Вступ
„Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, що можна застосувати напряму у хазяйській політиці. Вона скоріш є засобом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею” (Джон Мейнард Кейнс).

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.

Знання з економіки потрібні кожній людині не менше, ніж знання з хімії чи фізики, географії чи біології. Ми живемо у світі економічних явищ. Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з економічними явищами і змушена оперувати низкою економічних категорій: товар, гроші, ціна, ринок, зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит, дефіцит, інфляція, кредит, платежі, податки тощо.

В даній курсовій роботі, я розгляну сутність та функції грошей. Ця тема є актуальною, адже економіка є наукою про ведення господарства, операції з яким на пряму пов`язані з грошима. Ринкову економіку неможливо уявити без розвинутої грошової системи з різноманітними механізмами регулювання грошового обігу, грошової маси, валютного регулювання. Тому з'ясування сутності і функцій грошей передбачають всебічний розгляд і простеження існуючих теорій, концепцій щодо вирішення цих питань, систематизацію і аналіз усіх теорій для полегшення вивчення такої складної категорії, як гроші. Проблема суті сучасних грошей набула особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її. А це особливо важливо у період трансформації економічної системи України. Також питання грошей під час та після фінансової кризи та інфляцій.

Метою моєї курсової роботи є дослідження грошей за допомогою класичних та сучасних теорій, а також їх функція, як загального еквіваленту. Також є важливим засвоєння теоретичного матеріалу за для кращого знання та вміння користуватися ними в економічному та повсякденному житті.

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей. Гроші як товар особливого роду
Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з'явилася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вартості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості - це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а товар А - в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості.

Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність - вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу - гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї - метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю - безпосередньо суспільною працею. В цьому випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-еквівалента відбиває свою протилежність.

Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Її можна виразити так:

х товару А = у товару В, або = z товару С, або = q товару D, або = п товару Е.

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.

Повна, або розгорнута, форма вартості - це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі властиві міновому господарству як специфічній історичній формі догрошового обміну і створюють труднощі у відносинах товаровиробників. До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, різнорідний характер таких еквівалентів. Наприклад, вартість м'яса виражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідності попиту і пропозиції на конкретному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте, зумовленість пропорцій обміну Значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності.

Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв'язує суперечності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. Їх розв'язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших - хліб (зерно), в третіх - хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вартості, яка може бути представлена так:

х товару А, у товару В, z. товару С, q товару D. = п товару Е

Отже, загальна форма вартості - це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства - супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид - худоба, хутро, раби - змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однорідність (наприклад, хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль тощо).

В решті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно - від загальної форми вартості до грошової.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості. Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні - у Стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались на рубежі III і II тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес (VII ст. до н. е.).

Слово "монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е. В Римі при її храмі (Юнони - Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Англійська грошова одиниця фунт стерлінгів раніше була повноваговим фунтом срібла, про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане в основних країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше - в Німеччині, в Росії - лише в кінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р.

Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. Це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального еквівалента.

Золото - товар, але як гроші - незвичайний. Монопольне виконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.

Золото як гроші, поряд із своєю звичайною споживною вартістю, набуває додаткової споживної вартості, пов'язаної з його унікальними природними властивостями. Ця додаткова споживна вартість полягає в здатності грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживну вартість.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші - це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду з 1 квітня 1978 р. золото вилучено з грошового обігу і скасовано грунтування на ньому офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залишатись особливим товаром, який легко конвертується в будь-яку валюту. За останню чверть століття (1971-1995 рр.) світові ціни на зливкове золото зросли на вільних ринках більш як у 10 разів. Це підняло прибутковість існуючих золото-розробок та дало змогу поновити розробки, раніше не рентабельні. В результаті різко зріс видобуток золота у світі.

Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші - це загальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювались безпосередньо ТТ. потім такий обмін став майже неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін ТТек. - Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, срібло, золото. Це вже були локальні, регіональні або тимчасові гроші. Гроші за їх глибинною сутністю - це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші як вартість - це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою ТГТ. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.

2. Функція грошей як загального еквівалента. Грошові агрегати
Еволюція форми вартості протягом довгого історичного періоду привела до виникнення грошей. З цієї точки зору, гроші - це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром - грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

Ціна - це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін є долар, який втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових одиниць (ґ. о.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувала ваговий зміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою ТГТ, де Т - товар, Г - гроші. Цей процес включає. два протилежних акти - продаж товару за гроші (ТГ)

і купівлю товару на гроші (ГТ), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою ТТ) до товарного обігу за допомогою грошей (ТГТ) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обмінюються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі також стає непотрібним. На одержані за проданий товар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної в драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая - онука Чингісхана.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці XVII - на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716 - 1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатів під час французької революції та в перші роки після неї (1789-1797 рр.).

Паперові гроші функціонували у вигляді "континентальних" грошей у США з 1775 по 1780 р., так званих грінбеків - у 1861 - 1879 рр., не розмінюваних на золото банкнот в Англії - в 1797 - 1815 рр. В Австрії паперові гроші розповсюджуються з 1762 р., в Росії - з 1769, в Італії - з 1866, в Пруссії - з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Оскільки гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель - це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошове зобов'язання. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.

Обліком векселів займаються банки, фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

Банкнота - це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти - важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні - з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як запільний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом, світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, метало-карбований і емісійний. До товарно-лічильного загального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, худоба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продуктами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше - і з металами. Метало-карбований тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, а емісійний - різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.

У сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента - депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках і електронних грошах.

Грошові агрегати

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи.

Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси.

Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу. Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб`єктів економічного обороту у населення, підприємств, їх об`єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб`єктів.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу.

Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він ґрунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів - М1, М2, М3 та інші.

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;

3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

Агрегат М1 - це грошова маса у вузькому розумінні. До нього відносяться найбільш ліквідні форми грошей - готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном “готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватись з боргами, або “готівка” - це сукупність платіжних засобів випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати, що центральні банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.

Вклади до запитання (депозитні гроші) - це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія - тільки ті депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше, вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.

Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які представляють собою “майже гроші" - це активи, які не виконують повністю усі функції, що властиві грошам.

Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.

Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3М1) - це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти.

В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше пов`язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон`юнктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим об`єктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об`єктом регулювання грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати: М0 = готівка (гроші поза банками). М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах. М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження). М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Грошова маса в обігу України (2007 рік).

У січні - лютому 2007 року за умов збереження тенденції прискорення темпів економічного розвитку Національний банк України продовжував проводити політику, спрямовану на збереження сприятливих умов для кредитної підтримки банківською системою процесів економічного розвитку з одночасним запобіганням утворенню монетарних ризиків для цінової стабільності.

На 01.03.2007 р. обсяг грошової маси в обігу (М3) становив 261.3 млрд. грн., або був на 0.1% більшим, ніж на початок року (в тому числі

в іноземній валюті - на 4.9%, у національній валюті - зменшився на 1.7%). За цей період змінилася структура грошової маси за видами валют: частка грошової маси в національній валюті знизилася на 1.3 процентного пункту і на кінець лютого становила 71.7%.

У січні - лютому поточного року збільшення грошової пропозиції забезпечувалося Національним банком України в основному через операції на валютному ринку. Обсяги проведених операцій з рефінансування банків були незначними (145.7 млн. грн.).

Одночасно в умовах високого рівня ліквідності банків Національний банк України для забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку продовжував проведення мобілізаційних операцій, загальний обсяг яких за січень - лютий становив 22.4 млрд. грн.

Рівень монетизації економіки за січень - лютий 2007 року підвищився з 42.47 до 43.97%. Процесу ремонетизації економіки сприяло уповільнення швидкості обертання грошей - розрахункова швидкість обертання грошей уповільнилася з 2.77 до 2.61.

У лютому поточного року грошова маса зросла на 2.0%, зокрема в національній валюті - на 1.6%, в іноземній - на 3.1%.

На 01.03.2007 р. обсяг готівки поза банками (М0) становив 71.8 млрд.грн. і зменшився за перші два місяці року на 4.3% (за лютий - зріс на 1.6%). У поточному році тривали позитивні зміни у структурі грошової маси (М3) - зокрема зменшилася питома вага готівки з 28.7% на початку року до 27.5% на кінець лютого 2007 року.

На 1 березня 2007 року обсяг грошової маси (М1) становив 118.5 млрд. грн. і зменшився з початку року на 3.9%, а порівняно з січнем його абсолютне значення не змінилося. У складі грошової маси (М3) переказні кошти у національній валюті становили 46.7 млрд. грн., або 17.9%. Упродовж січня - лютого 2007 року обсяг зазначених коштів зменшився на 3.3%, у тому числі за лютий - на 2.2%.

У лютому 2007 року тенденція попередніх років до зменшення питомої ваги грошей поза банками (М0) у структурі грошової маси (М1) змінилася на протилежну, за місяць частка готівки в структурі грошової маси (М1) зросла на 0.9 процентного пункту до 60.6% (див. графік 26).

У лютому, на противагу січню 2007 року, обсяг грошової маси (М2) збільшився на 2.0% і досяг рівня початку року - 259.5 млрд. грн. Упродовж січня - лютого поточного року обсяг переказних коштів у іноземній валюті збільшився на 3.6%, у тому числі за лютий - на 3.7%, а їх питома вага в загальній сумі (М3) зросла на 1.7 процентного пункту до 53.9%.

Зростання коштів у іноземній валюті сприяло зростанню рівня доларизації економіки з 26.97% на початку року до 28.27% на 01.03.2007 р.

Найбільшим у загальному обсязі (М3) було зростання (на 12.3%) коштів клієнтів, вкладених у придбання цінних паперів банків. На 1 березня 2007 року їх обсяг дорівнював 1.8 млрд. грн., а частка становила 0.7%.

На 01.03.2007 р. обсяг готівки в обігу становив 71.8 млрд. грн., а його частка від загального обсягу грошової маси - 27.5%.

Протягом перших двох місяців поточного року ситуація з готівкою на грошовому ринку була такою: у січні спостерігалося вилучення готівки з обігу, пов'язане з перевищенням обсягів надходжень у каси банків над видатками, а в лютому, навпаки, - перерахування готівки зі сховища цінностей до оборотної каси (1.1 млрд. грн.).

За січень - лютий 2007 року було видано готівки на 41.9% більше, ніж у відповідному періоді попереднього року, надходження за цей період зросли на 39.7%.

Основним джерелом надходження готівки до кас банків залишалася торговельна мережа - 36.9%, однак порівняно з аналогічним періодом попереднього року її частка скоротилася на 3.6 процентного пункту. Також зменшилася питома вага надходжень виручки від усіх видів платних по слуг (з 12.5 до 11.8%) та від продажу іноземної валюти (з 19.6 до 17.7%).

Водночас зросли частки надходжень на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 3.1 процентного пункту) та за платіжними картками (на 0.7 процентного пункту) і на 01.03.2007 р. і відповідно становили 14.0 та 3.6%.

Протягом лютого 2007 року в каси банків через торговельну мережу надійшло готівки на 16% більше, ніж у попередньому місяці. Порівняно з лютим поточного року суттєво зросли надходження за платіжними картками (на 16.0%), надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 14.1%) та від продажу іноземної валюти (на 11.8%). Одночасно надходження торговельної виручки зменшилися на 7.2%. У цілому в лютому надходження готівки до кас банків становили 45.9 млрд. грн.

Обсяг видачі готівки з кас банків за лютий 2007 року становив 47.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з січнем поточного року на 17.2%. При цьому виплати, пов'язані з оплатою праці, зросли на 30.9%, видача на закупівлю сільськогосподарської продукції - на 32.0%, з рахунків за вкладами фізичних осіб - на 19.5%, на купівлю товарів, оплату послуг і за виконані роботи - на 16.5%, за придбану іноземну валюту - на 16.1%, на виплату пенсій, допомоги і страхових відшкодувань - на 11.3%.

Розміщення грошової маси За січень - лютий 2007 року кошти фізичних осіб (включаючи кошти на придбання цінних паперів банків) збільшилися на 2.1% і на 1 березня 2007 року становили 187.3 млрд. грн. Кошти суб'єктів господарювання за цей період, навпаки, зменшилися на 4.5% і дорівнювали 74.0 млрд. грн.

Протягом перших двох місяців поточного року в структурі розміщення грошової маси частка коштів фізичних осіб (включаючи кошти на придбання цінних паперів банків) зросла на 1.4 процентного пункту і на 01.03.2007 р. становила 71.7%, решту - кошти суб'єктів господарювання.

На 1 березня 2007 року заощадження фізичних осіб (включаючи кошти клієнтів, вкладені в придбання цінних паперів банків) становили 115.5 млрд. грн. і збільшилися за січень - лютий поточного року на 6.5% (за лютий - на 3.9%), у тому числі в національній валюті - на 7.2%, в іноземній - на 5.6%.

У загальній сумі заощаджень фізичних осіб основна частка припадала на інші кошти - 77.2% (порівняно з початком року вона зросла на 1 процентний пункт), які зросли за січень - лютий на 7.8% переважно за рахунок їх зростання в національній валюті (на 9.3%). За лютий 2007 року інші кошти фізичних осіб збільшилися на 3.5% (у тому числі в національній валюті - на 4.7%) і на 01.03.2007 р. становили 89.2 млрд. грн.

Переказні кошти фізичних осіб, що становили 21.2% від усіх за ощаджень населення, зросли за січень - лютий 2007 року на 1.4% (виключно за рахунок їх збільшення в національній валюті на 2.1%) і на 1 березня поточного року становили 24.5 млрд. грн. У лютому порівняно з січнем обсяг зазначених коштів збільшився на 5.2%.

Страницы: 1, 2