Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави - це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцевий бюджети і державні цільові фонди.

Державні витрати - це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

- державному бюджеті;

- державних бюджетних та позабюджетних фондах;

- власних фондах державних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунікабельної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Таким чином, держані видатки складаються з:

- прямих видатків держави, що здійснюються через систему бюджетів, бюджетних та позабюджетних централізованих державних фондів;

- видатків державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

У фінансовому праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини, щодо витрачення державних та комунальних грошових ресурсів. Ці норми вводяться законами та постановами Верховної Ради України, актами місцевого самоврядування - рішення місцевих рад, підзаконними нормативними актами - Указами Президента, постановами Кабінету Міністрів, актами окремих міністерств та відомств, державних місцевих адміністрацій, а також фінансово-правовими актами бюджетних підприємств, установ та організацій.

Суб'єктами суспільних правових відносин щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів є: держава в особі Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховна Рада і Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи, а також галузеві органи виконавчої влади України, державні та комунальні підприємства, організації та установ.

Об'єктом інституту державних видатків є мобілізовані у розпорядження держави та державних і комунальних підприємств кошти.

Як економічна категорія державні видатки об'єднують витрати, які покриваються з централізованих та децентралізованих державних фондів коштів. Більшість державних видатків фінансується з Державного бюджету - централізованого фонду коштів, що утворюється в процесі перерозподілу національного доходу, та з місцевих бюджетів. Менша частина державних витрат покривається за рахунок децентралізованих фондів коштів - коштів міністерств та відомств, підприємств, установ та організацій державної та комунальної форми власності, а також позабюджетних коштів бюджетних установ та позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування усіх рівнів.

Усі державні витрати закріплюються у відповідних актах законодавства та планово-фінансових актів. Видатки Державного бюджету відображені у щорічному законі України про Державний бюджет, обсяги та структура видатків місцевих бюджетів усіх рівнів затверджуються рішенням сесій відповідних місцевих рад, видатки децентралізованих фондів коштів встановлюються у фінансових планах - балансах та кошторисах підприємств, установ та організацій. Органи, що контролюють фінансову діяльність держави, - Верховна Рада України, Рахункова палата Верховної Ради, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів та його контрольно-ревізійне управління і Казначейство - уповноважені допускати фінансування тільки таких видатків, які передбачені відповідними актами.

Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків - їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектору економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування. Фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел - бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне фінансування - це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету повністю або частково. В залежності від суб'єктів можна виділити і дві форми проведення фінансування. При першій формі - з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків державних та комунальних підприємств, установ та організацій. Решта - більша частина - видатків покривається за рахунок їх власних або кредитних коштів. Отже, основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних та комунальних підприємств, які мають економічну та фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки, а також при фінансуванні державних програм.

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкту фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів.

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Діяльність бюджетних установ має свою особливість. Вони належать до невиробничої сфери і не приймають безпосередньої участі у створенні матеріальних цінностей, тобто не створюють національного доходу. Основне їх призначення полягає у задоволенні соціально-культурних потреб населення та здійсненні загальнодержавних функцій. В умовах переходу до ринкових відносин майже всім бюджетним закладам та установам дозволено займатися певними видами підприємницької діяльності, які передбачені в їх статутних документах або положеннях про їх діяльність, затверджених відповідними державними органами. В результаті такої діяльності бюджетні установи можуть отримувати власні доходи й витрачати їх як додаткове джерело на покриття власних видатків. Але обсяги таких позабюджетних доходів є незначними у порівнянні з бюджетним фінансуванням, через що ці установи не можуть стати економічно та фінансово самостійними й перейти на першу форму фінансування.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості, безповоротності та безвідплатності, цільового спрямування коштів та їх ефективного використання, фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їх використанням.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Можна сказати, що непряме повернення отриманих від держави коштів полягає в матеріальному прирості основних фондів в державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшення прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку. Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного або бажаного результату при мінімальних витрат живої та упредметненої праці та матеріальних ресурсів. Виконання цього принципу на практиці означає удосконалення форм та методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів та стимулів, спрямованих на скорочення втрат та непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва та використання науково-технічного прогресу.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються на автоматично, а у відповідності з фактичним виконанням робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансування капіталовкладень та капітальних ремонтів, де в разі невиконання планів засвоєння при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише при об'єктивній неможливості покриття видатків з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів й проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів. Саме пошук та розвиток техніки та технології виробництва, пошук дешевих ресурсів можуть привести до економії та раціонального використання природних, матеріальних та грошових ресурсів держави.

При дефіциті бюджету та інфляції коштів додержання перелічених принципів фінансування є складною задачею, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як безсистемне й нерегулярне використання державних коштів, виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат. Тому особливої важливості набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

2. Список використаної літератури.

1. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. Основні теорії і практики. - К.: НДФІ, 1997. - 107 с.

2. Закони України. Офіційне видання, Т.5. - Київ, 1996, - сі05 - 112 с.

3. Фінансове право: Підручник/ - Х.: «Консум», 1998. - 496 с.