В ринкових умовах прибуток підприємства є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток є частиною додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту. Водночас прибуток є підсумковим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

Отже, дослідження особливостей управління формуванням і використанням прибутку підприємства є актуальним завданням фінансових менеджерів і передбачає аналіз чинників впливу на ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства в залежності від сфери діяльності, галузі господарства, встановлених законодавством умов обліку фінансових результатів.

Об'єктом дослідження є фермерське господарство «Еколан» (далі ФГ «Еколан»).

Предмет дослідження складає система управління формуванням і використанням чистого прибутку підприємства.

Метою дипломної роботи є визначення напрямків удосконалення системи управління формуванням і використанням чистого прибутку підприємства на основі узагальнення теоретичних підходів до управління формуванням і використанням чистого прибутку та результатів аналізу практичного досвіду підприємств.

Зазначена мета окреслюють наступне коло задач:

- охарактеризувати прибуток як основний результат фінансово-господарської діяльності підприємства;

- визначити структуру витрат підприємства;

- визначити собівартість продукції та необхідність аналізу беззбитковості;

- охарактеризувати вплив оподаткування на систему управління прибутком підприємства;

- дослідити процес прийняття альтернативних рішень щодо управління використанням чистого прибутку підприємства;

- проаналізувати процес управління формуванням прибутку ФГ «Еколан»;

- дослідити напрямки використання чистого прибутку ФГ «Еколан»;

- обґрунтувати доцільність управлінських рішень щодо використання чистого прибутку ФГ «Еколан».

Теоретичні та прикладні аспекти проблеми управління формуванням і використанням чистого прибутку підприємств завжди привертали увагу науковців і фахівців, які намагалися знайти найбільш ефективні підходи до її вирішення. Серед найбільш суттєвих розробок теоретичних основ системи управління формуванням і використанням чистого прибутку українськими вченими слід назвати праці таких вчених як О. Василик, В. Вітлінський, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Герасимович, В. Грушко, О. Заруба, Б. Кваснюк, Н. Костіна, І. Лукінов, І. Лютий, А. Мороз, А. Пересада, О. Пилипченко, В. Пелішенко, Л. Примостка, М. Савлук, І. Ткачук, В. Шелудько та інші.

Методологічною основою дипломної роботи є системний підхід до аналізу фінансової діяльності підприємства. Для вирішення поставлених завдань у роботі використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. При дослідженні теоретичних основ формування прибутку використано метод наукової абстракції; методи спостереження, групування, узагальнення в процесі визначення впливу податку на прибуток на фінансові показники підприємств; економічного аналізу, синтезу, порівняння при аналізі змін фінансового стану ФГ «Еколан».

Теоретичну основу дослідження становили фундаментальні положення теорії фінансів, грошового обігу і кредиту, сучасні концепції фінансового менеджменту.

Інформаційною основою дипломної роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, закони України, нормативно-правові акти державних органів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики, звітні дані балансу, звіт про фінансові результати ФГ «Еколан».

Розділ 1

Теоретичні основи управління формуванням і використанням чистого прибутку

1.1 Прибуток як основний результат фінансово-господарської діяльності підприємства

У процесі функціонування підприємство для забезпечення виконання своєї основної функції - виробництва продукції, повинно мати в розпорядженні певні фінансові ресурси, підтримувати їх на належному рівні, а також збільшувати або зменшувати їх обсяг у разі потреби. Отримані в розпорядження ресурси підприємство використовує для придбання основних засобів та оборотних активів, які беруть безпосередню участь в процесі виробництва продукції.

Отже, всю фінансово-господарську діяльність підприємства можна поділити на операційну, фінансову та інвестиційну.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, що є головною метою створення підприємства, забезпечу є основну частку його доходу і пов'язана з виробництвом, та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Фінансова діяльність пов'язана з формуванням, фінансових ресурсів підприємства. Це діяльність щодо залучення та погашення банківських та інших позик, збільшення і зменшення статутного капіталу через емісію чи викуп акцій, емісію та погашення власних боргових зобов'язань тощо.

Інвестиційна діяльність - це діяльність підприємства, яка передбачає вкладення коштів підприємства (власних чи залучених) в основні засоби, інші необоротні або фінансові активи. Тобто це діяльність, пов'язана зі здійсненням інвестицій у власне виробництво (капіталовкладень підприємства) та фінансових інвестицій у статутні капітали інших суб'єктів ринку, корпоративні або державні цінні папери з метою отримання доходу від володіння ними [11, с.134-135].

У результаті здійснення фінансово-господарської діяльності підприємство отримує доходи від різних видів діяльності і несе відповідно до цих доходів витрати. Перевищення доходів над витратами формує прибуток підприємства. Збитки є результатом перевищення витрат підприємства над його доходами. Прибуток, якщо він капіталізується, а не розподіляється серед власників і не використовується на різні цілі, збільшує власні фінансові ресурси підприємства. Збитки негативно впливають на обсяг фінансових ресурсів і фінансову стійкість підприємства, оскільки зменшують власний капітал та частку власних коштів у загальному обсязі ресурсів підприємства.

Дохід від операційної діяльності (операційний дохід) в основній своїй частині пов'язаний з безпосереднім надходженням коштів - виручки від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг). Визнається моментом отримання доходу - надходження виручки чи відвантаження продукції та утворення дебіторської заборгованості - визначається стандартами бухгалтерського обліку.

Інші операційні доходи - це доходи від операційної оренди активів, реалізації сировини, матеріалів, інших оборотних активів (крім фінансових), дохід від операційних курсових різниць, відшкодування раніше списаних активів, отримані за результатами господарської діяльності штрафи, пені, неустойки тощо [34, с.212].

Доходи від інвестиційної діяльності підприємства складаються з доходів від реалізації необоротних активів, раніше придбаних підприємством, і доходів від інвестицій у фінансові активи. Останні включають доходи від володіння цими активами (процентні чи дивідендні виплати) та доходи від їх реалізації.

Фінансова діяльність підприємства передбачає залучення ресурсів і тому пов'язана, як правило, з витратами на залучення цих ресурсів. Розмір фінансових витрат є важливим показником діяльності підприємства, тому процентні виплати з боргу відокремлюються від інших витрат підприємства і відображуються у фінансовій звітності. Це дає змогу аналізувати ефективність використання коштів, достатність доходів підприємства для здійснення процентних виплат з боргу та збереження фінансової стійкості [38, с.87].

Класифікаційні групи доходів і витрат наведено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація доходів і витрат

Доходи	Витрати
1. Виручка від реалізації продукції	1. Виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут
2. Інші операційні доходи	2. Інші операційні витрати
3. Фінансові доходи	3. Фінансові витрати
4. Інші доходи	4. Інші витрати

До фінансових доходів включають доходи від володіння фінансовими активами - процентні та дивідендні виплати, а до фінансових витрат - процентні виплати за банківськими та іншими позиками, купонні виплати за емітованими підприємством корпоративними облігаціями. Інші доходи та витрати пов'язані з реалізацією основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів тощо.

Зважаючи на специфіку та значущість окремих видів фінансово-господарської діяльності підприємства, з метою вивчення механізму формування прибутку та управління окремими його складовими доцільно розглядати такі складові доходів та витрат:

Доходи - виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, інші доходи.

Витрати - виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, фінансові витрати, інші витрати [27; 42; 54].

Механізм формування прибутку, що ґрунтується на такому групуванні доходів та витрат, наведено на рис. 1.1.

Доходи підприємства від операційної діяльності поділяють на дві складові: виручку від реалізації товарів і виручку від реалізації робіт та послуг, що дає змогу проаналізувати склад операційної діяльності, а в сукупності із собівартістю реалізованої продукції - структуру операційного прибутку.

Рис. 1.1. Механізм формування прибутку

Собівартість реалізованої продукції у даному разі є виробничою собівартістю, оскільки до її складу не входять витрати на збут, адміністративні та інші витрати.

Доходи від різних видів діяльності та відповідно до них витрати при обчисленні прибутку розраховують без урахування податку на додану вартість та інших непрямих податків [27, с.432].

Валовий прибуток (збиток) визначають як різницю між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток (збиток) від операційної діяльності становить алгебраїчну суму валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

До складу інших доходів (витрат) входять доходи від фінансових інвестицій, результати реалізації необоротних активів підприємства - основних засобів, нематеріальних та фінансових активів, а також інші доходи, не пов'язані з операційною діяльністю. Інші доходи є побічним результатом діяльності підприємства і не повинні мати постійний і значний вплив на його фінансові результати. Основну частину прибутку суб'єкта господарювання має становити прибуток від операційної діяльності.

Фінансові витрати відображують витрати підприємства, пов'язані з використанням позикових коштів. Якщо підприємство має в розпорядженні значний обсяг позикових коштів, фінансові витрати суттєво впливають на фінансові результати діяльності підприємства і зменшують балансовий прибуток [34, с.169].

Балансовий прибуток є основним фінансовим результатом фінансово-господарської діяльності підприємства. Після сплати податку на прибуток, який розраховують відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», він використовується суб'єктом господарювання для розширення господарської діяльності та на інші цілі.

1.2 Структура витрат підприємства

У процесі своєї виробничої діяльності підприємство проводить безліч фінансово-господарських операцій і постійно несе витрати, пов'язані з їх проведенням. Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретної операції (із конкретним об'єктом витрат), інші - мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому. Усі витрати - і матеріальні, і трудові, і фінансові - підприємство здійснює для забезпечення своєї виробничої діяльності.

Операційні витрати є основною складовою витрат підприємства (рис. 1.2). До них входять виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. До виробничої собівартості включають:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини та основних матеріалів, що є основою продукції, яку виробляють, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці - це заробітна плата та інші виплати робітникам, які займаються виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг.

До складу інших прямих витрат входять усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація виробничих основних засобів тощо [25, с.256-257].

Рис. 1.2 Структура витрат підприємства

До складу загально-виробничих витрат включають:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизацію основних засобів та нематеріальних активів загально-виробничого призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально-виробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо) [42, с.77-78].

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не входять до собівартості реалізованої продукції, поділяють на адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносять такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні ви трати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством, а також іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона тощо);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, які включають до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут - це витрати, пов'язані з реалізацією продукції, тобто витрати:

- пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції;

- на ремонт тари;

- на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- на передпродажну підготовку товарів;

- на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- на транспортування та страхування готової продукції;

- на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

До інших операційних витрат належать:

- витрати на дослідження та розробки;

- собівартість реалізованої іноземної валюти;

- собівартість реалізованих виробничих запасів (їх облікова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією);

- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами та зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);

- втрати від знецінення запасів;

- нестачі й втрати від псування цінностей;

- визнані штрафи, пеня, неустойка;

- витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати операційної діяльності.

До фінансових витрат належать процентні та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

До складу інших витрат включають витрати (крім фінансових), які виникають під час фінансово-господарської діяльності підприємства, але не пов'язані безпосередньо а виробництвом та реалізацією продукції. Це:

- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);

- собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);

- собівартість реалізованих майнових комплексів;

- втрати від неопераційних курсових різниць;

- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій, у тому числі втрати від участі в капіталі асоційованих, дочірніх або спільних підприємств;

- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

- залишкова вартість ліквідованих (списаних) не оборотних активів;

- інші витрати.

Витрати операційної діяльності групують за такими економічними елементами: матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати [54, с.214-216].

До складу елемента «Матеріальні затрати» включають вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» входять заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Елемент «Відрахування на соціальні заходи» включає відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» відносять суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включають витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу попередніх елементів, зокрема витрати на відрядження, послуги зв'язку, виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо [34, с.226-227].

1.3 Визначення собівартості продукції та аналіз беззбитковості

Собівартість продукції - це грошове вираження безпосередніх затрат підприємства, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Собівартість включає витрати на оплату праці, відшкодування вартості основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, а також вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, витрат на реалізацію продукції та обслуговування виробництва. Визначення собівартості дає змогу здійснювати контроль за мірою споживання ресурсів на підприємстві, оскільки вона відображує рівень продуктивності праці, ефективність використання основних засобів та оборотних коштів. Виходячи зі складу собівартості можна визначити джерела її зниження, серед яких зменшення витрат на сировину, матеріали, комплектуючі, паливо, електроенергію, підвищення продуктивності праці, скорочення витрат на управління та обслуговування виробництва тощо [40, с.115].

Собівартість можна розраховувати щодо одиниці продукції. Для визначення ціни одиниці продукції здійснюють калькулювання витрат на її виробництво. Складання калькуляції витрат здійснюється за статтями, серед яких сировина та матеріали, комплектуючі, заробітна плата та нарахування, електроенергія технологічна, амортизація, паливно-мастильні матеріали, транспортні витрати, тара та упаковка, огляд та ремонт основних засобів, загальновиробничі витрати, комерційні витрати (маркетинг, реклама, інші витрати на збут), позавиробничі витрати (адміністративні витрати, електроенергія побутова тощо). Усі статті затрат розраховують на одиницю продукції, після чого визначають собівартість, додають прибуток, розрахований на одиницю продукції, як процент до її собівартості {норма рентабельності) та нараховують податок на додану вартість. Відпускну ціну одиниці продукції, що включає податок на додану вартість, розраховують за формулою:

Ц = (С + Н Ч С) Ч (1 + ПДВ),	(1.1)

де С - собівартість;

Н - норма рентабельності;

ПДВ - ставка податку на додану вартість (0,2, або 20%).

Витрати на виробництво та реалізацію продукції можна розподілити на змінні, постійні та напівзмінні.

До змінних витрат належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також витрати на обслуговування та управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні витрати розподіляють на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу: відпрацьованих годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо.

До постійних витрат відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом, витрати на реалізацію та збут, інші витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати характеризуються тим, що вони змінюються ступінчасто при збільшенні обсягів діяльності на певну величину. Прикладом може бути збільшення кількості автомобілів для перевезення при певному збільшенні обсягів виробництва та реалізації продукції [38, с.159-160].

При проведенні аналізу та плануванні витрат підприємства постійні й напівзмінні витрати об'єднують в умовно-постійні. Розподіл витрат на умовно-постійні та змінні здійснюється безпосередньо на підприємстві.

Аналіз структури умовно-постійних і змінних витрат дає змогу визначити так звану точку беззбитковості, що визначає мінімальний обсяг продукції, яку підприємству необхідно реалізувати, щоб його діяльність була беззбитковою. Залежно від того, лінійні чи нелінійні залежності використовують для опису змінних витрат, постійними чи змінними вважаються умовно-постійні витрати розрізняють лінійний та нелінійний аналіз беззбитковості.

Лінійний аналіз беззбитковості передбачає незмінну ціну реалізації продукції (Ц), постійну величину змінних витрат (Вз) на одиницю продукції, незмінну при будь-якому обсязі виробництва продукції величину умовно-постійних витрат (Вп). Виробнича діяльність буде беззбитковою, підприємство не отримуватиме ні прибутку, ні збитків, якщо витрати на виробництво та реалізацію продукції будуть дорівнювати виручці від реалізації. Кількість продукції (Кб), яка в цьому випадку буде реалізована, визначатиме точку беззбитковості.

Виходячи з того, що виручка від реалізації визначається виразом:

Ц Ч Кб, витрати - ВзКб + Вп, з рівності Ц Ч Кб = ВзКб + Вп

можна обчислити Кб:

Кб = Вп : (Ц - Вз),	(1.2)

На рис. 1.3 подано графічне визначення точки беззбитковості. Лінії 1, 2, 3, 4 відображують залежності постійних, змінних, сукупних витрат, а також виручки залежно від кількості реалізованої продукції К. Точка перетину лінії сукупних витрат та виручки визначає точку беззбитковості Кб. Заштриховані області відповідно визначають область збитків та прибутків і дають змогу розрахувати розмір прибутків (збитків) для конкретного значення кількості реалізованої продукції [51, с.278-279].

Рис. 1.3. Визначення точки беззбитковості: 1 - постійні; 2 - змінні; 3 - сукупні витрати; 4 - виручка від реалізації

Аналізуючи формулу (1.2) та лінії, показані на рис. 1.3, можна зробити висновок: чим більший розмір умовно-постійних витрат, пов'язаних з виробництвом конкретного виду продукції, тим більший обсяг продукції необхідно реалізувати з тим, щоб діяльність підприємства була беззбитковою.

Залежності для визначення точки беззбитковості насправді є нелінійними. Зі зростанням обсягів реалізації ціна, як правило, зменшується. Крім того, змінні витрати на одиницю продукції досить часто спочатку спадають до визначеного рівня, а потім поступово зростають, оскільки при зростанні обсягів виробництва може використовуватись застаріле обладнання, що викликає збільшення експлуатаційних і ремонтних витрат, а також додаткова оплата праці тощо. Лінія постійних витрат має ступінчастий характер, оскільки зростання постійних витрат відбувається в дискретні моменти часу.

Наведені вище особливості визначення окремих складових витрат використовують при проведенні більш докладного їх аналізу із застосуванням методики нелінійного аналізу беззбитковості. Такий аналіз з використанням досить складної й непростої у використанні методики має сенс лише в окремих випадках.

При цьому нерідко в результаті аналізу виявляються дві області збитковості, оскільки після проходження точки беззбитковості та області прибутків при значних обсягах реалізації продукції знову може мати місце збиткова діяльність (рис. 1.4) [51, с.314-315].

Рис. 1.4. Нелінійний аналіз беззбитковості: 1 - умовно-постійні; 2 -змінні; 3 - сукупні витрати; 4 - виручка від реалізації

У більшості випадків на практиці здійснюють лінійний аналіз беззбитковості. Такий аналіз, зокрема, проводять на початковому етапі розробки цінової політики підприємства при плануванні обсягів виробництва для отримання узагальнюючої картини та наближеного визначення необхідних для беззбиткової діяльності обсягів реалізації продукції. Лінійний аналіз є доцільним також при оцінці нових інвестиційних проектів, оскільки така оцінка завжди має наближений характер і в інших частинах має ще більшу невизначеність. Лінійний аналіз дає тим точніші результати, чим більшою є частка умовно-постійних витрат у загальному обсязі операційних витрат підприємства.

1.4 Оподаткування в системі управління прибутком підприємств

Податок на прибуток є одним з основних податків, що сплачуються підприємствами та іншими суб'єктами ринку. Об'єктом оподаткування згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» є прибуток, що визначається через поняття валових доходів та валових витрат, а не балансовий прибуток.

Валовий дохід підприємства є загальною сумою його доходів від усіх видів діяльності, отриманих чи нарахованих протягом, звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Валовий дохід включає:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, по слуг), а також доходи від продажу цінних паперів на вторинному ринку;

- доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

- доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих підприємству в звітному періоді;

- вартості матеріальних цінностей, переданих підприємству згідно з договорами схову та використаних ним у власному виробничому або господарському обороті;

- суми штрафів, неустойки або пені, одержаних підприємством, тощо.

До скоригованого валового доходу не входять:

- суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані чи нараховані підприємством у складі ціни реалізації продукції;

- суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів та обов'язкових платежів, що повертаються або мають бути повернені підприємству з відповідних бюджетів;

- суми коштів або вартість майна, що надходять підприємству у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

- суми одержаного емісійного доходу та кошти, отри мані від розміщення боргових зобов'язань;

- кошти або майно, які повертаються підприємству - власнику корпоративних прав, але не більше від їх номінальної вартості та інші [29, с.76-77].

Валові витрати є сумою будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються або виготовляються підприємством для їх подальшого використання в господарській діяльності.

До складу валових витрат включають:

- суми будь-яких витрат, сплачених або нарахованих підприємством протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції (з урахуванням обмежень, які наведено нижче);

- суми коштів або вартість майна, добровільно передані до бюджетів різних рівнів та до неприбуткових організацій, але не більш як 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

- суми коштів, внесені до страхових резервів у по рядку, передбаченому законодавством;

- суми внесених або нарахованих податків, зборів, обов'язкових платежів, що враховуються в складі операційних витрат підприємства;

- суми безнадійної заборгованості, а також суми заборгованостей, щодо яких закінчився строк позовної давності;

- суми витрат, пов'язаних із поліпшенням основ них засобів у межах, встановлених законодавством тощо.

Не входять до складу валових витрат витрати:

- на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності;

- сплату податку на прибуток, податку на нерухомість, а також інших податків, встановлених законодавством; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів, робіт чи послуг, придбаних підприємством;

- сплату штрафів, неустойки або пені;

- виплату дивідендів.

Не підлягають віднесенню до валових витрат також:

- суми збитків, понесених у зв'язку з продажем товарів або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним із підприємством особам;

- витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та інші [38, с.101-102].

Крім витрат, які завжди відносять до складу валових, розрізняють також витрати подвійного призначення, які можуть бути включені або не включені до складу валових витрат підприємства. Так, до валових витрат включають:

- витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності (на винахідництво й раціоналізацію, дослідно-експериментальні, конструкторські роботи, виготовлення моделей і зразків, придбання нематеріальних активів тощо);

- витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством;

- витрати, пов'язані з професійною підготовкою працівників підприємства;

- витрати на гарантійний ремонт, обслуговування або гарантійні заміни товарів, проданих підприємством, але не більш як 10% від сукупної вартості то варів, що були продані та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування;

- витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів щодо продукції, яка реалізується підприємством;

- витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання й розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів із рекламними цілями, але не більш як 2% від оподаткованого прибутку підприємства за попередній звітний період;

- витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, витрати зі зберігання, переробки, захоронення або ліквідації відходів від виробничої діяльності, очищення стічних вод тощо;

- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, крім витрат на придбання торгових патентів;

- витрати на відрядження працівників підприємства у межах фактичних документально оформлених витрат;

- процентні виплати за борговими зобов'язаннями, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства та інші [27, с.516-517].

При реалізації підприємством основних засобів та нематеріальних активів сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю відповідних об'єктів включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу - до валових витрат.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата списання коштів з банківських рахунків на оплату товарів, робіт, послуг або дата оприбуткування товарів (чи дата фактичного отримання підприємством результатів робіт, послуг).

Датою збільшення валового доходу вважається або дата зарахування коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається через зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат підприємства та суму амортизаційних відрахувань.

Прибуток оподатковується за ставкою 25% до об'єкта оподаткування і сплачується до бюджету щоквартально не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом. Протягом звітного кварталу підприємства сплачують до бюджету за перший і другий місяці кварталу авансові внески податку на прибуток. Надміру внесені до бюджету суми податку, зараховуються підприємству в рахунок наступних платежів або повертаються протягом визначеного періоду часу [13, с.117].

Метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку. Максимізація прибутку є одним із основних завдань фінансового менеджера, яке для свого вирішення потребує оптимальних рішень у сфері капітальних вкладень, управління структурою та вартістю капіталу, доходами і витратами, основним і оборотним капіталом. Стабільне зростання прибутку - це результат ефективного управління фінансами господарюючого суб'єкта в цілому. Тому управління прибутком можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні.

Управління прибутком у вузькому розумінні полягає:

- у збільшенні доходів підприємства;

- зменшенні витрат;

- формуванні та реалізації ефективної податкової політики;

- оптимальному розподілі прибутку.

Збільшення доходів підприємства можливе за рахунок розширення ринків збуту продукції та освоєння виробництва нових видів продукції. При цьому збільшення доходів за рахунок підвищення ціни реалізації продукції можливе лише при освоєнні нових видів продукції, які користуються підвищеним попитом у споживачів. При збільшенні обсягів реалізації продукції, як правило, ціна реалізації зменшується, а вигоду підприємство отримує переважно за рахунок зростання загального обсягу виручки від реалізації.

Зростання доходів підприємства насамперед забезпечується ефективною маркетинговою політикою та розробкою нових перспективних видів продукції, на які очікує споживач. Ці напрями діяльності не є безпосередньо напрямами фінансового менеджменту. Однак і маркетингові дослідження, і науково-технічні розробки потребують значних витрат, тому фінансові менеджери підприємства повинні знаходити оптимальне співвідношення між розміром таких витрат та можливою вигодою в результаті збільшення доходів, поліпшення конкурентної позиції підприємства на ринку, зростання його економічного потенціалу та фінансової стійкості. Для цього необхідно розробляти стратегії розширення виробництва, освоювати нові перспективні напрями діяльності та складати відповідно до цих стратегій бізнес-плани.

Зменшення витрат полягає насамперед у проведенні аналізу витрат. Аналізу підлягають склад та структура операційних витрат, зокрема виробнича собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут, основні складові виробничої собівартості, а також позаопераційні витрати. В результаті аналізу виявляють резерви скорочення матеріальних витрат, витрат на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих на виробництві, та працівників апарату управління [10, с.253].

Перед проведенням аналізу попередньо з'ясовують, які витрати значною мірою визначаються фінансовою політикою підприємства, а які переважно залежать від зовнішніх чинників. Враховують також характер виробництва, тобто матеріаломістким чи трудомістким воно є. Концентруючи увагу на найвагоміших складових витрат і тих, що переважно визначаються внутрішніми чинниками, фінансові менеджери підприємства визначають шляхи скорочення витрат, які не призводять до негативних наслідків, наприклад, зниження продуктивності праці, зростання підприємницьких ризиків загалом і ризиків в операційному циклі, зокрема зниження якості продукції тощо.

Формування та реалізація ефективної податкової політики сприяють зниженню податкового тиску, зменшенню обсягу податкових платежів, а отже, збільшенню обсягу фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємства та можуть бути використані для його подальшого розвитку. Оскільки податок на прибуток, з одного боку, є одним із основних податків, які сплачує підприємство, а з другого, - найбільш регульованим із боку підприємства, управління податками полягає переважно у формуванні ефективної політики щодо сплати податку на прибуток.

Податкова політика підприємства - це комплекс заходів, спрямованих на зменшення об'єкта оподаткування її формування грошового потоку податкових платежів, найбільш, сприятливого для підприємства. Оскільки податок на прибуток розраховується відносно прибутку, що залежить від валових витрат та обсягу амортизаційних відрахувань за звітний період, важливо проаналізувати склад і структуру як усіх витрат підприємства, так і валових витрат. Доцільно, щоб витрати, які здійснює підприємство в процесі функціонування, повністю або в переважній своїй частині належали до складу валових витрат, оскільки це зменшує об'єкт оподаткування і загальну суму податку на прибуток. Розмір витрат подвійного призначення, тобто тих, які лише частково входять до складу валових, слід оптимізувати так, щоб вигода, отримана підприємством у результаті здійснення таких витрат, перевищувала втрати від збільшення об'єкта оподаткування та зменшення чистого прибутку. Так само необхідно підходити до вибору методу нарахування амортизації, оскільки до валових витрат можуть бути віднесені амортизаційні відрахування тільки в розмірі, визначеному податковим законодавством [13; 29; 50].

Підприємство може в певних межах регулювати не тільки розмір податкових платежів, а й їх послідовність у часі. Так, певні витрати можуть бути здійснені раніше чи пізніше, доходи отримані із затримкою в часі або завчасно, що коригує величину податку на прибуток у відповідному періоді е бік збільшення чи зменшення. Такі управлінські рішення не змінюють загальної суми податку на прибуток, однак впливають на розмір окремих податкових платежів, що дає змогу більш ефективно управляти грошовими коштами підприємства.

Велике значення в процесі управління податками мають також пільги з оподаткування, на які може розраховувати підприємство і які може отримати згідно з чинним законодавством.

Для ефективного управління податками фінансові менеджери мають добре знати податковий та управлінський облік, а також законодавчу і нормативну бази.

У процесі управління прибутком велике значення має не тільки максимізація прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а й оптимальний його розподіл та використання. Підприємство, яке отримує стабільний прибуток, має забезпечувати за рахунок прибутку стійке економічне зростання. Підприємство, яке не може наростити за рахунок прибутку свій економічний потенціал, неефективно управляє процесами розподілу та використання прибутку, а отже, неефективно управляє прибутком у цілому [19, с.38-39].

В яких пропорціях і на які цілі буде використано прибуток, визначає фінансова політика підприємства. Частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, може бути спрямована на виплату дивідендів власникам-акціонерам та на інші цілі, не пов'язані з його фінансово-господарською діяльністю, наприклад, добровільні внески до благодійних фондів, безповоротна фінансова допомога іншим господарюючим суб'єктам тощо. Ця частина прибутку не збільшує фінансових ресурсів підприємства і не може бути використана для його економічного зростання. В умовах розвиненої ринкової економіки виплата дивідендів у визначеному розмірі є необхідним елементом фінансової політики підприємства, що забезпечує стабільний інтерес до нього з боку акціонерів та потенційних інвесторів і сприяє підтримці конкурентної позиції підприємства на належному рівні. В умовах перехідної економіки та недосконалої законодавчої бази підприємство залежно від його ринкової позиції та потреб у фінансових ресурсах може досить широко варіювати розмір дивідендних виплат, не побоюючись відпливу акціонерів.

Частина прибутку, що залишається після виплати дивідендів та використання на інші цілі, збільшує фінансові ресурси підприємства, а отже, його економічний потенціал. Прибуток частково направляється на збільшення резервного (якщо його розмір не досяг визначеного рівня) та статутного капіталу, а також може залишатись нерозподіленим. У будь-якому разі залишені в розпорядженні підприємства кошти інвестуються в оборотні або необоротні активи, які підприємство використовує надалі в процесі фінансово-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

1.5 Альтернативні рішення щодо управління використанням чистого прибутку підприємства

Критерії в організаційних моделях планування займають важливе місце, тому що дозволяють визначити напрямок і мету намічених робіт.

Вирішальним значенням для вироблення критеріїв є якість виробів. Проблема якості продукції в останні роки в повному розумінні слова придбала світове значення. Постійне підвищення вимог споживачів до якості продукції привело до того, що на споживчих ринках, крім ціни виробу, найважливішим фактором стала його якість. При цьому в конкурентній боротьбі перемагає не той, хто продає дешевше, а той, хто поставляє більш якісні вироби. Це об'єктивний наслідок досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і всезростаючих вимог подальшого розвитку суспільства.

Якість відбиває міру корисності виробів, сукупність властивостей, що визначають міру (ступінь) здатності виробу виконувати властиві йому функції. Таким чином, якість виробів визначається сукупністю його властивостей. При цьому якість не можна ототожнювати з фізичними властивостями виробу, як це звичайно роблять чисто з товарознавчої точки зору. Якість більш широке, насамперед, соціально-економічне поняття. Якість виробу формується на передвиробничому, виробничому і післявиробничому етапах його виготовлення.

На передвиробничому воно є сумарним результатом проектування, конструювання, моделювання, технологічних рішень і стандартизації, тобто якість, запропонована технічною документацією і нормами. Результат, отриманий після виробництва виробу, відображає міру виконання вимог до якості.

Післявиробничий етап відображає ступінь здатності виробу виконувати свої функції в умовах експлуатації в споживача. Рівень якості тут доповнюється оформленням, упакуванням, умовами складування і транспортуванням, торговим сервісом і післяпродажним обслуговуванням. Якість це широке й узагальнене поняття, що визначається сукупністю властивостей, якими воно виражається і виміряється. До числа найбільш розповсюджених критеріїв, що характеризують комплексне поняття якості, відносяться:

- технічні параметри включають такі фізико-хімічні поняття як точність, швидкість, продуктивність, маса, міцність, негнучкість, запах, смак, вміст білків, вітамінів й інших речовин у виробі;

- експлуатаційні властивості до них відносяться такі, як стійкість до зношування, простота експлуатації, безаварійність, ремонтопридатність (можливість швидко встановити й усунути неполадки), простота обслуговування, витрата енергії;

- довговічність на неї впливає фізичний і моральний знос. Технічні, виробничі, експлуатаційні й економічні параметри виробу істотно залежать від тривалості і доцільності його використання. Тому довговічність є важливою стороною якості виробу;

- надійність забезпечується в процесі виготовлення виробу наперед, у той час, як при контролі якості визначається її рівень уже після виготовлення продукту. Надійність виробу являє собою ймовірність його безаварійної роботи протягом визначеного, заздалегідь установленого терміну в даних умовах;

- безпека її значення відчутне при порівнянні зі зворотним явищем травматизмом, збитком від нього і наслідками;

- психологічні властивості до них відносяться, насамперед, відношення замовника до виробу, до його позитивних традиційних властивостей, фабричної марки товарного знаку даного виробу, його популярності;

- гігієнічні та ергономічні показники - відображають такі властивості виробу, як інтенсивність видаваного ним шуму, вібрація, виділення шкідливих речовин й інші показники, наприклад, відповідність виробу анатомічним і фізіологічним особливостям людини. При системній оцінці якості виробів, що є засобами праці у виробництві їх ергономічні аспекти є одними з вирішальних критеріїв [42, с.96-97].

Естетичні критерії якості, як, наприклад, відповідність кольору і форми, зовнішній вигляд, дизайн й інші естетичні й емоційні властивості важливі не тільки для товарів широкого вжитку, але й для виробів виробничого призначення.

Питання технічної естетики (дизайну) і ергономічні аспекти роблять значний емоційний вплив і на іншу сторону виробництва. Доведено, що колірне і загальне естетичне оформлення виробничого середовища працюючих веде до росту продуктивності їхньої праці на 12-15%, кількість браку скорочується на 25-35%, а травматизм на 20%.

Важливою стороною, що побічно відображає якість виробу, є сервіс послуг як торгового, так і експлуатаційного характеру. Недостатній сервіс стосовно багатьох вітчизняних експлуатованих виробів означає непряме зниження їхньої якості. У результаті частина виробів або залишається непотрібними, або проданими за ціною нижче встановленої.

Для управління виробництвом велике значення має встановлення зв'язків між якістю виробів і їх ціною. Відношення між показниками якості і цінами не є простою залежністю. Встановлено, що зниження якості на 10% стосовно світового рівня приводить до зниження ціни на 15-25%, погіршення параметрів якості на 15-25% викликає зниження цін на 40-50%, а зниження якості на 40-50% стосовно світового рівня взагалі виключає можливість продажу виробів на світовому ринку.

У той же час існує і зворотна залежність: підвищення якості на 10-20% у порівнянні зі світовим рівнем дозволяє підвищити ціну виробу на 30-40%.

Відмінними властивостями якості володіють харчові продукти, для яких крім органолептичних властивостей (смак, запах, зовнішній вигляд) важливим критерієм є живильна цінність і нешкідливість для здоров'я.

Зниження одного показника в харчових продуктах неможливо компенсувати підвищенням другого. Тому математично сукупна якість продукту виражається не сумою, а добутком усіх компонентів. Якщо один з них дорівнює нулю, то й загальна якість виробу буде дорівнювати нулю. Так, наприклад, якщо виріб не досягне параметрів, передбачених охороною здоров'я, вона у всіх випадках буде визнана непридатною для споживання [40, с.65].

У такий же спосіб необхідно деталізувати і поглиблювати критерії відновлення інших виробів. Однак, простого зіставлення з кращими вітчизняними й іноземними зразками для відновлення виробництва недостатньо.

Заміна виробів допускає і збільшення засобів, виділених на відновлення виробництва. Причому, мова йде не тільки про фінансові засоби, але й про можливості дослідницьких і проектних організацій, кількості й кваліфікації працівників, зайнятих передвиробничою підготовкою, а також виробничих, інвестиційних, будівельних та інших ресурсів.