Планування доходів та витрат в комерційному банку

Таблиця 2.3

Показники прибутковості банку

(млн. грн)

Показник, що характеризує прибутковість кредитних операцій, розглянутий нами в динаміці показав, що прибутковість по основних операціях банку за рік збільшилась на 62,4 % . Показник прибутковості середніх залишків по активах збільшився на 69,7 %. [51].

Розглянемо доходи з позиції їхньої стабільності. До стабільних доходів банку відносять ті доходи, які залишаються практично постійними протягом досить тривалого періоду часу й можуть легко прогнозуватися на перспективу. Більша стабільність властива насамперед доходам від основної діяльності. Відсутність же стабільності відбиває ризикованість бізнесу.

Чим більше нестабільність у доходах, тим нижче якість доходів. При цьому в розрахунок приймаються такі фактори як зміна курсу валюти, інфляційні процеси.

Витрати комерційного банку - це витрати коштів банку на виконання операцій і забезпечення функціонування банку. Аналіз витрат у цілому здійснюється насамперед з виявлення частини процентних і непроцентних витрат.

Таблиця 2.4

Динаміка структури витрат банку

(тис. грн.)

З таблиці 2.4. помітно, що процентні витрати займають (80,5% - 81,8%) від витрат банку, причому з 2005 по 2006 р.р. ми бачимо ріст їхньої питомої ваги на 8,3%.

При аналізі банківських витрат визначається роль і місце кожної групи витрат у їхній загальній сумі. Дані таблиці 2.5. підтверджують, що витрати на 31 грудня 2006 року становлять 49,7% від суми витрат банку на 31 грудня 2005 року. Збільшення відбулося по всіх статтях витрат, але найбільш значиме збільшення - за рахунок збільшення витрат по відсотках, сплаченим фізичним особам по притягнутих засобах. Зміна убік збільшення по них склало 69,4%. Найбільша питома вага в структурі витрат займають відсотки, сплачені по придбаних кредитах, причому частка їх за останній рік зросла з 39,1% до 49,1%.

Таблиця 2.5

Елементи витрат комерційного банку

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що скороченню сумарних витрат банку сприяють: оптимізація структури ресурсної бази; зменшення непроцентних витрат. Прибуток комерційного банку - це фінансовий результат діяльності комерційного банку у вигляді перевищення доходів над витратами. Аналіз прибутку варто починати з розгляду загальної картини прибутковості банківських операцій. Аналіз повинен бути деталізований у динаміку по вивченню прибутковості статей по окремих видах діяльності.

Таблиця 2.6

Структура діяльності по видах діяльності

(тис. грн.)

При оцінці щорічного приросту прибутку банку необхідно виходити з того, що він не повинен бути нижче темпів інфляції. У противному випадку реальні доходи будуть скорочуватися й відбудеться знецінення банківського капіталу. У зв'язку із цим, при аналізі прибутку її величину необхідно коректувати з урахуванням темпів інфляції. У 2006 році балансовий прибуток банку склав 37,7% від суми прибутку минулого року. Основним джерелом прибутку є прибуток від операційної діяльності банку, тобто прибуток банку формувалося в основному (на 93,7%) за рахунок стабільних джерел доходу. Це є позитивним моментом у роботі підприємства.

Основні напрямки дослідження дозволяють розкрити причини змін доходів і витрат, що є актуальним для виявлення резервів зростання банківського прибутку. Даний аналіз проводиться в абсолютних величинах.

Однак, існує метод оцінки прибутку банку за допомогою відносних показників. Цей метод називається коефіцієнтним і пов'язаний з поняттям рентабельності. Необхідність проведення такого аналізу важко переоцінити, оскільки від глибини оцінки результатів останнього залежать перспективи конкурентноздатності банку і його місце на фінансових ринках. Система коефіцієнтів прибутковості включає наступні показники:

Таблица 2.7

Коефіцієнти прибутковості банку

Прибуток до активів є основним коефіцієнтом, що дозволяє дати першу кількісну оцінку рентабельності банку. Значення цього коефіцієнта під кінець року знижується. Власний капітал - найбільш стабільна частина ресурсів комерційного банку. Тому стабільність або зростання прибутку в минулі періоди гарантує в певній мері збереження рівня рентабельності банку в майбутньому. Нарешті, даний коефіцієнт цікавить засновників, акціонерів або пайовиків, тому що показує ефективність їхніх інвестицій.

Пофакторний аналіз коефіцієнтів прибутковості дозволяє виявити й оцінити ті економічні явища, які привели до кількісної зміни показників. Варто підкреслити, що далеко не завжди можна підвищувати рейтинг банку, якщо це пов'язане з негативними процесами. Так прибуток змінюється під впливом наступних факторів: співвідношення між темпами зростання доходів і витрат, рівень процентних ставок і комісій, обсяг окремих банківських послуг, частка активів, що приносять доход у загальному обсязі активів, своєчасність погашення процентних платежів позичальниками.

Вплив на коефіцієнт прибутковості ( балансовий прибуток до активів):

-збільшення абсолютної величини балансового прибутку у 2006 році в 1,63 рази призвело до збільшення величини прибутковості в 1,88 рази.

-підвищення розміру активів в 1,59 рази привело до збільшення показника прибутковості на 7,26%. Таким чином, коефіцієнт прибутковості збільшився в порівнянні з 2005 роком на 5,93%. Аналіз результативних рахунків балансу дозволяє розрахувати необхідну дохідну маржу, тобто розрив у ставках по активних і пасивних операціях, що дає можливість банку покривати необхідні витрати, але не приносить прибутку. Достатня маржа передбачає, що банк крім поточних витрат повинен ще розвиватися й заробляти для цього прибуток. Процентна маржа показує, скільки банк заробив на процентних операціях.

Таблица 2.8 Показники прибутковості банку

З таблиці 2.8 видно, що всі показники 2006 року підвищилися в порівнянні з минулим роком. Значення коефіцієнта необхідної маржі в банку на 31 грудня 2005 року нижче, ніж на 31грудня 2006 року. Це означає, що на початок року в банку було менше можливостей збільшити прибуток, нижче була його конкурентна здатність. Аналізуючи динаміку значень процентної маржі важливо відзначити, що збільшення цього показника на кінець 2006 року було забезпечено за рахунок випереджальних темпів збільшення відсотків по активних операціях над зниженням відсотків по пасивних операціях.

Подібна інтерпретація коефіцієнтів свідчить про зв'язки факторів, але не виявляє наявних резервів зміни результативного показника.

Банк не може успішно розвиватися в напрямку, які диктують розглянуті вище тенденції. Такий режим роботи банку пов'язаний з підвищеним ризиком і відмовою диверсифікованості як активних, так і пасивних операцій. Очевидно, що необхідно зміни фінансової політики банку. Описані фактичні й прогнозні тенденції в зміні обсягу виробництва, темпах інфляції й валютного курсу дають підставу використати в кінці 2006 році структуру активів і пасивів, динаміку їхніх окремих видів для складання прогнозного балансу на кінець 2007 рік. При цьому потрібна певне коректування на відмінність очікуваних темпів інфляції від фактичних торік.

2.3. Обгрунтування вартості банківських послуг ( 2007 рік) з урахуванням структури витрат

Вартість банківських послуг визначається залежно від їх виду з урахуванням прямих витрат -- безпосередньо пов'язаних з виконанням послуг, невигідних (загальнобанківських) витрат і планових накопичень в розмірах, що забезпечують функціонування банку на принципах комерційного розрахунку.

До прямих витрат по наданню банківських послуг відносяться:

· заробітна плата працівників, що виконують послуги з урахуванням відрахувань на соціальне страхування, до пенсійного фонду і інші цілі;

· вартість витрачених матеріалів (папір і ін.);

· амортизаційні відрахування на основні фонди, що безпосередньо використовуються при наданні послуг;

· операційні витрати (оплата інкасації і охорони при розрахунку послуг з касового обслуговування, поштово-телеграфні витрати по операціях клієнтів при розрахунковому обслуговуванні і ін.).

До накладних відносяться витрати на утримання апарату управління і інших структурних підрозділів загального призначення комерційного банку, витрати на, господарські відрядження, включаючи службовий транспорт, витрати на утримання будівель, підготовку кадрів і ін. Величина не накладних витрат у витратах на конкретні види банківських послуг визначається виходячи з процентного відношення загальнобанківських витрат по фінансовому плану на рік по комерційному банку до фонду оплати праці працівників, що виконують послуги [22, с.33- 39].

Планові накопичення визначаються як відношення планового прибутку комерційного банку до загальної суми витрат по фінансовому плану.

При визначенні вартості послуг, на виконання яких є цінники або калькуляції інших організацій (консультації, участь в експертизі проектів, складання проектно-кошторисної документації, здійснення технічного нагляду і ін.), ці цінники і калькуляції можуть бути використані комерційним банком з внесенням відповідних коректив залежно від конкретних умов їх застосування.

У кожному конкретному випадку види банківських послуг, їх об'єми, порядок і періодичність надання, розміри плати визначаються по взаємній згоді клієнта і комерційного банку в договорі. При цьому враховуються фінансові можливості клієнта, складність питання, кваліфікація консультанта, інтереси банку в частині закріплення і залучення клієнтури і ін. При визначенні вартості банківських послуг в необхідних випадках враховується податок на додану вартість.

За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігається в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризиковість банківської установи, а також зпрогнозувати темпи росту, які насправді перетворилися на темпи економічної кризи (падіння), не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ставки. Несприятливі економічні процеси змусили банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш чи менш точно можуть бути передбачені. Використання облікової ставки НБУ як орієнтиру щодо пропозиції ставок за депозитними рахунками цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рівень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником, що впливає на рівень банківських ставок [47, с. 10-11].

АКБ "Укрсоцбанк" надає повний пакет традиційних та інноваційних послуг, що відповідають міжнародним банківським стандартам.

Банк пропонує відкриття та обслуговування поточних рахунків клієнтів для здійснення розрахунків підприємства в національній та іноземній валютах. Для великих корпоративних клієнтів, які мають розгалужену мережу структурних підрозділів, ми пропонуємо індивідуальні умови їх обслуговування, в т. ч. стандартизовані тарифні пакети, організацію прийому платежів за товари (послуги) компанії через філіальну мережу банку по всій Україні, управління консолідованими фінансовими потоками підприємства.

Витрати на обслуговування поточних рахунків -- це найдешевший ресурс ”Укрсоцбанку”. Тому збільшення його частки у ресурсній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточних рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб'єкти з'являються не дуже часто.

Стабільний рівень залучення коштів, зважена політика управління ліквідністю і ресурсами, лібералізація умов кредитування дали змогу найбільшими за останні п'ять років темпами (80,8%) збільшити портфель позик клієнтам- з 3 822 млн. гривень до 6 909 млн. гривень. Крім того, завдяки існуючій дворівневій системі управління кредитним ризиком при значному збільшенні кредитної частини в структурі активів банку з 55% на кінець 2004 року до 65% на кінець 2006 року, якість її помітно покращилась - частка проблемної заборгованості зменшилась з 4,9% на кінець 2004 року до 2,3% на кінець звітного року. Пріоритетним напрямком розвитку у 2007 році залиши-лось кредитування приватних клієнтів.

Іпотечне кредитування

Строк кредитуванняБазові мінімальні % ставки Комісія, разова

До 25 років включногрн. дол.євро0,99%

18,00 13,50 13,00

Споживчий кредит

Вид споживчого кредитуСтрок кредитуванняМінімальні відсоткові ставки

грн. дол.євро

Під заставу рухомого майнаДо 7 років15,00% 13,50% -

Під заставу нерухомого майнаДо 20 років18,00% 14,00% 13,50%

БеззаставніДо 1 року20,00% 16,0014,00

Від 1 року до 3х років20,50 16,5014,50

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом -- видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів. Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Відсоткова ставка за кредитом охоплює: вартість залучення кредитних ресурсів для банку; операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо); премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом; враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту, премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування; бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

З даних тенденції процентних витрат видно що при зменшенні темпів кредитування потреба у ресурсах різко спадає, і навпаки при зростанні відбувається бум по залученню ресурсів (у нашому випадку - адже відбулося різке збільшення об'ємів кредитування та інших активних операцій). Так у 2006р. в порівнянні з 2005 р. відбувається збільшення процентних витрат на 26 9177 тис. грн. або на 31% [ Додаток Б ].

Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий менеджмент з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як правило приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі менша долі процентних доходів і складає за 2006 р, 2005 р. та 2004 р. відповідно 31,0%, 26,0% та 41,8%. Однак той факт, що АКБ “Укрсоцбанк” є багатофілійна установа, тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні з локальними банками, дещо підвищує ефективність роботи фінансових менеджерів комерційного банку

Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити -- це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під більший відсоток.

”Укрсоцбанк” широко застосовує депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банк диференціює процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Вклад ”Класичний”

Строк вкладу: 3, 6, 9, 12 місяців

СтрокПроцентна ставка (процентів річних)

грнUSDEUR

3 місяці10,50%7,50%6,00%

6 місяців12,50%8,00%7,00%

9 місяців12,50%8,50%7,00%

12 місяців13,50%9,00%7,50%

Вклад ”Капітал”

СтрокПроцентна ставка (процентів річних)

грнUSDEUR

6 мiсяцiв12,50%8,00%7,00%

12 мiсяцiв13,25%9,00%7,50%

24 мiсяцiв13,50%9,10%7,60%

36 мiсяцi13,75%9,15%7,80%

60 місяців15,00%9,50%8,00%

120 місяців15,00%9,50%8,00%

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата відсотків по депозитних рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів. Чим надійніше пасиви, тобто чим більше термін і сума депозити, тим більший відсоток гарантує банк.

Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку: пошук оптимального рівня ставок по депозитним та кредитних операціях -- складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямків розміщення ресурсів спричинюється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.

РОЗДІЛ III Розробка заходів із підвищення рейтингу банківських установ

3.1. Пошук оптимальної методики рейтингового оцінювання

Розвиток і функціонування банківської сфери сьогодні відбувається на тлі постійно змінюваної загальноекономічної та соціально-політичної ситуації, що впливає на надійність та ефективність виконання банківськими установами своїх функцій. Подальший розвиток системи українських банків вочевидь вимагає від керівництва комерційних банків переходу від інтуїтивного, стихійного управління до виваженого, обґрунтованого та професійного, що спирається на певну аналітичну базу.

У зв'язку з цим перед спеціалістами комерційних банків, їх діловими партнерами, державними наглядовими органами постає питання про необхідність застосування певних методик визначення поточного й майбутнього стану банку, його потенційних можливостей, слабких сторін тощо. Лише в останні роки проблема комплексної оцінки ефективності основних банківських операцій та надійності банківської системи України почала набувати першорядного значення [46, с.6-7].

Для здійснення такої оцінки необхідним є відповідний інструментарій, до якого відносять узагальнюючі оцінки діяльності банку на основі рейтингів. Слід зазначити, що здобутки зарубіжної науки з банківського аналізу можуть бути використані в Україні здебільшого на рівні ідей оскільки вони спираються на законодавчу базу та економічні реалії своїх країн, на існування стабільної банківської системи та розгалуженої інфраструктури фінансового ринку, політику економічної лібералізації, на рівний та вільний доступ усіх банків до світових ринків. Про те умови функціонування вітчизняних банків суттєво відрізняються від економічного середовища, в якому працюють банки іноземні. Щодо досліджень російських учених, то попри певну схожість процесів реформування економіки в Україні та в Росії, широкому застосуванню російських напрацювань у вітчизняній банківській практиці заважають істотні відмінності, що стосуються насамперед систем бухгалтерського обліку, форм звітності, податкового законодавства, принципів та методів регулювання діяльності комерційних банків з боку Національного банку України та Центрального банку Росії. Усе це обумовлює необхідність теоретичних напрацювань та глибинного аналізу банківської системи на рідних теренах.

Рейтинг визнано в світі як інструмент, призначений для порівняльного аналізу динамічно розвинених систем. Рейтинг банків комплексно характеризує їхню діяльність і встановлює узагальнювану оцінку фінансового стану за стандартизованим набором показників. Існують полярні точки зору на спрямованість рейтингів: деякі автори вважають, що „рейтингова оцінка банку не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків, ...а лише показує позицію банку в загальній сукупності банків” [35, с. 26-29].

У той же час інші автори зазначають, що „визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу „за зростом”, а в об'єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку”. У будь-якому разі, рейтинг надійності - „обличчя банку на міжнародних і внутрішніх ринках” [36, с. 57-60].

12 грудня 2003 р. за ініціативою НБУ, міжнародного центру перспективних досліджень та національного рейтингового агентства „Кредит-рейтинг” відбулася міжнародна конференція „Ризик-менеджмент і кредитні рейтинги в Україні”, присвячена, зокрема, рейтинговим оцінкам діяльності комерційних банків. На ній зазначалося, що побудова рейтингових оцінок суб'єктів ринку провідними світовими агентствами є необхідною умовою входження на міжнародні ринки капіталу, оскільки самий факт проходження рейтингових процедур для закордонного інвестора змінює ризик співпраці з невизначеного до фіксованого. Уряд України приділяє велику увагу співробітництву з міжнародними рейтинговими агентствами, проте необхідно також розвивати систему національних рейтингів для потреб внутрішнього ринку. Кредитний рейтинг України низький, і жодна компанія України не може мати рейтинг, вищий за рейтинг країни, тому всі учасники фінансового ринку в межах міжнародної шкали диференціації сконцентровані на вузькому відтинкові.

Цим обумовлена розробка національної шкали, яка дозволяє чітко диференціювати учасників внутрішнього ринку. Зазначимо також, що послуги міжнародних рейтингових агентств мають високу вартість, і дозволити собі цю процедуру можуть лише найбільші банки країни, які мають намір активно працювати на міжнародних фінансових ринках. В Україні за допомогою рейтингів здійснюється оцінка надійності й ефективності банківських установ, а також оцінка їх кредитоспроможності. Надійність комерційних банків - це динамічна стійкість до змін на фінансовому ринку, яка складається під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників. Ефективність банківської установи - це результативність економічної діяльності, яка виражається в реалізації економічних програм і заходів та характеризується відношенням отриманого ефекту до витрат ресурсів на досягнення цього ефекту [42, с. 69-77].

Безумовно, рейтинговий аналіз не може гарантовано визначити абсолютну надійність чи ефективність банківської установи.

Непередбачуваність економіки, нестабільна політична ситуація спричиняють прямий вплив на банківську систему, проте їх неможливо спрогнозувати. Тому жодна рейтингова методика не є універсальною, і не існує єдиного обґрунтованого підходу до побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків України.

У практиці роботи рейтингових агентств використовуються різноманітні методики рейтингового оцінювання, які класифікують за різними підставами

( Додаток Г). Доцільною й досить повною постає наступна класифікація рейтингових методик:

* за формою власності - державні та недержавні;

* за сферою розповсюдження - національні та міжнародні;

* за ступенем прозорості - відкриті та закриті;

* за формою спостереження - комбіновані та дистанційні;

* за способом згортки - адитивні та мультиплікативні;

* за формою подання - числові, літерні та графічні;

* за моделлю показника - статичні та динамічні;

* за методом побудови - бальні та індексні;

* за способом оцінювання - експертні, бухгалтерські та змішані.

Традиційний для України спосіб вибору банку-партнера ґрунтується на аналізі балансових показників комерційного банку. Звичайно такий аналіз обмежується застосуванням так званої методики адитивної згортки, згідно з якою розраховуються коефіцієнти ліквідності, прибутковості, достатності капіталу, крос-коефіцієнт тощо. Потім для розрахованих коефіцієнтів експертним шляхом визначаються певні ваги, обраховується сума добутків коефіцієнтів на їхню вагу, і на основі отриманих результатів виводяться інтегральні оцінки комерційних банків. Головна загроза припуститися помилки при виборі банку-партнера на підставі інтегрального рейтингу полягає в тому, що він описує фінансовий стан банку в періоди, які вже минули. Окрім того, адитивна згортка, яка на сьогодні є основним принципом побудови рейтингів, дає можливість компенсувати негативне значення одного показника, що входить до складу рейтингів, високою оцінкою іншого. Наслідком означених недоліків є збільшення помилковості висновків.

Існуючі рейтингові системи оцінювання діяльності комерційних банків - закордонні та вітчизняні - мають певні недоліки, до яких можна віднести недосконалість інформаційної бази, відсутність оперативності в наданні рейтингової інформації та диференціації категорій користувачів.

До основних переваг варто віднести наявність державних і недержавних рейтингових методик, комплексність оцінки надійності й ефективності діяльності банків, використання дистанційного спостереження, сприяння більшій прозорості банківської системи, наочність результатів рейтингового оцінювання, можливість прийняття виважених управлінських рішень.

Вірогідність рейтингів залежить, перш за все, від достовірності фінансової інформації, використаної для розрахунку різноманітних показників діяльності банку. Інформаційними джерелами для рейтингового аналізу постають фінансові звіти комерційних банків.

Спірним питанням є кількість необхідних для побудови рейтингу показників, оскільки одні автори наполягають на мінімумі, інші - на максимальній кількості різнопланових показників, які всебічно висвітлюють діяльність банківської установи. Зазвичай для рейтингової оцінки надійності й ефективності застосовуються різноманітні показники банківської діяльності.

Так, при аналізі надійності банку доцільно використовувати наступні групи показників: достатність капіталу; якість активів; прибутковість; ліквідність; зобов'язання.

Оцінювання стану ефективності діяльності комерційного банку проводять за наступними показниками:

· часткові показники роботи банку (показники прибутковості та

продуктивності праці);

· інтегральні показники ефективності діяльності (прибутковість

активів та капіталу).

Різниця між частковими показниками прибутковості та показниками продуктивності праці банку полягає в базі порівняння. За загальноприйнятою практикою при визначенні показників прибутковості базою порівняння слугує індикатор, що дозволяє характеризувати розмір банку. Як правило, таким індикатором є середні сукупні активи банку за певний період [35, с. 26-29].

Така методика обчислення прибутковості дозволяє проводити зіставлення розрахованих показників різних банків та за умови екстенсивного розвитку банку здійснювати екстраполяцію отриманих результатів. Водночас при визначенні показників продуктивності базою порівняння слугують індикатори, не пов'язані з розміром банку, які характеризують його витрати. Такі показники доцільно застосовувати при ретроспективній оцінці ефективності управління банком, і вони не підлягають екстраполяції на основі припущення проекстенсивний шлях розвитку банку. Інтегральні показники використовуються для комплексної оцінки ефективності банку.

Що стосується найбільш розповсюджених рейтингових методик оцінювання діяльності комерційних банків, то до них можна віднести наступні. Номерні методики, або ренкінги (rankings), передбачають обчислення сукупності значень обсягових та інших показників фінансового стану банків та присвоєння усім банкам певного місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників. Ці методики є досить простими, але вони фактично не дозволяють оцінити фінансову стійкість банків. Бальні методики дозволяють отримати інтегральну оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоюються за кожним показником за шкалою, визначеною експертами, і за загальною сумою балів банк зараховується до певної категорії. Найпопулярніша серед бальних методик -- рейтингова система CAMELS, що використовується в Україні з додатковими факторами, доповненими вітчизняними фахівцями.

Підсумкова система оцінки стану банку робиться на підставі результатів аналізу його діяльності за рейтинговою системою CAMELS, що застосовується у США, але з урахуванням спеціфічних особливостей національної банківської системи України.

Ця система враховує такі основні компоненти фінансового стану банку:

С (capital adequacy) - адекватність капіталу: система дає оцінку розміру капіталу з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників і підтпримання платоспроможності

А (asset's quality) - якість активів: система визначає спроможність забезпечення повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

М (managment) - менеджмент, якість управління.

E (earnings) - надходження або доходність.

L (liquidity) - ліквідність.

S ( Sensitivity)-чутливість банку до ринкового ризику.

Оцінка деяких компонентів системи CAMELS, зокрема адекватності капіталу і доходності, визначається за даними звітності (балансу, звіту форми №2 КБ), але інші її компоненти (якість активів зокрема, а також ліквідність, менеджмент) виявляють на підставі проведення перевірок на місці для більш точної оцінки [42, с. 123-138].

В умовах ринкової економіки банківська діяльність супроводжується значними ризиками, і оцінка ризиків, з якими стикається банк у своїй діяльності, є важливою складовою аналізу його фінансового стану. Про це свідчить і вищезазначена система банківського нагляду на основі оцінки ризиків (СОР), впроваджена Департаментом банківського нагляду НБУ з 2004 р. За цією системою банківський нагляд на нових засадах має містити наступні складові: ідентифікацію ризиків із загальноприйнятими й поширеними визначеннями основних операцій, що їх обумовлюють; встановлення ризиків за допомогою загальноприйнятих способів їх оцінки; оцінки систем управління ризиками банку; розроблення стратегії нагляду за банком на основі результатів із визначення ризиків та якості управління ними; відображення висновків у відповідних документах та доповідній записці щодо інспектування для правління та ради банку. Той факт, що Нацбанк України відмовився від оцінювання банків на основі системи CAMELS, яка є підґрунтям багатьох вітчизняних і закордонних рейтингів, на користь СОР, є свідченням необхідності вдосконалення існуючих рейтингових методик, які повинні в цілому оцінювати не лише поточний стан банківської установи, але й прогнозувати майбутні перспективи розвитку.

3.2 Шляхи покращення конкурентоздатності вітчизняних банків

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним. Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення [46, с. 26-29].

Оцінка нинішньої банківської системи з боку підприємців мало відрізняється від тієї, що висловлена державним керівництвом: вона є марнотратною та не ефективною, нераціонально використовує капітал, застосовуючи його переважно для посередницьких платіжно-розрахункових операцій, які повинні здійснюватися за рахунок створених банками грошей, грошових сурогатів і замінників грошей. Бізнес нарікає, що великою перешкодою на шляху його розвитку є недоступність і дорожнеча кредиту.

Науковці також наголошують, що за своєю природою, характером діяльності, видами надаваних клієнтам послуг та їх вартістю, рівнем обслуговування населення банківська система України є лихварською.

Стали нормою розрахунки між підприємствами живими грішми, гіпертрофовано поширилася сфера готівкових розрахунків, на які припадає 41% платіжного обороту, ігнорується кліринг, взаємозалік і вексельний обіг, не використовуються грошові замінники і сурогати. Не налагодивши механізму створення грошей, банки для платіжних і розрахункових операцій використовують грошовий капітал, призначений для інвестицій. Це одна з найсерйозніших перешкод розвитку власне банківської системи [45, с. 11-12].

Українські комерційні банки кредитують переважно поточні посередницькі платіжно-розрахункові, а не капітальні, інвестиційні операції. При цьому цей процес просякнутий хабарництвом і корупцією. Кредити отримують здебільшого не ті підприємці, які виробили та реалізували товари і мають на кредит законне право, а ті, що зуміли налагодити особисті стосунки з банкірами. Через відсутність ефективних механізмів та інструментів управління ризиками почастішали випадки відмивання «брудних» грошей через українські банки. Таким чином обезкровлюється економіка України, підриваються стимули до її розвитку.

В Україні про певну стабілізацію функціонування банківської системи та зниження ризиків активних операцій свідчить збільшення долі довгострокових кредитів у кредитному портфелі з 14 у 2004 р. (3,3 млрд. грн.) до 42% у 2006 р. (37,3 млрд. грн.), а також зниження долі проблемних кредитів у загальному обсязі кредитного портфелю з 11,3 у 2004 р. до 3% у 2006 р.

Насьогодні є ряд наявних проблем у банківській системі України, що знижують рейтинги банків та довіру збоку населення.

Такими проблемами є:

§ Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 01 січня 2006 у ній було зосереджено близько половини чистих активів усієї системи: понад 20% статутного капіталу банків, 55% капіталу, 47% кредитного портфеля, 59% коштів юридичних осіб, 56% вкладів населення); лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.

§ Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50%) та їх активів у Київській області, тоді як інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах.

§ Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.

§ Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів, які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру населення до банків).

Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

§ Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга - 30 - 31%), що може стати серйозним бар'єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

§ Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, - 40-60%. Така кредитна політика банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.

Страницы: 1, 2, 3, 4