Вступ
У 90-х рр. минулого століття Україна була вимушена практично з нуля будувати власну систему оподаткування. Вона мала водночас відповідати вимогам ринкової системи господарського регулювання і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, численні зміни до них та бездумне копіювання досвіду розвинутих країн призвели до формування в країні заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи.

Податкове регулювання банківської діяльності на мікрорівні охоплює дії банків щодо прийняття оперативних рішень пов'язаних зі змінами в законодавчій базі та умовами господарювання. Ці дані є рівними взаємозалежними і взаємопов'язаними. Наприклад, зміна бази оподаткування, яку ухвалюють на макрорівні безпосередньо впливає на мікрорівень, а зменшення бази оподаткування на мікрорівні впливає на дохідну частину бюджету на макрорівні.

Кроки, які останнім часом зроблено Україною у напрямі вдосконалення податкової системи, не знімають потреби в підготовці та здійсненні більш ґрунтовних перетворень, яких так потребує наша держава.

Теоретичним підґрунтям написання курсової роботи стали праці таких вчених, як Паласевич М., Сербина О., Сколотяний Ю. та багатьох інших, які плідно досліджували проблеми оподаткування в Україні, теоретичні та методологічні засади його здійснення, а також вплив оподаткування на інвестиційну діяльність.

Метою роботи є дослідження проблем податкової політики та її впливу на інвестиційну діяльність банків.

1. Податкова політики та її проблеми
Податок - це індивідуально безеквівалентний рух грошових коштів, який здійснюється на основі примусу з боку влади, що має на меті формування грошового фонду, який використовується державою для виконання своїх функцій.

Метою податкової політики держави є наповнення дохідної частини бюджету з різних джерел для покриття витрат. Метою податкової політики банку є зниження банківських ризиків у сфері оподаткування з метою збереження його фінансової стійкості та стабільності [5, C.252].

Функції податків:

1. Фіскальна - основне призначення полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Регулююча функція - податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний - про дестимулюючу роль оподаткування.

У кожній країні діє цілий набір податків. Сукупність встановлених у країні податків складає поняття податкової системи. Ці податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та з її окремими елементами.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов'язкових платежів, платники та об'єкти оподаткування.

Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, тобто обов'язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові фонди.

Системою оподаткування та законодавчими актами України визначено понад двадцять загальнодержавних і шістнадцять місцевих податків, зборів обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів і державних цільових фондів. Але не всі вони трапляються у практичній діяльності банку. На сьогодні комерційні банки є платниками таких загальнодержавних податків і зборів: державне мито; ПДВ; податок на прибуток; податок з фізичних осіб; плата за землю; податок з власників транспортних засобів; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; збір на соціальне страхування; збір на обов'язкове пенсійне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір на страхування від нещасних випадків.

За місцевими податками і зборами банки є платниками податку з реклами, комунального податку, збору за право використання місцевої символіки. Значну роль у механізмі податкового регулювання банківської діяльності відіграє ставка оподаткування. Визначення ставки оподаткування - відповідальний процес. Вона не повинна знижувати стимул підприємців до ефективного ведення господарської діяльності і одночасно забезпечувати наповнення бюджету. Визначити до якої межі можуть зростати ставки, щоб суб'єкти оподаткування не переходили у тіньовий сектор - одне з головних завдань державного податкового регулювання. Серед податкових важелів регулювання діяльності суб'єктів господарювання велике значення надають зниженню податкових ставок, оскільки воно істотно стимулює зростання ділової активності та інвестиційної діяльності банків [5, C.254].

Отже, податки - це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

Існуюча система формування державних доходів віддзеркалює недосконалість та суперечності перехідної економіки, та сформована в умовах високих соціальних зобов'язань держави і тому має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалось неодноразовими намаганнями удосконалити податкову систему. Як правило, такі спроби обмежувались запровадженням окремих законодавчих актів та були не достатньо адекватними стану економіки, що характеризується структурними диспропорціями, суттєвими обсягами тіньових оборотів, платіжною кризою.

Незважаючи на численні зміни, що досить часто вносяться до податкового законодавства і спрямовані на вдосконалення податкової системи України, вона не позбавлена серйозних недоліків:

1. Податкова система характеризується, передусім, фіскальною спрямованістю. Високе податкове навантаження на виробництво та низьке навантаження на природні ресурси робить її несприятливою для розвитку економіки.

2. Нормативно-правова база оподаткування в Україні є складною неоднорідною та нестабільною, а окремі законодавчі норми - недостатньо узгодженими, а інколи й суперечливими.

3. Застосування в Україні спрощеного режиму оподаткування суб'єктів малого підприємництва поряд з позитивними наслідками (активізація підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, стимулювання раціонального використання ресурсів, зменшення витрат на адміністрування податків) породило низку проблем: викривлення мотивації підприємницької діяльності, створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування; використання суб'єктів малого підприємництва, що застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, які працюють у загальному режимі оподаткування.

4. Система митно-тарифного регулювання не дозволяє оперативно реагувати на зміни кон'юнктури світових ринків, а також торговельних режимів в інших країнах та структури економіки в Україні.

5. Недосконалою є система формування коштів соціального призначення. Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до значного збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно з консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).

6. Податкова система України є дорогою в адмініструванні. Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно із доходами бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння.

7. Діяльність Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України щодо реалізації державної податкової політики, збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), їх акумуляції в державному і місцевих бюджетах є недостатньо узгодженою та ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин, відсутності цілісного інформаційного простору.

Крім зазначених недоліків існують недоліки системного характеру, породжені чинниками, що знаходяться за межами податкової системи. Серед них:

податкова заборгованість платників перед бюджетами та державними цільовими фондами;

бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ;

значні ухилення від оподаткування: ця проблема є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн;

нерівномірний розподіл податкового навантаження.

2. Вплив податків на інвестиційну діяльність банків
Банківська система покликана акумулювати істотні фінансові ресурси держави. Водночас інтенсивний розвиток банківської системи та статистична інформація свідчать про високу прибутковість банківського сектору. З точки зору ж оподаткування до банків як платників податків, висувається ціла низка зауважень.

Вклад банківської системи України у підтримання економічного зростання невеликий: частка банківських кредитів в інвестиціях підприємств в основний капітал становить 6-7%. Особливо незначна роль кредиту як джерела інвестицій для малого і середнього бізнесу. Серед причин недостатнього розвитку інвестиційних операцій банків є їх низька дохідність і недоліки оподаткування інвестиційних доходів [1].

В Україні банківський сектор належить до найбільш прозорих секторів нашої економіки. Однак все-таки не всі банки є добросовісними платниками податків. Більшість із них намагається максимально скористатись "лазівками" у законодавстві для мінімізації сплати податків.

До найбільш відомих податкових "лазівок" належать:

штучне завищення витрат і приховування доходів;

маніпуляція валютно-обмінними операціями з метою виведення їх з оподаткування;

купівля цінних паперів нібито в інвестиційних цілях;

відрахування на резерви по кредитних операціях;

виплата страхових премій страховим компаніям, пов'язаним з банками, або акціонерам.

Ці та інші "лазівки" відомі ДПАУ, Мінфіну, КРУ.

У переважній більшості страхування фінансових і кредитних ризиків має схемно-оптимізаційний характер. Нерідко банки, маючи страхування від кредитних втрат, при неповерненні кредиту навіть не звертаються за компенсацією до страхової компанії. Замість цього вони займаються реалізацією застави і власними силами повертають свою заборгованість. Адже страхові внески пішли до страхової компанії, пов'язаної з банком, і тому отримати за рахунок неї страхову компенсацію означало б перекладання грошей з однієї кишені власників банку, куди вони були завчасно сховані від податку на прибуток, у другу. За таких умов доцільним видається рішення про повну ліквідацію податкових пільг на страхові платежі.

За даними ДПАУ і Мінфіну, із бази оподаткування банківською системою виводиться коло 1 млрд. грн. (600 млн. грн. припадає на резерви по проблемних кредитах і коло 400 млн. грн. - на схеми страхування фінансових і кредитних ризиків) і тому втрати бюджету через пільги по оподаткуванню резервних і страхових відрахувань банків становлять 250 млн. грн. в рік. Окрім того, податківці виявили випадки фіктивного страхування на суму 250 млн. грн. [3, c.8].

На цей час з боку податкової служби висувається ціла низка зауважень до банків як платників податків. По-перше, вказується на неякісну фінансову звітність банків: показники прибутку у фінансовій звітності можуть істотно відрізнятись від прибутків у податковій звітності. Відомі випадки, коли в одних документах показано прибутки, а у других - збитки. Справа в тому, що банки у своїх фінансових звітах можуть вказувати результати переоцінки своїх активів. І за рахунок маніпуляцій такою переоцінкою банки "набувають" свій капітал.

По-друге, податківці стверджують, що банки досить широко використовують метод фіктивно-індикативних угод, за якими, наприклад, 1 мІ простих підвальних приміщень оцінюється декількома тисячами гривень, а котирування акцій деяких підприємств на фондових ринках часто у кілька разів перевищує їх реальну вартість.

По-третє, податківці не можуть пояснити феномен як у зведеному звіті фінансових показників за 2004 р. прибутки одного із найбільших українських банків до оподаткування виявився меншим, ніж після сплати податків.

По-четверте, податкові органи заявляють, що майже половина найбільших банків України застосовує некорисні для державної скарбниці методи ведення бізнесу. За даними ДПАУ, у 50-ти із 161-го діючого банка податкове навантаження (відношення сплаченого податку на прибуток до валового доходу) у першому кварталі нинішнього року становило менше 1%. [3, c.8]

По-п'яте, податкова адміністрація вимагає зробити більш суворими вимоги до фінансових показників стійкості банків. Вона пропонує включити у список критеріїв оцінки надійності банку відношення сплачених податків до прибутків банку, і відношення сплаченого податку до доходів банку. Якщо банки у податковій звітності показують збитки, то їх доцільно позбавляти ліцензії на право залучати вклади населення. Якщо банк не має прибутків, то він ненадійний і тому не має підстав дозволяти йому розширяти ресурсну базу за рахунок вкладів фізичних і юридичних осіб.

По-шосте, податкові експерти пояснюють, що нинішню практику резервування треба змінювати, оскільки нерідко банківські резервні фонди існують досить умовно. У разі виникнення реальних форс-мажорних обставин вони виявляються безкорисними для підтримки ліквідності банку і здатності вчасно виконувати платіжні зобов'язання. Саме тому банкам потрібно переходити до реальних резервних фондів, на зразок фонду гарантування вкладів. Для цього кошти повинні зберігатися на спеціальних резервних рахунках. Тоді ніхто не буде заперечувати правомірність віднесення цих резервних коштів на витрати.

По-сьоме, банки "оптимізують" свої фінансові потоки шляхом взаємодії або із засновниками, або з дочірніми структурами, або з акціонерами. У результаті, витрати штучно доводяться до бажаного рівня.

По-восьме, нема серйозних підстав, щоб банки не платили податок з прибутку, як будь-який інший бізнес. Нинішня перевага банків над іншими суб'єктами підприємництва видається необґрунтованою.

Банкіри зі свого боку визнають необхідність відміни пільг щодо страхування фінансових і кредитних ризиків. Однак наголошують на тому, що жоден суб'єкт підприємництва, окрім банків, не ризикує грошима вкладників.

При цьому, банки, володіючи суспільними грошима, кредитують економіку і забезпечують умови для її зростання, покращують добробут нації тощо. Щоб задовольнити потреби у кредитних ресурсах, банки повинні нарощувати свої капітали і на це вони скеровують весь свій прибуток. При цьому прибуток реально іде на формування резервів під кредити. Якщо ж резерви будуть формуватися з прибутку після його оподаткування, то це ще більше обмежить банківський капітал та можливості його нарощування.

Фіскальне значення податкових платежів банків є незначною: в останні роки податкові надходження від банків у консолідованому бюджеті становлять 2-3%. Поміж тим, щоб активізувати банківську інвестиційну діяльність, потрібно використовувати відповідні податкові інструменти і зменшувати податкові ризики.

По-перше, за допомогою податкових пільг можна створити конкурентні переваги інвестиційним операціям банку і сформувати сприятливі умови для активізації інвестиційної діяльності.

По-друге, податкова політика повинна розділити податкові режими для інвестиційних та спекулятивних операцій банку. З макроекономічної точки зору, це зумовлено тим, що банківські інвестиції (особливо довгострокові) забезпечують приріст суспільного капіталу, а спекулятивні операції на фондовому ринку з цінними паперами збільшують тільки дохід окремого банку шляхом перерозподілу суспільного доходу [4].

По-третє, введення для банків особливих пільг може ускладнити систему оподаткування банків і зменшити надходження до державного бюджету. Так, у Росії до 1996 р. звільнявся від оподаткування банківський прибуток, отриманий внаслідок надання довгострокових цільових кредитів (3 роки і більше) підприємствам, які використовували ці кредити для інвестицій у розвиток своєї виробничої бази. Однак банки видали мало таких кредитів, оскільки вони не могли проконтролювати їх цільове використання. Внаслідок цього, кредити, в основному, попадали холдингам, основна діяльність зосереджувалась у сфері обігу, а не у сфері виробництва.

По-четверте, введення податкових пільг для підвищення ефективності інвестиційних операцій буде дієвим тільки за умови повного звільнення від оподаткування інвестиційних доходів. Однак на практиці дуже важко із загального обсягу прибутку банку виділити ту її частину, яка отримана від інвестиційних операцій. Це зумовлено тим, що у наш час при розрахунку прибутку банку доходи і витрати від інвестиційних операцій змішуються з доходами і витратами від інших операцій. Водночас податковий вплив на доходність інвестиційних операцій не обмежується наданням податкових пільг.

Важливе значення має склад витрат банку, які враховуються при обчисленні податку на прибуток, зокрема, витрати на оцінку застави, страхування застави тощо. Істотне значення має облік податкової бази при формуванні створених резервів, наприклад, резерву на можливі втрати за позиками, резерву по сумнівних боргах тощо.

По-п'яте, податкове стимулювання інвестиційної діяльності банків не може обмежуватися підвищенням дохідності даних операцій. Важливим чинником банківської інвестиційної діяльності є інвестиційна пропозиція банку.

Якщо в банку мало "довгих пасивів", то сподіватися на збільшення банківських довгострокових інвестицій не доведеться. Зумовлено це тим, що нині в Україні середня тривалість банківських вкладів становить близько року, а підприємствам кредити необхідні на 5-10 років, водночас для середнього класу іпотечні кредити будуть доступні у випадку надання їх на 25-30 років.

По-шосте, впродовж останніх років набула широкого розголосу теза про необхідність податкового стимулювання зростання банківського капіталу. Зумовлено це передусім тим, що податкове стимулювання власних засобів банків непрямо сприятиме розвитку довгострокових банківських інвестицій. В економічній літературі з метою стимулювання збільшення банківського капіталу пропонують такі податкові пільги: на капіталізований прибуток (для банків); вилучення із бази оподаткування засобів, які спрямовані на покупку акцій банку (для юридичних та фізичних осіб). Безумовно, уведення цих пільг може стимулювати зростання банківського капіталу. Однак треба брати до уваги ще таку обставину, що, в Україні зокрема та й у світі загалом значна частина приросту капіталу (30-50%) є наслідком використання схем його фіктивного збільшення. Своєю чергою, це не дає змоги задіяти даний капітал для реального розширення банківської інвестиційної діяльності.

По-сьоме, доцільною видається система податкових пільг на доходи від капіталу, зокрема: відсоткові доходи по вкладах у банки, дивіденди по цінних паперах. Проте, впродовж останніх років спостерігається світова тенденція щодо скорочення числа країн, в яких відсоткові доходи не оподатковуються податком на прибуток. З 1.07.2005 р. вступила у дію Європейська податкова директива, згідно з якою банки 12-ти країн (Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Португалії, Франції, Фінляндії і Швеції) зобов'язані інформувати податкові служби країн-членів ЄС про наявність рахунків їх громадян. Своєю чергою Австрія, Бельгія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Андорра, а також офшорні центри Джерсі, Гернсі і острів Мен не будуть надавати відомості про вкладників податковим службам інших країн, але за це будуть вилучати податок з банківських доходів нерезидентів (до введення директиви ці доходи податком не обкладались). Ставка податку у 2005 р. становить 15%, з 01.01.2006 р. вона становитиме 20%, з 01.01.2011 р. - 35%. При цьому податкові надходження будуть розподілені: 25% залишаються у державі, в якому отримано даний дохід, а 75% надійдуть в бюджет країни проживання інвестора. Реалізація подібних заходів в Україні привела би до відтоку вкладів населення з банків і зниження інвестиційної активності в економіці. За цієї причини Україна продовжила до 01.01.2010 р. мораторій введення податку на відсотки по банківських вкладах і ощадних сертифікатах фізичних осіб (його ставка запланована на рівні 5%) [4].

По-восьме, податки не повинні створювати додаткові перешкоди для залучення ресурсів на цілі розвитку бізнесу як юридичними, так і фізичними особами. У зарубіжних країнах організації всю суму відсотків за отримані кредити включають у склад витрат, що збільшує чистий прибуток і можливості подальшого залучення позикового капіталу. У багатьох країнах (Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Канада, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, Швеція та інші) фізичним особам надано змогу зменшувати суму подоходного податку на величину виплачених відсотків за кредитами, які взяті на цілі виробничого інвестування. В Україні подібні податкові пільги відсутні.

Насамкінець, необхідно зазначити, що значний вплив податки можуть мати на зацікавленість фізичних осіб в отриманні іпотечних кредитів. Так, у низці зарубіжних країн використовується практика повного вирахування із оподаткування відсотків за кредитами на придбання чи будівництво житла. В Україні запровадження даних механізмів також уже визріло і є на часі, що, зокрема може стати напрямком подальших наукових досліджень.

Висновки
Існуюча система оподаткування містить велику кількість податків, які є тягарем для будь-якого підприємства, в тому числі для банку. Податкова система України не є досконалою, потребує змін та доповнень до нормативно-правових та законодавчих актів, при цьому цих змін може вноситися щорічно велика кількість. Все це вимагає від банків реагувати на зміни зовнішнього середовища і не полегшує їхню діяльність. Банки як акумулятори значних фінансових ресурсів здатні інвестувати їх у різні галузі економіки. Але є фактори, які стримують банки у цій діяльності. Одним з цих факторів і є податкове законодавство. Воно є настільки недосконалим, що банки можуть у своїй діяльності використовувати "лазівки", до них належать такі: штучне завищення витрат і приховування доходів; маніпуляція валютно-обмінними операціями з метою виведення їх з оподаткування; купівля цінних паперів нібито в інвестиційних цілях; відрахування на резерви по кредитних операціях; виплата страхових премій страховим компаніям, пов'язаним з банками, або акціонерам.

Саме тому потрібне системне застосування податкового стимулювання банківської інвестиційної активності у поєднанні із пильним контролем за дотриманням банками податкових зобов'язань.

Список використаної літератури
1. Реверчук С.К., Владичин У.В. та ін. Банківський капітал: історія, теорія, досвід/ За ред. д-ра екон. наук, проф. С.К. Реверчука. - Львів, ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. - 276 с.

2. Борисов О. Проблемы налогового стимулирования инвестиционной деятельности банков // Вопросы экономики. - 2005. - № 5. - С.76-88.

3. Сколотяний Ю. Оподаткування банків: діалог без консенсусу/ Дзеркало тижня - 2005. - № 38. - С.8.

4. Паласевич М.Б. Оптимізація податкового стимулювання банківської інвестиційної діяльності // http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/ nvnltu/16_1/398_Palasewycz_16_1. pdf.

5. Сербина О.Г. Суть та структура податкового механізму регулювання банківської діяльності // http://www.nbuv.gov.ua/Portal/chem_biol/ nvnltu/18_3/251_Serbyna_18_3. pdf.