Державна підтримка сільського господарства та її форми в Україні

Державна підтримка сільського господарства та її форми в Україні

2

МIНIСТЕРСТВО ФIНАНСIВ УКРАїНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФIНАНСОВА АКАДЕМIЯ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни

"Політична економія"

на тему:

"Державна підтримка сільського господарства та її форми в Україні"

Науковий керівник:

Круць А.В.

Виконавець:

студент ІІІ курсу групи КС-32

Колісник Б.Д.

Чернівці 2009

Зміст

• Вступ 3
• 1. Проблеми розвитку сільського господарства в Україні в умовах ринкової економіки 5
• 2. Сучасний стан сільського господарства в Україні 8
• 3. Форми державної підтримки сільського господарства 14
• Висновок 22
• Список використаних джерел та літератури: 24

Вступ

Сільське господарство є одним із найважливіших секторів народного господарства України, тут зосереджено близько 30% основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві; виробляється третина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статтей експорту. Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенціальних можливостей у сільському господарстві. Основною складовою цього потенціалу є концентрація найродючіших у світі чорноземів (понад 65% грунтового покриву країни), достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світі працелюбність українських селян. За умов інтенсифікації розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн - основних виробників сільськогосподарської продукції. Дослідження підтверджують, що використання значних наявних можливостей України для виробництва сільськогосподарської продукції може створити значний експортний потенціал країни. Як наслідок сказаного вище виникає об'єктивна необхідність у регулюванні та підтримці розвитку сільського господарства в Україні з боку держави та запровадження відповідних норм для реалізації державної політики у сфері сільського господарства.

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формування під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарський підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Головним завданням державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрні сфері є:

підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;

попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;

обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.

Потребу й особливості державного регулювання сільського господарства визначають низка об'єктивних чинників, такі як: нестабільність цін і доходів в агропромисловому виробництві; конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсних та переробних сферах; низька привабливість інвестування аграрного виробництва; різноманітність природно-кліматичних умов; потреба екологізації сільського господарства, проведення наукових досліджень; страхування сільськогосподарської діяльності; особливості формування соціальної інфраструктури села, тощо.

Розвинуті країни Європи і Америки щорічно надають дотації виробникам сільськогосподарської продукції більш ніж на 300 млрд. доларів. Політика держави відносно аграрного сектору не може бути раз і назавжди даною. Для кожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складається одна з трьох типових ситуацій: коли існує дефіцит сільськогосподарської продукції; коли попит на сільськогосподарську продукцію та її пропозиція відносно збалансовані; коли пропозиція сільськогосподарської продукції перевищує попит на неї.

1. Проблеми розвитку сільського господарства в Україні в умовах ринкової економіки

Економіка сільського господарства України нині знаходиться в складному економічному стані. Для виходу з нього необхідне своєчасне прийняття ряду організаційно-економічних і законодавчих заходів, дієвість яких передусім залежить від економічної оцінки реального стану сільського господарства як у цілому по країні, так і по окремих галузях, підприємствах, регіонах тощо.

Стосовно сільського господарства, то в Україні є проблеми, які проявляються у відсутності або запізнілості необхідної економічної інформації, яка б характеризувала реальний стан речей.

На підтвердження сказаного слід визначити наступне.

1. Кожного року протягом перших 4-5 місяців існує лише попередня інформації про економічну ефективність виробництва основних видів сільськогосподарських культур. Так, станом на 01.05. 2008 року в Україні існувала інформація про ефективній сільськогосподарського виробництва за 2008 рік, яка свідчить, що виробництво великої рогатої худоби, свиней, молока, яєць було збитковим відповідно на 38,4%, 9,3% 4,3% та 10,8%, а м'ясо птиці рентабельним (9,3%). Цими даними за вказаний період користуються на всіх рівнях управління при розробці економічних заходів, направлених на усунення недоліків. Проте, ці дані рентабельності виробництва не враховують дотацій, які сільськогосподарські виробники одержують від держави. З урахуванням дотацій інформація надходить лише в червні, яка значною мірою відрізняється попередньої. Так, за 2005 рік рентабельність виробництва молока без дотацій становила 12,2%, а з дотаціями - 31,1%, свиней - відповідно 14,9% та 20,2%, м'яса - 25% та 53%, а великої рогатої худоби - збиток 25,5% і 6,6%. Отже, пропозиції що розробляються на основі цієї викривленої інформації, не можуть дати бажаного результату. Крім того, що ці дані мають бути своєчасними й достовірними, вони стосуються лише обмеженої кількості продукції. Відомо, що сільськогосподарських підприємств в Україні 13,5 тис. і на них припадає близько 20% виробництва молока, 37% м'ясних ресурсів, 50% яєць, 5% картоплі, 15% - овочів. При цьому формою 50-сг із 13,5 тис. господарств охоплені лише 8,5 тис. сільськогосподарських підприємств, які мають понад 50 найманих працівників. Отже, кількість продукції, яка відображена у формі 50-сг, ще менша тієї, що фактично вироблена всіма сільськогосподарськими підприємствами. Отже, ця інформація не репрезентативна показникам, наприклад, рентабельності відповідної продукції, виробленої в цілому по країні, тому що переважну більшість її виробляють в особистих селянських господарствах. В останніх показники ефективності виробництва продукції (рентабельність, собівартість, затрати живої та уречевленої праці тощо), де виробляється 80% молока, 63 м'ясних ресурсів, 50% яєць, 95% картоплі, 85% - овочів нині, на жаль, відсутні.

2. Існують недоліки у наявності даних стосовно структури собівартості основних видів продукції. Правда, з 2005 року структура собівартості по видах продукції відновлена, проте в попередні кілька років вона була представлена лише в середньому окремо по рослинницькій та тваринницькій продукції. При цьому слід відзначити, що ця структура собівартості знову ж таки представлена лише по сільськогосподарських підприємствах, яка не репрезентативна загальній сукупності виробництва по вищезгаданій причині. Крім того, в Україні вона значно меншою мірою деталізована по елементах витрат. Наявність такої детальної структури витрат у країнах з розвинутою ринковою економікою дала можливість пошуку зниження собівартості виробництва продукції у сфері безпосереднього виробництва, це зробило її конкурентоспроможною, що надзвичайно важливо для вітчизняного сільського господарства.

3. Наступною важливою проблемою є відсутність належної оцінки структури використання відповідних ресурсів сільськогосподарської продукції, визначення частки певного виду продукції, яка знаходиться у сфері товарно-грошових відносин та у сфері натурального виробництва.

Дослідженнями встановлено, що в структурі використання м'ясних ресурсів за 2005 рік, вироблених усіма категоріями господарств і придбаних за межами країни і межах товарно-грошових відносин знаходилося 60,2% (у тому числі за рахунок великотоварних господарств - 28,9%; імпорту - 16,9 та дрібнотоварних господарств - 14,4%), а за межами товарно-грошових відносин - 39,8% (у тому числі самозабезпечення 39,4% і витрат на корми 0,4%). Об'єктивно, основного впливу зазнають ті сфери, які знаходяться в товарно-грошових відносинах. Серед м'ясних ресурсів, насамперед, відбуватиметься скорочення дрібнотоварних підприємств, значну конкуренцію відчують вітчизняні великі підприємства, збільшиться частка імпорту м'ясної продукції. У галузі виробництва яєць також скорочуватимуться дрібнотоварні й жорстку конкуренцію мають витримати великотоварні підприємства. Проте особливої уваги чекають частки виробництв, які знаходяться за межами товарно-грошових відносин. На жаль, цьому сегменту виробництва мало приділяється уваги в наукових галузях, а він в Україні значний. Тому, натуральне виробництво відносно меншою мірою буде піддане впливу від входження в COT. Це обумовлено тим, що саме входження в COT не усуне ті причини, які призвели до значної частки натурального виробництва в сільському господарстві нашої країни. До головних причин слід віднести відсутність інфраструктури села (передусім доріг, торгової мережі тощо), безробіття та низьку ціну робочої сили в сільській місцевості, проблем) самовиживання.

4. Необхідно чітко визначити вплив диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію. Протягом останніх 10-11 років не відбувалося значного погіршенні у співвідношенні індексів цін на сільськогосподарську продукцію та промислову, яка надходить сільському господарству. Появляються думки, що при розрахунку диспаритету цін не слід за базу приймати 1990 рік, тому що він застарів, а пропонується брати 1995-й, або 2002 рік. Це в окремих дослідників стало підґрунтям стверджувати, що диспаритет ліквідований.

5. Потрібно постійно відстежувати структуру роздрібної ціни основних видів продовольчих товарів в ланцюгу від виробника сировини до безпосереднього споживача.

У нашій країні вже кілька разів вводили мораторій на введення ринку землі, проте ні разу не провели ґрунтовного дослідження щодо того, що дасть ринок землі, скільки, ким і за якою ціною купуватимуть і продаватимуть землю сільськогосподарського призначення при відміні мораторію? А це надзвичайно важливе питання.

Підсумовуючи варто відзначити, що для розв'язання питань у нашій країні є інтелектуальний потенціал. Необхідна лише воля владних структур. Це дало б можливість ефективніше шляхи по виходу АПК України з кризи й уникати тих фінансових збитків, що мали місце за період реформування АПК.

2. Сучасний стан сільського господарства в Україні

Зміна відносин власності зумовила радикальні перетворення всієї системи економічних відносин як на загальнодержавному рівні, так і на рівні галузей, регіонів суб'єктів господарської діяльності. Але докорінних позитивних зрушень у сільському господарстві за роки його реформування не досягнуто. Відсутність послідовної, чітко виваженої, науково обґрунтованої державної аграрної політики, напрямів і механізмів її практичної реалізації стала однією з головних причин демографічної кризи соціально-економічного занепаду села та погіршення стану його населення.

Недостатня наукова обґрунтованість заходів земельної реформи та реформування сільськогосподарських підприємств призвели до відокремлення відносин власності та трудових відносин (селянин власник земельної частки і майнового паю став найманим працівником на своїй власності).

Основними чинниками, що зумовили погіршення стану соціально-економічного розвитку села, є спад виробництва сільськогосподарської продукції, зниження його ефективності, відсутність системності та недостатність державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, поглиблення диспаритету цін на продукцію сільського господарства та вхідні ресурси, низький рівень доходів сільського населення і, відповідно, низька купівельна спроможність населення країни.

Незважаючи на загальне зростання обсягів кредитування комерційними банками товаровиробників, за останні 5 років вони становлять лише 25% від оптимальної потреби. Крім того, відсотки залишаються надто обтяжливими для сільської економіки, а умови отримання (перш за все застава) роблять їх майже недоступними для більшості виробників.

Через фінансові проблеми сільгосптоваровиробники змушені порушувати практично всі технологічні вимоги та процеси, що призводить до збитковості продукції й погіршення її якості.

Невирішеною залишається проблема технічного переоснащення галузі. Першопричиною негараздів у технічному забезпеченні стало різке зростання диспаритету цін між технікою і сільськогосподарською продукцією: при індексі цін реалізації продукції сільського господарства у січні-жовтні 2005 року порівняно Із січнем - жовтнем 2004 року 110,4%, сукупний індекс витрат на виробництво сільськогосподарської продукції за цей період становив 120,5 відсотка.

Внаслідок цього аграрні підприємства втратили тільки за 1996-2008 роки 58,1 млрд. гривень. Як приклад, щоб купити зернозбиральний комбайн СК-5 "Нива" у 1990 р. треба було продати 34,2 т зерна, а в 2008 р. - вже 556,8 тонн.

Однією з найгостріших соціальних проблем на селі є низький рівень оплати праці працівників аграрного сектору економіки, який понад десять років залишається найнищим серед усіх галузей економіки України (у 1995 році - 46,3 грн., у 2005 році - 398 грн., що становить 52% до рівня середньомісячної заробітної плати в галузі економіки (764 грн) та 88% до прожиткового мінімуму на працездатну особу на рік (453 грн). Рівень заробітної плати на значній частині підприємств нижчий прожиткового мінімуму. Така ситуація стає загрозливою для продовольчої безпеки держави.

В умовах вступу України до COT та Євросоюзу формуються нові підходи щодо створення організованого ринку відповідно до світової практики та правил міжнародних економічних відносин, більш активно розбудовується внутрішній аграрний ринок. Однак, незважаючи на вкрай несприятливу фінансово-економічну ситуацію в АПК, прогнозується збільшення валової продукції сільського господарства у 2007 році на 1,7% проти рівня 2008 року.

Вже за 10 місяців вдалося валову додану вартість (ВДВ), створену в сільському господарстві, промисловстві та лісовому господарстві, збільшити на 2,3%, при загальному зростанні валового внутрішнього продукту (ВВП) України на 2,8%.

Виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у січні-жовтні 2008 року збільшилося на 1,4% порівняно з відповідним періодом 2005 року, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах - на 4,9%, у господарствах населення - 99,1 відсотка.

Приріст промислової продукції харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів проти попереднього року становив 14,4%, у тому числі харчової промисловості - 13,9%.

Активізовано кредитний ринок, що дало змогу залучити 7 млрд. грн. (в 1,5 рази більше відповідного періоду 2004 року).

До Зведеного бюджету України станом на 1 жовтня 2005 року надійшло від підприємств агропромислового комплексу 6 млрд. грн. податкових платежів, що на 30% більше відповідного періоду минулого року.

За 9 місяців 2005 року експортовано сільськогосподарської продукції на суму 3,1 млрд. дол. США, що на 18,2% більше відповідного періоду минулого року, імпортовано - на 2 млрд. дол. США (більше на 35,2%). Зовнішньоторговельне сальдо позитивне і дорівнює 1,1 млн. дол. США.

Продовження нинішньої тенденції призведе через два-три роки до повної деіндустріалізації аграрного виробництва, втрати половини вирощеного урожаю.

Для відновлення машинно-тракторного парку на рівні технологічної потреби не обхідні щорічні інвестиції в обсягах до 20 млрд. грн. та для підготовки парку сільськогосподарської техніки до сезону польових робіт потреба в коштах становить 1,8 млрд. гривень. Однак за останні три роки щорічні джерела фінансування на придбання сільськогосподарської техніки не перевищують 2 млрд. грн., що є меншим платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників.

З метою підвищення платоспроможності селян у державному бюджеті передбачено ряд фінансових механізмів державної підтримки щодо придбання техніки обладнання для агропромислового комплексу. Нині сільгосптоваровиробники мають змогу закуповувати техніку залучивши пільгові довгострокові кредити, на умовах фінансового лізингу та з частковою компенсацією вартості. Для компенсації кредитної ставки довгострокових кредитів бюджетом передбачено видатки в сумі 350 млн. гривень.

Для поліпшення стану технічного забезпечення АПК розроблено концепцію "Програми Державної технічної політики в аграрному секторі на період 2008-2010 років" та прийнято у першому читанні Верховною Радою України проект Закону України "Про систему інженерно-технічного забезпечення АПК".

Для виконання комплексу польових робіт у 2007 році сільгосптоваровиробникам необхідно 1894 тис. тонн дизельного пального та 625 тис. тонн бензину, в т. ч. на весняно-польові роботи - 660 тис. тонн дизпалива та 226 тис. тонн бензину.

Нині основною проблемою є коливання цін на ринку нафтопродуктів. За останні 12 місяців середня вартість дизпалива зросла у 1,6 раза. Тому, враховуючи ситуацію на ринку нафтопродуктів, Міністерством запропоновано розглянути можливість скасування акцизних зборів на дизельне пальне для села, створення при Держрезерві стабілізаційного фонду нафтопродуктів, спрямувати нафту власного видобутку на вітчизняні нафтопереробні підприємства для переробки та поставки виробленого дизпалива селу за стабільними цінами. Проводиться робота з перепрофілювання частини підприємств на виробництво біоетанолу. Це дозволить зберегти тисячі робочих місць у сільській місцевості.

За минулий 2004 рік сільгосппідприємства спо-електроенергії в обсязі близько 2,78 млрд. кВт/год на суму близько 732,9 мли. цо майже у 7 разів менше ніж у 1991 році. Міністерство запропонувало встановити тарифи на електроенергію для всіх сільгосптоваровиробників на рівні споживачів 1 класу напруги.

Проблеми сільської місцевості. Важливою проблемою для сільської місцевості є демографічна ситуація. Сільська місцевість потребує інвестицій для поліпшення умов життя, проте міграція сільського населення з маленьких поселень буде продовжуватись. Прогноз відділу з питань населення ООН передбачає, що сільське населення України зменшиться на третину протягом наступних 25 років.

Під впливом технічного прогресу та переходу до приватного сільського господарства розвиток сільської місцевості та диверсифікація економічної діяльності в Україні вимагатиме створення великої кількості робочих місць, не пов'язаних із сільським господарством, оскільки реструктуризація сільгосппідприємств супроводжується зменшенням робочих місць у сільському господарстві.

Сучасний стан сільського входить у гостре протиріччя з стратегічними цілями національного державотворення і вимагає невідкладного прийняття цілісної комплексно довгострокової програми подолання кризи в сільському господарстві га сприянні розвитку села.

З метою кардинальної зміни ситуації, за ініціативи Міністерства розробляється Програма розвитку та підтримки українського села. Основні напрями державної політики спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку і формування Україні високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому та зовнішньо му ринках сільськогосподарського виробництва, забезпечення продовольством держави і формування експортного потенціалу; створення у сільській місцевості сприятливого середовища для життєдіяльності людей як необхідної передумов ефективного функціонування галузей сільського господарства, сталого розвитку сільських територій та збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації.

Завдання програми передбачається вирішувати шляхом визначення на кожному етапі реалізації ЇЇ положень критеріїв успіху та створення комплексу послідовних, системних і структурних заходів, що забезпечить якісні зміни в розвитку АПК.

Вирішити питання забезпечення сільгосптоваровиробників ресурсами, в тому числі фінансовими, енергетичними, хімічними тощо.

Фінансові: подальший розвиток фінансово-кредитних механізмів, що передбачають державну підтримку кредитування та страхування, формування Фонду гарантій та кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, створення належної фінансової інфраструктури, в тому числі сільськогосподарських кооперативних банків за участю держави.

Для цього необхідно щорічно передбачати в державному бюджеті кошти на фінансування цільових програм і заходів агропромислового комплексу в обсягах, що забезпечують реалізацію прийнятих нормативно-законодавчих актів стосовно АПК.

3. Форми державної підтримки сільського господарства

Одним з найважливіших елементів державного регулювання аграрного сектору економіки є система оподаткування, яка впливає на обсяги, спеціалізацію та розміщення аграрного виробництва, на вибір організаційно-правової форми підприємництва та рівень ефективності використання наявних ресурсів [8,121-122]. Від того, яка система оподаткування застосовується в сільському господарстві, залежить стан справ в інших галузях і секторах економіки та макроекономічна ситуація в цілому. З часу розбудови податкової системи незалежної України система оподаткування сільськогосподарських підприємств була особливою сферою взаємовідносин з державою, яка слабо корелювала із народногосподарською системою оподаткування. Внаслідок запровадження з 1999 року фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП) та звільнення від сплати податку на додану вартість (ПДВ), а також введення нульової ставки цього податку на певні види продукції вдалось дещо покращити фінансовий стан, аграрних підприємств та збільшити податкові надходження до державного бюджету. Введення вищезазначених змін дозволило змістити акцент з фіскальної сторони у бік фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Головою причиною цього і стало намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Проте із зменшенням податкового тиску в аграрній сфері не вдалося підвищити ефективність та конкурентоспроможність аграрних підприємств, зменшилися фінансові можливості для розвитку сільської місцевості та вирішення соціальних проблем на селі.

Проблема обґрунтування рівня й ефективності підтримки аграрного сектору економіки посідає чільне місце у наукових дослідженнях. Помітний внесок у сільське господарство, включаючи витрати бюджету; податкові пільги, становили в середньому за аналізований період 2% ВВП. За цим показником Україна належить країн з високим рівнем державної підтримки і випереджає за даними Організації економічного співробітництві розвитку (ОЕСР), такі країни, як США (0,9%), ЄС-(1,2%), Канаду (0,8%), Австралію (0,3%).

Зростання обсягів державної фінансової підтримки відбулося як за рахунок збільшення прямої бюджеті підтримки, так і за рахунок запровадження спеціальних режимів і механізмів оподаткування. Пряма бюджетна підтримка сільського господарства зросла з 462 млн. грн. у 2002 році до 5887 млн. грн. у 2008 році, або більш ніж у 12,7 разів (табл.1).

Таблиця 1.

Державна фінансова підтримка сільського господарства в Україні в 2002-2008 рр. (млн. грн.)

Протягом 2002-2008 років підтримка завдяки спеціальним режимам та механізмам оподаткування зросла більш ніж у 2 рази і в середньому становила 382 млн. грн. на рік, або 0,8% ВВП. Зміну обсягів підтримки сільського господарства у період 2002-2008 рр. За рахунок спеціальних режимів та механізмів оподаткування зобразимо графічно (рис.1).

Рис.1. Підтримка сільського господарства через спеціальні режими та механізми оподаткування в 2002-2008 рр.

За даними Міністерства аграрної політики, обсяги непрямої підтримки сільськогосподарських підприємств за 2005 рік шляхом надання пільг під час оподаткування становили 5,2 млрд. грн. Внаслідок запровадження спеціальних режимів вдалося суттєво збільшити обсяги фінансової підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва, який практично неможливо було забезпечити безпосередньо в бюджеті. В цілому фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників завдяки спецрежимам справляння ПДВ становила в 2008 році 4124,3 млн. грн., що більше порівняно з 2002 у 5,6 рази. У цілому за 2002-2008 ріки фінансова підтримка завдяки механізмам ПДВ становила майже 18 млрд. грн., або в середньому на рік - 2568,2 млн. грн.

Саме діючий механізм нарахування ПДВ на даний час є найбільш важливим для сільськогосподарських товаровиробників, оскільки його ефект можна вважати подвійним: з одного боку, відсутній відтік частини одержаних від реалізації коштів, які спрямовуються на поточні виробничі потреби, з другого, - частина коштів повертається як дотації та отримується як бюджетне відшкодування [6, 85]. Суми ПДВ, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарських підприємств в режимі акумуляції і спрямовуються на підтримку сільськогосподарської продукції, зросли з 97,5 млн. грн. у 2002 році до 1,7 млрд. грн. у 2008 і були меншими від прямої державної фінансової підтримки програм розвитку аграрного виробництва [4, 70]. Завдяки механізму виплати дотацій переробними підприємствами за здане молоко та м'ясо в живій вазі сільськогосподарські товаровиробники у 2008 раці отримали 1445,7 млн. грн., що більше в порівнянні з 2002 р. в 3,5 раза. Нище наведені дані про показники ефективності дотацій за рахунок коштів ПДВ усім категоріям господарств за продане переробним підприємствам молоко та м'ясо.

Таблиця 2.

Показники ефективності дотацій за рахунок коштів ПДВ усім категоріям господарств за продане переробним підприємствам молоко.

Дотації на 1 тонну молока усім кагегоріям господарств в 2008 році становили 173,9 грн., що становить 18,6% у вартості проданого молока. Таким чином, незважаючи на деякі позитивні тенденції, що спостерігаються в галузі тваринництва, в цілому її не вдалося вивести із кризи.

Як свідчать дані 2002-2008 років питома вага дотацій у вартості проданого м'яса за останні роки становить близько 17%. Проте, незважаючи на зазначене, виробництво м'яса і Україні є збитковим про це яскраво свідчать дані таблиці 3.

Таблиця 3.

До позитивних наслідків запровадження спеціальних режимів сплачення ПДВ у сільському господарстві України можна врахувати:

а) покращення фінансового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників;

б) механізм використання таких коштів передбачає обов'язково важливий характер їх спрямування, тобто одержані кошти за статусом вирівнювались до бюджетних;

в) в умовах, що склалися, запроваджений механізм мав значний стимулюючий вплив на виробників молока та м'яса в Україні [7, 258].

Поряд з окремими позитивними моментами встановлений механізм підтримки мас й суттєві недоліки, зокрема:

а) цей механізм не стимулює пошуку резервів для підвищення ефективності виробництва. Започаткований у період глибокої кризи, коли держава вимушена була підтримувати усіх виробників, в тому числі й тих, що працювали неефективно, він відігравав позитивну роль в умовах відносної стабілізації фінансово-економічного стану підприємств галузі приводить до гальмування структурних реформ, технічного та технологічного оновлення ферм та спричиняє директивне використання факторів виробництва [1,129] ;

б) бюджет за такого порядку зазнає додаткового навантаження, при цьому для споживача ціна молочної і м'ясної продукції не окуповується, оскільки на етапі переробки застосовується стандартна ставка ПДВ, що нівелює вплив застосування нульової ставки;

в) розмір дотацій суттєво залежить від господарської діяльності переробного підприємства і може диференціюватись як за окремими переробними підприємствами, так і за окремими категоріями постачальників (підприємствами та ОСГ) [8,325] ;

г) фінансові ресурси держави використовуються без належної програми та визначеного кола учасників. Зокрема, слід визнати, що виплата дотацій ОСГ має більш соціальне, а не економічне значення, адже кошти фактично спрямовуються в нікуди, без чітко визначеної мети та регламентації [2, 73].

Непрямі субсидії завдяки спецрежимам справляння ПДВ, незважаючи на відзначені вище позитивні моменти, вносять дуже великі викривлення, оскільки саме вони підтримують неефективні структури аграрних підприємств та стимулюють більший обсяг виробництва, що не завжди відповідає ринковим сигналам і відносним перевагам сільськогосподарських товаровиробників цієї продукції. У той же час залишаються без уваги більш сумісні з ринком заходи подолання недостатнього виробництва продукції тваринництва [7,16].

Таким чином, сільське господарство України залишається найбільшим в економіці одержувачем пільг завдяки спеціальним режимам та механізмам оподаткування. Обсяг непрямої підтримки майже зіставний з обсягом бюджетних субсидій. Це дозволяє зробити висновок, що внесок сільського господарства в загальний фінансовий фонд країни є невиправдано низьким. Тому назріла необхідність переглянути пільги щодо оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, частково замінивши їх бюджетним фінансуванням. Зменшення податкових пільг дозволить сформувати необхідні стимули для підвищення ефективності виробничого процесу в сільському господарстві. Крім того, воно також виправдане з позиції вимог світової організації торгівлі.

Висновок

Отже, грошові кошти держбюджету, що спрямовуються в розвиток сільського господарства, не повністю відповідають тим вимогам, які ставляться перед ним. За цих умов дуже складно сформувати необхідні фінансові ресурси для налагодження нормального процесу виробництва як в сільському господарстві, так і в інших галузях народного господарства. Тому в Україні невідкладного розв'язання потребує проблема створення необхідних умов, за яких можна забезпечувати комплексне регулювання економіки та фінансову стабілізацію. А без бюджетного регулювання і контролю за суб'єктами господарювання, подальшого здійснення реформ аграрний сектор не може ефективно розвиватися.

З огляду на вищевикладене постає питання про необхідність підвищення та забезпечення ефективності бюджетного регулювання розвитку українського агропромислового комплексу. Оскільки лише воно в змозі забезпечити поповнення обігових коштів сільськогосподарських товаровиробників, підвищити рівень їхньої платоспроможності, сприятиме зростанню Інвестиційної привабливості агропідприємств і дасть їм змогу бути позичальниками на ринку кредитних ресурсів та отримувати довгострокові кредити для технічного оснащення виробництва. З цією метою необхідно всебічно нарощувати обсяги виробництва продукції, підвищувати ефективність функціонування агропідприємств на основі спеціалізації і концентрації виробництва, зміцнювати матеріально-технічну базу та застосувати новітні технології'. Бюджетне регулювання агровиробництва й облаштування ринкової соціальної інфраструктури села повинні здійснюватися в напрямі скорочення тіньового обороту, розвитку аграрного ринку й сільських територій, фінансування інновацій, аграрної науки і освіти, а також підвищення ефективності секторів економіки, що забезпечують аграрну сферу держави ресурсами. Узагальнюючи розгляд проблеми визначення критеріїв ефективності бюджетного регулювання розвитку аграрного виробництво зазначимо, що вони повинні відбивати усі складові суб'єктно-об'єктних відносин: економічну ефективність сільськогосподарських товаровиробників, економічну ефективність сектора аграрної економіки у вимірі макроекономічних показників, соціально-економічний розвиток усієї країни, розширене відтворення і постійне удосконалення людського капіталу на селі та функціональну оптимальність державного регулювання як цілісної організаційної структури, спрямованої на забезпечення ефективно діючої моделі ринкового саморегулювання.

Список використаних джерел та літератури: