Так був дозволений один із самих гострих питань хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє віднош. до матерії тому що Ісус Христос був виявлений у виді людст., т. е об'єднав у собі бож. (ідеал) і люд. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому кваліф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених роздумів у якості "слабішого виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.

Важл значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Існування вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.

В ім. бога. Кожне явище має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.

10. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку

(НОВИЙ. ОРГАНОН) Першим ф., що свідомо поставили перед собою задачу розробки наукового методу на основі мат. розуміння природи, був Ф. Бекон (1561 - 1626). Природознавство - щира наука, а фізика, опир. на почуттів досвід - найважливіша частина природознавства. Почуття непогрішні і є джерело всякого знання. Наука є досвідчена наука і складається в застосуванні раціон. методу до почуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент суть головні умови рац. методу. Головна праця - "Новий Органон". У цьому творі Б. свідомо протиставляє своє розуміння науки і її методу тому розумінню, на якому заснований "Органон" Аристотеля.

Б. розрізняє 2 види досвідів:

1. "плодоносні" - ціль - приношення безпосередн. користі людині 2. "світлоносні" - ціль не безпосередн. користь, а пізнання законів і властивостей речей. Передумова перетв. науки - критика всієї існ. схол. і сумнів в істинності усього, що дотепер здавалося істиною. Однак сумнів лише засіб перебування дороги до істини. Невірогідність відомого досі знання обумовлена ненадійністю умоглядного методу умовиводів і доказу. Першою умовою реф. науки явл. удосконалення методів узагальнення - індукції. Наступним кроком повинне бути очищення розуму від оман.Б. розрізняє 4 види таких забл. або ідолів - роду, печери, ринку, театру.

Ідоли роду - преп, обум. природою людини. Люд судить про прир по аналогії з власними властивостями. Звідси виникло телеологічне представлення про природу, помилки, що виникають з недосконалості люд почуттів, під впливом різних бажань, потягів.

Печери - помилки, вин. внаслідок суб'єкт переваг, симпатій, антипатій учених: одні більше бачать розходжень між предметами, ін. - їхньої подібності. Одні схильні вірити в непогріш. авторитет стародавності, ін, навпаки, віддають перевагу тільки новому.

Ринку - преп, виник внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Але в багатьох сл. значення слів були встановлені не на основі пізнання сутності предмета, а на основі рад. випад. враження від цього предмета.

Театру - преп, породжувані некритично засвоєними помилковими думками. ідоли. т. не вроджені нашому розумові? вони виникають внаслідок підпорядкування розуму помил. думкам.

Знання видів перешкод дозволяє уникнути помилок. Однак це знання лише негативна сторона зад. створення наукового методу. необх. також полож. навчання про метод дослідження. В історії науки чітко виступають 2 шляхи або методу дослідж.: догматичний і емпіричний. Догм метод почин. із загальних умозр положень і прагне вивести з них усі окремі випадки. Догматик схожий на павука, кіт із самого себе тче павутину.

Уч, наступному емпір методові схожий на мураху, кіт безладно тягне усе, що ні потрапиться йому на шляху. Щирий метод складається в розумової переробці матеріалів, кіт доставляє досвід. (бджола) Дотепер відкриття робилися випадково. Їх було б більше, якби дослідж. були збройні правий методом. Метод - це шлях, головний засіб досл. До нього відносяться знаряддя, довершена здатність нашого сприйняття, і знаряддя, довершуючи саму люд. думку. Науку розширює не пасивне споглядання, а експеримент, т. е активний іспит природи.

Головна умова прогресу знання - удосконалювання здатності умовиводу, найважливішою формою якої є правильна індукція. До Б. філ, що писали про індукції звертали увагу на ті випадки, кіт підтверджують доказувані або узаг. ними положення. Б. підкреслив значення тих випадків, які спростовують узагальнення, суперечать йому. Це так назив. негативні інстанції.

11. Рене Декарт - основоположник раціоналізму (мисл. про метод)

Народився в 1596 м у Фр. у родині дворянина. Служив в армії. Багато подорожував. Довгі роки жив у Нідерландах, де займався науковою діяльністю. У 1649р. переселився в Стокгольм, де і вмер у 1650р.

Осн. риса ф. світогляду - дуалізм. Д. допускає 2 незалежних друг від ін. першооснови: мислячу субстанцію і матеріальну "протяжну субстанцію". У границях його фізики матерія являє собою єдин. субстанцію, єдину підставу буття і пізнання. У той же час у психології, теорії пізнання, у навчанні про буття Д. - ідеаліст. У теор пізн. Д. повідомляє самою достовірною істиною істину про ім. свідомість, мислення: "Я мислю отже Я існую". В уч. про буття він не тільки визнає існ. духовної субстанції, але і затверджує, що над ними обома як вищу субстанцію перебуває бог.

Декарт - видатний учений. Він творець аналіт. геометри, запровадив метод координат, володів поняттям про функції. Від Декіст. бере початок сист алгебраїчних позначень. У мех. Д. указав на відносність руху і спокою, сформулював з-н дії і протидії, а також з-н збереження повного кільк. рух. при ударі двох непружних тел.

Д. ототожнював матерію з протягом, або простором, вважаючи, що чувств. сприймані якості предметів самі по собі, т. е об'єктивно не існ. Висновки з цього: світова матерія (=простір) безмежна, однорідна, не має порожнеч і нескінченно ділена. Зводить уся якісна розмаїтість прир. явищ до:

1. матерії, тожд. із простором і 2. до її руху. Д ст. виникає в р-те поштовху. першон. поштовх дав бог.

Проблема методу. Д. шукає безумовно достовірна вихідна теза для всього знання і метод, за допомогою якого можна, спираючи на цю тезу, побудувати настільки ж достовірний будинок науки. За висх пункт він приймає сумнів у загальноприйнятому знанні (тому що такої тези він не знах у схоластику). Цей сумнів є тільки прийом. Можна сумніватися у всьому, однак сам сумнів у всякому разі існує. Сумнів є один з актів мислення. Я сумніваюся, оскільки я мислю. Якщо т. про сумніви - достов. факт, то воно ім. лише оскільки існ. мислення, лише поск я сам існ. у якості мислячих. (Я мислю значить я існ.) Це положення і є шукана достовірна опора знання. Цей висновок не тр. логічного док-ва, він є р-т інтуїції розуму.

Ясність і виразність мислення Д помилково повідомляє необх. і достатніми ознаками всякого достовірного знання. Критерій істинності знання т. про не в практиці, а в людст. свідомості.

Ідеалізм Д. збільшився релігійними передумови його системи. У силу цього для док. реального ім. світу необхідно док. ім. бога. У числі інших ідей у розумі існ. ідея бога. Як поняття про ім. усе зроблений, ідея бога має більшу реальність чим усі ін. ідеї. У причині повинне бути принаймні стільки ж реальності скільки неї нах. у наслідку. Т. як ми існ. і тому що ми суть наслідку першопричини, те існ. і сама першопричина тобто бог. Але якщо всесоверш. бог існ., те цим виключається можливість, щоб він нас обманював. Цим обумовлена сама можливість пізнання.

Можл. істини обумовлена ім. уроджених ідей або істин (нахилу розуму до відомих аксіом і положень) до якої він відносить насамперед мат. аксіоми.

У пізнанні головну роль грає розум - раціоналізм. Д. думав, що джерелом вірогідності знання може бути тільки сам розум.

У проц. пізнання виключ. місце відвів дедукції. Вихідні положення - аксіоми. У лог ланцюга дедукції, след. за аксіомами, кожне слід ланка достовірна. Однак для ясного і виразного представлення всього ланцюга потрібна сила пам'яті. Тому безпосередн. очевидні вихідні положення, або інтуїції, мають перевага порівняно з розсудж. дедукції.

Озбр. інтуїцією і дедукцією розум може досягти достовірного знання у випадку якщо буде збройний методом. Метод Д. складається з 4 вимог:

1. допускати в як. щирі тільки такі положення, яке є розумово ясним і чітким, не можуть викликати ніяких сумнівів в істинності;

2. розчленовувати кожну складну пробл. на складові її частки пробл;

3. методично переходити від відомого і доведеного до невід. і недодо.;

4. не допускати ніяких пропусків в ог. ланках дослідження.

12. Проблема субстанції в навчаннях Спінози і Лейбніца

Бенедикт Спіноза. (матеріаліст) - (1632 - 1677). Народився в Амстердамі в єврейській родині. Знайомство С. з ідеями Декіст. привело до розриву з іудаїзмом. С. був відлучений від громади і змушений був поживати в середовищі сектантів і добувати свій хліб шліфуванням лінз для телескопів. Умер від туберкульозу.

Основна мета філ. - завоювання панування над зовнішньою природою і соверш. людст. природи. Розвиваючи ці ідеї попередників він доповнив їхнім навчанням про волю.

С. учив, що існ. лише одна субстанція - природа, кіт є причиною самої себе. Прир. є з однієї сторони природою що діє, а з ін. - природою створеної. Як природа субстанція, що діє вона є, або, що теж саме - бог. Ототожнюючи прир і бога, С. заперечує ім. надприродного істоти, розчиняє бога в природі і тим самим обґрунтовує матеріаліст. розуміння природи.

Обґрунтовує важливе розходження між сутністю й існуванням. В одиничних, минущих речах існ. не совп. з істот., але у вічній і нескінченній субстанції із сутності з необхідністю випливає її існування. Тому буття бога (або субст) може бути доведено, т. е існування бога м. б. виведено з поняття про сутності бога (природи). Буття субст. одночасно і необхідно і вільно тому що не ім. ніякої причини, яка спонукувала б субст до дії, крім її власної сутності. Одинична річ не випливає із субст як зі своєї ближ. причини. Вона може випливати тільки з ін. кінцевої речі. Тому всяка єд. річ не має волю.

Від субст. варто відрізняти світ кон. речей, або совок. модусів. Модус це те, що ім. не саме по собі, а в іншому. Субст - єдина, її сутність виключає всяка безліч. Модусів же нескінченна безліч. Вони відносяться до субст як незліченні крапки, що лежать на прямій відносяться до самої прямої.

Прир. існ.. сама по собі, незалежно від розуму і поза розумом. Нескінченний розум міг би осягати беск субст. у всіх її видах і аспектах. Але наш розум не нескінченний. Тому він осягає ім. субстанції як нескінченну лише в 2 аспектах: як протяг і як мислення. (атрибути субстанції).

Люд як предмет пізнання, не составл ніякого виключення. Люд. є істота, яка модусові протяжіння - тілу, відп. модус мислення - душу. У будь-якому випадку людини - частина природи.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646 - 1716) Закінчив Лейпцігський університет як юрист. Працював придворним історіографом і дипломатом.

Намагався з'єднати теорію з практикою. Відкрив незалежно від Ньютона диффер. і інтегр. обчислення, винайшов рахункову машину (могла навіть корені обчислювати). Винаходив і будував млина Насоси. Питання техніки і технології він ставив у зв'язок із принцип питаннями науки.

Розвиває навчання про буття у формі навчання про субстанцію. Декарт звів матеріальність до протягу. Л. думав, що з протягу можуть бути виведені лише геометр, але не фіз властивості тіл: їхній рух, дія, опір... Тому необхідно припускати в субст такі властивості, з кіт могли б бути виведені основні фіз хар-ки тел.

Те, що речі володіють власн. дією приводить Л. до висновку, що речі в сутності сили. Будь-яка річ - субстанція, следов. число субст. нескінченно. Кожна субст. або сила є одиниця буття або монад. Монад - духовна одиниця буття, духовний атом.

Число є зовнішнім вираженням духовної сутності монади, вир її пасивності, обмеженості. Однак пасивність - похідний момент монади. Первинні якості кіт - самостійність, самодіяльність. Дякуючи мон. матерія обл. здатністю вічного саморуху.

Кожна мон одночасно - форма і матерія, тому що кожне мат тіло володіє опед формою. Форма - нематеріальна і представляє доцільно діючу силу, а тіло - це механ. сила. Тому прир. не можна пояснювати тільки з-нами механіки, необхідно ввести поняття про меті. Монад є відразу і підстава усіх своїх дій і їх ціль.

Як субстанції монади незалежний друг від друга. Між ними немає фіз взаємодії. Однак, будучи незалежні, мон. не ізольовані: у кожної монади відбиває весь світовий лад, уся совок. монад. Тому Л. назив м. "живим дзеркалом" всесвіту.

Т. к. дії м. - це тілесні акти, то вони підкоряються природі тіла і вимагають мех. пояснення, тобто поясн. через "діючі причини". А тому що дії ці є дії що розвивається монади, те вони підкоряються природі душі, вимагають поясн. за допомогою доцільності, т. е "кінцеві" (цільові) причини.

Поняття розвитку в Л. дуже широко. У природі усі нах. у розвитку. Розвиток є лише зміна першонач. форм шляхом нескінченно малих змін (немає ні походження ні знищення). Заперечує возм стрибків або розривів безперервності в розвитку.

Рушійна сила розвитку. У мон. відбувається безперервн. зміна, що випливає з неї внутр. принципу. Безкін розмаїтість моментів, що розкриваються в розвитку монади, таїться в ній не матеріально, а лише ідеально, тобто як представлення.

Тобто сила, леж. в основі розвитку всіх монад є сила представлення - перцепції. Представлення не ототожнюється зі свідомістю. Свідомість властива лише істоті, наділеному спос. самосвідомості - аперцепци - людині.

Т. к. здатність представл. властива всім мон, Л. робить висновок про те, що прир. одушевлена. Мон. Л. не тільки подоба атома, але і подоба мікроорганізму - це "стиснутий всесвіт".

У теор розвитку Л дає схему переходу неорг. світу в органічний. Мон представляють різн. ступіні розвитку, обумовлені різн. у здатності представлення. На нижчій ступіні коштують мон, що володіють темним представленням (не відрізняє представляється ні від себе, ні від всього інші). Потім мон з неясним представленням (відрізняють від всього іншого, але не від себе). Вищ. ступінь - виразне представлення.

Центр поняття теорії Л. - поняття про "малі пецепції", тобто про безкін малих різностях між ступінями розвивши свідомості. Звідси Л. виводить, що всяке сьогодення сост мон. завжди:

1. чревате майбутнє і 2. обтяжено всім її минулим. Буд. мон. укладено тільки в ній самої, і розвиток може складатися тільки в последост. розгортанні неї нач. стану.

13. Філософські погляди Дж. Беркли и Д. Юма

Англія, кінець 17 нач 18 ст. Йде процес становлення бурж суспільства в зап Європі. Поширюються ідеї просвященія. У центрі пит. філ. просвященія стояло питання про віднош. знання до віри, про віднош. нового природничонаукового світогляду до надприрод. подій, про кіт говорило свящ писання. Історія англійського просвященія виявилася в знач. мірі історією розвитку релігійного вільнодумства, а ідейною формою цього вільнодумства став деїзм.

Деїзмом назив погляд на релігію як на віру, кіт обмежується лише визнанням бога як першопричину, первотолчка, відмовляючись від усіх ост релігії, КІТ. РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ЯК СУПЕРЕЧНОМУ РОЗУМОВІ.

В філ. відношенні деїсти коливалися між непослідов. матеріалізмом і ідеалізмом.

Джон Толанд. Відкидає нерухомість Спінозівської субстанції. Світ як ціле вічне, але постійно змінюється. Життя і рух характеризують не тільки окремі речі, але і субстанцію. "рух є істотне властивість матерії, настільки ж невіддільне від її природи, як невіддільні від неї непроникність і протяг." Матерія лежить в основі мислення.

Деїзм і релігійне вільнодумство представляли серйозну небезпеку для ідеології феод. суспільства. Саме в цей час починає працювати ідейний борець проти просвященія Дж. Беркли. Джорж Беркли (1684 - 1753) - суб'єктивний ідеалізм. Народився в Ірландії, дворянин. Закінчив Дублінський університет. З 1734 по 1752 м Б. був єпископом.

Б. відкидає матеріаліст. вихідний пункт ф. Локка і повідомляє відчуття єдиної сприйманої люд. реальністю. Локк прагнув з'ясувати метод, за допомогою якого ми приходимо до ідей про матерію і простір. Цей метод є по Л. - абстракція. Б. намагається всіма доступний довес способами, що розум люд. не здатний до утворення опис. Л абстракції. Загальна абстр ідея протягу, або простору неможлива. Вона абсурдна і внутрішньо суперечлива. Те ж саме і з абстр. матерії. Доказу цього Б присвятив "Трактат про початки люд. знання", "Три розмови між Гіласом і Філонусом", де він не ховає, що його головна мета - боротьба проти матеріалізму і всіх його проявів у науці.

По Б., в основі поняття про мат. (і про простір) лежить допущення, начебто ми можемо відволікаючи від часток властивостей речей, сприйманих за допомогою відчуттів, утворювати відвернену ідею про загальний для них вещ. субстраті. Але це неможливо. У нас немає чувст. сприйняття матерії як такий. Ми сприймаємо лише окремі речі і кожне з цих сприйнять є сума окремих відчуттів або "ідей". "ми бачимо окремі кольори, а не окрашену матерію"...

Не може бути і загальної ідеї про матерію і простір. Слово стає загальним не тому, що воно є знак загальної ідеї, а тому, що воно здатне бути знаком багатьох приватних ідей. Розум люд. може утворювати загальну ідею про речі, але не загальну відстор. ідею. Відстор. ідея мат не може додати до властивостім речей жодного властивості понад тих, які відкриваються в них у відчутті.

Навчання це – суб’єкт. ідеалізм. Визнається ім. лише людст. свідомості, у як. Б. розрізняє ідеї і душі. Ідеї - це сприймані нами суб'єкт якості. Душі - сприймаючі, діяльні нематеріальні суб'єкти дух. діяльності.

Ідеї - пасивні; це лише стану. Душі ж активні. Б. намагається довести, що речі виникають завдяки сприйняттю і зникають, коли припиняється сприйняття.

Б. плутається уникнути соліпсизму, тобто висновку про те, що ім. лише один сприймаючий суб'єкт. Він затверджує, що суб'єкт ім. у світі не один. Річ, що перестала сприймати один суб'єкт може бути сприйнята іншими. Але навіть якби всі суб'єкти зникли, речі не перетворилися б у ніщо. Вони продовжили б ім. як сума ідей у розумі Бога. Бог не може зникнути. Тому не мож зникнути і весь створ. їм світ. Бог вкладає у свідомість окремих суб'єктів зміст відчуттів. - Це вже крок по напр. до об'єкт ідеалізмові.

Давид Юм (1711 - 1776) Син небагатого Шотландського поміщика. Юм - скептик, агностик. Закінчив Единбургський університет. Після поїздки у Фр. видав "Трактат про люд. природу", "Досвіди моральні і політичні". У 1963 Юм знову у Фр. Він був знаком із Фр. просвітителями (Деламбер, Гельвецій, Дідро. .) Задача знання бути керівництвом для практ. орієнтації. При цьому єдин. предметом достов знання вважає об'єкти математики. Усі ін. об'єкти досліджень стосуються тільки фактів, кіт не можуть бути доведені логічно, а виводяться виключ. з досвіду.

Досвід однак розуміється ідеалістично. Дійсність - потік вражень. Причини, породж. ці враження - непізнавані. Ми не можемо навіть знати ім. чи весняний світ. Існ. враження наших почуттів (ощущ) і впечатл. внутрішніх діяльностей душі (рефлексії) Від цих 2 видів першон. ощущ залежать ідеї пам'яті і уяв. Жодна ідея не може бути утворена без її враження.

Відношення між причиною і дією не може бути виведено ні інтуїтивно ні шляхом док-ва. Можливо причинний зв'язок і існ.. Можливо, що з 2 подій, след. одне за ін., попередн. подія дійсна причина, а послід. - наслідок. Але так це або не так - установити неможливо. Прич. зв'язок якщо і існ. - непізнавана. Однак люди схильні робити висновку від спостер. у минулому дій до подібних же дій цих об'єктів у буд. (за весною випливає літо) Вони діють виходячи з упевненості, що та ж посл буде і майбутньому.

Чому люди дійств подібним чином? це р-т звички. Однак дія звички ніколи не може перетворити наше чекання відомого порядку у вірогідність щирого знання. - скептицизм.

Потік наших вражень усе-таки не хаотичний. Враження не рівноцінні і цього цілком достатньо для орієнтації у світі.

В онтології (уч про буття) Юм заперечує існ. категорії субстанції і зводить ідею субст. до ідеї сукупності окремих якостей.

У ф. релігії він обмежується єдиним допущенням, начебто причини порядку у Вселеної мають певну аналогію з люд. розумом. Заперечує богослов'я. Релігія не може бути основою моралі.

14. Французький матеріалізм про природу, суспільство, людину

Фр. матеріалісти 18 ст. - Ламетрі, Гельвецій, Дідро, Гольбах - несуть свої ідеї в широкі кола гор. суспільства. Великий вплив на становлення мат. у фр. зробило розв. філ в Англії в 17ст. (Толанд, Тиндаль, Шефтсбери). Також величезний вплив мав ф. Локка, особливо про досвідчене походження знання. Ін. важливим джерелом матеріал. ідей були для них механістичний матер. фізики Декарта, навчання Спінози про природу, субстанції... Відкриття Ньютона, Ейлера, Лапласа, Лаувазьє, Бюффона й ін. утворять природничо-наукову основу філ. узагальнень фр. матеріалістів 18ст.

Природа. Зачинатель фр мат. - Жульєн Офре де Ламетрі. (1709 - 1751) у загальній формі висловив майже всі ідеї, які були потім розвиті Гельвецієм, Дідро, Гольбахом.

Ламетрі доводив, що форма невіддільна від матерії і що мат. пов'язано з рухом. Субстанція в кінцевому рахунку зводиться до матерії, у прир. якої коренитися не тільки спос до руху, але і загальна потенційна спос до чутливості або до відчуття.

Указував на матер. характер натхненності тварин і людини. Усі наші відчуття обумовлені зв'язком почуття за посередництвом нервів з матеріальним в-вом мозку.

Л. лише намітив ряд основних ідей, але не дав них докладного системат. розвитку. Найбільш систематичним виразником ф. навчань фр. мат. став Поль Анрі Дитріх Гольбах. (1723 - ! 789) Самий великий його добуток - "Система природи", у написанні якої прийняли так само участь Дідро, Нежон.

В основі цього трактату думка про зведення усіх явл. природи до різ. форм руху матеріальних часток. у своїй сукупності утворюючих вічну нестворену природу. Основу усіх проц. природи складає матерія з властивим їй властивістю руху. Мат. процеси - явл. строго необхідними, випадковість і доцільність виключається. Навчання про необхідність поширюється і на людину.

З дії і протид. всіх істот виходить ряд рухів, підлеглих постійним і незмінним законам. Розрізняються 2 роди руху:

1. рух. мас, завдяки як. тіла переносяться з одного місця на інше;

2. внутрішній і схований рух, що залежить від властивої тілу енергії.

М. доводить універсальність рух. у природі. Сутність прир. у тому щоб діяти. Прир одержала своє рух від себе самої (ніяких першопоштовхів), тому що прир є велике ціле поза як. ніщо не може існ. Рух. є необход. спосіб ім. матерії Закони причинного зв'язку також універсальні, як универс властивість руху в природі. Над усіма зв'язками причин у прир. панує найсуворіша необхідність. Випадковість заперечується. У вихрі пилу піднятому вітром, немає жодної молекули пилу, кіт розташований випадково, кіт не має опр. причини. З загального детермінізму виводиться і заперечення порядку і безладдя в природі. Ідеї пір і незап. суб'єктивні і представляють лише нашу оцінку ситуації.

Навчання про прир. одержало розвиток у роботах Дені Дідро (1713 - 1784). Пройшов шлях від етичного ідеалізму і деїзму до матеріалізму в навчанні про буття, психологію, теор. пізнання. Матеріаліст. твору: "Племінник Рамо". "Розмова Деламбера з Дідро", "Сон Деламбера".

Вніс у навчання про природу елементи діалектики. По його думці усі змінюється, зникає, тільки ціле залишається. Світ безперервно зароджується і вмирає.

Особлива увага Д. залучала проблема мат. тлумачення відчуттів. Як хутро рух мат часток може породжувати специф зміст відчуттів? Є 2 відповіді на це питання.

1. Ощущ з'являється на опр. стадії розвитку мат як щось якісно нове

2. здатність, аналогічна ощущ. властива всієї матерії. Д. був прихильником 2 думки.

Д. намітив теорію про псих функціях. Наші почуття - клавіші по яких часто вдаряє окр нас природа і кіт самі часто по собі вдаряють. Звідси випливає, що в чоло вік укладає у своїй організації щось автомавтичне. Цей автоматизм не позбавлений душі припускає лежачу в основі всієї мат здатність відчуття.

Визнання ім. незалежного від усв. вн світу, а також визн здатності ощущ. відбивати властивості вн речей не означає однак начебто ощущ тут зерк копії предметів. По Д. між більшістю ощущ і їхніми причинами не більше подібності, чим між самими представленнями і їхніми назвами. Д. розрізняє в речах первинні якості (існ. у самих речах і незал. від свідомості) і вторинні (що полягають у відношенні предмета до ін речей або до них самим) Людина і суспільство. У навчанні про суспільство відстоюють детермінізм, тобто навчання про причинну обумовленість усіх люд. дій. Однак люд не може бути звільнений від відповідальності за все чинене їм по віднош. до суспільства. Необх. людських дій не виключає можливості зобов'язання і правомірності покарання. Суспільство карає за злочин, тому що вони шкідливі. Крім того це спосіб попередж. злочинів у буд. До того ж ніякий розсуд необхідності здійсн. люд. дій не знищує люд почуттів, і стало бути, не знищ. самодіяльності, тому що почуття тут головні побудники до дії.

Навчання про моральність повинне бути засноване на досвіді. Люд спонукуваний прагненням до задоволення і відразою до страждання. Але тому що люд здатний порівнювати задов. і вибирати найбільші, а також здатний ставити мети те для нього можливі правила і поняття про дії, леж в основі моралі.

Переваги засл розумові задоволення як більш міцні, більш залежні від самої людини.

Бідуючи в допомозі інших люд повинний у свою чергу робити корисне для ін. Так утвориться загальний інтерес, від кіт залежить приватний інтерес. Правильно зрозумілий особистий інтерес необхідно веде до моральності.

У силу суспільного договору ми повинні робити те, що ми бажаємо, щоб вони для нас робили. При цьому випливають з заг. договору мають силу по віднош. до всякому люд.

Не існ. такого способу правління, як. цілком би задовольняв вимогам розуму. Засіб рятування від недоліків Просвітителі бачать в освіті. суспільства. Гельвецій вважає метою виховання переробку первісного самобутнього складу особистості. Гольбах - бачить у людині істота з кіт вихованням можна зробити усе, що завгодно.

Доводять незал. етики від релігії і можливість існ. високоморального суспільства атеїстів.

Рушійна сила люд. дій - егоїзм, або особистий інтерес. Підставою моральності служить досвід, морального почуття не існ. Коли здається що люди прагнуть до добра, в основі цього лежить прав зрозумілий л. інтерес.

Критерій моральності і розуму - користь. Це відноситься і до суспільства в цілому. Той, що приносить користь - чесний сміливий доброчесний. Чеснота є бажання загального блага.

Тому що вплив законодавства на суспільство дуже велико, то питання про держ. лад - важливий. Розходження між народами обум. насамперед политий ладом. Гельвецій - тільки в демократичному правлінні влада має на увазі користь усього суспільства, а кожен громадянин служить своєю діяльністю загальним цілям.

15. Теорія пізнання й етика І. Канта (Критика чистого розуму.

Введення)

Иммануил Кант народився в 1724м у Кениксберзі. Тут же учився, став ректором університету, писав свої праці і вмер у 1804. Він був не тільки філ, але також великим вченим в обл природознавства. Викладав.

Філ розвиток К. поділяється на 2 періоди. У перст. період (до нач.70-х рр.) намагався вирішувати ф. пробл. - про буття, філ природи, релігії, етики, логіки виходячи з переконання, що ф. м. б. розроблено й обґрунтована як умоглядна наука. (без зв. до досвідчених даних) В 2-й пер (критичний) катує ся строго відокремити явища від речей у собі. Останні не можуть бути дані в досвіді. Речі непізнавані. Ми пізн. лише явища або той спосіб, як. ці речі в собі діють на нас. Це навчання - агностицизм. Кант називав його "критикою розуму". Це навчання обмежує розум, оскільки воно відмовляє йому в пізнанні сутності речей. Розвиваючи цю критику Кант намагався

1. з'ясувати джерела різного виду знань - наукового і філософського

2. з'ясувати на чому ґрунтується вірогідність знань.

3. досліджувати форми і категорії наукового мислення...

Навчання "Крит філ" сформувалося до початку 80-х рр. Воно викладено в тракт." Критика чистого розуму" - 81, "Критика практичного розуму" - 88 і "Критика здатності судження" - 90. (теор пізнання, етика й естетика (навчання про доцільно у природі) відповідно) Пізнання починається з того, що "речі в собі" возд. на наші органи почуттів і виклик відчуття. Це звичайно матеріалізм. Але далі К. - ідеаліст. Ідеалізм складається в переконанні, що ні відчуття нашої чуттєвості, ні поняття і сужд. нашого розуму, ні поняття розуму не можуть дати нам теорет. знання про "речі в собі" (ввс). Достовірне знання існ. - це математика і природознавство. Істини цих наук загальні і необхідні. Але це не є знання про ввс, а тільки про властивості вещ. до як. застосовні форми нашої свідомості: ощущ, поняття. Ввс принципово непізнавані.

Навчання про знання. Спирається на теорію судження. Знання завжди висл. у формі судження, у кіт мислиться зв’язок між двома поняттями - суб'єктами і предикатами судження. Існ. 2 види цього зв'язку. В одних судженнях предикат не дає нового знання про предм порівняно з тим знанням, кіт уже мислиться в суб'єкті. Це аналітичні судження. Приклад: усі тіла мають протягу (предикат - мають прот) Якщо предикат не виводиться із суб'єкта, а з'єднується із суб., те це синтетичні судження. Пр: деякі тіла важкі. Є 2 класи синт суджень.

1. зв'язок предиката із с. мислиться тому, що виявляється в досвіді (недо лебеді чорні) - апостеріорні

2. цей зв'язок не може основ на досвіді. Вона мислиться як зв'язок, що передують досвідові і не залежать від нього - апріорні судження. (усе, що трапляється має причину). Апр. судженням К. додає б. значення. Питання про апріорн. синт судження він ставить у слід формі:

1. як мож. такі судження в матем

2. як возм вони в теорет природознавстві

3. чи можливі вони в метафізиці. Рішення цих питань він зв'язує з исследост. 3 основних здібностей пізнання: чуттєвості, розуму, розуму.

Почуттєве пізнання. Питання про мож. квіт. синт суджень у матем до розгл. у навчанні про форми почуттєвого пізнання. По до ел-ти матем знання - не поняття, а наочні представлення. У судж. матем синтез суб'єкта з предикий ґрунтується або на почуттів спогляданні простору, або часу. Простір - апріорна форма зовнішнього почуттів споглядання (час - внутрішнього), що і додає созерц. простр. їхню безумовну загальність і необхідність.

Тобто у до простр і час перестають бути формами існ. речей. Вони стають апріорними формами нашої чуттєвості.

Апріорні форми розуму. Умовою мож квіт. синт сужд у теорет природознавстві явл категорії. Це незалежні від змісту, що поставляється досвідом, поняття розуму, під кіт розум підводить усяке содерж, одержуване з досвіду. Тобто категорії не форми буття, а поняття розуму. Це тільки форми, під кіт розум підводить матеріал, що доставляється чуттєвістю. Категорії апріорні. По До ні ощущ ні поняття самі не дають знання. Ощущ без понять - сліпі, а поняття без ощущ - порожні. Знання є синтез ощущ з поняттями. Виникає питання: яким обр розмаїтість почуттів споглядань превр за допомогою апріорних форм у єдність? Умовою такої єдності складається в єдності самосвідомості.

На цих основах розробив відповідь на питання про можливості теорет природознавства. В основі всіх судж єстеств наук лежать загальні і необхідні закони. Науковим знанням предм і явища наук можуть бути за умови, якщо розум мислить предмети і явл як підлеглі 3 законам: 1 збереження субстанції 2. причинності і 3. взаємодії субстанцій. Ці зак. належать не самій природі а тільки нашому розумові. Наша свідомість саме будує предмет не в тім змісті, що воно породжує його або дає йому буття, а в тім, що воно додає пізнаваному предм ту форму, під кіт він тільки і може пізнаватися - форму загального і необхід знання.Т. е. не форми нашого розуму погодяться з вещ прир, а навпроти, речі прир - з формами розуму.

Звідси висновок, що речі самі по собі непізнавані. Ні форми чуттєвості, ні категорії розуму, ні ці 3 закони не составл визначення самих речей у собі. Природа як предмет загального і необх знання будується самою свідомістю.

Етика. Протиріччя необхідності і волі - не сьогодення: люд надходить необхідно в одному відношенні і вільно в іншому. Необхідно, тому що люд є явище серед ін явл прир і в цьому віднош підлеглий необхідності. Але люд також і моральне існ., суб'єкт моральної свідомості. Як нравств існ. люд належить до світу ввс. І в цій якості він вільний. Нравств. закон До розуміє як безумовне розпорядження або "категоричний імператист." З-н цей вимагає, чобы кожний надходив так, щоб правило його особистого поводження могло стати прав для усіх. Учинок м. б. моральним тільки якщо він соверш з повагою до нравст з-ну.

До прагнув послабити залежність етики від віри. Він затверджує, що не моральність заснована на релігії, а навпаки. Досвід показ, що між мор або амор поводженням люд і його щастям не існ. необхідної відповідності. Протиріччя междумор повед люд і результатом цього поводження в емпір життя не мириться з нашою моральною свідомістю, кіт вимагає справедливої відповідності. Не знаходячи його у світі явлений, нр свідомість змушена вірити, начебто відп осн. у світі "осяжному розумом". Існ. понять як воля, безсмертя і бог поясн по К. вірою в "осягнення розумом" світ. Їхнє буття не є істина, доказова теоретично, але є необх постулат або вимога "практичного розуму".

16. ФІЛОСОФІЯ ГЕГЕЛЯ (ФІЛ. ПРАВА АБО ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХА)

Видатним представником ньому кл філ є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Народився в Штутгарті в 1770м у родині великого чиновника. Вивчав філ і телеологію в Тюбінгенському ун. Після його закінчення час працював будинок учителем. У 1801 м захистив докторську і став проф. Йенського ун. Першою видатною працею Г явл "Феноменологія духу" (1806) У 1818 м Г був запрошений у Берлінський ун, де він працював проф і навіть ректором.

Тотожність буття і мислення - вихідний пункт навчання Гегеля.

На об'єктивно ідеаліст основі він розвив навчання про задо і категоріях діалектики, вперше в систематизованому виді розробив осн принципи діалект логіки і покритикував метаф спосіб мислення, що панував як у ідеаліс так і мат плинах філ. Кантівської речі "самої по собі" він протиставив діал принцип: сутність виявляється, явище істотне. Гегель затверджував, що категорії суть об'єктивні форми дійсності, в основі кіт лежить світовий розум, абс ідея або світ дух. Це - діяльний початок, що дав імпульс до виникнення і розвитку світу. Діяльність абс ідеї полягає в мисленні. Ціль - у самопізнанні. У проц самопізнання розум світу проходить 3 етапи: перебування що самопізнає абс ідеї в її власному лоні, у стихії чистого мислення (логіка, у кіт ідея розкриває свій зміст у системі категорій і законів діалектики); розвиток ідеї у формі інобуття у виді явищ природи (розвивши не сама природа, а лише категорії); розвиток ідеї в мисленні й в історії людства (історія духу). На цьому останньому етапі абс ідея повертається до самої себе й осягає себе у формі люд. свідомості і самосвідомості.

Філ погляди Г. проникнути ідеєю розвитку. Він вважав, що неможливо зрозуміти явище, не усвідомивши всього шляху, кіт воно зробило у своєму розвитку, що розвиток відб. не по замкнутому колу, а поступально від нижчих форм до вищих, що в цьому проц відбувається перехід від кількість змін у якісні, що джерелом розвитку є протиріччя: протир рухає світом, воно є корінь усякого руху і життєвості, складає принцип усякого саморуху. У філ системі Г дійсність представлена як ланцюг діалект переходів.

Однак гег філ перейнята глибоким протиріччям. Що ж це за протиріччя? Метод, розроб Г., спрямований на нескінченність пізнання. Оскільки ж об'єктивною основою його явл абс дух, а метою - самопізнання цього абс духу, остільки пізн звичайно, обмежено. Тобто система пізнання, пройшовши цикл пізн ступіней, завершиться останньою ступінню - самопізнання, реалізацією якого явл сама філ Гегеля. Тобто, протир методом і системою Г. є протиріччя між кінцевим і нескінченним. Дане протир у Г. аж ніяк не діалектично, тому що не явл джерелом подальшого розвитку.

17. Антропологічний матеріалізм Л. Феєрбаха

Останнім великим ставши клас ньому філ був Л. Феєрбах (1804 - 1872). Його видатна заслуга в тім, що він покритикував ід. Канта і Гегеля і продовжив традиції матер. Ф. - войовничий матеріаліст.

Ф народився в родині юриста. Надійшов у богословський фак. Гейдельбергського унів. Однак через рік залишає його. Переїж у Берлін, де слухає лекції Гегеля в унів.

З 1828 р. викладає в унів. але його звільняють за заперечення особистого безсмертя в роботі "думки про смерть і безсмертя" З 1830м Ф. веде відокремлене життя в селі і публікує свої роботи. ДО1839р. він вже остаточно пориває з ідеалізмом У 1841м виходить гл. працю - "Сутність християнства". Потім він публікує "Попер. тези до реформи філ", "Основні положення філ. майбутнього".

Засуджуючи ідеаліст тлумачення мислення як позаприродної і над люд. сутності, Ф дійде висновку, що питання про віднош. буття до мисл є питання про сутності людини, тому що мислить лише люд. Слідів філ., оскільки вона ріш питання про відн. мисл. до буття, повинна бути антропологією, тобто навчанням про люд, в існуванні, у діял якого це питання знаходить своє фактичне, реальне рішення.

Науки розкривають нерозривний зв'язок мислення з мат процесами в люд організмі, з почуттів сприйняттями і т.д. Люд невіддільний від природи; мислення є необхідне вираження властивої йому біол, фізіолог. діяльності . Ф. затверджує: "Новий філ перетворює люд, включаючи і природу, як базис люд, у єдиний, універс і вищий предмет філ, перетворюючи, антропологію, у тому числі і фізіологію, в універс науку." Антропологія Ф вказ на його прагнення розробити матер сист поглядів. Ф заперечував проти характ свого навчання як матер, особливо з за вульгарних матеріалістів (думка - це в, виділюване мозком).

Істотним змістом і назнач. антрополог. принципу є по Ф. наукове тлумачення суспільної свідомості, у кіт він бачить відображення сутності люд. Ця сутність по Ф насамперед почуттєве життя розуму і серця, різноманіття переживши індивіда. Мова йде слідів про те, щоб розгл. різ. форми заг свідомості (і релігію) з погляду закл. у ній життєвого змісту. Тут він йде далі попер. матеріалістів, кіт затверджували, що релігія позбавлена реального змісту. Ф зводить надприр. до природного, нереальне до реального - у цьому осн риса його антропол методу.

Основою антропол Ф є мат навчання про природу. Прир явл єдиною реальністю, а люд її вищим продуктом. У люд і завдяки йому прир відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе.

Різноманіття явл природи не може бути зведене до загальної, однорідної першоматерии. Природа вічна. Виникнення і знищення відносяться тільки до окремих явищ. Прир нескінченна в просторі.

"У прир немає ні початку не кінця усі в ній знаходиться у взаємодії; усі відносно. Всі одночасно є дією і причиною, усі в ній всебічно і взаємно..." Однак ця глибоко діалектичний здогад не знаходить подальшого розвитку у Ф.

Ф. відстоює положення про нерозривному зв'язку матерії і руху. Однак не вказує на якісне різноманіття форм рух. матерії, на їхній взаємопереход. Ф говорить і про розвиток, але розуміє її метафізично.

Намагається перебороти механісцизм. Він говорить про незвідність вищих форм існ. матерії до нижчого. Псих акти істотно відрізняються від них фізіологіч. основи. Єдність суб'єкт з об'єктивним, псих з фізичним не усуває внутрішнього розходження між ними.

Різноманіття люд ощущ. Відп. розмаїття якостей природи., воно обумовлено їм і принципово неможливо без нього. Тому не можна протиставляти содерж люд. ощущ якісної визначеності чувст-сприймає явищ. Проте Ф розуміння суб'єкта й об'єкта носить антрополог. хар-тер.

Доцільність у живий і раст світі являє собою не р-т реалізації внутрішньо властивої явл мети, а наслідок єдності мат світу. Т. про він не заперечує об'єкт доцільності в живий природі, він правий указує на її відносність.

Т. про ф. навчання про природу в цілому не виходить за рамки метаф матеріалізму. Це позначається, наприклад, у Ф. визн. природи: "Я розумію під прир сукупність усіх почуттів сил, речей і істот, яких людина відрізняє від себе, як нелюдське... Або, беручи слово практично, прир є всі те, що для люд - незалежно від надприр. уселянь теїстичної віри - представляється безпосередньо, почуттєво, як основа і предмет його життя. Прир є всет, електрика, магнетизм, повітря, вода, вогонь, земля, тварина, рослина, людина, оскільки він явл істотою, мимоволі і несвідомо діючим, - під словом прир я не розумію нічого більш, нічого містичного, нічого мрячного, нічого теологічного".

Теор пізнання - сенсуалізм. Реальний світ есь почуттєво сприймати дійсність, отже, лише завдяки почуттів сприйняттям можливо його пізнання. Почуттів сприйняття, по своїй природі м. б. також і опосередкованим, тобто давати непрямі свідчення щодо того, що ми не бачимо, не чуємо, не сприймаємо... Органів почуттів, кіт володіє люд цілком достатньо для пізнання будь-яких явищ. Почуттів сприйняття в силу своєї безпосередності зв'язку з речами ніколи нас не обманюють.

Однак він не включає у свій розгляд практичну діяльність.

Ф визнає важливу пізнавши функцію теорет мислення і його здібності досягти більш глибокого пізнання дійсності. Зад мислення - збирати, порівнювати розрізняти, класифікувати почуттів дані, усвідомлювати, розуміти, виявляти їхній сховане, що безпосередньо не є зміст. "Почуттями ми читаємо книгу природи, але розуміємо її не почуттями". Мислення носить опосередкований хар-тер, тому те, про що ми мислимо, не завжди явл об'єктом безпос. сприйняття. Як же устанавл істинність наших понять, їх відп. реальної дійсності? Шляхом співставл. понять, теор висновків з почуттєвими даними.

Т. об почуттєве споглядання - є критерій істинності мислення. У загальному Ф не розуміє скл. діалект зв'язку між почуттів відобр. світу і мисленням, його не цікавить пробл категорій і логіки. Глуб ідея Гегеля про рух теор мислення від абстр до конкретного, можливості, отже, конкр. мислення залишилася далекої для Ф.

18. Основні напрямки рос. філ. 19 - нач.20 ст.

Філ. думка в Р. формувалася під впливом загальносвітовий філ. Однак специф Р філ багато в чому складалася під впливом соціально культурних процесів, що відбувалися на Русі. Християнізація Р. зіграла величезну роль у становленні рос. філ думки.

Першим р мислителем мир рівня був звичайно ж Ломоносов (1711 - 1765). - геніальний учений-енциклопедист.

А.Н. Радищев (1749 - 1802). - відстоював матеріаліст філ позиції, вважаючи, що "буття речей незалежно від сили пізнання про них і існує по собі". Вперше в рос. думки розробляв пробл людини.

Видатної русявий філ і соціальним мислителем був П.Я. Чаодаев (1794-1856). Його філ концепція - дуалістична. Фіз світ побудований з атомів і молекул, тобто ел-тів матеріальних, з кіт утворяться всі тіла. Тіла існ. у простр, кіт є об'єктивна форма вн світу, і в часі, кіт суб'єктивно. Рух і взаємодія розглядалася їм у дусі механісцизма, кіт, однак, обмежувався світом физ явищ. Свідомість люд не подчин хутро закономірностям природи, а явл. р-том бож утвору. Пізнання по Ч. теж дуалістично: в обл природознавства діють раціоналістичні і емпір. методи, а в дух світі, об'єкти кіт мають волю, діє одкровення.

Людина є об'єктивна єдність 2 світів - фіз і духовного, як істота вільне, кіт у своєму істор бутті підлегле діалектиці необхідності і волі. На розумінні співвідношення необхідності і своб багато в чому будується і концепція філ історії Ч, зв'язана насамперед з турботою про долю Росії. Тут його погляди еволюціонували. У період він вважав за необхідне тотальну єдність роду людського (стосовно до Р - єднання Р с ін народами) Потім погляди Ч в відношенні доль Р змінилися. Він став розгл відірваність Р від мир істор процесу як перевага, кіт дозволить швидко опанувати достиж зап цивілізації, уникнувши при цьому властивих їй пороків.

Страницы: 1, 2, 3