Реферат: Леся Українка

Реферат: Леся Українка

Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з

тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу

музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча

зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її

життя.

У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі

ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами,

пле­канням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому

середо­вищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних

поглядів, уподо­бань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість,

національна гідність, демокра­тичні позиції були закладені саме в родинному

колі. А ще, напевно, вродженою особ­ливістю натури пояснюється отой постійний

дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите

бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зне­віреною:

Хто вам сказав, що я слабка,

Чи пісня й думка кволі?

(«Хто вам сказав, що я слабка...»)

Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її

творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати

про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений,

нещасний краю...» Патріотичний мотив— один з найчастіших у поезії Лесі

Українки. Її любов до України не можна навіть і порівнювати з тими

зітханнями, які були такими попу­лярними серед частини української

інтелігенції.

За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням —

це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навіть крові мало!..» У

Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї

було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум'яні

віршовані рядки мимоволі за­падали в серця і будили:

Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, —

Година для праці настала. коли ще зоря не заграла.

(«Досвітні огні»)

Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь

про­світи, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою

всього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою,

то це не означає, що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка —

жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні

втрати.

Такою втратою стала для неї смерть коханого — Сергія Мержинського. Але

на­віть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній

силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні

страждання, напівбо­жевільний стан несподівано спричиняються до творчого

вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичну поему

«Одержима». Пізніше вона згадува­тиме, що якби в ту страшну ніч не вилила

свій біль у слові, то, мабуть, могла би збо­жеволіти.

Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву

залі­зна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися

від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки — сміливо творити свій шлях

серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її

ударами:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Буду жити — геть думи сумні!

(«Contra spem spera»)

Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно

могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичній ліриці

поетеси з'являється образ Спартака, котрий зібрав під свій прапор повсталих

рабів. 1 особливо часто — образ легендарного богоборця Прометея. Нащадками

Прометея вона називає свій народ, уславлює борців, які "блискучу іскру з неба

здобувають". Ліричний герой поетеси — це тип нової людини, готової до

подвигу, до найважчих випробувань.

Оптимізмом пройнятий вірш "Мріє, не зрадь!" У ньому прославляється подвиг

борців за волю. У вірші "Напис в руїні" Леся Українка стверджує безсмертя

народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей i багатств

— така основна думка поезії. Поетеса протиставляє силі владного тирана силу

народу і проголошує: "Хай гине цар!"

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її

творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні

мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона

не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:

Ні! Я жива, я буду вічно жити,

Я в серці маю те, що не вмирає.

Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається,

як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті

побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього і загинуло, влетівши у

пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо за столом і спостерігало

змагання метелика зі світлом, зауважив: "Дурному дурна і смерть", — почувся

голос: "А хіба розумніша була б його смерть, якби він навіки заги­нув у

темнім льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав

світла!"

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були

властиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити

пісні свої пломеніючими, слова — зброєю іскристою. Вона їм не раз наказувала:

"Палайте чи паліть, та не в'яліть!"

Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш "Слово, чому

ти не твердая криця...":

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне

піднімати народ на боротьбу, а, отже, "знімати вражі голови з плеч". Наступна

строфа — це по суті аналіз своєї письмен­ницької, громадянської позиції.

Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом

гартувала слово кров'ю власного серця:

Ти, моя щира, гартована мова,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді,

коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою "зброю

іскристу". Ця поезія відзначається музикальністю. Я.Степовий написав романс

"Слово, чому ти не твердая криця".

В своїй ранній поезії "Співець" Л.Українка запевняє читачів у тому, що ніякі

сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов'язку — служити своїй

батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях

тяжкий, і здолати його одній важко — такі роздуми і почуття пронизують вірш

"Мій шлях".

Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись ву гурті.

Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що

в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:

Хай я загину, та хай сяє мило

Над людьми сонцем правда і надія!

В поезії "У чорную хмару зібралася туга моя ..." авторка постає ніжною,

стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила — від невимовної туги до гіркого

ридання, — не зломили її, "до землі не прибили", а, навпаки, загартували волю

і серце, зродили буряний мотив боротьби:

...Я вийду сама проти бурі

І стану, — поміряєм силу!

Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші "Поет підчас облоги", подібно до

життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від

сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.

Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із

власного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів:

італійський поет Данте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у

Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом.

Поетеса часто писала на цю тему.

Зокрема у вірші "На столітній ювілей української літератури", присвяченому

І.Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців:

Ніхто Їх не брав під свою оборону,

Страждали співці в самоті.

Та будучи вірною девізові: "Тільки в боротьбі життя і щастя", — Леся Українка

слідом за Т.Шевченком і М.Некрасовим, разом з Ї.Франком і ГІ. Грабовським

проголосила: "Не поет, хто забуває про страшні народні рани..."

Звернімося ще до одного вірша — "Зоря поезії", в якому поетеса проголошує

своє естетичне кредо.

Вона мала право сказати про свою поезію: "Зоре моя! в тебе світло повік буде

ясне". Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий

кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь

вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.

Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання:

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

("Горить моє серце...")

Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала.

Промчалась та буря-негода палка наді мною,

І в серці моїм переможнії співи лунають.

(“У чорную хмару зібралася туга моя”)

Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка

Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила

волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.

Такою ввійшла Леся Українка в літературу — як символ мужності, стійкості,

нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.

Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути

сильною, стійкою, мужньою:

"Що болить?"- мене питали,

Щоб не плакать, я сміялась.

(“Як дитиною, бувало..,”)

I ще раз я хочу звернутися до вiрша "Мрії". У ньому поетеса розповідає, як

вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З

особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв:

Погляд мій спускався нижче,

Говорив: "Убий, не здамся!"

"Убий, не здамся!" стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя

буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею.

Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.

Мотив мужності,стійкості, героїзму — провідний у творчості поетеси. В її

творах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте і

громадське, тому дуже часто ліричний герой її поезії нагадує нам саму

авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе:

Я вийду сама проти бурі

І стану, — поміряєм силу!

Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У

циклі "Сім струн", в "Колисковій", звучать роздуми матері про майбутнє своєї

дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони

не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини

незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології,

історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням

поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з

цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся

удостоїлась імені дочки Прометея.

Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок

мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця

оборони свого краю у поезії "Грішниця". Ця дівчина ладна віддати своє життя

за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі "Сльози-перли" ліричний герой

заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в "ганебній неволі". Мужнім

борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш "На

роковини" розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі,

нездоланність його духу.

Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії "Якби вся

кров моя уплинула отак". У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а

"будить у серці крики бойові".

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у

творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу

із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку

надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи не одиноким

мужчиною на всю нашу сьогоча­сну Європу...» Яка дивна і яка промовиста

оцінка!

Я твердо переконаний, що життєвий і творчий шлях великої поетеси став взірцем

для багатьох поколінь.