Курсовая работа: Лісова та лісопереробна промисловість України
Курсовая работа: Лісова та лісопереробна промисловість України
МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
«ОСТРОЗЬКА
АКАДЕМІЯ»
Економічний
факультет
Кафедра
економічної теорії
Курсова
робота
на тему:
ЛІСОВА ТА
ЛІСОПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ
Виконала
студентка
економічного
факультету
групи
Е-11
Зварика Марія Сергіївна
Науковий керівник:
викл.-стаж. Іванчук
Н.В.
Острог, 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВОЇ ТА ДЕРЕВООБРОБНОЇ
ПРОМИСЛОВОСТІ
1.1 Сутність лісової та лісопереробної промисловості України
1.2 Структура лісової та лісопереробної промисловості
1.3 Принципи територіального розташування підприємств лісової та лісопереробної
промисловості
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1 Загальна характеристика лісової та лісопереробної
промисловості України
2.2 Показники функціонування лісової та деревообробної
промисловості України
2.3 Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ
ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
3.1 Перспективи розвитку лісової та лісопереробної промисловості
3.2 Упровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової та
лісопереробної промисловості України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Ліси України —
національне багатство і належать українському народу. Тому кожен громадянин
Української держави має право на отримання повної інформації як про стан лісів,
так і про переваги та недоліки проваджуваної щодо лісів політики. Ліси України
за призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні,
санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційне
значення. Лісова промисловість України сформувалась під впливом цілої низки
факторів. Обмеженість лісових ресурсів України помітно впливає на розміри та
внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне
місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії. Ресурси
деревини у країні скорочуються; для збереження теперішнього рівня виробництва
треба щороку закуповувати деревину та її продукти за рубежем. Залучення до
господарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому
використанню усієї біомаси дерева, вторинних та інших матеріалів та вивільненню
цільної деревини за рахунок застосування замінників. Це обумовлює актуальність
даної теми дослідження.
Мета дослідження
полягає у визначенні шляхів удосконалення функціонування лісової та
лісопереробної промисловості України на основі особливостей сучасного їх стану
та вивчення теоретичних аспектів даної проблематики.
Для досягнення
поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
1) визначити сутність
лісової та лісопереробної промисловості;
2) охарактеризувати
структуру лісової та лісопереробної промисловості;
3) визначити
принципи розміщення ЛПК;
4) дати загальну
характеристику лісової та лісопереробної промисловості України;
5) проаналізувати
показники функціонування лісової та лісопереробної промисловості;
6) оцінити
особливості територіальної організації лісової та лісопереробної промисловості
в Україні;
7) визначити
перспективи розвитку лісової та лісопереробної промисловості;
8) дослідити
можливість впровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової та
лісопереробної промисловості.
Об’єктом
дослідження є лісова та лісопереробна промисловість України, а предметом —
особливості територіальної організації та показники розвитку лісової і лісопереробної
промисловості України.
У процесі
дослідження було використано такі методи, як аналіз, синтез, порівняння,
табличний метод, статистичний метод обробки динаміки рядів.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ
АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
1.1.
Сутність лісової та
лісопереробної промисловості
Лісова
та лісопереробна промисловість є важливою складовою економіки України. Її
зародження відбулось в кінці 18 — на початку 19 століття. Саме на цей період
припадає виникнення лісопильно-деревообробних та меблевих підприємств. У другій
половині 19 століття розвиток даної галузі промисловості зазнає певних зрушень —
з’являється лісохімічне виробництво. З виникненням автоматизованих механізмів,
завершилось формування лісової та лісопереробної промисловості в 1950-1990
роках. На підприємствах почали впроваджуватись механізовані та автоматизовані
лінії, новітнє устаткування з програмним керуванням, сучасні технології та матеріали,
особливо в меблевому виробництві[8, c.32].
Лісова
промисловість на даний момент має невелику частку в господарстві України (в
загальному промисловому виробництві—2,7%, чисельність зайнятих в даній
галузі—5,5%), але вона визначається, насамперед, наявністю великих (у
порівнянні з іншими країнами) ресурсів. Проте водночас лісопромисловий комплекс
формується в умовах малої кількості лісів, недостатніх запасів лісової сировини
на даній території[17, c.48].
Нині
господарське значення деревини в нашій країні дуже займає не значну позицію. Це
пов’язано з обмеженістю ресурсів та з їх широким використанням в різних галузях
господарства. Деревина насамперед широко використовується в будівництві, різних
галузях промисловості, на транспорті, в сільському господарстві. Значення
лісопромислового комплексу зростає і у зв’язку з необхідністю різкого
збільшення виробництва в державі різноманітних пакувальних матеріалів,
виготовленням високоякісного паперу для друкування грошей та інших цінних
паперів тощо. Загалом у сучасних умовах практично жодна галузь не може обійтись
без застосування деревини та виробів з неї. Незважаючи на прогресивні
тенденції, що відображають процес заміни деревини в окремих сферах виробництва
на інші матеріали, такі як залізобетон, метал, пластмаса, потреба у деревині не
зменшується, а навпаки зростає. Одним з чинників збільшення попиту на лісові
матеріали виступає науково-технічний прогрес, який відкриває нові напрями її
використання і розширює сферу споживання. Цінні властивості деревини розкриваються
і нині. Висока споживча вартість деревини пояснюється насамперед вигідним в
порівнянні з іншими матеріалами природними фізико-механічними і хімічними
властивостями та відносною дешевизною і порівняною легкістю заготівлі матеріалу[5,
c.148].
Власне
лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення
продуктивності лісів, посилення їх екологічних функцій, лісовпорядкування,
захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належить
лісництвам. Головним принципом веденням лісового господарства є комплексність,
що дає змогу передбачити, крім відтворення ресурсів деревини, охоронну та
екологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку
лісорубних решток тощо[18, c.301]. За останні 12 років темпи відтворення лісів в Україні
сповільнилися. Так з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при
чому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від
оптимального рівня, хоча в країні є чимало не використовуваних і
низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплекс
України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час її
потреби в деревинній сировині задовольняються лише чверть національного
продукту. При цьому власні деревні відходи використовуються лише на 50-60%[7, c.204]. Тож, виробнича
діяльність лісопромислового комплексу спрямована на ефективне використання всіх
властивостей деревини, яка є вихідною сировиною для багатьох деревообробних і
переробних виробництв.
Загалом
лісопромисловий комплекс технологічно об’єднує галузі промисловості і лісового
господарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, механічну,
хіміко-механічну і хімічну переробку. Зараз в Україні на базі заготівлі,
обробки і переробки деревини існує більше ніж 800 підприємств, які самі себе
забезпечують, 12,4 тис. виробництв, що входять до складу підприємств і
організацій не лісопромислового комплексу, та 3,2 тис. малих підприємств.
Найбільшу частку складають лісопильні підприємства (57%) та підприємства, що
виробляють будівельні деталі із деревини (23%).
Ліси
становлять основу ЛПК. Завдяки лісам утримується в біосфері ряд хімічних
елементів та вода. Також ліси активно взаємодіють з тропосферою, визначаючи
рівень кисневого та вуглецевого балансу. Разом з цим ліси дають продовольчі
ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські
рослини, мають санітарне, рекреаційне й екологічне значення. Вони створюють
сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства. Саме ліси
сприяють формуванню лісової промисловості загалом[15,
c.152].
Лісова
промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею,
механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні
матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та
інше. Лісова промисловість безпосередньо передбачає вирощення лісів та їх
заготівлі для подальшого використання лісопереробній промисловості.
Тож,
для конкретнішої характеристики лісової промисловості, перш за все, важливо
визначити особливості лісів та території України. Насамперед визначимо чим
являється ліс. Отже, ліс — територія з високою щільністю дерев.
Ліси
відрізняються від лісистих місцевостей за ознакою змикання покриву: в лісі
гілки та листя крон окремих дерев перекривається, хоча, при цьому, і можуть
існувати ділянки відкритої місцевості — галявини. Лісиста ж місцевість
характеризується практично повсюдною наявністю відкритого ґрунту, з деревами,
віддаленими одне від одного на відстань більшу, ніж радіуси їхніх крон [19, c.74].
Важливо зазначити, що ліси виконують ряд функцій, найважливішими з
яких є політичні, екологічні, економічні та соціальні.
1)Політичні: ліси є
об'єктом міжнародної політики щодо збереження природи на планеті та сталого
розвитку людської спільноти (Україна серед інших країн взяламіжнародні
зобов'язання щодо сталого розвитку лісів).
2) Екологічні: ліси –
найефективніший засіб стабілізації навколишнього природного середовища (60 %
кисню виробляє рослинність). Вони виконують оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції,
нейтралізують шкідливі викиди в атмосферу, поглинають окис вуглецю, збагачують
повітря фітонцидами (1 га фільтрує до 70 тонн пилу); ліси виконують захисні
функції щодо охорони земель від водної і вітрової ерозії та запобігають
процесам опустелення (що особливо важливо для Півдня і Сходу країни); ліси
виконують водоохоронні функції, закріплюють береги рік і водойм; ліси є
об'єктами природно-заповідного фонду, середовищем для збереження унікальних
ландшафтів, об'єктів рослинного та тваринного світу[11, c.272].
3) Економічні: ліси є
джерелом отримання деревини та недеревних продуктів (гриби, ягоди,лікарські
рослини тощо); ліси є базою розвитку мисливського господарства, туризму,
санітарно-оздоровчих закладів та місць відпочинку; захисні лісові насадження та
полезахисні лісові смуги підвищують урожайність сільськогосподарських культур
(вартість приросту врожаю у 2-3 рази перевищує витрати, пов'язані з
полезахисним лісорозведенням); ліси є джерелом формування ринку послуг для
розвитку малого і середнього бізнесу; реалізація деревини, інших ресурсів лісу
та надання послуг є джерелом поповнення державного бюджету[11, c.273].
4) Соціальні: лісове
господарство надає робочі місця для місцевих громад, покращує умови їх життя,
особливо у депресивних районах; ліси відкриті для доступу місцевого населення
для їх життєзабезпечення (паливо, гриби, ягоди, випас худоби); місцеві громади
отримують частину природної ренти від експлуатації лісових ресурсів на свій
соціальний розвиток ; ліси виконують рекреаційні, естетичні та виховні функції.
Порівняння показників реальних та нормальних лісів показало, що на даний час
типовий стан українських лісів характеризується таким:
— густина насаджень і об’єм деревини в молодих лісах перевищують
відповідні характеристики нормального лісу;
— для насаджень середнього віку характеристики реальних лісостанів
близькі до характеристик нормальних лісів;
— починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різке
зниження запасів у реальних лісостанах, порівняно з нормальними лісами;
— стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок різного роду рубок,
пов’язаних із «доглядом» за лісом. Такі ліси, як правило, наближаються до
розряду деградованих. З огляду на виснаженість українських лісів та беручи до
уваги низький внесок лісового господарства в економіку країни, можна було б
запропонувати значно обмежити вирубку. Проте така пропозиція мала б сенс, якби
весь ліс в Україні був природним. Насправді ж половина його є штучним,
посадженим.
Лісове господарство і сьогодні існує в рамках старої соціалістичної
системи господарювання, яка найбільш потворно вмонтувалась у ринкове оточення.
На даний момент в Україні в лісовому господарстві складається ряд особливостей,
які роблять цю галузь дуже привабливою для зловживань та порушень. Неефективна,
непрозора організація лісових відносин не сприяє ані підвищенню продуктивності
лісів, ані динамічному розвитку галузі[21, c.212].
Тож, як бачимо зараз, лісова промисловість України працює не на
повну потужність і часто є збитковою.
За підтримки уряду України, планується поновити стратегічний
підхід до вирощування лісів. Цей проект затверджено цільовою програмою «Ліси
України» у вересні 2009 року, але конкретних зрушень у вирішенні проблеми
нестачі лісів поки-що не відбулось. Площа лісів продовжує зменшуватись з кожним
роком.
Оскільки народне господарство України відчуває гостру нестачу
деревної сировини, найважливішим напрямом є підвищення ефективності
використання наявних лісових ресурсів на основі їх більш глибокої
хіміко-механічної переробки.
Отже,
лісопромисловий комплекс України представлений лісовою та лісопереробною
промисловістю. Загалом можна сказати, що вирощування лісів та лісозаготівля
потребують значного удосконалення задля ефективності роботи даних підприємств.
Адже, якщо нічого не робити зараз, то вже через декілька років лісова
промисловість взагалі занепаде, оскільки не буде сировинної бази для даної
галузі. Також, для лісозаготівлі є важливим використання нових обладнань, які
допомагатимуть зменшити кількість відходів при первинній обробці деревини.
1.2
Структура лісової та лісопереробної
промисловості
Основою
ЛПК України є лісове господарство. Воно веде облік і проводить роботу щодо
збереження лісів, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їх якості,
сприяє раціональному використанню лісового фонду країни. Основи ведення
лісового господарства визначають відповідні законодавчі акти (Лісовий кодекс
України, лісове законодавство).
Оскільки,
лісова промисловість — це сукупність галузей, які так чи інакше пов’язані з
лісом, деревиною та їх використанням, то вона має певну структуру. Отже,
лісопромисловий комплекс включає в себе лісозаготівельну, деревообробну,
лісохімічна, целюлозно-паперову промисловості.
Лісова
(лісозаготівельна) промисловість лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину
та здійснює її первинну обробку. Її продукцією є ділова деревина, яка потім
слугує сировиною для лісопильної, фанерної, тарної промисловості,
використовується у будівництві, гірничо-хімічній промисловості, дрова
(використовуються як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.
Істину деревину заготовляють у лісовому господарстві (рубки огляду і
санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки,
сосни)[22, c.180].
Деревообробна
промисловість безпосередньо займається обробкою деревини й виготовляє з неї
певний асортимент матеріалів. В свою чергу деревообробна промисловість
поділяється на лісопильну, фанерну, деревостружкову, деревоволокнисту, меблеву.
Особливістю деревоволокнистої та деревостружкової промисловості є те, що вона
для свого виробництва комплексно використовує відходи з лісокомбінатів. Меблева
промисловість є єдиною у лісовиробничому комплексі, яка дає продукцію на
експорт, тому для даної галузі є особливо важливим підвищення якості сировини.
Лісохімічна
промисловість включає пірогенетичне (суха перегонка деревини),
каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне
виробництво. Сировинними ресурсами для даної промисловості слугують дрова
листяних порід, з яких шляхом піролізу отримують деревне вугілля, оцтові
порошок та кислоту, формалін, метиловий спирт, карбамідні смоли. Соснова живиця
і сосновий пневий осмол застосовують для виробництва каніфолі, скипидару та
ефірної олії; дубова кора — для дубово-екстрактного виробництва. Продукцію
лісохімічної промисловості використовують у хімічній, металургійній і харчовій
промисловості[22, c.183].
Целюлозно-паперова
промисловість включає в себе підприємства, що з рослинної сировини виробляють
папір, картон, вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну
масу), целюлозу. Основною сировиною галузі є деревина хвойних порід та відходи
її обробітку, також стебла очеретинку, солома, костриця конопель та льону,
рогіз, стебла бавовнику, макулатура і ганчір’я. продукція даної галузі є дуже
затребуваною, оскільки використовується майже у всіх галузях сільського
господарства та в побутi.
Тож,
зараз промисловий потенціал, створений на галузях лісопромислового комплексу
цілком забезпечує потреби на внутрішньому ринку у лісопильній продукції,
плитних матеріалах, меблях і інших видах продукції з деревини. Однак велика
кількість товарів, через їх високу собівартість унаслідок значних цін на
енергоносії, сировину і матеріали виявились неконкурентоспроможними на
внутрішньому і зовнішньому ринках[6, c.96].
Тож,
лісопромисловий комплекс формується на основі лісового господарства країни.
Залежно від кількості лісових ресурсів, наявних у країні, створюється ресурсна
база, яка в подальшому і сприяє розвитку галузі. Лісова та лісопереробна
промисловість має розгалужену структуру, зокрема, вона включає
лісозаготівельну, деревообробну, лісохімічну та целюлозно-паперову
промисловості. Найбільшу частку промисловості становить меблева промисловість,
яка є підгалуззю деревообробної промисловості. Ефективне функціонування лісової
галузі господарства можливе лише за узгодженої роботи та взаємозв’язку всіх
підгалузей промисловості.
1.3 Принципи
територіального розташування підприємств лісової та лісопереробної
промисловості
лісова
лісопереробна деревообробна промисловість
Загальна
площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі територія,
вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території країни —15,6%, запаси деревини
— 1,74 млрд. м кб. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів
лісового господарства, решту передано у безстрокове користування
сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і
відомствами.
Виснажлива
вирубка лісів під час Другої світової війни спричинило нерівномірний розподіл
лісових насадження за віковими групами. Зараз ці показники становлять: молодняк
45%, середньовіковий ліс 38%, дозріваючий ліс 10%, стиглий ліс 10%. В той час
як оптимальні показники мають становити 32, 34, 17 і 17% відповідно. У лісовому
фонді України переважають твердолистяні та цінні хвойні породи. Насадження
хвойних порід займають 43% загальної площі, з них 33% складає сосна. У
твердолистяних породах переважають бук та дуб, які становлять 32%. Також значну
частку твердолистяних дерев становлять клен, черешня, груша, що дають цінну сировину
для меблевої промисловості. Характерною особливістю є нерівномірне розміщення
ресурсів деревини. Найбільша їх концентрація в Українських Карпатах (40,5%
площі регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісовій зоні цей
показник — 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать
Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і
Чернівецька області[19, c.107].
Нерівномірність
розміщення лісових ресурсів спричинена певними природними умовами, але в основному
— від впливу господарської діяльності людей, яка загалом звелась до винищення
лісів. Так, лише з 1814 по 1914 років площа лісів на території України
зменшилась на третину. Також значної шкоди задала аварія на Чорнобильській АЕС,
що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів.
В
основу сучасного розміщення лісопромислового комплексу покладені такі принципи:
1) наближення
підприємств до ресурсів деревної сировини і районів споживання продукції;
2) наближення
до енергетичних ресурсів і водних джерел, враховуючи велику енерго- і
водомісткість ряду виробництв;
3) спеціалізацію
і комплексний розвиток окремих районів, необхідність прискореного їх розвитку;
4) наявність
трудових ресурсів[4, c.243];
Певний
вплив на розміщення галузі мають також традиції окремих районів з обробки і
переробки деревини, що сформувалися протягом тривалого періоду.
У
даний час в Україні найбільш розвинута лісозаготівельна та меблева
промисловості. Ці підприємства орієнтуються на ресурси, тому вони розташовані
переважно в Карпатському та Поліському регіонах.
Підприємства
меблевої промисловості орієнтуються на споживача, тому вони розташовані в основному
у великих містах та поблизу них. Останнім часом в усіх регіонах з’явились
приватні майстерні й заводи, що виготовляють меблі. Тож, зараз підприємства
меблевої промисловості можна зустріти практично скрізь, лише на території південної
України їх дещо менше[6, c.96].
Також
значного розвитку в Україні досягла і целюлозно-паперова промисловість. У
своєму виробництві вона орієнтується на сировину, водні ресурси, електроенергію
та кваліфіковану робочу силу, тому і розташовані переважно в лісопромислових
районах — Карпатському і Поліському. Деревообробна промисловість розміщена
досить рівномірно, хоча, все ж, у районах концентрації сировини вона дещо
більша.
Як
уже зазначалось підприємства лісохімії переробляють деревину різних порід
дерев, а також у своєму виробництві використовують кору, живицю, гілки дерев,
хвою тощо, тому у своєму функціонуванні вони орієнтуються на лісопромислові
райони.
Гідролізна
промисловість є порівняно молодою галуззю лісопромислового комплексу, тому вона
ще не досить розвинена. Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові
заводи, які розташовані у Верхньодніпровську Дніпропетровської області та
Запоріжжі[15, c.164].
Вигідне
географічне розташування України і промисловий потенціал, створений на
підприємствах лісової і деревообробної промисловості, наявність якісних
місцевих лісосировинних ресурсів і кваліфікованих робітників, а також інженерно-технічних
кадрів додають підприємствам галузі інвестиційну привабливість, а також
перспективу для подальшого розвитку.
Як
бачимо, території з найбільшою лісистістю в Україні — це Карпатські та Кримські
гори, а також Полісся. Саме в цих районах лісова промисловість досягла свого
найбільшого розвитку, оскільки майже всі підгалузі лісового господарства
орієнтуються в першу чергу на наявні на певній території ресурси, а потім вже
на всі інші фактори, такі як енергозабезпеченість та наявність трудових ресурсів.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА
ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1 Загальна характеристика лісової та лісопереробної
промисловості України
Як уже зазначалось вище, лісопереробна промисловість — це галузь
лісової промисловості, яка займається обробкою деревини для подальшого
використання в інших підгалузях. Особливістю даної промисловості є споживання
великої кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки, пластмаси,
хімічні волокна та ін.). Як нам відомо, лісопереробна промисловість включає фанерну,
деревостружкову, деревоволокнисту, меблеву промисловості.
Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях,
Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові,
Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку,
Івано-Франківську, Чернівцях. За виробництвом фанери Україна значно відстає від
інших країн.
Меблева промисловість є найбільш розвиненою серед інших
деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у
лісопромисловому комплексі країни. Ефективний розвиток сучасного меблевого
виробництва як такого, що з одного боку споживає природні ресурси (насамперед
лісові — деревину), а з другого — чинить негативні впливи на довкілля, можливий
лише за умови врахування екологічної складової шляхом впровадження систем
екологічного менеджменту та екоаудиту. Меблева промисловість України, яка
формувалася в умовах командно-адміністративної системи, була орієнтована на
задоволення потреб планової економіки в уніфікованих, багатофункціональних
меблях без врахування смаків потенційних покупців, у той час як меблева
промисловість інших країн розвивалася у напрямку задоволення динамічно змінюваних
— особливо в останні роки — потреб споживачів, внаслідок чого значних успіхів
тут досягнуто у сфері якості та дизайну меблів, які є визначальними чинниками
при прийнятті рішення про купівлю[25]. Це і стало однією з найважливіших причин
малої конкурентоспроможності меблів, вироблених в Україні.
Виробництво деревостружкових плит виникло в Україні досить недавно
— наприкінці 50-х років. Незважаючи на відносно високий рівень виробництва
деревостружкових плит, їх ввіз на територію України зріс за період 1970-1990рр.
у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості.
Виробництво деревостружкових плит сконцентроване в Костополі, Сваляві, Тересві,
Брошневі, Києві та ін.
Виробництво деревостружкових та деревоволокнистих плит тісно
пов’язані, оскільки вони виробляються з відходів лісової промисловості[18, c.347].
На даний момент деревообробна промисловість бурхливо розвивається.
У великих містах і довкола них постійно створюються все нові підприємства даної
галузі. Вони виготовляють за новітніми іноземними технологіями вікна та двері,
паркет і вагонку, дерев’яні панелі тощо. Асортимент і якість продукції постійно
зростають. Відбувається і подальша територіальна конкуренція виробництва з
наближенням його до масового споживача.
Розглядаючи структуру лісопромислового комплексу загалом, не можна
оминути таких його важливих складових як целюлозно-паперова, лісохімічна та
гідролізна промисловості.
Папір
в Україні почали виробляти давно, більш як 400 років тому. Головним компонентом
для одержання целюлози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев,
відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають
обробці і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна
виготовляти з очерету та соломи. Її використовують для виробництва паперу і
картону в подальшому. Великі підприємства даної промисловості є в Києві
(картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний
завод), Корюківці Чернівецької області (фабрика технічних паперів), Малині
Житомирської області (паперова фабрика)[18, c.347].
З 2006-2008рр. обсяг виробництва паперу знизився з 369тис. т до
100тис. т внаслідок відсутності коштів на модернізацію виробництва, оновлення
продукції та поліпшення її конкурентоспроможності на внутрішньому та
зовнішньому ринках[23]. Тому зараз для підвищення рентабельності функціонування
целюлозно-паперової промисловості використовується нова сировина, новітні
технології, випускаються шпалери, учнівські зошити, туалетний папір та інша
продукція.
Лісохімічний
підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість,
гідроспергетичне (суха перегінна деревина), каніфольно-терпентинне,
хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво. Підприємства лісохімії
використовують хвойну деревину, кору, гілки дерев, живицю тощо, тому у своєму
розміщенні вони орієнтуються на лісопромислові райони.
Лісохімічний
підкомплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля,
оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі,
флотаційні масла, карбамідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для
виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову
живицю, пне вий сосновий осман, дубову кору.
Перші
лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і
вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося
виробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво[13, с.196].
Гідролізна
промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу
деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома,
костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові
дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.). Сировиною є тирса та інші
відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та
соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця.
Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами
лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості.
Отже,
лісопереробна промисловість має досить розгалужену сітку та включає в себе
меблеву, фанерну, промисловість деревоволокнистих та деревостружкових плит,
целюлозно-паперову промисловість, лісохімічну та гідролізну. Більшість з цих
підгалузей залежать одна від одної. Так, промисловість деревостружкових та
деревоволокнистих плит використовує вторинну продукцію меблевої промисловості,
тобто працює на відходах її виробництва. Саме це є причиною того, що часто
підгалузі деревообробної промисловості розташовані поруч. Аналізуючи дані по
підгалузям лісової промисловості в цілому, можна сказати, що вони є досить
молодими, а отже і перспективними для розвитку. Основною перешкодою для
розвитку є застаріле обладнання та нераціональне розміщення підприємств.
Поліпшення розміщення в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібних
відомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництва
в Подільському, Причорноморському, Придніпровському районах, будівництва нових
підприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення.
2.2Показники
функціонування лісової та лісопереробної промисловості
У роботі аналізується, перш за все, стан використання лісових
ресурсів постійними лісокористувачами, підпорядкованими Держкомлісгоспу,
оскільки за цим відомством закріплена найбільша частка лісових земель (68 %).
За даними Держкомлісгоспу приріст деревини в лісах України
становить 24,0 млн. м кб. Середній приріст деревини на 1 га вкритих лісом
земель в останньому десятилітті має тенденцію до зростання (у 1996 році
становив 4,0 м3) .Площа вкритих лісовою рослинністю земель за останні 30 років
зросла майже на 1 млн. га, а запас деревини в лісах збільшився у 2 рази.
Позитивна тенденція спостерігається й у збільшенні середніх запасів на 1 га
вкритих лісовою рослинністю земель. Зокрема, запас хвойних насаджень зріс на 90
м3, твердолистяних – 78 м3, м'яко-листяних – 81 м3, що в цілому становить 40 %
порівняно із запасами насаджень за даними обліку 1961 року [25].
Обсяги заготівлі деревини в лісах Держкомлісгоспу України
зменшились з 11,2 млн. м3 у 1994 до 10,7 млн. м3 у 2001 році. У лісах державних
лісогосподарських підприємств, як і загалом по Україні, обсяги фактичної
заготівлі деревини від рубок головного користування зменшені в результаті
переведення лісів до 1 групи та збільшення площі заповідних територій у
лісовому фонді . Варто зазначити, що рубками догляду заготовляють більше
деревини, ніж у процесі головного користування. В останні роки лісосічний фондів
Україні недовикористовують на 10-20 %, як правило, за рахунок тих регіонів, які
характеризуються складними природними умовами(табл.2.1)[23].
Таблиця 2.1
Динаміка основних
показників використання лісу в Україні за 2006-2008 роки, тис. куб. м
Показники
2006 рік
2007 рік
2008
Рік
2007-2006рр.
2008-2007рр.
Абсолютний приріст, тис.куб.м
Темп приросту, %
Абсолютний приріст, тис.куб.м
Темп приросту, %
Заготівля деревини (всього)
17759,8
19013,9
17687,5
1254,1
1,07
-1326,4
0,93
У тому числі від рубок
7528,2
7616,3
7330,9
88,1
1,01
-285,4
0,96
Отже,
на основі проаналізованих даних можемо зробити такі висновки. Очевидно, що
динаміка заготівлі деревини загалом в Україні у 2006-2008рр. є нестабільною.
Так, у 2007-2006рр. показник зріс на 1254,1 тис.куб.м (1,07%). Однак за
наступний рік він зменшився на 1326,4 тис.куб.м (0,93%). Якщо ж говорити
конкретно про заготівлю деревини від вирубок, то тут спостерігається схожа
ситуація. Спочатку у 2007-2006рр. показник абсолютного приросту збільшився на
88,1тис.куб.м (1,01%), а потім зменшився на 285,4 тис.куб.м (0,96%). В цілому
динаміка заготовки лісу у період з 2006 по 2008 роки є негативною. Цей показник
зменшився на 72,3 тис.куб.м. (0,96%). Що ж стосується заготівлі деревини від
рубок, то тут аналогічна ситуація: динаміка зменшилась на 197,3 тис.куб.м
(0,97%). За аналізом даних трьох років можемо зробити висновок, що тенденція негативна.
За офіційною інформацією, в останні десятиліття нові ліси
створюються в обсягах, що перевищують площу їх вирубки. За даними
Держкомлісгоспу, за останні 10 років співвідношення між лісовідновленням і
суцільними рубками становить 1.24, тобто лісів створювалось на 24 % більше, ніж
вирубувалось.
Згідно з даними про обсяги основних лісокультурних робіт,
виконаних підприємствами Державного комітету лісового господарства України, у 2008
році порівняно з 2001 значно збільшились обсяги посіву і посадки лісових
культур, зросли розміри природного поновлення, що є особливо перспективним
напрямом лісовідновлення для України. Проте частка його порівняно з посівом та
посадкою лісових культур становить тільки 20 %, тобто залишається низькою[16, c.182].
Важлива роль лісу як засобу охорони і збереження земель від водної
і вітрової ерозії та запобігання їх від опустелення. Проте зараз
спостерігається поступове скорочення створення захисних насаджень (з 11350 га у
2001 році до 3073 га у 2008 році) та полезахисних лісових смуг (відповідно з
1799 га до 335 га). Це негативна тенденція в розвитку лісового господарства,
адже в Україні ерозійними процесами охоплено 26 % земель, з них середньо і дуже
змитих —6,5 %.
Варто зазначити, що у 2007 році фактично в більшості об'єднань в
результаті суцільних санітарних рубок деревини вирубується більше, ніж
заплановано. Загалом у 2001 році суцільними санітарними рубками фактично
пройдено 7132 га із вибіркою деревини загальною масою 1296154 м3, вибірковими сан
рубками відповідно 139297 га та 2074713 м3.
Починаючи
з 90-х років, в результаті впливу неурядових організацій щодо збереження
природи, у світі зростає попит на продукцію сертифікованого лісогосподарського
виробництва, тому лісова сертифікація стає одним з найважливіших чинників маркетингу
та важливим аргументом для допуску на "екологічно чутливі ринки"
світу, де реалізаційна ціна лісової продукції на 5-10 % вища, ніж на інших
ринках. В останні роки обсяги сертифікованої продукції зростають за
експонентою. Цьому сприяє ріст площі сертифікованих лісів, яких у всіх країнах
світу налічується вже 124 млн. га. Для України сертифікація лісів може стати
інструментом підвищення конкурентоспроможності вітчизняної деревини, деревної
продукції та інших ресурсів і послуг лісу на зовнішньому ринку [16, c.28].
Загалом, завдяки відносній забезпеченості України лісовими
ресурсами, це дає змогу експортувати товар у достатньо великій кількості,
порівняно з імпортом (табл.2.2)[26]. Важливе значення у експорті лісової
промисловості займає необроблена лісосировина, яка перевищує імпорт приблизно у
17 разів.
Таблиця 2.2
Експорт та
імпорт лісоматеріалів в Україні за 2006-2008 рр.
Лісоматеріали
Експорт, тис. м куб.
Імпорт, тис.куб.м
Чистий експорт за 2004р.
2007р.
2008р.
2007р.
2008р.
2007р.
2008р.
Лісосировина необроблена
1857,26
2358,96
116,78
121,06
1740,48
2237,9
Заготовки дерев’яні
28,469
93,138
29,495
50,857
-1,026
42,28
Всього
1685,73
2452,1
146,28
171,92
1539,45
2280,2
Сучасне експортування деревини викликане наслідками соціально-економічної
кризи 90-х років: слабкістю внутрішнього ринку та відносною дешевизною
української деревини. Зростанню експорту української лісопродукції в останні
роки сприяло залучення посередницьких організацій. Наслідки цього залучення,
крім економічної вигоди, мали й негативні аспекти – порушення екологічних
нормативів лісокористування, що певною мірою сприяли екологічним катаклізмам у
Закарпатті у 2005 та 2007 роках.
Структура українського експорту істотно відрізняється від
середньоєвропейської: значно більшою є частка пиляного лісу (36,1 % проти 13,5
%) та особливо круглого лісу (37,6 % проти 5,2 %), частка експорту деревних
панелей (14,7 %) також переважає цей показник в загальноєвропейському експорті
(9,1 %). В той же час частка експортованого Україною паперу та картону набагато
менша, ніж загалом по Європі (11,3 % проти 60,3 %). Обсяги експорту деревної
пульпи вимірюються сотими долями проценту, тоді як по Європі цей показник
становить 9,8 % [3, c.37].
Виражений у фізичних одиницях український експорт за всіма позиціями,
крім дров (яких експортується близько 2 % від загальноєвропейського експорту),
не перевищує 1 % від загального рівня по Європі. Близько 1 % становить експорт
круглого лісу, 0,64 % припадає на пиляний ліс, по решті видів лісопродукції
український експорт не перевищує 0,25 %. З 2000 по 2001 рік український експорт
круглого дубового лісу зріс на 54 % (з 3,0 до 4,6 млн. євро), пиляного лісу з
дуба – на 51 % (з 8,3 до 12,5 млн. євро), пиляного лісу з бука – на 36 % (з 3,7
до 5,0 млн. євро) [3, c.38].
На європейському ринку лісової продукції Україна відіграє незначну
роль, що є результатом переважно екологічної спрямованості розвитку
національного лісового господарства, лісодефіцитності нашої держави, слабкої
інтегрованості України до міжнародної торгівлі лісопродукцією, а також низької
конкурентоспроможні лісової продукції, що пов'язано з недостатнім рівнем її
переробки та маркетингу. Порівняно із структурою європейського експорту Україна
вивозить переважно продукцію низького рівня переробки: майже втричі більше
пиляного лісу та у 7 разів більше круглого лісу, ніж в середньому по Європі. В
цілому, за співвідношенням імпорт/експорт наша держава є переважно дрібним
імпортером відносно дешевої продукції.
Аналіз використання лісових ресурсів говорить про те, що особливу
увагу потрібно звернути на такі аспекти ведення лісового господарства:
1)
збільшення лісистості
території України;
2)
хоча продуктивність лісів
відповідає середньому європейському рівню (3,8 м3 на одному га покритої лісом
площі), проте відкритим залишається питання щодо ведення лісового господарства
в лісах, що перебувають у користуванні неспеціалізованих відомств, де
збільшення продуктивності насаджень, забезпечення належної охорони і захисту
лісу повинні стати пріоритетними завданнями;
3)
зменшення обсягів
лісокористування, яке намітилось за останні роки, не повинно негативно
відображатись на деревообробній галузі, призводити до зростання дефіциту
деревини;
4)
при відтворенні лісових
ресурсів потрібно більше уваги звертати на природне поновлення лісу,
плантаційне лісорозведення, формування складних за структурою лісових
насаджень;
5)
експортні поставки
лісопродукції повинні базуватись на принципах рівноправності та
взаємоузгодженості;
6)
несприятливі погодні умови,
техногенна ситуація впливають на високу пожежну небезпеку в лісах, не сприяють
зменшенню уражених шкідниками площ.
Отже, як можемо прослідкувати, показники функціонування лісової
промисловості мають негативну тенденцію. І з роками ця тенденція не
покращується, а навпаки погіршується. Перш за все, потрібно звернути увагу на
те, що ліси вирубуються у величезній кількості, а їх насадження залишаються
такими ж, а то й взагалі зменшуються. На даному етапі розвитку лісової
промисловості, важливим завданням є покращення, удосконалення та зміцнення міжнародної
співпраці у даній галузі. Адже, якщо у наявних лісових ресурсах
продовжуватиметься спадна тенденція, то вже через декілька років Україна не
зможе забезпечити себе сировиною, не говорячи вже про її експорт. Загалом,
обмін досвідом з іншими країнами може підвищити ефективність функціонування
галузі і тим самим збільшити показники її функціонування.
2.3
Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
Перш
за все, щоб визначити шляхи удосконалення територіальної організації промисловості,
потрібно визначити від яких факторів залежить ефективне функціонування даної
галузі. Тож, значний вплив на темпи, ефективність і обсяги лісопромислового
комплексу має територіальний чинник. Зокрема, це стосується покращення
забезпечення підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищення попиту і
можливостей реалізації продукції тощо.
Підприємства
лісопромислового комплексу розташовані в усіх областях та АР Крим. Проте
розташовані вони досить нерівномірно. Це спричинено нерівномірним розміщенням лісового
фонду — основної сировинної бази галузі та частково нерівномірністю
розташування населення як джерела трудових ресурсів, а також основного
споживача товарів даної галузі.
Найбільшого
розвитку лісова промисловість досягла в сировинних центрах. Таке розміщення
цілком раціональне, адже це області з найбагатшими лісовими ресурсами.
Своєю
метою раціональне розміщення виробництв лісопромислового комплексу ставить
найбільш повне використання лісових ресурсів, перетворення деревної сировини в
готову продукцію з високим економічним ефектом. Але при цьому значна частина
лісопильно-деревообробних підприємств виникла давно з обмеженими
лісосировинними ресурсами через потребу у пиломатеріалах, будівельних
матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до
місць переробки та транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні
заводи розміщені не в багатому на лісову сировину Поліссі, а вздовж Дніпра від
Києва до Херсона, одержуючи сировину водним шляхом. Всупереч принципам раціонального
розміщення, тисячі лісопилень різних відомств і організацій виникли порівняно в
недавні часи, особливо в колишніх радгоспах для забезпечення пиломатеріалами
власних потреб. Такі дрібні лісопильно-деревообробні виробництва розпорошені по
непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на впровадження нової
техніки і технології, ефективність виробництва, організацію комплексного
використання деревної сировини, завантаження устаткування тощо[14, c.147]. Лісопильні
підприємства розташовані в усіх областях, але найбільше (70% за потужністю
устаткування) — у Карпатському, Поліському і Східному районах.
Окремим
галузям і виробництвам лісопромислового комплексу, поряд з основними
принципами, притаманна й власна специфіка розміщення.
Лісозаготівельна
промисловість розміщується в основному в Карпатському, Поліському і
Центральному районах. Обов’язковою умовою його функціонування є не наявність
лісів взагалі, а експлуатаційних лісів, де можливо проведення рубок головного
користування. Об’єктом виробничої діяльності лісозаготівельного підприємства є
відведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масиві
визначається проектом організації лісового господарства. Певне значення в
розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів загального
користування для вивезення деревини в місця споживання[14, c.149].
Розміщення
підприємств з виробництва деревних плит зосереджено в районах з розвинутою
лісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів.
Це переважно Карпатський, Поліський і Центральний райони. У цих районах
розміщується і фанерне виробництво.
Меблеві
підприємства розташовуються ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення
населення. Вони функціонують у всіх областях, проте за потужністю підприємств
виробництво меблів найбільш поширене в Карпатському, Поліському і Східному
районах. Найменша його частка (9%) припадає на Подільський і Південний райони,
де проживає 11,9 млн. чол., або 24% усього населення України. У цих районах
виробництво не збігається з розміщенням населення.
На
розміщення підприємств целюлозно-паперової промисловості значний вплив має їх
виробничий профіль: целюлозно-паперові комбінати, що виробляють напівфабрикати,
і паперові та картонні фабрики, що працюють на готових напівфабрикатах.
Целюлозно-паперові комбінати — це, переважно, потужні підприємства, що є
великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і
хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки доводиться мати справу
з комплексом чинників, які впливають на вибір місця будівництва. Основними з
цих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним і якісним складом,
близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промислових
стоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки для
розташування підприємства з усіма її сировинними складами, допоміжними і
очисними спорудами. Умови розташування паперових і картонних фабрик, що
працюють на готових напівфабрикатах набагато простіші.
Поліпшення
розміщення підприємств лісопромислового комплексу в перспективі досягатиметься
шляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв,
розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському і Придніпровському
районах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціонального
розміщення[10, c.210].
Отже,
підприємства лісової промисловості розташовані нерівномірно. Найбільша їх
концентрація у сировинних центрах, оскільки підприємства даної промисловості
розташовані відповідно до принципів розміщення галузей лісового господарства.
Загалом, всі підгалузі забезпечують населення необхідною продукцією. Лише
підприємства меблевої промисловості Подільського та Південного економічних
районів поки що не здатні забезпечити населення продукцією в повній мірі. Це
спричинене недостатньо кількістю сировини на даній території. В подальшому цю
проблему планується вирішити, збільшивши число ресурсів даної території
необхідною кількістю лісових насаджень.
РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ
НАПРЯМКІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
УКРАЇНИ
3.1 Перспективи
розвитку та шляхи вдосконалення галузі
Для
того, щоб визначити перспективи та шляхи вдосконалення галузі, потрібно визначити
проблеми даної сфери господарства. Отже, сучасні проблеми лісового господарства
України можна розділити на чотири категорії: правові, лісівничо-екологічні,
економічні та соціальні проблеми. Для більшого розуміння теми розкриємо суть
кожного типу проблем і водночас зможемо побачити слабкі місця в організації
лісової промисловості для подальшого їх усунення.
Щодо
правових проблем варто зазначити, що чинне законодавство та підзаконні акти в
недостатньому обсязі враховують особливості ринкової економіки у лісовому
секторі. Проблеми власності та шляхи приватизації, оподаткування, оренди,
система обліку й фінансування потребують удосконалення.
Держкомлісгосп
України та підпорядковані йому структури включають в себе функції контролю,
управління, законотворчості з господарською та комерційною діяльністю, які суперечать
антимонопольним принципам і можуть стати причинами конфліктів в майбутньому[10,
c.251].
У
лісовому та природоохоронному законодавстві недостатньо враховані регіональні
відмінності.
Не
повною мірою забезпечене практичне виконання міжнародних угод зі сталого
управління.
Існує
велика кількість лісівничо-екологічних проблем. В даний період в Україні
склалась складна екологічна ситуація. Найбільшою проблемою є втрата лісових
насаджень, що спричиняється пожежами, несприятливими природними умовами, пошкодженнями
шкідливими комахами та дикими тваринами, а також хворобами лісу та іншими
антропогенними чинниками.
Усі
ці негаразди пов’язані з невдалими економічними реформами, політичною
нестабільністю та незадовільним веденням лісового господарства переплітаються з
регіональними , національними та глобальними проблемами.
Оптимізація
лісокористування включає підвищення відсотку використання приросту, зростання
питомої ваги поступових і вибіркових рубок. Зокрема, внаслідок екологічних
змін, викликаних забрудненням навколишнього середовища, змінами клімату та
негативним впливом інших екологічних чинників, у Європі спостерігається
витіснення хвойних дерев листяними. Лісорозведення екологічно нестійких моно
ялинових культур призводить до періодичних масштабних вітровалів, буреломів,
сніголамів та інших деструктивних екологічних явищ[17, c.223].
Для
вирішення проблем даної сфери пропонується:
1)
Впровадження
ландшафтно-водозбірних принципів при плануванні та веденні лісового
господарства; поширення реконструктивних рубок і вдосконалення методів догляду
за лісами, спрямованих на формування стійких деревостанів з високою якістю
деревини.
2)
Поступова відмова від
технологій, що орієнтуються на використання важкої техніки як такої, що
спричиняє значну шкоду природі; забезпечення виконання всіх лісівничих вимог
при заготівлях деревини.
3)
Охорона лісів від пожеж,
захист від шкідників і хвороб, формування стійких лісів.
4)
Ведення лісового
господарства на територіях, забруднених радіонуклідами і промисловими
відходами.
5) Створити
систему відбору, охорони лісів і про ведення лісогосподарських заходів у лісах
природно-заповідного фонду[20, c.183].
Також,
у лісовому господарстві країни з кожним роком все більшими стають соціальні
проблеми. Так, складна соціальна ситуація склалась в регіонах і населених
пунктах, де основою економіки є підприємства лісового та деревообробного
комплексів.
Одною
з найбільших проблем є недосконалий механізм розподілу функцій з розпорядження
лісами між органами державної влади різних рівнів та низький ступінь довіри до
структур влади, нерозвиненість суспільних екологічних та лісових організацій.
Не менш важливими проблемами є тенденції надання економічному успіху
першочергового значення та відторгнення екологічних обмежень, якщо вони
перешкоджають зростанню особистого добробуту, а також зростання числа і обсягів
самовільних рубок, прояви тіньової економіки, випадки корупції.
Однією
з найбільших проблем лісової та лісопереробної промисловості України є
економічні проблеми. Для вирішення цих питань необхідне забезпечення
стабільного, достатнього і доцільного фінансування лісового господарства, зміна
системи планування, яка занадто централізована і мало пристосована до ринкових
умов господарювання.
Необхідно
створити умови для довгострокових інвестицій, придбання техніки та обладнання.
Формування
ринку оптової та роздрібної торгівлі лісом, системи підрядів на проведення
лісогосподарських робіт і заготівлі продуктів лісу[2, c.315].
Непередбачуваність
законодавства (зокрема природоохоронного і податкового) виступає як окрема
економічна проблема, що перешкоджає довгостроковому плануванню розвитку
лісового господарства.
Всі
ці проблеми взаємопов’язані і часто обумовлені. Головним результатом їх
розв’язання було і залишається ефективне забезпечення державою корисностей, які
надаються лісами (джерело деревини і інших продуктів; основний
еколого-стабілізуючий фактор; рекреаційний, генетичний і суспільно-історичний
ресурс).
Тож,
підсумувавши, можна визначити основні цілі розвитку лісогосподарського
комплексу (рис.3.1).
Рис.1 Цільові
орієнтири розвитку лісового господарства України на 2008р.
Тож,
цілі лісової політики перехідного періоду спрямовані на формування юридичних,
організаційних і економічних умов сталого управління лісами. Загалом вони
орієнтовані на посилення ролі законодавства в умовах ринкової економіки і
повинні бути досягнуті за відносно короткий проміжок часу. До пріоритетів
перехідного періоду слід віднести:
1) розв’язання
проблем власності на ліси і виробничі потужності, залучені в лісовому секторі
економіки;
2) досягнення
оптимальної і стабільної організаційної структури органів державного управління
й господарювання;
3) ефективне
розмежування повноважень держави з управління і господарювання;
4) розробка
і законодавче закріплення правил, що визначають принципи і норми ведення
лісового господарства, які б забезпечували досягнення стратегічних цілей
національної лісової політики;
5) забезпечення
керованості процесів, що відбуваються в лісовому секторі економіки;
На
міжнародному рівні досягнуто усвідомлення того, що країна з перехідною
економікою на шляху до ринку не можуть копіювати історичний досвід сучасних
розвинених країн, становлення капіталізму в яких супроводжувалось масовим
знищенням лісів. В зв’язку з цим важливо в перехідний період зберегти,
використати і розвинути кращі сторони соціалістичної економіки, до яких
відносяться планування і контроль. Не менш важливо чітко і системно сформувати
пріоритети лісової політики для окремих регіонів України[3, c.52].
Зараз
лісове господарство України має низку проблем, які необхідно вирішити.
Найосновнішими є проблеми державного регулювання та контролю, проблеми
постійного зменшення лісових ресурсів, недостатнє фінансування лісового
господарства, а також низький ступінь довіри до структур влади. Всі ці проблеми
необхідно вирішити якнайшвидше. Адже, якщо така ситуація продовжуватиметься ще
кілька років, то галузь занепаде.
3.2 Впровадження
зарубіжного досвіду у розвиток лісової та лісопереробної промисловості України
За минуле десятиліття колишні соціалістичні країни набули значного
досвіду у реформуванні лісового сектору. При цьому аналізі можна уникнути
помилок у лісовій реформі України. Основою аналізу є документи, отримані під
час навчальної поїздки українських фахівців до Угорщини, Словаччини і Чехії,
яка відбулася в квітні 2007 року в межах українсько-шведського проекту.
Сучасні схеми розподілу лісів за цільовим призначенням в основних
рисах сформувалися в соціалістичний період. При цьому динаміка співвідношення
лісів різного цільового призначення в Чехії і Словаччині відрізняється. Якщо в
Чехії порівняно з 2004 роком площа експлуатаційних лісів зросла з 58,4% до
існуючих 76,9%, то в Словаччині процент експлуатаційних лісів продовжує
знижуватись за рахунок лісів, що пошкоджені промисловими емісіями.
На початку реформ всі ліси практично повністю були державними.
Винятком була Угорщина в якій поряд з державною існувала кооперативна власність
на ліси. Після політичних змін 2004 року стартував процес реституції, тобто
повернення прав на ліси їх колишнім власникам. Уряди прийняли різні рішення
щодо вирішення цього питання.
В Угорщині процес реституції відбувався шляхом видачі
компенсаційних облігацій, вартість яких, незалежно від вартості колишніх
володінь, була обмежена 5 млн. форинтів (близько 20 тис.$). Власники облігацій
могли купити будь-яку власність, призначену для приватизації, у тому числі і
ліс. Таким чином, були приватизовані всі кооперативні і 140 тис. га державних
лісів. Формою проведення приватизації були аукціони, організація яких, за
свідченням угорських фахівців, була не досить продумана. Це дало змогу багатьом
власникам облігацій зайняти вичікувальну позицію, унаслідок чого ціни на лісові
ділянки були не високими. В даний момент ще 15,9% лісів Угорщини є резервом для
приватизації[3, c.41].
У Чехії процес реституції, що стартував у 2005 році, виявився
тривалим і занадто хворобливим як для держави, так і для лісовласників. Спершу
власникам повернули володіння площею до 75 гектарів. Потім парламент вирішив
повернути лісові масиви площею до 400 гектарів. Однак і це рішення не
задовольнило всіх колишніх лісо власників. У 2003 році 16 тис. га лісової площі
були передані університетам для реалізацій навчальних програм. У Словаччині в
ході процесу реституції, що стартував у 2005 році, колишнім власникам було
повернуто 830,8 тис.га лісу (за станом на кінець 2007 року). Знову ж таки
утворені приватні володіння відрізняються невеликою величиною. Близько 80%
приватних власників мають лісові угіддя площею менш 5 га (середній розмір
приватного лісового володіння - близько 2,8 га). Лише 0,05% власників мають
ділянки лісу, які є більшими за 5 тис.га. Висока роздробленість лісової
власності робить неможливим ефективне ведення лісового господарства в значній
частині лісів країни, ускладнює процес державного регулювання і контролю. Не
всі приватні власники самостійно керують лісами. Держава, володіючи тільки 42%
лісів, фактично господарює на значно більшій території (62% від загальної площі
лісів країни). Це пов’язано насамперед з втратою досвіду і необхідних знань, а
також відсутністю достатніх фінансових засобів у колишніх власників і їхніх
спадкоємців[3, c.43].
Тож, аналізуючи дані можна визначити як позитивні, так і негативні
сторони реформ. Насамперед варто відзначити, що все ж позитивним є
контрольованість лісових підприємств окремими власниками, що дає змогу їм
удосконалити і зробити більш прибутковим та успішнішим своє підприємство. Але в
той же час можна побачити, що приватизація лісів призводить до їх роздроблення,
і цим самим робить набагато важчим процес контролю лісів державою. Також,
негативною стороною є часто недбале ставлення та занедбання власниками лісів.
Окрім досвіду наведених вище країн, розглянемо сценарії
реформування лісового господарства України, створені на основі практики інших
країн з урахуванням основних особливостей лісового господарства України. Кожен
сценарій передбачає реформування системи оподаткування і фінансування лісового
господарства та трансформацій у сфері управління лісами(табл.3.1) [21, c.349].
Таблиця 3.1
Джерела фінансування лісового господарства України за різними
сценаріями економічної реформи
Сценарії
реформування лісового господарства України
Основні
джерела коштів, що використовуються на фінансування лісового господарства в
лісах
державні
Комунальні
Приватні
Північно-американський
Державного
бюджету
Місцевих
бюджетів
Приватних
лісовласників
Німецький
Державних
підприємств
Державного
бюджету
Комунальних
підприємств
Місцевих
бюджетів
Приватних
лісовласників
Польський
Державних
підприємств
Державного
фонду охорони і відтворення лісових ресурсів
Комунальних
підприємств
Місцевих
бюджетів
Приватних
лісовласників
Фінський
Державних
підприємств
Комунальних
підприємств
Приватних
лісовласників
Північно-американський сценарій передбачає покладення на
Держлісгосп України функцій лише розробки лісової політики. Творення
національного лісового законодавства щодо управління державними лісами
покладається на ВРУ, щодо управління комунальними і приватними підприємствами —
на ВР АРК та обласні ради. Держава стимулює організацію приватних компаній та
інших підприємницьких структур у лісогосподарському та лісозаготівельному
виробництвах. Створюється мережа державних інституцій, на які покладається
економічне оцінювання лісових земель, лісових ресурсів і розроблення нормативів
орендної плати за ліси та лісові землі.
В основу цього сценарію покладено спільні підходи щодо управління
державними лісами та лісовими господарствами, застосовувані на практиці в США
та Канаді. Канадська лісова служба займається тільки науковими дослідженнями
лісової політики, а федеральний уряд США фінансує масштабні програми
досліджень. Але все ж, принципове бачення ролі лісової політики цих двох великих
лісових держав є подібним[19, c.136].
Даний сценарій спрямований на мінімізацію зустрічних грошових
потоків.
Німецький сценарій передбачає покласти на Держкомлісгосп України
функції управління лісами та розробку лісової політики. Держава стимулює
організацію приватного сектору економіки в даному господарстві. Регіональне
законодавство не порушує правових норм національного лісового господарства
Цей сценарій базується на основі досвіду Німеччини та Австрії щодо
управління лісами. Він спрямований на розвиток ринку послуг. Крім того,
сценарій вимагає реформування фінансування і оподаткування лісового
господарства.
Польський сценарій: Держкомлісгосп виконує функцію управління
лісами і розроблення лісової політики. Для організації ефективного лісового
менеджменту в державних установах створюється компанія «Ліси України». З метою
удосконалення оподаткування вводяться погектарні ставки податку[1, c.92].
Держава стимулює розвиток приватного сектору економіки і сфері
лісогосподарського і лісозаготівельного господарства. Разом з тим не
передбачається організація ринків продажу лісу на корені та передання в оренду
державних лісів.
Фінський сценарійреформування лісового господарства
передбачає управління лісами Держкомлісгоспом України, в рамках якого
передбачається створення двох незалежних управлінь: національного управління
лісовим господарством і національного управління лісами. Національна лісова політика
розробляється Міністерством охорони навколишнього середовища України за участю
Держкомлісгоспу, Міністерства промислової політики України, Міністерства
торгівлі України та Міністерства сільського господарства і продовольства
України. Крім того, передбачається реформування системи оподаткування і
фінансування лісового господарства на основі досвіду Фінляндії [13, c.154].
Дані сценарії дають змогу, синтезувавши політику різних держав,
оновити та удосконалити загальну систему лісового господарства України,
враховуючи багатолітню успішну практику інших держав.
Отже,
ми розглянули та порівняли системи управління та керування лісовим
господарством інших країн. Ці знання дають нам змогу впровадити прогресивніші
методи в лісову промисловість України, що забезпечить покращення функціонування
галузі, а також збільшить її прибутковість. Важливим є врахування не лише
позитивних методів інших країн, а й негативних. Це дасть змогу уникнути подібних
помилок у нашій державі.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши
всі сторони лісової та лісопереробної промисловості, можемо зробити такі
висновки:
1)
Лісова промисловість
формується під впливом наявних лісових ресурсів у країні. Чим більша їх
кількість, тим більші можливості для розвитку даної галузі.
2)
Лісопереробна промисловість
має складну структуру і включає в себе багато підгалузей, найефективнішою та
найприбутковішою з них є меблева промисловість.
3)
Підприємства
лісопромислового комплексу у своєму розташуванні орієнтуються на сировину, а
тому їх концентрація найбільша в Карпатському та Кримському районах, а також на
Поліссі.
4)
Лісопереробна промисловість
фактично є другим етапом лісової промисловості, оскільки саме вона займається
подальшою обробкою деревини, заготовленою лісовою промисловістю.
5)
Показники функціонування
лісопромислового комплексу мають спадну тенденцію, що є великою проблему,
оскільки, якщо дана тенденція продовжуватиметься, галузь занепаде.
6)
Територіальна організація
підприємств лісової промисловості не потребує особливих змін, оскільки, хоча і
галузі розташовані не рівномірно, але згідно з принципами раціонального
розташування, що зменшує витрати даної галузі.
7)
Більшість підгалузей
лісопереробної промисловості є молодими та перспективними для розвитку. Якщо
збільшити інвестування, то лісова промисловість покаже позитивні зрушення вже у
найближчі роки.
8)
Використовуючи досвід
іноземних країн, Україна має можливість покращити устрій, організацію та
управління лісопромисловим комплексом. Ці зміни збільшать ефективність та
прибутковість галузі, тому їх необхідно впроваджувати вже найближчим часом.
З
проведеного дослідження бачимо, що стабільність нинішнього існування галузі
досить відносна. У ході проведення адміністративної реформи вже робились спроби
реформування конкретно лісової промисловості, але не відбулось відчутних
зрушень. Найбільш серйозними проблемами лісового господарства можна вважати те,
що державні підприємства лісового господарства сполучають функції лісової
охорони, лісовідновлення та лісозахисту. Це спотворює їхню мотивацію, знижує
ефективність роботи, в тому числі і економічну, а також служить причиною для
ряду порушень та зловживань.
Перед
Україною на сучасному етапі досить гостро стоїть проблема підвищення рівня
самозабезпечення лісовими ресурсами. Для задоволення потреб держави при нинішній
заготівлі власної деревини необхідно щороку закуповувати її на 4 млрд. доларів
США. В той же час за рахунок створення нових заповідників і виникнення
територій радіаційного забруднення, державні ресурси деревини можуть
скоротитися на 1,6 млн. куб.м.Особливо перспективним є вирощування
лісів плантаційним способом.
У
перспективі потреба у пиломатеріалах значно зменшиться, а в картоні, пресованих
виробах, деревних плитах – зросте. Розвиток цих виробництв, що базується на
відходах виробництв комплексу для України дуже актуальний.
Одне
із завдань лісопромислового комплексу – поліпшення екологічної ситуації і
сприяння забезпеченості держави лісовими ресурсами. Для виконання цього
завдання треба проводити широке лісонасадження, зменшити лісопилення,
раціональніше і повніше використовувати деревину.
Проаналізувавши
лісопромисловий комплекс України, можемо зробити висновок, що лісова
промисловість має перспективи для розвитку та безліч шляхів їх впровадження.
Але, враховуючи економічну ситуацію, що склалась в країні, ці зміни є майже неможливими.
Тому на даному етапі важливим завданням є не дати галузі занепасти та зберегти
й підтримати той рівень розвитку лісового господарства, який є на даний момент.
Але все ж, ми очікуємо збільшення ефективності впровадження державної політики
та позитивних зрушень та росту показників функціонування лісової промисловості
України.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Андрусишин В, Лісовий і
мисливський журнал //Лісова політика Польщі.-2006,-№2,-С.15-20.
2.
Гачків В.Г., Використання земель
і продовольчі ресурси.
-М.:Думка, 1987.
3.
Доклады международной конференции ИЮФР. «Лесное хозяйство»№2,
2006.
4.
Дяченко Я., Організація
управління лісовим комплексом. –К.:Наук. думка
5.
Іщук С., Розміщення
продуктивних сил., К.:Наук. думка, 2003.
6.
Коваль Я.В., Совершенствование лесопользования и лессовостановления.
Монография. –К.: наук. думка, 1987.