Актуальність теми дипломної роботи обумовлена тим, що сьогодні в Україні відбувається поступовий процес ринкової трансформації економіки. А тому система оподаткування підприємств, як інструмент державного регулювання економічних і соціальних процесів підприємств має відображати інтереси держави, підприємницьких структур та громадян.

В той час практика свідчить про низький рівень ефективності вітчизняної моделі оподаткування підприємств, її неадекватність умовам функціонування ринкового господарства. Саме тому питання реформування оподаткування підприємств сьогодні знаходяться в числі важливих фінансово-економічних проблем, від позитивного вирішення яких значною мірою залежить доля трансформаційних процесів в Україні. Потребує вдосконалення механізму функціонування як податкової системи в цілому, так і окремих її складових, особливо податків на додану вартість та на прибуток. Складність реформування системи оподаткування підприємств посилюється передусім тим, що воно відбувається в умовах дефіциту фінансових ресурсів.

Зміни у перебігу процесів становлення і розвитку нової системи господарювання обумовлюють необхідність перегляду теоретичних підходів до оподаткування підприємств, пошуку шляхів активізації його впливу на результати фінансово-економічної діяльності підприємств. Податки є джерелом формування бюджету, визначає можливості держави у вирішенні задач економічного зростання, розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою досягнення адекватної структури суспільного виробництва. В цих умовах оптимізація оподаткування підприємств стає підґрунтям для розв'язання складних питань узгодження інтересів держави і суб'єктів господарювання, синхронізації мікро- та макроекономічних перетворень.

Вагомість окресленої проблематики, її теоретична і практична актуальність та необхідність вирішення проблем оптимізації оподаткування підприємств зумовили вибір теми дипломної роботи, визначили її напрям і послідовність.

Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІНІТІ".

Предметом дослідження є податкова політика підприємства, фактори впливу на процес її розробки, фінансові відносини, які виникають у процесі сплати податків підприємством в умовах ринкової трансформації.

Метою роботи є дослідження теоретичних та методичних аспектів розробки податкової політики підприємства, визначення впливу податкової політики на стан і розвиток ТОВ "ТРІНІТІ", обґрунтування пропозицій щодо удосконалення податкової політики підприємства.

Досягнення поставленої мети передбачає послідовне вирішення таких наукових завдань:

1) розглянути зміст податкової політики та її складових елементів;

2) проаналізувати податкову політику підприємства та її розробку на підприємстві;

3) проаналізувати динаміку сплати та структуру податкових платежів ТОВ "ТРІНІТІ";

4) розробити шляхи оптимізації оподаткування досліджуваного підприємства з урахуванням результатів дипломного дослідження;

Теоретичні та прикладні аспекти проблеми удосконалення оподаткування завжди привертали увагу науковців і фахівців, які намагалися знайти найбільш ефективні підходи до її вирішення. Серед найбільш суттєвих розробок теоретичної основи системи оподаткування українськими вченими слід назвати праці таких вчених як Чеpник Д.Г., Фомина О.А., Пушкаp М.С., Жуpавель Г.П., Литвин Ю.Я., Мельник В.Г., Сопко В.В., Соколов Я.В., Селіванов В.М., Розпутенко І.В., Пушкаpева В.М., Пушкаp М.С., Буpяковский В.В., Кучеpявенко М.П., Пеpепелица М.А., Завгоpодний В.П., Д'яконова І.І., Голов С.Ф., Білик М.Д., Золотько І.А., Біленчук П.Д., Саваріна О., Романенко О.Р., Поддєpьогін А.М., Буpяк Л.Д., Hам Г.Г, Опаpін В.М., Клименко К.Р., Квасовський О.Р., Вітлінський В.В. та інші. В працях вчених-економістів глибоко досліджено теоретичні аспекти проблеми оподаткування, особливості їх реалізації в специфічних умовах ринкової трансформації економіки України.

Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є системний підхід до аналізу фінансових процесів. Для вирішення поставлених завдань у роботі використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. При дослідженні теоретичних основ функціонування податку у системі оподаткування використано метод наукової абстракції; методи спостереження, групування, узагальнення в процесі визначення впливу податку на прибуток на фінансові показники підприємств; економічного аналізу, синтезу, порівняння при аналізі змін фінансового стану підприємства ТОВ "ТРІНІТІ" в умовах даної системи оподаткування; методи структурно-функціонального аналізу - при виборі пріоритетних напрямків мінімізації оподаткування юридичних осіб. Теоретичну основу дослідження становили фундаментальні положення теорії фінансів, грошового обігу і кредиту, сучасні концепції оподаткування.

Інформаційною основою дипломної роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, закони України, нормативно-правові акти державних органів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики, звітні дані балансу, звіт про фінансові результати ТОВ "ТРІНІТІ".

1. Теоретичні основи розробки податкової політики підприємства

1.1 Функціональне призначення податкових платежів підприємства

Вихідним положенням для поняття сутності податків є розуміння того, що податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням державою суспільно необхідних функцій. За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій [8, с.56].

Одним із головних важелів регулюючих економічні взаємовідносини товаровиробників із державою, стає податкова система, що повинна сприяти ділової активності і підприємництву, виходу країни з кризи. Сучасна податкова система, що створюється в Україні, повинна відповідати перехідному стану економіки, відбивати і формувати відношення між суб'єктами і їхніми інтересами, насамперед між державою, зацікавленою в одержанні фінансових засобів, трудовим колективом, зацікавленим у підвищенні власних прибутків, і господарствами.

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна з найбільш актуальних у процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання. Однак існуюча система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави і потребує невідкладних змін. Ці обставини надають особливої актуальності запровадженню нової парадигми оподаткування в Україні. Вона повинна бути спрямована на створення організаційно-правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання і бути частиною практичних заходів щодо комплексного розв'язання проблем ринкових реформ. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, сприятиме розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави. Повернення переплат податків не може розглядатись, як зворотній рух, тому що воно пов'язане не із сутністю розглядуваних відносин, а з характером розрахунків з бюджетом -- якби вони були максимально правильними, то переплат взагалі не було б.

Питання про встановлення кола податків має суто теоретичне значення з точки зору класифікації платежів юридичних і фізичних осіб державі. У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі державі - плата, відрахування, податок. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли витрачання коштів у повнім обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Відрахування відносяться здебільшого на витрати виробництва і включаються у собівартість. Розміри відрахувань встановлюються на нормативній основі до джерела сплати чи відповідно до певного показника (наприклад, відрахування на соціальне страхування, у фонд зайнятості - у процентах до фонду заробітної плати). Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - оборони, управління, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати у загальному вигляді, то ці прикмети плати і відрахування видно досить чітко.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, визначається станом оподаткування. Відмінності між платою, відрахуваннями і податками як формами платежів юридичних і фізичних осіб державі не суттєві. Вони стосуються тільки рівня конкретизації цільового призначення. Одночасно слід зазначити, що якщо плата і відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним і фізичним особам, то податки - це атрибут держави і тільки держави. Разом з тим очевидно, що розгляд форм платежів тільки за їхнім змістом не дає можливості чітко визначити коло податків. Тим більше, що іноді тотожні за змістом платежі можуть мати різну назву, наприклад, "плата за воду" і "податок на воду", "плата за землю" і "земельний податок".

Розрізняють три групи доходів бюджету: податки, податкові платежі у формі плати і відрахувань, а також власні доходи держави [14, с.44-46]. Податки і податкові платежі -- це надходження державі від інших форм власності, перехід власності із приватної, особистої форм в державну. Власні доходи виникають у держави як власника засобів виробництва. Все, що створене в державному секторі, належить державі. Вона як власник має право на весь створений чистий дохід-прибуток державних підприємств та організацій. Однак держава централізує тільки частину прибутку. При цьому може використовуватись як прямий метод централізації за допомогою платежів або відрахувань з прибутку, так і податковий метод. Сутність податків як економічної категорії проявляється в їх функціях (рис. 1.1) [23, с.59-64]. Більш повна характеристика податків представлена у додатку 1.

Рис. 1.1. Функції податків.

Функції податків випливають із функцій фінансів. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією фінансів в частині перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту від юридичних і фізичних осіб на користь держави, тобто виступають методом централізації ВВП у бюджеті, виконуючи тим самим фіскальну функцію. Крім фіскальної податки виконують регулюючу функцію, суть якої полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Обидві функції податків дозволяють трансформувати внутрішній потенціал оподаткування із абстрактно сприйманої їх спроможності впливати на якісні і кількісні параметри базису в реальні результати такої дії. Аналітична оцінка досягнутих результатів, співставлення їх з прогнозними і очікуваними в кожний конкретний період часу дозволяють судити про роль всієї системи оподаткування, окремих груп податків (прямі і непрямі податки, ресурсні або податки на майно, місцеві податки тощо), а також кожного податку окремо, залежно від функцій податків, що розглядаються.

Вивчаючи функції податків, необхідно звернути увагу на те, що серед економістів не існує єдиної точки зору щодо функцій, які виконують податки, і крім вищеназваних називаються ще розподільна, контрольна, стимулююча, економічна та соціальна функції податків.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи системи оподаткування, такі як: суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, джерело сплати і квота. Суб'єкт або платник податку - це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні або диференційовані. За побудовою ставки поділяються на тверді і процентні. В свою чергу, тверді ставки поділяються на фіксовані - тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену в кількісному виразі, і відносні - тобто в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі, наприклад, в частках до мінімальної заробітної плати. Джерело сплати - це дохід платника, з якого він сплачує податок. Квота - це частка податку в доходах платника [25].

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними фіскальна і регулююча функції. Вони повинні відбивати їх суттєвість. Функції податків, як фінансової категорії випливають із функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції розподільчу і контролюючу. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними особами. Одночасно вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію [38, с.60].

Фіскальна функція податків випливає із самої природи (суті) податків. Грошові фонди, які формуються через стягнення податків, створюють матеріальні умови для функціонування держави і передумови для підвищення ролі держави у регулюванні економіки. Фіскальна функція податків полягає у тому, що інститут оподаткування забезпечує державу фінансовими ресурсами. Зростання ролі держави на сучасному етапі розвитку потребує додаткових витрат. Загальна тенденція сучасного розвитку така: зі зростанням у часі реального доходу, який отримується у державі, розширюються фінансові можливості держави. Ознакою виконання податковою системою фіскальної функції є збалансований бюджет [38, с.61].

Функції податків - це об'єктивні категорії. Але, незважаючи на це, через них можуть вирішуватися і суб'єктивні інтереси, що досягається через зміну співвідношень між цими функціями. З посиленням фіскальної функції звужуються регулюючі важелі, і, навпаки, коли звужується фіскальна функція, посилюється дія регулюючої.

Практична реалізація функцій податків здійснюється через встановлення бази оподаткування і податкових ставок. Розширюючи базу оподаткування і збільшуючи податкові ставки, можна залучити більше коштів до бюджету, а звужуючи податкову базу і зменшуючи податкові ставки, можна залишати більше коштів підприємствам. Вибираючи оптимальний варіант, держава здійснює через податки свою регулюючу функцію виходячи з конкретних умов. З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та інші.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування) [38, с.60].

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати [38, с.61-62].

Регулююча функція податків полягає у створенні стимулів або перешкод для здійснення різних видів економічної діяльності (або окремих господарських операцій) шляхом диференціації ставок, об'єктів та бази оподаткування. Сутність регулюючої функції податків - однакові доходи, отримані від різних видів економічної діяльності, оподатковуються за різними ставками або визначаються по-різному. Іншими словами - податкові зобов'язання змінюються непропорційно до отриманого доходу.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів [61, с.124-125].

Регулююча функція має також певне соціальне навантаження, передбачаючи вирівнювання або диференціацію доходів різних осіб. Пропонуємо виділяти дискримінаційні та стимулюючі умови оподаткування як елементи регулюючої функції податків.

Дискримінаційні умови оподаткування - це спосіб практичної реалізації регулюючої функції податків, сутністю якого є відносно вищий рівень оподаткування порівняно із загальними умовами. Дискримінаційні умови можуть запроваджуватись як нормативно (встановленням вищих ставок), так і виникати за фактом (у разі особливостей структури витрат та господарських операцій конкретної особи). Дискримінаційні умови оподаткування можуть справляти значний вплив на непривабливість даного виду економічної діяльності (окремих господарських операцій) настільки, наскільки меншим буде дохід на вкладений капітал від такої діяльності після оподаткування. Разом з тим, так звані "бар'єри виходу" (витрати, пов'язані з припиненням певного виду діяльності, та перерозподілом ресурсів в інші види економічної діяльності) послаблюють регулюючий характер дискримінаційних умов оподаткування [61, с.126].

Стимулюючі умови оподаткування - це спосіб практичної реалізації регулюючої функції податків, сутністю якого є пільговий рівень оподаткування (частка податків у прибутку (доході)) порівняно із загальними умовами. Стимулювання певних видів економічної діяльності шляхом запровадження таких умов може мати на меті не лише входження у цю діяльність нових учасників, але й підтримку неконкурентоспроможних (але соціально важливих видів економічної діяльності). Якщо пільгові умови оподаткування запроваджуються на окремих територіях (вільні економічні зони) або для певних видів економічної діяльності (наприклад, у сільському господарстві, малому бізнесі), вони, з теоретичного погляду, можуть давати значний ефект, враховуючи незначні бар'єри входження, особливо для малого бізнесу [61, с.124-125].

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності їх платників. Ця функція базується на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів господарюючих суб'єктів, може стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямках, а отже, - регулювати соціально-економічні процеси в країні. Використання регулюючої функції здійснюється через податкову політику. Ця функція реалізується через вплив податків на фінансово-господарську діяльність підприємства [50, с.321-322].

Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об'єктивно властивій податкам регулюючій функції.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється їх вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.

Важливими функціями податків є також контрольна, стимулююча (дестимулююча) і розподільча [50, с.323-324]. Контрольна функція реалізується в процесі оподаткування, визначає раціональний збалансований характер податкової системи, її відповідальність поставленим цілям і завданням. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється на скільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися.

В двох напрямках може проявлятись стимулююча функція: стимулювання виробництва в базі економічного складу; стимулювання виробництва в базі економічного піднесення [61, с.124-125].

Об'єктом стимулюючої функції є економічна діяльність, спрямована на збільшення виробництва ВВП. Ця функція має сприяти приведенню в дію всіх факторів, які впливають на підвищення ефективності виробництва (краще використання основних виробничих фондів, матеріальних і трудових ресурсів). Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Розподільча функція податку являє своєрідне віддзеркалення фіскальної, але на стадії розподілу ця функція дуже тісно пов'язана з регулюючою функцією. Наприклад, непрямі податки, які регулюють споживання створюють основи для перерозподілу від одних платників до інших (акциз на делікатесні види продуктів). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинною перерозподілу коштів за допомогою податків [61, с.125-126].

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

Податкове регулювання діяльності підприємств є невід'ємною складовою їх ефективного функціонування, оскільки визначає умови подальшого фінансового розвитку підприємств. Крім того, таке регулювання значно відбивається не тільки на ефективності діяльності самих підприємств, але й визначає основні закономірності формування централізованих фінансових ресурсів, оскільки податкові надходження від підприємств займають вагому частину у загальних податкових надходженнях до бюджету [28, с.128].

Механізм оподаткування підприємств доцільно розглядати в розрізі його складових: економічної та організаційної. Економічна складова сприяє максимізації прибутку в результаті використання податкових пільг та інших законних способів мінімізації податкових платежів, що досягається в результаті податкового планування та оптимізації. Організаційна складова спрямована на вибір альтернативних видів сплати податків відповідно до діючих умов оподаткування, що передбачає досягнення оптимізації податків з урахуванням потреб бюджету і можливостей підприємства.

В цілому підприємство сплачує ті ж податки, що і звичайні. Тобто воно має право вибрати із двох можливих шляхів оплати податків (за принципом мінімальної суми сплати): загальна система оподаткування; спрощена система оподаткування [28, с.128].

Структура економіко-організаційного механізму оподаткування підприємств зображена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура економіко-організаційного механізму оподаткування підприємств [28, с.128].

При загальній системі оподаткування підприємство в основному сплачує такі податки:

1. Податок на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) - непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг. Він є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва і обороту. ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів. Має широку базу оподаткування тому забезпечує стійкі надходження до бюджету які не залежать від змін вибору товарів покупцями та асортименту реалізованих товарів.

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.

Об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції зі сплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції, з ввезення (пересилання майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року об`єкти оподаткування за ставкою 20%, а також податок обчислюється за нульовою ставкою. ПДВ розраховується за формулою [7, с.95]:

ПДВ = (С + Тн + П) ? С%, (1.1)

де С - собівартість;

Тн - торгова націнка;

П - прибуток;

С% - ставка податку.

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

- продажу робіт (послуг), призначених для використання за межами митної території України;

- надання послуг з туризму на території України щодо продажу за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;

- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах) відповідно до порядку, встановленого Кабміном України;

- надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України [8, с.95].

2. Акцизний збір.

Акцизний збір - один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.

Платниками акцизного збору є:

- суб`єкти підприємницької діяльності, а також їх філій, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів(послуг) на митній території України, у тому числі, з давальницької сировини;

- нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів(послуг) середньо або через їх постійні представництва, чи осіб, які прирівнюються до них згідно із законодавством;

- будь-які суб`єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

- фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять і пересилають підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, які визначені митним законодавством;

- юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Об`єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації підакцизних товарів. Для обчислення суми акцизного збору визначають оподаткований оборот, який є вартістю підакцизних товарів, що реалізуються. Акцизний збір обчислюється у твердих ставках євро з одиниці реалізованих (переданих, ввезених в Україну) товарів (продукції), а для імпортних товарів до оборотів, які визначаються виходячи з митної (закупівельної) вартості з урахуванням фактично сплачених сум митних зборів, ввізного мита та акцизного збору [8, с.96-97].

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути порівняна зі ставкою 16,667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою:

ВЦ = (С + П) : (100 - А) 100%, (1.2)

де С - собівартість;

П - прибуток;

А - ставка акцизного збору.

Тверді ставки встановлені в ECU на одиницю товару чи певну величину його виміру. Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв - щоденно).

3. Мито.

Це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом. Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон. Об`єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються (М):

- у процентах до митної вартості, формула розрахунку наступна:

М = В С / 100%, (1.3)

де В - вартість товару;

С - відсоткова ставка;

- у грошовому вимірі в ECU на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики, формула розрахунку наступна:

М = К Г / 100%, (1.4)

де К - кількість товару;

Г - вартість мита на одну одиницю товару [8, с.96-97].

Процентні ставки встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

Порядок обчислення та сплати мита проводиться за встановленими ставками по товарних групах. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

4. Обов'язкові відрахування на соціальне страхування працівників (ОВС), платником яких є підприємство:

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (32,3%);

- збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (1,6%);

- збір на обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (2,9%);

- збір на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності 0,2%-13,8% відповідно до визначеного класу ризикованості (для роздрібної торгівлі 0,9%) [8, с.96-97].

5. Податок на прибуток підприємств.

Здійснюється оподаткування юридичних осіб на основі Закону України від 22 травня 1997 року "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"". Згідно із Законом платниками податку є:

- резиденти - суб`єкти підприємницької діяльності, бюджетні установи, громадські організації та інші;

- нерезиденти - фізичні особи, юридичні особи, постійні представництва нерезидентів [5].

Об`єктом оподаткування є оподатковуваний прибуток. Оподатковуваний прибуток - це різниця між скоригованим доходом та сумою валових витрат і сумою амортизаційних відрахувань.

Розглянемо порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансованих платежів (до 25 числа кожного місяця), виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок, виходячи з фактичного балансового прибутку, встановленого на основі бухгалтерського і податкового обліку. Сума плати за перерозрахунком вноситься в п`ятиденний термін після встановленого строку подання бухгалтерського звіту. Ставка податку 25%. Формула розрахунку податку на прибуток (П):

П = (ВД - ВВ - А) С / 100%, (1.5)

де ВД - валовий дохід;

ВВ - валові витрати;

А - амортизаційні відрахування;

С - ставка податку.

6. Земельний податок, платниками якого виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або у користування.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб`єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,01; для багаторічних насаджень - 0,03.

Слід зауважити, що ставки податку диференціюються залежно від призначення земель: сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. У свою чергу для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:

- залежно від напрямів використання: рілля і багаторічні насадження; сінокоси в пасовища;

- від родючості ґрунтів відповідно до земельного кадастру.

Для земель несільськогосподарського призначення:

- від класу населеного пункту: залежно від чисельності жителів; залежно від коефіцієнта для міст державного і обласного підпорядкування;

- від місця знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія) [10].

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.

Формула розрахунку податку на землю (З) в залежності від площі земельної ділянки:

З1 = Пл С / 100%, (1.6)

де Пл - площа земельної ділянки;

С - ставка на 1 га.

Формула розрахунку податку на землю в залежності від грошової оцінки земельної ділянки:

З2 = Г В С / 100%, (1.7)

де Г - грошова оцінка земельної ділянки;

С - ставка на 1 грн. вартості.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

7. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є видом майнового оподаткування.

Він справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування. Платниками податку є юридичні і фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби. Об`єктом оподаткування - потужність двигуна легкових і вантажних автомобілів, мотоциклів, моторолерів та мотоблоків.

Податок (Т) сплачується за ставками залежно від потужності двигуна: з кожної кінської сили; з кожного кіловата потужності:

Т = О С / 100, (1.8)

де О - об'єм двигуна;

С - ставка на 100 см3 (100 см).

Податок зараховується до бюджету адміністративно-територіальної одиниці місцевого самоврядування за місцем розташування підприємств і місцем проживання громадян. З цієї суми 90% використовуються для шляхового господарства, а 10% надходять на рахунок органів Державної автомобільної інспекції.

8. Збір за забруднення навколишнього середовища.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

Територіальні органи Мінприроди подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів, наведених у таблицях постанови Кабміну [10].

Суми збору, що стягуються за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюється, виходячи з кількості фактично використаного пального і його виду, на підставі нормативів збору за ці викиди і коригувальних коефіцієнтів.

Сума збору за забруднення навколишнього середовища обчислюється за формулою:

Пл = V С Кн Кч / 100, (1.9)

де V - обсяг випуску;

С - ставка податку;

Кн - коригувальний коефіцієнт в залежності від народногосподарського значення;

Кч - коригувальний коефіцієнт в залежності від чисельності населення [8, с.98].

8. Торговий патент.

Закон "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" визначає, що торговий патент придбавається при провадженні: торговельної діяльності за готівкові кошти, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу, діяльності з надання побутових послуг.

Так, вартість торгового патенту на провадження торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів і за календарний місяць становить, зокрема, на території м. Києва від 60 до 320 гривень. Плата за спеціальний торговий патент встановлюється диференційовано залежно від площі. Шкала ставок плати за квадратний метр площі може бути пропорційною або регресивною чи прогресивною.

9. Податок на рекламу.

Об'єктом податку з реклами є вартість послуг з встановлення та розміщення реклами. Податок з реклами сплачується з усіх видів реклами під час оплати послуг з її встановлення та розміщення і перераховується не безпосередньо до бюджету, а надавачеві послуг за встановлення і розміщення реклами. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час (0,3% для реклами на майні, товарах народного споживання та одязі). Отже, у разі безоплатного надання рекламних послуг відсутня (нульова) база обкладення податком з реклами, тому цей податок у такому випадку не нараховується і не сплачується. До об'єкта обкладення податком з реклами ПДВ не включається [10].

Сума податку на рекламу (Пр) обчислюється за формулою:

Пр = Р С / 100, (1.10)

де Р - вартість реклами;

С - ставка податку.

10. Збір за право використання місцевої символіки.

Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати: з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сума збору за право використання місцевої символіки (Зм) обчислюється за формулою:

Зм = V С / 100, (1.11)

де V - обсяг виробленої продукції;

С - ставка податку.

11. Комунальний податок.

Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Сума комунального податку (Кп) обчислюється за формулою:

Кп = Ч Н С / 100, (1.12)

де Ч - чисельність працюючих;

Н - неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

С - ставка податку.

12. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

Плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день - за одноразову торгівлю.

13. Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей [10].

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є підприємства, які були створені після травня 1999 року, всі інші підприємства не сплачують цей податок. Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея. Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.

1.2 Податкова політика підприємства та її структурні елементи

За змістовно-процедурними позиціями податкова політика складається з декількох неоднорідних за своєю суттю етапів. Градація діяльності по розробці податкової політики виходячи зі специфічних особливостей тих або інших процедур, застосовуваного наукового апарата, логічній погодженості і послідовності діяльності, суб'єктивного й об'єктивного складу на визначені укрупнені етапи, має велике теоретичне значення і практичний зміст.

З теоретичної точки зору розукрупнення податкової політики як цілісної діяльності на окремі складові дозволяє в найбільш повній мері вивчити конструкцію даної економічної категорії, за допомогою застосування індуктивного логічного апарата, а також виявити місце податкової політики в комплексі загальноекономічного планування діяльності підприємства. На практиці поетапна розбивка процесу розробки податкової політики покликана додати послідовність операціям, визначити чітку організаційну структуру, виконавців і відповідальних за реалізацію тих або інших податкових заходів; здійснювати контроль над реалізацією прийнятих управлінських рішень. Процес розробки податкової політики підприємства складається з чотирьох взаємозалежних етапів єдиного циклу (рис. 1.3) [79, с.325].

Рис. 1.3. Етапи розробки податкової політики підприємства.

Знання податків - точне знання поточного податкового законодавства, його подальшого розвитку; розуміння того, які позитивні або негативні сторони воно має для підприємства.

Дотримання податкових законів - своєчасна і чітка підготовка податкових декларацій, звітів, повідомлень і інших документів, повна сплата всіх належних податкових платежів.

Представлення в податкових установах - відправлення податкових декларацій, звітів, повідомлень і інших документів у податкові органи, надання допомоги податковим органам під час податкових перевірок і на інших етапах дотримання податкових законів, переговори з податковими й іншими органами з питань порушення податкового законодавства, зниження податків і списання податкової заборгованості, представлення підприємства в судових органах по справах про податкові правопорушення.

Податкова оптимізація - планування і управління господарськими операціями для досягнення найбільш вигідної податкової позиції у стратегічній перспективі.

Процесу розробки податкової політики підприємства властива наступна структура:

- аналіз господарської діяльності;

- визначення основних податкових проблем;

- розробка і планування податкових схем;

- підготовка і реалізація податкових схем;

- включення результатів у звітність і очікування реакції контрольних органів.

Наведені характеристики змісту процесу розробки податкової політики ґрунтуються, насамперед, на визначенні податкового планування - як практичної діяльності щодо оптимізації податкового портфеля підприємства.

Перший етап процесу податкового планування полягає у виборі основних інструментів реалізації податкового планування, а також виконавців. Серед основних внутрішніх нормативних актів, що регулюють даний етап, необхідно виділити, насамперед, наказ про облікову політику підприємства, а також наказ про план виробництва.

Під обліковою політикою підприємства розуміється обрана їм сукупність способів ведення бухгалтерського обліку - первинного спостереження, поточного вартісного виміру, групування і підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності на основі застосування принципів бухгалтерського обліку.

План виробництва (виробнича програма) є основним документом, на базі якого здійснюються виробничі відносини підприємства. План виробництва містить дані щодо передбачуваної інвестиційної політики підприємства, випуску продукції, чисельності працівників тощо. Така інформація прямо і безпосередньо впливає на податкове навантаження підприємства.

Інструментарій, що застосовується при розробці податкової політики, різноманітний. У літературі звичайно називаються: експертні правові системи, бази даних по податковій тематиці (у тому числі ЗМІ); формування запитів у податкові інспекції, Міністерство фінансів і інші державні органи; спеціальна наукова і періодична література; арбітражна і загальногромадянська судова практика; роз'яснення і розробки спеціалізованих консалтингових і аудиторських компаній.

Інструментарій розробки податкової політики формується в залежності, по-перше, від рівня прийняття управлінських рішень (оперативних, тактичних або стратегічних), а по-друге, від заходів, що використовуються в плануванні податкових відрахувань, що, у свою чергу, диференціюються виходячи з ваги податкового навантаження в тієї або іншій податковій юрисдикції (таблиця 1.1). Податкове навантаження розраховується як сумарна частка податкових платежів підприємства за розглянутий період у доданій вартості продукції, зробленої підприємством за той же період, при цьому додана вартість знаходиться шляхом вирахування з вартості зробленої продукції вартості спожитих матеріальних засобів виробництва (сировини, енергії тощо) і послуг інших організацій [11, с.45-46].