Метилцелюлоза розчинна (МЦ), інша назва тилоза, являє собою простий ефір целюлози, одержуваний шляхом взаємодії лужної целюлози хлористого метилу. Залежно від кількості введених у молекулу целюлози метильних груп можуть бути отримані різні ефіри, розчинні у воді, лугах чи органічних розчинниках. Для фармацевтичних цілей застосовують метилцелюлозу, розчинну у воді, зі ступенем етерифікації 1,6–2,0, що містить 25–33 % метоксильних груп. Ступінь полімеризації «п» може бути від 150 до 900, що відповідає молекулярній масі від 30000 до 180000.

За зовнішнім виглядом це білий, іноді злегка жовтуватий порошок, гранульований або волокнистий продукт без запаху і смаку. МЦ розчинна в холодній воді, гліцерині, нерозчинна в гарячій воді, але набуха в ній.

Розчини МЦ мають нейтральну реакцію (рН від 7,0 до 7,8), стійкі в широких межах рН від 3,0 до 12,0; фізіологічно індиферентні, мають хороші поверхнево-активні властивості. Концентровані розчини псевдопластичні, майже не тиксотропні. При висиханні утворюють прозору плівку.

Водні розчини МЦ мають велику сорбційну, емульгуючу і змочувальну здатність. Розчини МЦ у концентрації до 5 % використовують як стабілізатори гетерогенних систем, як загущувачі при виробництві суспензій і емульсій; у концентрації від 3 до 8 %, іноді з додаванням гліцерину (гліцерогелі), їх застосовують як невисихаючу основу для мазей, паст, кремів; використовують як плівкоутворювач для покриття таблеток.

1–2 % розчини МЦ застосовують як пролонгатори для виготовлення очних крапель з атропіну сульфатом, пілокарпіну гідрохлоридом, скополаміну гідробромідом та ін.

0,25 % розчин очищеної МЦ застосовують як плазмозамінник. Розчини МЦ сумісні з великою групою лікарських засобів (ртутними, цинковими солями, саліциловою, піровиноградною, фосфорною кислотами, бензилпеніциліном натрію, місцевими анестетиками, риб'ячим жиром та ін.); несумісні з резорцином, таніном, 5 і 10 % розчинами йоду, розчином аміаку, срібла нітратом, натрію тіосульфатом.

Натрій-карбоксиметилцелюлоза (натрій-КМЦ) – явля собою натрієву сіль простого ефіру целюлози та гліколевої кислоти.

Це білий чи сіруватий порошок без запаху і смаку; у холодній і гарячій воді набухає, а потім розчиняється, утворюючи розчини різної в'язкості залежно від молекулярної маси і концентрації. Застосовують як пролонгатор лікарських речовин в очних краплях та ін'єкційних розчинах (0,5–1 %), емульгатор (1 %), стабілізатор (2 %), формоутворювач в мазях (4–6 %), а також як сполучник і розрих-лювач у виробництв таблеток. Гелі натрій-КМЦ на відміну від метилцелюлози сумісні з багатьма консервантами. У меншій мірі вивчені, але пропонуються для застосування в област фармації змішані ефіри целюлози. Це оксипропілметилцелюлоза (ОПМЦ), 1–2 % розчини якої застосовують для підвищення стійкості лініментів.

Ацетилфталілцелюлозу (АФЦ) використовують для покриття желатинових капсул, драже, таблеток, розчинних у кишківнику.

2.9 Синтетичні полімери аліфатичного ряду

Полівінол (полівініловий спирт – ПВС) відноситься до синтетичних полімерів аліфатичного ряду, що містить гідроксильні групи:

По величині молекулярної маси ПВС ділять на чотири групи: алігомери (4000–10000), низькомолекулярні (10000–45000), середньомолекулярні (45000–150000) і високомолекулярні (150000–500000). Одержують полівінол при гідролізі полівінілацетату лугом чи кислотою в у спиртовому розчині. ПВС являє собою порошок білого чи злегка жовтуватого кольору, розчинний у воді при нагріванні. Він має високу реакційну здатність завдяки наявності гідроксильних груп. За своїми хімічними властивостями він схожий з низькомолекулярними вторинними спиртами (окисляється в кетоні, утворю алкоголяти, піддається реакціям етерифікації).

ПВС застосовують як пролонгатор, стабілізатор, плівкоутворювач; 10 % розчин ПВС у ГФ XI включений як пролонгуючий розчинник, а 2 % – входить до складу кровозамінника для збільшення в'язкості; є компонентом мазевих основ.

Полівінілпіролідон Це продукт полімеризації вінілпіролідону:

Полівінілпіролідон (ПВП) являє собою безбарвний прозорий гігроскопічний полімер з М.м. 1000000. Найбільш широке застосування знаходить ПВП із М.м. 12600–35000. У залежності від ступеня полімеризації ма вид порошку чи склоподібної маси ясно-жовтого кольору. ПВП розчинний у воді, спиртах, гліцерині, хлороформі, дихлоретані, циклогексані, легко утворю комплекси з лікарськими речовинами (вітамінами, антибіотиками). Це обмежено набухаюча речовина. ПВП широко застосовують у фармацевтичній технології як стабілізатор емульсій і суспензій, пролонгуючий компонент очних лікарських плівок, наповнювач для таблеток і драже. Гелі на основі ПВП використовують для виготовлення мазей, у т.ч. призначених для слизових оболонок; 3–3,5 % розчини з ПВП із М.м. 30000–40000 застосовують як плазмозамінники; 3,5 % розчин ПВП носить назву гемовініл; 2,5 % розчин – перистон. ПВП здатний адсорбувати токсини. Застосовують при дизентерії.

Поліакриламід. В останні роки одержали дуже широке розповсюдження поліакриламід (ПАА) і його похідні:

ПАА – полімер білого кольору, без запаху, розчинний у воді, гліцерині. Водні розчини є типовими псевдопластичними рідинами. Біорозчинний полімер широко використовують у технології очних плівок для пролонгування очних крапель. Водні розчини ПАА сумісні з багатьма електролітами, поверхнево-активними речовинами (ПАР) і консервантами.

Карбопол являє собою зшитий сополімер акрилово кислоти і поліфункціональних зшиваючих агентів. Це дрібнодисперсний білий порошок, що добре диспергується у воді, утворюючи в'язкі дисперсії з низьким значенням рН, що зв'язано з великою кількістю карбоксильних груп. У 0,1 % концентрації карбополи є хорошими загущувачами полярних середовищ (води, спиртів).

Карбополи застосовують у технології різних лікарських форм: очних крапель, мазей, супозиторіїв, емульсій, суспензій, таблеток, мікродраже.

2.10 Поліетиленоксиди

Поліетиленоксиди (поліетиленгліколі) являють собою полімери окису етилену. Поліетиленоксидн (ПЗО) чи поліетиленгліколі (ПЕГ) одержують шляхом полімеризації окису етилену в присутності води і калію гідроксиду:

Консистенція і властивості ПЕО залежать від ступеня полімеризації.

ПЕО‑400 являє собою в'язку прозору безбарвну рідину, ПЕО‑1500 – воски (температура плавлення 35–41 °С), ПЕО‑4000 – тверда речовина білого кольору з температурою плавлення 53–61 °С. Характерна риса ПЕО – їх гарна розчинність у воді і спирті. ПЕО мало чутливі до зміни рН, стабільні при зберіганні, мають вкрай малу токсичність, що обумовлює їхнє широке застосування в технології мазей, емульсій, суспензій, супозиторіїв, таблеток та інших лікарських форм. Основи для мазей найчастіше представляють композицію рідких твердих ПЕО, що мають в'язкопластичну консистенцію (наприклад, ПЕО‑400 70 % і ПЕО‑1500 – 30 %). М. X. Глузман і Г.С. Башура запропонували такий склад мазевої основи: ПЕО‑400 – 47,5 %; ПЕО‑4000 47,5 %; цетиловий спирт – 5 %.

Поліетилен (ПЕ) – продукт полімеризації етилену:

Будову його можна виразити формулою (– СН, СН2 –)п М.м. 640–1250. За способом одержання розрізняють: ПЕ високого, середнього і низького тиску. Поліетилен високого тиску має найбільшу чистоту і використовується у фармацевтичній практиці.

Він має ряд позитивних якостей:

§ хімічну нейтральністю та інертність;

§ відсутність здатних до вимивання токсичних речовин;

§ стійкість до впливу різноманітного асортименту лікарських засобів;

§ високу еластичність у поєднанні з достатньою твердістю і механічною міцністю, що да можливість використовувати його як пакувальний матеріал. Його можна переробляти у вироби різної форми, одержувати прозору плівку.

Застосовують для виготовлення поліетиленових флаконів, крапельниць для зберігання очних крапель, а також лікарських форм, що містять пеніцилін, хлорамфенікол, атропіну сульфат, пілокарпіну гідрохлорид, цинку сульфат, кислоту борну. Поліетиленові плівки використовують для упаковки порошків: натрію саліцилату, кислоти ацетилсаліцилової, гексаметилентетраміну, дерматолу, срібла нітрату, пепсину, калію йодиду, калію броміду.

Недоліки поліетилену:

§ нестійкість при температурі вище 100 °С;

§ поглинання речовин з навколишнього середовища, бо через ПЕ можуть проникати рідини, пари, гази.

2.11 Силікони

До групи полімерів відносяться також силікони, що представляють собою кремнійорганічні сполуки. За структурою вони можуть мати різні розташування молекул:

1. лінійні при лінійному розташуванні молекул ці сполуки являють собою рідини;

2. сітчасті являють собою воски, тверді речовини;

3. циклічні являють собою тверді речовини.

Серед кремнійорганічних полімерів найбільшу цікавість з фармацевтичної точки зору представляють поліорганосилоксани з лінійними ланцюгами молекул, що випускаються у вигляді олігомерів (кремнійорганічні рідини). Основу силіконів складають силоксановий кістяк ланцюг атомів кремнію, що чергуються, і кисню.

Вільні атоми кремнію заповнені органічними радикалами (метильним, етильним, фенільним). Найбільше застосування одержали діетилполіорганосилоксанові рідини:

Полімер зі ступенем полімеризації 5 одержав назву Есилон‑4, а полімер зі ступенем конденсації 15 – Есилон‑5.

Силікони мають цілий ряд важливих властивостей: високу хімічну інертність, не окисляються, не піддаються дії агресивних середовищ, гідрофобні, термостійкі, не змішуються з водою, етанолом, оліями, у той же час сумісні з компонентами мазей і лініментів (вазеліном, парафіном, рослинними оліями). В есилонах добре розчиняються неполярні і семиполярн речовини (ментол, камфора, фенол). Біологічна інертність силіконів свідчить про х перспективність для застосування як носія в лікарських препаратах при різних шляхах уведення. Вони використовуються для силіконування скляної тари з метою підвищення хімічної і термічної стійкості, для зниження гігроскопічності сухих екстрактів. Силіконові рідини використовують для захисту шкіри як креми, лосьйони і мазі.

2.12 Поверхнево-активні речовини

Широке застосування ВМС у технології ліків грунтується також на їх поверхнево-активних властивостях. За визначенням академіка П.А. Ребіндера, поверхнево-активними речовинами (ПАР) називаються речовини, що позитивно адсорбуються на даній поверхні розподілу двох фаз, тобто утворюють на ній адсорбційний прикордонний шар підвищеної концентрації. За здатністю до іонізації в полярному середовищі ПАР розділяють на іоногенні! неіоногенні. Іоногенні ПАР здатні розпадатися у водних розчинах на іони (наприклад, мила – солі жирн «кислот, синтетичні речовини, що мають полярн групи та ін.).

Одним з великих класів ПАР є неіоногенні (НПАР), що не утворюють іонів, а їх розчинність у воді визначається наявністю полярних груп із сильною спорідненістю до води. До них відносяться оксиети-лован кислоти, спирти, ПЕГ, блоксополімери, жироцукри та ін.

Переваги НПАР – їх стійкість до впливу кислот, лугів, солей, сумісність з більшістю лікарських препаратів, низька іоногенна здатність і висока поверхнева активність, мінімальна токсичність серед усіх класів ПАР, висока здатність до змішування з органічними розчинниками.

З цього класу застосовуються в даний час у технології лікарських препаратів твін‑80, препарат ОС‑20, емульгатори Т‑1, Т‑2 та ін.

Спени – це ефіри сорбіту з вищими жирними кислотами. У залежності від вхідних жирних кислот розрізняють:

спен‑20 – ефір сорбіту з лауриновою кислотою;

спен‑40 – ефір сорбіту з пальмітиновою кислотою;

спен‑60 – ефір сорбіту зі стеариновою кислотою;

спен‑80 – ефір сорбіту з олеїновою кислотою.

Твіни – це продукт етерифікації спенів з етиленоксидами. Залежно від застосовуваних кислот розрізняють твіни: 20, 40, 60, 80. Спени і твіни синтезовані в ДНЦЛС М. X. Глузманом і Г.С. Башурою.

Важливе місце серед НПАВ займають водорозчинні полімерні ПАВ, що внаслідок високо адсорбуючої здатності і слабкої поверхневої активності є хорошими стабілізаторами гетерогенних дисперсних систем: мазей, емульсій, суспензій т. п.

Представниками полімерних ПАР є блоксополімери (плюроніки – в Англії, полоксамери – у США, проксаноли і гідролани – в Україні) це макромолекули, які складаються з поліоксиетиленових і поліоксипропіленових ланцюгів, що мають загальні формули:

1. R – О – (– СН2 – СН2 – О -) – a - (– СН2 – СН – (СН3) – О -) – b - Н

2. R – O – (– CH2 – CH – (CH3) – O -) – b - (– CH2 – CH2 – O -) – a - H

Полімери першого типу мають нижчі точки помутніння і утворюють вищу піну порівняно з другим типом; миюча здатність їх однакова, але М.м. від 5000 до 20000 (являють собою в'язкі рідини, пастоподібн чи тверді речовини).

Розчинність блоксополімерів у воді залежить від вмісту в молекулі гідроксильних оксиетиленових ланцюгів. Вони мало гігроскопічні, розчинні у спиртах, хлоровмісних розчинниках, нерозчинні у гліцерині, мінеральних кислотах; малотоксичні, не подразнюють слизових оболонок, біологічно нешкідливі.

Жироцукри це неповні складні ефіри сахарози з вищими жирними кислотами (стеаринова, пальмітинова, лауринова). Це порівняно новий клас ПАР твердої, в'язкої та рідкої консистенції з дуже цінними властивостями. Вони не мають запаху і смаку, в організмі розпадаються на жирні кислоти, фруктозу і сахарозу. Жироцукри застосовують як солюбілізатори, емульгатори (для парентеральних емульсій), стабілізатори.

3. Власна технологія розчинів ВМС

3.1 Виготовлення розчинів необмежено набухаючих вмс

До необмежено набухаючих ВМС, найчастіше застосовуваних у фармацевтичній практиці, відносяться пепсин, екстракти солодки, беладони та ін. При готуванні розчинів необмежено набухаючих речовин керуються загальними правилами виготовлення розчинів низькомолекулярних речовин, беручи до уваги властивості лікарських речовин і розчинників.

Особливість технології мікстур з пепсином дотримання послідовності змішування компонентів. Оскільки пепсин інактивується в сильних кислотах, то змішування прописаних компонентів проводять у такій послідовності: спочатку готують розчин кислоти й у ньому розчиняють пепсин.

Розчин повинен бути прозорим. Помутніння розчину вказує на домішку в пепсині розчинних сторонніх білків. При наявності осаду його потрібно видалити проціджуванням. Фільтрувати розчини пепсину через паперові фільтри не рекомендується, тому що пепсин легко адсорбується паперовим фільтром, оскільки в кислому середовищ білок як амфотерна сполука здобуває позитивний заряд, а папір, гідролізуючись, заряджається негативно.

Мікстури із сухими і густими екстрактами. Технологія мікстур із сухими екстрактами не відрізняється від технології мікстур з порошкоподібних лікарських речовин.

У зв'язку з тим, що промисловістю випускається два екстракти солодки – густий і сухий, при відсутності в рецепті точно вказівки мають на увазі густий екстракт.

При готуванні мікстур з густих екстрактів їх додають до рідин двома способами в залежності від кількості прописаного екстракту.

У підставку відмірюють води очищеної. Густий екстракт відважують на невеликий кружок фільтрувального паперу і приклеюють його до закругленої частини товкачика (голівки) папером догори, змочують фільтрувальний папір водою або 70 % спиртом етиловим, відокремлюють від екстракту. Екстракт, що залишився на голівці товкачика, розтирають у ступц спочатку з невеликою кількістю води, потім додають поступово нові порції води до повного розчинення екстракту. Проціджують зі ступки у флакон для відпуску.

Якщо густий екстракт прописаний у великій кількості, то у цьому випадку зручно застосувати розчин густого екстракту 1:2, який додають краплями до розчину солей у подвійній кількості стосовно вихідного густого екстракту.

3.2 Виготовлення розчинів обмежено набухаючих вмс

Прикладом обмежено набухаючих речовин у холодній воді і необмежено набухаючих при нагріванні є желатин і крохмаль.

Відважують сухого желатину, поміщають у таровану порцелянову (фарфорову) чашку, заливають 10‑кратною кількістю холодно води і залишають набухати на 30–40 хвилин. Потім додають решту води, суміш ставлять на водяну баню (температура 60–70 °С) і при перемішуванн досягають повного розчинення желатину й одержання прозорого розчину. Доводять водою до необхідної маси. Отриманий розчин при необхідності проціджують у флакон і відпускають з етикеткою «Зберігати в прохолодному місці», оскільки під впливом мікроорганізмів може відбуватися псування розчину. Хворому треба пояснити, що перед застосуванням лікарську форму слід підігріти, бо розчин може ущільнитися.

Для внутрішнього вживання і клізм готують. 2 % розчин крохмалю, відповідно до пропису ГФ VIII. Розчини тако концентрації готують у тих випадках, коли їх концентрація не позначена в рецепті.

Розчин готують за масою в такий спосіб: 2 частини крохмалю змішують з 8 частинами холодної води і при перемішуванні додають до 90 частин киплячої води. Помішують, нагріваючи до кипіння. У разі потреби можна процідити через марлю. Розчини нестійкі, піддаються мікробному псуванню, тому х готують ex tempore.

Усередину застосовують розчини крохмалю як обволікаючий засіб для захисту чутливих закінчень слизової оболонки від впливу подразнюючих речовин.

Метилцелюлоза (МЦ) відноситься до обмежено набухаючих речовин у гарячій воді і необмежено набухаючих в холодній. При нагріванні понад 50 °С у водних розчинах можлива коагуляція МЦ, але при охолодженні відбуваються зворотні процеси і МЦ цілком переходить у розчин. Однак тривале нагрівання розчинів приводить до зниження в'язкості. Для виготовлення водних розчинів МЦ заливають водою, нагрітою до 80–90 °С (для більш повного і швидкого розчинення) у кількості 1/2 від необхідного об'єму одержуваного розчину. Після охолодження до кімнатної температури додають решту холодної води, перемішують і залишають у холодильнику на 10–13 годин до повного розчинення метилцелюлози. Утворений прозорий розчин метилцелюлози проціджують через скляний фільтр № 2. Охолоджені розчини прозорі.

3.3 Несумісність лікарських речовин в розчинах ВМС

Необхідно враховувати, що розчини ВМС частіше прописуються в поєднанні з різними лікарськими речовинами, що можуть реагувати з ними, тому щоразу необхідно враховувати їх взаємосумісність.

Як уже було сказано, навіть додавання електролітів в невеликій кількості до водних розчинів ВМС може викликати помутніння і зміну їхньо в'язкості. Якщо ж до водяних розчинів ВМС додати велику кількість електролітів, то відбудеться висалювання цих з'єднань. При цьому чим вище гідратуємість онів, тим сильніше їх висолюючае дія.

Приклад

Rp.: Solutionis Calcii chloridi 5 % – 180 ml

Ext. Polygoni hydropiperis fluidi 20,0

M.D.S. По 1 ст. л. щогодини.

У процесі готування такого розчину вже при розведенні водою з'являється каламуть (зміна розчинника), а під впливом електроліту (кальцію хлориду) утвориться пластівчастий осад, що прилипає до стінок флакона. Однак все-таки в більшості випадків вплив агента, що коагулює, не буває настільки різким. При цьому каламуть при збовтуванн мікстур легко диспергируется. Висолюючу дія, крім розчинів електролітів, можуть робити і неіонізовані речовини (спирт), концентровані розчини цукру (сиропи).

Практична частина

Рецепт № 1

Візьми: Пепсину 2,0

Кислоти хлористоводневої 5 мл

Води очищеної 200 мл

Змішай. Дай. познач. По 1–2 столові ложки 2–3 рази в день під час їжі.

Rp.: Pepsini 2,0

Acidi hydrochlorici 5 ml

Aquae purificatae 200ml

Misce. Da. Signa. По 1–2 столові ложки 2–3 рази в день під час їжі.

ЛФ – Мікстура-розчин, до складу якої входить необмежено набухаюча ВМС – фермент пепсин, добре розчинний у воді, сильнодіюча речовина – кислота хлористоводнева.

Aqua purificata Вода очищена

Опис. Безбарвна прозора рідина без запаху і смаку. рН 5,0–6,8.

Зберігання. У закритих посудинах.

Пепсин.

Білий чи злегка жовтуватий порошок специфічного запаху, солодкого смаку. Розчинний у воді і 20 % спирті. Нерозчинний в ефірі і хлороформі. При розчиненні 0,2 г препарату в 10 мл води допускається наявність легкої суспензії чи опалесценції, але без утворення осаду. Втрата у вазі при висушуванні не більш 1 %.

Acidum hydrochloricum Кислота хлористоводородная

Опис. Безбарвна прозора летка рідина, своєрідного запаху, кислого смаку.

Розчинність. Змішується з водою і спиртом у всіх співвідношеннях, утворюэ розчини сильно кислої реакції.

Густина 1,122–1,124.

Збереження. Список Б. У склянках із притертими пробками.

Зворотній бік ППК

m(Пепсину) = 2,0г

V (Розчину кислоти хлористоводневої (1:10)) = 50 мл

V (Води очищеної) = 200 + 5 – 50 = 155 мл

Лицьовий бік ППК

Aquae purificatae 155 ml

Acidi hydrochlorici diluti (1:10) 50 ml

Pepsini 2,0

–

V(заг) = 205 мл

У підставку відмірюють 155 мл очищеної води, додають 50 мл розчину кислоти хлористоводневої у розведенні 1:10 і в отриманому розчині розчиняють 2,0 г пепсину, розмішуючи до повного розчинення. Розчин при необхідності проціджують через складену в кілька шарів марлю (краще через скляний фільтр № 1 чи 2) у флакон для відпуску. Розчин повинен бути прозорим. Помутніння розчину вказує на домішку в пепсині розчинних сторонніх білків. При наявност осаду його потрібно видалити проціджуванням. Фільтрувати розчини пепсину через паперові фільтри не рекомендується, тому що пепсин легко адсорбується паперовим фільтром, оскільки в кислому середовищі білок як амфотерна сполука здобува позитивний заряд, а папір, гідролізуючись, заряджається негативно. Відпускають розчини пепсину у флаконах з жовтогарячого скла з додатковою етикеткою «Зберігати в темному прохолодному місці».

Рецепт № 2

Візьми.: Слиз трагаканта 100,0

Дай. Познач. Внутрішнє

Rp.: Mucilago Tragacanthae 100,0

Da. Signa. Внутрішнє

Слиз трагаканта – Mucilago Tragacathae готують у концентрації 1:100. Для утворення стійкого розчину необхідно 20 % прописаної кількості трагаканта замінити аравійською камеддю. Макромолекули її менше макромолекул трагаканта, тому будуть скоріше набухати і, розчиняючи, розподілятися між молекулами трагаканта, спрощуючи тим самим структуру системи.

Зворотній бік ППК

m(трагаканту) = 100,0 / 100 * 0,8 = 0,8

m (аравійської камеді) = 1,0 – 0,8 = 0,2

Лицьовий бік ППК

Mucilago Tragacathae 0,8

Mucilago Gummi arabici 0,2

Aquae purificatae ad 100 ml

–

V(заг) = 100 мл

0,8 г трагаканта і 0,2 г гуміарабіка розтирають спільно до одержання однорідного порошку. Після цього доливають приблизно 50 міл води і продовжують розтирати до одержання одноманітної маси, що потім поступово розбавляють залишком води. Розтирання сприяє більш швидкому набряканню камедей і гомогенізації розчину завдяки тиксотропним явищам.

Рецепт № 3

Візьми: Натрію бензоату

Натрію гідрокарбонату по 2,0

Екстракту солодки 4,0

Води очищеної 200 мл

Змішай. Дай. Познач. По 1 столовій ложці 3 рази в день.

Rp.: Natrii benzoatis

Natrii hydrocarbonatis aa 2,0

Extracti Glycyrrhizae 4,0

Aquae purificatae 200 ml

Misce. Da. Signa. По 1 столовій ложці 3 рази в день.

ЛФ – Мікстура з ВМС – густим екстрактом солодки, прописаним у великій кількості.

Aqua purificata Вода очищена

Опис. Безбарвна прозора рідина без запаху і смаку. рН 5,0–6,8.

Зберігання. У закритих посудинах.

Natrii hydrocarbonas Натрію гідрокарбонат NaHCO3

Опис. Білий кристалічний порошок без запаху, соленощелочного смаку, стійкий у сухому повітрі, повільно розкладається у вологому. Водяні розчини мають лужну реакцію.

Розчинність, Розчинний у воді, практично нерозчинимо в 95 % спирті.

Збереження. У добре укупоренной тарі.

Natrii benzoas Натрію бензоат

Опис. Білий кристалічний порошок без запаху чи з дуже слабким запахом, солодкувато-соленого смаку.

Розчинність. Легко розчинний у воді, важко розчинний у спирті.

Збереження. У добре укупоренной тарі.

Extractum Glycyrrhizae spissum Екстракт солодкового кореня густий

Опис. Густа маса бурого кольору, слабкого своєрідного запаху і приторно солодкого смаку. При збовтуванні з водою утворюэ колоїдний, сильно пінливий розчин.

Збереження. У скляних банках із пробками, залитими парафіном, у сухому місці.

Зворотній бік ППК

V (розчину натрію бензоату 10 % (1:10)) = 2,0 * 10 = 20 мл

V (розчину натрію гідрокарбонату 5 % (1:20)) = 2,0 * 20 = 40 мл

V (Води очищеної) = 200 + 4 – (40 + 20) = 144 мл

Лицьовий бік ППК

Aquae purificatae 144 ml

Extracti Glycyrrhizae 4,0

Solutionis Natrii benzoatis 10 % (1:10) 20 ml

Solutionis Natrii hydrocarbonatis 5 % (1:20) 40 ml

–

V(заг) = 204 мл

У підставку відмірюють 140 мл води очищеної. Густий екстракт солодки відважують на невеликий кружок фільтрувального паперу приклеюють його до закругленої частини товкачика (голівки) папером догори, змочують фільтрувальний папір водою або 70 % спиртом етиловим, відокремлюють від екстракту. Екстракт, що залишився на голівці товкачика, розтирають у ступц спочатку з невеликою кількістю води, потім додають поступово нові порції води до повного розчинення екстракту. Проціджують зі ступки у флакон для відпуску, куди додають 20 мл 10 % розчину натрію бензоату і 40 мл 5 % розчину натрію гідрокарбонату.

Рецепт № 4

Візьми: Хлоралгідрату 5,0

Крохмального слизу 200 мл

Змішай. Дай. Познач. 1 столову ложку на ніч

Rp.: Chlorali hydrati 5,0

Mucilaginis Amyli 200 мл

Misce. Da. Signa. 1 столову ложку на ніч

За назвою Amylum фармакопея (ГФХ) має на уваз різні види крохмалю: пшеничний, картопляний, маїсовий. По властивостях клейстеру крохмалі нерівноцінні. Для медичних цілей найбільше доцільно використовувати клейстер із пшеничного крохмалю.

Chloralum hydratum Хлоралгідрат

Опис. Безбарвні прозорі кристали з характерним гострим запахом і злегка гіркуватим своєрідним смаком. Гігроскопічний при підвищеній вологості. На повітрі леткий.

Розчинність, Дуже легко розчинний у воді, спирт й ефірі, легко розчинний у хлороформі.

Температура плавлення 49–55°.

Збереження. Список Б. У добре укупоренной тарі, що охороняє від дії світла, у прохолодному місці.

Вища разова доза усередину та у клізмі 2,0 г.

Вища добова доза усередину та у клізмі 6,0 г.

Перевірка доз:

ВРД = 2,0

ВДД = 6,0

Кількість прийомів = 200 мл / 15 мл = 14 раз

РД = 5,0 / 14 = 0,36 Доза не завищена

ДД = 0,36 Доза не завищена

Зворотній бік ППК

Слиз крохмаль готуємо: 1: 4: 45 – Крохмаль: Холодна вода: Кипляча вода

m(крохмалю) = 200 / 50 = 4,0

V (Води очищеної) = 200 – 4,0 = 196 мл

Лицьовий бік ППК

Amyli 4,0

Aquae purificatae 196 ml

Chlorali hydrati 5,0

–

V(заг) = 200 мл

4 г пшеничного крохмалю розтирають у невеликій ступці чи порцеляновій чашці з 16 мл холодної води (1:4). Отриману суспензію вливають у 180 мл (1:45) киплячої води в каструлі чи колбі. Суміш нагрівають до кипіння залишають для охолодження. Для готування клейстеру з картопляного крохмалю необхідно 1–2‑хвилинне кип'ятіння. У іншому випадку значна кількість крохмальних зерен залишається незруйнованим і швидко виділяється в осад. Напівостиглий клейстер переносять у підставку і доводять водою до 200 мл. У зовсім остиглій рідині розчиняють хлоралгідрат і мікстуру проціджують у відпускну склянку крізь марлю.

При розчиненні хлоралгідрату потрібно мати на увазі, що він леткий при нагріванні. Крім того, гаряча вода викликає руйнування хлоралгідрату, супроводжуване відщіпленням хлористого водню. Розчинення хлоралгідрату повинне вироблятися тільки в холодних розчинниках. Розчини хлоралгідрату світлочутливі і повинн відпускатися в склянках жовтогарячого скла.

Рецепт № 5

Візьми: Анальгіну 2,0

Розчину кальцію хлориду 10 % 200ml

Екстракту беладонни 0,15

Змішай. Дай. Познач. По 1 столовій ложці 3 рази в день.

Rp.: Analgini 2,0

Solutionis Calcii chloridi 10 % 200ml

Extracti Belladonnae 0,15

Misce. Da. Signa. По 1 столовій ложці 3 рази в день.

ЛФ Мікстура з ВМС – густим екстрактом беладони, прописаним у великій кількості. У цьому випадку зручно застосувати розчин густого екстракту беладони 1:2 (Extractum Belladonnae solutum), який додають краплями до розчину солей у подвійній кількості стосовно вихідного густого екстракту.

Зворотній бік ППК

m(Анальгіну) = 2,0

m (кальцію хлориду) = 200,0 * 10 % / 100 = 20,0

V (Розчину кальцію хлориду 20 % (1:5)) = 20,0 * 5 = 100 мл

0,1 р-ну густого екстракту = 6 крап.

V (Розчину екстракту беладони густого (1:2)) = 6 * 2 * 1,5 = 18 крапель

V (Води очищеної) = 200 – 100 = 100 мл

Лицьовий бік ППК

Aquae purificatae 100 ml

Solutionis Calcii chloridi 20 % 100ml

Extracti Belladonnae spissi (1:2) gtts XVIII

–

V(заг) = 200 мл

У флакон для відпуску відмірюють 100 мл води очищеної, потім 100 мл 20 % розчину кальцію хлориду й в останню чергу відкаліброваною піпеткою – 18 крапель розчину густого екстракту беладони.

Рецепт № 6

Візьми: Желатину 2,0

Води очищеної 4 мл

Гліцерину 10,0

Misce. Da. Signa. Для утворення плівки на шкірі

Rp.: Gelatinae 2,0

Aquae purificatae 4 мл

Glycerini 10,0

Misce. Da. Signa. Для утворення плівки на шкірі

ЛФ Розчин ВМС – Желатину з гліцерином.

Gelatina medicinalis Желатин медичний

Продукт часткового гідролізу коллагена.

Опис. Безбарвні чи злегка жовтуваті просвітчаст гнучкі листочки чи дрібні пластинки без запаху.

Розчинність. Практично нерозчинний в холодній воді, але набухає і розм'якшується, поступово поглинаючи воду від 6 до 10 частин від власної ваги. Розчинний після набрякання в гарячій воді, оцтовій кислоті і гарячій суміші гліцерину і води, практично нерозчинимо в спирті, ефірі і хлороформі.

Збереження. У добре укупоренной тарі, що охороняє від дії вологи.

Лицьовий бік ППК

Gelatinae 2,0

Aquae purificatae 4 мл

Glycerini 10,0

–

V(заг) = 16 мл

Желатин подрібнюють на не дуже дрібні шматочки (зернистий желатин медичний не піддають здрібнюванню) і в порцеляновій чашці обливають водою кімнатної температури. Через 10–15 хв до набряклого желатину додають гліцерин і чашку переносять на водяну баню. Після розчинення желатину рідину доповнюють до первісної маси водою і перемішують. У разі потреби теплу рідину проціджують крізь марлю. При охолодженні розчин застигає в пружний прозорий безбарвний чи злегка жовтуватий холодець. При використанні низькосортного харчового желатину, що має вид світло-буруватих шматочків, перемішаних з порошком, необхідно пам'ятати, що для цього препарату характерно повільне набрякання (30–45 хв).

Рецепт № 7

Візьми: Розчину желатини 5 % 50,0

Дай. Познач. По 1 столовій ложці через 2 години.

Rp.: Solutionis Gelatinae 5 % 50,0

Da. Signa. По 1 столовій ложці через 2 години.

ЛФ розчин ВМС – желатини, що обмежено набухає

Зворотній бік ППК

m(Желатини) = 50,0 * 5 % / 100 = 2,5

Лицьовий бік ППК

Gelatinae 2,5

Aquae purificatae ad 50 ml

–

V(заг) = 50 мл

Відважують 2,5 г сухого желатину, поміщають у таровану порцелянову (фарфорову) чашку, заливають 10‑кратною кількістю холодної води залишають набухати на 30–40 хвилин. Потім додають решту води, суміш ставлять на водяну баню (температура 60–70 °С) і при перемішуванні досягають повного розчинення желатину й одержання прозорого розчину. Доводять водою до необхідної маси. Отриманий розчин при необхідності проціджують у флакон відпускають з етикеткою «Зберігати в прохолодному місці», оскільки під впливом мікроорганізмів може відбуватися псування розчину. Хворому треба пояснити, що перед застосуванням лікарську форму слід підігріти, бо розчин може ущільнитися.

Рецепт № 8

Rp.: Етилморфінугідрохлориду 0,2

Розчину кальцію хлориду 10 % –200 мл

Екстракту беладонни густого 0,15

Змішай. Дай. Познач. По 1 столовой ложке 3 раза в день

Rp.: Aethylmorphini hydrochloridi 0,2

Sol. Calcii chloridi 10 % –200 мл

Extr. Belladonnae spissi 0,15

Misce. Da. Signa. По 1 столовой ложке 3 раза в день

Зворотній бік ППК

m(Етилморфіну) = 0,2

m (кальцію хлориду) = 200,0 * 10 % / 100 = 20,0

V (Розчину кальцію хлориду 20 % (1:5)) = 20,0 * 5 = 100 мл

0,1 р-ну густого екстракту = 6 крап.

V (Розчину екстракту беладони густого (1:2)) = 6 * 2 * 1,5 = 18 крапель

V (Води очищеної) = 200 – 100 = 100 мл

Лицьовий бік ППК

Aquae purificatae 100 ml

Solutionis Calcii chloridi 20 % 100ml

Extracti Belladonnae spissi (1:2) gtts XVIII

–

V(заг) = 200 мл

Рецепт № 9

Візьми: Слизу крохмалю 100,0

Дай. Познач. На 2 клізми.

Rp.: Mucilaginis Amyli 100,0

Da. Signa. На 2 клізми.

ЛФ – Для внутрішнього вживання і клізм. Концентрація не позначена в рецепті, отже готують 2 % розчин крохмалю, відповідно до пропису ГФ VIII.

Зворотній бік ППК

m(Крохмалю) = 100,0 * 2 % / 100 = 2,0

Лицьовий бік ППК

Amyli 2,0

Aquae purificatae 98 ml

–

V(заг) = 100 мл

Рецепт № 10

Rp.: Ammonii chloridi

Natrii hydrocarbonatis ana 2,0

Extracti Glycyrrhizae 5,0

Aquae purificatae 180 ml

Misce. Da. Signa. По столовой ложке 3 раза в день

ЛФ – Мікстура з ВМС – густим екстрактом солодки, прописаним у великій кількості.

Natrii hydrocarbonas Натрію гідрокарбонат NaHCO3

Розчинність, Розчинний у воді, практично нерозчинимо в 95 % спирті.

Збереження. У добре укупоренной тарі.

Extractum Glycyrrhizae spissum Екстракт солодкового кореня густий

Збереження. У скляних банках із пробками, залитими парафіном, у сухому місці.

Зворотній бік ППК

V (розчину натрію гідрокарбонату 5 % (1:20)) = 2,0 * 20 = 40 мл

V (Води очищеної) = 200 + 5 – 40 = 165 мл

Лицьовий бік ППК

Aquae purificatae 165 ml

Extracti Glycyrrhizae 5,0

Ammonii chloridi 2,0

Solutionis Natrii hydrocarbonatis 5 % (1:20) 40 ml

–

V(заг) = 205 мл

У підставку відмірюють 165 мл води очищеної. Густий екстракт солодки відважують на невеликий кружок фільтрувального паперу приклеюють його до закругленої частини товкачика (голівки) папером догори, змочують фільтрувальний папір водою або 70 % спиртом етиловим, відокремлюють від екстракту. Екстракт, що залишився на голівці товкачика, розтирають у ступці спочатку з невеликою кількістю води, потім додають поступово нові порції води до повного розчинення екстракту. Проціджують з ступки у флакон для відпуску, куди додають 2,0 амонію хлориду і 40 мл 5 % розчину натрію гідрокарбонату.

Висновки та рекомендації

ВМС та їх розчини мають дуже важливе значення у всіляких галузях промисловості, сільському господарстві, а також медицині і фармації. У медицині їх використовують як лікарські засоби (ферменти, полисахариди, слизи, екстракти та н.) і як допоміжні речовини при готуванні різних лікарських форм (основи для супозиторіїв та мазей, емульгатори, стабілізатори, пролонгатори, солюбілізатори, коригенти, як добавки при виготовленні кровозамінників), а також як пакувальний матеріал при відпуску лікарських препаратів, для виготовлення флаконів, плівок, пробок, банок та інших пакувальних виробів.

Список використаної літератури

1. Государственная фармакопея СССР. – 11‑е изд. ‑ М.: Медицина, 1987.-Т.1.-336 с. - Т. 2. 40 с.

2. Государственная фармакопея СССР. – 10‑е изд. – М.: Медицина, 1968. – 1079 с.

3. Грецкий В.М., Хоменок В.С. Руководство к практическим занятиям по технологии лекарственных форм.‑М.: Медицина, 1991.

4. К проблеме создания новых лекарственных форм. Сообщение 1 / Г.С. Башура, А.И. Тихонов, А.Г. Башура, Е.А. Семенова, А.А. Яремчук, В.Д. Чередниченко // Фармаком. – 1995. 1–2. – С. 9–21.

5. К проблеме создания новых лекарственных форм. Сообщение 2 / Г.С. Башура, А.И. Тихонов, А.Г. Башура, Е.А. Семенова, А.А. Яремчук, В.Д. Чередниченко // Фармаком. – 1995. 5–6. – С. 15–20.

6. Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм в 2‑х томах. – Т.1. – М.: Медицина, 1991. 496 с.

7. Муравъев И.А. Козьмин В.Д. Кудрин А.Н. Несовместимость лекарственных веществ М. Медицина 1978.

8. Муравьев И.А. Технология лекарственных форм. – М.: Медицина, 1988.-497 с.

9. Перцев І.М., Шевченко Л, Д., Чаговець Р.К. Практикум з аптечної технології ліків. – Харків: Прапор, 1995. – 303 с.

10. Перцев И.М., Чаговец Р.К. Руководство к лабораторным занятиям по аптечной технологии лекарственных форм.‑К.: Вища школа, 1987.-290 с.

11. Півненко Г.П., Чаговець Р.К., Перцев Г.М. Практикум з аптечної технолог ліків.-К.: Вища школа, 1972.

12. Тихонов 0.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків. – Харків: Оригінал, 1995. 600 с.

13. Тихонов О.І. Ярних Т.Г. Навчальний посібник з аптечної технології ліків. Х. Основа, 1998.

14. Н‑з 197 від 7.09.93 р. Про затвердження інструкції по приготуванню в аптеках ЛФ з рідким дисперсним середовищем.

15. Н‑з 583 від 19.07.72 р. Единственные правила оформлении лекарств изготовляемых в аптеках.

16. Н‑з 626 від 15.12.2004 р. «Про затвердження правил виробництва (виготовлення) ЛЗ в умовах аптеки».

Страницы: 1, 2