ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ АКЦИОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
1.1 Історічні аспекти виникнення та розвитку акціонерних товариств у світовій практиці
1.2 Характеристика порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств
1.3 Цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»
2.1 Економіко-організаційна характеристика ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»
2.2 Аналіз ефективності формування та розподілу фінансових ресурсів
2.3 Аналіз рентабельності діяльності ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»
3.1 Розробка програми удосконалення управління фінансами товариства
3.2 Джерела залучення капіталу Акціонерних товариств
3.3 Прогнозний розрахунок ефективності запропонованих заходів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Актуальність теми.Необхідність дослідження фінансів акціонерних товариств зумовлена тим, що нині переважна більшість підприємств мають низьку ефективність господарської діяльності через високий рівень зносу основних фондів та обмеженість власних фінансових ресурсів для модернізації і технічного переозброєння виробництва. Тому особливе місце слід приділяти питанням пошуку шляхів залучення фінансових ресурсів у діяльність акціонерних товариств та визначення напрямів підвищення ефективності їх використання.

Фінанси акціонерного товариства беруть участь у формуванні статутного капіталу, доходів, прибутку, резервів, виконуючи при цьому функції розподілу грошових фондів і контролю за їх створенням та розподілом.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:

- фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів від акцій;

- економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

- соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частки їх майна.

Теоретичні та практичні аспекти функціонування фінансів підприємницьких структур розглядались у працях вітчизняних вчених-економістів: В.Андрущенка, М.Білик, І.Бланка, А.Гальчинського, А.Даниленка, М.Коробова, В.Кравченка, О.Мозгового, В.Опаріна, Д.Полозенка, А.Поддєрьогіна, Г.П'ятаченка, В.Суторміної, О.Терещенка, В.Федосова та інших.

Позитивно оцінюючи результати досліджень названих авторів, необхідно зазначити, що в науковій літературі ще не знайшли належного відображення і вимагають подальшої розробки питання ролі фінансів підприємницьких структур у фінансовій системі держави, складу і структури ресурсів акціонерних товариств, форм і методів залучення фінансових ресурсів у підприємницьку діяльність.

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин на ринкових засадах ведення господарства зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної системи. Основною ланкою цієї сфери є банківська система. Від ефективності її функціонування вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у будь-якій країні.

Найвагомішу роль у концентрації та забезпеченні раціонального використання фінансових ресурсів відіграють комерційні банки. Саме в них розміщується переважна частина фінансових ресурсів суспільства. Це і власні кредитні ресурси банків, і ресурси, залучені на позиковій основі, і розміщені у банках гроші підприємств та держави. Тому саме комерційні банки відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах.

До того ж банки не лише концентрують кошти, які знаходяться на рахунках підприємств, організацій, установ, бюджетів й цільових фондів (подібну функцію виконують також інвестиційні фонди та компанії), а й задовольняють за рахунок цих коштів різноманітні потреби підприємств, організацій, населення, тобто трансформують їх у кредитні ресурси, які спрямовуються на розвиток економіки.

Метою діяльності всіх суб'єктів ринку є отримання певного прибутку і подальше його зростання. Разом із тим, аби отримувати прибуток, що є основною метою діяльності будь-якого комерційного банку, він повинен розміщувати наявні у нього вільні кошти (власні і запозичені) у прибуткові активи.

Актуальність досліджуваної теми є безспірною у зв'язку з тим, що вдале управління ресурсною базою комерційного банку дає змогу визначити доцільність залучення ресурсів та раціональне їх розміщення в активні операції у поєднанні зі стратегією зниження ризику банківської діяльності, а значить отримувати прибутки на належному рівні.

Метою дипломної роботи є дослідження комплексу методів управління процесами формування, розподілу й ефективного використання фінансових ресурсів банківської установи та аналіз альтернативних напрямків їх прибуткового розміщення.

В свою чергу для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- висвітлити історичні аспекти виникнення та розвитку акціонерних товариств у світовій практиці;

- надати характеристику порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств;

- визначити цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств;

- надати економіко-організаційну характеристику ВАТ „Державний ощадний банк України”;

- проаналізувати ефективності формування та розподілу фінансових ресурсів;

- проаналізувати рентабельність діяльності ВАТ „Державний ощадний банк України”;

- розробити програму удосконалення управління фінансами товариства;

- висвітлити прогнозний розрахунок ефективності запропонованих заходів.

Об'єктом дипломної роботи є процес формування розподілу ефективного використання фінансових ресурсів банківської установи.

Предметом теоретичні, методологічні, методичні, прикладні аспекти формуванню, розподілу.

Методи дослідження. В процесі дослідження обраної теми були використані порівняльний, кількісний та якісний аналіз даних, метод порівняння, групування, графічний метод та метод абсолютних і відносних показників.

Дипломна робота спрямована на дослідження проблеми раціонального використання фінансових ресурсів банку, розгляд зарубіжного та вітчизняного досвіду, надання рекомендацій з приводу вдосконалення методик та підходів до визначення найбільш прибуткового та найменш ризикованого розміщення банківських ресурсів.

Нормативна база.При написанні дипломної роботи вивчалися праці вітчизняних та зарубіжних економістів, законодавчо-нормативна база, балансовий звіт та звіт про фінансові результати.

Зміст дипломної роботи підкріплений додатками, аналітичними таблицями, діаграмами та формулами, за допомогою яких автор намагався наочно та всебічно розглянути всі аспекти обраної теми дослідження.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ АКЦИОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
1.1 Історічні аспекти виникнення та розвитку акціонерних товариств у світовій практиці

Поява акціонерних компаній сталася наслідком необхідності величезної концентрації капіталу, у першу чергу, для торгівлі з віддаленими колоніями й країнами. Ця необхідність виникла в епоху великих географічних відкриттів (з кінця 15 століття). Основні риси акціонерних компаній найбільше чітко простежувалися в компаніях, які вперше з'явилися в Голландії в 16 столітті. Багато вчених дотримуються іншої точки зору й виявляють риси, властивим акціонерним компаніям у юридичних осіб у більше ранньому часі й батьківщиною акціонерних товариств називається й середньовічна Італія, і Древній Рим. А.І. Каминка затверджував, що думка начебто голландські акціонерні компанії є найстаршими, зложилося лише тому, що вони були настільки яскравими, що звернули на себе увага усієї Європи [17,c. 152].

Як на одну з найдавніших перехідних форм до акціонерних компаній указують на societates vectigalium publicorum у Древньому Римі, у підставі яких лежала передача в оренду державних доходів на підставі договорів, заключавшись з одним або декількома особами на 3, 5 або 100 років, які несли необмежену майнову відповідальність перед державою й вносили певну заставу. До складу товариства входили повні товариші й вкладники, що відповідали тільки сумою внеску. Вони за своїм характером досить схожі на сучасні командні товариства, але подібності з акціонерними компаніями в них важко виявити, тим більше, що присутні риси акціонерної компанії - акцій, ще не було, так само як й відчуженість часток історичними джерелами скоріше спростовується, чим підтверджується.

Протягом 13-го й 14-го сторіччя одержали особливий розвиток так називані communitates, societates або colonnae, засновані на тім, що деякі особи віддавали свої гроші або товари капітанові якого-небудь корабля, що відправляється в плавання, внаслідок чого утворювався загальний фонд (columna comunuis), частки учасників були відчужуваними й мали ринкову ціну. Але ще не було поняття «акція» і майнова відповідальність членів могла перевищувати розмір зробленого внеску.

И.Т. Тарасов указує в якості першого акціонерного товариства Генуэзский банк, заснований в 1345 році (за іншим даними - в 1371). Капітал банку був розділений на 20400 рівних часток, які були відчужувані; керування його було виборним, його органами були - загальні збори й правління. За зразком Генуэзского банка був заснований Англійський банк Патерсона в 1694 році [17,c. 83].

Розвиток акціонерної справи пішов у Голландії. В 1595 році (за іншим даними - в 1602) була заснована Голландська Ост-Индская компанія, після чого був заснований цілий ряд акціонерних компаній, серед яких особливо виділялася Голландська Вест-Індійська компанія. До великих і найдавніших голландських акціонерних компаній можна так само віднести Суриманську, Північну й Ліванську компанії. Амстердамська біржа в 17-му сторіччі мала таке ж значення, яке мають у цей час найбільші світові біржі.

За Голландією, у хронологічному порядку, стоїть Англія. Акціонерні компанії там з'являються наприкінці 16-го століття, і однієї з перших була знаменита Англійська Ост-індійська компанія (заснована в 1609році, за іншим даними - в 1613).

Установі Англійської Ост-індійська компанії передувало створення Англо - Гамбурзької торговельної компанії, що і була самої древньої із всіх англійських торговельних компаній. В 1566 році була утворена Англо-Російська торговельна компанія. Але їх не можна вважати акціонерними компаніями, тому що вони мали характер товариств: пайовики були виборні й могли виключатися по постанові загальних зборів. Визнання акціонерних компаній законодавством пішло з більшим запізненням. Акціонерні компанії засновувалися щораз спеціальним законом: королівським декретом, парламентським актом, як привілей підприємства, якому особливо захищали уряд. Законодавче визнання акціонерні компанії вперше одержали у Франції. Code de commerce (торговельний кодекс 1810 року) представляє першу спробу сформулювати правила, що стосуються акціонерних компаній [17,c.211]

Весь початковий період становлення й розвитку акціонерної справи в Європі характеризувався періодичними масовими банкрутствами, які з'явилися слідством ажіотажу навколо акціонерних товариств. Голландська Ост - індійська й Вест - Індійські компанії розорилися досить швидко, в 30-і роки 17-го сторіччя в Голландії ознаменувалися численними банкрутствами. В 20-і роки 18-го сторіччя спекуляція акціями в Англії досягла загрозливих розмірів. Історія зберегла безліч прикладів створення акціонерних компаній із всілякими цілями: один жартівник надрукував у газетах, що у відомому вигаданому місці буде відкрита, у найближчий вівторок, підписка на акції сумою 2 млн. фунтів стерлінгів для підприємства, що має метою розтоплювати обпилювання й з них лити масло, щілини й друзки. Вся ця вакханалія змусила англійський парламент прийняти 11 червня 1720 року знаменитий Bubble-Act (закон про мильні бульки), що заборонив підставу компаній з обмеженою відповідальністю. В 1734 році був виданий Акт Джона Бернордса заборонив спекуляцію акціями й цінними паперами. Англійський парламент надалі прийняв ще ряд актів, які повинні були внести порядок у процес утворення акціонерних компаній, серед них особливо виділяється Акт Роберта Пилля - 14 липня 1841 року (заборона на установу акціонерних банків, що складалися більш ніж з 6 членів, уводить концесійну систему, солідарну відповідальність).

Акціонерні компанії існували й у колоніях Англії в Північній Америці. ДО 1776 року у всіх 13 колоніях налічувалося всього лише кілька десятків корпорацій. Більшу роль грали такі великі колоніальні англійські компанії, як «Вірджинія компанія» (виникла в 1629 році) і «Гудзон компані» (1670). Вони являли собою компанії по монопольній колонізації земель у Північній Америці, що виникли на підставі спеціальних привілеїв, дарованих англійським королем. Крім чисто економічних функцій, вони були наділені більшими політичними правами, завдяки чому ці компанії деякою мірою були свого роду політичними й торговельними департаментами метрополії.

За 11 першого років незалежності, з 1776 по 1787 роки було організовано лише 20 нових корпорацій. ДО 1800 року їх було 335.

У перший період існування США, кожна нова підприємницька корпорація могла виникнути тільки по спеціальному рішенню законодавчого органа відповідного штату або федеральних органів, що давались у формі затвердження уставу корпорації. При цьому встановлювалися досить тверді рамки для діяльності знову виникаючих корпорацій із установленням обов'язку строгого дотримання останніми принципу спеціальної правосуб'єктності (doctrine of ultra vires). Регламентувався так само розмір капіталу й територія на якій могла функціонувати корпорація.

В 1811 році в штаті Нью-Йорк був прийнятий перший в історії США загальний закон про підприємницькі корпорації, у ньому вперше встановлювався явочний порядок утворення компаній, а так само встановлювалося мінімальне число засновників. ДО 1837 року штат Коннектикут увів ще більш ліберальний для бізнесменів закон про корпорації. Починаючи з конституції штату Луїзіана 1835 року, багато штатів стали включати у свої конституції спеціальні положення, повністю або частково заборонних корпорацій у дозвільному порядку.

У Російській імперії розвиток акціонерної справи йшло з істотним відставанням від передових європейських країн. Спроба вперше впровадити на російській землі акціонерні компанії була почата Петром Першим відразу ж по його приїзду з першої його поїздки в Європу в 1699 році[5]. Але цей указ не привів до утворення акціонерних компаній. В 1739 році Л. Лангом був складений проект компанії для торгівлі з Китаєм. Сенат розглянув проект і виніс рішення про початок запису в Комерц-колегії всіх осіб, що побажали брати участь у компанії, із вказівкою розміру вкладеного капіталу. Однак на заклики уряду ніхто не відгукнувся. Те ж саме повторюється в 1740 й 1741 році. Учені дотримуються із цього приводу думки, що великі капіталісти того часу були поставлені у винятково привілейоване положення, їхня воля була надмірна й безвідповідальна. Змісту поєднуватися не було [22,c.43]. Уперше перейшли від проектів до справи в 1757 році, коли була створена Російська Константинопольська компанія. В 1758 році створили компанію Перського торгу.

В 1794 році була створена знаменита Російсько - Американська компанія. Вона утворилася із приватних промислових суспільств, що з'явилися після відкриття Алеутських островів і північно - західного узбережжя Америки в 1741 році. Указом від 8 липня 1799 року ця компанія була прийнята під Найвище заступництво. З 1822 по 1855 рік у Росії виникло не більше 81 акціонерної компанії. По офіційних відомостях, в 1876 році в Росії було 550 акціонерних компаній.

Спекуляції акціями й масові банкрутства в Росії не мали таких масштабів як у Європі. У багато це визначалося твердим контролем держави за процесом створення акціонерних компаній і високою вартістю акцій (ціна акції становила від 50 до 1000 рублів, найбільше поширення одержали акції номінальною вартістю 250 рублів - ця сума була порівнянна з річним заробітком висококваліфікованого робітника) [22,c.96]. .

Російське законодавство, покликане регулювати акціонерні відносини, аж до 1917 року не було настільки розвинене, як того вимагало час. Практично всі норми права, що регулюють порядок створення й діяльність акціонерних товариств, утримувалися в другому відділенні глави «Об товариства» ч. 1 т. 10 Зводу Законів Російської Імперії. Друге відділення, що називалося «Про товариства по ділянках або компаніях на акціях», являло собою мало змінену копію Положення «Про компанії на акціях» 1836 року. Численні спроби вдосконалення акціонерного законодавства неодноразово вживали в другій половині 19 століття. Так, в 1859 році Міністерством фінансів були початі роботи по підготовці нового Положення «Про товариства по ділянках або акціонерних компаніях», які були завершені в 1867 році. У тому ж році цей проект був відкинутий Державною Радою. Наступний проект, розроблений за два роки (1870-1872), навіть не дійшов до розгляду на Державній Раді. У дореволюційній Росії акціонерні товариства створювалися в дозвільному порядку, що спричиняло тривалу процедуру узгодження їхніх уставів у Комітеті міністрів, а іноді, і в Державній Раді. Професор Петражицкий Л.И. відзначав, що в цей період положення акціонерних товариств регулювалося не нормами Зводу Законів, а адміністративними приписаннями, видаваними окремо для кожного знову виникаючого суспільства в процесі затвердження його уставу й далеко відступаючими від загального закону. Ці приписання утворювали «щось начебто звичайного адміністративного акціонерного права, що існує незалежно від діючого загального закону й всупереч йому» [22,c.213].

Російське дореволюційне законодавство допускало виникнення акціонерних компаній, що переслідують як торговельні, так і неторгові цілі. Це випливає зі змісту ст. 2191 т. 10 Зводу Законів. Тарасов И.Т. також дотримується думки про допустимість акціонерної форми для організацій культури й освіти (театри, музеї, бібліотеки, лікарні, навчальні заклади)

До 1916 року в Росії було засновано 2956 акціонерних компаній з капіталом 5,5 млрд. Рублів. У перші роки радянської влади існування недержавних комерційних компаній було виключено, і тільки необхідність змусила нову владу піти на правове визнання акціонерних товариств. 1 січня 1923 року набутив чинності ГК РСФСР у якому 45 статей (ст. 322-366) були присвячені акціонерним товариствам. ГК установив дозвільну систему установи акціонерних товариств, суспільство могло випускати іменні акції й на пред'явника. До 1925 року в країні було засновано 161 акціонерне товариство із загальною сумою основного капіталу 285315 тис. рублів. Гнітючу їхню частину становили змішані й державні: на їхню частку доводилося близько 80% суспільств, а сукупний розмір їхнього капіталу становив 151402 тис. рублів. З 1929 року в СРСР акціонерні товариства припинили своє існування й на довгі 70 років ця форма юридичної особи не існувала в нашій країні, в економіці безроздільно панували державні підприємства.

1.2 Характеристика порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств

Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм законодавство розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші), відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства: а) відкриті акціонерні товариства; б) з обмеженою відповідальністю; в) з додатковою відповідальністю; г) повні; д) командитні.

Три перші види товариств (відкрите акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної власності. Повне і командитне товариства діють на підставі установчих договорів [74, с.218].

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні ознаки для всіх видів товариств і особливі ознаки окремих їхніх видів.

Відповідно до ч.2 ст.83 Цивільного Кодексу товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Поділ юридичних осіб на товариства (корпорації) і установи є одним з найдавніших; він відомий ще римському праву. В основу їх розмежування кладуться різні критерії. Узагальнений їх огляд наводить С.М.Братусь: корпорації діють в інтересах своїх членів, установи - в інтересах користувачів, які не є членами; визначеність складу членів корпорації і невизначеність користувачів установи; основою корпорації є люди, основою установи - цільове майно; мета і зміст діяльності корпорації визначається спільною волею їх членів, а мета установи внесена ззовні, тому органом, який виробляє волю установи після її утворення, є призначена або засновником, або органами державної влади адміністрація [31, с.304].

Статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Правове положення акціонерних товариств визначено Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про господарські товариства”, Законом України «Про акціонерні товариства».

В дореволюційному законодавстві господарські товариства називалися суспільствами. В одному з дореволюційних трудів відмічається, що під поняття товариства (societas) взагалі підходить любе поєднання декількох осіб з метою досягти якоїсь загальної для членів вигоди в результаті вчинення певних дій на загальний капітал, який складається з грошей, товарів, праці або в іншому вигляді.

Законом України “Про господарські товариства” передбачено, що вони можуть створюватися в різних організаційно - правових формах. Відомі наступні види господарського товариства: відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства та повні товариства. Серед них найбільш розповсюдженими є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Всі господарські товариства наділені правом юридичної особи з дня державної реєстрації.

Для порівняння відзначу, що дореволюційне законодавство знало такі форми товариств: повне, на віру, акціонерне та артільне, а законодавство перших років радянської влади - просте товариство, повне, товариство на віру, товариство з обмеженою відповідальністю.

Особливості правового статусу господарських товариств залежать від їх виду і організаційної форми. При заснуванні господарського товариства вибір організаційної форми залежить від засновника та засновників. При цьому враховується зміст та основні напрямки діяльності, сфера їх здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість та склад осіб, які безпосередньо об'єднуються для здійснення господарської (комерційної) діяльності [45, с.38].

Всі види господарських товариств можуть бути розділені на об'єднання осіб, та об'єднання капіталів. До об'єднань осіб відносяться повні та командитні товариства, до об'єднань капіталів - акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Повні та командитні товариства будуються на особистій участі його учасників у веденні справ суспільства. Тут важливе значення мають особиста довіра “товаришів” один одному, вони несуть солідарну відповідальність, мають інші права та обов'язки, які характеризують їх відношення як “товариські”. Ведення справ таких товариств здійснюється за загальною згодою всіх учасників, які несуть повну відповідальність за боргами товариства.

Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства, ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств [37, с.5].

Акціонерні товариства. - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутків.

Відкрите акціонерне товариство здійснює публічне розміщення акцій У Закритому акціонерному товаристві, акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

При цьому акції акціонерного товариства відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції товариства закритого типу лише зі згоди більшості акціонерів, якщо інше не передбачено в статуті.

Ст. 26 Закону «Про акціонерні товариства” встановлює мінімальні розміри статутних капіталів як для закритого (100 мінімальних розмірів оплати праці), так і для відкритого АТ (1000 мінімальних розмірів оплати праці). При цьому мінімальний розмір оплати праці має встановити закон на дату реєстрації АТ. Якщо на дату реєстрації АТ статутний капітал не відповідав даній сумі, то потрібно збільшити його до встановленого Законом мінімуму, інакше статут АТ може бути визнаний недійсним на підставі ст. 94 Закону.

Щодо новостворюваних АТ, то розмір статутного капіталу вказується відповідно до ст. 9 Закону спочатку в договорі між засновниками про створення АТ, а після цього згідно зі ст. 11 Закону в статуті АТ. Причому дата укладення договору, дата прийняття засновниками статуту й дата реєстрації АТ, як правило, бувають різними. В даному випадку, якщо після укладення договору зі створення АТ або після прийняття його статуту змінився розмір мінімальної оплати праці, то в реєстрації АТ може бути відмовлено, якщо розмір статутного капіталу не відповідає законодавству на дату реєстрації.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій.

Згідно із Законом України ,,Про господарські товариства” від 19.09.1991р. збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено, статутом.

Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій, у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визначаються недійсними, але не раніше, як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом.

Акціонерне товариство є суб'єктом системи оподаткування України, оскільки платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно законів України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі) [6].

Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів відповідно до законодавства України про цінні папери і фондову біржу.

Термін «фінанси» (від лат. «financio» -- доход, платіж) виник у XIII ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». Йшлося передусім про обов'язкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру. В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм, методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій..[38,с.70]

Фінанси виникли внаслідок розширення регулярного товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів. За економічною природою фінанси є грошовими відносинами, проте вони відрізняються від грошей як за своїм змістом, так і за виконуваними ними функціями..[34,с.45]

Сучасна фінансова наука також не дає однозначної відповіді щодо суті фінансів. Тим більше, що багатогранність фінансів дає можливість вивчати їх з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо.

Фінанси за своїм економічним змістом - складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Так, більшість економістів радянської доби звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.

В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід'ємною частиною ринкової економіки..[14,с.100]

Фінанси -- це сукупність економічних відносин, що складаються в суспільстві у процесі формування та використання фондів грошових ресурсів. Фінанси охоплюють не будь-які економічні відносини, пов'язані з грошовими коштами (потоками). До них належать лише відносини, що забезпечують рух грошей у вигляді фондів..[45,с.38]

В умовах ринку призначення їх полягає також у підтримці підприємницької ініціативи, ділової активності всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності. Одночасно за допомогою фінансів здійснюється цільовий контроль за дотриманням встановленого порядку формування, розподілу і використання кожного виду грошових ресурсів на всіх рівнях господарювання. Вони виконують роль важливого засобу узгодження економічних інтересів окремих виробників, підприємств, акціонерних товариств, галузей народного господарства та регіонів країни. Це конкретна форма використання товарно-грошових відносин, регулювання, функціонування та розвитку всієї економічної системи.

Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства. Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства являють собою врегульовані правом відносини щодо:

§ Об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів;

§ Випуск та обіг акцій;

§ Отримання доходів;

§ Розподіл майна та прибутку у фонди товариства;

§ Виплата дивідендів на акції..[22,с.100]

З точки зору організаційно-правової форми, акціонерне товариство для ринкової економіки є найприйнятнішим видом підприємницького об'єднання, оскільки найповніше забезпечує функцію концентрації й централізації капіталу і його подальшого використання [11, с. 107].

Дослідження фінансів акціонерних товариств, їхньої ролі й місця у фінансовій системі ґрунтується на вивченні їх суті як структуризації фінансових відносин шляхом виділення їхніх окремих складових, що є передумовою глибшого їх вивчення.

Визначаючи роль фінансів акціонерних товариств, не можна не сказати про їхню багатогранність, адже вони охоплюють грошові відносини із засновниками товариств, трудовим колективом, із постачальниками, покупцями, бюджетом, банками, позабюджетними, страховими й іншими організаціями. Фінанси акціонерних товариств функціонують у процесі придбання сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей, реалізації виробленої продукції. В процесі інвестування, формування капіталу і резервів, створення й розподілу прибутку, при виплаті дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями, у процесі сплати податків до бюджету, при отриманні й погашенні кредитів. Відмінності в організаційно-правовому статусі акціонерних товариств помітно відбиваються на організації їхніх фінансів -- джерелах і порядку формування статутного капіталу та закріпленні прав власників через акціонування, системі розподілу прибутку (доходу), взаємовідносинах із бюджетом [52, с.109].

Функції фінансів акціонерних товариств безпосередньо пов'язані з формуванням і рухом (розподілом, перерозподілом і використанням) капіталу, доходів, фондів, резервів та інших грошових джерел, засобів підприємства, тобто його фінансових ресурсів. Отже, безпосередніми об'єктами управління фінансами акціонерного товариства є грошові потоки і фінансові ресурси.

Фінанси акціонерного товариства -- це сукупність форм і методів формування, розподілу та використання фінансових ресурсів із метою забезпечення статутної діяльності й розширеного відтворення, а також відносини, що виникають на всіх стадіях створення, діяльності, реорганізації та ліквідації товариства [38, с. 67].

Функції будь-якої економічної категорії є формою вираження її суспільного призначення, її сутності в дії. З огляду на це фінанси акціонерних товариств виконують такі функції:

§ формування капіталу, грошових доходів і фондів фінансових ресурсів;

§ використання капіталу, грошових доходів та фондів фінансових ресурсів;

§ регулювання грошових потоків[50, с. 107].

У ході реалізації функції використання фінансових ресурсів відбувається оптимізація вкладення капіталу і залучених коштів до оборотних і необоротних активів, забезпечення платежів до бюджету і позабюджетних фондів, вкладення вільних грошових ресурсів у найліквідніші активи, використання грошових доходів на цілі розвитку. Реалізація такої функції забезпечує розвиток підприємства, інтересів трудового колективу й акціонерів.

Функція регулювання грошових потоків відображає специфіку суспільного призначення фінансів акціонерних товариств і пов'язана з процесом формування й використання фінансових ресурсів, який опосередковується відповідними грошовими потоками. Результуючим ефектом є забезпечення збалансованості грошових і матеріальних потоків та формування фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення статутної діяльності, виконання всіх зобов'язань.

Реалізація зазначених функцій у процесі управління фінансами акціонерних товариств, природно, супроводжується і здійсненням контролю (як однієї з функцій будь-якого управлінського процесу) за грошовими потоками та формуванням капіталу, грошових доходів і фондів.

Деталізація функцій фінансів акціонерних товариств має досить умовний характер, оскільки усі функції тісно переплетені й здійснюються практично одночасно. Відповідальність за конкретну їх реалізацію покладається на фінансові служби і фінансових менеджерів. Негативні наслідки незадовільного фінансового управління можуть виявитися у вигляді як суто фінансових втрат, втрат і згаяних вигод, так і у вигляді падіння якості бізнесу в цілому.

Капітал акціонерного товариства за своєю сутністю і функціями практично не відрізняється від капіталу підприємств інших організаційно-правових форм. Однак за джерелами, формами і методами формування, структурою й складом, приналежністю, характером управління і використанням має ряд особливостей, обумовлених характером акціонерної форми підприємницької діяльності і корпоративних відносин (найбільші можливості збільшення за рахунок часткових та боргових інструментів, можливість маневрування структурою капіталу, колективний внесок коштів у процесі формування, перевага інтересів більшості при виборі напрямків застосування та розподілі результатів використання капіталу, розділення функцій власності й управління капіталом акціонерного товариства).

Формування капіталу акціонерного товариства є сукупністю процесів планування, пошуку, накопичення і своєчасного залучення в обіг первинних основних факторів виробництва, оптимальної (цільової) структури і складу в кількості, необхідній і достатній для одержання максимального прибутку чи інших вигод. Формування капіталу АТ повинне здійснюватися з використанням переваг акціонерної форми господарювання і з урахуванням інтересів усіх груп учасників корпоративних відносин.

Для безупинного й ефективного функціонування капіталу акціонерного товариства необхідна раціонально організована система його формування. Система формування капіталу акціонерного товариства становить сукупність ув'язаних та погоджених методів і засобів залучення виробничих ресурсів у господарський обіг, що використовуються (методи і засоби) органами управління й економічними службами підприємства в процесі формування капіталу. Ця система повинна забезпечувати здійснення таких функцій: планування, вибір і залучення ресурсів в обіг, розподілення ресурсів за складовими обраної стратегії АТ і контроль формування капіталу.

Основна мета системи формування капіталу - забезпечення ефективності процесу формування капіталу шляхом використанням переваг акціонерної форми господарювання. Для реалізації основної переваги акціонерного товариства, яка полягає в можливості збільшувати власний капітал за рахунок емісії і розміщення акцій, і на підставі цього додатково залучати в оборот позикові кошти, не знижуючи фінансової стійкості, на перший план виходять оцінка і формування інвестиційної привабливості корпорації. Здатність АТ залучати кошти за рахунок часткових і, як наслідок, боргових інструментів залежить від відповідності інтересів інвесторів та фінансово-економічних можливостей і пропозицій корпорації, а також від поширеності інформації про них. У таких умовах вирішення завдання залучення коштів інвесторів для формування капіталу повинне конкретизуватися у формуванні інвестиційної привабливості акцій і облігацій АТ з позицій як стратегічного, так і портфельного інвесторів [16,c.129].

У структурі акціонерного капіталу (власності) відокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов'язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об'єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

У ринковій економіці існує так званий фіктивний капітал. Такий капітал представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов'язаними з відтворенням.

Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення частки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи [16,c.187].

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого -- його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює.

Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери - це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу [16,c.197].

Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичковий, і їх рух не збігається. При цьому розмір позичкового капіталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний капітал сам залежить від доходу.

Акціонерні підприємства характеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичними підприємствами. Акціонерна форма відкриває можливості вищої концентрації виробництва і тим самим дозволяє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобто створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство. Цей вид прибутку виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні [17,c.314].

Засновницький прибуток - одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницьким доходом.

Власники акцій, як правило, не претендують на одержання середнього прибутку, а задовольняються дивідендом, величина якого (коли співвіднести дивіденд не до номінальної вартості акцій, а до її ринкового курсу) наближена до звичайного позичкового процента. Купівля акції розглядається як використання капіталу як капіталу - власності.

Таким чином, якщо акціонерне підприємство забезпечує всім власникам акцій дивіденд, що дорівнює проценту, воно може продовжувати функціонувати. У період гострої конкурентної боротьби, зумовленої проблемами збуту товарів (послуг), Акціонерні товариства можуть знизити ціни на акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент. Зрозуміло, доходи акціонерних підприємств за цих умов суттєво скорочуються і, більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів. Але акціонерний капітал продовжує функціонувати.

Слід відзначити і той факт, що акціонери не відповідають усім особистим майном за діяльність товариства. Вони несуть лише обмежену відповідальність у розмірі внесеного паю, тобто суми, виплаченої за акції. Коли таке товариство зазнає краху, то його власний і резервний капітали використовуються для задоволення претензій кредиторів і лише залишок, якщо такий є, сплачується акціонерами. Власник акції не має права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій за їх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних паперів -- фондовій біржі.

Розподіл одержаного прибутку здійснюється за рішенням правління акціонерного товариства. При цьому частка прибутку використовується для розширення масштабів виробництва і поповнення резервного капіталу, ще одна частка його спрямовується на виплату зарплати і премій (тантьєм) управлінському персоналу акціонерних товариств, також певна частка виплачується державі у вигляді податків і процента кредиторам. Після всіх цих відрахувань прибуток, який залишився, розподіляється між акціонерами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова частка прибутку й утворює дивіденд [17,c.329].

Величина дивіденду не є раз і назавжди даною і постійною. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від загальної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У реальній практиці загальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Це залежить від обраної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попередньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого раніше резервного капіталу. Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена між власниками акцій, а яка використана для інших цілей, приймається правлінням товариства. Вирішальна роль тут належить власникам контрольного пакета акцій.

Одже, фінансово-економічний стан підприємства та зовнішні умови господарювання впливають на його можливості залучення фінансових і матеріальних ресурсів для формування капіталу й забезпечення сталого розвитку. Значна кількість вітчизняних акціонерних товариств має надлишкові необоротні активи з морально і фізично зношеним устаткуванням та майже повну відсутність оборотних коштів, особливо фінансових. У сукупності з низьким платоспроможним попитом це призвело до зниження ефективності використання капіталу та скоротило можливості оновлення, модернізації основних засобів й застосування нових технологій [17,c.346].

Формування капіталу, а також характер впливу цього процесу на фінансово-економічні результати господарської діяльності акціонерних товариств залежить від стану і динаміки розвитку факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства.

1.3 Цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств Особливості організації фінансів банківських структур у формі АТ

Аналізуючи особливості організації і функціонування фінансів акціонерних товариств, які полягають у способі утворення статутного капіталу та закріпленні прав власників через акціонування, можливості залучення фінансових ресурсів через додаткову емісію акцій, оподаткуванні акціонерних товариств, розподілі прибутку при виплаті дивідендів і процентів по акціях та облігаціях, створенні фонду виплати дивідендів дає підставу зробити висновок, що акціонерна форма організації бізнесу є більш гнучкою і сприятливою для залучення капіталу, розширення господарської діяльності, підвищення рентабельності, оскільки переваги таких підприємств полягають, перш за все, в можливості залучення більшого капіталу для інвестицій шляхом продажу акцій, обмеженістю відповідальності власників, масштабності підприємницької діяльності, постійності існування, простоті заміни власників, відокремленні власників від управління, зацікавленості власників в кінцевих результатах роботи.

Фінансові ресурси це грошові кошти, які формуються в процесі фінансово-господарської діяльності із внутрішніх і зовнішніх джерел та які визначають фінансовий потенціал підприємства та потенціал виживання, використовуються для фінансування процесів відтворення у наступному періоді. Джерела фінансових ресурсів формуються у процесі операційної, інвестиційної і фінансової діяльності і за формою власності можуть належати підприємству (нерозподілений прибуток, амортизація) або ж залучатись на кредитній основі (банківські кредити і облігаційні займи) [17,c.138].