Удосконалення інвестиційної діяльності торгівельного підприємства

* збалансованість інвестиційного процесу.

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важ-ливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можли-вими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та під-вищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Треба зміц-нити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов'я-заними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділи-ти розвитку соціально-побутової інфраструктури -- будівництву житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів і неухиль-ного підвищення ефективності їх праці. Втілення всіх складових проти-затратної концепції розвитку промислових комплексів забезпечить по-ступовий перехід до ефективного інвестування економіки України [9].

Процес розширеного відтворення основних фондів і виробничих потужностей в Україні реалізується за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих під-приємств, формування міжгалузевих народногосподарських і терито-ріально-виробничих комплексів. Ефективне збалансоване здійснення ін-вестиційного процесу відповідно до поставлених соціально-економічних цілей і завдань -- найважливіше джерело економічного зростання й під-вищення добробуту людей. Тому важливо забезпечити раціональне по-єднання інвестиційної стратегії й тактики, тобто шляхів досягнення за-гальної мети з конкретними рішеннями щодо її втілення на різних рівнях господарського управління.

Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі потуж-ності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Багатогранні аспекти такої діяль-ності опрацьовуються за допомогою безперервного інвестиційного пла-нування, яке охоплює різні проміжки часу. Стратегічні й тактичні ці-лі підприємства взаємопов'язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, середньострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на 1-3 роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності. Динамізм і мінливість економічних ситуацій, що характерні для вільного підприємництва, підтримують рівновагу ринку в цілому, але вони ж зумовлюють періодичне коригування інвестиційних планів. Про-цес цей природний; він відображає суть нових функцій вищого керівни-цтва -- управління підприємством замість вирішення оперативних кон-трольно-розподільних питань [17].

Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук і фор-мування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. До вирішення таких склад-них і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених -- спеціалістів у цій галузі наукових і практичних знань. Пра-вильність прийнятих науково-технічних рішень, пов'язаних із практич-ними можливостями, підтвердиться тривалим благотворним впливом інвестицій на виробництво та збут продукції, збільшенням прибутку підприємства.

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість [7]. Подальша мета -- збіль-шити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, по-ліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створи-ти нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікацій-них показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої сус-пільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно, проте вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємст-ва і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень.

Формування сприятливого інвестиційного клімату дуже залежить від законодавства. Зовсім не дивно, що понад 80 відсотків опитаних інвесторів вказують, що головною перешкодою в їхній роботі є недосконалість законів. Ця недосконалість значно посилюється численними підзаконними актами - інструкціями та роз'ясненнями контролюючих органів, які дуже часто спотворюють суть законів. Це викликає ще більші нарікання інвесторів.

Тому для формування сприятливого інвестиційного клімату на загальнодержавному рівні слід перейти від декларування потреб країни в інвестиціях до конкретних заходів. На законодавчому рівні першочерговими кроками мають бути якнайшвидше проведення податкової реформи, яка нарешті зрушила з мертвої точки, завершення пенсійної реформи та формування інвестиційних пенсійних фондів. Давно назріла також потреба в таких принципово важливих для інвесторів законах, які посилюють захист їх прав, відкривають можливості інвестування капіталу та забезпечення його повернення. Це стосується насамперед законів "Про державну програму приватизації", "Про кредит", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про валютне регулювання", "Про акціонерні товариства", "Про реєстрацію прав власності" та інші [11].

Гостро назріла необхідність підвищення рівня капіталізації вітчизняних підприємств і спрямування частини неоподаткованих прибутків на інвестиційно-інноваційні цілі. Досі немає механізмів реалізації законів про концесії, про угоди про розподіл продукції та про фінансово-промислові групи.

Як повідомляє Держкомстат України, у січні-вересні 2004 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1321,0 млн. дол. США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД - 51,9 млн. дол. (3,9% до загального обсягу), з інших країн світу - 1269,1 млн. дол. (96,1%). Нерезидентами вилучено капіталу на 277,6 млн. дол.

Основними формами залучення капіталу залишаються грошові внески, які склали 807,9 млн. дол. (61,2% вкладеного обсягу), та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 386,3 млн. дол. (29,2%).

Приріст іноземного капіталу у січні-вересні 2004 року склав 1004,6 млн. дол. (14,9% до обсягів на початок року). Інвестиції надходили переважно з Кіпру (19,6% обсягу приросту), Німеччини (10,9%), Сполученого Королівства (10,8%), Віргінських островів, Британських (10,7%), Нідерландів (7,1%), Швейцарії (5,6%) та Австрії (5,6%).

У звітному періоді найбільші обсяги приросту капіталу спостерігались на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в торгівлі - 259,0 млн. дол., фінансової діяльності - 145,2 млн. дол., харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів - 124,7 млн. дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 жовтня 2004 року становив 7761,5 млн. дол., що складає 163 долара на одного мешканця.

Рисунок 1.7 Прямі інвестиції нерезидентів в економіку України.

Інвестиції надійшли зі 117 країн світу, при цьому на 9 з них припадає майже три чверті загального обсягу прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами української економіки є:

- Кіпр - 1092,9 млн. дол. (14,1% загального обсягу);

- США - 1054,6 млн. дол. (13,6%);

- Сполучене Королівство - 809,0 млн. дол. (10,4%);

- Німеччина - 551,3 млн. дол. (7,1%);

- Нідерланди - 530,9 млн. дол. (6,8%);

- Віргінські острови, Британські - 475,0 млн. дол. (6,1%);

- Російська Федерація - 427,9 млн. дол. (5,5%);

- Швейцарія - 377,3 млн. дол. (4,9%);

- Австрія - 308,5 млн. дол. (4,0%).

Майже половину усіх іноземних інвестицій отримали підприємства промисловості - 3696,1 млн. дол. Інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства швидко-окупних видів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво в торгівлі - 1241,3 млн. дол. (16,0% загального обсягу інвестицій) і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів - 1131,2 млн. дол. (14,6%). Не залишаються поза увагою у нерезидентів підприємства машинобудування, в які вкладено 650,7 млн. дол. (8,4%), транспорту і зв'язку - 563,6 млн. дол. (7,3%), металургії та оброблення металу - 502,6 млн. дол. (6,5%), хімічної та нафтохімічної промисловості - 348,9 млн. дол. (4,5%), а також організації, що здійснюють фінансову діяльність - 649,0 млн. дол. (8,4 %), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 475,5 млн. дол. (6,1%).

Іноземні інвестиції вкладено у 10046 підприємств України. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій займають м. Київ - 2487,8 млн. дол. (3702 підприємства та 32,1% обсягу іноземного капіталу), Дніпропетровська - 637,5 млн. дол. (536 та 8,2%), Запорізька - 482,6 млн. дол. (255 та 6,2%), Одеська - 477,7 млн. дол. (627 та 6,1%), Донецька - 474,5 млн. дол. (340 та 6,1%), Київська - 453,0 млн. дол. (285 та 5,8%), Харківська - 393,1 млн. дол. (373 та 5,1%), Львівська - 338,6 млн. дол. (1079 та 4,4%) області та Автономна Республіка Крим - 287,7 млн. дол. (216 та 3,7%).

Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 жовтня 2004 року склала 459,1 млн. дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру - 107,2 млн. дол., США - 83,9 млн. дол., Сполученого Королівства - 58,0 млн. дол., Польщі - 43,6 млн. дол., Німеччини - 42,8 млн. дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, включаючи позичковий капітал, на 1 жовтня 2004 року становив 8220,7 млн. дол.

Портфельні інвестиції нерезидентів, що входять до статутного фонду підприємств України, становлять 290,5 млн. дол.

У січні-вересні 2004 року з України в економіку інших країн світу спрямовано 2,9 млн. дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно грошовими внесками - 2,8 млн. дол. (97,7%) [11].

Рисунок 1.8 Прямі інвестиції з України.

1.5. Оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності

підприємства

Розрахунок показ-ників ефективності майбутніх інвестицій є заключним етапом складання фінансового плану діяльності підприємства. Це дуже важлива, відповідаль-на та складна робота. Важливість її полягає в тому, що кожний інвестор хоче мати хоча б приблизне уявлення про результати, які будуть отримані в результаті реалізації інвестиційного проекту. Проекти, які не давати-муть відповідного ефекту, є безперспективними і тому ніхто не вклада-тиме в них кошти.

Необхідно обґрунтувати показники ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності, урахувати всі фактори, які можуть впливати на ефективність проекту, оцінити можливі ризики. Значна відмінність між прогнозованими і фактичними результатами може призвести до конфліктних ситуацій між учасниками інвестиційного проекту, втрати запланованих доходів, а найгірше -- вкладених капіталів.

Складність розрахунку ефективності майбутніх інвестицій зумовлю-ється тим, що дуже важко правильно оцінити всі сторони інвестиційної діяльності як на етапі здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного проекту, точно спрогнозувати й досягти високого ступе-ня достовірності інформації. Крім того, існує кілька методик визначення ефективності інвестиційної діяльності [8].

Як відомо, під ефективністю розуміють співвідношення результатів і затрат на їх досягнення. В інвестиційній діяльності економічну ефективність визначають шляхом порівняння результатів, одержаних у процесі експлуатації об'єктів інвестування, і сукупних затрат на здійснення інвестицій.

У вітчизняній економіці дотепер традиційно використовують два по-казники для оцінювання ефективності капітальних вкладень -- коефі-цієнт ефективності (Е) та обернений до нього показник -- період окуп-ності (По), які розраховують так:

Е = , (1.1)

По = , (1.2)

де П -- середньорічний прибуток у період експлуатації об'єктів інвесту-вання; К -- сума капіталовкладень у ці об'єкти (сума інвестицій).

Застосування цих показників для оцінювання ефективності інвестицій в умовах ринкової економіки дає змогу виявити їх істотні недоліки. Основний недолік даної методики полягає в тому, що вона не враховує фактор часу. Як відомо, інвестиційний цикл -- це довготривалий процес, який охоплює періоди здійснення інвестицій та експлуатаційний, тобто час повернення вкладених капіталів. Інвестиційний лаг може тривати роками. За цей час в економіці країни можуть відбуватися важливі процеси, що спричинюються економічним спадом, інфляцією або розвитком. Крім того, слід ураховувати, що вкладені кошти могли б дати певний ефект, якби їх використали в іншій сфері діяльності, наприклад як депозитний вклад у банку. Ця методика не передбачає приведення майбутнього ефекту до теперішньої вартості вкладених капіталів.

Другий істотний недолік традиційного способу оцінювання ефективності капітальних вкладень полягає в тому, що за основне джерело повернення вкладеного капіталу беруть тільки прибуток. Проте серед основних джерел фінансування інвестиційної діяльності особливо важливими є амортизація та повне відновлення основних засобів.

Тому, вибираючи методи оцінювання ефективності інвестиційних про-ектів, слід звертатися до зарубіжної практики [9].

Найпоширенішим є метод оцінювання ефективності інвестицій за до-помогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із су-ми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому суму грошового потоку й капіталовкладень необхідно при-вести до теперішньої їх вартості.

До показників, які використовують для визначення ефективності інве-стицій, належать сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності, період окупності та внутрішня норма дохідності.

Чистий приведений дохід -- це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, що визначається за формулою:

ЧПД = ГПт - ІК, (1.3)

де ГПт -- сума грошового потоку, приведена до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування); ІК -- сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

Приведення грошового потоку до його теперішньої вартості здійсню-ють методом дисконтування, використовуючи складні проценти. Тепе-рішню вартість грошового потоку за наведеною методикою можна роз-рахувати так:

ГПт = , (1.4)

де ГПм -- майбутня вартість грошового потоку; і -- відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; п -- кількість періодів (місяців, кварталів, років) з початку інвестиційного циклу.

Грошовий потік охоплює чистий прибуток та амортизацію за весь період експлуатації. Якщо цей період визначити важко, то для розрахунків беруть період 5 років.

Дисконтна ставка -- це відсоткова ставка, застосування якої у процесі дисконтування дасть змогу привести майбутню вартість грошового пото-ку до теперішньої [13]. Це дуже важливий і складний показник. Визначають його з урахуванням таких факторів:

* середньої реальної депозитної або кредитної ставки за грошовими вкладами у банки;

* темпу інфляції, що передбачається на період.

Реальну ставку відсотка з урахуванням цього фактора визначають так:

ір = і-Т, (1.5)

де і -- номінальна ставка відсотка; Т -- темп інфляції.

Що вищий темп інфляції, то вищою має бути ставка відсотка, яка могла б компенсувати інвестору втрачений дохід у вигляді:

* "премії від інфляції";

* премії за ризик. Загальна відсоткова ставка має враховувати ступінь ризику інвестицій і компенсувати можливі втрати від нього у вигляді "премії за ризик". За більш ризикових об'єктів інвестування слід відповідно збільшувати ставку відсотка;

* премії за низьку ліквідність (встановлюючи ставку відсотка, не-обхідно враховувати й компенсувати у вигляді додаткового доходу можливі втрати інвестора від зниження ліквідності інвестицій).

Чистий приведений дохід не може бути від'ємним, бо в цьому разі зроблені інвестиції не принесуть доходу і будуть збитковими.

Індекс дохідності -- це відносний показник, що характеризує ефективність інвестицій. Він визначається відношенням суми грошового потоку, приведеної до теперішньої вартості, до суми інвестиційних коштів:

, (1.6)

Індекс дохідності не може бути менший за одиницю (такий проект є неефективним, і його слід відхилити).

Чистий приведений дохід та індекс дохідності перебувають у прямій залежності. Зі збільшенням абсолютної суми чистого приведеного доходу підвищується й індекс дохідності, тому на практиці можна розрахува-ти лише один із зазначених показників. Проте порівнюючи кілька інвес-тиційних проектів, доцільно розраховувати обидва показники з метою глибшого вивчення наявних проектів і вибору найкращого.

Період окупності -- найпоширеніший з показників оцінювання ефек-тивності інвестицій. Він допомагає відповісти на питання, за який пері-од вкладені кошти повернуться до інвестора. Період окупності розрахо-вують за формулою

, (1.7)

де ГПС -- середня сума грошового потоку в теперішній вартості в конк-ретному періоді (у разі короткострокових інвестицій цей період може тривати один місяць, а в разі довгострокових -- один рік).

На практиці використовують також дещо модифіковані способи виз-начення періоду окупності:

, (1.8)

або

, (1.9)

де ГПj -- обсяг грошового потоку в j-му періоді;

ГПn -- обсяг грошово-го потоку в n-му періоді, коли його наростаюча сума досягне розмірів вкладених інвестицій;

i-- дисконтна ставка для приведення грошового потоку до теперішньої вартості;

п -- порядковий номер періоду (року, кварталу, місяця), в якому сума дисконтованого грошового потоку, включаючи грошові потоки за всі попередні роки, уперше перевищить розмір інвестицій.

За допомогою зазначених методів можна розраховувати період окуп-ності згідно із сумами грошового потоку кожного періоду (у першому ви-падку без дисконтування майбутньої вартості, у другому -- з урахуван-ням дисконтних ставок і приведенням грошового потоку до теперішньої вартості) [13].

Внутрішня норма дохідності у розрахунках -- новий і найскладніший показник. Цей показник характеризує рівень дохідності конкретного ін-вестиційного проекту (у відсотках) у формі дисконтної ставки в розмі-рах, за яких майбутній обсяг грошового потоку приводиться до теперіш-ньої вартості вкладених інвестицій. Іншими словами, внутрішню норму дохідності можна охарактеризувати як дисконтну ставку, за якої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю.

Внутрішню норму дохідності як показник використовують здебільшо-го для порівняльного оцінювання ефективності інвестицій. Порівнюючи два і більше проектів, можна вибрати варіант, який забезпечує найвищий рівень дохідності.

Розділ 2

2 Методика виконання економічних розрахунків на торгівельному підприємстві

2.1 Зміст господарської ситуації

Відомі наступні дані про діяльність торгівельного підприємства в 2005 році. Здійснюється торгівля трьома видами товарів: К, Л і М. Купівельна вартість товарів складала: по товарах виду К - 333 гривні за штуку, по товарах виду Л - 53 гривні за квадратний метр, по товарах виду М - 1033 гривень за штуку. Протягом року вказані товари реалізувались торгівельним підприємством за стабільними цінами при такому рівні торгівельної націнки: товари виду К - 33%, товари виду Л ? 43%, товари виду М - 13%. В 2005 році торгівельне підприємство реалізувало покупцям 533 штук товарів виду К, 633 квадратних метрів товару виду Л і 433 штук товарів виду М.

Облікова чисельність персоналу торгівельного підприємства складала: з 1 січня 2005 року по 25 вересня 2004 року - 5 осіб а з наступної дати до кінця 2004 року - 6 осіб. Рівень витрат обігу складає 5,33%. Торгівельні площі складають 153 м2. Вартість основних фондів торгівельного призначення станом на початок року 33300 грн., станом на кінець року 323300 грн. Залишки оборотних засобів торгівельного підприємства в 2005 році складали станом: на початок року 13300 грн., на початок другого кварталу 13330 грн., на початок третього кварталу 14233 грн., на кінець року 12333 грн. Питома вага товарних запасів у вартості оборотних засобів складає 40%.

Підприємство займалося лише торгівельною діяльністю і ставка податку на прибуток 25%.

2.2 Завдання

Основними завданнями комплексу економічних розрахунків на торгівельному підприємстві є визначення:

1. Товарообороту в купівельних цінах;

2. Реалізаційної вартості товарів кожного виду;

3. Товарообороту в реалізаційних цінах;

4. Валового доходу;

5. Рівня валового доходу;

6. Витрат обігу;

7. Показників продуктивності праці виходячи з товарообороту і виходячи з валового доходу;

8. Показників ефективності використання основних фондів торгівельного призначення, які можливо визначити по наведених вихідних даних;

9. Показників ефективності використання оборотних активів, які можливо визначити по наведених вихідних даних;

10. Показників товарооборотності;

11. Прибутку від реалізації товарів, чистого прибутку;

12. Середнього по торгівельному підприємству рівня торгівельної націнки;

13. Показників рентабельності діяльності торгівельного підприємства.

2.3 Економічні розрахунки на умовному торгівельному підприємстві

Визначення товарообороту в купівельних цінах

Товарооборот в купівельних цінах ТОк - це сума вартості усіх товарів в купівельних цінах:

, (2.1)

де Цкj - купівельна вартість певного товару;

np - кількість проданого товару.

Визначення реалізаційної вартості товарів кожного виду

Реалізаційна вартість товару Црі визначається за формулою:

, (2.2)

де РТН - рівень торгівельної націнки певного товару .

Визначення товарообороту в реалізаційних цінах

Товарооборот в реалізаційних цінах ТОр - це сума вартості усіх товарів в реалізаційних цінах:

(2.3)

Визначення валового доходу

Валовий дохід торгівельного підприємства ВДТП - це різниця між товарооборотом в реалізаційних цінах і товарооборотом в купівельних цінах:

. (2.4)

Результати розрахунків товарообороту і валового доходу наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Товарооборот і валовий дохід торгівельного підприємства у звітному році.

Структура валового доходу за видами товарів, які реалізує дане торгівельне підприємство, зображена на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 Структура валового доходу даного торгівельного підприємства.

Визначення рівня валового доходу

Рівень валового доходу РВД - це відношення валового доходу торгівельного підприємства до товарообороту в реалізаційних цінах:

(2.5)

.

Визначення витрат обігу

Рівень витрат обігу визначається за формулою:

, (2.6)

де ВО - витрати обігу;

РВО - рівень витрат обігу.

Звідси витрати обігу визначаються:

(2.7)

Визначення показників продуктивності праці виходячи з товарообороту і виходячи з валового доходу

Продуктивність праці ППТО, виходячи із товарообороту, визначається за формулою:

, (2.8)

а виходячи із валового доходу:

, (2.9)

де ЧСО - середньооблікова чисельність персоналу за рік.

Визначення середньооблікової чисельності персоналу за рік.

, (2.10)

де Чсо мі - середньооблікової чисельності персоналу в кожному місяці.

Облікова чисельність персоналу торгівельного підприємства складала:

з 1.01.04 по 25.09.04 - 5 осіб, а з 26.09.04 до 31.12.05 року - 6 осіб. Середньооблікова чисельність персоналу за вересень становить:

Тоді середньооблікова чисельність персоналу за рік становить:

Отже продуктивність праці виходячи із товарообороту становить:

,

а продуктивність праці виходячи валового доходу становить:

Визначення показників ефективності використання основних фондів торгівельного призначення, які можливо визначити по наведених вихідних даних

Основним показником ефективності використання основних фондів торгівельного призначення є фондовіддача Фв, яка визначається:

, (2.11)

де ОФсер - середня вартість основних фондів, яка визначається за формулою:

, (2.12)

де ОФпоч. - вартість основних фондів на початок року;

ОФкін. - вартість основних фондів на кінець року.

Отже,

Визначення показників ефективності використання оборотних активів, які можливо визначити по наведених вихідних даних

Основними показниками, що характеризують ефективність використання оборотних активів є:

Коефіцієнт оборотності оборотних активів визначається:

, (2.13)

де ОАсер. - середня за рік вартість оборотних активів підприємства в грн. вона визначається за формулою:

, (2.14)

де ОАпоч. - вартість оборотних активів станом на початок року в грн;

ОАкін. - вартість оборотних активів станом на кінець року в грн;

ОА2кв. ОА2кв. ОА2кв. - вартість оборотних активів станом на початки відповідно другого, третього і четвертого кварталів в грн. і дорівнює:

.

Тоді коефіцієнт оборотності оборотних активів дорівнює:

.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів характеризує скільки оборотів здійснили оборотні активи за відповідний період та яку виручку від реалізації товарів одержало торгівельне підприємство в гривнях у розрахунку на одну гривню вартості його оборотних активів.

Тривалість одного обороту оборотних активів визначається за формулою:

, (2.15)

де Д - кількість днів в періоді, що розглядається (рік - 360 днів).

Коефіцієнт завантаження (залучення) оборотних активів визначається за формулою:

, (2.16)

Коефіцієнт завантаження оборотних активів характеризує: оборотні активи якої вартості в гривнях використовується для реалізації товарів на суму одна гривня.

Кожне підприємство прагне:

а) збільшувати коефіцієнт оборотності оборотних активів і рентабельність оборотних коштів;

б) зменшувати тривалість одного обороту оборотних активів і коефіцієнт залучення оборотних коштів.

Визначення показників товарооборотністі

До показників товарооборотністі відносяться:

а) товарооборотність в кількості оборотів, що характеризує скільки оборотів здійснюють кошти, які вкладені в товарні запаси, за відповідний період, та на яку суму продає товарів торгівельне підприємство в гривнях у розрахунку на одну гривню вартості його товарних запасів, що визначається за формулою:

, (2.16)

де ТЗсер. - середньорічна величина товарних запасів в гривнях, що визначається: , (2.17)

де ПВтз - питома вага товарних запасів у вартості оборотних запасів;

Отже, товарооборотність в кількості оборотів становить:

б) товарооборотність в днях обороту ТДО, що характеризує на скільки днів торгівлі вистачить підприємству середнього товарного запасу та скільки днів триває один обіг коштів, які вкладені в товарні запаси, та визначається за формулою:

. (2.18)

Отже,

Кожне торгівельне підприємство прагне збільшувати показник товарооборотності в кількості оборотів і оптимізувати показник товарооборотності в днях обороту .

Визначення прибутку від реалізації товарів, чистого прибутку

Прибуток від реалізації товарів визначається вирахуванням із валового доходу торгівельного підприємства ВДТП витрат обігу ВО :

(2.19)

Чистий прибуток визначається вирахуванням із прибутку від реалізації товарів (Преал.) податку на прибуток:

, (2.20)

де ПНП - податок на прибуток, який визначається:

,

де СПНП - ставка податку на прибуток (25%)

Визначення середнього по торгівельному підприємству рівня торгівельної націнки

Середній рівень торгівельної націнки по торгівельному підприємству визначається за формулою:

(2.21)

Визначення показників рентабельності діяльності торгівельного підприємства

Основними показниками рентабельності діяльності торгівельного підприємства є:

а) рентабельність товарообороту, яка визначається за формулою:

(2.22)

б) рентабельність витрат обігу, яка визначається за формулою:

(2.23)

в) рентабельність оборотних активів, яка визначається за формулою:

(2.24)

г) рентабельність торгівельних площ, яка визначається за формулою:

, (2.25)

де Sторг - торгівельні площі торгівельного підприємства

Таблиця 2.2

Зведені розрахункові показники діяльності даного умовного підприємства

Продовження таблиці 2.2

Порядок розрахунку економічних показників діяльності даного умовного підприємства, формули та пояснення наведені з літератури [4-7]. Результати діяльності торгівельного підприємства зображені графічно у вигляді діаграм в додатках А, Б, В.

ВИСНОВКИ

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість [7]. Подальша мета -- збільшити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, поліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створити нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікацій-них показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої суспільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно, проте вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємства і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень.

При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення іноземних інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні іноземних інвестицій пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню іноземних інвестицій перешкоджають нерозвиненість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення іноземних інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів - з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;

надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут:

створення привабливого інвестиційного клімату;

створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування [11].

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

* важливість галузі -- значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

* характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

* рівень державного втручання в розвиток галузі -- низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

* соціальна значущість сфери діяльності -- кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

* фінансові умови роботи галузі -- рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань, грошових заощаджень, заощаджень громадян і юридичних осіб), позичених фінансових коштів інвесторів (облігаційних позик, банківських та бюджетних кредитів), залучених фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб), а також бюджетних інвестиційних асигнувань.

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної по-літики країни здійснюється державне регулювання інвестиційної діяль-ності. Воно визначається планами й програмами розвитку народного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрямки, і насамперед у соціальну сферу, технічне вдосконалення виробництва, впровадження відкриттів і винаходів.

Велике значення, особливо в умовах різноманітності форм власності, мають гарантії прав і захист інвестицій. В основі законодавства про інвестиційну діяльність держава повинна гарантувати стабільність прав суб'єктів цієї діяльності. У разі прийняття державними органами актів щодо прав інвесторів і учасників інвестиційної діяльності завдані їм збитки (у тому числі неодержані доходи) відшкодовуватимуться цими органами за рішенням суду чи арбітражу.

Основними перспективними напрямами інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності є такі:

* поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

* удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в них питомої ваги устаткування й відповідно скорочення будівельно-монтажних робіт;

* зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду істотного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого споживання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості);

* пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;

* збільшення обсягів капітальних вкладень в реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорони здоров'я, освіти тощо);

* збалансованість інвестиційного процесу.

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Найпоширенішим є метод оцінювання ефективності інвестицій за допомогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому суму грошового потоку й капіталовкладень необхідно привести до теперішньої їх вартості.

До показників, які використовують для визначення ефективності інвестицій, належать сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності, період окупності та внутрішня норма дохідності.

Отже, в курсовій роботі:

· проведено дослідження економічної сутності інвестицій та наведено основні поняття інвестиційної діяльності;

· сформульовано принципи управління інвестиційною діяльністю та порядок формування інвестиційної стратегії;

· наведено характеристику стадій інвестиційного процесу;

· зроблено аналіз перспективних напрямків розвитку інвестиційної діяльності в Україні;

· наведено методи оцінки економічної ефективності інвестиційної діяльності підприємства;

· розраховано за вихідними даними про діяльність торгівельного підприємства наступні показники: товарооборот в купівельних і реалізаційних цінах, реалізаційну вартість товарів кожного виду, валовий дохід та його рівень, витрати обігу, показники продуктивності праці, ефективності використання основних фондів та оборотних активів, товарооборотністі, рентабельність діяльності торгівельного підприємства, прибуток.

Аналізуючи отримані результати можна зробити висновок, що валовий дохід даного умовного торгівельного підприємства в 2004р. становив 131145грн. Прибуток від реалізації товарів - 89066грн., в тому числі чистий прибуток - 66799грн. Отже, дане торгівельне підприємство є прибутковим.

Дані, одержані при виконанні курсової роботи можуть бути використані в діяльності торгівельного підприємства.

ДОДАТКИ

Додаток А

Діаграма обсягів продажу товарів за видами

Додаток Б

Діаграма валового доходу торгівельного підприємства за видами товарів

Додаток В

Діаграма реалізаційної вартості товарів за видами

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Страницы: 1, 2