Аналіз регіональних умов і технологій, пошук резервів і розробка проекту виробництва картоплі в СВК "Ризинський" Звенигородського району Черкаської області

Аналіз регіональних умов і технологій, пошук резервів і розробка проекту виробництва картоплі в СВК "Ризинський" Звенигородського району Черкаської області

Міністерство аграрної політики України Уманський державний аграрний університет

Кафедра рослинництва

Курсовий проект з рослинництва

на тему:

Аналіз регіональних умов і технологій, пошук резервів і розробка проекту виробництва картоплі в СВК «Ризинський» Звенигородського району Черкаської області

Умань 2009 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКИХ ТА ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ ВИРОЩУВАННЯ КАРТОПЛІ В СВК «РИЗИНСЬКИЙ»

1.1 Характеристика господарства і аналіз господарських умов

1.2 Агротехнічні умови

1.3 Ґрунти рельєф і водні ресурси

1.4 Погодні умови

2 АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ, ОЦІНКА ДОСЯГНУТОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА КАРТОПЛІ ТА ПОШУКИ РЕЗЕРВІВ ЙОГО РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ В СВК «РИЗИНСЬКИЙ»

2.1 Біологічні особливості культури

2.2 Розміщення в сівозміні та обробіток грунту

2.3 Система удобрення

2.4 Сорти, гібриди та посівні якості насіння

2.5 Садіння

2.6 Догляд за посівами

2.7 Збирання врожаю

2.8 Економічна ефективність виробництва картоплі в СВК «Ризинський»

2.9 Узагальнені висновки і пропозиції з аналізу і виявлення резервів виробництва картоплі

3 РОЗРОБКА ПРОЕКТУ ВИРОБНИЦТВА КАРТОПЛІ В СВК «РИЗИНСЬКИЙ» НА НАЙБЛИЖЧІ РОКИ

3.1 Оптимальні проектні показники виробництва картоплі в СВК «Ризинський»

3.2 Перспективний агротехплан до технологічної карти

3.3 Висновки і пропозиції про вдосконалення виробництва картоплі

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Картопля посідає одне з перших місць серед інших сільськогосподарських культур за універсальністю використання в господарстві. Вона є важливою продовольчою, кормовою й технічною культурою.

Продовольча цінність картоплі визначається її високими смаковими якостями та сприятливим для здоров'я людини хімічним складом бульб. У них міститься 14 - 22 % крохмалю, 1,5 - 3 % білків, 0,8 - 1 % клітковини. Крохмаль картоплі легко засвоюється організмом, а її білки за біологічною повноцінністю переважають білки інших культур, у тому числі озимої пшениці. Бульби багаті на вітаміни групи В, РР, каротиноїди. У зимовий період картопля є головним продуктом харчування і джерелом вітаміну С.

Вживають картоплю в їжу у вигляді різних страв, яких лише в європейській кухні налічується понад 200. Проте у складі бульб, особливо позеленілих, містяться отруйні речовини (соланін). І хоч вони під час варіння значною мірою розкладаються, все ж при їх вмісті понад 0,01 % краще бульби не вживати в їжу, а використовувати для технічних потреб. [1]

За калорійністю вона в 2 рази перевищує моркву, у 3 - капусту і в 4 рази - томати. На корм використовують бульби в сирому і запареному вигляді, а зелене картоплиння можна використовувати разом з гичкою буряків для виготовлення силосу. Білок картоплі містить незамінні амінокислоти, близько 60 - 70 % загальної їх кількості в молоці. Продукти переробки картоплі (м'язга і барда) також є цінним кормом для тварин. Поживна цінність картоплі така, кормових одиниць на 100 кг корму: сирі бульби - 27-29, силос із зеленого бадилля - 8,5, барда свіжа - 4, барда суха - 52, м'язга свіжа - 13, м'язга суха - 95,5.

Картопля є сировиною для виробництва багатьох видів продукції (крохмалю, спирту, глюкози, декстрину). 3 1т картоплі з вмістом крохмалю 17 % можна мати більше 100 л спирту, 170 кг крохмалю, 17 кг синтетичного каучуку, 1 ц декстрину, 1500 л барди і 1000 кг м'язги, 80 кг глюкози, 65 кг гідролю. Картопля має велике агротехнічне і економічне значення. [2]

При вирощуванні картоплі на корм вихід кормових одиниць з 1 га може перевищувати 5-6 тис.

Картопля як просапна культура має агротехнічне значення: є добрим попередником для ярих культур, а ранні сорти -- і для озимих.[1]

1 АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКИХ ТА ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ ВИРОЩУВАННЯ ТРИТИКАЛЕ ЯРОГО В СВК «РИЗИНСЬКИЙ»

1.1 Характеристика господарства і аналіз господарських умов

Фермерське господарство СВК „ Ризинський " розміщене в північно-східній частині, яка характеризується помірно-континентальним кліматом. Звенигородського району, на відстані 150км від обласного центру -м. Черкас, найближчі залізничні станції: м. Ватутіне - 50км, м. Шпола -75км, м. Єрки-45км.

У 1929 році було засновано колгосп, який мав назву ім. Дзержинського. В ньому в основному вирощували зернові культури. Тваринництво на той час було дуже розвинутим.

У 1993 році колгосп було перейменовано на колективне сільськогосподарське підприємство „ Ризинський ".

СВК „Ризинський" створене рішенням загальних зборів від 29.01.99 і почало працювати з 01.02.99.

Склад, структура земельних угідь СВК „ Ризинський " (в середньому за 2007-2009р)

Таблиця №1.1

Загальна площа землекористування становить 3501,7 га, з яких сільськогосподарські угіддя - 2837.6 га, в тому числі орні землі - 2329.7 га.

Характеризуючи матеріально-технічні і трудові ресурси, слід відмітити, що середня кількість працюючих у господарстві - 190 чоловік. З них 150 чоловік, 40 - жінок. Середній вік працюючих - 37 років. Середньорічна чисельність робітників, зайнятих в рослинництві - 130 чоловік, в тваринництві 60 чоловік.

В господарстві налічується така кількість техніки, нгт.:

трактори різних модифікацій - 24, з них гусеничних - 12;

вантажні автомобілі - 25;

комбайни: СК - 5 „ Нива " - 2, „ Дон-1500" - 2, „ Лан " - 1;

тракторні причепи - 13;

косарки - 2;

гичко збиральні машини - 2;

жниварки валкові - 2;

зерноочисні машини - 3;

сівалки - 16;

плуги - 7;

культиватори - 19;

розкидачі твердих мінеральних добрив - 1;

машини для внесення в грунт органічних твердих і мінеральних добрив - 2;

оприскувачі-3. Техніки цілком вистачає, але керівництво не втрачає нагоди по мірі можливості придбати нову техніку. В господарстві є тракторна бригада. Стан зберігання та ремонту техніки в ній на високому рівні, адже очолює її досвідчений спеціаліст.

В даний час важкою проблемою є заготівля господарством паливно-мастильних матеріалів через їх дорожнечу. Але керівництво господарства різними способами намагається вирішити цю негативну проблему. [3]

1.2 Агротехнічні умови

В СВК „ Ризинський" вирощують широкий набір сільськогосподарських культур, який включає:

а. озимі зернові культури - озима пшениця, озиме жито, озиме тритикале;

б. ярі зернові культури - ячмінь, кукурудза на зерно, яре тритикале;

в. зернобобові культури - горох;

г. круп'яні культури - просо, гречка;

д. технічні культури - соняшник, цукрові буряки; є. бульбоплідні культури - картопля;

ж. кормові культури - однорічні та багаторічні трави, кормові буряки.

В СВК „ Ризинський " запроваджена така польова сівозміна №1:

кукурудза на зелений корм 100 га;

озима пшениця 100 та;

картопля 60 га, кормові буряки 40 га;

яре тритикале 60 га, гречка 20 га, просо 20 га;

ячмінь 100 га + б/т 100 га;

люцерна на І укіс 100 га;

озима пшениця 100 га;

горох 100 га;

озиме жито 100 га;

соняшник 100 га.

Таким чином картопля в польовій сівозміні №1 господарства розміщене в ланці сівозміни: озима пшениця - картопля, кормові буряки - яре тритикале, гречка, просо. Така ланка сівозміни досить сприятлива для отримання високих врожаїв картоплі.

Система обробітку грунту в польовій сівозміні господарства складається з ранньовесняного та основного обробітку грунту.

Що стосується рівня культури землеробства в господарстві в цілому то він задовільний. [4]

1.3 Грунти, рельєф і водні ресурси

Господарство СВК „ Ризинський " розміщене на чорноземних грунтах, які є найродючіші, з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, нейтральною реакцією ґрунтового розчину.

В орному шарі в середньому міститься 4.07% гумусу; 47.1 мг/100 г азоту, що легко гідролізується, рухомого фосфору - 6.9 мг/100 г, обмінного калію -9.8 мг/ІООг; середнє значення рН становить від 6.0-6.6. Насиченість грунту основами становить35.2мг-екв/100 г, що на 2.2 мг/екв/ЮОг більше еталонного значення 33.0 мг-екв/100 г.

Грунти даного господарства мають запаси вологи у метровому шарі 100-200 мм, що як правило забезпечує достатню кількість вологи для росту і розвитку рослини протягом вегетації, а також одержується високий урожай. За еколого - географічною оцінкою чорноземні грунти мають такий бал від 61-92, що є свідченням середнього і високого забезпечення фунтів різними елементами і придатністю для вирощування рослин.

Забезпеченість грунтів елементами живлення рослин за даними агрохімічного паспорту поля знаходиться на середньому рівні. Забруднення знаходиться в значно малій кількості в порівнянні з еталонним значенням:еколого - агрохімічна оцінка є високою.

Дані грунти відповідають культурі з несильно глибоким гумусовим шаром та сприятливих фізичних властивостями, з достатніми запасами поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6.0-7.5), всі ці властивості відповідають чорноземним грунтам, на яких вирощують картоплю в господарстві, отримуючи при цьому стані високі врожаї. [4]

1.4 Погодні умови

Клімат на території Звенигородського району де розташоване господарство помірно-континентальний.

Середня тривалість без морозного періоду за багаторічними даними Новомиргородської метеостанції складає 190-210 днів.

За даними цієї метеостанції середньорічна кількість опадів 578мм з відхиленням по роках від 5 - 100мм.

Погодно - кліматичні умови за 2007 - 2009 рр. приведенні у таблиці 1.4 Запаси продуктивності вологи на час посіву озимих та ярих зернових культур в умовах господарства слідуючі:

Озима пшениця 110 - 120мм;

Ячмінь 120- 130мм;

Горох 115 - 130мм;

Картопля - 130 мм;

Кукурудза на зерно 130мм;

Пшениця яра 130мм;

Із приведених даних кліматичних умов можна зробити слідуючі висновки:

¦дані таблиці свідчать про нерівномірність опадів;

¦відносна вологість повітря в зоні діяльності господарства міняється по місяцях і роках.

Так середньорічна температура повітря у 2009 р. становила 9.5°С. Тривалість без морозного періоду 165 - 175 днів, а в середньому за багато років 170 днів. Середня багаторічна тривалість вегетаційного періоду 205 днів.

Виходячи з приведених даних кліматичних характеристик можна зробити висновок, що такі кліматичні умови сприятливі для вирощування картоплі.

Погодні умови за даними метеостанції Звенигородка

2 АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ, ОЦІНКА ДОСЯГНУТОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА КАРТОПЛІ ТА ПОШУКИ РЕЗЕРВІВ ЙОГО РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ В СВК «РИЗИНСЬКИЙ»

2.1 Біологічні особливості культури

Картопля належить до родини пасльонових (8оІапасеае) роду 8оІапшп. Всі європейські культурні сорти картоплі походять від 8. йіЬегозшп. У сільськогосподарській практиці картоплю використовують як однорічну культуру і розмножують бульбами. Можна розмножувати її частинами бульб, а також ростками, які вирощують у лабораторіях та одержують мікроклонуванням. У селекційній роботі картоплю часто розмножують насінням.

Коренева система картоплі, вирощеної з бульби, мичкувата, а з насіння -стрижнева. Основна маса коренів розмішується переважно у верхньому шарі грунту і проникає в глибину на 70 см. На бульбах на початку їх формування утворюються дрібні етіольовані листочки, у пазухах яких закладаються вічка. В кожному вічку є кілька бруньок, з яких при проростанні росте одна, решта залишаються як запасні. Форма бруньок округла, овальна, довгаста, оберненояйцеподібна, забарвлення - біле, рожеве, червоне, фіолетово-синє залежно від сорту. При проростанні бульб із сплячих бруньок вічок утворюються паростки, які на світлі виростають короткими, міцними і забарвленими, а в темноті - тонкими, довгими, етіольованими. Забарвлення паростків разом із забарвленням бульб є основною сортовою ознакою картоплі. Зрілі бульби вкриті шкіркою з пробкової тканини, під якою знаходяться паренхімні клітини кори, заповнені крохмальними зернами, глибше - кільце судинно-волокнистих пучків, які з'єднуються з вічками. В середині (внутрішній частині) бульби також міститься крохмаль, але менше, як у шкірці. Вміст крохмалю в бульбах коливається від 12-14 до 22-25 % і більше. У бульбах столових сортів його 13-16 %, технічних - 18-25 % Кущ картоплі складається переважно з 4- 8 облистнених стебел. У підземній частині стебла із пазушних вічок розвиваються пагони-столони, на кінцях яких утворюються бульби.

Велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати картоплю по всій території України.

Цикл розвитку картоплі умовно поділяють на 3 періоди. Перший триває від появи сходів до початку цвітіння. Під час цього періоду збільшується маса бадилля, приріст бульб незначний. Другий період (від цвітіння до початку в'янення бадилля) є періодом найбільш інтенсивного росту бульб. У цей період формується до 75 % урожаю. Урожайність картоплі значною мірою визначається погодними умовами і рівнем агротехніки.

У ранньостиглих сортів інтенсивний приріст урожаю триває 25-28 днів, у середньостиглих - 34-36, у пізньостиглих - 43-45 днів.

Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослини і бульб 17-20 °С. При температурі 25 °С утворення бульб затримується, а при ЗО °С припиняється. За даними А. Г. Лорха, максимальний приріст урожаю бульб картоплі відбувається в той період, коли температура грунту становить близько 17 °С, температура повітря - 23 °С (при температурі грунту близько 29-30 °С ріст бульб припиняється).

Після зав'язування бульб рослинам потрібна температура грунту 15-18°С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі за допомогою літнього садіння в південних районах нашої країни. При садінні бульб у червні-липні бульби формуються наприкінці літа.

Картопля дуже чутлива до заморозків. У більшості сортів при заморозках 1-2 °С гинуть всі надземні частини рослини. Натомість можуть вирости нові, але загальний розвиток рослини при цьому затримується. У деяких диких видів картоплі надземна частина витримує заморозки до -7 °С.

Картопля - рослина пластична і може пристосовуватись до умов вирощування. Потреба у волозі змінюється в неї за фазами росту. На початку розвитку картопля потребує менше вологи, а в міру росту потреба у воді збільшується. Критичним періодом є фаза початку цвітіння. Недостатня кількість вологи в цей період призводить до значного зниження врожаю. Найбільш сприятливі умови для росту картоплі і утворення високого врожаю створюються при вологості 70-80 % НВ. Надмірна вологість затримує розвиток картоплі, погіршує повітряний режим грунту, призводить до загнивання вічок і бульб.

Транспіраційний коефіцієнт картоплі 500-400. При підвищеній вологості повітря зменшуються втрати води. Забезпечення рослин елементами живлення також сприяє економному витрачанню води.

Витрата води на суглинкових грунтах при врожаї 300 ц/га становить 3000 м3. За даними А. Г. Лорха, врожай ранніх сортів визначається опадами в липні, середньостиглих - у липні - серпні, а пізніх - у липні - вересні.

Високі врожаї картоплі мають на нещільних чорноземах, дерново-підзолистих, окультурених торф'яних грунтах. Заболочені та засолені грунти для картоплі непридатні, погано росте вона і на карбонатних грунтах. Найкраще картопля росте на грунтах із слабко кислою і нейтральною реакцією.

Коренева система картоплі у процесі дихання поглинає з ґрунтового повітря багато кисню. Добова потреба коренів рослин у кисні становить близько 1 мг на 1 г сухої речовини. Максимальна потреба в кисні припадає на період бульбоутворення. Для забезпечення достатньої кількості кисню грунт необхідно утримувати в пухкому стані з об'ємною масою не більше 1-1,2 г/см . У таких грунтах добре відбувається газообмін між ґрунтовим і атмосферним повітрям. З грунту в приземний шар повітря виділяється вуглекислий газ (С02), а в грунт надходить кисень. В ущільнених грунтах вміст кисню може зменшуватися до 2 %, а вміст вуглекислого газу значно підвищуватися. За таких умов спостерігається загнивання бульб.

Картопля має слабкорозвинену кореневу систему. Загальна маса коренів, як правило, становить 7-8 % маси бадилля. З урожаєм 200-300 ц/га картопля виносить з грунту 100-125 кг азоту, 40- 50 кг фосфору, 140-230 калію, до 20 кг СаО, 10 кг Мg0. Максимальна потреба картоплі в поживних речовинах спостерігається під час інтенсивного наростання надземної маси і на початку бульбоутворення.

Для одержання високих врожаїв треба збалансувати мінеральне живлення картоплі. При нестачі азоту в грунті рослини розвиваються слабко, у них формується незначна асиміляційна поверхня; знижується продуктивність роботи листкового апарату. Забезпечення рослин азотом сприяє засвоєнню фосфору і калію. Фосфор прискорює розвиток картоплі, підвищує темпи формування кореневої системи, посилює бульбоутворення і фотосинтез. Все це сприяє збільшенню врожаю і вмісту крохмалю в бульбах, такі бульби краще зберігаються і менше уражуються хворобами. Калій підвищує тургор клітин, бере участь у білковому і вуглеводному обміні, підвищує вміст крохмалю і підвищує стійкість картоплі проти хвороб.

Картопля - світлолюбна рослина. За умов недостатнього освітлення жовтіє надземна маса, витягуються стебла, послаблюються процеси цвітіння, знижується врожай. [2]

2.2 Розміщення в сівозміні та обробіток грунту

Картоплю здавна відносять до культур, яка майже не реагує на місце в сівозміні. Не рекомендується вирощувати картоплю в сівозміні повторно через вищу ураженість бульб паршею, сухою гниллю, нематодами та іншими шкідливими організмами, а після цукрових буряків - через надмірне ущільнення грунту, за даними кафедри загального землеробства Уманського ДАУ крім озимих пшениці та жита непоганими попередниками для картоплі вважаються кукурудза на силос, баштанні культури і багаторічні бобові трави однорічного використання на два і більше укосів. А коли картоплю вирощувати після багаторічних трав тривалого використання, то виникає загроза значного пошкодження бульб ґрунтовими шкідниками (дротяниками тощо).

Науковці Хмельницької дослідної станції рекомендують картоплю в сівозміні розміщувати після проміжних (післяжнивних) посівів кормових культур, які відіграють значну санітарну роль, гальмуючи розвиток парші в два рази, а ризоктонії - в п'ять разів. А щоб попередити ураження картоплі й іншими шкідливими організмами, повертати цю культуру на попереднє місце вирощування краще через 1-2 роки. Деякі вчені пропонують збільшити термін повернення картоплі до трьох років на полях із значною наявністю в грунті нематоди, посилаючись при цьому на багатий досвід вирощування високих врожаїв цієї культури в Нідерландах. [5]

Картопля позитивно реагує на глибокий обробіток ґрунту, яким створюється глибокий пухкий орний шар, особливо сприятливий для формування великих бульб на важких ґрунтах. Залежно від зони вирощування картоплі, строку внесення органічних добрив належної розпущеності ґрунту досягають як зяблевим, так і весняним обробітком, включаючи й лущення стерні, основну та передпосівну підготовку ґрунту з диференціацією цих прийомів залежно від типу ґрунту, його фізичних та хімічних властивостей, забур'яненості.

Лущення проводять відразу після збирання попередника або не пізніш як через 3-4 дні після збирання.

На полях з переважанням коренепаросткових бур'янів (осоту, молочаю, березки польової) перший раз лущать на глибину 6 - 8 см дисковими лущильниками (ЛДГ-5А, ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, ЛДГ-20), а другий - у період утворення розеток цих бур'янів на 10 - 12 см з використанням лущильників (ППЛ-10-25, ППЛ-5-25, а також ЛДГ-5А, ЛДГ-10А та ін.). Після появи сходів бур'янів поле орють плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 та ін.) на глибину 27-30 см. На ґрунтах з мілким орним шаром використовують плуги-розігушувачі (ПРПВ-5-50 та ін.).

Попередники, засмічені кореневищними бур'янами, 2-3 рази дискують на глибину до 12 см дисковими боронами (БД-10Б, БДТ-7А) і після появи

«шилець» кореневища глибоко заорюють плугами з передплужниками. На площах з неглибоким орним шаром кореневища «вичісують»: проводять лущення полиневими лущильниками або мілку оранку на глибину залягання кореневищ бур'янів у ґрунті (10-15 см), після чого кореневища витягують з ґрунту (вичісують) пружинними культиваторами або боронами і вивозять за межі поля.

При внесенні восени гною або компостів на запливаючих ґрунтах його звичайно придисковують, а навесні на цих площах орють плугами без полиць на глибину 25-25 см. Якщо восени гній не вносили, часто обмежуються дворазовим лущенням і переносять дальший обробіток ґрунту на весну.

При заміні зяблевої оранки весняною врожаї картоплі практично не знижуються. Однак для того, щоб не пропустити оптимальні строки садіння картоплі, весняну оранку потрібно проводити без запізнення і в стислі строки.

На площах, де можливе періодичне перезволоження ґрунту, слід проводити вузькозагінну оранку при ширині загінок 28-56 м, залишаючи між ними розгінні борозни для стікання води у відкриті канали. У лісостепових районах проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 25 - ЗО см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками або важкими боронами.

Після зяблевої оранки, поки ґрунт ще не ущільнився, його восени повторно обробляють культиваторами в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками або важкими боронами і нарізують гребені 18 - 20 см заввишки з використанням просапних культиваторів (КРН-4,2, КРН-5.6А). На більш легких ґрунтах Лісостепу гребені нарізують навесні, після розпушування ґрунту фрезою (ФБН-1,5), або використовують фрезерний культиватор (КГФ-2,8).

Обробіток ґрунту під післяукісну картоплю включає лущення на глибину 7 - 8 см і неглибоку оранку на 16 -18 см з обов'язковим внесенням органічних і мінеральних добрив.

На полях, призначених для літнього садіння картоплі, основний обробіток ґрунту проводять так само, як і для весняного садіння, з наступним застосуванням 1 -2 культивацій для знищення бур'янів. [1]

Таблиця 2.2. Фактичне використання картоплі

2.3 Система удобрення

Система удобрення - це схема розміщення добрив і хімічних меліорантів на конкретному ґрунтовому контурі поля протягом ротації сівозміни. При її розробці були враховані кліматичні і економічні особливості господарства, чергування культур у сівозміні, їх біологічні особливості і потенціальну продуктивність, охорону навколишнього природного середовища. Передбачаються також такі заходи, як максимально можливе використання традиційних і нетрадиційних видів органічних добрив; правильне зберігання, своєчасне і якісне внесення органічних і мінеральних добрив; розподіл їх між культурами сівозміни.

Послідовність розробки системи удобрення проводять в такій послідовності:

визначають необхідність проведення хімічної меліорації (гіпсування, вапнування);

зазначають джерела органічних добрив в господарстві (гною, торфу, курячого посліду, соломи та ін.);

передбачають перспективи їх виробництва в господарстві традиційними і нетрадиційними методами;

визначають дози і місця внесення органічних добрив у сівозміні з урахуванням особливостей культури;

розраховують баланс елементів живлення за ротацію сівозміни з визначенням їх виносу запланованими врожаями;

визначають витрати елементів живлення від ерозії, азоту близько 5 кг/га, фосфору і калію - відповідно 4-5, 8-10 кг/га;

визначають надходження елементів живлення з органічними добривами, атмосферними опадами (азоту - 4-6 кг/га, фосфору - 0.3 калію 3-8 г/га); з насіннєвим матеріалом, а також кількість азоту, фіксованого несимбіотично (30-40 кг/га протягом року) і симбіотично (при вирощуванні бобових культур).

Визначають кількість елементів живлення, внесення з попереднім урожаєм і втрачених грунтом. Для компенсації їх кількість азоту добрив збільшують на 15% газоподібних втрат і на 1-3% втрати через вимивання з кореневмісного шару грунту. Внесення надмірної кількості азоту в розрахунку на післядію неефективно. Для підвищення родючості грунту передбачають додаткове внесення фосфорних і калійних добрив. Визначну кількість елементів живлення мінеральних добрив розподіляють під культури сівозміни відповідно до рекомендацій науково-дослідних установ з урахування їх біологічних особливостей, а також видів, форм, доз, строків і способів внесення добрив.

Фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток грунту і в рядки під час сівби, азотні в разі необхідності, ще й восени перед сівбою і в підживлення.

Для розрахунку норм добрив на заплановану врожайність конкретної культури користуються різними методами, з яких найбільш поширені у виробництві такі:

на основі використання результатів польових дослідів;

за виносом елементів живлення на основі коефіцієнтів, їх використання з грунту і добрив;

за рівнем природної родючості (бальною оцінкою грунту);

на запланований приріст урожайності за виносом ним елементів живлення:

за нормативами витрат елементів живлення на одиницю продукції. [6]

За виходом сухих речовин з 1 га картопля є однією з найпродуктивніших культур. На створення 1 т бульб вона виносить з грунту 4-6 кг азоту, 1,5-2 фосфору, 6-10 калію, 2-4 сірки, 1-2,5 магнію, 2-5 кг кальцію.

На всіх грунтах картопля позитивно реагує на внесення гною та інших органічних добрив. Кращою їх формою є напівперепрілий гній. На супіщаних і підзолистих грунтах можна застосовувати свіжий гній, норми якого залежать від гранулометричного складу грунту, забезпечення його рухомими формами поживних речовин та умов зволоження, т/га: на супіщаних - 40-60, на сірих лісових - 30-40, на чорноземних і каштанових -20-30. В умовах достатнього зволоження норми гною можна збільшувати до 80-100 т/га, проте окупність кожної тонни приростом врожаю при цьому зменшується. Крім гною під картоплю можна вносити компости, торф, зелені добрива. Внесення органічних добрив повинно поєднуватися з мінеральними. Норми мінеральних добрив встановлюють залежно від сортових особливостей картоплі, типів та гранулометричного складу грунтів, наявності рухомих форм поживних речовин. Орієнтовні норми добрив під картоплю становлять 90-120 кг/га ИРК.

Урожайність та якість бульб картоплі залежать від форм добрив. Із азотних добрив кращими для картоплі є сульфат амонію, аміачна селітра, карбамід, рідкий аміак; із фосфорних - гранульований суперфосфат, а на кислих грунтах також фосфоритне борошно і фосфатшлак; із калійних -сульфат калію, калімагнезія.

В усіх зонах вирощування картоплі в Україні роздрібне внесення добрив за ефективністю не має переваг перед одноразовим їх застосуванням до садіння картоплі. Досить ефективно застосовувати локальне внесення добрив з внесенням частини поживних речовин безпосередньо в рядки під час посадки картоплі. Ефективність внесення добрив при цьому підвищується на 12 - 15 %. Оптимальних норм мінеральних добрив, особливо азотних, завищувати не слід, оскільки це призводить до погіршення смакових якостей бульб, зниження в них вмісту крохмалю та скорочення строків лежкості під час зберігання. [7]

При вирощуванні картоплі в господарстві за інтенсивною технологією застосовують такі орієнтовні норми добрив N50P90K120

В даному господарстві із азотних добрив використовується: аміачна селітра (NН4NО3) - 34% вміст діючої речовини - для внесення під час садіння. Із фосфорних суперфосфат гранульований (Са(НР04)2+СаS04) -20% вміст діючої речовини, із калійних сульфат калію (К2SО4) - 50% вміст діючої речовини. Фосфорні і калійні добрива вносяться як основне з осені під оранку.

Страницы: 1, 2