на тему: Бурлескно-травестійне віршування XVIII ст. як передумова появи

"Енеїди" І.Котляревського

студентки

факультету: Українська філологія

Луганського державного педагогічного

університету ім. Т. Шевченка

Вірші-травестії - пізне явище української літератури. Автори

їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному

породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої

феодально-релігійної ідеології.

Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких мас

українського народу 1783 р. поклало край мандруванню дяків-пиворізів, а

разом з тим погубило і їхню творчість загалом.

Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах

кінця 18 - першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Воно користувалися

значною популярністю, довго жили в народній пам’яті. Жанр

пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.

Питання про генезу травестії в українській літературі досліджено дуже мало;

не вивчені її зв’язки з аналогічними явищами в інших літературах.

Тематично українські вірші - травестії поділяються на 2

групи - різдвяні і великодні. Вони виникли з

біблійно-євангельських та апокрифічних легенд про Адама і Єви з раю, про

народження Христа, його воскресіння та інш. Але травестійний спосіб розробки

релігійних тем призвів до того, що у віршах не залишилось від "святих образів"

нічого, крім сюжетних схем і імен.

Наприклад, народження Христа " "Пісні рождеству Христову" є лише приводом для

зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі.

Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактерною рисою є те, що в них

світ богів і святих зливається із світом українського простолюду. Образи

небожителів втрачають свої божественно-ірреальні риси. І пекло з раєм -

реальна земля.

Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично,

відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали навіть

в важких умовах, відображається "панібратський" гумор народу, стосовно "божих

речей".

Мова травестій - жива народна розмовна українська мова.

Є такі травестії: "Піснь світська", "Вірш на великдень", "Вірша,

говоренная гетьману запорожцами на світлий празник воскресенія Христово 1791

года".

Бурлеско-травестійне віршування, як і породії на

церковні відпраи, були найяскравішим виявом тогочасного вільнодумства у "божих

речах". І це визивало обурення клерикальних кіл.

Перечитуючи такі травестії, як "Великоднія вірша", ми бачимо такі рядкі, де

зображені загальні танці:

Перше навприсядки брали,

Потім били трепака,

А дівчата забивали

Підківками гоцака.

А зараз ми можемо побачити аналогічні картини в "Енеїді": "Еней і сам тут

розгулявся, як на аркані жеребець, з Дідорою за руки взявся, пішов із нею у

танець", тобто дуже близько до жанрових сцен віршів-травестій.

Зрештою і "перелицювання" Вергілівської "Енеїди" в кінці 18 ст. не було

чимось винятковим в українській літературі, а скоріше сказати закономірним.

Найпрозорливіші поборники феодальних клерикально-релігіозних порядків бачили

невідтворність історичного руху, усвідомлювали неминучість краху своїх ідей.

Процес йшов повним ходом, людство, сміючись, прощалось із своїм минулим.

Серйозні речі переходили в комедію, фарс.

В цей час Опанас Лобисевич був автором низки перекладів з латинської мови у

травестійно-бурлескному стилі.

Але в своєму вільнодумстві автори віршів-травестій 18 ст. були сміливішими за

Котляревського. В "Енеїді" травестуються, "перелизовуються" античні,

поганські боги.

Література:

Історія української літератури у 8-ми томах, том2 (друга половина 18 ст. -

тридцяті роки 19 ст.)

Автори тома (Л.Є.Махновець, Д.В.Чалий, Є.С.Шабліовський, В.Є.Шубравський),

К., 1967 р., с.53-79.