцією О. І. Здоровцова, В. І. Мацибори. - К.: Вид-во УСГА, 1993. - 320 с.

7. Зінченко О. І. Кормовиробництво: Навчальне видання. - 2-е вид., доп. перероб. - К: Вища освіта, 2005. - 448 с: іл.

8. Економіка сільського господарства. / За ред. Проф. П. П. Руснака. - К.: «Урожай», 1998. - 318 с.

9. Економіка підприємства / П. П. Руснак, В. Г. Андрійчук, А. А. Ільєнко та ін.; За ред. Проф. П. П. Руснака. - Біла Церква: 2003. - 256 с.

Страницы: 1, 2