Наша епоха увійде в історію цивілізації не лише як ера великих досягнень людства, бурхливого розвитку науки, техніки й технологій, освоєння Космосу, а й, на жаль, як доба глобальної екологічної кризи, її спричинили: демографічний вибух, прогресуюче забруднення атмосфери, гідросфери й верхнього шару літосфери, величезні нагромадження відходів людської діяльності за одночасного виснаження практично всіх видів природних ресурсів. Деградація природних систем життєзабезпечення стає дедалі ймовірнішою, а наростання руйнівних процесів у першооснові існування – біосфері – очевидним.

Людству загрожує загибель найближчими десятиліттями, якщо воно терміново не перегляне свого ставлення до природи, не змінить стилю своєї діяльності й не переоцінить життєвих цінностей. Людям необхідні нова філософія життя, високі екологічна культура й свідомість. [1]

Досі людина в своїх діях керувалась ідеєю антропоцентричного гуманізму, тобто підкорення їй усього, що є в природі, панування над природою. Життя показало хибність цієї ідеї. Загальнолюдський інтелект разом із найсучаснішою технікою, попри всю їхню могутність, сьогодні не в змозі штучно підтримувати нормальне функціонування тисяч екосистем біосфери, в якій мільйони видів живих істот протягом сотень тисячоліть еволюційно формували свої численні зв'язки (через обмін речовин, енергії та інформації) для гармонійного співіснування, а тим паче не можуть управляти ними. Вже доведено, що людина не здатна створити ідеальної глобальної соціосистеми з регульованою народжуваністю, керованим споживанням, із соціальною та економічною стабільністю. Сучасні технології – це поки що потужний інструмент, за допомогою якого людство споживає набагато більше, ніж природа може продукувати, й водночас викидає в довкілля стільки відходів, скільки природа нейтралізувати неспроможна.

Ми живемо на дні великого повітряного океану – атмосфери. Повітряне середовище – одна з найважливіших складових частин біосфери – земної оболонки, яка наповнена живими організмами, що населяють Землю. Існування флори та фауни, а також всього живого на Землі (у тому числі і людини) неможливо без повітряного середовища. Хоча загальна потужність повітряної оболонки досягає лише половини радіусу Землі, за космічними масштабами вона виглядає тонкою плівкою. Загальна вага атмосфери надзвичайно мала (5,15х1015т) – всього 1/1000000 ваги Землі, але захисні функції атмосфери переоцінити важко. Земне життя вразливе до космічних променів та потребує постійного і надійного захисту.

Повітряна оболонка Землі, як і будь-який зовнішній шар, здійснює і захисні функції. Хоча за нашими міркуваннями атмосфера ніяк не вкладається в поняття засобу захисту, саме атмосфера – безвідмовна перешкода для згубного впливу космосу. Атмосфера надійно захищає планету від космічного та ультрафіолетового випромінювання, визначає загальний тепловий режим поверхні Землі, впливає на кліматичні умови, а через них – на режими річок, грунтово-рослинний шар та процеси рельєфоутворення. Пробити атмосферу можуть лише крупні метеорити з початковою вагою в десятки та сотні тонн – явище, як відомо, надзвичайне. Метеорити меншої ваги – явище не рідкісне, проте вони повністю згорають в атмосфері.

Від Сонця на Землю потрапляє енергія, а значить і сама можливість життя. Саме атмосфера «відміряє» життєву дозу сонячної енергії. Якщо б не було атмосфери, вдень Сонце розігрівало б земну поверхню до +100 °С, а вночі до -100 С охолоджував би її космос. 200-градусний перепад добових температур набагато перевищує можливості виживання більшості, якщо не всіх, форм земного життя.

На зовнішню поверхню атмосфери щосекунди потрапляє потужний потік сонячних та інших космічних випромінювань широкого діапазону хвиль та енергій: γ-випромінювання, жорсткі рентгенівські промені, ультрафіолетові промені, видиме світло, інфрачервоне випромінювання тощо. Якщо б всі вони досягли земної поверхні, то миттєво вбивча їх енергія все живе перетворила б на попіл. Цього не трапляється і на Землі існує життя завдяки атмосфері.

Для нормальної життєдіяльності людини та всього живого на Землі необхідно не тільки присутність повітря, але і його певний склад. Від складу повітря залежить стан організму людини, його здоров'я. Порушення нормального складу повітряного середовища може завдавати негативного впливу не тільки на здоров'я людини, але і на розвиток людського організму, і як наслідок, призвести до генетичних змін в ньому.

Повітряне середовище – необхідна умова існування фауни та флори Землі – визначає процеси геологічного розвитку Землі, кругообіг речовин в природі. Без повітряного середовище на сучасному етапі розвитку людства неможливо здійснення життєво важливих технологічних процесів.

Атмосфера, газоподібна оболонка Землі, будучи складовою біосфери, являє собою рівноважну систему, в якій безперервно проходять процеси обміну речовин, які проходять за певними законами. Характер цих процесів визначається багатьма факторами, і в першу чергу, складом самої атмосфери. Порушення цього складу, яке викликане діяльністю людини, може призводити до зміни природних процесів в атмосфері. Завдяки компенсаційним можливостям атмосфери, ці зміни антропогенного впливу на атмосферу не будуть незворотними. Проте збільшенням масштабів такого впливу на атмосферу (як середовище в цілому) ці компенсаційні можливості можуть бути вичерпаними, що може мати катастрофічні наслідки не тільки для окремих районів Землі, але і глобальні.

Одним із найважливіших показників стану атмосферу існування є хімічний склад її приземного шару. При всі фізичних та хімічних процесів в атмосфері, хімічний склад приземного її шару залишається практично постійним. Дослідження висоти 20 км тенденцій до зміни складу атмосфери не спостерігається, що зумовлено, очевидно, інтенсивним її перемішуванням конвективних потоків.

Атмосфера приземного шару являє собою суміш постійних та змінних газів. В групу постійних газів входять азот, кисень, аргон та інші інертні гази, а змінних – діоксиди карбону, сульфуру та нітрогену, озон, водяна пара.

Атмосфера, завдяки сукупності різних факторів, постійно очищається від забруднюючих її речовин. Тверді частинки осаджуються під дією гравітаційних сил, їх коагуляції, електричних розрядів Землі, в результаті вимивання із атмосфери опадами. Останнє стосується і газоподібних, і рідких забруднень. В результаті атмосфера, як і природа в цілому нейтралізує та відштовхує потрапляючи в неї шкідливі домішки. Цю здатність атмосфери довгий час людство використовувало «бездумно» і як наслідок людство все частіше стикається з регіональними екологічними кризами або передкризовими ситуаціями.

Забруднення довкілля шкідливо впливає на всі сторони суспільного життя. Створюється загроза для здоров'я і життя людей що може стати причиною підвищеної захворюваності, передчасного старіння, виникнення важких віддалених наслідків та можливих незворотних змін у майбутніх поколінь. На жаль, на перший план завжди ставиться економічна ефективність виробництва, а питання захисту довкілля виноситься на другий план. Можливості, які сучасний технічний прогрес охорони навколишнього середовища, використовується в необмеженому об’ємі.

В ситуації, яка склалась на сьогодні, очевидним стає необхідність докорінної зміни відношення людини до питань охорони довкілля в цілому повітряного басейну в тому числі, інакше людству неминуче загрожує загальна екологічна катастрофа.

Забруднення атмосфери це потрапляння в неї речовин різного походження, які або на властиві природному складу атмосфери або знаходяться в концентраціях які значно відрізняються від їх природного вмісту в атмосфері і шкідливо впливають на живі організми або пригнічують їх життєдіяльність. Це стосується насамперед приземного шару атмосфери.

Всі забруднення атмосфери за джерелами їх походження поділяють на природні (земні та позаземні) та штучні (антропогенні). Основними забруднювачами атмосфери антропогенного походження є викиди промислових підприємств. Джерела забруднення атмосфери викидами промислових підприємств – не утилізовані відходи різних підприємств, які утворюються в результаті обміну речовин та енергії промислових підприємств з навколишнім природним середовищем. Основними забрудненнями атмосфери є оксид карбону СО, діоксид сульфуру SO2, оксиди нітрогену NхОу, вуглеводні Сn Нm, пил, пари кислот, біологічні забруднення. Відповідно до ГОСТ 17.2.1.01–76 («Охорона природи. Атмосфера. Класифікація викидів за складом»), викиди в атмосферу класифікуються за агрегатним станом та кількістю викинутих в атмосферу речовин.

За агрегатним станом викиди поділяються на газоподібні, пароподібні (пари органічних розчинників), рідкі та тверді. За кількістю викинутих в атмосферу речовин викиди (джерела) поділяють на 6 груп: до 0,01 т/добу; від 0,01 до 0,1 т/добу; від 0,1 до 1,0 т/добу; від 1,0 до 10 т/добу; від 10 до 100 т/добу; понад 100 т/добу.

Залежно від розміру часток тверді та рідкі викиди поділяють на чотири групи: рідкі – супер тонкий туман (до 0,5 мкм), тонко дисперсний туман (в межах 0,5–3,0 мкм), грубо дисперсний туман (в межах 3,0–10,0 мкм) та краплі (понад 10 мкм); тверді (дими) – до 1,0 мкм, від 1,0 до 10 мкм, від 10 до 50 мкм і понад 50 мкм.

Всі забруднення повітряного басейну можна об'єднати в дві основні групи: матеріальні та енергетичні. Матеріальні забруднення поділяють також на дві підгрупи – хімічно інертні (нетоксичні) та хімічно активні (токсичні). В ці групи входять газоподібні, рідкі, тверді та змішані забруднення.

Токсичними називаються такі інгредієнти, які при перевищенні певної граничнодопустимої концентрації (ГДК) спричиняють загибель живих істот або пригнічують їхню життєдіяльність.

Нетоксичними є інгредієнти, які необхідні для розвитку живих організмів або не здійснюють негативний вплив на їхню життєдіяльність у певних межах концентрацій (вмісту), характерних для природного складу повітря. Проте, значне перевищення характерних для повітря концентраційних меж може призвести до негативного впливу нетоксичного інгредієнту на розвиток живих істот.

За характером впливу на живі організми можна виділити п'ять груп забруднень:

· Загально-соматичні, які при певній кількісній дії можуть викликати отруєння всього організму (оксид карбону, неорганічні сполуки плюмбуму, меркурій тощо);

· сенсибілізуючі або алергени (хімічно інертні сполуки, наприклад: нетоксичний пил, квітковий пилок тощо);

· подразнюючі – які викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (діоксид сульфуру, хлор, аміак, оксиди нітрогену, озон тощо);

· канцерогенні, які викликають злоякісні пухлини (бенз(а)пірен, сполуки ніколу, сполуки хрому(VІ), азбест, радон тощо);

· мутагенні, які призводять до генетичних змін (радіонукліди, органічні сполуки плюмбуму, сполуки мангану у вищих ступенях окислення, радій тощо).

Хімічно інертні забруднення, потрапляючи в організм людини, також можуть здійснювати на нього негативний вплив, в тому числі призводити до різного роду захворювань – екземи, алергії тощо.

Матеріальні забруднення шкідливо впливають не тільки на тваринний, але і на рослинний світ та неживу природу.

Енергетичні забруднення охоплюють промислові теплові викиди та всі види випромінювань – оптичне, електромагнітне, іонізуюче, акустичне. Особливостями енергетичних забруднень, на відміну від матеріальних, є обмеженість зони їх дії, а також те, що більшість з них негативно впливають на навколишнє середовище тільки в період генерації, тобто подібні забруднення (за винятком теплових) не накопичуються в навколишньому природному середовищі.

Як зазначалось, джерелами забруднення атмосфери можуть бути як природні так і антропогенні фактори. Природними джерелами забруднення атмосфери є вулкани, лісові пожежі, пилові бурі, поверхні вивітрювання, і вони не загрожують негативними наслідками природним екосистемам, за винятком деяких катастрофічних явищ. Останнім часом антропогенні фактори забруднення атмосфери стали перевищувати за масштабами природні, набуваючи глобального характеру, особливо щодо дії на клімат.

За певними підрахунками, за рахунок господарської діяльності людини в світі потрапляння забруднюючих речовин в атмосферу (на кінець 2000 року) набуло таких масштабів:

Ø оксидів карбону (СО + СО2) – 25,5 млрд. т;

Ø оксидів сульфуру (SО2, SО3) – 190 млн. т;

Ø оксидів нітрогену (N02 N0) – 65 млн. т;

Ø хлорфторвуглеводнів (фреонів) – 1,4 млн.т.

Щорічно при спалюванні палива викидається понад 700 млн. т пилу та різних газоподібних сполук. Все це призвело до накопичення в атмосфері антропогенних забруднювачів: оксиду (СО) та діоксиду (СО2) карбону, метану, оксидів нітрогену, діоксиду сульфуру, озону, фреонів тощо. Вони суттєво впливають на глобальний клімат, викликаючи такі негативні наслідки як «парниковий ефект», виснаження «озонового шару Землі», випадання «кислотних опадів», утворення «фотохімічного смогу», зниження прозорості атмосфери, послаблення здатності атмосфери до самоочищення.

1. Природні умови об’єкту

1.1 Фізико-географічне положення

Підприємство ВАТ «Рівнеазот» лежить в Рівненькому районі, який знаходиться в південні частині Рівненської області, що розташована на північному заході України у межах Західно-поліського району.

Утворилося дане підприємство у 1965 році. Площа підприємства знаходиться на відстані 7,5 км північно-західної частини міста Рівного.

Санітарно-захисна зона підприємства становить 1000 м.

Рівненський район знаходиться в межах двох фізико-географічних зонах: Мішано-лісова, воно-широколиста волога, помірно-тепла зона та лісостепова волога та недостатньо зволожена тепла зона. Північ району лежить в Поліські провінції в області Волинського Полісся, інші частини району лежать в Західноукраїнські лісостепові провінції у Волинські височині області. Клімат району, де знаходиться підприємство є помірно-континентальний. В середньому за рік на земну поверхню надходить близько 92,7 ккал/кв. см. (3,89 МДж сонячного тепла, причому основна частина припадає на весну і літо -87%). Річний радіаційний баланс району позитивний і становить 1,43–1,60 МДж/кв. м.

Пересічна температура січня -5º, липня +18,5º. Перехід температури понад +10º становить 160 днів. Відносна вологість повітря в осінньо-зимовий період змінюється мало, пересічно становить близько 80%.

Навесні, коли різко зростає температура повітря, а інтенсивність випаровування зростає не стрімко, відносна вологість починає зменшуватись – 51-60%.

Середня річна кількість опадів на даній території становить 570–629 мм., основна частина випадає у теплий період року. Найменша кількість опадів спостерігається протягом березня (близько 30 мм.). Середня тривалість бездощових періодів становить 4 дні на півдні.

Сніговий покрив в цілому нестійкий, що пояснюється частими глибокими відлигами. Висота снігового покриву складає 14 см.

Серед основних факторів, що зумовлюють формування й особливості клімату області, відзначимо сонячну радіацію, атмосферну циркуляцію та характер підстиляючої поверхні. Всі вони діють постійно, але кліматотворча роль кожного з них проявляється неоднаково у різні сезони року та у різних частинах області.

Температура повітря області. Перехід середніх добових температур через 0 C спостерігається, як правило, у середині березня. Власне і середня місячна температура березня становить близько 0 C, змінюючи по окремих роках від – 5–10 C до 5–10 С (Табл. 1). У квітні в зв’язку із збільшення інтенсивності сонячної радіації та повним звільненням поверхні від снігового покриву, середня температура зростає до 6,5–7 С.

Середні багаторічні температури літніх місяців типові для території з помірно континентальним кліматом: у червні 17 С, у липні 18,5 С, у серпні 17 -17,5 С.

Таблиця 1.1. Показники температурного режиму повітря, ˚С

Показники/ Місяць	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	Х	XI	XII	Рік
Середня місячна і річна ˚ t	-5,5	-4,4	-0,3	7,5	13,3	16	18,1	17,4	13,2	7,3	2,2	-2,5	6,9
Абсолютний максимум ˚t	9 1975	13 1977	23 1974	31 1952	32 1958	35 1963	36 1959	37 1952	33 1946	27 1966	19 1957	15 1961	37 1952
Абсолютний мінімум ˚t	-34 1950	-29 1963	-25 1963	-7 1952	-4 1965	1 1978	6 1951	2 1966	-3 1977	-10 1979	-20 1965	-26 1969	-34 1950

Атмосферні опади. Середня річна кількість опадів на території області за багаторічний період спостережень змінювались у межах від 600 до 700 мм, при чому дещо більша частина опадів випадає на південному заході області (Табл. 2).

Основна маса опадів випадає протягом теплого періоду року з чітко виявленим максимумом у липні. Найменша кількість опадів спостерігається протягом березня. Найбільші місячні суми опадів в окремі роки сягають 200–250 мм, а добові максимум – до 120–170 мм. В області нерідко бувають зливи і зливові дощі, коли за короткій проміжок часу може випадати понад 100 мм опадів. Такі зливи носять катастрофічний характер і приводять до порушень у природі, завдаючи великих збитків.

Таблиця 1.2. Середня місячна та річна кількість опадів за багаторічний період, мм

Види опадів	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
Рідкі	4	5	7	36	57	74	84	74	54	38	28	9	470
Тверді	18	17	11	2	-	-	-	-	-	1	5	15	69
Мішані	9	10	11	9	2	-	-	-	1	6	10	16	74
Разом	31	32	29	47	59	74	84	74	55	45	43	40	613

Вітер. Вітровий режим зумовлюється головним чином атмосферною циркуляцією і характером підстиляючої поверхні. У холодну пору року, коли описувана територія знаходиться під впливом антициклонів (особливо Сибірського) та атлантичних циклонів, переважають південно-східні, південні, південно-західні та західні вітри (Табл. 3). Навесні, коли зменшується циклонічна діяльність і зростає вплив місцевих факторів, здебільшого панують вітри південно-східного та північно-західного напрямків. [4]

В літню пору, в зв'язку з посиленням фронтальної діяльності на заході, на території області домінують вітри західних та північно-західних румбів, які восени поступаються спочатку південним та західним вітрам (вплив Азовського антициклону), а з другої половини осені починають переважати вітри з південного сходу, які знаменують перехід до зимового типу атмосферної циркуляції.

Таблиця 1.3. Середня місячна і річна швидкість вітру, м/с

Метеостанції	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
мст Сарни	3,6	3,7	3,8	3,3	3,0	2,7	2,6	2,4	2,5	2,9	3,6	3,6	3,1
АГМС Рівне	5,9	6,1	5,7	4,9	4,3	4,0	3,8	3,7	3,9	4,5	5,5	5,5	4,8

Суттєву кліматотворча, загально природничу і господарську роль відіграє швидкість вітрових потоків. Середня швидкість вітрів у поліській області становить 2,4–3,6 м/с, а на півдні вона зростає до 3,7–6,1 м/с. Проте в окремі дні, особливо у холодну пору року, швидкість вітру може сягати 10–15 м/с. Такі буревії, не зважаючи на короткочасний прояв. Завдають відчутних збитків народному господарству області.

Рис. 2 Роза вітрів

1.3 Рельєф

В цілому Рівненщина характеризується рівнинною поверхнею основу сучасного рельєфу утворюють моноклінальні структури Волино-Подільської плити та її північної окраїни – Поліської плити. Безпосередню участь у формуванні поверхні Волинського Полісся беруть карбонатні відклади туринського ярусу верхньої крейди.

Основне місце в сучасному рельєфі займають долинні форми, створенні річковими системами крупних приток Прип’ять – Стир та Горині. По долинах цих річок чітко простежуються широкі заболочені заплави, супіщано-суглинисті перші надзаплавні тераси та фрагменти вкритих лесовими комплексами других надзаплавних терас.

Підприємство знаходиться на території Рівненського району і лежить на Волино-Подільській плиті. Однією з характерних ознак Волино-Подільської плити можна вважати чіткий багатоповерховий характер її будови: на урвистих східцях кристалічного фундаменту послідовно залягають моноклінальні пласти осадових і вулканічних утворень пізнього протерозою, раннього і середнього палеозою та мезозою. Верхній поверх Волинської плити складають кайнозойські утворення (палеоген, неоген), які майже суцільно перекриваються нашаруванням четвертинного періоду.

Серед четвертинних утворень є алювіальні утворення, що складають заплави річок. Нерозчленовані еолово-делювіальні утворення представлені породами лесового комплексу вкривають майже всю частину району, перериваючись лише вузькими смугами річкових долин, глибоких ярів і балок.

Найбільшу потужність лесовий покрив має на південному заході області (15–20 м), на ділянках, прилеглих до долини р. Стир, звідки його потужність поступово зменшується.

1.4 Ґрунтовий покрив

Підприємство ВАТ «Рівнеазот» розташована у агрокліматичній підзоні достатнього зволоження ґрунту та у вологій помірно-теплій агрокліматичній зоні.

Найпоширенішими для даної території є такі ґрунти: чорноземи типові, мало гумусові (84% площі району); ясно-сірі, лісові та темно-сірі; опідзолені та чорноземи опідзолені; в долинах річок за зниженням рельєфу поширені дернові і лучні. В північній частині району спостерігається болотні ґрунти.

Опідзолені ґрунти сформувались переважно на лесовидних породах. У формуванні ґрунтів цього типу проявився вплив двох основних ґрунтоутворюючих процесів – підзолистого і чорноземного.

Лучні ґрунти зустрічаються в заплавах, днищах балок. Формуються переважно під трав’янистою рослинністю на алювіальних та делювіальних відкладах в умовах надмірного тимчасового зволоження.

Аналіз водно-фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтового покриву показує, що переважна більшість ґрунтів може досить ефективно використовуватись у сільськогосподарському виробництві лише за умови штучного поліпшення, тобто вимагає застосування науково обґрунтованої системи гідротехнічних і хімічних меліорацій.

1.5 Характеристика основних водних об’єктів

До основних водних об’єктів належить р. Горинь.

Річка Горинь є найбільшою великою річкою в Рівненській області. Вона належить до басейну р. Прип’ять та є її правою притокою. Річка Горинь бере початок за межами області, на Волино-Подільському плато з джерел поблизу с. Волиця у Тернопільській області. У середній та нижній течії в р. Горинь уливається значна кількість невеликих приток, а також велика правобережна притока – р. Случ.

Довжина р. Горинь 659 км, площа басейну водозбору – 27700 км2. Загальне падіння річки – 218 м., середній похил водної поверхні – 0,33%.

Русло р. Горинь помірно звивисте. Дно по більшості піщане, на перекатах інколи покрито галькою, у верхів’ї річки на окремих дільницях – кам’янисте.

Живлення річки визначається як мішане: переважно снігодощове з помітним вкладом ґрунтових вод. На долю талих снігових вод припадає 55–65% річного стоку.

У річному ході рівнів води на річці простежуються певна закономірність: інтенсивне підняття рівнів навесні (під час повені) змінюється помітним їх зниженням влітку та взимку (межень), причому рівні зимової межені майже завжди встановлюються вище, ніж влітку. Меженний хід рівнів переривається короткочасними підняттями під час літніх та осінніх дощових паводків.

Початок весняного підняття рівнів води в р. Горинь здебільшого припадає на першу декаду березня, в окремі роки – на кінець лютого.

Швидкість підняття рівнів залежить від наявності снігозапасів і «дружності» весни. Повеневі рівні припадають на кінець березня – початок квітня, причому в окремі роки спостерігається протягом повені два (часом три) «піки» рівнів.

В середньому інтенсивність підняття рівнів в роки з високою повінню коливається в межах 10–50 см на добу, при низьких повенях – 5–20 см на добу. Загальна тривалість високих рівнів повені на Горині сягає 80 днів.

Паводкові підняття рівня води пов’язують з інтенсивними дощами, часто – зливами, які переважно випадають у другій половині літа та восени.

Стік р. Горинь формується під впливом комплексу найрізноманітніших природних і господарських факторів – клімату, геологічної будови, геоморфологічних та гідрогеологічних умов, гідротехнічних меліорацій.

Стік води протягом року нерівномірний. Найбільш багатоводною річка буває весною. Нерівномірність стоку визначається як зональними факторами, так і азональними: характером ґрунтів та рослинного покриву, геоморфологічною будовою басейну, гідрологічними умовами. [3. 9]

1.6 Характеристика рослинного світу

Рівненська область за своїм рослинним покривом належить до Східноєвропейської провінції Європейської широколистяно-лісової зони. У рослинному покриві переважають ліси (більше 30% площі), 10% займають луки та 7–8% – болота. При цьому слід зауважити, що заболоченість дуже нерівномірна і варіює від 40% на півночі до 2–3% на півдні. Луки, як правило, зосереджені в заплавах річок. Більшість боліт низинні, менш поширені переходові та верхові.

Луки 10–15% наявні в долинах р. Горинь, Стиру. Луки заплави р. Горинь представлені формаціями справжніх лук (костриці лучної, тонконога лучного, пирію повзучого), рідше – болотистих лук (з формацією очеретянки, мітлиці повзучої, тонконога болотного). Нечисленні болота пов’язані виключно з долинами невеликих річок та струмків. Всі болота евтрофні, переважно осоково-гіпнові та вільхові. Багато боліт вироблено чи осушено. Під лісами в Рівненському районі зайнято 25,6 тис. га.

Основні породи: сосна (54% лісовкритої площі), дуб (27%), береза, вільха. Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України на території району виявлено 10 угруповань:

Водні угруповання:

1. Формація латаття білого.

2. Формація латаття сніжно-білого.

3. Формація глечиків жовтих, та інші.

На території підприємства є невеликі ділянки із озелененням, що представлені трав’яним покривом. На трасі Городок-Метків біля підприємства з лівої сторони зростають невеликі посадка яблуні та сливи.

1.7 Характеристика тваринного світу

За зоогеографічним положенням територія Рівненщини лежить у межах Західно-Волинського зоогеографічного району Поліського округу бореально-лісової зоогеографічної зони.

Зооценози оброблювальних земель сформувались на трансформованих господарською діяльністю ділянках природи. Серед плазунів зустрічаються ящірка прудка та звичайний вуж. Амфібії представлені ропухами, трав’яною жабою. Широко представлена орнітофауна, у складі якої найбільшу щільність мають перепел, горлиця, одуд, галка, шпак, польовий жайворонок. Серед ссавців у зооценозі оброблювальних земель поширені як шкідливі (хом’яки полівки, миші) так і корисні види, що знищують комах-шкідників (білозубка, кріт, рукокрилі).

Нечисленні болота пов’язані виключно з долинами невеликих річок та струмків. Всі болота евтрофні, переважно осоково-гіпнові та вільхові. Багато боліт вироблено чи осушено.

Під лісами в Рівненському районі зайнято 25,6 тис. га.

Основні породи: сосна (54% лісовкритої площі), дуб (27%), береза, вільха.

Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України на території району виявлено 10 угруповань:

Водні угруповання:

1. Формація латаття білого.

2. Формація латаття сніжно-білого.

3. Формація глечиків жовтих, та інші.

1.8 Територія з особливим статусом охорони

Згідно з «Основними напрямками державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» одним із довгострокових пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів в України є збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи. До територій з особливим статусом охорони можна віднести природно-заповідні території та об’єкти.

Природно-заповідні території та об’єкти – це найбільш збережені типові, унікальні та рідкісні природні ділянки та об’єкти, а також спеціально створені об’єкти колекційно-паркового типу. Основним завданням природно-заповідних територій та об’єктів є збереження неповторних мальовничих ландшафтів, охорона і відтворення рідкісних популяцій тварин, рослин та інших компонентів природи.

До територій з особливим статусом охорони можна віднести:

Городецький парк – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, загальною площею 8 га. Розташований в с. Городок Рівненського району.

Підпорядковується Рівненсько-Острозькій єпархії від 13. 10. 1993 року. «Острів» – ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, площею 15 га. Розташована по р. Устя, навпроти заказника Вишнева гора. На острові можна виділити екорівні:

- заболочені смуги навколо «острова»;

- найвища частина схилу із рядом степових рослин;

- найнижча частина схилу із участю чагарників та гребеня.

Вишнева гора – ботанічний заказник державного значення (з 1974 року). Знаходиться в с. Городок у підпорядкуванні Шпанівської сільської ради. Площа заповідника становить 94 га. Заповідник являє собою крейдяну гору на правому березі р. Устя, де зростає 100 рідкісних степових видів рослин. Це крайня північно-західна ділянка степу в Україні. На південних схилах рослинність змінюється з висотою. Тут зростають Біля підніжжя вологолюбиві рослини: шавлія лучна, гадючник шестипелюстковий, буквиця лікарська. Круті схили займає степова рослинність представлена формаціями вишні степової, ковили волосистої, осоки низької.

Рівненська область знаходиться в помірно-континентальному кліматі. Розташована на північному-заході України.

На території області поширені карстові явища. Із корисних копалин є торф, каолін, запаси бурштину, є джерела мінеральних вод.

Середня температура січня -4,8… – 5,6С, липня +18,1…+18,6С. Опадів 600–650 мм на рік, більше влітку.

Ґрунти області різноманітні є сірі лісові, темно-сірі, опідзолені та дерново-підзолисті. На вододілах у лісостеповій частині області трапляються чорноземи.

2. Джерела забруднення атмосферного повітря

2.1 Коротка характеристика основних виробництв ВАТ "Рівнеазот"

1. Виробництво аміаку (цех А-2) проектною потужністю 496000 т. В 1973 р. введені в дію агрегати N1,2, а в 1979 р. агрегат N3. З 1998 р. агрегат №2 (підготовки синтез – газу) знаходиться на консервації. В 2005 році прийняте рішення про капітальний ремонт та в вод в експлуатацію агрегату №2.

Стадії технологічного процесу:

– конверсія метану, отримання азотно-водневої суміші;

– очищення газів конверсії від вуглекислого газу;

– синтез аміаку із азотно-водневої суміші.

На час перевірки в роботі були І та ІІІ агрегати ПСГ та І та ІІІ агрегати синтезу.

2. Виробництво аміачної води (цех А-1) проектною потужністю 470000 т. амводи в рік. Введено в дію в 1969 році.

Крім аміачної води, яку отримують при абсорбції газоподібного аміаку водою, в цеху проводиться зрідження вуглекислого газу одержання «сухого льоду», рідкої вуглекислоти та зрідження газоподібного аміаку, зберігання рідкого аміаку та відвантаження аміаку та аміачної води в залізничних цистернах.

З. Виробництво неконцентрованої азотної кислоти (цех НАК) проектною потужністю 720000 т в рік. В робочому стані 6 агрегатів. Агрегати N1,2 виведені з експлуатації. Агрегати N3,4 введені в дію в 1972 р.; агрегати N5,6 – в 1974 році; №7 – в 1978 р.; №8 – в 1984 році. Стадії технологічного процесу:

– окислення аміаку киснем повітря, отримання нітрозних газів;

– абсорбція двоокису азоту із нітрозних газів водою, одержання неконцентрованої азотної кислоти.

Під час перевірки в роботі були 4,6,7,8 агрегати.

4. Виробництво аміачної селітри (цех АС) проектною потужність 490000 т/рік. Введено в дію в 1972 році. Засноване на взаємодії аміаку з азотною кислотою. На час перевірки цех працював на потужностях близьких до максимальної проектної.

- 5. Виробництво контактної сірчаної кислоти (цех КСК) Наказом по підприємству №694 від 30.08.2005 р. виробництво сірчаної кислоти виведено з експлуатації.

6. Виробництво екстракційної фосфорної кислоти (цех ЕФК) проектною потужністю 220000 т/рік. Введено в дію 1975 році.

У 2001 році виробництво було зупинено через відсутність сировини (апатитового концентрату згідно з наказом по підприємству за №245 від 22.03.01 р.). Наказом по підприємству №694 від 30.08.2005 р. виробництво сірчаної кислоти виведено з експлуатації.

7. Виробництво амофосу (цех СФД) проектною потужністю 190000 т/рік. Введено в дію в 1975 році. Засноване на взаємодії фосфорної кислоти з аміаком.

В зв’язку з відсутністю сировини – фосфорної кислоти виробництво було перепрофільоване на виробництво складних мінеральних добрив: вапняно-аміачної селітри (ВАС), потужністю 400 тис. т. в рік На час перевірки виробництво не працювало через неврегульованість збуту продукції.

8. Виробництво циклогексанолу – циклогексанону (цех АК-1). Введено в дію в 1984 році, проектна потужність – 25000 т/рік. Стадії виробничого процесу:

– стадія 100 – гідрування бензолу, отримання циклогексану;

– стадія 200 – окислення циклогексану до циклогексанолу – циклогексанону сирцю;

– стадія 300 – очищення та розділення продуктів стадії 200.

Під час перевірки виробництво стояло через відсутність сировини.

9. Виробництво адипінової кислоти (цех АК-2) Введено в дію 1984 році. Проектна потужність – 25000 т/рік. Основні стадії виробництва:

– окислення суміші циклогексанолу та циклогексанону азотною кислотою в присутності міді до отримання суміші органічних кислот;

– виділення адипінової кислоти із розчину шляхом кристалізації;

– очищення адипінової кислоти перекристалізацією із розчину в знесоленій воді;

– виділення адипінової кислоти методом фугування і сушіння в «киплячому шарі».

Під час перевірки виробництво стояло через відсутність сировини.

10. Цех АК – 5.

Цех призначено для знешкодження відходів виробництва циклогексанолу – циклогексанону, адипінової кислоти: водне кислих, водно-лужних стоків, фракцій: гептанової, спиртової, X – масел, віддувних газів стадій 100, нітрозних газів цеху АК-2. При термічному розкладі рідких відходів отримують 10% розчин кальцинованої соди, який використовується в технології цеху АК-2, для нейтралізації стічних вод. Цех не працював через простій цехів АК-1, АК-2.

11. Асфальтобетонна установка. Введено в 1992 році. Стадії виробництва: плавлення бітуму, нанесення бітуму на гравій та сушіння бітумно-гравійної суміші. Виробництво сезонне.

12. Ремонтні та допоміжні цехи.

13. Виробництво теплової енергії (ПКЦ) В складі – З котлоагрегати К-50–40 продуктивністю до 42 Гкал/год, 4 котлоагрегати БКЗ-75–390Б продуктивністю до 90 Гкал/год та 1 котлоагрегат для підігріву теплофікаційної води ТХ-ПВ-1. Введено в дію: К-50–40 в 1969 році, інші – в 1983,1988 рр. Під час перевірки в роботі бу 1 котлоагрегат К-50–40.

14. Водозабезпечення (цехи ВІК та ХПВ)

15. Виробництво очищених НДК.

Нижчі дикарбовані кислоти – суміш, в основному адипінової, глутарової та янтарної кислот, що являються відходами виробництва адипінової кислоти, забруднені смолами та солями міді і ванадію.

Установка очищення НДК проектною потужністю 2700 т/рік працює на базі обладнання цеху солі АГ. Задіяна в 1998 р. Передбачена можливість роботи установки як на готовому розчині НДК з виробництва адипінової кислоти, так і на сухій суміші НДК. Проектом передбачено випуск продуктів марки «А» і «Б» (відповідно збагачених адипіновою (до 80%) та глутаровою кислотами) з використанням вузлів перекристалізації, сушіння в киплячому шарі, центрифугування.

Страницы: 1, 2, 3