1. Науково-теоретичні основи планування результатів фінансової діяльності підприємств та їх значення для забезпечення економічного зростання як ЦЛ КВПіА, так і національної економіки в цілому

1.1 Фінансові результати діяльності підприємств, їх зміст і значення для розширення виробництва

1.2 Виторг, його планування і використання

1.3 Економічний зміст прибутку і рентабельності, їх роль в умовах розвитку підприємництва

1.4 Планування результатів фінансової діяльності

2. Характеристика ЦЛ КВПіА як структурної ланки паливно-енергетичного комплексу України

2.1 Загальна характеристика та тенденції розвитку паливно-енергетичного комплексу України за 2005 - 2009 рр.

2.2 Організаційно-економічна характеристика ЦЛ КВПіА рр.

2.2.1 Історія розвитку, мета та задачі діяльності підприємства

2.2.2 Організаційна та виробнича структура підприємства

2.2.3 Охорона праці та техніка безпеки

2.2.4 Оцінка основних техніко-економічних показників діяльності ЦЛ3 КВПіА ДП «СхідГЗК» за 2005 - 2009 рр.

3. Планування результатів фінансової діяльності ЦЛ КВПіА ЗА 2005 - 2009 рр.

3.1 Аналіз результатів фінансової діяльності підприємства за 2005 - 2009 рр.

3.1.1 Аналіз складу та динаміки прибутку ЦЛ КВПіА ДП «СхідГЗК» за 2005 - 2009 рр.

3.1.2 Оцінка фінансових результатів від реалізації продукції, робіт та послуг

3.1.3 Аналіз показників рентабельності ЦЛ КВПіА за 2005 - 2009 рр.

3.2 Оцінка основних показників планування результатів фінансової діяльності підприємства

3.3 Визначення резервів збільшення суми прибутку та підвищення рівня рентабельності ЦЛ КВПіА

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

Вступ

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи і базувалося на державній власності на більшу частину засобів виробництва. Підприємствам «зверху» встановлювалися планові завдання по обсягу виробництва, зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці, а з 1966 року і прибутку. Основним методом планування показників, у тому числі і планування прибутку, був метод «планування від досягнутого рівня базисного року». Результати, досягнуті у порівнянні з минулим роком, були основою для оцінки і стимулювання діяльності підприємства. Актуальність правильного визначення планового і фактичного прибутку виникла в умовах переходу до ринкової економіки, коли підприємства почали працювати не на показники, «встановлені вище», а на власну ефективність. В умовах конкуренції, вихідною позицією (початковим моментом) планування є потреби ринку, попит на продукцію та послуги. Тому метод, орієнтований на динаміку темпів та пропорцій в минулому, тут, як правило, не підходить. Для того, щоб закріпитися на ринку, фірма повинна ставити конкретні цілі на майбутнє. Йдеться про цільове планування прибутку як основного елемента реалізації стратегічного плану підприємства на поточний рік.

Значний внесок у вивчення та поглиблення питання прибутку внесли українські та зарубіжні автори, а саме: А.Бабо, Л. Бернстайн, І. Бланк, Є. Бойко, Р. Брейлі, Є. Брігхем, О. Василик, С. Голов, М. Коробов, С. Майєрс, К. Маркс, Ф. Найт, Є. Нікбахт, В. Опарін, О. Орлов, А. Пересада, К. Павлюк, Г. П'ятаченко, Д. Рікардо, С. Росса, Є. Рясних, П. Самуельсон, А. Сміт, Є. Стоянова, Ю. Субботович, В. Суторміна, Е. Хелферт, М. Чумаченко, Й. Шумпетер та ін.

Проте, ще залишається чимало невирішених питань, пов'язаних з особливостями планування прибутку в умовах перехідного періоду. Враховуючи великий ступінь невизначеності ринкової кон'юнктури і часті її зміни, методи планування (у тому числі і прибутку) повинні бути гнучкими, що дозволить швидко вносити зміни і передбачати наслідки цих заходів, їх вплив на показники роботи підприємства. З цією ціллю необхідно ширше використовувати в реальній практиці методи операційного аналізу і планування та такі його інструменти як маржинальний прибуток, беззбитковість, сила впливу операційного важеля та інші.

Особливо слід підкреслити, що до теперішнього часу на Україні немає офіційних нормативних актів або документів по плануванню прибутку. В підручниках і монографіях пропонуються, в основному, методи, що діяли в умовах планової економіки, а розробки по використанню ринкових інструментів в плануванні не завжди прийнятні у реальній практиці. Саме науково-теоретична та практична значущість цих проблем зумовила вибір теми та цільове спрямування курсової роботи.

1.1 Фінансові результати діяльності підприємств, їх зміст і значення для розширення виробництва

У виробничо-фінансовій діяльності суб'єктів господарювання беруть участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного суб'єкта господарювання -- якомога ефективніше використати ці фактори.[1]

Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання. Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами. Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий і чистий дохід, прибуток. Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний порядок розрахунку. Вироблена суб'єктами господарювання валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість -- валовий дохід. «Валовий дохід, -- писав К. Маркс, -- це та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал». Отже, валовий дохід -- це частина вартості валової продукції за вирахуванням матерiально-грошових витрат, крім тих, що використані на оплату праці. Однак К. Маркс зазначав, що «валовий виторг чи валовий продукт є весь відтворений продукт». Отже, у виторгу від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість,тобто валовий дохід. Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від обсягу виробленої продукції та використаних на її виробництво матерiально-грошових ресурсів, крім тих, що використовуються на оплату праці. Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу виробництва продукції та зниження матерiально-грошових витрат.

Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий дохід.[2]

Чистий дохід -- це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. К. Маркс зазначав: «Чистий же дохід є додаткова вартість, отже -- додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати...». Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці.

Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.

Чистий дохід підприємства, у свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання; чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.[3]

Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції. Отже, прибуток -- це частина чистого доходу, одна з його форм. Визначається він у встановленому порядку. За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби. Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів прибутку розраховується за певною схемою і має власний розмір.

Загальний прибуток -- це прибуток від продажу продукції та надання послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів,інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.

Чистий прибуток -- це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет.

Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів державного бюджету.

1.2 Виторг, його планування і використання

Підприємство як суб'єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно мати відповідні обсяги основних виробничих фондів і оборотних активів, а в їх складі -- грошові кошти. Вони формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України джерелами формування майна і коштів підприємств є грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін. Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виторг (дохід) від продажу продукції, товарів,надання послуг та інших видів діяльності. Виторг (дохід) -- це сума коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів,надання послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами)продаж продукції та надходження виторгу є останньою завершальною стадією кругообігу коштів підприємства. Виторг використовується підприємствами для придбання потрібних для здійснення нового циклу виробництва сировини, матеріалів тощо, утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються у процесі виробництва, оплату праці працівників, сплату податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди, погашення кредитів банку та відсотків за ними, сплату пені, штрафів тощо отже, виторг є основним джерелом відшкодування витрат на виробництво і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків у бюджет, пені й штрафів, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків за ними. Ураховуючи важливість виторгу у складі грошових надходжень,необхідно звертати увагу на фактори його збільшення. На розмір виторгу від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент,якість, рівень цін. Так, збільшення обсягу випуску товарної продукції підвищеної якості сприяє збільшенню обсягу виторгу, оскільки продукція вищої якості продається за вищими цінами. Суттєвим фактором впливу на обсяг виторгу від продажу товарної продукції є ціна. Вищі ціни сприяють збільшенню виторгу, і навпаки.[4]

Ціни на товари мають бути економічно обґрунтованими, забезпечувати суб'єктів господарювання прибутком, що дає змогу вносити в бюджет податки і формувати внутрішні фонди коштів. Крім того, вони мають стимулювати виробництво необхідної суспільству продукції, забезпечувати зацікавленість підприємств у випуску технічно прогресивних виробів. Разом з тим ціни не повинні знижувати інтерес споживачів у купівлі новіших, досконаліших виробів. У процесі ціноутворення необхідно враховувати попит та пропозицію на товари.

Нині при продажу продукції та товарів застосовуються фіксовані, регульовані та вільні договірні ціни. Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне значення (ціни на проїзд у залізничному і міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення тощо). Регульованими називаються ціни, підвищення яких обмежене державою за допомогою введення їх граничного рівня або встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням попиту і пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У цьому разі розмір прибутку, що закладений у ціну, не обмежується. Складовими будь-якої ціни є собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки і надбавки торговельно-постачальницьких організацій. Нижньою межею будь-якої ціни є собівартість. Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає на обсяг виторгу від продажу продукції, виконання робіт і надання послуг.[5]

Виторг від продажу продукції на наступний період (квартал, рік) планується виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Запланована сума виторгу від продажу продукції господарювання обчислюється,як правило, методом прямого рахунку. Він полягає в тому, що сума виторгу від продажу товарної продукції розраховується перемноженням кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді за кожною номенклатурною позицією, на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

У розрахунку обсягу продажу продукції необхідно враховувати,що обсяг продажу в запланованому році, як правило, не збігається з обсягом випуску товарної продукції за цей самий період. Це пов'язано з тим, що частина виробленої товарної продукції в запланованому періоді залишається нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної у звітному році, залишається нереалізованою на початок запланованого року і входить в обсяг реалізації запланованого року. При цьому вхідні залишки включають залишки готової продукції на складі; залишки відвантажених товарів, строк сплати яких не настав; залишки відвантажених товарів, не оплачених покупцями у строк; залишки товарів на відповідальному зберіганні у покупців. Залишки на кінець запланованого року складаються із залишків готової продукції на складі та залишків відвантажених товарів, строк сплати яких не настав. Усі складові обсягу продажу продукції для обчислення виручки оцінюються в певних цінах: залишки на початок запланованого року -- у діючих цінах періоду, що передує запланованому; товарна продукція запланованого періоду і залишки нереалізованої продукції -- у цінах планового періоду. З урахуванням викладеного обсяг виторгу від продажу продукції запланованому періоді у грошовому вираженні можна розрахувати за формулою

, (1.2.1)

де , -- вартість залишків готової товарної продукції відповідно на початок і кінець запланованого періоду, грн.; -- товарна продукція запланованого періоду, грн.

1.3 Економічний зміст прибутку і рентабельності, їх роль в умовах розвитку підприємництва

Прибуток є економічною категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо.[6]

Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання. Він характеризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних заходів.

Сума отриманого прибутку -- це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто є фінансовим результатом його підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України зазначається, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.

Прибуток -- одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку формуються в значному обсязі бюджетні ресурси держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, соціально-культурних заходів, матеріальне стимулювання працівників тощо. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, а й держава.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності суб'єктів господарювання формується в результаті взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і негативним значенням. Загальний прибуток підприємства -- це кінцевий результат діяльності підприємства.[7]

Основною складовою загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції. На його величину впливають як чинники,що не залежать від діяльності підприємства (зміни державних регулюючих цін, природні, транспортні умови тощо), так і ті, що належать до компетенції підприємств. Серед чинників, які впливають на величину прибутку від реалізації товарної продукції і належать до компетенції підприємства,найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Що більший обсяг реалізації продукції, то, зрештою, більший прибуток отримає підприємство і навпаки. Зміни прибутку залежно від цього фактора за інших рівних умов прямо пропорційні.

Істотним чинником, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна собівартості продукції. На противагу прямо пропорційному зв'язку між впливом обсягу продажу товарної продукції і рівнем прибутку зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості обернено пропорційний. Що нижча собівартість продукції,яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво і продаж, то більший прибуток, і навпаки.

Суттєвим чинником, який безпосередньо впливає на величину прибутку суб'єкта господарювання від продажу продукції, є рівень застосовуваних цін. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлює безпосередньо підприємство залежно від конкурентоспроможності його продукції, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємством цьому разі через встановлену ним ціну може безпосередньо впливати на прибуток, отримуваний від продажу продукції. Разом з тим незалежним від підприємства чинником, що впливає на прибуток суб'єктів господарювання, є державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Однак цей чинник необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. У складі загального прибутку враховуються результати від продажу основних фондів та іншого майна підприємств, а також від позареалізаційних операцій. Прибуток (збиток) від продажу основних фондів, інших видів вибуття, а також від продажу іншого майна підприємства -- це фінансовий результат, не пов'язаний з основними видами його діяльності. Він відображає прибутки (збитки) від іншої реалізації продажу на сторону різних видів майна, яке перебуває у власності підприємства. Загалом формування прибутку має багато аспектів. Прибуток якнайважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Водночас не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями. Розглянемо їх.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що він є основним критерієм економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція прибутку для підприємця є дієвим засобом контролю за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як ступінь ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою -- вартістю додаткового продукту, а є її перетвореною(похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге -- приріст авансованої вартості.[8]

Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку, оскільки в ньому втілюється результативність витрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків у бюджет. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені як держава, так і підприємства госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок як основний метод господарювання підприємств передбачає не тільки покриття власних витрат доходами, а й отримання накопичень (прибутку) для стимулювання працівників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження витрат на нього. Цим досягається як мета підприємництва, такі задоволення суспільних потреб.

Абсолютна величина прибутку важлива, коли йдеться про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати та ефективність господарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У результаті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.

Рентабельність -- це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання розраховуються показники рентабельності продукції, виробництва, виробничих фондів та рентабельність продукції можна розрахувати як за всією реалізованою продукцією, так і за окремими її видами. [9]

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

показники, що базуються на витратному підході (рентабельності продукції, рентабельність операційної діяльності, рентабельність інвестиційної діяльності та окремих інвестиційних проектів, рентабельність звичайної діяльності);

показники, що характеризують прибутковість продажів (валова рентабельність) продажів і чиста рентабельність продажів);

показники, в основі яких лежить ресурсний підхід (рентабельність сукупних активів або загальна рентабельність, рентабельність операційного капіталу, рентабельність основного капіталу, рентабельність оборотного капіталу, рентабельність власного капіталу і ін.).

Рентабельність продукції обчислюють як відношення прибутку від реалізації до виплати процентів і податків до суми витрат на реалізовану продукцію :

(1.3.1.)

Вона показує, скільки прибутку має підприємство з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Її можна розрахувати в цілому по підприємству, по окремих його сегментах і за видами продукції.

Рентабельність операційної діяльності розраховують в цілому по підприємству як відношення брутто-прибутку від операційної діяльності до виплати процентів і податків до загальної суми витрат на операційну діяльність :

(1.3.2.)

Цей показник характеризує окупність витрат в операційній діяльності, Він повніше від попереднього показника відображає результати роботи підприємства, оскільки при його розрахунку враховуються не лише реалізаційні, а й позареалізаційні результати, що належать до основної діяльності.

Рентабельність продажів (обороту), або комерційну маржу, розраховують діленням прибутку від реалізації продукції, робіт і послуг на суму отриманого чистого доходу . Характеризує ефективність виробничої і комерційної діяльності підприємства. Цей показник розраховують у цілому по підприємству і за окремими видами продукції:

(1.3.3.)

Рентабельність (дохідність) операційного капіталу обчислюється відношенням прибутку від операційної діяльності до виплати процентів і податків до середньорічної суми операційного капіталу . Характеризує дохідність капіталу, задіяного в основній діяльності (постачання, виробництво та збут продукції):

(1.3.4.)

Рівень рентабельності продукції (коефіцієнт окупності витрат), розрахований по підприємству, залежить від трьох основних факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її собівартості і середніх цін реалізації.[10]

1.4 Планування результатів фінансової діяльності

Прибуток, який є основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, забезпечує потреби у фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, а держави загалом. Тому для ефективного ведення господарства підприємства в умовах ринку повинні планувати прибуток. Планування прибутку є складовою фінансового планування і найважливішим аспектом фінансово-економічної діяльності підприємств. Від достовірності визначеного планового прибутку залежить ефективність господаpсько-фiнансової діяльності підприємства. Розрахунок планового прибутку має бути економічно обґрунтований, що дасть змогу здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, приросту власних оборотних активів, своєчасні розрахунки з бюджетом за податками тощо.

Прибуток планується окремо з кожного виду діяльності підприємства: від продажу товарної продукції; іншої продукції та послуг нетоварного характеру; продажу основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів; від позареалізаційних доходів і витрат. Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку і аналітичний. Основою розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах.

В умовах випуску широкого асортименту продукції та необхідності планування прибутку на рік і перспективу, його розрахунок на відповідним плановий період виконується аналітичним методом при цьому прибуток розраховується не за кожним видом продукції,що випускається в запланованому році, а за всією порівнюваною і не порівнюваною товарною продукцією.

Плануючи прибуток аналітичним методом, необхідно послідовно виконувати такі дії: розрахувати базову рентабельність, у відсотках як від окреслену частку від ділення очікуваної суми прибутку за звітний рік на сопорівнюваної товарної продукції за той самий період

, (1.4.1.)

де -- очікувана сума прибутку; -- собiваpтiсть товарної продукції за звітний базисний рік;· обчислити обсяг товарної продукції в запланованому періоду за собівартістю звітного року і прибуток на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності. При цьому прибуток за товарною продукцією запланованого року на основі базової рентабельності обчислюється за формулою

, (1.4.2.)

де -- обсяг товарної продукції в оцінці за собівартістю базового пеpiоду;· врахувати вплив на плановий прибуток різних фактоpiв зміну (зниження, збільшення) собівартості продукції в запланованому році; підвищення якості та сортності реалізованої продукції; зміну рівня цін на продукцію, що продається.[11]

Прибуток на наступний рік планується в кiнцi звітного. Тому для визначення базової рентабельності використовуються звітні дані з обсягу отриманого прибутку і собівартості за 9 місяців поточного року очікувані за IV квартал цього самого року. З урахуванням визначеного рівня базової рентабельності та запланованого обсягу товарної продукції в оцінці за собiваpтістю базисного (звітного) року орієнтовно обчислюється прибуток запланованого року за впливу лиш одного фактора -- зміни обсягу порівнюваної товарної продукції. На наступному етапі планування прибутку від продажу товарної продукції враховується вплив на нього зміни собiваpтостi, цін,асортименту і сортності пpодукцiї. У кінцевому pозpахунку планового прибутку від продажу продукції враховуються також зміни прибутку в залишках готової продукції і товаpiв на початок та кінець запланованого pоку. Вплив зміни асортименту реалізованої товарної продукції на пpибуток визначається множенням питомої ваги ваpтостi кожного виробу в загальному обсязі реалізованої порівнюваної товарної продукції на звітну (очікувану) рентабельність кожного виробу. Питома вага кожного виробу визначається діленням його ваpтостi на загальний обсяг порівнюваної товарної продукції в оцінці за собiваpтістю у звітному і запланованому роках. Сума коефіцієнтів,отриманих від перемноження питомої ваги кожного виробу назвiтну (очікувану) рентабельність, і становитиме сеpеднiй рівень рентабельності у звітному і запланованому роках. Piзниця ж можними свідчитиме про вплив змін асортименту на плановий прибуток. Такі pозpахунки виконуються у спеціальних таблицях на основі планових даних про асортимент продукції, її якість і сортність. Пicля встановлення впливу асортиментних змін на плановий прибуток визначають вплив на нього зміни цін. Аналітичним методом розраховується прибуток від реалізації порівнюваної товарної продукції в запланованому році. У такому самому порядку визначається прибуток від реалізації не порівнюваної товарної продукції.

Для визначення загального прибутку від продажу продукції до прибутку від продажу товарної продукції додаються (вираховуються) зміни прибутку в не реалізованих залишках готової продукції на початок і кінець запланованого року. Щоб визначити загальний сукупний прибуток по підприємству загалом, до прибутку від продажу продукції додаються прибутки відпродажу послуг, основних фондів і не матеріальних активів, від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо, а також ураховуються надзвичайні доходи і витрати. При цьому прибуток із зазначених операцій планується, як правило, на основі прогнозів щодо виконання тих чи інших операцій. Прибуток (збиток) від надзвичайних доходів і витрат визначається, як правило, на основа їх аналізу за минулі роки. Так планується прибуток аналітичним методом. Крім pозpахунку прибутку методами прямого рахунку і аналітичним, існує ще так званий метод суміщеного pозpахунку, що поєднує перший і другий методи. Виходячи з цього вартість товарної продукції в цінах запланованого pоку і за собiваpтістю звітного року визначається методом прямого рахунку, а вплив на планову суму прибутку змін собiваpтостi, якості, асортименту, цін та інших факторів -- аналітичним методом. Загалом pозpахунок оптимальної планової суми прибутку є найважливішим елементом не тільки планування, а й упpавлiння підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання.

Існують такі методи планування операційного прибутку: прямий, за показниками витрат на 1 грн. продукції, економічний (аналітичний) метод. У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.

Прямий метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:

, (1.4.3.)

де -- прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн;

-- кількість видів продукції; -- прибуток від реалізації і-го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто

(1.4.4.)

де -- оптова ціна і-го виробу, грн; -- повна собівартість і-го виробу в плановому періоді, грн; -- кількість і-го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.[12]

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Це менш точний метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.[13]

Економічний (аналітичний) метод використовують на підприємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва й реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівнянною (новою) продукцією.

Аналіз «витрати -- обсяг -- прибуток» є досить універсальним методом фінансового планування. Він дає можливість:

1) визначати обсяги виробництва й реалізації продукції з погляду їхньої беззбитковості;

2) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

3) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подальше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

1. Суть методу -- у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, що можна показати формулою:

(1.4.5.)

де -- обсяг продажу, шт.; -- оптова ціна продажу, грн; -- величина постійних (фіксованих) витрат, грн; -- величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.

Тоді , (1.4.6.)

де -- точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.

Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) оптову ціну продажу товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов'язана з обсягом виробництва й реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо;

3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв'язку зі зміною обсягу виробництва й реалізації продукції. Якщо обсяг зменшується, змінні витрати скорочуються, і навпаки. До змінних витрат належать витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого персоналу, електроенергію, транспортування і т. ін.[14]

2. Характеристика ЦЛ КВПіА як структурної ланки паливно-енергетичного комплексу України

2.1 Загальна характеристика та тенденції розвитку паливно-енергетичного комплексу України за 2005 - 2009 рр.

Паливно-енергетичний комплекс -- це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК -- це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК -- це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування -- надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.[15]

Державними структурами ПЕК є:

Міністерство енергетики і електрифікації України (Міненерго);

Державний комітет України з використання ядерної енергії (Держенергоатом);

Міністерство вугільної промисловості України (Мінвуглепром);

Державний комітет України з нафтової, газової та нафтопереробної промисловості (Держнафтогазпром);

Міністерство економіки України (Мінекономіки) - безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів (КМ) України, міністри яких призначаються Указом Президента України і затверджуються Верховною Радою України (ВР).

ПЕК країни складається з двох самостійних галузей:

паливна промисловість;

електроенергетика.

Паливна промисловість України охоплює сукупність процесів з видобування природних видів палива та їх переробки (сортування, збагачення і безпосередня переробка), що реалізуються:

вугільною промисловістю;

газовою промисловістю;

нафтовою промисловістю (видобування);

нафтопереробною промисловістю;

торф'яною промисловістю

атомною промисловістю.

Структура ПЕК України представлено на рис. 2.1.1.

Рис. 2.1.1. Структура паливно-енергетичного комплексу України

Україна видобуває 5% світового обсягу мінеральних ресурсів, але тільки 12% з них надходить у виробництво, решта йде у відвали (в західних країнах у виробництво надходить 60%). В державі є понад 8 тис. родовищ, де розробляються 90 видів покладів корисних копалин; на її території знаходиться 28,6% чорноземів світу.

В Україні створено потужний промисловий потенціал і досить розвинену виробничу інфраструктуру. Важливе місце в економіці держави посідає агропромисловий комплекс (АПК).

Держава володіє достатньо потужним ПЕК, який створювався як складова частина ПЕК колишнього СРСР.

Співставлення виробництва видів ПЕР в Україні та багатьох розвинутих країнах у загальних обсягах та на душу населення показує, що перед входженням в економічну кризу рівень виробництва видів ПЕРу порівнянні з розвинутими країнами був цілком задовільним.

Напруженим залишається становище на підприємствах ПЕК. Видобуток основних видів первинних енергоносіїв в умовному обрахунку скоротився на 11%, в основному за рахунок вугілля, його видобуток зменшився на 16%. Разом з цим збільшено видобуток газу і нафти з газовим конденсатом відповідно на 1,4 та 0,2%. Скоротилося виробництво бензину, дизельного палива, паливного мазуту. Проте, незважаючи на потенційні можливості нашої держави, країна зараз перебуває в стані економічної кризи.

Економічна криза, крім факторів переходу до ринкових відносин, руйнування СРСР, обумовлюється також:

1. Структурною кризою народного господарства СРСР, що виявилася ще в 70-ті роки; затримка відновлення технологічної бази виробництва у 70-ті та 80-ті роки призвела до необхідності екстреної заміни практично всієї виробничої бази країни.

2. Енергетичною кризою, викликаною стрімким зростанням цін на ПЕР, більшість яких імпортується, та енерговитратним характером виробництва. Падіння енергетичного потенціалу обумовлене такими складовими:

Втрата ринків збуту в країнах колишнього СРСР та в Україні;

Зменшення попиту на раніше «дешеві» сировину та ПЕР;

Втрата конкурентоспроможності високотехнологічної продукції, що обумовлено появою західних товарів;

Зменшення платоспроможності споживачів та скорочення їх фінансових коштів. Стартові умови енергетичної кризи в Україні відрізняються від початкових умов цієї кризи в Західній Європі та Америці.

Динаміка основних показників розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу України за 2006 - 2009 рр. представлена на рис. 2.1..2.

За даними рис. 2.1.2. можна зробити висновок:

за 2005 р. обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до Об'єднаної енергетичної системи України, досяг 194253,9 млн. кВт•г, що на 6 942,8 млн. кВт•г або 3,7 % більше порівняно з 2004 р.

в 2006 р. обсяг виробництва досяг 192129,7 млн. кВт•г, що на 6942,8 млн. кВт•г або 3,7 % більше порівняно з 2005 р.

за 2007 р. обсяг виробництва -- 195130,5 млн. кВт•г, що на 3005,9 млн. кВт•г або на 1,6% більше порівняно з 2006 р..

протягом 2008 р. -- 191688,0 млн. кВт•г, що на 3438,6 млн. кВт•г або на 1,8% менше порівняно з 2007 р.

в 2009 р. -- 172907,4 млн. кВт•г, що на 18768,7 млн. кВт•г або на 9,8% менше порівняно з 2008 р.

Таким чином, обсяг видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 2006 року збільшився порівняно з 2005 р. на 156,9 тис. тонн (або на 3,6 %), у тому числі збільшення обсягів видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» дорівнювало 97,2 тис. тонн. Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 2007 р. зменшились на 87,3 тис. тонн (або на 1,9%) відповідно показника 2006 р. та дорівнюють 4 427,7 тис. тонн, у тому числі обсяги видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» у порівнянні з 2006 р. зменшились на 73,3 тис. тонн (або на 1,8%) та становлять 4 025,8 тис. тонн. Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 12 місяців 2008 р. зменшились на 210,4 тис. тонн (або на 4,9%) відповідно аналогічного показника 2007 р. та дорівнюють 4 245,1 тис. тонн, у тому числі обсяги видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» у порівнянні з показником минулого року зменшились на 30,5 тис. тонн (або на 3,2%) та становлять 3 896,9 тис. тонн. Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 12 місяців 2009 року зменшились на 287,9 тис. тонн (або на 6,8%) відповідно аналогічного показника 2008 р. та дорівнюють 3 952,0 тис. тонн, у тому числі обсяги видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» у порівнянні з показником минулого року зменшились на 254,3 тис. тонн (або на 6,5%) та становлять 3 642,6 тис. тонн.

За 12 місяців 2006 року видобуток газу збільшився на 280,1 млн. куб. м (або на 1,4 %) порівняно з січнем-груднем 2005 року, у тому числі збільшення обсягу видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» становило 135,0 млн. куб. м (або 0,7 %). За 2007 р. видобуток газу на 246,1 млн. куб. м менше показника 2006 р. та дорівнює 20 604,3 млн. куб. м, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» зменшився на 94,1 млн. куб. м, та становить 19 223,5 млн. куб. м. За 2008 р. видобуток газу на 244,5 млн. куб. м (або на 1,2%) більше показника 2007 р. та дорівнює 21 013,8 млн. куб. м, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» менше на 14,7 млн. куб. м, та становить 19 224,6 млн. куб. м. За 12 місяців 2009 року видобуток газу на 165,6 млн. куб. м (або на 0,8%) більше показника 2008 р. та дорівнює 21 181,8 млн. куб. м, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» більше на 135,5 млн. куб. м та становить 19 345,4 млн. куб. м. [25]

2.2 Організаційно-економічна характеристика ЦЛ КВПіА

2.2.1 Історія розвитку, мета та задачі діяльності підприємства

24 липня 1951 р. постановою Ради Міністрів СРСР на базі рудників ім. Першого Травня й Жовта Ріка тресту «Ленінруда» Міністерства чорної металургії й деяких інших підприємств створюється Комбінат №9, він же п/с 28, а пізніше -- Східний гірничо-збагачувальний комбінат.

1951 - 1960 рр. -- це період становлення Східного гірничо-збагачувального комбінату, розробки та впровадження новітніх технологій, проведення гірничих робіт, будівництва нових шахт та допоміжних підрозділів, для забезпечення його діяльності.

Для забезпечення належного стану засобів вимірювання, якісного проведення наладки схем контролю та управління, надійної роботи стаціонарних шахтних установок була створена лабораторія контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (КВПіА). Лабораторія складалась з шахтних груп автоматизації, груп ремонту та держперевірки.

В 1960 р. лабораторія КВПіА реорганізується в Центральну службу КВПіА, формуються її виробничі підрозділи, виникає необхідність створення технічної бази для забезпечення своєчасного та якісного виготовлення щитів, шаф та інших засобів автоматизації. Був створений сектор виготовлення нестандартного обладнання. Для монтажу засобів контролю та автоматизації був організований монтажний сектор. Одне з провідних місць в підрозділі зайняв сектор наладки.

Створена сучасна ремонтна база дозволяла виконувати ремонт всіх вимірювальних приладів на комбінаті. Паралельно з ремонтом високочастотних приладів колектив служби КВПіА займався розробкою засобів вимірювання та перевірочних установок.

В 1965 р. в складі ЦЛ КВПіА створений сектор нагляду та держперевірки для забезпечення належного технічного стану контрольно-вимірювальної техніки та засобів автоматики, здійснення державного метрологічного нагляду.

Надалі на базі сектору були створені дві лабораторії -- метрологічного забезпечення та рудної автоматики.

В 1996 р. в результаті структурної перебудови комбінату до складу ЦЛ КВПіА ввійшла Центральна енерголабораторія та дільниця мереж та підстанцій (ДМіП).

Відповідно діючого положення, Центральна лабораторія КВПіА, будучи виробничою одиницею, що входить в склад комбінату, розпоряджається закріпленими за нею основними та оборотними засобами, трудовими та матеріальними ресурсами.

ЦЛ КВПіА не є юридичною особою та не має права виходу зі складу СхідГЗК. У своїй діяльності ЦЛ КВПіА керується діючому законодавству України, Статутом СхідГЗК, наказами і розпорядженнями.

ЦЛ КВПіА підпорядковується генеральному директору.

Згідно «Положенню про центральну лабораторію контрольно-вимірювальних приладів і автоматики» від 24.06.2002 р. основними цілями ЦЛ КВПіА є виконання наступних завдань:

1. У сфері метрології і ремонту вимірювальної техніки:

Забезпечення єдності і необхідної точності вимірів, що проводяться на підприємстві, підвищення рівня і постійне вдосконалення техніки вимірів.

Об'єднання під єдиним керівництвом всіх робіт, що проводяться на підприємстві, по метрологічному забезпеченню всіх видів діяльності комбінату і продукції, що випускається ним.

Організація і проведення метрологічного контролю, ремонту, перевірки і калібрування всіх засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), вживаних на підприємстві, у тому числі з використанням джерел іонізуючих випромінювань.

Забезпечення виконання затверджених графіків перевірки і калібрування ЗВТ, технічного обслуговування і ремонту ЗВТ.

Виконання і участь у виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

2. У сфері електроенергетики:

Забезпечення безперебійного постачання споживачів комбінату на майданчику м. Жовті Води електроенергією, а також, на договірній основі, реалізацію електроенергії стороннім споживачам (субабонентам).

Випробування захисних засобів, призначених для використання в електроустановках, трансформаторних масел.

Наладка, ремонт, експлуатація, удосконалення і впровадження нових пристроїв релейного захисту, автоматики енергосистем, пристроїв телемеханіки і вторинних ланцюгів електропідстанцій і розподільних мереж напругою вище 1000 вольт.

Випробування підвищеною напругою і вимір фізичних величин, що характеризують стан електричного устаткування підстанцій і розподільних мереж, електродвигунів і іншого електроустаткування, заземлюючих пристроїв і пристроїв грозозахисту при виконанні пусконалагоджувальних і експлуатаційних робіт.

Організація і проведення планових профілактичних ремонтів (ПІР) і експлуатації силового електроустаткування підстанцій і розподільних мереж, що знаходяться на балансі ЦЛ КВПіА. Виконання централізованого ремонту електроустаткування підстанцій і розподільних мереж підрозділів комбінату.

Організація оперативно-диспетчерського управління електричними мережами.

3. Стосовно шахтних установок, компресорних підрозділів, у сфері неруйнівного контролю:

Проведення ревізій, наладки і випробувань шахтних підіймальних установок, головних установок вентиляторів і компресорних.

Виконання робіт по неруйнівному контролю металоконструкцій, елементів стаціонарного устаткування, трубопроводів і зварних з'єднань.

Організація і проведення централізованого технічного обслуговування засобів високочастотної сигналізації і зв'язку і ППР систем автоматичного регулювання на шахтних підіймальних установках, протипожежної автоматики в підрозділах комбінату і на об'єктах.

4. У сфері капітального будівництва, модернізації і автоматизації виробництва:

Забезпечення належного рівня автоматизації виробничих процесів, надійності роботи вживаних на підприємстві засобів автоматизації і контрольно-вимірювальних приладів (КВП).

Організація і проведення комплексу робіт по проектуванню, виготовленню нестандартизованого устаткування, монтажу і наладці мереж електропостачання, електроустаткування і освітлення, систем автоматизації і КВП на об'єктах, що знову будуються, а також при проведенні капітального ремонту і модернізації діючих об'єктів.

Організація і проведення комплексу робіт по проектуванню, монтажу і наладці засобів і систем охоронної, охоронно-пожежної і пожежної автоматики. Централізоване технічне обслуговування пристроїв автоматичної пожежної сигналізації.

Організація і проведення комплексу робіт по проектуванню, монтажу і наладці засобів вимірювальної техніки і автоматизованих систем для комерційного і технологічного обліку витрат енергоносіїв.

Створення безпечних і здорових умов праці на основі законів України «Про охорону праці», «Про пожежну безпеку», «Про охорону природного довкілля», «Про радіаційну безпеку» і ін.

Виконання вищезазначених робіт і послуг для підприємств, організацій і приватних осіб на договірній основі.

Основною сировиною й матеріалами, які використовує підприємство, є: сталь листова, кабельна продукція, трансформатори, реле, електроди, труби, вентилі й т.д. Постачання ЦЛ КВПіА сировиною й матеріалами провадиться централізовано: через складське господарство СхідГЗК. Всі матеріали й комплектуючі, в остаточному підсумку, являють собою готові вироби й надходять на склад готової продукції, після чого встановлюються на підрозділах СхідГЗК.

Основними споживачами продукції ЦЛ КВПіА є структурні підрозділи СхідГЗК, саме тому підприємство не має конкурентів. Крім того підприємство займається виготовленням нестандартизованого обладнання та наданням послуг стороннім організаціям та населенню: виготовленням металевих шаф, повіркою засобів вимірювальної техніки і т. ін. до сторонніх замовників послуг ЦЛ КВПіА належать НАЕК «Енергоатом», Чорнобильська АЕС, ВКБ, ДП «Дирекція», ВЖРЕО, КП «Жовтоводський водоканал», ТОВ «Схід-Руда», ДКП «Енерговодоканал» смт. Смоліно, Управління газового господарства, УкрНДПРІпромтехнології, Хлібозавод, СП «Еко», КП ЖТМ, НТЦ КПРВ, СЕС, Санаторій «Гірський», СМСЧ-9 (ТДРЦ) та ін.

2.2.2 Організаційна та виробнича структура підприємства

Структура ЦЛ КВПіА визначаються з врахуванням об'ємів робіт і особливостей виробництва і затверджуються генеральним директором комбінату. Кожна лабораторія виконує лише один технологічний процес.

У структуру ЦЛ КВПіА входять наступні дільниці і лабораторії (див. дод. 1):

1. Лабораторія метрологічного забезпечення виробництва, що має в своєму складі:

1.1. групу по аналізу і координації робіт по метрологічному забезпеченню;

1.2. групи метрологічного забезпечення по видах вимірів (електричних, механічних, теплотехнічних, фізико-хімічних, радіотехнічних вимірів і вимірів іонізуючих випромінювань).