Власний капітал підприємства

Власний капітал підприємства

88

Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Спокусливим для фінансистів є те, що для залучення коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

Тим часом працівники фінансових служб підприємств, фінансові менеджери, бухгалтери, інші фахівці, які займаються практичною фінансовою роботою, стикаються зі значними труднощами при спробі використати вказаний метод фінансування. Для успішного здійснення операцій з власним капіталом підприємства та ефективного використання даної форми фінансування на практиці фінансистам слід оволодіти такими блоками питань:

- цілі, порядок та умови збільшення (зменшення) статутного і власного капіталу;

- резерви підприємства, їх види, значення та порядок формування;

- додатковий капітал: порядок його формування та використання;

- оподаткування операцій, пов'язаних зі збільшенням (зменшенням) статутного капіталу, додаткового капіталу, здійсненням реінвестицій у корпоративні права.

Структурна перебудова промисловості, відкриття внутрішнього вітчизняного ринку для зарубіжних товаровиробників впливають на структуру власного капіталу підприємств різних організаційно-правових форм. Важливе місце у стратегії підприємства займають формування, використання і управління власним капіталом. Метою формування капіталу підприємства є придбання необхідних активів та оптимізація структури капіталу з позицій забезпечення умов ефективного його використання [37].

Окремі аспекти багатогранної проблеми, що розглядаються в роботі, були і є предметом наукових досліджень ряду вчених далекого зарубіжжя: Є.Ф. Брігхема, Н.Р. Холта, Ван Хорна, Дж.М. Ваховича, Е. Нікбахта, А. Гропеллі, Ф. Модільяні, М. Міллера, Ф.Лі Ченга, Дж.І. Фіннерті, Д.К. Шима, Дж.Г. Сигела, Б. Коласса, а також російських науковців: І.Т. Балабанова, В.В. Ковальова, О.С. Стоянової, Р.Г. Попової, Г.Б. Поляка, В.Г. Бєлоліпецького та інших. Належне місце в проведені науково-теоретичного обґрунтування основ управління структурою капіталу підприємства посідають праці вітчизняних вчених-економістів: І.О. Бланка, В.М. Суторміної, М.Д. Білик, А.М. Поддєрьогіна, О.О. Терещенка, Г.Г. Кірейцева, М.В. Гридчини, В.П. Савчука, О.С. Редькіна, Є.Г. Рясних, Л.О. Коваленко, Л.М. Ремньової та інших.

У науково-практичній літературі досить часто можна зустріти такі поняття, як «власний капітал», «додатковий капітал», «статутний капітал», «номінальний капітал». Для чіткого розуміння процесів, які будуть охарактеризовані далі, необхідно чітко ідентифікувати ці поняття.

Поява поняття «власний капітал» в економічній термінології має об'єктивний характер, в основі якого лежить узагальнення багатовікової практики аналізу. Його історичний огляд вказує на глибокий генезис і широту підходів до трактування власного капіталу як економічної категорії. Серед науковців немає єдності щодо визначення поняття «власний капітал», у зв'язку з чим уточнено це поняття.

Власний капітал - це загальна вартість власних засобів підприємства, які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів. Розраховується сума власного капіталу як частина в активах, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Дослідження власного капіталу потребує з'ясування сутності капіталу. Найважливішими аспектами розкриття сутності капіталу є економічний, юридичний, обліковий (див. рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Трактування капіталу в трьох аспектах

Капітал має юридичне і економічне значення. Юридичне значення капіталу полягає передусім в тому, що його розмір визначає межі мінімальної матеріальної відповідальності, які суб'єкт господарювання має за своїми зобов'язаннями. Економічна роль власного капіталу полягає в забезпеченні підприємства власними фінансовими ресурсами, необхідними як для початку, так і для продовження реальної господарської діяльності. Саме такий підхід до розуміння статутного капіталу був виключений в адміністративно-регульованій економіці. Розглядаючи економічну сутність, потрібно відмітити найважливіші характеристики капіталу, які полягають у тому, що він виступає основним чинником виробництва; характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять прибуток; використовується як головне джерело формування добробуту його власників; є головним виміром ринкової вартості підприємства. Його динаміка є важливим показником ефективності господарської діяльності.

Згідно з економічною природою власний капітал класифікується за способом виникнення складових у процесі господарської діяльності акціонерних товариств із врахуванням особливостей їх діяльності. За економічною суттю він відображає процес створення, розподілу, використання й відтворення ресурсів у межах окремого підприємства.

Накопичений капітал підприємства - це приріст власного капіталу в процесі ефективної діяльності, до складу якого необхідно включати величину нерозподіленого прибутку, резерви прибутку, створені з метою наступної його капіталізації, та інший додатковий капітал. Тому, враховуючи економічну природу власного капіталу акціонерного товариства, в його структурі доцільно виділити складові: вкладений та накопичений капітал.

88

Рис. 1.2. Запропонована структура власного капіталу акціонерного товариства [21]

Більшість вчених подають саме таку класифікацію власного капіталу, тобто за складом, що є однобоким висвітленням і тому пропонується класифікацію за формою та рівнем відповідальності (див. рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація власного капіталу за формою та рівнем відповідальності

Класифікація власного капіталу за формою дозволяє визначити частину капіталу, який був інвестований засновниками; одержаний безоплатно; зароблений протягом звітного періоду. Класифікація за рівнем відповідальності дає змогу ранжувати капітал на юридично закріплений в установчих документах та нерегламентований як обов'язковий чинним законодавством.

У зарубіжній практиці капітал розглядається як інвестування засобів в компанії (підприємства), які належать власникам, а не довгостроковим або короткостроковим кредиторам. Важливою проблемою є визначення величини й темпів накопичення власного капіталу. Поширеним є погляд, відповідно до якого питома вага власного капіталу повинна бути на рівні 50% і більше. Лише в цьому випадку, на думку кредиторів, підприємство з більшою ймовірністю може погасити свої зобов'язання за рахунок власних коштів. Тому збереження капіталу на цьому рівні і є першочерговим завданням господарюючого суб'єкта [30].

Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал - сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема балансу. Це та сума капіталу, в межах якої засновники підприємства (зокрема АТ, ТОВ) несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами. Саме тому зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається [35].

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних i юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю [6].

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Особливості їх формування та використання будуть розглянуті в наступному підрозділі.

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів [6].

Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції. Серед них можна виокремити такі основні:

Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб'єкта господарювання.

Функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.

Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства.

Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, підприємству із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал [37].

Функції статутного капіталу, а також цілі його зменшення та збільшення у систематизованому вигляді згруповані в табл. 1.1.

Рис. 1.4. Порядок реалізації захисної функції власного капіталу

Як бачимо, підприємства можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів, а також за певних обставин - статутний капітал. Зрозуміло, що насамперед на покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За вичерпання такого прибутку для таких цілей слід використати приховані резерви і резервний капітал, створений за рахунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додатковий капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спроба отримати санаційний прибуток у результаті зменшення статутного капіталу, про що йтиметься далі.

Згідно із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) капітал. Розмір цього капіталу регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25% статутного капіталу підприємства. Для акціонерних товариств мінімальна величина резервного капіталу повинна становити 15% акціонерного капіталу. Розмір щорічних відрахувань у резервний капітал також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим за 5% суми чистого прибутку підприємств [5].

Отже, резервний капітал (у вузькому розумінні) - це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

- покриття збитків суб'єкта господарювання;

- виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

- виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

- інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу міститься у Звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капітальних резервів.

До так званих капітальних резервів, тобто резервів, які створюються за рахунок капіталу власників (чи інших осіб), належить додатковий капітал. Джерелом формування зазначених резервів не є господарська діяльність підприємства. Поняття «Додатковий капітал» з'явилось у вітчизняній економічній практиці відносно недавно. Згідно з визначенням, яке наводиться у стандартах бухгалтерського обліку, додатковий капітал - це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісійного доходу. Вітчизняними нормативними актами не встановлено жодних обмежень щодо розмірів капітальних резервів.

Розрізняють додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. До складу іншого додаткового капіталу належать такі складові:

- інший вкладений капітал;

- дооцінка (уцінка) необоротних активів;

- вартість безкоштовно отриманих необоротних активів.

До іншого додаткового капіталу належить інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу. На нашу думку, до додаткового капіталу слід відносити також капітальний дохід у вигляді різниці між номінальною вартістю викуплених та анульованих корпоративних прав та ціною викупу. Природа цього доходу є такою самою, як і емісійного доходу. Окрім цього, до додаткового капіталу доцільно зараховувати суму перевищення курсу емісії конвертованих облігацій над їх номінальною вартістю.

До складу дооцінки (уцінки) необоротних активів відноситься сума дооцінки (уцінки) активів, яка проводиться у випадках, передбачених законодавством. Зазначимо, що дооцінку оборотних активів не можна розглядати як додатковий капітал підприємства, вона відображається за відповідними позиціями Звіту про фінансові результати [6].

До складу вартості безкоштовно отриманих необоротних активів включається вартість необоротних активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших осіб. Вона вважається додатковим капіталом i зменшується на суму нарахованої амортизації, величина якої визнається доходом одночасно з її нарахуванням. Зауважимо, що безкоштовно отримані оборотні активи розглядаються як дохід підприємства i не можуть бути додатковим капіталом.

Для здійснення господарської діяльності необхідно мати певний початковий капітал. Капітал може існувати у матеріалізованій і ментальній формах (знання, вміння, здібності, «ноу-хау» розцінюють як специфічний товар, капітал). Під капіталом розуміють матеріальні і грошові кошти, а також інтелектуальні напрацювання і організаторські навики, котрі використовують у професії виробництва і його обслуговування та є джерелом і засобом отримання прибутку. Підприємницький капітал охоплює:

1. усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту) використовувані підприємцем на законній підставі (не лише як об'єкти власності, а й на правах оренди, лізингу і ін.);

2. матеріальні оборотні елементи виробництва (сировина і матеріали, пристосування і інструменти одноразового або короткочасного використання);

3. оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку);

4. інтелектуальна власність (власна підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або готової продукції - все те, що прийнято називати «ноу-хау»);

Реєстрація акціонерного товариства здійснюється відповідно до порядку, встановленого Положенням про держреєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Але починати облік майбутнього власного капіталу необхідно ще до моменту держреєстрації акціонерного товариства. Першим документом майбутнього акціонерного товариства є установчий договір, що визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності по створенню акціонерного товариства. Якщо це відкрите акціонерне товариство (ВАТ), то договором передбачається проведення відкритої передплати на акції, якщо закрите акціонерне товариство (ЗАТ) - розподіл всіх акцій між засновниками [8].

Згідно з Цивільним Кодексом України, акціонер, не пізніше року після реєстрації товариства, повинен оплатити повну вартість акцій, що не може бути нижче номінальної при первинному розміщенні. На вторинному ринку ціна акції може визначатися довільно.

Аналітичний облік ведеться за видами капіталу по кожному акціонеру. Тут повинні відображатися відомості про номінальну й емісійну вартість приналежних акціонеру акцій, про суму заборгованості по внесках, про зміну розміру його частки в статутному капіталі, про форму, у якій внесені його внески, про їхню оцінку, відповідно до установчих документів. Законодавча та нормативна база щодо регулювання формування власного капіталу підприємства викладена в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Законодавча та нормативна база з питань складання звітності акціонерними товариствами та емітентами облігацій

Нормативами щодо регулювання власного капіталу емітента є:

1. Положення про держреєстрацію СПД - Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою КМУ від 25.05.98 р. №740.

2. Інструкції про відкриття рахунків - Інструкція про порядок відкриття і використання рахунків у національній і іноземній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. №527 і зареєстрована в Мін'юсті України 24.12.98 р. №819/3259.

3. П(С) БО 13 - Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затверджене наказом МФУ від 30.11.2001 р. №559.

4. Закон про прибуток - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.97)».

5. Закон про ПДВ - Закон України «Про податок на додаткову вартість» від 03.04.97 р. №168/97-ВР.

6. Закон про цінні папери - Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»

Інформація, відображена в першому розділі пасиву балансу «Власний капітал», показує загальну картину стану власного капіталу та його окремих позицій на початок та кінець звітного періоду [16]. На основі цієї інформації можна провести поверховий аналіз показників, в основі розрахунку яких є власний капітал. Розшифрування першого розділу пасиву балансу, яке дає змогу фінансовому аналітику дійти висновків щодо змін, які відбулися в складі власного капіталу підприємства, причини цих змін та існуючі тенденції, міститься у звіті про власний капітал. Порядок складання звіту регламентується П(С) БО 5 [6].

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття і аналіз інформації щодо змін у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Читаючи звіт, користувач може з'ясувати основні чинники (операції), які вплинули на зміни (збільшення чи зменшення) у складі власного капіталу в цілому та окремих його позицій зокрема.

Звіт складається у формі шахової таблиці в розрізі статей, які включаються до складу першого розділу пасиву балансу та причин їх зміни. Шаховий принцип побудови звіту передбачає розміщення по горизонталі елементів (статей) власного капіталу, а по вертикалі - основних операцій, які можуть призвести до зміни окремих статей і власного капіталу в цілому.

Звіт про власний капітал складається на підставі балансу, звіту про фінансові результати, а також аналітичних даних до відповідних облікових регістрів. За правильного відображення операцій, які призвели до змін у складі власного капіталу, залишок власного капіталу на кінець року (в цілому та у розрізі окремих статей), який відображається у балансі, збігається з тим, який показується у звіті про власний капітал. Суми, що зменшують статті власного капіталу, наводяться в дужках.

Показники залишку за окремими статтями власного капіталу на початок періоду переносяться з відповідної графи балансу підприємства. Далі по вертикалі відображаються операції, які можуть призвести до змін у власному капіталі. На перетині відповідних вертикальних рядків і горизонтальних граф відображаються дані, що характеризують вплив тих чи інших операцій на стан позицій власного капіталу.

Якщо на підприємстві мали місце зміни в обліковій політиці, виправлення помилок, допущених при складанні звітів у попередніх періодах чи інші зміни, то на відповідну величину здійснюється, як правило, коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року. Скоригований залишок на початок року у звіті містить інформацію про позиції власного капіталу з урахуванням можливих коригувань [6].

Власний капітал підприємства може змінитися в результаті переоцінки необоротних активів, зокрема уцінки чи дооцінки нематеріальних активів, основних засобів, незавершеного будівництва. Сума дооцінки збільшує інший додатковий капітал, якщо така дооцінка є першою переоцінкою необоротних активів, тобто до дооцінки не провадилася уцінка необоротних активів, суму якої було списано на інші витрати. Сума уцінки необоротних активів зменшує інший додатковий капітал у разі, якщо до уцінки вже було проведено дооцінку таких необоротних активів (сума якої збільшила додатковий капітал). Суми переоцінок необоротних активів, що проводяться протягом звітного року, відображаються у Звіті про власний капітал розгорнуто. Якщо стосовно одного з видів необоротних активів протягом року провадилися дооцінка та уцінка, суми яких вплинули на величину додаткового капіталу, у Звіті така переоцінка відображається розгорнуто - окремо дооцінка та окремо уцінка по відповідному рядку.

Важливим чинником, який впливає на величину власного капіталу підприємства, є обсяг чистого прибутку (збитку) та порядок його використання (чи покриття) у звітному періоді. Базова інформація щодо цього міститься у звіті про фінансові результати та в рішенні зборів власників підприємства щодо порядку використання прибутку. Ця інформація відображається в графі перетину позицій «Чистий прибуток (збиток) за звітний період» та «Нерозподілений прибуток» звіту про власний капітал. Якщо за даними звіту про фінансові результати підприємство має збиток, то його величину має бути відображено у тій же графі у дужках.

У разі прийняття рішення щодо використання чистого прибутку звітного року, нерозподіленого прибутку чи частини резервного капіталу на виплату дивідендів величина дивідендів відображається за відповідними позиціями власного капіталу у дужках і зменшує власний капітал підприємства [35].

Якщо ж нерозподілений прибуток спрямовано на збільшення статутного і резервного капіталу, то відбувається внутрішній перерозподіл сум власного капіталу підприємства: відповідну суму прибутку у звіті про власний капітал відображають двічі - за статтею «Нерозподілений прибуток» у дужках (як величина, що зменшує прибуток) і за статтями «Статутний капітал» і «Резервний капітал» (як величина, що збільшує власний капітал).

Таким чином, можна дійти висновку, що статутний капітал підприємства зростає у результаті використання для цих цілей інших джерел, зокрема внесків власників. Внески до капіталу можуть спрямовуватися на:

- поповнення статутного чи пайового капіталу;

- збільшення додатково вкладеного чи іншого капіталу;

- погашення заборгованості учасників щодо внесків до статутного, пайового, додатково вкладеного та іншого капіталу.

Наступний блок операцій, пов'язаних зі зміною власного капіталу, - це операції, результатом яких є вилучення капіталу. Вилучення капіталу може здійснюватися з допомогою таких операцій:

- вилучення частки в капіталі;

- викуп акцій;

- анулювання викуплених акцій;

- перепродаж раніше викуплених акцій;

- зменшення номінальної вартості акції.

При виході учасника з товариства йому повертається його частка (внесок). Якщо в результаті повернення учаснику його частки на величину такої частки зменшився статутний капітал, то таку операцію буде відображено в графі перетину рядка «Вилучення частки в капіталі» та стовпця «Статутний капітал» у сумі, що дорівнює зменшенню статутного капіталу. Як уже зазначалося, підприємство може викупити корпоративні права власної емісії з метою їх анулювання чи перепродажу. Операція викупу акцій (часток) не змінює статутного капіталу підприємства, однак сума власного капіталу зменшується на фактичну величину викуплених корпоративних прав.

2. Порівнюються фактичні коефіцієнти з нормативними (зовнішні користувачі фінансових звітів рідко можуть провести таке зіставлення).

3. Порівнюються коефіцієнти з показниками конкурентів. Дані беруться з фінансових звітів, що подаються в фінансові, статистичні органи.

4. Порівнюються фактичні коефіцієнти з галузевими показниками.

За допомогою аналізу цих коефіцієнтів можна виявити сильні і слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства.

Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його рентабельністю. Рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням балансового прибутку до величини капіталу (див. табл. 1.4.)

Таблиця 1.4. Аналіз коефіцієнтів рентабельності власного капіталу ВАТ «ІнГЗК»

З метою аналізу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Рівень рентабельності капіталу визначається за формулою (1.1), що характеризує структуру капіталу:

Р = П 100 / В (1 / (1 / Ко + 1, Ф + 1 / Фн)), (1.1)

де: Р - рівень рентабельності капіталу;

П - балансовий прибуток;

В-виручка від реалізації;

Ко - коефіцієнт оборотності обігових коштів;

Ф - фондовіддача основних фондів;

Фн - фондовіддача нематеріальних активів.

Підвищення прибутковості капіталу досягається раціональним і ощадливим використанням усіх ресурсів, недопущенням їхньої перевитрати, утрат на всіх стадіях кругообігу. У результаті капітал повернеться до свого вихідного стану в більшій сумі, тобто з прибутком.

Таким чином, ефективність використання капіталу характеризується його прибутковістю (рентабельністю) - відношенням суми прибутку до середньорічної суми основного й оборотного капіталу.

Як інвестиційну базу при розрахунку рентабельності капіталу використовують також «Власний капітал» + «Довгострокові позикові засоби». Вона відрізняється від бази «Загальна сума активів» тим, що з її виключаються оборотні активи, сформовані за рахунок короткострокових позикових засобів. Цей показник характеризує ефективність не всього капіталу, а тільки власного (акціонерного) і довгострокового позикового капіталу. Називають його звичайно рентабельністю інвестованого капіталу (ROI).

При розрахунку рентабельності капіталу як інвестиційну базу може бути використана середньорічна вартість власного (акціонерного) капіталу. Але в даному випадку в розрахунок беруть прибуток за винятком податків і відсотків по обслуговуванню боргу, а також дивідендів по привілейованих акціях. Називається цей показник «Рентабельність власного капіталу» (RОЕ). Порівняння величини даного показника з величиною рентабельності всього капіталу (ROA) показує вплив позикового капіталу на прибуток власника.

Друге питання, що виникає при визначенні рентабельності капіталу, - який прибуток брати до уваги: балансову (валову), прибуток від реалізації чи продукції чистий прибуток. У даному випадку також треба враховувати інвестиційну базу капіталу. Якщо визначаємо рентабельність всіх активів, то в розрахунок приймається весь балансовий прибуток, що містить у собі прибуток від реалізації продукції, майна і позареалізаційні результати (доходи від довгострокових і короткострокових фінансових вкладень, від участі в спільних підприємствах і інших фінансових операціях).

При визначенні рівня рентабельності власного капіталу враховується чистий прибуток без фінансових витрат по обслуговуванню позикового капіталу.

Рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов'язані між собою, формула (1.2):

(1.2)

Такий взаємозв'язок відображує залежність між ступенем фінансового ризику та прибутковістю власного капіталу. В міру зниження рентабельності сукупного капіталу підприємство має збільшувати ступінь фінансового ризику, щоб забезпечити бажаний рівень дохідності власного капіталу.

Розширити факторну модель рентабельності власного капіталу можна за рахунок розкладу на складові частини показника рентабельності сукупного капіталу, формула (1.3):

(1.3)

Перший фактор - рентабельність продажу характеризує ефективність управління витратами і ціновою політикою підприємства.

Другий фактор - коефіцієнт оборотності капіталу відображає інтенсивність його використання та ділову активність підприємства.

Третій фактор - фінансова структура підприємства проявляє обрану підприємством політику в галузі фінансування. Чим вищий його рівень, тим вищий ступінь ризику банкрутства підприємства, але разом з тим вища дохідність власного капіталу.

Наступна група показників, що характеризує ефективність управління власним капіталом підприємства є показники оборотності, які визначають скільки разів кожна вкладена одиниця коштів приймає участь у виробничому процесі та період обертання одного циклу. До цих показників можна віднести наступні:

- Коефіцієнт оборотності власного капіталу (Кв.к.), формула (1.4):

Кв.к.=ЧВ / Власний капітал =Ф. 2, р. 035 / ф. 1, р. 380 + р. 430 + р. 630

- Тривалість обороту власного капіталу (Пв.к.), формула (1.5):

Пв.к. =360 / Кв.к. (1.5)

- Коефіцієнт завантаження власного капіталу, формула (1.6):

Зв.к. = 1 / Кв.к. (1.6)

Капітал у процесі свого руху проходить послідовно три стадії кругообігу: заготівельну, виробничу і збутову. На першій стадії підприємство здобуває необхідні йому основні фонди, виробничі запаси, на другий - частину засобів у формі запасів надходить у, виробництво, а частина використовується на оплату праці працівників, виплату податків, платежів по соціальному страхуванню й інші витрати. Закінчується ця стадія випуском готової продукції. На третій стадії готова продукція реалізується і на рахунок підприємства надходять кошти, причому, як правило, більше первісної суми на величину отриманого прибутку від бізнесу. Отже, чим швидше капітал зробить кругообіг, тим більше підприємство одержить і реалізує продукції при одній і тій же сумі капіталу за визначений відрізок часу. Затримка руху засобів на будь-який стадії веде до уповільнення оборотності капіталу, вимагає додаткового вкладення засобів і може викликати значне погіршення фінансового стану підприємства [21].

Досягнутий у результаті прискорення оборотності ефект виражається в першу чергу в збільшенні випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку, тому що звичайно до вихідної грошової форми він повертається зі збільшенням. Якщо виробництво і реалізація продукції є збитковими, то прискорення оборотності засобів веде до погіршення фінансових результатів і «проїданню» капіталу. Зі сказаного випливає, що потрібно прагнути не тільки до прискорення руху капіталу на всіх стадіях кругообігу, але і до його максимальної віддачі, що виражається в збільшенні суми прибутку на одну гривню капіталу.

Обсяги окремих складових власного капіталу регулюються законодавством. Обсяг та склад статутного капіталу вказується в установчих документах та вноситься засновниками у терміни, встановлені законодавством.

Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення) руху капіталу та його віддачу.

Отже, за результатами проведеного теоретичного дослідження щодо аналізу власного капіталу, визначено сутність та функції власного капіталу сучасних підприємств. Обґрунтовано необхідність проведення систематичного аналізу стану та динаміки власного капіталу в умовах сучасного розвитку економіки.

Так, економічна роль власного капіталу полягає в забезпеченні підприємства власними фінансовими ресурсами, необхідними як для початку, так і для продовження реальної господарської діяльності. Найважливішими характеристиками капіталу є наступне: він виступає основним чинником виробництва; характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять прибуток; використовується як головне джерело формування добробуту його власників; є головним виміром ринкової вартості підприємства. Його динаміка є важливим показником ефективності господарської діяльності.