Дипломная работа: Релігійна ситуація у Рівненській області

Так, іудеї мають 285релігійних організацій 7 різних течій. Найбільше їх на Вінниччині (22), Донеччині (20), Житомирщині (17) і Київщині (19) [16, c.74].

Надто цікавою є конфігурація територіального розташування мусульманських організацій по Україні, що відносяться до чотирьох зареєстрованих течій. Зрозуміло, що найбільше їх в Криму – 358, де компактно проживає кримсько-татарський етнос. 28 громад має східний, донецький регіон, 23 – Херсонщина, Київ – 8, Миколаївщина й Одещина – по 5, Запоріжчина і Харківщина – по 6. Жодної громади мусульман не має у Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернігівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

Цікавою виявилася також регіональна карта мережі нових релігій України. В офіційній реєстрації Державного Комітету України у справах релігій нараховується 1582 релігійних новоутворень, серед яких нехристиянських 1352, неоорієнталістських – 135, неязичницьких – 83. З’явились також течії, які не можна віднести до жодної з названих типологічних груп. Дехто називає їх синкретичними, бо ж вони творяться на основі спроб поєднати в якийсь спосіб всіх або декілька з існуючих релігій. Серед таких три громади Науки Розуму, дві громади Великого Білого Братства, громада саєнтологів та ін.

Серед нових релігійних течій найпоширенішими і вже укоріненими в український релігійний простір є нехристияни різних конфесійних визначеностей – різноманіття харизматичних спільнот, новоапостольці, Церква Христа, Богородична Церква, Українські лютерани, мормони та ін. Найпотужнішою нехристиянською течією в нашій країні, як і в світі, є харизматична. Нині вона має декілька своїх церковних спільнот, загальна кількість організацій яких в офіційній реєстрації була 952 [8-11, c.73].

Таким чином, регіональна карта розташування по Україні релігійних спільнот є надто складною, бо ж розкидані вони доволі нерівномірно. То ж можна констатувати, що конфесійна структура України практично набула завершальних обрисів. Поява не чисельних нових релігійних течій її загалом вже не змінить. Відбуватиметься хіба що поділ існуючих у нас релігійних спільнот, з’являтимуться на цій основі якісь нові церковні утворення. В цьому неабияку роль відіграватиме вже суб’єктивний чинник.

2. Релігійна ситуація Рівненської області

2.1 Історико-релігійні особливості краю

Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 р. територія України відійшла до складу Російської імперії й відповідно Рівненщина опинилася у складі Волинської губернії. Російський уряд прагнув налагодити релігійне життя у нових губерніях за православними канонами та звичаями. Проте, слід відзначити, що строкатість національного складу впливала на релігійну приналежність на цих територіях. Як свідчать дані польського дослідника Я.Гофмана за статистичними даними на 1885 р. у м. Рівному проживало 664 католиків, 1763 православних, 4850 євреїв, 58 євангелістів [19, c.74].

Переважна частина України в 1900-х роках була ареною діяльності Російської православної церкви (РПЦ). В церковно-адміністративному плані православна церква в Україні поділялась на 9 єпархій: Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську, Харківську, Херсонську та Чернігівську. З усіх 63 єпархій імперії українські були найгустіше заселені, і на кожну припадало в середньому понад 2 млн. жителів. Одна лише Київська єпархія за своєю чисельністю переважала всі східні патріархати разом взяті. А загалом в Україні проживала 1/5 частина православного населення імперії.

Однією з особливостей співіснування українського та російського православ’я у часи після 1686 р. стала їх взаєморуйнація. Поглинання української церкви Московським патріархатом призвело по-перше до його ідейно-організаційного паралічу, як прямого результату нездатності РПЦ до сприйняття західних церковних традицій; по-друге, занепад церкви з наступним підпорядкуванням її державі та остаточною ліквідацією соборного устрою згубно позначився як на українському, так і на російському православ’ї. І нарешті, по-третє, знищення організаційно-церковної структури українського православ’я було вже не стільки справою РПЦ, скільки напрямом діяльності та особливістю утвердження російського самодержавства. Тому сама РПЦ вступала в ХХ століття як інституція не тільки напівцерковна, а й напівполітична. Про що свідчить указ імператора Миколи ІІ від 10 січня 1900 р., направлений до Волинської Духовної Єпархії з метою виховання семінаристів у прихильному ставленні до церковних порядків й лояльному ставленні до великодержавницької політики.

На поч. ХХ ст. у Рівному діяли православні храми: Свято-Воскресенський собор, освячений 1894 р.; церква Св. Степана на кладовищі "Грабник", збудована в 1848 р., й освячена в лютому 1850 р.; церква Успіня Пресвятої Богородиці, заснована в 1761 р. ,а також католицький храм – приходський костел Св. Антонія, побудований у 1899 р. Досить значне місце посідали у Рівному єврейські культові споруди – публічні синагоги та молитовні будинки [19, 20, c.74].

Таким чином, на Рівненщині спостерігалася поліконфесійна ситуація, яка вимагала досить толерантного ставлення з боку як урядових кіл, так і мешканців краю.

З часу підписання Ризького мирного договору територія Західної Волині (Рівненщина зокрема) увійшли до складу Другої Речі Посполитої, що наклало певний відбиток у суспільно-релігійному житті краю. Польська Конституція 1921 р. проголошувала рівні права громадян непольської національності, а також їх право "вільного використання своєї мови та задоволення вимог своєї релігії". Усе це об’єктивно створювало умови для національного розвитку українців, які до того ж становили абсолютну більшість (86%) та компактно проживали на своїй етнічній території. Проте польський уряд відразу взяв курс на створення однонаціональної держави, спрямувавши всю гостроту асиміляторської та колонізаторської політики проти українського населення. Однак, за нових умов римо-католики і світські та польські чинники вже не могли проводити стару політику безоглядного нищення Православної Церкви, були змушені рахуватися з новими реаліями.

Нові державно-політичні обставини початку 20-х років спричини зміни організаційного статусу Православної церкви в межах Другої Речі Посполитої. Перехід від структури рядової церковної області до екзархату, а згодом і до самостійності в управлінні відображає сфрагістика. Восени 1921 р. екзархом Московського патріарха з правами обласного митрополита призначено архієпископа Юрія Ярошевського. Владика Юрій використовував для діловодства відповідний штамп – "Экзархъ Всея Православныя Церквы в Польщі ". Мова легенди вибрана невипадково. Вона відображала панівні настрої духовенства, зокрема єпископів.

На поч. 20-х років у Польській державі проживали близько 4 млн. православних, з того 2,7 млн. українців, а решту становили білоруси та зовсім незначний відсоток росіян. Головною твердинею православ’я ставала Волинь. Рух за здобуття автокефалії розпочався відразу з встановлення польської влади. За часів воєнної хуртовини церковне життя в краю сильно занепало: багато церков було зруйновано і пограбовано, чимало священиків повтікало. Ніхто не знав, у яких формах, на яких засадах буде розвиватися церковне життя за нової влади. У таких умовах розпочалося його відродження: єпархія була поділена на деканати, призначалися священики в осиротілі парафії, з’ясовувалися розміри матеріальної шкоди тощо.

Позитивну роль в цьому процесі тоді відіграв перший вікарій Волинської єпархії, єпископ Кременецький Діонісій. За його ініціативою 14 квітня в Кременці було відкрито Волинське єпархіальне управління [19-21, c.74].

З кінця 20-х рр. посилюється процес полонізації Православної Церкви. Цьому певною мірою сприяла зовнішня толерантність та "поміркована" політика уряду. На неї виділялися досить значні кошти держбюджету, наприклад, у 1936 і 1937 рр. понад 1333 злотих. У сеймі часто обговорювалися питання пов’язані з розвитком православного життя у Польщі. Головним завданням національного руху стала боротьба за здобуття дійсної автокефалії Православної Церкви в Польщі та її українізацію на Волині, а вся його гострота спрямувалася проти московської ієрархії. 5-6 червня 1927 р. в Луцьку відбувався Український Церковний з’їзд. На нього прибули близько 800 делегатів з усіх повітів Волині (з Рівненського – 67). Порозуміння відбулося в Рівному 11 вересня 1927 р., було прийнято рішення щодо рішучої боротьби за право української нації на свою власну Церкву. В "Деннику Законів Речі Посполитої Польської" від 19 листопада 1938 р. № 88 опублікований "Декрет Президента Речі Посполитої від 18 листопада 1938 р. про відношення Держави до Польської Автокефальної Православної Церкви" [20, c.74].

Таким чином, православні громадяни Речі Посполитої одержали закон, яким нормується правне положення їхньої Православної Церкви в Польській Державі, згідно акт. 115 Конституції, який постановляє: "Церкви релігійних меншин і інші правно визнані релігійні союзи управляються власними законами, призначення яких Держава не відмовить, оскільки не мають постанов, суперечних законам. Відношення Держави до тих Церков і віросповідань буде встановлене в законодавчій дорозі по порозумінні з їх правними репрезентаціями". Закон цей є подією великого історичного значення в житті нашої Церкви, очікуваною від ряду літ, яка завершує в процесі унормування стану Православної Церкви у відродженні Польщі.

На території Волині розповсюджувалися періодичні релігійні видання, зокрема проповідницький листок, додаток до журналу "Вісник православної митрополії у Польщі", який виходив у видавництві Варшави і вміщував повчання на різні пости, пояснював походження релігійних свят і т.д. Цим самим православна церква піклувалась про своїх прихильників, давала настанови, виховувала підростаюче покоління в християнському дусі.

Православні віруючі турбувалися про християн, які проживали на території Великої Польщі. Так, 26 грудня 1926 р. відзначали другу річницю відкриття Православного Митрополітального благодійного товариства у Варшаві. Головна мета якого – матеріальна та духовна підтримка православних християн. Однією із турбот товариства була опіка і турбота про хворих та ув’язнених у Варшаві. Члени цієї організації закликали до милосердя: "но живёт верой в чуткость и отзывчивость христианского сердца, не забывающего, что "милосердие – царица добродетелей", что даже, "если кто напоит одного из малых сих чашей студённой воды ради Христа, не потеряет награди своей" [21, c.74].

Крім православ’я та католицизму в регіоні була протестантська течія християнства. Особливо відчутний вплив іудейського віросповідання. Тільки у Рівному існувало десятки молитовних єврейських будинків.

Таким чином, у період міжвоєнного двадцятиліття на території краю були поширені різні віросповідання.

          Радянське самодержавство, за словами Володимира Сосюри, - "взявши собі на допомогу старшого спільника – православ’є", привело український народ до того (майже за триста років!), "що він забув своє ім’я (нам же навіть заборонили в церквах молитися своєю мовою, не кажучи вже про школи)". І Коли запитували українців, хто вони, - була тільки одна смиренна відповідь: "Ми православні". Великодержавні шовіністи, вірно слугуючи імперії, робили все для того, щоб привити українцям національний нігілізм, ганебну сумирність і покірність, запобігання перед владою і байдужість до самого себе і долі батьківщини.

          В Україні, де викорінення релігійності було піднесено до рангу офіційної доктрини, де протягом, скажімо, 1939 року було прочитано мільйон атеїстичних лекцій, де Церква була позасистемним елементом, а священик – емігрантом у власній батьківщині, у Бога вірило не менше людей, аніж у країнах, де релігійні вартості всіляко підносяться й високо цінуються суспільством і державою.

Сталін у листі до Кагановича пише: український рух приховує в собі небезпеку боротьби "проти Москви, взагалі проти росіян і російської культури та її вищого досягнення – ленінізму". Це був сигнал для розправи з усіма, хто виступав за українізацію. Невинними жертвами ставали видатні діячі української культури і літератури, передова інтелігенція і навіть батюшки та монахи. Їх оголошували "ворогами народу" і знищували. У період діяльності Брежнєва – Суслова розпочалися нові чорні дні України, її мови і всієї національної культури, релігійного життя.

Прикладом тотального атеїзмі в Рівненській області, як скрізь в Україні, стало масове закриття храмів та культових споруд. Так, наприклад, у 1941 р. було 474 діючих церков. В 1941-1943 рр. відкрито 4 церкви. А в 1943-1945 рр. 24 церкви було розвалено і згоріло. Протягом 1948-1951 рр. знято з реєстрації – 29 храмів. В 1957 кількість церков, які були зареєстровані становила 406, знятих з реєстрації – 72, з них: є церковне майно в храмах – 33, виведено з храмів – 39. У Духовних семінаріях з Рівненщини навчалося 39 чоловік. Протягом 1976-1981 рр. Кількість релігійних організацій у краї становила 434; тоді як у 1997 р. їх число сягнуло більше ніж у двічі – 999 [22, c.74].

У багатьох населених пунктах регіону було зруйновано церковні споруди або пристосовано за наказами обласних та районних парторганізацій для господарських потреб. Наприклад, зруйнували храм у с. Боратин (Радивилівський р-н), с. Новоставці (Гощанський р-н) та ряд ін. В Рівному Свято-Воскресенський собор переобладнаний у музей атеїзму. Таких прикладів було безліч у Рівненській області, як і в багатьох регіонах республіки.

Нарешті, з 1991 р. відбувається релігійно-інституційний "вибух". Починають діяти релігійні інституції, існування яких було прямо або опосередковано заборонено законом: понад вісімдесят місій, більше двадцяти братств та близько 4,5 тисяч недільних шкіл. Протягом останніх років збудовано 880 культових споруд, будується ще 1,5 тисячі [21, c.74].

2.2 Сучасна релігійно-конфесійна ситуація Рівненської області

В Україні домінуючим релігійним напрямом є християнство. Із загальної кількості релігійних організацій у нашій державі на кін. ХХ ст. (20406), на громади послідовників християнства припадає 95 %. Переважна кількість віруючих православні. Проте вони не мають організаційної єдності, внаслідок розколів наприкінці 80-х поч. 90-х рр. ХХ ст., які пережив колишній Український Екзархат РПЦ. Приблизно 60% послідовників православ’я (7500 парафій) має УПЦ, яку очолює Блаженнійший Володимир Митрополит Київський і всієї України. Близько 29 єпархій (у тому числі 3 на території Росії) об’єднує УПЦ – КП на чолі із Святішим Філаретом (Денисенко) Патріархом Київським і всієї Руси-України [20, c.74].

Греко-католицизм є другим впливовим християнським напрямом в Україні. На УГКЦ припадає 18,6% загальної кількості релігійних громад (понад 3200).

Католицизм латинського обряду поширений, головним чином, серед польської меншини, у переважній більшості в Західному регіоні й об’єднує близько 770 парафій католиків.

Серед релігійних об’єднань національних меншин слід виділити Закарпатську єпархію Угорської реформейської церкви (100 парафій), парафії Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви, Об’єднання Громад Іудейського віровизнання в Україні, Українську Єпархію Вірменської Апостольської Церкви та релігійні громади мусульман (3/4 яких у Криму).

Серед протестантських церков найпоширенішими є Всеукраїнський Союз Об’єднань Християн – Баптистів, п’ятидесятницькі: Союз Християн Віри Євангельської, Союз Вільних Церков Віри Євангельської, Церква Адвентистів Сьомого Дня, 3/5 п’ятидесятників серед яких припадає на Волинську, Рівненську, Тернопільську, Львівську та Закарпатську області [21, 22, c.74].

Останніми роками в Україні, переважно в містах, з’явилися громади буддистів, даосистів, бахаїтів та кришнаїтів, прихильників РУНВіри, активно діє організація свідків Єгови, є громади мормонів і ін.

Всі церковні громади та релігійні течії керуються національним законодавством, зокрема Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". Як свідчить історичний розвиток церковно-релігійного життя Рівненщини найбільш поширеним віровизнанням була православна гілка християнства [23, c.74].

На поч. ХХ ст. українська церква, як складова РПЦ, знаходилася під впливом як духовних ієрархів так і політико-урядових Російської Імперії.

В силу історико-політичних обставин у краї діяли общини іудеїв, католиків та протестантів.

Дещо змінилася релігійна ситуація у міжвоєнний період (1921 – 1939 рр.), коли край опинився у складі Другої Речі Посполитої. Якщо б прослідкувати релігійно-конфесійну структуру населення 1921 р. та 1939 р., слід відмітити зростання питомої ваги католицизму. Це пояснювалося жорстокою – релігійною політикою польських урядовців. Із приєднанням області до складу Радянської України конфесійна ситуація вирівнюється в сторону християнства православного віровизнання. Однак, наступає доба тотального атеїзму та руйнації духовних цінностей, що проявляються у закритті споруд, переслідуванні священнослужителів та прихожан.

Добою відродження релігійного життя краю стало здобуття Україною незалежності. Водночас це призвело до конфесійного розшарування та розкольницьких тенденцій у православ’ї. Це стало поштовхом до збільшення числа протестантів, які знайшли своїх прихильників серед мешканців Рівненщини. До їх числа належать п’ятидесятники, баптисти, Aдвентисти Cьомого Дня, Cвідки Єгови.

Знайшли свої прихожан у краї громади іудеїв, прихильників Міжнародного товариства Свідомості Кріпни та РУНВіри [23, c.74].

Відроджується Українська Євангельсько-реформована церква.

Згідно Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" від 1996 р. кожний житель України вибирає релігію за власним уподобанням.

Рівненщина за сучасних умов – поліконфесійна область. У ній нараховується понад дев’ятсот релігійних громад, які представляють 18 з-поміж 65 діючих в Україні різних церков, релігійних спільнот, течій тощо. Усі вони є рівними перед законом. Відповідно до статті 35 Конституції України, жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова

Сьогодні на Рівненщині відбувається зростання ролі релігії і церкви. На середину 90-х рр. в області нараховувалось 1065 релігійних громад, 20 конфесій і напрямків. Переважна більшість з них – християнські. Найчисельнішим є православ’я, яке нараховує 723 релігійні громади. УПЦ-МП – 480 релігійних організацій. Нині в період відродження переживає своє воскресіння Українська національна Церква, яку називають Автокефальною, тобто незалежною.

В останні роки кількість віруючих в Рівненській області значно збільшилась, що призвело і до одночасного збільшення релігійних громад та конфесій. Про це свідчать статистичні дані за останні 5 років(таблиця 1), а саме швидкими темпами зросла кількість православних, протестанських та інших громад, у той час, як кількість католицьких громад залишилась майже незміною.

Для порівняння візьмемо 1999 і 2004 рік. Так, у 1999 році кількість православних громад становила 741, натомість як у 2004 році їх кількість збільшилась на 144 громади і становила 885, протестантських громад збільшилося із 295 у 1999 році до 410 у 2004 році. Також побільшало інших громад, що не належать ні до православних, ні до католицьких, ні до протестантських, у 1999 році їх нараховувалося лише 9, а у 2004 році уже 19 громад. Що стосується католицьких громад, то їх кількість не значно змінилася, тобто у 1999 році їх було у Рівненській області 16, а у 2004 році – 20 громад.

Таблиця 1. Кількість релігійних громад у Рівненській області

Яскраво ілюструє зміну кількості релігійних громад у Рівненській області рис. 1 та 2.

Рис. 1. Релігійні громади Рівненської області у 1999 році.

Рис. 2. Релігійні громади Рівненської області у 2004 році.

2.2.1 Поширення православ’я і католицизму

Найвпливовішим у конфесійній структурі Рівненщини залишається православ’я. Загалом воно об’єднує 71,5% громад (у країні, для порівняння, - 52%). Однак православ’я на Рівненщини розколоте на три частини, що призвело і до одночасного перебування в області трьох православних ієрархів.

Найбільшою за кількістю зареєстрованих громад – 450, є Українська Православна Церква (УПЦ)(додаток А, ри. 1), підпорядкована Московській патріархії. Вона діє у всіх адміністративних районах і містах обласного підпорядкування, та найбільше – в Корецькому, Гощанському та деяких північних районах, а найнижча – у Сарненському і Дубровицькому районах. Громади УПЦ об’єднані в Рівненсько-Острозьку єпархію засновану в межах області в березні 1990р. Першим її керівником було призначено архієпископа Іренея, уродженця с. Стовпин Корецького р-ну. Єпархія має 2 чоловічі та 4 жіночі монастирі, 2 духовно-пастирські училища. У 1995 р. при єпархіальному управлінні постало Рівненське братство Преподобного Федора князя Острозького [24, c.74].

24 громад на Рівненщині має Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ), очолювана настоятелем Рівненсько-Острозького деканату. Вона відродилася і була офіційно зареєстрована в 1990 р. Майже половина громад УАПЦ зосереджена в обласному центрі та Рівненському районі, проте вони практично відсутні у поліській частині області [25, c.74].

У червні 1992 року внаслідок об’єднання частини АУПЦ з частиною УПЦ утворилася Українська Православна Церква – Київський Патріархат (УПЦ-КП)(додаток А, рис. 2). В її Рівненсько-Острозькій єпархії, очолюваній спочатку архієпископом Романом, а нині – архієпископом Серафимом, зосереджено 169 громад. Більшість їх знаходяться у Млинівському, Дубенському, Рівненському та Радивилівському районах. Разом з тим у Володимирецькому, Зарічненському і Рокитнівському районах не зареєстровано жодної громади УПЦ-КП . У 1995 р. вірні цієї церкви ініціювали створення Рівненського крайового братства Святого Апостола Андрія Первозванного .

Порівняно невеликою кількістю громад представлена на Рівненщині друга гілка християнської релігії – католицька. Так, Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), легалізована в 1989 р. Представлена в нашому краї двома громадами – в обласному центрі та Сарнах. Вони входять до Львівської архієпархії, підпорядкованої Конгрегації східних церков Ватикану. Поступово зростає вплив Римо-Католицької Церкви (РКЦ). В 1991 році відновилися перші дві громади в Острозі та Рівному, згодом – в інших населених пунктах. Відносилися вони до Львівської архідієцезії. На сьогодні РКЦ має 13 громад в усіх містах обласного підпорядкування і 8 – в адміністративних районах. Вони становлять Рівненський деканат Луцької дієцезії. Перший декан – отець Владислав Чайка, громадянин республіки Польща. Серед інших шести священиків 5 також є іноземними [24, c.74].

Відносини між вірними православних церков не завжди відзначаються терпимістю. Суперечки за храми (Рівне, Дядьковичі, Липки, Колоденка тощо), культове майно, приміщення єпархіального управління часто набували характеру відкритого протистояння. Зі станом міжнародних стосунків на Рівненщині ознайомлювалася делегація Всесвітньої Ради Церков.

Штучне дроблення певних громад продовжується. Шлях до порозуміння та єдності церков полягає, через консолідацію українського православ’я на засадах законної автокефалії.

2.2.2 Поширення протестантизму

На другому місці в конфесійній структурі Рівненської області залишається протестантизм. Різні його течії об’єднують 242 громади, або 26,5% їх загальної кількості, які очолюються головними просвітерами [1, c.73].

Всупереч усталеним поглядам, протестантизм в області має досить глибоке історичне коріння, яке проникає у надра ХVІ – ХVІІ ст. Серед протестантських конфесій Рівненщини домінує Церква Християни Віри Євангельської (ЦХВЄ)(додаток А, рис. 3), яка об’єднує 158 громад, особливо концентруючись у північних районах, на Дубенщині та Острожчині; лише у Корецькому районі немає жодної громади цієї церкви. Досить чисельна також Церква Євангельських Християн-Баптистів (ЦЄХБ)(додаток А, рис. 4), яка налічує 67 громад з найбільшою концентрацією у Рівненському і Радивилівському районах. Поодинокими громадами у Здолбунівському районі та у Рівному представлені незалежні гілки згаданих двох протестантських церков.

У п’яти адміністративних підрозділах області функціонують громади Адвентистів Сьомого Дня (АСД), у трьох - громади Свідків Єгови, що діяли спочатку у містах - Дубно, Костопіль, Рівне, а нині вони поширені у Здолбунові та ще деяких районах області. Окрім релігійних громад , на Рівненщині функціонують чотири релігійні місії протестантського спрямувення ("Світанкова зоря", "Добрий самарянин", "Пробудження", "Емануїл"), а також зареєстровані дві громадські організації, що координують свою діяльність з протестантськими просвітерами ("Місія без кордонів", "Світло Євангелії"), два біблійні інститути протестантського спрямування, видавництво "Світанкова зоря ". Згадані місії та громадські угрупування займаються пропагандою християнського віровчення і беруть активну участь в організації гуманітарної допомоги [23, c.74].

Порівнявши релігійну ситуацію краю у 90-х рр. та на початку ХХІ ст. можна прослідкувати зростання релігійних організацій. Кількість релігійних громад Рівненської області, які мають зареєстровані статути становить 1233 громад. Переважна кількість віруючих – православні.

Парафії УПЦ на території нашої області об’єднані в дві єпархії з управліннями в м. Рівному та м. Сарни. До складу Рівненської єпархії входить 311 громад, що складає 57,2%, а до Сарненської єпархії належить 233 громади, що становить – 42,8% від загальної кількості двох єпархій (544 громади). Зокрема, до Рівненської єпархії належать: Гощанський район з 40 громадами УПЦ, що складає 12,9%; Демидівський район з 14 громадами УПЦ – 4,5%; Дубенський район – 38 громад (УПЦ), що становить 12,3%; Здолбунівський район містить 24 громади УПЦ – 7,7%; Корецький район – 39 громад УПЦ – 12,5%, Млинівський – 37 УПЦ – 11,9%, Острозький – 32 УПЦ – 10,3%, Радивилівський – 22 УПЦ – 7,1%, Рівненський район налічує 48 громад УПЦ, що становить 15,4%. Місто Рівне з 10 громадами УПЦ, що складає 3,2%, м. Дубно – 5 громад УПЦ, що становить 1,6% та м. Остріг з 2 громадами УПЦ, що становить 0,6% також є складовою Рівненської Кузнецовськ. Березнівський район містить 37 громад УПЦ, що складає 15,9%, Володимирецький – 33 громади УПЦ, що становить 14,2%, Дубровицький – 31громаду УПЦ, що становить 13,3%, Зарічненський район охоплює 24 громади УПЦ, що становить 10,3%, Костопільський – 29громад УПЦ, що становить 12,4%, Рокитнівський – 37 громад УПЦ, що становить 15,9%, Сарненський район – 40 громад, що становить 17,2% та м. Кузнецовськ містить 2 громади УПЦ, що становить 0,8% від загальної кількості громад ( 233) УПЦ Сарненської єпархії [24, c.74].

Українських Православних Церков Київського Патріархату у Рівненській області налічується 265 громад. Рівненський район охоплює 46 релігійних громад, зокрема м. Рівне – 8 громад УПЦ-КП, що складає 3% від загальної кількості. Найменший показник зареєстрованих релігійних громад УПЦ-КП у м. Кузнецовськ, м. Остріг та Корецькому районі [23, c.74].

Загальна кількість католицьких церков – 17, з них РКЦ охоплює 14 громад та УГКЦ – 3. У м. Рівному була зареєстрована станом на 1 січня 2003 р. 1 Римо-Католицька та 1 Греко-Католицька Церкви.

Найбільш поширеними протестантськими громадами у Рівненській області, які мають зареєстровані статути є Церква Християн Віри Євангельської та Церква Євангельських Християн-Баптистів, а найменш відомими – Вільні методисти та Церква Живого Бога. Вони представлені по-одній громаді і лише у м. Рівному. Загальна кількість інших релігійних громад, які були зареєстровані у 2003 р. становить 19. Найбільш впливовими є Свідки Єгови (разом становлять 9 громад). Найменшу кількість громад мають Дослідники Біблії, Месіани, Мормони, представники Свідомості Крішни та Рідної Української Національної Віри. У Рівненській області вони зареєстровані лише по одній громаді і центром їх поширення є м. Рівне [8,7, c.73].

Міри поширення релігійних організацій у Рівненській області досить строкаті. Так, можна зробити висновок, що найбільш впливовими є позиції релігійних громад, які є легальними у м. Рівному.

Однією з ознак демократизації українського суспільства є відродження релігійно-церковного життя. Розглянемо, як відображається цей процес на конфесійній структурі нашого краю.

Відроджується Українська Євангельсько-Реформована церква, віровчення якої базується на ідеях Жана Кальвіна. Перші дві її громади з’явилися в Рівному і Степані. Водночас відбувається подальше урізноманітнення протестантизму шляхом створення незалежних євангельських громад. До числа таких осередків відноситься, зокрема, церква "Голгофа" у Рівному. Вона постала як християнський культурно-просвітницький центр.

Поодинокі громади Харизматичної Церкви повного Євангелія "Відродження", Дослідники Біблії, що виникли в обласному центрі, Володимирецькому і Березнівському районах. Окрім релігійних громад , на Рівненщині функціонують чотири релігійні місії протестантського спрямувення ("Світанкова зоря", "Добрий самарянин", "Пробудження", "Емануїл"), а також зареєстровані дві громадські організації, що координують свою діяльність з протестантськими просвітерами ("Місія без кордонів", "Світло Євангелії"), два біблійні інститути протестантського спрямування, видавництво "Світанкова зоря".

Історично так склалося, що в нашому краї здавна живуть євреї. Вони сповідують іудаїзм. На сьогодні відновилися дві громади в Рівному та Дубно. Їхньою діяльністю керує об’єднання іудейських релігійних організацій. Головний равен України – Янкель Блайх.

Із 90-х рр. у Рівненській області розвиваються новітні релігійні течії. Крім неопротестантських спільнот, набувають поширення вчення свідомості Крішни. Його послідовники, які звертаються до релігійного досвіду Сходу створили у Рівному релігійну громаду. Якщо на час реєстрації на 1992 р. було 20 крішнаїтів, то на сьогодні їх більше 100.

В області з’являються прихильники Рідної Української Національної Віри (РУНВ), інших нетрадиційних культів.

Отже, релігійно-церковне життя в нашому краї відроджується на поліконфесійній основі. Це і визначає строкатість сучасної міри поширення релігійних організацій на Рівненщині.

2.3 Пам’ятки церковного мистецтва та культури

2.3.1 Християнські храми та монастирі області

Сакральне мистецтво – дуже своєрідна ділянка мистецької творчості, яка охоплює дві сфери людського буття: з одного боку, дає певне естетичне задоволення твором, а з іншого ж – виражає релігійні почуття, надихає, навіває певний містичний дух. Велетенську роль у творчості такого типу відіграє християнська символіка, що базується на багатовіковій традиції .

На Рівненщині є низька архітектурних споруд, які приваблюють своєю вишуканістю та красою.

Так, серед класичних храмів Рівненщини першої половини ХІХ ст. слід назвати церкву Олександра Невського, збудовану в 1830 р. на кошти графа О. Ходкевича. Храм розташований в центральній частині селища Млинів. Ця будівля відзначається чіткою симетрією та об’ємно-просторовою структурою. Центральний одноверхий храм являє собою рівнораменний хрест, до якого прилягають нижні бічні. У 1927 р., після реставрації, церкву переосвячено, після чого вона дістала нову назву – Покрови Пресвятої Богородиці.

В місті Корець збереглася Мурована Миколаївська церква, яку збудовано в 1836 р. на кошти князів Чорторийських. Миколаївська церква належить до групи споруд побудованих у стилі ампір. Це хрещатий, центричний одноверхий храм з двоярусною дзвіницею над центральною частиною західного фасаду, увінчаною тонким шпилем. Над центральною частиною церкви підноситься характерний для даного періоду купол. Миколаївська церква відзначається гармонійністю пропорцій, а її місцеположення має велике містобудівельне значення [26, c.74].

Серед окремих храмів, створених у середині ХІХ ст., найбільш значною є церква св. Миколая в с. Дубляни (Демидівський район) на Рівненщині, що збудована в 1848 р. За об’ємно-просторовою структурою церква належить до чотиристопних п’ятиверхих споруд. Вона успадкувала риси зразків давньоруського культового будівництва.

Характерною для другої половини ХІХ ст. є церква св. Михаїла Архангела в с. Здовбиця на Рівненщині, збудована в 1877 р. Вдало поставлена на підвищеній ділянці головної вулиці села, будівля відіграє значну роль в його панорамі. Незважаючи на пізню дату спорудження, в архітектурі Михайлівської церкви ще помітне відлуння місцевих будівельних традицій. Це виявляється, зокрема, в гармонійних пропорціях будівлі та досить тактовному застосуванні декору [27, c.74].

Кожен прихожанин, згадуючи сумні сторінки давніх часів, приходить ще раз відвідати Мурований Георгіївський храм – пам’ятник у Пляшевій – головну споруду державного історико-меморіального заповідника "Поле Берестецької битви". У його саркофазі покояться останки загиблих звитяжці духом. Георгіївська церква відзначається оригінальністю художнього задуму, монументальністю та водночас декоративністю. У ній дуже вдало поєднуються традиційні форми архітектури бароко з рисами стилю модерн початку ХХ ст. Не перестають дивувати відвідувачів музею-заповідника у Пляшевій розписи зовнішнього іконостасу, виконані відомим українським художником Іваном Їжакевичем. Талановитий майстер пензля опираючись на символічні євангельські сюжети, розкрив історичну значимість національно-визвольної війни українського народу проти поневолювачів, сповнену звитяги, незламності духу і глибокого трагізму.

Театральною декорацією сприймається церква Різдва Богородиці в с. Варковичі, що на Рівненщині. Збудована в 1920-1930-х роках, вона належить до нечисленної групи мурованих волинських церков цього періоду. Архітектура храму досить яскраво відображає той напрям у культовому будівництві, який ґрунтується на поєднанні традиційних схем з пошуками нових архітектурних форм.

Чимало пережив на своєму віку Успенський костел в Острозі. Ще в ХV ст., за переказами, на цьому місці височила церква Богоматері, яку князь Федір Острозький віддав під домініканський костел. З роками впливи архітектурних стилів і різних релігій всіляко змінювали Успенський костел. Та незмінним залишалася його сутність, адже костел є окрасою архітектурного ансамблю древнього Острога.

Ще однією прекрасою на Острожчині є Вознесенська церква в с. Верхів, збудована в 1910 р. Вона належить до найвиразніших культових споруд, побудованих на Волині на початку ХХ ст. Церква Вознесіння Христового збудована на місці давньої дерев’яної церкви з тією самою назвою. Завдяки значній висоті верху та, особливо, дзвіниці будівля є висотною серед навколишньої забудови й активно впливає на формування панорами населеного пункту [28, c.74].

На мальовничих берегах Горині розкинулося середньовічне містечко Тучин, що в Гощанському р-ні, а Преображенська церква, збудована в Тучині у 1730 р., є яскравим взірцем волинської народної архітектури. У 1545 р. місто було родовим гніздом литовських князів Семашків. Тоді ж при Миколі Семашку, у 1614 р. тут вознісся костел.

Гостів міста Дубровиця надзвичайно приваблює церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка височіє у самісінькому центрі. А хіба не здивуєшся, коли проходиш повз Миколаївську церкву або відвідуєш костел Івана Хрестителя. Залишаючи літописну Дубровицю, поринаєш у красу Преображенської церкви у с. Кураж Дубровицького р-ну.

Багато поколінь людей приїздять в смт. Степань з особливим захопленням. Воно відоме ще з ХІІІ ст., а Степанська Троїцька церква – одна з не багатьох пам’яток архітектури, яка збудована на тому місці, де стояли давні храми. Збереглася вона і до нині. А був тут колись ще і замок, і монастир, і костел. Приваблює своєю красою Успенська церква, збудована у 1570-1580 рр. у с. Дорогобужі. А колись на цьому місці знаходився православний монастир, відомий ще з ХІ ст.

Серед храмів м. Здолбунів провідне місце належить церкві св. Катерини, збудованої в 1914 р. Споруджено її на місці давньої дерев’яної церкви як храм при залізничній станції Здолбунів – важливому вузлі сполучення. Церква св. Катерини – цегляний, великий за розмірами одноверхий храм, що належить до найоригінальніших монументальних культових будівель початку ХХ ст. на Рівненщині та відзначається високою якістю будівельних матеріалів і цегляного мурування на фасадах.

Нові часи возводять нові нові храми. Так можна сказати про красень – Покровський собор, який побудований у м. Дубно. Дивишся і милуєшся його незвичайною архітектурною будовою. Собор, ніби підносить свої золоті куполи до небесних висот. Туристи, які проїжджають центром Дубна обов’язково звернуть увагу на Ілльпінський собор. Збудований він у минулому столітті, а саме у 1907 р. [26,28, c.74].

Ознайомившись з найбільш вражаючими пам’ятками Рівненської області, неможливо оминути пам’яток самого Рівного. Церкви, костел, собори – прекрасні дари минулих поколінь нашим сучасникам. І справді, хіба не диво створили майстри у 1895 р. у центрі м. Рівне. Центральний храм Рівного Свято-Воскресенський Собор – одна із прекрасних і давніх пам’яток. Цей Собор пережив чимало перешкод з боку комуністичної влади, однак віруючі все таки домоглися відкриття храму. У 1989 р. була утворена Рівненсько-Острізька Єпархія і Собор став Кафедральним. Проте шовіністична настроєність першого керуючого єпархією архієпископа Іренея відштовхнула від Собору багато людей, і вони змушені були організувати першу українську парафію у невеличкому храмі Св. Стефана на Грабнику. Але у 1992 р., коли більшість віруючих відмовилася визнати антиканонічність Харківського і Московського Архієрейських зборів та засудили втручання Московської Патріархії у внутрішнє життя Української Православної Церкви, постало питання, щоб Кафедральний Собор належав Українській Православній Церкві і служба в ньому проводилася українською мовою. Після деякого періоду боротьби за права Української Православної Церкви, перше богослужіння в храмі українською мовою сталося на свято Покрови Божої Матері 14 жовтня 1992 р. Через деякий час були запроваджені щоденні богослужіння у верхньому Соборі, що належить Київському Патріархату, українською мовою, а у нижньому, що належить Московському Патріархату, церковнослов’янською мовою. Зараз багато віруючого люду, а також гостей міста Рівного відвідують Воскресенський Кафедральний Собор та беруть участь у богослужбових відправах [30, c.74].

Страницы: 1, 2, 3