Дипломная работа: Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів в підготовчому періоді до змагань

                s

 m = ----------, де (3)

            N-1

s - середнє квадратичне відхилення

N – загальне число спостережень в групі.

Дане значення знаменника – корінь квадратний із значення (N-1) справедливо для груп при N менше 20. Якщо кількість людина в групі буде 30 або більше, в знаменнику використовують корінь квадратний з N.

4. Розраховувався критерій статистичної достовірності t (критерій Ст’юдента) по формулі:

 M 1 – M 2

 t = -----------------, де (4)

 m21 + m22

М 1 і М 2 – середньоарифметична величина для досліджуваного показника в контрольній і досліджуваній групі, з більшого показника віднімають менший!

m1 і m2 – середні помилки середньоарифметичних величин показників в контрольній і досліджуваній групі відповідно.

Після визначення значення t залишається тільки встановити, достовірно чи ні відмінність у величині показника, що враховується, в контрольній і досліджуваній групах. Для цього використовується спеціальна таблиця (таблиця 2), в якій в одній з колонок знаходяться значення так званих мір свободи f, визначуваних по формулі:

f = (N експ.. + N контр.)-2, де (5)

N – кількість людина в контрольній і досліджуваній групах.

Таким чином, знаючи значення міри свободи (f) і значення критерію Студента (t), можна визначити достовірність відмінностей. Якщо значення t буде менше значення (Р-0,05), достовірної відмінності між показником, що вивчається, в контрольній і досліджуваній групах немає, якщо ж значення t буде рівне значенню (Р-0,05) або знаходитиметься між значеннями (Р-0,05) і (Р-0,01), або буде більше значення (Р-0,01), це свідчить про наявність достовірної відмінності між показниками досліджуваної і контрольної груп.

Граничні значення критерію Ст’юдента для 5% і 1% рівня

значущості залежно від мір свободи.

Таблиця 1.1

3 Власна дослідницька робота

3.1 Хід проведення дослідження

Обробка даних по Ст’юденту

Досліджування проводилось 6 місяців. Для дослідження рівня спеціальної фізичної підготовки прийняло участь 20 спортсменів віком 15-17 років.

Були сформовані дві дослідницькі групи по 10 бігунів в кожній. На початку підготовки до змагань був виконаний оперативний контроль рівня фізичного розвитку. Проводилось тестування для в бігу 60 м., стрибок з місця, біг 1000м, човниковий біг 4х9м.

Специфіка тренування в експериментальній групі основана на пробіганні відрізків 10х100м на тренувальних заняттях.

Отримані показники були зафіксовані в протоколи. Завдяки оперативному контролю ми отримали показники рівня фізичного розвитку до початку тренувань.

По запланованому плану проводились учбово-тренувальні заняття в дослідницьких групах та на кожному етапі тренувального процесу проводився метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки в дослідницьких групах. Заняття в дослідницьких групи проводилось 4 рази на тиждень. В кінці етапу тренувань був проведен етапний контроль в дослідницьких групах.

Після аналізу та обробки отриманих показників ми здійснили висновок, що до рівня фізичного розвитку спеціальної фізичної підготовки бігунів в підготовчому етапі до змагань.

Після отримання показників рівня фізичного розвитку спеціальної фізичної підготовки бігунів в підготовчому етапі до змагань був проведен статистичний аналіз в експериментальної та контрольної групах.

3.2 Оперативний контроль в дослідженні спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів

Експериментальна група

Таблиця 2

Контрольна група

Таблиця 3

Порівняльна схематична характеристика рівня фізичного розвитку дітей в експериментальній та контрольній групах на оперативному етапі метрологічного контролю рівня спеціальної фізичної підготовки до змагань.

Експериментальна група.

Таблиця 4

Контрольна група. Таблиця 5

Експериментальна група

Таблиця 6

Контрольна група

Таблиця 7

Експериментальна група

Таблиця 8

Контрольна група

Таблиця 9

Експериментальна група

Таблиця 10

Контрольна група

Таблиця 11

3.3 Поточний контроль в дослідженні фізичної підготовки легкоатлетів

Експериментальна група

Таблиця 12

Контрольна група

Таблиця 13

3.4 Етапний контроль в дослідженні фізичної підготовки

Експериментальна група

Таблиця 14

Контрольна група

Таблиця 15

3.5 Специфіка здійснення контролю рівня фізичної підготовки легкоатлетів, що спеціалізуються в бігу на середні дистанції

Контроль фізичної підготовленості спортсмена-легкоатлета включає вимірювання рівня розвитку швидкісних і силових якостей, витривалості і фізичної працездатності, спритності, гнучкості, рівноваги і т.п. Можливі три основні варіанти тестування [26]:

1) комплексна оцінка фізичної підготовленості з використанням широкого круга різноманітних тестів (наприклад, вимірювання досягнень в комплексі ГТО)

2) оцінка рівня і структури якого-небудь однієї якості (наприклад, швидкості у бігунів)

3) оцінка рівня одного з проявів якості (наприклад, швидкісно-силових якостей у бігунів).

Тести, використовувані для контролю за фізичною підготовленістю, повинні задовольняти відповідним вимогам. Додатковими вимогами до тестів фізичної підготовленості є наступні:

А) техніка виконання тестів повинна бути порівняно простій і не робити істотного впливу на їх результат;

Б) тести повинні бути освоєні настільки добре, щоб при їх виконанні основна увага була направлена на досягнення максимального результату, а не на прагнення виконати завдання технічно правильно.

У пропонованій роботі зупинимося на оцінці рівня спеціальної витривалості бігунів, як якість, яка, головним чином, обумовлює спортивний результат в бігу на середні дистанції.

3.6 Контроль рівня витривалості в бігу на середні дистанції

Як відомо, загальна витривалість є основою для вдосконалення спеціальної витривалості. Проте саме рівень розвитку останньої, в основному, обуславлює результат в бігу на середні дистанції [18]. Тому тренування в цьому виді легкої атлетики повинне мати переважну спрямованість на вдосконалення спеціальної витривалості. Підвищення рівня останній здійснюється шляхом використання широкого круга засобів і методів тренування, що забезпечують розвиток здатності бігуна справлятися з високо інтенсивним навантаженням в умовах зміни постійності внутрішнього середовища організму, викликаного розвитком стомлення. В зв'язку з цим необхідно відзначити, що в процесі утомливої діяльності, яким є біг на середні дистанції, стомлення, що розвивається, проходить дві фази - фазу компенсованого і фазу некомпенсованого стомлення.

Компенсоване стомлення виражається в тому, що через деякий час після початку напруженої роботи, коли з'являються суб'єктивні і об'єктивні ознаки стомлення, включаються компенсаторні механізми, діяльність яких направлена на подолання стомлення, що розвивається, і підтримки працездатності на заданому рівні. Ефективність роботи в умовах компенсованого стомлення головним чином і визначає рівень спеціальної витривалості спортсмена.

З педагогічної точки зору методика розвитку спеціальної витривалості бігунів на середні дистанції повинна забезпечувати:

неухильне підвищення рівня найважливіших компонентів спеціальної витривалості (швидкісних і силових можливостей, енергетичного потенціалу і ін.);

2) розвиток здібностей утримувати необхідну швидкість у фазі компенсованого стомлення, а також збільшення її тривалості;

3) вдосконалення здібності до перемикання швидкості в процесі діяльності, змагання;

4) підвищення економічності роботи і ефективності використання функціонального потенціалу.

 Всі перераховані завдання по розвитку спеціальної витривалості бігунів в більшій або меншій мірі вирішують шляхом використання засобів і методів підвищення рівня функціональної підготовленості, зокрема аеробних і анаеробних можливостей організму [18]. Ті та інші, як відомо, є найважливішими чинниками, що обумовлюють рівень спеціальної витривалості, а аеробні джерела складають основу загальної витривалості.

Засоби розвитку аеробних можливостей організму

Розглядаючи методику тренування, направленого на збільшення аеробних можливостей бігунів, слід мати на увазі, що вона повинна забезпечити рішення двох основних задач:

1) підвищення рівня максимального споживання кисню і швидкості розгортання функціональної активності аеробної системи, тобто її потужності;

2) розвитку можливостей організму до реалізації аеробного потенціалу в процесі специфічної діяльності змагання.

Необхідність диференційованого підходу до вдосконалення окремих чинників, що характеризують аеробні можливості, пред'являє підвищені вимоги до вибору відповідних засобів тренування.

До основних засобів розвитку цих можливостей відносяться циклічні вправи, що дозволяють досягати необхідних величин серцевої і дихальної продуктивності, а також утримувати потрібний її рівень під час діяльності. Всі циклічні вправи, вживані бігунами на середні дистанції для підвищення аеробних можливостей, можна виконувати двома методами:

1) методами безперервного виконання (одноразово);

2) методами переривчастого виконання (багато разів).

У свою чергу одноразову вправу (біг) можна виконувати з постійною або з швидкістю, що змінюється, тобто рівномірним і змінним способами.

До методів переривчастого виконання відносяться повторним і інтервальним методи. У тренувальних заняттях можуть застосовуватися комбінації цих двох методів. Приводимо характерні риси перерахованих методів тренування.

При використанні рівномірного методу вправи виконуються з відносно постійною швидкістю. Предметом дослідження в даній роботі є безперервний біг - 3 км.

2. Для змінного методу характерний багатократна зміна швидкості рухів в процесі безперервної діяльності.

3. Інтервальний метод характеризується багатократним виконанням вправ з наперед встановленою тривалістю пауз відпочинку, обумовленою часом відновлення ЧСС до 120 - 130 в 1 хвилину. Предметом дослідження є біг на відрізках 200 м.

При повторному методі тренування, багато разів виконувані вправи різної тривалості і інтенсивності чергують з інтервалами відпочинку, тривалість яких визначається часом появи відчуття готовності до виконання чергового навантаження.

У режимах перерахованих методів виконуються всі тренувальні засоби, вживані бігунами для вирішення численних завдань спортивного тренування, у тому числі і підвищення енергетичного потенціалу.

Враховуючи, що з метою розвитку аеробних можливостей організму бігуна на середні дистанції використовують головним чином різні види бігу, нижче зупинимося на їх характеристиці.

1. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 20 хв. при ЧСС 120 - 130 в 1 хв. Споживання кисню в процесі бігу може складати 50-60 % від максимального у конкретного спортсмена. Сприяє підвищенню ударного об'єму серця. Використання такого бігу створює лише передумови для підвищення аеробних можливостей шляхом застосування інтенсивнішого навантаження. Забезпечує активне відновлення після напруженої роботи (бігу, змагання), перенесеної хвороби, а також використовується в інтервалах відпочинку при переривчастому методі тренування.

2. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 30 хв. при ЧСС 150 в 1 хв. В процесі діяльності споживання кисню складає 60-65 % від індивідуального максимального значення. Оскільки швидкість бігу при ЧСС 150 в 1 хв. у кваліфікованих бігунів відповідає пороговій швидкості. Застосовується такий біг в підготовчій частині заняття (розминці), а також в основних і додаткових тренувальних заняттях.

3. Рівномірний безперервний і змінний біг тривалістю 20-30 хв. при ЧСС до 170 в 1 хв. Відноситься до навантажень змішаної аеробно-анаеробної спрямованості, оскільки робота супроводжується активізацією анаеробного обміну і накопиченням молочної кислоти в м'язах і крові. Споживання кисню при бігу може досягати 80-85 % від індивідуального максимуму. В результаті використання даного засобу підвищуються місткість буферних систем, киснева місткість і аеробна місткість в цілому. Пре змінному бігу ЧСС досягає 170 в 1 хв. до кінця кожного швидко пробегаємого відрізка дистанції (від 100 до 300м) і приблизно 150 в 1 хв. під час щодо повільного бігу між ними. Довжина і кількість відрізків швидкого бігу визначаються відповідно до рівня підготовленості спортсмена і завдань того або іншого етапу підготовки.

4. Рівномірний безперервний біг тривалістю 25-30 хв. при ЧСС до 180 в 1 хв. і змінний біг при ЧСС до 185 в 1 хв. викликає околомаксимальну інтенсифікацію аеробних процесів, а також істотні зрушення в показниках анаеробного обміну. Тривале використання вказаного виду бігу приводить, з одного боку, до підвищення МСК, а з іншою - до вдосконалення здібності до утримання високого його рівня в процесі напруженої діяльності. Останнє може бути засобом збільшеної економічності функціональних систем і перетворення енергії.

5. Аналогічний кумулятивний тренувальний ефект у бігунів на середні дистанції забезпечується застосуванням переривчастого бігу на довгих відрізках (1000-2000 м) при ЧСС 180-185 в 1 мин. Тривалість інтервалів відпочинку між відрізками визначається часом, необхідним для відновлення ЧСС до 120-130 в 1 хв. і залежним від довжини пробегаємих відрізків і підготовленості спортсмена. Загальний об'єм бігу в окремому тренувальному занятті в такому режимі складає у бігунів на середні дистанції 1500-3000м

6. Переривчастий біг інтервальним методом на відрізках дистанції від 200 до 600 м приводить до збільшення функціональних можливостей організму бігуна і, зокрема, продуктивності серцево-судинної системи. Параметри навантаження і відпочинку при цьому характеризуються тим, що:

а) швидкість бігу планується така, щоб до кінця пробегаємого відрізка ЧСС була приблизно 180 в 1 хв. Таке навантаження створює певний кисневий борг, що веде до активізації аеробних процесів в інтервалах відпочинку;

б) тривалість окремої робочої фази, визначуваною довжиною відрізка, може коливатися в межах 1-2 хв.;

в) тривалість інтервалів відпочинку між відрізками обумовлюється часом відновлення ЧСС до рівня 120-140 в 1 хв., що досягається через 3-5 хв. відпочинку; у паузі відпочинку звичайно використовується біг підтюпцем;

г) кількість відрізків дистанції залежить від здатності бігуна зберігати в занятті задані параметри роботи без істотного подовження пауз відпочинку.

Сумарний об'єм швидкого бігу в одному тренувальному занятті орієнтовно може складати 600-800 м.

Засоби підвищення анаеробних можливостей організму

При розвитку анаеробних можливостей бігунів на середні дистанції розв'язуються два завдання: 1) підвищення функціональних можливостей креатінфосфокiназного механізму, значення якого в бігу на ці дистанції відносно велике; 2) вдосконалення гліколітичного механізму.

Як засоби розвитку можливостей обох механізмів в основному використовуються різні види інтенсивного бігу, в меншій мірі - вправи силової спрямованості (багатократні стрибки, стрибки в гору). Систематизувати всі ці засоби можна таким чином:

засоби анаеробної алактатного дії;

2) засоби анаеробної гліколітичної дії. Предметом дослідження, в пропонованій роботі, є повторний біг на відрізках 250 м, 300 м і 400 м.

3) засоби одночасної анаеробної гліколітичної і аеробної дії.

Як основні засоби для підвищення алактатних можливостей використовуються вправи (пробіжка коротких відрізків дистанції, стрибки з ноги на ногу, стрибки і біг в гору) тривалістю від 5 до 15 з, виконувані з інтенсивністю 95-100 % від максимальної. Такі вправи застосовуються серіями з 4-5 повтореннями кожної. Тривалість інтервалів між вправами - 3-5хв., між серіями - 7-10 хв. Паузи відпочинку між серіями краще заповнювати повільним бігом. Загальний об'єм високоінтенсивних вправ в одному тренувальному занятті може досягати 500 - 800 м. Згідно сучасним уявленням, при таких параметрах навантаження в занятті забезпечується суперкомпенсації запасів креатинфосфату, що приводить до підвищення алактатной анаеробної продуктивності. В цілому методика розвитку алактатних можливостей багато в чому схожа з методикою вдосконалення швидкісних можливостей. Звідси витікає, що робота, направлена на підвищення потенціалу алактатного механізму енергозабезпечення, сприяє зростанню швидкісних якостей бігунів. Достатньо високі можливості цього механізму дозволяють спортсмену відносно швидко починати біг на дистанції, змагання, без якого-небудь істотного накопичення молочної кислоти, і сприяє збільшенню швидкості розгортання економічного аеробного шляху енергозабезпечення.

Значнішим, ніж алактатний потенціал, чинником, що визначає рівень спеціальної витривалості у бігунів на середні дистанції, є гліколітичні анаеробні можливості. Для їх вдосконалення використовується тільки переривчастий метод тренування. При виборі тих або інших засобів необхідно

Враховувати не тільки швидкість пробіжки відрізків дистанції, яка може складати 81-100% від максимальної, але і їх довжину. Останнє пояснюється тим, що на коротких відрізках (100-150 м) гліколітичні процеси не встигають достатньо повно розвернутися, а на відносно довгих їх активність починає знижуватися на тлі активізації аеробних реакцій. Найбільше збільшення кількості молочної кислоти відбувається при пробіжці відрізків дистанції від 300 до 400 м і, особливо, відрізка 350 м. Дещо менше її накопичення спостерігається при бігу 200 м. Таким чином, слід визнати, що застосування вказаних відрізків вельми ефективно з погляду підвищення можливостей гліколітичного механізму енергоосвіти. Причому найбільшою мірою цьому сприяє використання відрізків завдовжки від 300 до 600 м.

Умовно бігові засоби вдосконалення вказаного механізму залежно від швидкості пересування можна розділити на три групи: а) швидкість бігу складає 81-86 %; би) швидкість бігу рівна 87-90 %; у) швидкість бігу - 90-94 % від максимальної на тому або іншому відрізку дистанції. З більшою швидкістю останні долають звичайно в умовах прикидки або змаганнях. У заняттях тренувальні відрізки доцільно пробігати серіями, кількість яких залежить від швидкості бігу, довжини відрізків і тривалості інтервалів відпочинку між ними.

Більший ефект у вдосконаленні гліколітичних анаеробних можливостей досягається за рахунок застосування бігу не перераховані вище відрізках дистанції із швидкістю 87-90 % від максимальної на відрізках. Така швидкість найчастіше використовується при підготовці до змагання в бігу на 600 м і дещо рідше - на 1000м.

Ще значніша дія на анаеробний механізм надає повторний біг із швидкістю 91-94 % від максимальної на кожному з відрізків.

Тому доцільно в тренувальному занятті зменшувати об'єм такого бігу і одночасно збільшувати тривалість інтервалів відпочинку. Так, при використанні 200-метрових відрізків дистанції кількість повторень в серії не повинна перевищувати 3, 200-метрових - 3 і 400-метрових відрізків -2. Число відрізків завдовжки 300-400 м зменшується до двох в кожній серії. У всіх перерахованих варіантах передбачається виконання двох серій відрізків. Тривалість інтервалів відпочинку між повтореннями визначається часом відновлення ЧСС до 120-130 в 1 хв. Паузи відпочинку слід заповнювати ходьбою. Найбільший ефект в плані підвищення гліколітичних можливостей забезпечується використанням бігу на відрізку 400 м.

Окрім засобів виборчої дії в практиці застосовуються і такі, які одночасно розвивають анаеробні і аеробні можливості. До ним відносяться різні види повторного бігу на відрізках, довжина яких близька до дистанції, змагання (400-1000 м). Швидкість бігу при цьому коливається в межах 75-85 % на відрізках до 1000 м, вживаного в основному в тренувальних заняттях підготовчого і на менш довгих відрізках - періоду, змагання. Ефективнішим в плані підвищення гліколітичних анаеробних можливостей є повторний біг із швидкістю 91-95% від максимальної на відрізках дистанції 400-800 м, які використовуються головним чином на етапі, передзмагання, і в періоді, змагання. При такій швидкості бігу максимальна активізація анаеробних процесів приводить до істотного пригноблення аеробних процесів, що виражається, зокрема, хвилинного об'єму серця і МСК. Тривалість інтервалів відпочинку при використанні повторного бігу із швидкістю 85-95 % визначається часом зниження ЧСС до 120-130 в 1 хв., що залежить від підготовленості бігуна і його індивідуальних особливостей (природжених). Об'єм бігу може досягати 4-5 км, залежно від довжини пробегаємих відрізків дистанції, на якій спеціалізується бігун.

При швидкості бігу 91-95 % об'єм роботи знижується до 500 м. Довгі відрізки слід пробігати з рівномірною і змінною швидкістю. Останнє необхідне для вдосконалення здатності бігуна перемикатися з однієї швидкості пересування на іншу залежно від ситуації, змагання. З цією метою в тренувальному занятті на одному відрізку доцільно швидко починати біг, знижувати швидкість у середині і повторно підвищувати до кінця його; на іншому ж відрізку другу або останню третину дистанції потрібно пробігати швидше, ніж попередні ділянки і т.д. Закінчуючи розгляд методів і засобів підвищення, аеробних і анаеробних можливостей як найважливіших компонентів спеціальної витривалості, слід зазначити, що рівень її прояву визначається не тільки ступенем розвитку цих компонентів, але і оптимальним їх співвідношенням.

Саме оптимальний взаємозв'язок між ними, обумовлений специфікою діяльності, змагання, на конкретній дистанції, визначає можливість досягнення найвищого для бігуна спортивного результату. Враховуючи це, при характеристиці засобів розвитку спеціальної витривалості необхідно визнати особливу значущість цілісного вдосконалення цієї багатокомпонентної якості, здійснюваної за рахунок застосування навантажень, по характеру, тривалості і інтенсивності близьких до змагання[26,30].

4 Результати дослідження

Узагальнення отриманих результатів метрологічного контролю рівня спеціальної фізичної підготовки в дослідницьких групах.

Експериментальна група.

Таблиця 16

Контрольна група

Таблиця 17

Таблиця 18

Експериментальна група

Контрольна група.

Таблиця 19

Таблиця 20

Таблиця 21

Таблиця 22

Таблиця 23

Таблиця 24

Таблиця 25

Таблиця 26

Таблиця 27

Таким чином, отримані показники рівня спеціальної фізичної підготовки в підготовчому етапі до змагань ми обробили за допомогою математичної статистики та отримали наступні данні:

Експериментальна група

Таблиця 28

Контрольна група

Таблиця 29

Оцінка показників на початку дослідження.

Таблиця 30

Оцінка показників у кінці дослідження

Таблиця 31

Таким чином, знаючи значення ступеня свободи (f) і значення критерію Ст’юдента (t), можна визначити що є вірогідності відмінності в показниках розвитку витривалості. Оскільки критерій Ст’юдента быльше значення (Р-0,05) з таблиці 1, що свідчить про наявність вірогідності відмінності показників витривалості в експериментальної і контрольної групи кінці дослідження. Але особливих змін в розвитку швидкості, спритності та швидкісно-силових якостей не має. Специфіка тренувань спортсменів, яки бігають середні дистанції показує що рівень розвитку витривалості, особливо швидкісної витривалості спортсмена впливає на результат більш ніж розвивати спритність, або швидкісно-силові якості. Отже, такі закономірності розвитку фізичних якостей обумовлені метою тренувань.

4.1 Обговорення дослідження

Після проведення метрологічного контролю спеціальної підготовки бігунів в підготовчому етапі до змагань слід зробити висновки, що метрологічний контроль за рівнем спеціальної фізичної підготовки є достовірним засобом управління учбово-тренувальним процесом на всіх періодах підготовки. Отже бачимо, що завдяки метрологічному контролю ми зможемо проаналізувати, що розвиток фізичних якостей завдяки систематизованому тренуванню дає позитивні результати. Якщо порівняти показники фізичних якостей на оперативному і етапному контролі, то ми бачимо що в експериментальної та контрольної групах відбувається незначне покращення показників рівня фізичних якостей. Це підтверджується математичною статистикою і ми бачимо що показники t до початку та після проведення періоду тренувань збільшився від 0,87 до 2,85 в розвитку спритності.

Коли був закічен етап підготовки деякі спортсмени показали гарний результат на першості Донецької області в м. Донецьку в бігу на 60м, 200м, 600м. По результатом змагань один учасник зайняв 4 місце в бігу на 60м.

Висновки

Отримані під час дослідження дані дозволяють зробити такі висновки:

1. За допомогою метрологічного контролю ми оцінили рівень розвитку фізичних якостей, досліджуваних спортсменів на початку підготовчого періоду учбово-тренувального процесу.

2. По розробленому плану в ході тренувального процесу здійснили оперативний, поточний метрологічний контроль рівня спеціальної витривалості в підготовчому періоді та отримали достовірну інформацію рівня спеціальної фізичної підготовки.

3. Оцінили фізичну підготовленість досліджуваних спортсменів після проведення всього періоду підготовки отримали інформацію про значне покращення рівня спеціальної фізичної витривалості та покращення результатів в бігу на 1000м.

4. Порівняли показники в дослідницьких (експериментальної і контрольної) групах і побачили що дійсно використовуючи розроблену методику в експериментальної групі відбулось покращення показників витривалості.

В результаті проведення дослідження ми з’ясували ефективність і необхідності застосування метрологічного контролю для управління процесом тренування.

5. Рекомендації тренеру, викладачу, інструктору з фізичної культури:

·        Використовування метрологічного контролю за рівнем фізичного розвитку є обов’язковим процесом.

·        Навчити тренеру спортсменів вести «щоденник спортивних досягнень».

·        Не проводите тестування при низькій температурі повітря; при погіршені самопочуття спортсмена тощо.

Закінчення

Метрологічний контроль безумовне є інструментом управління учбово-тренувальним процесом. Дійсно, використання контролю дає достовірну інформацію про готовність спортсмена до змагань, дає достовірну інформацію рівня спеціальної фізичної підготовки на різних періодах тренувань.

Особливо важливим є використання метрологічного контрою при заняттях фізичною культурою в учбових закладах, тому що завдяки метрологічному контролю ми можемо отримати достовірну інформацію про фізичний стан людини, його рівень фізичної підготовки та взагалі проаналізувати фізичний розвиток дитини, або підлітка.

В результаті проведення метрологічного контролю ми з’ясували що відбулось значне покращення рівня спеціальною фізичної підготовки в експериментальної групі, особливі зміни покращення показників витривалості ми отримали дослідницьких групах завдяки специфічному тренуванні.

За допомогою метрологічного контрою ми оцінили стан фізичного рівня спеціальної підготовки. Якщо порівняти рівень спеціальної витривалілсті на оперативному та етапному контролі то ми бачимо значне покращення показників в бігу на 1000м. Особлива увага приділяється на те що показники бігу на 1000 м на етапного контролі майже досягають показників бігу на 1000м в умовах змагань. Це обумовлено адаптуванням спортсмена к змаганням. Хотілось би сказати, що використання контролю позволяє не тільки отримати достовірну інформацію про рівень фізичного розвитку спортсмена, а також дає можливість прогнозувати показаний результат в період сезону змагань.

Список використаної літератур

1. Арестова О.Н. Вплив комп'ютеризації експерименту на валидность психодіагностичних методик. Психологічний журнал, т. 11, 1990 № 6, с. 86-93.

2. Булкін В.А. Теоретичні концепції управління тренувальним процесом в спорті вищих досягнень. Тенденції розвитку спорту вищих досягнень: Сб. научн. тр. Сост. Б.Н. Шустін. - М.: ЦНИИС, 1993, с. 57-62.

3. Верхошанській Ю.В. Основи спеціальної фізичної підготовки спортсменів. - М.: ФИС, 1988. - 331 с.

4. Верхошанській Ю.В. Програмування і організація тренувального процесу. - М.: ФИС, 1985. - 176 с.

5. Годік М.А. Контроль тренувальних і змагань навантажень. - М.: ФИС, 1980. - 165 с.

6. Ільїн Ю.С. Науково-виробничий центр "Апекс". Челябінськ, 1993. - 13 с.

7. Іванов В.В. Комплексний контроль в підготовці спортсменів. - М.: ФіС, 1987. - 256 с.

8. Комплексний педагогічний контроль в процесі управління спортивним тренуванням: Сб. наук. ст. Гл. ред. Е.А. Грозін. - Л.: ЛНІІФК, 1984. - 125 с.

9. Небіліцин В.Д. Основні властивості нервової системи людини. - М.: Освіта, 1966. - 384 с.

10. Основи управління підготовкою юних спортсменів /Під ред. М.Я. Набатникової. - М.: ФИС, 1982. - 280 с.

11. Мурза В.М. Фізична реабілітація. Навчальній посібник студентів вищих навчальних закладів. – К.: ОЛАН, 2004. – 558с

12. Ратанова Т.А. Суб'єктивне шкаліровання і об'єктивні фізіологічні реакції людини. - М.: Педагогіка, 1990. - 216 с.

13. Управління тренувальним процесом висококваліфікованих спортсменів. Під ред. В.А. Запорожанова, В.Н. Платонова. - Київ: Здоров'я, 1985. - 192 с.

14. Федоров А.І. Автоматизована система "Reaction": Методичні вказівки і керівництво для користувача. -- Челябінськ: УРАЛГАФК, 1996. - 34 с.

15. Федоров А.І., Шарманова С.Б. Нові інформаційні технології в системі вищої фізкультурної освіти. Перший Уральський Форум "Культура, мистецтво і інформатизація на рубежі третього тисячоліття" (Інфо-96, Челябінськ, 26 листопада 1996 року): Збірка доповідей. Вип. 1. - Челябінськ: Адміністрація Челябінської області., ЦНТИ, 1996, с. 96-98.

16. Хасін Л.А., Бур’ян С.Б., Мінков С.В., Рафаловіч А.Б. Інформатизація галузі "Фізична культура і спорт" і експертні технології (Повідомлення перше). Теорія і практика фізичної культури, 1996 № 4, с. 7-11.

 17. Гесельовіч В.А. Медичний довідник тренера. – М.: Фізкультура і спорт, 1981. – 271 с.,

18.        Годік М.А. Спортивна метрологія: Підручник для інститутів фіз. культ. – М.: Фізкультура і спорт, 1988. – 192 с.

19.        Годік М.А. Контроль за рівнем розвитку витривалості. – В кн.: Спортивна метрологія: Підручник для інститутів фіз. культ. – М.: Фізкультура і спорт, 1988, с. 131 – 139.

20.        Годік М.А. Стан спортсмена і різновиди контролю. – В кн.: Спортивна метрологія: Підручник для інститутів фіз. культ. – М.: Фізкультура і спорт, 1988, с. 161 – 172.

21.        Дубровський В.І. Спортивна медицина: Навчань. для студ. виш. навчань. закладів. – М.: Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.:

22.        Желєзняк Ю.Д., Петров П.К. Основи науково-методичної діяльності у фізичній культурі і спорті. – М.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 264 с.

23.        Заціорській В.М. Фізичні якості спортсмена. – М.: Фізкультура і спорт, 1970. – 200 с.

24.        Книга тренера по легкій атлетиці. – Видавництво 3-е, перераб. / Під ред. Хоменкова Л.С. – М.: Фізкультура і спорт, 1987. – 399 с.: мул.

25.        Коробейніков Н.К., Михєєв А.А., Николенко І.Г. Фізичне виховання: Навчал. допомога для сер. спец. навчальних закладів. – М.: Вища. шк., 1984. – 336 с.

26.        Максименко Г.Н. Управління тренувальним процесом юних бігунів. – К.: Здоров'я, 1978. – 144 с.

27.        Никітушкин В.Г., Максименко Г.Н., Суслов Ф.П. Підготовка юних бігунів. – К.: Здоров'я, 1988. – 112 с.

28.        Петровській В.В. Організація спортивного тренування. – К.: Здоров'я, 1978. – 96 с.

29.        Пірогова Е.А. Вдосконалення фізичного стану людини. – К.: Здоров'я, 1989. – 168 с.: мул.

30.        Сиренко В.А. Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985. – 136 с.

31.        Сиренко В.А. Характеристика бігу на середні дистанції. – В кн.: Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985, с. 5 –12.

32.        Сиренко В.А. Фізичні якості, що визначають спортивний результат в бігу на середні дистанції. – В кн.: Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985, с. 18 – 29.

33.        Сиренко В.А. Компоненти тренувального навантаження. – В під.: Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985, с. 41 – 51.

34.        Сиренко В.А. Розвиток витривалості. – В кн.: Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985, с. 66 – 76.

35.       Теорія спорту / Під ред. проф. Платонова В.Н/. – К.: Віща шк. Головне вид-во, 1987. – 424 с.