Розглянута тема дуже важлива для розуміння призначення кримінального права, державно-правових явищ, підвищення рівня розвитку правової культури і правосвідомості, підтримання високого ступеня законності.

У 2001 році був прийнятий новий Кримінальний Кодекс України, необхідність підготовки, якого була обумовлена перш за все тим, що правова демократична держава не може нормально розвиватися без існування відповідної законодавчої бази.

Загальна Частина нового КК України порівняно із Загальною Частиною КК 1960 р. за кількістю статей збільшена майже вдвічі. Таке збільшення пояснюється тим, що за більш ніж 35 - річний термін дії КК 1960 р. досягнення науки, а також тенденції судової практики показали, що необхідна подальша деталізація положень Загальної Частини для того, щоб заповнити прогалини, які в ній мають місце. В новому документі з'явились інститути, які потребують спеціального врегулювання (наприклад, інститут множинності злочинів), виникла необхідність формулювання зовсім нових норм (наприклад, про уявну оборону, виправданий ризик, добровільну відмову співучасників та ін.). Загальна Частина нового КК відрізняється від Загальної Частини КК 1960 р. своєю системою: якщо в останньому всього 5 розділів, то новий КК України містить 16 розділів.

Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом характеризується, як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення.

Звільнення від кримінальної відповідальності, як інститут кримінального права регулюється положеннями Загальної Частини Кримінального Кодексу України, а саме - ІХ розділом.

Цей інститут сьогодні набирає динамічного розвитку, адже він базується на принципах гуманності і справедливості. Україна ще з років здобуття незалежності проголосила людину найвищою цінністю в суспільстві. Саме для захисту прав та інтересів людини покликані діяти всі галузі права України, в тому числі і кримінальне право – для правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства.

Під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження того, хто вчинив злочин, і від застосування щодо нього кримінально-правових заходів примусового характеру. Існує багато версій і думок, щодо самого визначення поняття „звільнення від кримінальної відповідальності. Одні криміналісти вважають, що це одна з форм звільнення від покарання, інші – що звільнення від кримінальної відповідальності рівнозначно звільненню від покарання, треті розглядають цю інституцію, як реакцію держави на посткримінальну поведінку особи, яка не потребує винесення обвинувачувального вироку, оскільки мета покарання може бути досягнута і без реалізації кримінальної відповідальності.

Звільнення осіб від кримінальної відповідальності є одним із найбільш дієвих механізмів вирішення кримінально-правових конфліктів, санкціонованих державою. Хоча існують певні серйозні перешкоди для реалізації норм Кримінального Кодексу щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності : відсутність детального процесуального механізму їх застосування.

Розглядаючи цю тему, є можливість дати відповідь на безліч питань, що стосуються застосування цього інституту, його розвитку; з допомогою розгляду постанов пленумів Верховного Суду України, за наявності великої кількості наукових думок можна встановити детальний механізм застосування положень ІХ розділу ККУ в кожній конкретній ситуації.

Для того, щоб цей інститут повністю виконував, призначену йому роль, необхідно розвивати, вивчати і досліджувати його механізм, розробляти щодо цього практичні рекомендації і настанови, необхідно повністю вивчити всі види звільнення від кримінальної відповідальності, висвітлити усі переваги та недоліки цієї інституції, вивчити певні, необхідні для застосування цієї галузі, умови, проаналізувати можливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, дослідити шляхи застосування інституту за наявності незакінченого злочину, злочину, вчиненого у співучасті і т.д.

Розділ I. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності

1.1 Поняття звільнення від кримінальної відповідальності

Почати слід з дослідження і розкриття змісту поняття "звільнення від кримінальної відповідальності».

Існує багато думок і припущень з приводу визначення цього поняття. Так, Єгоров В. вважає, що це незастосування по відношенню до особи, винної у вчиненні суспільно небезпечного діяння, негативних правових наслідків, передбачених законом за його вчинення, в силу відпадання чи суттєвого зниження суспільної небезпечності злочинного діяння чи особи, яка його вчинила [ 13; c.50 ]. На думку Келіної С. Г, звільнення винної особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин полягає в звільненні її від винесення негативної оцінки її поведінки у формі обвинувального вироку[ 11; c.31]. Баулін Ю.В під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє передбачену законом відмову держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених Кримінальним кодексом України[ 12; с.79 ]. Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" від 23.12.2005 року № 12 - зазначає, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Таким чином, Верховний Суд України, в цілому визнаючи правильність точки зору Бауліна Ю., акцентує увагу на кримінально-процесуальному аспекті даної проблеми: зазначена відмова держави від застосування щодо особи обмежень прав і свобод здійснюється шляхом закриття кримінальної справи судом. І це є правильним, оскільки відповідно до вимог міжнародних договорів України в сфері регулювання основних прав і свобод людини лише суд, забезпечуючи право на доступ до правосуддя, має право поставити вирішальну крапку в припиненні кримінального переслідування особи.

Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи.

Звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома основними ознаками:

1. Не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин, обвинувачувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у конкретному злочині і який виражає негативну оцінку з боку держави- не постановляється.

2. До обвинуваченого не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї втрат і обмежень особистого і майнового характеру.

3. Через відсутність обвинувачувального вироку суду, звільнена від кримінальної відповідальності особа, вважається такою, що не має судимості.

1.2 Класифікація звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності можна класифікувати за такими критеріями:

Залежно від обсягу поширення:

• загальні — передбачені Загальною частиною КК України, дія яких поширюється, за наявності відповідних правових підстав, на всі випадки вчинення злочинів;

• спеціальні — передбачені в окремих нормах Особливої частини КК, дія яких обумовлена наявністю відповідних підстав, пов'язаних з поведінкою винного після вчинення конкретного злочину (спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності).

Залежно від ступеня обов'язковості застосування:

• обов'язкові види — за наявності обставин, вказаних у нормі КК, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов'язковому порядку

• необов'язкові види — їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов'язком.

Залежно від наявності умов звільнення від відповідальності:

• умовні (ст.47 КК — умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК — умовою є незупинення і непереривання давності);

• безумовні (всі інші види).

Кримінальним Кодексом України передбачені такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

а) у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 ККУ);

б) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 ККУ);

в) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 ККУ);

г) у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 ККУ);

д) у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 ККУ);

е) за актом амністії (ч. 1 ст. 44 ККУ; ч. 2 ст. 86 ККУ).

Кожен з цих видів має певні специфічні відмінності та ознаки. Кожен з них може застосовуватись за наявності певних умов, наприклад, за ст. 46 ККУ – необхідними умовами для застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності є:

1) примирення винного з потерпілим;

2) відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину вперше;

4) вчинення злочину невеликої тяжкості.

Щоб правильно зрозуміти суть галузі кримінального права - звільнення від кримінальної відповідальності, дослідити усі його недоліки та переваги, необхідно детально розглянути кожен з його видів, дати визначення великій кількості понять, проаналізувати кожну з умов, передбачених у статтях ІХ розділу ККУ „Звільнення від кримінальної відповідальності”.

Розділ II. Види звільнення від кримінальної відповідальності

2.1 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Дана норма передбачає новий, невідомий попередньому КК, вид звільнення від кримінальної відповідальності. Раніше дійове каяття розглядалось як обставина, що пом'якшувала відповідальність і враховувалась судом при призначенні покарання.

Сутність дійового каяття як підстави обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, але й підтверджує це своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 КК не виключається й у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз'яснювальна робота компетентних органів.

Якщо злочин вчинено у співучасті, питання про звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав всі вимоги, зазначені у ст. 45 КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям допускається, якщо: 1) особа вчинила злочин уперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості; 3) встановлено позитивну посткримінальну поведінку винного, яка виражається у щирому каятті особи, активному сприянні розкриттю злочину, повному відшкодуванні завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.

Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 КК потрібно розуміти те, що: 1) у особи немає непогашеної або не знятої судимості за раніше вчинений злочин будь-якої тяжкості; 2) відсутня кримінальна справа, порушена у зв'язку із вчиненням особою злочину будь-якої тяжкості. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред'явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше, хоч і вчинив кримінально каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності.

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину, щиро шкодує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання

Активне сприяння розкриттю злочину може полягати, наприклад, у повідомленні про всі відомі епізоди й обставини злочинної діяльності, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги у встановленні їх місцезнаходження та затриманні, в активній особистій участі у слідчих та оперативно-розшукових заходах, у видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, або повідомленні про місцезнаходження таких предметів тощо.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Зокрема, це може бути повернення майна, або надання потерпілому рівноцінного майна, компенсація у грошовій формі його вартості, надання допомоги у лікуванні потерпілої особи, у тому числі оплату його вартості, внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати, усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, грошова компенсація тощо).

Отже, якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, щиро покаялась у скоєному, активно сприяла розкриттю злочину та повністю усунула, завдану нею шкоду, вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 ККУ.

2.2 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є новим для вітчизняного кримінального законодавства.

Ст. 46 КК України певною мірою нагадує відомий зарубіжному законодавству інститут медіації як альтернативного способу врегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін.

Підставами звільнення за ст. 46 є дві умови:

а) особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості і примирилась з потерпілим;

б) особа відшкодувала завдані нею збитки, тобто усунула негативні наслідки свого діяння.

Відшкодування завданих збитків та усунення, завданої шкоди за ст. 46 ККУ має бути повним і, на думку потерпілого, достатнім, тобто таким, яке б його задовольнило.

Поняття злочин невеликої тяжкості і відшкодування збитків у ст. 46 ККУ мають те саме значення, як і в ст. 45 ККУ.

Під примиренням потрібно розуміти відмову потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або прохання закрити, вже порушену щодо винного, кримінальну справу. У разі наявності декількох потерпілих винний у злочині, який претендує на звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК, повинен досягти примирення з кожним із них і кожному з потерпілих відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду. Для застосування ст. 46 КК не мають значення мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), а також те, хто виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їх знайомі, родичі, працівники правоохоронних органів).

За наявності декількох потерпілих винний у злочині, який претендує на звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК, повинен примиритися з кожним із них і кожному з потерпілих відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду, в достатній, для кожного з них, мірі.

Важливим є те, що за ст. 46 ККУ, на відміну від ст. 45, не вимагається, щоб винний у злочині покаявся та активно сприяв розкриттю злочину.

Отже, цей вид звільнення є умовним, тобто його можна застосувати лише при наявності конкретних, передбачених у ст. 46 ККУ, умов.

2.3 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки

Особа, що вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням.

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро шкодує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Питання про те, наскільки покаяння є щирим, а не вимушеним, вирішується у кожному конкретному випадку. Без щирого каяття, без справжнього бажання особи відмовитись у подальшому від вчинення злочинів успіх заходів виховного характеру з боку колективу-поручителя є проблематичним, а доцільність звільнення особи від кримінальної відповідальності - сумнівною.

Необхідною умовою є наявність клопотання. За своїм змістом дане клопотання повинно містити:

1) мотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила заборонене ККУ діяння, і передати її йому на поруки;

2) зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів.

Клопотання має виходити саме від колективу підприємства, установи чи організації і відображати волевиявлення його більшості. Клопотання про передачу особи на поруки приймається на загальних зборах колективу. Клопотання, порушене не колективом, а керівними органами підприємства, установи чи організації, не визнається матеріально-правовою і процесуальною передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК. Не має жодного значення, колектив якого саме підприємства, установи чи організації має право звернутись із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності і передачу особи йому на поруки.

Такий вид звільнення від кримінальної відповідальності є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі ст. 47 ККУ за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру, не порушуватиме умов передачі на поруки (порушення трудової дисципліни, усталених правил співжиття на роботі, в побуті і сім'ї, ігнорування заходів виховного характеру) та громадського порядку. Порушеннями громадського порядку необхідно визнавати, зокрема, адміністративні правопорушення, які посягають на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у нетверезому стані, порушення тиші у громадських місцях тощо). Остаточне відпадання загрози бути притягненим до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин відбувається лише після того, як сплив однорічний строк поручительства колективу підприємства, установи чи організації.

У разі порушення умов передачі на поруки особа, згідно з ч. 2 ст. 47 КК, притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

КК 2001 р., на відміну від ст. 51 попереднього КК, прямо не забороняє передавати на поруки особу, щодо якої раніше вже застосовувався даний вид звільнення від кримінальної відповідальності. На відміну від КК 1960 p., звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки у новому ККУ прямо не ставиться у залежність від визнання того, що виправлення і перевиховання особи можливе без застосування кримінального покарання.

2.4 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості може бути звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 48, у зв’язку із зміною обстановки, внаслідок чого, вчинене нею діяння, втратило суспільну небезпечність або якщо ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Тут потрібно зауважити дві, необхідні для звільнення від кримінальної відповідальності, умови:

1) сфера можливого застосування ст. 48 КК обмежується лише злочинами невеликої або середньої тяжкості;

2) по-друге, особа повинна вчинити злочин вперше.

У цьому значенні зміна обстановки означає передусім істотну зміну соціально-економічних, політичних або духовних засад життєдіяльності суспільства, яка відбувається незалежно від волі винної особи і внаслідок чого втрачається суспільна небезпечність не лише конкретного злочину, а й подібних йому діянь (наприклад, скасування надзвичайного стану, перехід країни від воєнного часу до мирного або від однієї системи господарювання до іншої). Зміна обстановки може стосуватись як всієї країни, так і окремих територій, населених пунктів

Щодо втрати особою суспільної небезпечності, то це - об'єктивні зміни умов життєдіяльності конкретного суб'єкта, які позитивно і ефективно впливають на нього і свідчать про те, що він не вчинятиме суспільно небезпечних діянь у майбутньому.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від декриміналізації, коли на час розслідування або розгляду справи у суді те чи інше кримінально каране діяння вже виключено законодавцем із кола злочинів. У таких випадках підлягає застосуванню правило про зворотну дію в часі закону про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння (ч. 1 ст. 5 КК). Ст. 48 КК, не заперечуючи типову законодавчу оцінку діяння як злочинного, виходить з того, що кримінальна протиправність повинна бути наявною на момент не лише вчинення діяння, а й розслідування і розгляду справи у суді. Під час вчинення діяння воно містило склад конкретного злочину, і ця підстава кримінальної відповідальності на момент вирішення питання про звільнення особи від відповідальності за ст. 48 КК не усувається, оскільки кримінальний закон залишається незмінним.

У ст. 48 КК йдеться про зміну обстановки - про об'єктивні та суб'єктивні умови, під впливом, яких особа, що вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною, або, вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність.

Цей вид звільнення не є винятком, так як він також є умовним: лише та особа, яка вчинила злочин вперше і цей злочин відноситься до категорії злочинів невеликої та середньої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 48 ККУ.

2.5 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, за ст. 49 ККУ.

Правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплив значний період часу. Враховується також презумпція про втрату суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З точки зору багатьох науковців, кримінальна відповідальність може бути ефективною лише у тому разі, коли притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплив тривалий строк, є актом, що суперечить принципу гуманізму та набуває якостей необґрунтованої помсти з боку держави.

Існування такої галузі звільнення від кримінальної відповідальності, як закінчення строків давності пояснюється непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а також процесуальними труднощами відновлення подій минулого.

Ст. 49 ККУ передбачає три, необхідних для звільнення, умови: а) закінчення, зазначених у законі, строків; б) невчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; в) неухилення особи від слідства або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 49 ККУ особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину. Застосовуючи ст. 49 КК щодо злочинів з матеріальним складом, в яких настання суспільно небезпечних наслідків може бути віддалене від вчинення протиправного діяння, слід враховувати те, що ч. З ст. 4 КК часом вчинення злочину визнає час вчинення передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Наприклад, строк давності у разі вчинення вбивства починає спливати не з дня настання біологічної смерті людини, а з часу заподіяння їй смертельного поранення.

Для незакінченого злочину закон не встановлює особливих правил, пов'язаних із регулюванням строків давності. При вчиненні готування або замаху строк давності починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, що не залежали від волі винного. Початковим моментом обчислення строку давності щодо співучасника є день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діяння виконавцем.

Враховуючи правила, встановлені кримінально-процесуальним законодавством (ст. 89 КПК), при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК, перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Ухилення від слідства або суду це будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, перехід на нелегальне становище тощо). Якщо ухилення від слідства або суду набуває форми вчинення злочину середньої тяжкості або більш тяжкого злочину (наприклад, втеча з-під варти - ст. 393 КК), застосовується положення не про зупинення строку давності (ч. 2 ст. 49 КК), а про переривання цього строку (ч. З ст. 49 КК).

Давність не може розглядатись як вибачення злочинцеві за вчинене незалежно від його подальшої поведінки. Вчинення нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тому КК 2001 р. не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності. Згідно із ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, і обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Перебіг зазначених у законі строків давності, як правило, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, яке має здійснюватися незалежно від розсуду суду. Ч. 4 ст. 49 ККУ встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Тобто, закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для зазначених особливо тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. У тому разі, коли суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності. Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк.

Ч. 5 ст. 49 ККУ передбачає, що особи, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, передбачені у статтях 437-439, повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

2.6 Звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії та помилування

Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК. Існування даного інституту відповідає принципам гуманізму, демократії та ліквідації кримінально-правової репресії.

Амністією слід визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання або заміну покарання чи його не відбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія оголошується законом України у відношенні певних категорій осіб, як правило, не частіше одного разу протягом календарного року.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі Президента України осіб.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні», законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Ст. 3 цього закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії. До них віднесені: 1) особи, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; 3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попередньому пункті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, щодо яких амністія не застосовується.

Амністія, будучи підставою звільнення від кримінальної відповідальності, не може порушувати врегульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому ч. 2 ст. 5 цього ж закону визначає, що амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

Звільнення на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний заперечує проти цього.

Розділ III. Особливі питання звільнення від кримінальної відповідальності

Усі питання щодо кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх зафіксовано у ХV розділі ККУ. Закон передбачає звільнення неповнолітніх за ст. 97 та ст. 106 ККУ.

Згідно ч. 1 ст. 97 неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує примусові заходи виховного характеру. Перелік цих заходів зафіксовано у ч. 2 ст. 105 ККУ : застереження, обмеження дозвілля (обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборона відвідувати певні місця), передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання, покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на правильне формування особистості неповнолітніх.

Слід зауважити, що передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу і тільки за місцем навчання чи за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього. Покладення обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки, як примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти або заробіток. До спеціальних навчально-виховних установ направляються неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. До таких установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Учні тримаються в зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації — до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації — 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду відповідно 15 і 19 років. Відповідно до ч. 3 ст. 97 ККУ у разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

3.2 Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Ще одним видом звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності є закінчення строків давності притягнення до такої відповідальності. Порівняно з застосуванням цього виду до повнолітніх, строки дещо зменшені:

· 2 роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

· 5 років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

· 7 років – у разі вчинення тяжкого злочину;

· 10 років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Умовами застосування цього виду є закінчення зазначених строків, а також невчинення протягом цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства і суду.

Отже, питання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх має певні відмінності, що пов’язано з урахування психофізичних особливостей неповнолітнього, недостатнім його фізичним і психічним розвитком.

3.3 Звільнення від кримінальної відповідальності за добровільної відмови

Відповідно до ч. 2 ст. 17 ККУ особа, що добрровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Так, особа , що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину готування до злочину або замах на злочин. Якщо в діянні, яке вчинене особою до добровільної відмови вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування або замах відповідальність виключається.

Ч. 2 ст. 17 ККУ має велике значення в попередженні закінчення злочинів, так як сприяє відмові від продовження і закінчення розпочатого злочину.

Висновки

Аналіз питання звільнення від кримінальної відповідальності допомагає закріпити набуті знання в галузі кримінального права, суттєво розширити погляди на вітчизняне законодавство, зрозуміти всі його переваги та виявити певні прогалини у ньому; з’ясування усіх особливостей і умовностей допомагає ширше трактувати зміст поняття звільнення від кримінальної відповідальності. Дослідження цієї теми дає відповідь на цілу низку важливих питань щодо застосування цієї інституції, а саме: які підстави застосування положень Розділу ІХ ККУ, які умови необхідно для цього виконати, яка категорія осіб підлягає такому звільненню, які особливості закон передбачає для неповнолітніх.

Специфіка розгляду цього питання полягає у тому, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності у новому Кримінальному Кодексі зазнав значних змін, зокрема, новий КК виділив його в окремий розділ, змінено багато умов та положень.

Новий Кримінальний Кодекс України відображає досягнення сучасної науки кримінального права, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принцип гуманізму та законності.

Звільнення від кримінальної відповідальності - ІХ розділ ККУ передбачає шість видів такого звільнення: звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям особи, з примиренням особи з потерпілим, у зв’язку із зміною обстановки, з передачею особи на поруки, у зв’язку з закінченням строків давності та за актом амністії та помилування. Закон передбачає також звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх. Кожен з цих видів має свої специфічні особливості, умови та потребує детального вивчення, кожен вид потрібно конкретизувати та деталізувати під ситуацію, що вимагає кримінально – правового регулювання.

Звільнення від кримінальної відповідальності – врегульована кримінальним і кримінально – процесуальним законодавством, відмова держави в особі компетентних органів від засудження того, хто вчинив злочин і від застосування щодо нього кримінально – правових заходів примусового характеру. Але не слід вважати цю відмову вибаченням зі сторони держави, так як в деяких випадках, зокрема передбачених у ІХ розділі Кримінального кодексу, притягнення особи до кримінальної відповідальності та призначення покарання не виконує основної цілі покарання, а являє собою прояв антигуманності, не відповідає сучасним засадам суспільства. Тому необхідно якомога ширше розкривати суть цього інституту і вдосконалювати механізм його практичного застосування.

Втілення положень інституту звільнення від кримінальної відповідальності в життя, широке його застосування має загалом поліпшити ситуацію в суспільстві, створити умови для нормального здійснення правосуддя та розвитку України на шляху до соціальної правової держави.

Використана література

1. Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 р. зі змінами і доповненнями станом на 8.08.2006 р.

2. Конституція України.

3. Закон України „ Про застосування амністії в Україні” від 1. 10. 1996 р.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 „ Про практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності”.

5. Науково – практичний коментар до ККУ. – 4-те вид., / За редакцією С. С. Яценко. – К. : 2005 р.

6. Матишевський П. С. Кримінальне право України (Загальна частина). - Юрінком Інтер, 2001 р.

7. Кримінальне право України (Загальна частина). Бажанов М.І., Сташис В.Я. -К.,-Х.,2001 р.

8. Фріс П.Л. „Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник”. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004 р.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 31.05.2002р. „ Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру”.

10. Келіна С.Г. Теоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності. М., 1974.

11. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004.

12. Егоров В.С. Теоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності. – М., 2002.