Сьогодні не можна залишити поза увагою те, що у світі зростає роль особистості. Людина вважається основною цінністю прогресивного суспільства, а турбота про неї –показником рівня розвитку його свідомості. Саме тому вихідною тезою оновлення системи дошкільної освіти є положення, за якими педагогічний процес має ґрунтуватись на психології розвитку дитини, а точкою відліку в оновленні змісту, форм і методів виховання та навчання є ідея про цінність і сенс її буття.

Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Усе це разом пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявляти їх.

Окрім того, як свідчить досвід, людина, яка здатна генерувати ідеї, використовувати знання й уміння в нових ситуаціях, комфортно почувається в нестабільних соціальних умовах – швидше знаходить своє місце в суспільстві.

Оскільки Україна перебуває на шляху становлення, то відповідно і потребує освічених громадян, креативних особистостей, здатних творчо підходити до вирішення будь-яких проблем. Перед навчальними закладами всіх рівнів постає дуже важливе завдання: сприяти, щоб кожна дитина в майбутньому стала не просто пасивним членом суспільства, а інтелектуальною, ініціативною, творчою, суспільно корисною особистістю.

Відповідно у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні велике значення надається розвитку творчих здібностей дошкільників. Важливим результатом оволодіння дитиною мистецькою діяльністю є усвідомлення себе активним суб’єктом творчості, сформоване емоційно-ціннісне ставлення до рукотворного світу. Показник творчої активності дітей старшого дошкільного віку визначається рівнем розвитку естетичного сприймання об’єктів та явищ, умінням працювати з різними матеріалами, використовувати різні техніки, добирати відповідні засоби реалізації задуму, виявляти творчу уяву, естетичну чутливість, емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього.

Творчість як процес має певні етапи. Математик, фізик і філософ Ж. Пуанкаре, який досліджував творчість, виділив періоди творчого процесу, які у своїй основі приймаються всіма дослідниками творчості.

Важко переоцінити значення образотворчого мистецтва в житті дитини. Психологічними дослідженнями П. П. Блонського, Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна доведено, що дітям дошкільного віку доступне естетично-художнє сприймання творів образотворчого мистецтва, старші дошкільники здатні естетично оцінити художній твір (картину, скульптуру), висловити своє ставлення до нього.

Як засвідчують дослідження Є. Фльоріна, М. Д. Івашиніна, Н. М. Зубарева, В. Єзикеєва тощо, дошкільникам доступне сприймання пейзажних та сюжетних картин, портретів, натюрмортів, скульптури та графіки.

Л. С. Виготський, досліджуючи проблеми творчості, відзначав, що в дошкільному віці розвивається здатність іти від думки до дії, що робить можливою творчу діяльність: «Одне з найважливіших питань дитячої психології та педагогіки –це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості.» [10. С. 7].

Проблема образотворчої діяльності дітей знайшла розвиток у праці Н. Пакуліної «Малювання у дошкільному дитинстві».

Проблема розвитку художньої творчості дітей дошкільного віку –одна з найактуальніших у світлі концепцій дошкільного виховання. «Художньо-образна природа мистецтва, –говориться у Концепції дошкільного виховання, –робить художню діяльність дітей єдиним у своєму роді засобом формування і творчих здібностей взагалі –продуктивного мислення, уяви, що лежать в основі будь-якого виду творчості».

Саме тому об’єкт нашого наукового дослідження: творча активність дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: твори образотворчого мистецтва як засіб формування творчої активності старших дошкільників.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив творів образотворчого мистецтва на формування творчої активності дітей старшого дошкільного віку.

Гіпотеза дослідження: у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те що творча активність дітей старшого дошкільного віку можлива за умови створення належного середовища та наявності цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу з боку дорослих.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукових джерел та спеціальної літератури надати загальну характеристику проблемі дослідження творчої активності дітей старшого дошкільного віку.

2. Обґрунтувати творів образотворчого мистецтва, як засобу формування творчої активності старших дошкільників.

3. Експериментально перевірити вплив творів образотворчого мистецтва на формування творчої активності старших дошкільників.

Методи дослідження: метод аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури, спостереження, бесіди, експеримент, математичний, ігровий метод, розгляд картин.

Розділ І. Загальна характеристика творчої активності дітей старшого дошкільного віку

Розвиток творчих здібностей має важливе значення для всебічного розвитку особистості.

Творчість не виростає на порожньому місці, творчість –властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом.

Під творчістю розуміється передусім процес створення нового корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня властива досить вузькому колу творців-геніїв, прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з’являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства.

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.

Творчість –це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан –натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв’язування творчої задачі. Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане й виникнення інсайтів, осяяння.

Як зазначалось раніше, творчість як процес має певні етапи.

Перший –підготовчий період. Створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз. Другий –процес вирішення проблеми. Результатом активності підсвідомих сил є третій період творчого процесу –інсайт (осяяння). Крім того, для підготовки осяяння важливим є стан спокою нервової системи. Четвертий період творчої роботи –упорядкування інтуїтивно отриманих результатів.

Ж. Пуанкаре намагався також проаналізувати співвідношення логічного та інтуїтивного шляхів пізнання. Логіку він вважає засобом приведення у суворий порядок інтуїтивного результату. Інтуїтивно передбачені результати мають бути оброблені логічним шляхом, інакше неможливо оперувати встановленими таким чином фактами. Також, Ж. Пуанкаре започаткував евристику, науку, що вивчає творчу діяльність. Логіка, писав Пуанкаре, є знаряддям доведення, а інтуїція є знаряддям винаходу. [52. С. 9]

По суті Ж. Пуанкаре вперше в історії науки проаналізував умови й механізми творчого процесу, тож його думки є відправним пунктом для багатьох учених.

Французький математик Ж. Адамар підтримує й розвиває ідеї Пуанкаре. Він виділяє чотири основні етапи у творчому процес: процес підготовки (свідомої постановки й аналізу проблеми), період інкубації (підсвідомого аналізу й вибору), період інсайту, період наступної свідомої роботи для упорядкування отриманих результатів і встановлення логічного ланцюга, що привів до відкриття. Адамар вважає, що осяяння передбачає визрівання проблеми. Кажучи про складність підсвідомого, учений наводить приклади розв’язання задач, пояснюючи цим, що індивід зовсім не усвідомлює їх і не залишає ніяких спогадів про це.

Сучасні описові моделі творчого процесу викликають інтерес, але не мають нічого принципово нового. До основних узагальнених етапів творчої діяльності вони відносять такі етапи:

Ø Вивчення проблемної ситуації та усвідомлення проблеми;

Ø Формування гіпотези;

Ø Доведення гіпотези.

Кожний із названих етапів є психологічно завершеною розумовою задачею і складається із суми дій та операцій, що ведуть до її розв’язання.

Дослідження закономірностей і механізмів творчого процесу поки що тривають. Однак визначено центральну ланку психологічного механізму творчості, яка дослідниками характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригіналами).

Функціонування механізму творчості проходить кілька фаз:

1) логічного аналізу проблеми –використання наявних знань, виникнення потреби в новому;

2) інтуїтивного розв’язування –задоволення потреби в новому;

3) вербалізації інтуїтивного рішення –здобуття нового знання;

4) формалізації нового знання –формулювання логічного рішення.

Ще Ж. Пуанкаре інтуїцію (осяяння) називав такою мозковою діяльністю, при якій особистість начебто роздвоюється на два «Я»: «Я» –свідоме і «Я» –підсвідоме (сублімоване). Свідомість, на його думку, потребує дисципліни, суворості і чіткості методики. Підсвідоме, навпаки позбавлене таких суворих обмежень і пов’язане зі свободою вибору й фантазією.

У сучасній науці виділено такі основні характеристики інтуїції як інтегрованого явища, а саме:

Ø інтуїція є результатом підсвідомих високоінтелектуальних процесів;

Ø вона не залежить від умовиводів і доказів;

Ø інтуїція пов’язана із натхненням, емоціями та афектним станом, що зумовлюється особливим піднесенням фізичних і духовних сил;

Ø процеси інтуїтивного пізнання проходять швидко, але не завжди миттєво.

Отже, інтуїція –це інтегрована особливість творчого мислення, яка виявляється у пізнавальній потребі, пошуковій домінанті, згорнутому мисленні: стисненні і згортанні алгоритму мислення в кількості та часі, швидкому переключенні, переході з одного рівня аналізу на інший, широкому узагальненні, прискореному умовиводі, минулому досвіді, творчій уяві, гіпотетичному передбаченні, оригінальності передбачень, ідей; миттєвому зв’язку змісту попередніх знань, досвіду способів дій у підсвідомій сфері мислення.

Велике значення в розвитку творчих здібностей у дітей приділяється методиці викладення. Однією з основних умов розвитку творчого мислення є створення атмосфери, яка сприяє появі нових ідей і думок. Перший ступінь на шляху створення такої атмосфери –розвиток почуття психологічної захищеності в дітей. Варто пам’ятати, що критичні висловлювання на адресу дітей і створення в них відчуття, що їхні пропозиції неприйнятні або дурні, –це найперший засіб пригнітити їхні творчі здібності. До думок, висловлювань дітей варто ставитись з повагою. Більш того, потрібно заохочувати дітей у їхніх спробах братися за складні задачі, розвиваючи тим самим їхню мотивацію і наполегливість.

Загальні способи стимуляції творчої активності.

1. Забезпечення сприятливої атмосфери. Доброзичливість з боку дорослого, його відмова від оцінювань і критики на адресу дитини сприяють вільному виявові дивергентного мислення.

2. Збагачення навколишнього середовища дитини найрізноманітнішими новими для неї предметами і стимулами з метою розвитку її допитливості.

3. Заохочення висловлювання оригінальних ідей.

4. Забезпечення можливостей для вправи і практики. Широке використання питань дивергентного типу щодо до найрізноманітніших галузей.

5. Використання особистого прикладу творчого підходу до вирішення проблем.

6. Надання дітям можливості активно ставити запитання.

Створення середовища, що сприяє розвиткові творчих здібностей, і використання спеціальних методик є важливими умовами, але не слід забувати і про ті можливості, що приховуються у звичайній побутовій обстановці. Наприклад, для активації дивергентного мислення дитини можна скористатися звичайним сніданком або обідом. Попросіть дітей перелічити всі смачні речі, що вживають у їжу в холодному вигляді або, скориставшись яким-небудь шумом за дверима, попросіть назвати його можливі джерела. Такі сприятливі ситуації виникають досить часто, треба тільки не упустити момент.

Кажуть, що творча дитина є дзеркальним відображенням творчого педагога. При цьому від дорослого вимагають творчості найвищого, об’єктивного рівня, не тільки педагогічного, а й предметно-змістовного натхнення, яке завойовує серця, харизми –надзвичайної надихаючої обдарованості, яка викликає у кожної дитини «почуття повної довіри», «готовність дотримуватись того, чого вчить педагог»[38. С. 326;335].

Особливим засобом формування творчої активності дітей є мистецтво: література, музика, скульптура, народна творчість, живопис.

Вплив мистецтва на становлення особистості дитини, її розвиток дуже великий. Без виховання естетично розумних людей, виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей, уміння розуміти та оцінювати мистецтво, без пробудження в дітей творчих зачатків неможливе становлення гармонійно розвиненої та творчо активної особистості.

Саме в дитинстві закладаються основи інтелекту людини, формуються різнобічні потреби, погляди, ідеали. Тому цей період є найсприятливішим і найвідповідальнішим. Чим раніше й активніше здійснюється процес прилучення до прекрасного, тим він ефективніший, міцніший, тим глибше формуються інтереси до мистецтва, ефективніше йде процес духовного розвитку людини.

Мистецтво може стати однією з основних ланок у становленні особистості. Саме воно відкриває нам чарівний світ почуттів людини, що прагне в барвах, лініях, кольорі, у звуках, інтонаціях, темпі; у виразних, зворушливих висловах поділитись своїми переживаннями, хвилюваннями, радостями, захопленнями від почутого, побаченого, пережитого в реальному житті.

Світ мистецтва безмежний. Пізнавати його ми будемо не день, не рік, а все життя. Тому, починаючи з дошкільного навчального закладу, педагог покликаний розвивати в дітей художній смак, виховувати важливу для людини якість –любов до мистецтва, до прекрасного. Зорові образи, створені мистецтвом, легко запам’ятовуються й залишаються в пам’яті надовго. Вони збагачують емоційний світ, учать яскравіше сприймати навколишнє життя.

Готуючи дітей шостого року життя до зображувальної діяльності, слід враховувати рівень їхнього психосоматорного розвитку. Цих дітей вирізняє надзвичайно висока пізнавальна активність, їх цікавить абсолютно все.

Діяльність дітей приймає більш свідомий умисний характер. У дітей виховується вміння спочатку придумати, представити собі те, що вони збираються зобразити, а потім починають діяти. Велика увага приділяється формуванню задума майбутнього малюнка, аплікації, ліпки.

В малюнку, ліпці, аплікації діти передають свої враження від оточуючого світу та передають своє ставлення до нього. Наша задача –навчити дітей художній діяльності, виразному зображенню предметів та явищ, а не простому їх копіюванню.

В програмі «Малятко» вказується, що у дітей шостого року життя розвивається здібність аналізувати та узагальнювати сприймаємі предмети, виділяти й порівнювати їх властивості (форму, висоту, довжину, ширину, колір). Завдяки цьому стає можливе навчання дітей передачі відношень предметів між собою по величині, висоті, товщині, а також відношень предметів по висоті, формі та положенням один до одного.

Найважливішою умовою розкриття творчої активності дітей є створення загальної атмосфери доброзичливості, свободи, можливості досягти успіху для кожної дитини. Таке завдання вимагає особливої уваги. Під час виконання дітьми завдань їм необхідно надавати допомогу. Слід намагатися організувати спілкування таким чином, щоб кожна дитина могла відкрито радіти результатам як власної, так і спільної творчості.

У процесі створення зображення в дитини формуються спостережливість, естетичне сприйняття, художній смак, творчі здібності. Зображувальна діяльність надає можливість доступними засобами виразити емоційний стан дитини, її ставлення до навколишнього світу, вміння самостійно створювати прекрасне.

Особливе значення для розвитку творчого мислення має відвідування художніх музеїв, творчих майстерень художників, виставок дитячої творчості, перегляд кінофільмів про видатних митців.

Велику роль в дитячій творчості, як і творчості художника, відіграє уява. Відомо, що зачатки її у дитини з’являються ще в переддошкільному віці. Поступово в процесі навчання, прослуховування казок, розглядання ілюстрацій дитина може уявити те, що не входить до кола предметів, які вона сприймає безпосередньо. Елементи творчої уяви виявляються на заняттях, якщо перед дітьми розкрити можливість самостійно планувати свою діяльність та відбирати прийоми як зображувального, так і технічного порядку. Вченими проведено дослідження шляхів формування дитячої творчості, яке дало можливість виділити три етапи в ускладненні завдань. На першому етапі дітям дають завдання, які вимагають від них первісного орієнтування в творчій діяльності (знайди, зміни, вигадай). На другому етапі дають завдання, які ведуть до ціленаправлених дій. Дитина починає розуміти, що набуті вміння можна комбінувати, видозмінювати. Третій етап –це завдання, які ведуть дитину до самостійних дій по осмисленню задуму у різних видах діяльності, до планування своїх дій, підбору виразних засобів.

Сприятливий розвиток дитячої творчості залежить від вірного керівництва з боку дорослих, розвиток творчості також сприяє колективна праця, яка проводиться на основі вмінь самостійно діяти, застосовувати знайомі засоби зображення.

Створення виразного образа дозволяє віднести дитячу зображувальну діяльність до області художньої творчості.

Мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій форм можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

1.2 Обґрунтування творів образотворчого мистецтва

На заняттях проводяться бесіди про образотворче мистецтво як засіб естетичного виховання бесіди про мистецтво той вид роботи, який допомагає формувати ідейно-моральну постанову дитини, вміння бачити і розуміти прекрасне, формувати естетичний смак. Бесіди про мистецтво дають дітям можливість емоційно переживати бачене і давати йому свою оцінку позитивну чи негативну.

Значення бесід про мистецтво дуже велике, воно заключає в собі як освітні так і виховні цілі. Знайомлячись з картинами дитина у першу чергу вивчає і пізнає світ картинки, а він завжди дає певну навчальну інформацію; історичні факти, життя дітей і дорослих в минулому і в наш час, опис природи, її явищ, образи людей які жили колись чи живуть тепер.

Крім цього діти довідуються про художників, авторів даних картин, епоху в якій вони жили і творили.

А також ці заняття мають виховне значення. У часі розгляду та аналізу творів мистецтва у дітей виникає певний емоційний стан, переживання, від якого розгортаються і певні почуття: любові до рідного краю, радості, гордість за героїчне минуле свого народу.

Споглядання творів мистецтва викликає певну естетичну насолоду, дає радість, задоволення, розвиває почуття краси, підвищує художню культуру. Часто на заняттях показують зразки, фото чи репродукції різних творів живопису, скульптури, архітектури, графіки та декоративного мистецтва. Це дуже сприяє виробленню естетичного смаку дітей. Найчастіше ми маємо можливість обговорювати та аналізувати твори живопису. Картини, особливо ті, що зображують природу, викликають у дітей велике задоволення. Справді, сила естетичного впливу на людину – велика. Діти самі не збагнувши цього піддаються впливу мистецтва, яке діє на них двома джерелами: художнім словом і живописним образом тобто формою, кольором.

На заняттях з ліпки (скульптура) емоційні переживання викликає скульптура, хоча вона переважно позбавлена барвистості. Зате більше діє формою, лінією, фактурою. Скульптура має велике значення для виховання та навчання дітей дошкільного віку. Вона сприяє розвитку зорового сприйняття, пам’яті, образного мислення, прищепленню ручних вмінь та навичок, необхідних для успішного навчання в школі. Скульптура також як і інші види зображувальної діяльності, формує естетичний смак, розвиває почуття прекрасного, вміння розуміти прекрасне у всьому його різноманітті.

«…В родині зображувальних мистецтв ліплення грає ту ж саму роль, як і арифметика в математичних науках. Це абетка уявлень о предметі. Це перше читання, переказ предмета. В малюванні предмет зображується відносно. Через перспективу часто зменшується, а іноді і зовсім втрачається справжність властивостей предмета, головний його зміст… Правильне співвідношення частин, відмінність головного від другорядного –тіла від приставних частин –все це ясно передається при зображені предмета за допомогою ліпки»[11. С. 196]

Скульптура надає тривимірне зображення предмета. Частіше за все предметом скульптурного зображення виявляється людина, рідше тварини , неживі предмети. Скульптуру можна спостерігати з різних сторін, тому дуже важливо поставити її так, щоб добре сприймався силует фігури, її жест, рух.

Монументальна, станкова, скульптура малих форм –види круглої скульптури, кожна з яких виразна о-своєму. Поряд з цим до скульптури заведено відносити рельєфи.

Монументальна скульптура –це пам’ятники величні, суворі, виразні, які містять в собі велику загальнолюдську ідею. Монументальна скульптура може бути частиною архітектурного ансамблю.

Станкова скульптура частіше зображена портретом. Задача скульптурного портрета така ж, як і живописного –передача образа людини. В станковій скульптурі значне місце займає жанрова скульптура, яка зображає групу людей або фігуру одної людини.

В побуті поширена скульптура малих форм. Це фігурки невеликого розміру, зроблені з різних матеріалів –фарфора, дерева, кістки. До скульптури малих форм відносять деякі види іграшок, на яких зображені люди та тварини.

Рельєф –це скульптурне зображення на плоскості (стіни, своди, скульптурного пам’ятника).

Великий естетичний вплив мають твори декоративного мистецтва. Краса вишивкових узорів, візерунки різьби, барвистість народного розпису, філігранна техніка писанкових орнаментів – невичерпне джерело насолоди.

Ознайомлення з таким видом народних художніх ремесел, як писанкарство починається з порівняння і зіставлення його з іншими видами ( вишивання, ткацтво, килимарство, різьба по дереву, гончарство) які сягають своїм корінням у глибину віків і характеризують духовний світ стародавнього й сучасного населення України. Наприклад, специфіка орнаментальних композицій на писанці та у вишивці зумовлена, насамперед, характером предмета, матеріалу, форми, техніки та способу виконання.

Значення декоративного малювання в загальному процесі навчання дуже велике, в особливості в старших дошкільників. Діти в процесі користуються олівцем та пензлем, отримують технічні навички, які поступово ускладнюються в міру того, як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне малювання при умові правильно організованої планомірної роботи розвиває наряду з технічними навичками, які мають, безумовно, велике значення в малюванні, і творчі здібності.

Зміст декоративного малювання - малювання узорів, які мають певне призначення : узор в смужці, узор в прямокутнику, узор в колі та інші. Малювання узорів починають з вправ, потім переходять до узору : запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні узору шляхом введення кольору. Малювання узорів потребує чергування однакових за формою та кольором елементів, які складають ритм. Повторення однакових за формою та кольором елементів можливі за умовою уважної та точної роботи. Діти поступово звикають до того, що потрібне зрівнювати та встановлювати схожість та різницю між повторюючимися елементами узору, визначати правильність у формі елементів (наприклад: прямокутник, коло, риска визначеної довжини та інше). В силу цього декоративне малювання становиться добрим засобом тренування рук та очей; воно розвиває вміння координувати роботу руки та ока, які в подальшому набувають все більше та більше значення в малюванні. Крім того, малювання узору потребує вдумливого відношення та акуратності в праці.

Значення творів декоративно-прикладного мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва - живопису, графіки, скульптури, архітектури. Так, в російських художніх лаках ( лакова мініатюра) переважає живописний початок. Тому і в техніці розпису цих виробів зберігаються такі живописні прийоми, як підмальовок та лессіровка, які надають особливу звучність та виразність колористичній гамі розпису. В деяких видах декоративно-прикладного мистецтва - кераміці, художньої обробці дерева, каменю, кістки та рогу - переважають скульптурні якості ( наприклад, всесвітньо відома богородська дерев’яна іграшка).

Ми повинні допомогти дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно-прикладного мистецтва, яке виявляється по-перше в необхідності взаємозв’язку форми предмету з його функціональним призначенням, по-друге в співвідношенні форми та матеріалу, і по-третє –форми та прикрас.

Казковий світ народної іграшки особливо близький дітям : коні, барашки, свині, качечки не можуть залишити їх байдужими. Бо саме в умовах сучасного міста діти відірвані від природи, вони рідше бачать свійських тварин. Яке захоплення написане на обличчях дітей, коли в групі на столі з’являється веселе, яскраве іграшкове глиняне стадо. Димківську іграшку не можна поплутати з іншими ліпними народними іграшками, дякуючи її колориту, простоті та нехитрості образу. Це, перш за все, сніжної білизни фон, на якому написан простий узор геометричного характеру: кружки, крапки, смужки. Як і городецькі майстри, димківські наносять узор у вільній пензлевій манері. Вони полюбляють насичений колір: яскраво-червоний, малиновий, синій, золотисто-жовтий, фіолетовий, особливо святково сяючі на білому фоні іграшок. Вже при першому знайомстві дітей з димківською іграшкою педагог прагне роз’яснити дітям її естетичну цінність, акцентуя зв’язок форми із матеріалом, узору - з формою предмета.

Для практичної роботи після бесіди про димківську іграшку півника-каталку вибирають не випадковою. Щоб розвинути у дітей свідоме відношення до створення декоративних речей на основі переробки реальної форми, ефективніше за все за основу взяти образ, який викликає у дітей визначні емоції. Півник - найулюбленіший герой багатьох казок.

Знайомство з народною іграшкою і перші уявлення дітей про декоративне зображення звірів та птахів в ліпці закріплюються на прикладі іграшок - свистулек з послідуючим розписом.

Як свідчить дослід роботи з старшими дошкільниками, народна глиняна іграшка завжди несе велике естетичне задоволення дітям. Через іграшку народний майстер залучує дитину до мистецтва. Цей вид народного мистецтва чинить вплив на сучасність.

Розписні жовті підноси, які радують око своєю грою яскравих фарб, благородним блиском лакованої поверхні, виразністю вільного кістевого розпису, по праву відносяться до числа найцікавіших виробів декоративно-прикладного мистецтва. Талант народних майстрів перетворює скромні вироби домашнього побуту в нарядні прикраси житла. Батьківщина цих підносів –село Жостово.

Сьогодні високо оцінюється вклад майстрів Жостово в розвиток і збереження декоративної системи письма, заснованої на поетичному відчутті природи. Творчість різних майстрів збагачує єдиний стиль жостківського мистецтва. Змінився характер письма , але техніка та технологія виробництва в багатьом збереглася.

Дітям, для більш емоційного сприйняття, потрібно розповідати і показувати на прикладі порівняння ( наприклад Хохлому та Жостов); а також використовувати схематичну таблицю ритмічного рішення композиції в колі.

1.3 Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі формування творчої активності дітей

Важливий засіб в формуванні творчої активності дітей –це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.).

Перш за все потрібно виховувати у дітей інтерес до творів мистецтва, визивати увагу до них, поступово виховувати у дітей здатність естетичного сприйняття. Розглядая картини або скульптуру, діти цікавляться тим, що зображено, впізнають знайомі предмети та явища, знайомляться з тими, яких раніше не знали. Під впливом творів мистецтва діти не просто знайомляться з явищами життя: вони получають уявлення про прекрасне, гармонічне, доцільне, виразне, вчаться творчо сприймати життя.

Для сприйняття характерне переживання того, що сприймається, зацікавлене, хвилююче відношення до зображувальних явищ. Художник використовує для цього колір, тон, лінії. В декоративному мистецтві особливості побудови візерунка, красоту кольорового сполучення. Чим краще діти сприйматимуть засоби виразності, якими користується художник, тим глибше розкриється для них зміст творів, багатство думок та почуттів, виражених в ньому, і тим більший емоційний відгук воно викличе.

В дитячому закладі використовують наступні форми і методи ознайомлення дітей з мистецтвом:

1. Розгляд окремих творів або спеціально підібраних серій картин, скульптур, ілюстрацій, творів декаративно-ужиткового мистецтва. Для заняття зазвичай підбираються твори одного вида мистецтва.

2. В дитячому закладі встановлюють виставки творів образотворчого мистецтва на ту чи іншу тему або вид мистецтва.

3. Старшим дошкільникам роблять екскурсії до музею або виставочну залу для перегляду попередньо відібраного матеріалу, доступного до дитячого сприйняття та розуміння по об’єму та змісту.

4. Заохочується самостійний розгляд дітьми творів мистецтва в дитячому закладі та поза ним.

Методика ознайомлення дітей із художньою картиною

Перший етап ознайомлення з картиною

Мета: створити інтерес до живопису, до картини художника, формувати вміння уважно її розглядати, емоційно відгукуватись на її зміст.

Основним прийомом щодо ознайомлення старших дошкільників з живописом є мистецтвознавча розповідь педагога.

Структура мистецтвознавчої розповіді:

- повідомлення назви картини та прізвища художника;

- про що написана картина;

- що найголовніше в картині (виділити композиційний центр, колір, побудову, розміщення);

- що відображено навкруги головного у творі та як із ним поєднано деталі (саме так іде заглиблення в зміст картини, при цьому встановлюється зв'язок між змістом твору та засобами виразності);

- що саме красивого показав своїм твором художник;

- про що думається, згадується, коли дивишся на цю картину [48. C.25].

Методичні прийоми на першому етапі такі:

- використання (постановка) вихователем конкретних питань;

- прийом «входження в картину» (це коли вихователь пропонує дітям уявити себе героєм картини та відповісти на запитання: Що відчуваєш?, чуєш?, Що хвилює тебе?;

- відтворення подій попередніх та наступних твору (а саме: вихователь пропонує дітям, розглядаючи картину, уявити, що було до того, як художник намалював картину, що може бути ще зображено);

- різноманітні емоційні форми підбиття підсумків заняття щодо ознайомлення з живописом.

Другий етап ознайомлення з картиною

Мета: розвивати вміння аналізувати картину, виділяти виразні засоби, формувати вміння читати картину, мотивувати емоційно-особистісне ставлення до твору.

Методика змінюється:

Дітей на другому етапі вчать аналізувати картину, виключають мистецтвознавчу розповідь, починають розглядати картину із запитань:

- Про що саме картина?

- Чому думаєш так, розкажи?

- Як би ви назвали картину?

- Чому саме так?

- Порівняйте з авторською назвою.

- Що саме красивого та цікавого передав художник в образах людей, пейзажі, предметах?

- Як саме він зобразив це в картині?

- Який настрій викликає картина?

- Чому саме такий настрій викликає картина?

- Що хотів сказати своєю картиною художник?

- Що особливого виділив, щоб саме це ми побачили в картині?

Ці запитання спрямовують увагу дітей не на переказування зображеного, а на встановлення та пояснення зв’язку між змістом та засобами виразності.

Вони допомагають розвивати вміння розмірковувати, доводити, аналізувати, робити висновки на рівні узагальнення.

Такі запитання вихователь ставить у тому разі, якщо діти навчилися уважно розглядати картину та набули вміння її аналізувати.

Третій етап ознайомлення з картиною

Мета: формувати особистісно-емоційне ставлення дітей до твору, який вони сприймають.

Закріпити вміння емоційно, образно висловлювати судження про твір зображувального мистецтва у формі розгорнутого оповідання, розповіді, контролювати стійкість сформованого вміння логічно виражати свої думки, читати картину, створювати умови для перенесення дошкільниками знань, умінь, які в них є щодо розглядання творів у нові ігрові вміння.

На третьому етапі вводяться нові методичні прийоми, які сприяють формування творчого сприймання дітьми творів живопису. До таких прийомів відносяться:

- порівняння;

- класифікація картин;

- створення особистої картини в уяві за назвою картини художника;

- різноманітні дидактичні ігри [48. C. 30].

Методи та прийоми, які використовують під час бесіди:

Пояснення. Широко використовується при перших бесідах, щоб уточнювати уявлення дітей про портрет.

Порівняння. Цей прийом підвищує розумову активність дітей, сприяє розвитку розумових дій: аналіз, синтез, висновки.

Наприклад: порівнюючи між собою такі картини, як «Діти» А. Пластова, «Святочне ворожіння» М. Пимоненка, «Одягають вінок» К. Трутовського, діти виділяють одну загальну деталь (на всіх картинах зображено людину) та самостійно повинні зробити висновок: портретом називається картина, на якій зображено людину (людей).

Акцентування деталей. Цей прийом полягає в тому, що під час сприймання портрета закривається все зображення папером, відкритими залишаються лише очі, або руки, інші деталі портрета. Такий прийом розкриває виразність однієї частини портрета, зосереджує увагу саме на ній, посилює сприйняття дитини й допомагає встановити взаємозв’язок між частиною й цілим у портреті. Використання цього прийому активізує мовлення дітей.

Метод викликання адекватних емоцій. Цей метод застосовують для того, щоб викликати в дітей почуття, емоції, настрій, адекватний стан зображеного образу. Необхідна безпосередня участь емоцій. Мовою мистецтва пізнати –це відчути. Саме К. С. Станіславський відзначив, що справжнього мистецтва без переживань немає. Наприклад: під час розгляду картини В. Тропініна Дівчина з лялькою» вихователь запитує: «А який у тебе настрій буває, коли тебе обіймає матуся? А які в матусі руки? А як зображено дівчинку, яка обіймає ляльку? Які в неї руки?». Перш за все слід урахувати зв'язок майбутнього сприймання з попереднім досвідом дітей. Можливість згадати подібну ситуацію, згадати коли, за яких умов у дітей був такий настрій, вихователь може встановити зв'язок із досвідом, який уже є в дитини, який дає можливість із допомогою живопису встановити раніше бачене та пережите.

У цьому випадку вихователь зможе викликати в дітей емоційний відгук і діти почнуть активно розповідати про зміст картини та про характер зображеного героя.

Тактильно-чуттєвий метод. Цей метод полягає в тому, що в процесі сприйняття портрета вихователь торкається дитини руками (гладить, обіймає), повторює рухи рук, зображений на картині.

Мета цього методу –викликати почуття дітей, пережити адекватний стан зображеного образу, відчути любов до себе іншої людини. Цей метод ефективний і впливає на емоційний стан дітей, викликає відповідні реакції, особливо в сором’язливих дітей, але за умови, якщо між дітьми та вихователем є взаємна щирість, визнання, симпатія, повага одне до одного.

Прийом «входження» в картину. Використовуючи цей прийом, вихователь пропонує дітям уявити себе на місці зображеної людини, учить співчувати їй, збуджує дитячу уяву. Розглядаючи картину В. Васнєцова «Альонушка», дітям пропонують: «Уявіть собі на хвилинку, що картина ожила. Що ви почули?».

Метод музичного супроводу. Під час розгляду портрета звучить музика, характер, настрій якої співзвучний із настроєм картини, тобто йде вплив одночасно на зоровий та слуховий аналізатор. Це у свою чергу полегшує процес сприйняття, робить його більш глибоким, витонченим.

В. О. Сухомлинський писав: «Музика, мелодія, краса, музичних звуків –важливий засіб морального та розумового виховання людини, джерело благородства серця та чистоти душі… Мелодія –це мова людських почуттів…». [44. С.194]

Ігрові прийоми. Саме вони зосереджують увагу дітей на сприйнятті необхідної частини портрета, активізують розумову діяльність дітей, створюють інтерес до творів, формують позитивне ставлення до жанру портрет.

Діти із задоволенням приймають такі ігрові елементи:

- загадай що-небудь про руку, очі, одяг, колір, людину, а ми відгадаємо;

- відгадай, до якого портрета підходить ця музика;

- придумай свою назву портретові;

- хто краще передасть у русі положення тіла (руки, голови) зображеного образу;

- відкриємо «таємницю» людини, яку сховав від нас художник.

Портретний учить дітей розуміти духовний світ іншої людини, бережно до неї ставитися [48. С. 43;46].

У роботі дошкільного навчального закладу творам образотворчого мистецтва можна присвятити повністю заняття –бесіду з використанням вищеописаних методів або використовувати їх на інших видах занять або в повсякденному безпосередньому спілкуванні з дітьми.

Методика використання творів народного декаративно-ужиткового мистецтва проходить у кілька етапів. На першому подаються узагальнені поняття про побутову культуру наших предків. Дітей необхідно підвести до усвідомлення природного розуму, таланту, працьовитості, естетичного смаку та краси наших пращурів, які вміли все робити своїми руками, створювали корисні й прекрасні речі.

На другому етапі необхідно сформувати уявлення про різновиди народного декоративно-прикладного мистецтва, про його регіональні особливості, що виявляються у кольоровій гамі, способах і прийомах виготовлення та оздоблення. Для третього етапу визначальним є те, що дітям подаються знання про окремі види народних ремесел, звичаї, традиції, обряди, пов’язані з виготовленням та використанням виробів.

Страницы: 1, 2