Говорячи про успішність (не успішності) впливу інформації ми маємо на увазі певні цілі впливу на аудиторію. Результати впливу ЗМІ можуть проявлятися в трьох сферах: інформаційній, мотиваційній й поведінковій.

Виміряти ефект інформованості аудиторії в принципі легше, ніж мотиваційні ефекти. Інформованість розглядається як результат, сумарного впливу всіх засобів інформації, доступних населенню міста. У результаті виявилися групи, що істотно різняться за рівнем інформованості. Найбільш інформованими є люди, які активно використовують різні канали інформації. Вплив ЗМІ на особистість, як правило, опосередковується впливами тих контактних малих спільнот, у які постійно включена людина. Вони проявляються вже на стадії вибору джерел масової інформації. Результати впливу масової інформації так чи інакше реалізуються в спілкуванні й співпраці людини з іншими людьми. Вплив інформації в сучасному суспільстві розрахований на обслуговування й зміцнення різних суспільних підсистем – малих груп, соціально-територіальних, виробничих, галузевих спільнот.

Має потребу у вивченні проблема зв'язку характеристик ситуації сприйняття масової інформації з характеристиками інформації. Так, можна припустити, що якщо телевізійна інформація, як правило, потрапляє до особистості в ситуації сімейного спілкування, то найбільш ефективною формою контакту такого засобу інформації з людьми буде звертання до всіх членів. (наприклад, цикли «Тато, мама, я – спортивна родина», «Моя родина» у яких органічно співвідноситься інформація й про життя в цілому, і про виробничі справи окремих членів родини). Отже весь вплив ЗМІ на особистість, групу, більш широкі спільноти узагальнюється в способі життя людей. Поняття «спосіб життя» є надійною методологічною основою для цілісного вивчення об'єктивних і суб'єктивних впливів ЗМІ.

У проблемі «ЗМІ й спосіб життя» можна виділити три етапи: 1) відбиття способу життя суспільства і його підсистем у матеріалах преси, радіо, телебачення; 2) ЗМІ як засіб впливу на вдосконалювання способу життя; 3) споживання масової інформації в структурі способу життя.

Найбільш вивченим є третій – до нього належать всі матеріали конкретно-соціологічних досліджень, що характеризують включенність населення в систему ЗМІ в її різних вимірах. Ці дані, як і відзначалося, свідчать про загальну поширеність такого виду занять, як споживання масової інформації.

Природно, що найбільш вивченими аспектами впливу масової інформації на соціальну активність мас виявляються ті, що безпосередньо проявляються в діяльності самих засобів інформації – ми маємо на увазі таку форму активного, як вираження думки, участь у створенні матеріалів і передач, контакти із працівниками редакції.

Звичайно, об'єктом суспільної думки є конкретні теми, за допомогою яких висловлюється точка зору індивіда, групи, або громадськості, і процес матеріального виробництва, і події, що відбуваються в сфері духовного життя суспільства, і поведінка вболівальників на стадіоні, публіки в театрі, політичних лідерів.

Процес формування суспільної думки є складним і багато в чому визначається наступними умовами:

– суспільна думка формується там і тоді, коли на обговорення народу виноситься, ставиться проблема, що має важливе практичне значення, тобто проблема (питання), що зачіпає соціальні інтереси людей (економічного, соціального, політичного, духовного життя);

– суспільна думка найчастіше стосується питань, пов'язаних з політикою, правом, мораллю або мистецтвом;

Предметом відображення громадського життя найчастіше виступають ті форми суспільної свідомості, ті питання, які припускають відмінності в оцінках, характеристиках, тобто містять у собі спірний момент;

– суспільна думка формується на рівні компетентності. Якщо людина незнайома з яким-небудь питанням, то на прохання висловити думку найчастіше відповідає: «Я не знаю». Але можливий і такий варіант, коли людині просто не вистачає знань для суперечки, обговорення питання.

Необхідно відзначити, що суспільна думка не може існувати поза системою економічних, соціально-політичних, ідейно-моральних відносин.

Виділяють наступні етапи механізму формування суспільної думки:

1. Сприйняття інформації (об'єктивної, суб'єктивної, тенденційної й т.д.) на рівні окремих людей.

2. Висновки й оцінки індивідуума на основі наявних знань, досвіду, уміння аналізувати, рівня інформованості.

3. Обмін інформацією, висновками, дискусії з іншими людьми

4. На цій основі, формування певної думки невеликої групи людей.

5. Обмін між невеликими групами й формування думки соціального шару.

6. Виникнення загальнонародної думки.

Особливо сильно процес впливу на суспільну думку відбувається під час політичних виборів, коли впроваджуються установки, стереотипи, які нав'язують свої цілі й людина спонукається до певної дії. Таким чином, завдяки ЗМІ формується суспільна думка – стан масової свідомості, ставлення різних соціальних спільнот, до проблем і подій дійсності.

1.2 Маніпуляція

ЗМІ – це установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам – це відносно самостійна система, що характеризується множинністю тридцятимільйонних елементів: змістом, властивостями, формами, методами й певними рівнями організації (у країні, регіоні, на виробництві). Найголовніші особливості ЗМІ – це публічність, тобто необмежене коло користувачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний обсяг аудиторії, що змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї або іншої передачі, повідомлення, або статті.

ЗМІ через вплив на суспільство в цілому впливають на кожну людину окремо, формуючи певні однакові емоції й дії. Виділяють два основних напрямки впливу ЗМІ на формування суспільної думки:

1. Семантичне маніпулювання, що припускає ретельний відбір і спеціальне компонування понять, що викликають, або позитивні, або негативні асоціації, що дозволяє впливати на сприйняття інформації. Оскільки метод заснований на певних асоціаціях, дозволяє легко вплинути на людину в силу її звичок і переконань.

2. Формування стереотипів. Стереотипи формуються під впливом двох факторів: без свідомої колективної переробки й індивідуального соціокультурного середовища, а також, безумовно, при цілеспрямованому ідеологічному впливі за допомогою ЗМІ. За допомогою стереотипів легко маніпулювати свідомістю людини, оскільки стереотип тісно пов'язаний із життєдіяльністю суспільства в цілому й конкретних груп людей, зокрема.

Таким чином, суспільна думка багато в чому визначає розвиток громадсоко життя й направляє діяльність деяких соціальних інститутів, у тому числі й діяльність ЗМІ. Однак, тому що ЗМІ намагаються висвітлювати значимі, актуальні для суспільства проблеми й багато в чому розглядають їх із погляду суспільної думки, можна зробити висновок, що не тільки суспільна думка може визначати діяльність ЗМІ, але й сама суспільна думка формується під впливом різних факторів, зокрема, ЗМІ, наприклад, через поширення ідеології й пропаганди.

1.3 ЗМІ – четверта влада

Досить розповсюджений образ ЗМІ – четверта влада. Поряд із трьома, традиційними галузями – законодавчою, виконавчою й судовою. Структури державної влади утворюють особливу підсистему суспільства, якій дозволений примус навіть до застосування насильства. Зрозуміло, у рамках чинних законів. Жодна інша підсистема суспільства такими правами не наділена, і в цьому плані будь-який образ недержавної влади – четвертої, п'ятої або одинадцятої – досить умовний. Однак можливості найсильнішого впливу ЗМІ, у тому числі й на прийняття державних рішень – загальновідомий факт.

Публікації стимулювали, так би мовлячи, блискавичний розвиток багатьох урядових і фінансових криз, прийняття певних судових рішень, і навіть збройні конфлікти. І тут немає ніякого протиріччя.

Соціальна думка може розраховувати на успішну еволюцію лише при наявності потужного контрольно-коректувального механізму. Зрозуміло, величезну роль у формуванні такого механізму відіграють традиційні галузі влади. Знаменита система взаємної компетентності і противаг між парламентом, урядом, і судами – важливий елемент цього механізму, що забезпечує не тільки життєздатність демократій, але й їх високу ефективність на тлі всіх більш твердих моделей державного устрою. Однак у високорозвинених й тому складно організованих суспільствах значно підсилюється й згаданий механізм, і його концентрація в державній сфері породжує найбільшу спокусу створення своєрідного пояса безпеки навколо влади, що стримує. Держава, більш-менш монопольно користуючись контрольно-коректувальними важелями, ризикує із сервісної підсистеми суспільства перетворитися в щось самокоштовне. Що, звичайно, ж, відкриває шлях до різноманітних диктаторських сценаріїв. Треба підкреслити, що протягом XX сторіччя із цією проблемою зштовхнулися всі країни нині процвітаючої демократії, і деякі з них змушені були пережити всі наслідки формування й падіння тоталітарних диктатур.

Сучасна західна цивілізація знайшла блискучий вихід із цього становища за рахунок своєрідного роздержавлення контрольних функцій, фактичної передачі значної їхньої частини недержавним структурам. І це видатне, на наш погляд, відкриття другої половини нашого століття дозволило одночасно інтенсифікувати прогресивну еволюцію, і підсилити ліберально-демократичні тенденції. Саме цей процес поряд із масовим впровадженням електронних інформаційних систем дозволив ЗМІ стати тими, якими вони є зараз.

Важливо, однак, уявити деякі істотні структуроутворюючі моменти нової ситуації.

По-перше, результати впливу ЗМІ можуть проявлятися в трьох сферах: інформаційній, мотиваційній й поведінковій. Ці прояви можуть бути виявлені на рівні свідомості й поведінки окремої особистості, її безпосереднього оточення, більше широких спільнот (виробничих колективів, регіону), суспільства в цілому. У цьому плані, наприклад, четверта влада реалізується в тісній взаємодії з п'ятою – аналітиками. Зі ЗМІ взаємодіють партійні й профспілкові лідери, учені різних спеціальностей і представники фінансово-промислових груп, правозахисники й релігійні діячі. Загалом, всі: ті, хто має намір внести свій внесок у здійснення контрольно-коректувальних функцій, і підвищити свій рейтинг на політичному, науковому або іншому ринку. Із цим тісно пов'язана проблема незалежності ЗМІ.

Більшість розглянутих вище позицій припускають цивілізовану ситуацію демократичного суспільства, що живе в прогресуючому політико-правовому просторі. І в цьому випадку ми зіштовхуємося з мільйоном проблем, але переконані в необхідності солідарного пошуку оптимальних рішень, і це обіцяє гарні перспективи.

Але в іншому сценарії, коли відбувається свого роду зворотний фазовий перехід до тоталітаризму, багато позицій у принципі змінюють свій зміст. Держава наступає в усіх напрямках – острівці незалежності йдуть під воду. Державні ЗМІ відкрито використовуються як односпрямована інформаційна зброя. І одночасно перетворюються в реальну владу. У такому випадку суспільство в цілому перетворюється в безмовну й безправну частину держави. І можливо, ЗМІ розшифровується вже як засоби масового використання.

2. Роль ЗМІ в різних суспільних сферах

2.1 Висвітлення проблем здоров'я

Теорія й практика формування здорового способу життя (ФЗСЖ) висуває рівень інформованості суспільства в цілому й окремих його членів, зокрема, і проблем здоров'я як єдиного із найважливіших чинників передумови успіху. Надання інформації – одна зі стратегій ФЗСЖ і, природно, її ефективність безпосередньо пов'язана й із рівнем розвитку засобів масової інформації, особливостями їх функціонування в певному соціумі.

Загальновідомо, що в наш час ЗМІ справляють найбільш вагомий вплив на громадську свідомість. Здатність швидко й майже тотально охоплювати найбільш широкі аудиторії дає їм можливість трансформувати традиційну систему духовного виробництва, і зараз у розвинутих суспільно-політичних системах панує вислів, що ті, хто володіє ЗМІ, володіють громадською думкою.

Саме за допомогою мас-медіа серед різних категорій населення (читачів, слухачів, глядачів) пропагуються певні ціннісні установки, світоглядні стереотипи та моделі поведінки, внаслідок чого спільні смаки й форми «культурного споживання» поширюються як серед привілейованих, так і малозабезпечених категорій населення. З огляду на це, у змаганні за культуру мас-медіа перебувають практично поза конкуренцією.

У мас-медіа можна знайти потрібні відомості практично з будь-якої медичної теми – у тому числі новітню й навіть сенсаційну інформацію. Також матеріали про здоров'я – порятунок для громадян, що утомилися бігати по лікарях.

Згідно з даними ведучих видавництв СНД найбільшою популярністю в останні роки користуються книги серед покупців. Саме ці книги посідають перше місце по продажах. Причому люди готові скуповувати все: від значних монографій до тонюсіньких брошурок, присвячених сумнівним методам лікування.

Якщо звернутися до «всесвітньої павутини», то можна знайти відповіді на будь-які питання. Інтернет має потрібну інформацію практично по будь-якій медичній темі – у тому числі новітню й навіть сенсаційну інформацію. По-друге, в Інтернеті можна поговорити про проблеми свого організму з необмеженою кількістю людей. По-третє, ви можете одержати консультацію фахівця, причому безкоштовно. Навряд чи варто призначати собі лікування на основі такої заочної консультації. Але нею можна підкріпити діагноз, поставлений раніше в лікарні.

У друкованих ЗМІ в рубриках «Здоров'я» можна знайти багато статей на теми: гайморит, варикозне розширення вен, схуднення без дієт. Такі статті звичайно науково-популярні, тобто не обтяжені зайвими науковими вишукуваннями й досить практичні.

Часто ці матеріали написані не лікарями, а журналістами. І поради можуть зустрічатися зовсім безглузді. Але, якщо один автор радить вам лікувати ніс соком часнику, а другий автор, по сумісництву працюючий Лор-лікарем, обурюється, говорячи, що при такому лікуванні не важко підхопити вірус, право вибору – за вами.

Багато популярних видань із проблем здоров'я свідчать про непрофесіоналізмом авторів їх авторів. Ми вважаємо, що найголовнішою ознакою матеріалів про здоров'я в ЗМІ повинна стати наукова обґрунтованість рекомендацій, що приводяться в них.

Сукупність видань і програм, що становлять систему ЗМІ, повинна бути такою, яка б створювала картину дійсності максимально повною, об'ємною, всебічною, завершеною. Тому в журналістиці виникає багато видань і програм, а всередині них – рубрик, сторінок, рубрикових передач, які звернені до різних сфер дійсності. Їхній діапазон надзвичайно широкий («Лісова промисловість» і «Культура», «Сад і город» і «Журнал мод», «У світі тварин» і «Здоров'я»…) Причому ці видання й програми можуть бути розраховані як на величезні регіони (країни, континенти, увесь світ), так і на локалізоване поширення в малих регіонах (екологічна сторінка для невеликого району або спортивне видання для міста).

Тематична спеціалізація видань і програм, сторінок і рубрикових передач чекає від журналістів відповідної кваліфікації, щоб усі тематично-інформаційні «ніші» були заповнені. При цьому до одного тематичного шару часто звертаються різні видання й програми – конкуруючі й (або) взаємодоповнюючі один одного.

За характером звертання до тематичних шарів варто виділити універсальні видання й канали радіо й телебачення, у поле зору яких перебувають усі сфери життя суспільства. Поряд із ними – багатопрофільні, що охоплюють ряд проблемно-тематичних ліній, зв'язаних між собою певним напрямком і характером інформації.

Формування структури системи журналістики здійснюється різними шляхами. Історично спочатку виникли окремі, широко орієнтовані видання, а потім у процесі розвитку ЗМІ стали з'являтися нові газети, журнали, програми радіо й телебачення різних тематичних, програмних і аудиторних орієнтацій. Так поступово виникає розманітність ЗМІ, виявляючи теми, які виникли у зв'язку зі станом і потребами потенційної аудиторії.

Набувають суспільної сили тільки ті видання, які виявили свою інформаційну «нішу», показавши себе як певний тип видання.

Спеціальні видання призначені для певного читача: з певним рівнем утворення, соціальним станом, професією. Суб'єкт існує тільки тому, що є адресат – читач, слухач, глядач. Головна риса аудиторії, що впливає на спеціальний публіцистичний суб'єкт, – її інформаційна вибірковість. Спеціальне видання розраховане тільки на «галузевого» читача. Однак головним завданням спеціального видання так само є залучення як можна більшої кількості читачів.

2.2 Соціальні проблеми

Проблеми взаємної відповідальності суспільства та преси продовжують залишатися дискусійними й актуальними. Там, де діяльність преси дійсно спирається на конституційні норми та правовий статус у суспільстві, вирішення цих проблем найбільш прийнятне та найменш болісне. На шляху створення української національної державності питання вироблення та закріплення правового статусу ЗМІ в суспільстві займають щільне місце в законотворчій діяльності парламенту.

Першим було прийнято закон України «Про інформацію». Цей закон закріпив право громадян України на інформацію, заклав правові основи інформаційної діяльності, визначив систему та джерела Інформації, доступ до неї й статус учасників інформаційних відносин. Закон України про «Друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» встановлює волю слова й вільне висловлення в друкованому вигляді своїх переконань, що гарантується Конституцією України. Право кожної людини на волю думки, совісті, релігії, переконань є її особистою справою й не може регламентуватися законом. Не можна забувати, що вільне висловлення переконань є суспільним здобутком але, якщо ці переконання спрямовані проти державної влади, їх розповсюдження підлягає обмеженню в законодавчому порядку. Це загальноприйняте правило світової практики і його дотримання потрібно перш за все в цілях державної безпеки, громадського порядку здоров'я, моральності населення, а також для поваги прав і репутації інших людей. Саме тому друковане поширення ідей, що можуть завдавати шкоди державі та політиці, будь-якої пропаганди озброєного захисту «національних інтересів», закликів до національної чи релігійної ненависті кваліфікується як підбурювання до ворожнечі або насильства та суворо забороняється.

Проблема ефективності преси існує відтоді, як з'явилася газета, і саме від журналіста залежить успіх його матеріалів. Працівник ЗМІ повинний вміти майстерно передати ідею, біль, перекласти це на мову газетної публіцистики, втілити їх в оглядах і статтях, репортажах і кореспонденціях, побудованих на фактах місцевого життя. Існує ще одна умова, наскільки ідентично ідеї будуть сприйняті читачами, – лише на перший погляд вона здається незалежною від журналістів. Адже, щоб впливати на розум і почуття читачів, треба знаті їх інтелект, духовний світ, інтереси, уподобання, тощо.

Кожен редактор, підписуючи до друку черговий номер, приблизно уявляє розмір тих змін у суспільному житті, які стануться в наслідок сприйняття читачем думок і почуттів, що ними пройнятий виступ газети, прагне задовольнити інформаційні інтереси задля здійснення своїх соціальних потреб.

Коли тема торкається соціального захисту населення, то розроблятися вона повинна на соціальному матеріалі, а якщо журналіст не піде по лінії аналізу матеріальних результатів, а заглибиться в духовну, досвід показує, що ефективність матеріалів відбувається через житейські ситуації, тобто коли ідея співпадає з інтересами аудиторії.

Постійно сприймаються матеріали в основі яких лежить ситуація, протиріччя, сюжет, роздуми, коли журналіст не дає вже готові висновки, а веде пошук істини, розкриває свою логіку. Знаючи смаки, настрої читачів, досвідчений журналіст, звертатиметься до них, зіставлятиме й протиставлятиме різні позиції, дискутуватиме й згоджуватиметься.

Сучасне динамічне життя посилило соціалізуючу роль преси, яка мала в основу своєї діяльності покласти саме соціальний вимір усіх економічно-політичних і духовних процесів в умовах національного відродження.

Однак продрукувати ефективно соціальну інформацію, яка б відповідала умовам розбудови громадського суспільства, значна частина працівників засобів масової інформації нездатна, у наслідок застарілого мислення, низької національної свідомості, низького загального розвитку, безпорадності в питаннях сучасної економіки, політології, соціології й особливо комерційної діяльності.

Повідомлення, що вже відоме не принесе користі. Навряд, один і той самий матеріал читач почне вивчати по різних газетах. Тому видання, які порушують соціальні проблеми, повинні намагатися при написанні своїх статей добирати, якомога свіжішу інформацію, і використовувати яскраві стилістичні засоби. Усі це сприятиме неповторності текстів, якщо, навіть, вони порушують одну тематику.

Метою газетних публікацій є об'єктивно інформувати про суть найважливіших соціальних і політичних проблем держави.

2.3 Церква і ЗМІ

Особливість ЗМІ й їх відмінність від інших засобів комунікації полягає в тому, що з їхньою допомогою можна прямо звернутися до громадськості, минаючи такі традиційні авторитетні інститути, як церква, школа, родина. Цю їх здатність використовують політичні діячі, партії, суспільні й релігійні структури й т.п., що апелюють до таких почуттєвих, ірраціональних, емоційно-вольових елементів суспільної свідомості, як любов до Батьківщини, національно-патріотичні настрої, релігійні вірування. Самі по собі ЗМІ не є ні інструментом руйнування, ні інструментом творення прогресу. Їх позитивна або негативна роль обумовлюється тим, які саме соціальні сили й з якою метою їх використовують. Могутність ЗМІ виражається в можливостях створення того або іншого іміджу політичної, громадської організації або релігійного руху, їхніх лідерів, а також іміджу й статусу «офіційної» і, навпаки, «іншої» релігії. Імідж можна спеціально режисирувати, вишиковувати за певним планом. Він може бути зруйнований через дрібну деталь, що вислизнула з поля зору навіть фахівців.

Церковні засоби масової інформації – є не тільки приналежністю церковним структурам або ж суспільствам і приватним особам засобу масової інформації, які доносять до свого споживача церковні новини, нагадують історію й зміст поточного свята, розповідають про ту або іншу святиню й т. п. Усе це можуть робити будь-які ЗМІ. Церковність засобів масової інформації визначається не цим, а насамперед тим, що подіям, фактам, явищам – поточними або історичним – дається не яка-небудь інша, а саме християнська, євангельська, церковна православна оцінка.

Можна виділити два аспекти впливу інститутів масової комунікації наприкінці XX – початку XXI ст. Україні на формування суспільної думки й у тому числі релігійної:

1. «Внутрішній». Його особлива значимість пов'язана з тим, що кардинальні трансформації, що визначають у цілому унікальність української історії новітнього часу, неминуче відбилися на особливостях взаємин держави, суспільства (і церкви як частини суспільства) і ЗМІ.

2. «Зовнішній». Його важливість визначається тим, що на порозі нового тисячоріччя відносини з неминучістю є «вписаними» у сучасні процеси глобалізації, які обумовили якісно нову комунікативну ситуацію.

Відбулися парадоксальні зміни. Поширення електронних засобів приводить до домінування усної комунікації, подібно тому, як це було в селах минулого. Якісно відмінним при цьому є глобальний рівень що відбувається. Широко відоме думка Маршала Маклюэна, який вважав, що сучасна електронна комунікативна мережа виступає аналогом центральної нервової системи людини. Це, у свою чергу, дозволяє індивідові бути спільником і відчувати наслідок, як кожної своєї дії, так і дій інших.

По суті, у навколишньому світі відбувається формування нового глобального медіа порядку, у «простір» якого включене відносно невелике число соціальних і економічних суб'єктів. Щодо культурно-релігійної само ідентифікації це виглядає як розмивання конфесіональних границь, як тенденція до уніфікації. Так звана «єдність у різноманітті». Одночасно відбувається еволюція й рух світового співтовариства до свого нинішнього стану, коли людина поклоняється предметам власного винаходу у формі факсимільних апаратів і високошвидкісних комп'ютерів. Не для кого не буде новим, що все більша кількість людей на Заході воліють залишатися вдома й дивитися телевізор, ніж ходити у щонеділі до церкви. Те ж саме ми спостерігаємо й в Україні, особливо з появою «церковних трансляцій». Похід до церкви для більшості радіо- і телепарафіян стає винятковою подією, як говориться, «через нестаток». Характерна в цьому зв'язку поява на українському ринку не тільки православного, але й специфічного протестантського продукту, адресованого віртуальній аудиторії («Радіоцерква», «Інтернет-Церква» і ін.). Самі назви говорять за себе. Церква, що відстоює свою консервативну, конфесіональну й історично унікальну позицію, будучи носієм національної й культурної ідеї й традиції українського народу, є найголовнішою у цьому плані. При цьому Церква як суспільний інститут, безсумнівно, зобов'язана глибоко вивчати й аналізувати закономірності, за якими живе «глобальне село» для того, щоб ефективно доносити Вічну Істину сучасними адекватними засобами. Держава ж, відповідно до Біблії, як друга галузь установленої Богом влади, для того й існує, щоб піклуватися про суспільне благо своїх громадян, допомагати й співпрацювати із Церквою.

3. Аналіз інформації як складової життя

3.1 Здоров`я й ЗМІ

Як вже було зазначено, за характером звертання до певних тем та питань виділяють багатопрофільні видання та спеціалізовані. Багатопрофільні видання розкривають багато суспільних питань перед читачем, охоплюють цілий ряд проблемно-тематичних ліній, пов'язаних між собою певним напрямком і характером інформації.

По-своєму багатопрофільними є видання: щоденна інформаційно-політична газета «Україна молода», громадсько-політичний та діловий тижневик «Коментарі», щоденна всеукраїнська газета «День». Такі видання є універсальними, вони розповідають про різні аспекти життя, концентрують увагу навколо суспільно-політичних проблем. Так, на шпальтах газет порушуються як і важливі політичні питання, так і проблеми, що хвилювали, хвилюють, і будуть хвилювати український народ – це соціальні питання, повідомлення про різноманітні дослідження в сфері науки, і, звісно, питання пов'язані з екологічним станом навколишнього середовища. У зв'язку з тим що населення України останнім часом почало виявляти посилений інтерес до свого здоров'я, друковані ЗМІ також почали приділяти пильну увагу до цього питання.

Повертаючись до зазначених вище газет, можна зазначити, що кожна з них містить статті про здоров я – інформацію, що попереджає про небезпечну їжу, погані звички та препарати, що шкодять нашому здоров'ю. Варто зазначити, що зазначені газети не мають постійних інформаційних рубрик таких як «Здоров'я» і т.п. Громадсько-політичні газети звертаються до тем здоров'я не постійно, а періодично, повідомляючи про певні події, випадки, корисні поради або навпаки, даючи зауваження щодо певного питання.

Так, наприклад, тижневик «Коментарі» у рубриці «Технології», у статті «Сонцезахисні креми визнали небезпечними для здоров'я» розповідає про небажані застосування сонцезахисних кремів, що є актуальним для літнього сезону (Додаток А).

Але існують газети, які регулярно висвітлюють тему здоров'я на своїх сторінках. До таких газет, наприклад, належить «Газета по-українські». У рубриці «Здоров`я» вона інформує про нові відкриття в сфері медицини, методи лікування та протидії стресу, покращення настрою й т. п. Стаття «Які продукти допоможуть пережити екзаменаційний стрес?» розповідає про продукти, які бажано вживати під час сесії, якого режиму потрібно дотримуватися студентам, щоб все вивчене добре запам`ятовувалось. Інша стаття «Чим небезпечні антибіотики?» стисло інформує про види антибіотиків, правила застосування тих чи інших пігулок.

На нашу думку, ця газета добре справляється із завданням інформувати аудиторію про найцікавіші та найактуальніші моменти, використовуючи просту й зрозумілу мову. А якщо говорити про якість матеріалу, то тут треба бути обережним, тому вони що в основному з інтернету, так вищезгадані статті у кінці мали посилання на сайти medinfo.com.ua, w2w.com.ua (Додаток Б).

Аналізуючи тему здоров'я в сучасних українських ЗМІ, нас зацікавило – як останні висвітлювали на своїх сторінках проблему пов'язану з «свинячим грипом», чи всі видання однаково подавали інформацію, чи піднімалася тема «свинячого грипу» в Україні.

Для налізу цього питання ми обрали вже знайомі газети «День», «Коментарі», луганський суспільно-політичний тижневик «Вечерний Луганск», щоденну інформаційно-політичну газету «Україна молода» та громадсько-політичний тижневик «Доба». Проаналізувавши весняні номери за 2009 р. (час, коли ця тема була особливо актуальною) ми зробили висновок, що всі газети торкнулись цього питання, але по-різному.

«Найпасивнішою» виявилась газета «Доба», яка у статті «Пережили курячий грип, переживемо й свинячий» повідомила про зараження грипом у Мексиці і підняла питання «як за цих обставин врятуватися простому пересічному буковинцю?» (Додаток В).

Що стосується інших газет, то вони досить активно обговорювали ці питання. «Найактивнішими» у висвітленні цієї теми виявилась газета «Коментарі», яка оперативно повідомляла останні гарячі новини («Свинной грипп подкрался к Германии», «В «Борисполе» начали дезинфицировать пассажиров на свинной грипп», «В Японии свинным гриппом заражены 738 человек», «В Украине – первый случай заболевания на грипп Ah1n1» і т.п.). Щодо інформації в цих ЗМІ, то вона повідомлялась об'єктивно й правдиво, посилаючись на коментарі генерального директора СОЗ, інформмережу CNN.

Тож можна зробити висновок, що останнім часом неспеціалізовані громадсько-політичні щоденні та щотижневі газети досить часто інформують своїх читачів стосовно теми здоров'я особливо, коли тема здоров'я людини набуває глобального характеру.

Телебачення охоплює найбільшу аудиторію. Тому програми про здоров'я на українських телеканалах мають значну вагу. Так, можна побачити телепрограму «Здоровье», яка виходить щонеділі на телеканалі ТРК «Ера». Програма «Консислиум» телеканалу «Ирта» порушує важливі питання здоров'я людини та екології. Раніше по «Новому каналу» виходила телепрограма «Запитайте у лікаря» (назва говорить сама за себе). У вересні 2006 року телеканал СТБ запустив в ефір масштабний проект власного виробництва «Правила життя». З самого ж початку виходу в ефір передача стала справжньою подією в суспільному житті України. «Правила життя» – це цикл публіцистичних програм, що висвітлюють проблеми сучасної України. Теми кожної передачі цілком реальні, їх безліч щодня: помилки лiкарiв, ранні шлюби, шкідливий вплив фаст-фуду та інших продуктів, до яких звик пересічний українець. Соціальний проект «Правила життя» не лише відображає актуальні суспiльнi проблеми, але й пропонує їхнє вирішення, шукає правильний вихід з непростої ситуації, в якій може опинитися кожен.

Якщо казати про радіо, то відбувається наступне: на FM станціях спеціальних програм про здоров'я не знайти, є тільки окремі поради, присвячені здоровому способу життя, також обговорюються найважливіші проблеми сучасного життя.

Такі українські видання як газета «Здоров'я та довголіття», український щомісячний науково-популярний журнал «Здоровье» (Додаток Д), науково-популярний журнал «Наука Здоровье Жизнь» є спеціалізованими. Так, в останньому друкуються статті, присвячені діагностиці, лікуванню та профілактиці різних хвороб. Але при цьому основна увага приділяється онкологічним та серцево-судинним захворюванням як найбільш значущим для нашого суспільства. Авторами таких видань зазвичай є авторитетні дослідники або лікарі-практики, які пишуть доступно й зрозуміло про складні медичні проблеми.

Винятком є такі газети як «Бабушка», де розповідається здебільшого про досягнення та методи лікування нетрадиційної медицини. У таких виданнях майже все місце займають листи читачів і відповіді на них. Таким чином, відбувається віртуальна консультація між простими людьми.

Реакція читачів на появу такого видання з самого початку викликала резонанс. Більшість читачів такої газети – жінки середнього та похилого віку. Саме в цій газеті люди знаходять рецепти як вилікувати ту чи іншу хворобу, але слід брати до уваги, що це рецепти з народної медицини написані не професіоналами і тому краще перед застосуванням певної поради прокосультуватися з лікарем.

Поряд із висвітленням на сторінках ЗМІ тем, які актуалізують проблему здоров'я в суспільстві, журналістика займає провідне місце у формуванні екологізованого світогляду широкої читацької й глядацької аудиторії. З кожним роком стає все актуальніше культуротворча, виховна функція журналістики, по мірі того як світ починає усвідомлювати важливість і складність екологічних проблем.

Часто екологи й організації, що займаються екологічними проблемами, недооцінюють засоби масової інформації як потужне джерело сили, здатної багато чого вирішувати в області охорони навколишнього середовища, а ЗМІ приділяють недостатньо увагу проблемам екології, а часом допускають помилки й неточності при подачі екологічної інформації.

На жаль, радіо й телебачення не дуже задовольняють аудиторію, тому що екологічних передач на радіо й телебаченні лишилося дуже мало. До типових помилок відносять стилістичні помилки, створення міфологічних уявлень у читачів і глядачів, нечітке володіння журналістами спеціальною термінологією. Сюди ж варто віднести недостатню інформованість журналістів, неточне використання ними цифр і спеціальної термінології. Не сприяє правильному сприйняттю тексту зайва емоційність авторів, що висвітлюють екологічні теми. Наприклад, до стилістичних недоліків ставляться вираження: «погана екологія», «ми дихаємо всякою вихлопною гидотою».

Треба відзначити, що завдяки зусиллям територіальних природоохоронних органів місцеві й регіональні ЗМІ в останнє десятиріччя приділяють увагу екологічній проблематиці. З'явилися спеціальні екологічні видання, у ряді ЗМІ – екологічні сторінки або постійні рубрики. В обласних і районних газетах найчастіше публікуються статті, що зачіпають інтереси краю. Мова йде про забруднення води, повітря, ґрунту різними токсичними відходами, ведеться конкретна критика тих, хто винний у цьому.

Так, луганські телеканали досить часто порушують проблеми екологічної забрудненості шахтарського краю, телеканали ИРТА та ЛОТ у новинах перед початком і під час купального сезону попереджають своїх глядачів про небажане купання в річці Сіверський Донець.

Екологічні проблеми тепер хвилюють не тільки фахівців, вони все активніше втручаються в повсякденне життя людей. Тому розширюється тематика інформації в ЗМІ, відбувається пошук рішень екологічних проблем, хоча для цього потрібна взаємодія різних верств суспільства.

Для працівників засобів масової інформації досить важливий збір точної, достовірної й ефективної інформації.

Правдива й своєчасна інформація активізує й мобілізує силу й волю, спрямовує до пошуків вирішення проблеми, перетворює людину в морально відповідальну діяльну особистість.

Екологічні проблеми висвітлюються на сторінках центральних суспільно – політичних, історичних і літературно – художніх видань.

«Зелена преса» – це газети, журнали, бюлетені, дайджести й інші періодичні видання (як друковані, так і електронні), що спеціалізуються на висвітленні різних аспектів і проблем екології й охорони довкілля. Ціль їх – не тільки інформування про існуючі екологічні проблеми, але й сприяння підвищенню екологічної культури своєї аудиторії.

До «зеленої преси» належить «Морской экологический журнал» – на сторінках цього журналу публікуються оглядові й оригінальні статті, короткі повідомлення й замітки, що містять нові дані теоретичних і експериментальних досліджень в області морської екології, матеріали про закономірності розподілу тваринних, і рослинних організмів у Світовому океані, результати комплексного вивчення морських, і океанічних екосистем, роботи в області гідрології, гідрохімії Світового океану й ін. Публікуються також матеріали наукових дискусій, методичні розробки, інформації про конференції.

Журнал розрахований на екологів, океанологів, гідробіологів, радіобіологів, географів, науковців інших суміжних спеціальностей, а також аспірантів, студентів відповідного наукового й галузевого профілю.

Важлива особливість сучасного стану екологічних ЗМІ – це можливості знайомства з регіональними виданнями цієї спрямованості за допомогою Інтернету. У мережах Інтернету присутні як центральні, так і провінційні газети, журнали, агентства. Істотно, що саме регіональна преса лідирує у висвітленні екологічних проблем. Український Інтернет має свої власні довідкові та інформаційні сайти, що висвітлюють стан екології як в Україні так і у світі: shlapak.org.ua – такий собі «зелений веб», що містить блоги про охорону довкілля, зміну суспільної свідомості, екологічну політику (закони, які ухвалює ВРУ щодо поліпшення стану довкілля), зміну клімату, корисні поради про зменшення впливу на довкілля, екологічні поради та послуги, а також про відомих людей в сфері охорони природи та інтерв'ю з ними. Також цей сайт містить відомості про роботу еколога та пропонує вакансії. Так, у статті «Генетично модифіковані організми» повідомляється, що Кабінет Міністрів увів обов’язкове маркування продуктів із наявністю генетично модифікованих організмів з 1 липня 2009 року, розповідається що таке ГМО й т.п.

Спостерігається розвиток екологічних сайтів – український Суспільний екологічний Internet‑Проект EcoLife – це перша спроба створення на Україні відкритого екологічного web‑сайту, що, допоможе встановленню контактів між людьми, зацікавленими в рішенні проблем охорони навколишнього середовища. Сайт підтримується викладачами й аспірантами кафедри природоохоронної діяльності Донецького національного технічного університету.

Багато електронних видань користуються добре налагодженим зворотним зв'язком – після викладу матеріалу задається питання: «А що ви думаєте стосовно цього?». З'явилася можливість інтерактивної взаємодії між коммунікатором і адресатом. Це електронна пошта, інтерактивні прес-конференції й багато чого іншого.

Виходячи з вищевикладеного, можна зазначити, що Інтернет є одним із найефективніших методів пропаганди захисту довкілля й засобу поширення інформації, адже екологічна проблема – це проблема всього світу.

Таким чином, ми бачимо, що тема здоров'я в ЗМІ висвітлюється. Але достатньо? Проаналізувавши українське телебачення, радіо й друковані ЗМІ, ми дійшли висновку, що телебачення й радіо приділяють не зовсім достатньо увагу цій тематиці. Людям потрібно більше інформації, причому бажано, щоб вона виходила з вуст фахівців. І адже це не так складно – запрошувати лікарів різних профілів, щоб вони розповідали про конкретні хвороби й методи їхньої профілактики.

Якщо говорити про друковані ЗМІ, то тут пильну увага варто приділяти до наукової обґрунтованості матеріалів, тому що часто можна знайти статті «скачані» з Інтернету й написані невідомо ким.

Працівники друкованих видань повинні розуміти, що люди довіряють письмовому слову й тому беруть на віру всі поради, присвячені їхньому здоров'ю й дотримуються їх. Головним принципом журналіста, що пише матеріал про здоров'я, повинен стати «Не нашкодь».

Засоби масової інформації прагнуть представляти інформацію про здоров'я в оптимістичному ключі з добрими побажаннями не хворіти. А коли вже це трапиться, то не втрачати надії, боротися. Тим більше, читач завжди впевнений, що б з ним не трапилося, газета йому допоможе.

3.2 Соціальне життя

Соціальна тема є однією з найактуальніших, яка є найближчою українському суспільству. ЗМІ, повідомляючи про певні соціальні події, допомагають нашому суспільству зрозуміти соціальні процеси. Часто, коли влада відмовляє народу в певних соціальних питаннях, він звертається до працівників ЗМІ, таким чином, намагаючись вирішити проблеми, привернути увагу, залучити до дій. ЗМІ в цьому плані виконує роль «допоміжної палички», яка привертає до себе увагу значних мас населення.

Тепер хотілося б звернутися до більш конкретного. Для аналізу соціальної функції ЗМІ в житті суспільства ми обрали номери двох громадсько-політичних газет за 2008–2009 рр. Які у своєрідному сенсі є різними. А саме – луганську газету «Вечерний Луганск» і чернівецьку газету «Доба». Обласні центри випуску цих газет протилежні – індустріальний Луганськ та Чернівці, де переважає сільське господарство та легка промисловість. На нашу думку, порівняти такі газети буде цікавим тому, що вони відображають життя різних сфер зі своїми перевагами й недоліками. Ми поставили за мету визначити чи є різниця між соціальними проблемами в цих газетах.

Соціальна тема найвагомішою серед проблем, пов’язаних із захистом громадян. І тому нам хотілося б детальніше розглянути такі питання, як:

1. Забезпечення дітей та їхній соціальний захист.

2. Захист прав пенсіонерів.

3. Проблеми студентів (молоді).

4. Захист інтересів медиків, шахтарів, військових та інших.

5. Проблеми безробіття.

6. Та наскільки сучасні ЗМІ розкривають ці питання й чи розкривають свої позиції щодо їх вирішення.

Проблема соціальної захищеності турбує всіх громадян нашого суспільства. І тому саме їй потрібно приділяти більше уваги тому, що сьогодні дуже багато людей знаходиться в скрутному становищі. Постійні затримки заробітної плати, мізерні пенсії, (а за всі послуги (лікування) треба платити) усе це негативно впливає на громадян і на всю державу.

Переглядаючи газету «Доба» ми провели невелике дослідження. Поставивши за мету з’ясувати, яким темам приділяється найбільше уваги, виявилося:

Перше місце посідає проблема забезпечення дітей та їх соціальний захист.

Друге місце займають проблеми працевлаштування та безробіття.

Третє – статті присвячені темам навчання та здобуття освіти.

Четверте – проблема народжуваності.

На досить низькому рівні висвітлюються питання щодо захисту, інтересів пенсіонерів, медиків, шахтарів, військових та інших.

На нашу думку, соціальна захищеність населення – це дуже гаряча тема, вона турбує всіх без винятку. І тому я вважаю, що публікації такої тематики мають бути об’єднані однією рубрикою. Щоб читач знав куди звернути свою увагу.

У газеті «Доба» соціальні проблеми зустрічаються в різних рубриках, зокрема, «Актуально», «Болить», «Гордіїв вузол», «Навчання – світло». Але перше місце залишається за постійною рубрикою «Гаряча доба» – саме вона торкається багатьох суспільних проблем і намагається знайти шляхи їх вирішення.

Тепер хотілося б звернути увагу на зміст публікацій. Чи несуть вони корисну інформацію читачеві?

Проблема, яка найчастіше зустрічається на сторінках газети «Доба» – забезпечення дітей та їх соціальний захист.

Тож звернемося до самих публікацій. Так, у статті «Дитяче сирітство – ганебне явище суспільства» розповідається про державний притулок для неповнолітніх, що діє в Чернівцях. У статті піднімаються питання недостатнього державного фінансування закладу. Також розповідається про добру підтримку будинку малюка місцевими олігархами, які виділяють гроші. Інші «благодійники, як правило, кошти або матеріальні цінності передають до певної інстанції навіть, не цікавлячись потрібно це чи ні. Наприклад, є будинок малюка. Один приніс їм цукерки, другий – цукерки, третій – також цукерки. Що ж вони тільки цукерками будуть дітей харчувати?» (Додаток Е).

У статті наголошується на тому, що дві третини осиротілих дітей в Україні є сиротами при живих батьках.

Цей матеріал здатен переконати, що притулок – ніколи не замінить дитині рідного дому, а якщо в нашій країні є інтернати та інші подібні заклади, то вони повинні отримувати підтримку з боку держави передусім.

У статті «Батьки підозрюють, що їх дітей викрадають на «органи» піднімається проблема зникнення українських дітей, як безпритульних, так і тих, що мають сім'ї.

У публікації «Смертельні кроси» розповідається про те, що батьки бояться пускати дітей на уроки фізкультури, які стали небезпечними для життя. Матеріал інформує, що «за останні два місяці новоселицька трагедія – не єдина в Україні. Спортивними майданчиками впродовж останніх двох місяців прокотилася хвиля смертей, коли діти, маючи, здавалось би, гарне здоров'я, помирали під час уроків фізкультури.» Ця публікація має дуже велике значення у висвітленні проблеми шкільного спорту, коли вчителі, не враховуючи слабий фізичний стан дітей примушують їх виконувати тяжкі нормативи. Автор наводить дані про здорових та хворих дітей, а також подає коментарі прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко стосовно цієї проблеми (Додаток Є).

У статті «В області економлять на харчуванні безпритульних дітей» подається статистика навчання випускників шкіл-інтернатів у Чернівецькій області. Також зазначається, що діти, які знаходяться в інтернаті не забезпечуються всім необхідним.

На нашу думку, подібні матеріали повинні з'являтися частіше на сторінках українських ЗМІ, тому що проблема безпритульних дітей є однією з найважливіших соціальних проблем.

Публікація «Школа №21 у Чернівцях стане дитячим садочком?» інформує про закриття дитячої школи і про бажання місцевої влади віддати її під дитячий садочок. Автор порушує демографічну проблему. Повідомляється про низьку якість знань учнів цієї школи, що спричинено неповною завантаженістю педагогічного колективу. Також зазначається, «що під час прийняття таких управлінських рішень пріоритетом мають бути інтереси дитини і для жодних інших цілей будівля школи використовуватись не буде».

На наш погляд, такий матеріал вирішує проблеми та питання щодо подальшого функціонування школи перед читачами, а також може привернути увагу заможних людей, спроможних вкласти деякі кошти для оснащення майбутнього дитсадка.

Стаття «МОЗ України хоче і далі годувати чернівецьких дітей сосисками?» повідомляє про рішення Чернівецької міської ради щодо вилучення із раціону харчування в дитсадках сосисок та ковбаси. Але МОЗ України заборонили це робити. Батьки дітей хвилюються про отруєння дітей (що вже раз спіткало їх) не тільки молочними продуктами, а неякісними сосисками.

Ця публікація є без сумніву важливою, оскільки зачіпає проблему харчування маленьких дітей, яким не пощастило отруїтися їжею дитсадка.

У газеті «Доба» друкується багато коротеньких аналітичних статей про поліпшення життя дітей. Серед яких аналіз роботи та заходів уряду, МОЗ та ін.

Тепер хотілося б звернутися до не менш важливої проблеми працевлаштування та безробіття. Перед тим як звернутися до аналізу, ми хочемо наголосити що ця тема є особливо актуальною для західних областей України, де значна частина населення перебуває на заробітках у країнах Східної Європи, залишаючи вдома свою родину.

Перша стаття, яку нам би хотілося проаналізувати має назву «Бабусині діти, або ціна «маленького Мілана» у Керстенцях». У статті розповідається про торішнє свято останнього дзвоника, яке вперше за тридцять років існування навчального закладу не було дев'ятого класу. І що однією із причин є Італія, куди на заробітки подалися ледь не півсела молодих жінок. Розповідається, що заробітчани мають доволі гарний заробіток і що «у селі нараховується понад 180 іномарок», але за час перебування за кордоном батьки втрачають найголовніше – вони не бачать як старіють їх батьки, і підростають діти. «І це той, інший бік медалі, який крає серце тим, хто покидає сім'ю та домівку, і тим хто чекає-не дочекається їх зі світів додому» (Додаток Ж).

Ми вважаємо, що висвітлення цієї проблеми в ЗМІ охоплює не тільки людей про яких пишеться в статті, а й весь український народ і передусім на наш уряд, який повинен створити сприятливі умови для заробітку на Україні, а не втрачати робочі руки через нездатність розвивати власні ресурси.

Матеріал «Найбільше заробляють держслужбовці, найменше – працівники ресторанів та готелів» повідомляє про розмір нарахованої заробітної плати й те, що за видами економічної діяльності найвищий рівень заробітної плати у грудні в Чернівецькій області був у працівників сфери державного управління, найнижчий – у працівників сфери діяльності готелів та ресторанів.

У газеті «Доба» за червень з’явилася публікація «Мамо, допоможи мені влаштуватись на роботу» У якій розповідається про бажання дітей заробляти собі на життя, мати власну копійку та про несприятливі умови, які не відповідають настрою дітей (відсутність гарної роботи та доброго заробітку). Також у статті підіймається питання «тіньової» дитячої праці на прикладі п'ятнадцятирічного Колі та шістнадцятирічного Іллі: «власник фруктово-овочевого магазину цього ж Калинівського ринку постійно недоплачує. Хлопець має проблеми – якось не втримав ящик із помаранчами й сильно пошкодив ногу, яка гноїться вже більше року. Коля також працює на сім'ю, мама хворіє, а тато пиячить, четверо братів та сестер фактично на його руках. Ілля розповів, що вони працюють по 8–10, іноді й більше годин на добу» (Додаток З).

На нашу думку, цей матеріал має важливе значення, оскільки розкриває проблеми не тільки відсутності праці для молодих людей, але й підіймає такі питання як незаконне використання дитячої сили, проблему неспроможності матеріального забезпечення дітей батьками.

Завжди актуальними залишаються статті присвячені здобуттю освіти та навчанню. Ця тема посідає третє місце.

«Півцарства» на освіту» інформує, що Міністерство освіти, і науки виказало намір упорядкувати в Україні плату за вузівське навчання. «З'ясувалося, що у Чернівецькому нацуніверситеті ім. Ю. Федьковича «золотими» спеціальностями цього річ є «філологія (переклад англійсько-український)», диплом бакалавра (тобто, 4 роки навчання на стаціонарі) якої коштуватиме вашому бюджету 31200 грн., «філологія (англійська мова та література)» – за вищу базову освіту у цьому напрямку доведеться викласти 30000 грн., та «право (правознавство)», що теж потягне на 30000 грн. Шалено дорогим буде й здобуття вищого правознавства у Навчально-консультаційному центрі Одеської національної юридичної академії – 30400 грн. А от у Буковинському державному мед університеті найдорожчим є чотирьохрічний термін навчання на спеціальності «фармація» – 30800 грн.»

У публікації акцентується, що це тільки плата за навчання «Без гуртожитку, харчування, проїзду містом, нових штанів, примусових покупок наукових монографій, походів у кіно й студентського пива» і що середня заробітна плата ні як не співвідноситься з такими високими цінами на навчання.

Стаття «Криза суттєво зменшить місця держзамовлення у вузах» містить досить цікаву та корисну інформацію для абітурієнтів 2009 та взагалі для тих, хто збирається стати студентом у майбутньому. Повідомляється про масштабне вступне нововведення, яке має спростити життя вступників та їхніх батьків – запланований запуск інформаційно-пошукової системи «Конкурс» із доступом до мережі Інтернет. Це має покращити оперативне інформування абітурієнтів про надходження заяв на вступ до вищих навчальних закладів. Але в статті зазначається, що без передбаченого фінансування, яке викликає сумніви через економічну кризу це може бути лише намірами, і вони не будуть виконані вчасно. Наголошується також на тому, що не передбачено жодних пільг для учнів шкіл, які досягли особливих успіхів у навчанні, тобто медалістів, то Україна, вочевидь, на порозі дуже «веселого» вступу.

У статті «Сертифікатний бунт» Чернівцям не загрожує?» розповідається про університети, які отримали певну автономію і дозволяють собі встановити крім поданого випускниками сертифіката ще й іспити. «Протягом останніх років кільканадцять державних та національних вузів оголосили про автономію, отримавши певну свободу від Міносвіти. Вочевидь, свобода декого почала п'янити й спонукати керувати по-своєму, не звертаючи уваги на міністерство. Сумно, але від цього, звісно, найбільше страждають діти-вступники та їхні батьки» (Додаток И).

Тож ЗМІ посідають важливе місце й у висвітленні «студентських» проблем. Так в останній публікації піднімається проблема надзвичайної самостійності вищих навчальних закладів, про що необхідно знати читачам.

Четверте місце посідає тема народжуваності.

Так, матеріал «У буковинських селах народжують більше ніж у містах» інформує про зменшення населення в селах внаслідок природного скорочення. Стаття представляє наведені статистичні дані. Які дають загальну Каринину приросту та смертності населення.

Ця тема в основному висвітлюється у вигляді статистичних даних із позначенням у яких містах області народжуваність перевищує смертність чи навпаки.

Як ми вже згадували проблема захисту, інтересів пенсіонерів, медиків, шахтарів, військових та інших та сторінках газети висвітлювалась на низькому рівні. Аналізуючи матеріали надруковані у «Добі» зі рік дуже рідко до рук потрапляли вищезазначені публікації.

Пропонуємо звернутися до деяких із них. У статті «Чи прогодують 237 тисяч працюючих стільки ж пенсіонерів та отримувачів допомог?» акцентується увага на тому, що кільканадцять працездатних громадян не є застрахованими особами у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні, тим самим вони позбавляють себе права в майбутньому на достойне пенсійне забезпечення. Але пройде кілька років і вони звернуться за пенсією, та не зможуть її отримати. «Від того, що багато наших громадян не беруть участі в пенсійному страхуванні, страждають і сьогоднішні пенсіонери, адже до обласного пенсійного бюджету не надходить щомісяця навіть із розрахунку з мінімального внеску – близько 20 млн. грн.» (Додаток І).

Отже, ця публікація попереджає пенсіонерів про можливі проблеми в майбутньому через недбалість і байдужість. Ми вважаємо, що цей матеріал спонукне до дій застрахуватися багатьох пенсіонерів.

Стаття «1,5% пенсіонерів мають пенсію нижчу за прожитковий мінімум» містить статистичні дані про отримання пенсій пенсіонерами вище прожиткового мінімуму. Що дозволяє уявити загальну картину матеріального забезпечення чернівецьких пенсіонерів.

У матеріалі «Бідні лікарі» надається інформація щодо середньомісячної заробітної штатного працівника в сфері охорони здоров'я, повідомляється про соціальні виплати. Інший матеріал «Пінчук послухав чернівецьких лікарів і дав півмільйона на оснащення буковинської дитячої лікарні» повідомляє про виділення коштів на будівлю нового медичного закладу.

Як бачимо, останні матеріали не піднімають жодних соціальних питань, а тільки інформують про нові заходи та надають данні про стан виплат пенсій, заробітних плат. На нашу думку, у цих статтях автору слід було не тільки подати суху інформацію, але й поставити певні проблеми, провести опитування, визначити наболілі питання.

Іншою не менш «болючою» темою є проблема, яка торкнулася майже кожного мешканця Чернівців. Повінь, мабуть, на довго залишиться в пам'яті кожного, хто постраждав, від стихійного лиха, зазнавши неабияких збитків.

Публікація під назвою «Повінь» не тільки описує збитки, як самих мешканців і міста в цілому, але й наголошує на тому, що жертв могло бути менше, якби уряд щорічно виділяв кошти на противипадкові заходи. Тим більше, що Буковина визнана такою, де часто бувають паводки (Додаток Ї).

Також стаття розповідає про те, що люди зі співчуттям поставилися до такої ситуації, й проявили милосердя. «Біда людей об'єднує, робить їх добрішими й це сильніше за будь-яку стихію».

Отже, можна зробити висновок, що роль газети «Доба» у соціальній сфері важко визначити однозначно, бо певні проблеми, такі як забезпечення дітей, їх соціальний захист газети висвітлює в повному обсязі, залишаючи нерозкритими теми соціального захисту пенсіонерів, медиків та ін.

Тепер звернемося до луганської газети «Вечерний Луганск», а саме до соціальних тематик.

Проаналізувавши друковані матеріали за 2008–2009 рр., ми визначили, що газета дуже мало приділяє уваги населенню та його проблемам, соціальні теми на сторінках з'являються дуже рідко. Шпальти газет переповнені публікаціями про політику, як міста Луганськ, так держави в цілому, взагалі склалося враження, що «Вечерний Луганск» – поле суперечок між різними гілками влади, розраховане на читацьку аудиторію, також багато матеріалу присвячена «футбольним баталіям», аналізом економічного, у тому числі кризового становища й т. п.

Взагалі можна скласти такий список соціальних тем у газеті «Вечерний Луганск».

Перше місце як у газеті «Доба» посідає проблема забезпечення дітей та їх соціальний захист.

Друге місце займає тема пов'язана із соціальним забезпеченням працівників охорони здоров'я.

На третьому місці – матеріали присвячені темі здобуття освіти.

Четверте місце посідає проблема пов'язана із транспортом у місті Луганськ.

Теми пов'язаних із висвітленням соціальних проблем пенсіонерів, військових майже відсутні.

Тож проаналізуємо як газета відображає життя дітей. Перша публікація, яка потрапила нам до рук має назву «Цветы на асфальте». Це аналітична стаття, яка піднімає проблему безпритульних дітей. У статті розповідається чим займаються діти на вулицях: «не говоря о вредных привычках (курении, алкоголизме, наркомании), – это сотни грязных, оборванных детей, которые демонстративно нюхают клей на глазах у безразличных взрослых.» Як бачимо автор наголошує на байдужості дорослих у цьому питанні. Повідомляється, що безпритульні діти внаслідок поганого життя та вічних злиднів мають серйозні проблеми зі здоров'ям. Також подаються статистичні дані про кількість безпритульних дітей в Україні й у Луганській області. Автор розповідає про

психологічні аспекти таких дітей, про те як їм важко жити після вільного життя в інтернаті на вулиці та ін. (Додаток Й).

У статті акцентується увага, що «В отношении к данному социальному явлению начинают преобладать дискомфорт и равнодушие со стороны общественного большинства, помноженные на ситуативные общественные кампании», «Необходимо понять реальные масштабы детской беспризорности, создать соответствующую законодательную базу».

Стаття містить багато проблемних питань, на наш погляд, вона здатна переконати в невідкладності такого питання.

Газета містить матеріал «Список детских учреждений», яка повідомяляє, що «Национальный форум профсоюзов Украины призывает всех неравнодушных помочь детям-сиротам». Подається список будинків для сиріт та інтернатів. Автор закликає не бути байдужим до дитячих доль.

Ми вважаємо, що подавати інформацію про такі заклади дуже корисно, і це може вирішити певне коло питань. Завдяки такій публікації деякі діти зможуть знайти свої батьків.

Як показує практика життя – іноді страждають не тільки діти, а й батьки від свої рідних дітей. Так у публікації «Как вигоняют из собственного дома розповідається про батька, який дозволив своєму сину жити вдома разом з дружиною. На що отримав гарну подяку – сам опинився на вулиці. Публікація містить лист постраждалого чоловіка до суду та необ'єктивне рішення останнього. Автор наголошує на тому, що кожен громадянин чи мала дитина, чи доросла людина мають право на житло (Додаток К).

На нашу думку, друкувати подібні матеріали в газетах – правильне рішення. Так до рішення проблеми може долучитися місцева влада та небайдужі мешканці нашого міста.

За кількістю матеріалів, присвячених соціальному життю медичних працівників публікації займають друге місце. Переглянемо деякі з них.

Нашу увагу привернула аналітична стаття «Тупость прикрываем прожектами: в Луганске вновь заговорили о медицинской реформе», яка інформує, що «В конце мая на сесси Областного совета была утверждена «Концепция реформирования специализированных лечебно-профилактических учреждений Луганской области». У матеріалі автор виражає своє негативне ставлення до ситуації, звертається до читача, роз`яснює деякі питання, намагаючись «відкрити очі» на необґрунтовану діяльність керівництва.

Цей матеріал передусім стосується працівників у сфері медицини, тому що будь-які реформи можуть вплинути на їх роботу.

Так, у статті «Медицинский гамбит» постає питання про закриття єдиного міського травмпункту. Автор розкриває всі секрети та чутки навколо цієї справи – закриття пов`язане з високою конкуренцією зі сторони приватної лікарні «Медаком». Згодом з`ясовується, що це не закриття, а перебудова лікарні за новими стандартами. Автор спростовує погану думку народу про керівних осіб лікарні (Додаток Л).

Аналізуючи тему відображення навчального життя на сторінках газети «Вечерний Луганск», ми визначили, що зміст матеріалів нічим не відрізняються від публікацій газети «Доба». Є різниця в тому, що «Доба» частіше висвітлювала ці питання на своїх сторінках, повідомляючи про останні новини, «Вечерний Луганск» у свою чергу не вдавався до таких подробиць.

А тема якості луганських доріг та проблемами, пов'язаними з дорожнім рухом, навпаки, дуже часто з'являлася на сторінках газети. Про це свідчать наступні публікації: стаття «Диагноз – дорожная непроходимость» піднімає питання поганого стану доріг на вулицях Малої Вергунки, містить ілюстрації розбитих доріг, що викликає розчарування в діяльності Міської ради в розвитку міста (Додаток М).

Цікаво, але матеріал «Луганчане задыхаются от пыли» має той самий смисл, тільки в іншій формі і представляє звернення мешканців цетральних вулиць селища Мала Вергунка до Луганського голови з проханням виділити техніку на приберання вулиць.

Ці два матеріали – яскраві приклади важливості ЗМІ у рішенні проблем суспільства, коли народ за допомогою ЗМІ намагається привернути увагу влади до певного питання.

Інтерв`ю «Транспортная альтернатива: куда девался муниципальній транспорт?» повідомляє про проблеми у сфері транспорту.

Отже, проаналізувавши вищезазначені газети, ми прийшли до висновку, що відображення соціальних проблем у газеті «Доба» та в «Вечернем Луганске» різняться.

Це зумовлено територіальною розташованістю видавничих центрів та розвитком промисловості або її відсутністю. Таким чином, у «Добі» багато статей присвячених безробіттю та роботі за кордоном.

Але є багато схожого, наприклад, тема дитячої незахищеності посідає перше місце серед публікацій обох газет, що свідчить про актуальність цієї проблеми в будь-якому регіоні й вбудь-який час. Або висвітлення на сторінках питань щодо вступної кампанії університетів, вартості навчання, новин у сфері освіти та ін.

Хочеться відмітити більшу соціальну активність чернівецької газети, майже кожний номер якої, хоч не повідомляв про певні події, новини, наводив статистичні дані й т.п.

Як уже було зазначено газета «Вечерний Луганск» має більш активну політичну спрямованість, насичену сатиричними матеріалами, іноді гострою критикою владних структур, соціальні проблеми народу в цій газеті знаходяться на другому плані.

Проаналізувавши тему соціального захисту населення на сторінках

українських газет, можна зробити висновок, що останнім часом цій темі приділяється більше уваги ніж раніше, але недостатньо. Справа не в кількості публікацій, а в їх якості. Журналістам треба серйозніше підходити до цієї теми. Висловлювати свою точку зору, мати достатньо фактів, уміти зацікавити читача – ось головні риси в творчості журналіста. Особливість матеріалів на соціальну тематику в тому, що частіше всього читач чекає конкретних дій від публікацій. Сподівається, що повинні відбуватися зміни на краще. І хоча це не завжди вдається, важливо вже те, що ця тема все частіше почала висвітлюватися засобами масової інформації.

Як свідчить аналіз, подрукувати ефективно соціальну інформацію, яка б відповідала умовам розбудови громадянського суспільства, значна частина працівників засобів масової інформації нездатна, в наслідок застарілого мислення, низької національної свідомості, недосконалого знання рідної мови, відсутність належних здібностей, низького загального розвитку, безпорадності у питаннях сучасної економіки, політичної, соціальної й особливо комерційної діяльності.

Соціальних проблеми, які потребують вирішення дуже багато. І сучасні засоби масової інформації намагаються охопити всі.

У сучасних ЗМІ можна побачити велику кількість невеличких матеріалів, які просто інформують про ту чи іншу подію в соціальній сфері. А якщо цей матеріал пропустити через своє серце і розум, додати трошки аналізу, вражень і порад фахівців – цей матеріал принесе користь читачеві.

3.3 Релігійна спрямованість

Аналізуючи громадсько-політичні, ділові ті інші універсальні видання, можна визначити, що тема, пов'язана із церковними канонами, вірою, релігією в багатопрофільних ЗМІ зустрічається рідко, тому що інтерес широких мас у подібній тематиці невеликий. Із власного досвіду можемо сказати, що сімдесят відсотків пересічних громадян залишають такі публікації непрочитаними.

Тож нам стало цікаво як виконують свою роль спеціалізовані ЗМІ й на скільки вони розвинені. Не останню роль у цьому відіграють друковані церковні ЗМІ.

Зі становленням релігійних конфесій в Україні з 1990 року виникло нове явище – церковні мас-медіа. У одній із статей колишнього ректора Львівської богословської академії (УГКЦ) отця-доктора Михайла Димида в журналі «Людина і світ» (1994. – Ч. 10) наведено перелік Церков і церковних громад в Україні. До перших він зарахував Українську греко-католицьку Церкву (УГКЦ), римо-католицьку Церкву в Україні (РКЦ) та Українську православну Церкву Московського патріархату (УПЦ МП). До других – Українську православну Церкву Київського патріархату (УПЦ КП), Українську автокефальну православну Церкву (УАПЦ).

У нашій державі переважають за кількістю християнські періодичні видання, а радіо-, телепрограми невузьконфесійного, загальноцерковного характеру є нечисельними. У радіоефірі вже кілька років чуємо радіо «Воскресіння», а на українському телебаченні було створено ряд програм, серед яких «Відкриваємо Біблію», «Реліквії і храми України» тощо. В українському радіоефірі чи на телеекрані можна частіше почути повчання сектантів, які хутко опанували інформаційний простір України. Життєдайне євангельське слово з уст священиків нашої Церкви, що має більше ніж тисячолітню традицію, сприяло б духовному оздоровленню суспільства. Коротко розглянемо періодичні видання вищезазначених Церков і церковних громад України.

Українська греко-католицька Церква, вийшовши з підпілля у 1990 році зі значними моральними і матеріальними втратами, за кілька років осягнула довоєнний стан. Велику увагу було приділено відродженню тих видань, які раніше користувалися популярністю серед широких верств населення. Приміром, перше число християнського часопису «Місіонар» (заснований 1897 року) вийшло друком у квітні 1992 року і донині користується популярністю переважно серед віруючих УГКЦ в Галичині. Видавцем «Місіонара» є монаший Чин св. Василія Великого, який має великі традиції у книгодрукуванні протягом кількох століть. Від 1991 року при Львівській архиєпархії УГКЦ виходить друком газета «Мета». Майже при всіх греко-католицьких єпархіях видаються часописи або журнали, які значною мірою висвітлюють християнське життя даних адміністративних одиниць Церкви. Взірцевою у багатьох аспектах вважається тижневик «Нова Зоря» при Івано-Франківській єпархії УГКЦ. Також при численних парафіях видаються різноманітні вісники, часописи тощо.

Римо-католицька Церква бере свій початок в Україні ще з ХІІІ століття. Протягом останнього десятиліття у нашій державі створено п’ять церковно-адміністративних одиниць РКЦ. Періодичні римо-католицькі видання відзначаються високим інтелектуальним рівнем. Фаховою у багатьох відношеннях є «Парафіяльна газета» – вісник католицьких парафій України. Різні монаші ордени РКЦ приділяють увагу друкованому слову. Приміром, ченці-капуцини видають журнал «Християнське слово». У видавництві «Кайрос» при Київському коледжі св. Томи Аквінського виходить друком «Бюлетень релігійної інформації».

Незважаючи на те, що між православними України щороку поглиблюються суперечності, кожна церковна громада зуміла налагодити видавничу справу. Українська православна Церква Московського патріархату – найбільша релігійна конфесія в Україні і сама її назва засвідчує, кому вона підпорядковується і чиї інтереси відстоює. Вона має у Києві інформаційно-видавничий центр, а у 34 єпархіях виходять друком лише 14 часописів. З них одинадцять – україномовні («Дзвони Волині», «Світло православ’я», «Донбас православний» та ін.), а три – російськомовні. Також УПЦ МП має свою веб-сторінку в Інтернеті: www.pravoslavye.org.ua, де кожен може дізнатися останні новини у рубриках «Офіційна хроніка», «Церква і суспільство», «Порушення прав» та ін. На сайті є форум, галерея та бібліотека (Додаток Н).

Українська православна Церква Київського патріархату, провідники якої декларують наміри про створення єдиної помісної православної Церкви в нашій державі, також має свої періодичні видання. Це три газети («Голос православ’я»), шість журналів («Полтавські єпархіальні відомості»), чотири бюлетені.

Українська автокефальна православна Церква, світоглядні принципи якої є значною мірою подібні до орієнтирів УПЦ КП, видає у Києві газету «Наша віра». Також у Львові Ставропігійне братство св. Андрія Первозванного поширює часопис «Успенська вежа». Офіційний сайт УПЦ КП www.uaoc.info, що навіть має розділ «Благодійність».

Очевидно, що часописи, журнали, бюлетні кожної з українських Церков і церковних громад мають властиву їм спрямованість і відстоюють основні принципи своєї конфесії.

На сторінках християнських газет і журналів можна зустріти подієву інформацію, тобто хроніку релігійного життя в Україні і світі, богословські статті та катехитичні повчання, історичні, культурологічні матеріали тощо.

Серед найважливіших проблем, порушуваних релігійними журналістами, виділимо такі: морально-етичне виховання сучасного громадянина, соціальний захист широких верств населення, відновлення історичної пам’яті, зближення українських Церков та їхнє об’єднання в єдину помісну, повернення законного церковного майна, поширення сектантства у нашій державі та багато інших.

Хочеться зазначити, що сьогодні пресу цікавлять не тільки церковні скандали або церковні свята, але й ще позитивні і незвичайні події із життя релігійних громад та священнослужителів. Наприклад, резонансними є такі теми, як Інтернет-активність священиків або реакція Церков на фінансову кризу. І далі актуальною лишається тема «релігія і політика», яка активно висвітлюється в церковних ЗМІ напередодні кожних чергових виборів.

Список використаної літератури

1. Алексеев В.Г. Ценностные ориентации личности и проблема их формирования. М., 1999.

2. Багдикян Б. Монополия средств информации. – М: Прогресс, 1987.

3. Багиров Э.Г Место телевидения в системе СМИП: Учебное пособие. – М: Изд-во МГУ, 1976.

4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М, 2003 г. – с. 24–27.

5. Богомолова Н.Н. Массовая коммуникация и общение. М., Знание., 1988.

6. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуникация. ‑ М.:Наука, 1986.

7. Бурдье П. О телевидении и журналистике. – М., 2003 – Ст. 29.

8. Ворошилов В.В. Журналистика. Издание2. Пб., 2002.

9. В зеркале критики: из истории изучения художественных возможностей массовой коммуникации. – М: Искусство, 1985.

10. Засоби масової інформації. Українське законодавство. – К., 1995.

11. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А.3. Москаленка. – К., 1997.

12. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. – К., 1993.
13. Коновченко С.В. Общество-СМИ – власть. – Ростов-на-Дону: СКАГС, 2001.

14. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000. С. 349,

15. Компьютерная газета, №18. – Киев, 2002. – С. 3

16. Копиленко О.Л. Влада інформації. – К., 1991.

17. Любивый Я.В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития/АН Украины, Ин‑т философии. – Киев: Наукова думка, 1993.

18. Корконосенко С.Г. Основы журналистики. М., 2001.

19. Королько В. Основи паблік рілейшнз. – К., 1997.

20. Миронченко В.Я. Інформаційне радіомовлення України. – К., 1996.

21. Москаленко А.З. Вступ до журналістики.-К., 1997.

22. Нечай О.Ф. Ракурсы: о телевизионных коммуникациях и эстетике.‑М., 1990.

23. Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики. Издание 2. М., 1998.

24. Связи с общественностью в политике и государственном управлении/ Под общ. ред. В.С. Комаровского. – М.: РАГС, 2001.

25. Сидоренко И.В. Тренинг влияния ипротивостояние влиянию.-СПб.: Речь, Санкт – Петербург, 2003.

26. Стрельцов Б.В. Основы публицистики. Жанры. – Минск, 2005 г.

27. Формування іміджу держави в міжнародній пресі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. – Львів, 2002. – Вип. 3. – С. 22–29.

28. Шибутани Т. Социальная психология. М., 1969.

29. Шкондин М.В. Организация СМИП. – М: Изд-во МГУ, 1985.

30. Berger А.А. Media Aualysis Technigues. London. 1991.